Співпраця обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та районних (міських) методичних кабінетів у створенні музею історії освіти Київщини

У статті розкрито питання творчої співпраці працівників ОІППО та педагогів регіону у створенні музею історії освіти Київщини.

В Ключові слова: музей, співпраця, методична служба, історико-педагогічні пам’ятки, пошуково-дослідницька робота, постійно діючий семінар, пошукові загони.

Перед післядипломною педагогічною освітою як складовою системи безперервної освіти стоїть низка завдань — професійного, загальнокультурного, функціонального та особистісного розвитку педагогічних працівників [1; 2]. Важливу роль у реалізації окреслених питань в умовах певного регіону відіграють інститути післядипломної освіти як обласні науково-методичні центри роботи з освітянами.

Безперечно, продуктивна, високоефективна діяльність зазначених освітніх установ неможлива без тісної співпраці з районними (міськими) методичними службами відділів (управлінь) освіти, іншими категоріями працівників цих закладів, керівниками районних (міських) методичних об'єднань учителів-предметників. Для прикладу, Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів співпрацює з названими вище структурами за багатьма напрямами на основі різних організаційних форм: організація курсового підвищення кваліфікації педагогічних працівників та управлінських кадрів; організація обласних, районних науково-методичних, науково-практичних семінарів; організація науково-дослідницької роботи та інноваційної діяльності на базі загальноосвітніх навчальних закладів області; організація діяльності обласних (районних) творчих об'єднань учителів, шкіл передового педагогічного досвіду тощо. Одним з нових напрямів такої діяльності в Київській області є створення музею історії освіти Київщини на базі обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.

У сьогоденні в Україні вже існує низка музеїв, музейних кімнат у різних регіонах країни, предметом документування яких є педагогічна культура та освіта у їхніх різноманітних проявах. Наприклад, музеї, присвячені відомим педагогам України, — А. С. Макаренку (педагогічно-меморіальний музей у м. Кременчуці існує з 1978 року; музей-заповідник у с. Ковалівці на Полтавщині - від 1988 року та інші), В. О. Сухомлинському (педагогічно-меморіальний комплекс у смт. Павлиш на Кіровоградщині діє з 1972 року); територіальні музеї історії освіти: «Освіта Прикарпаття» в м. Івано-Франківську (існує від 1977 року), у другій половині 80-х років минулого століття обласні музеї розвитку освіти з’явилися у Криму, Миколаївській, Донецькій, Сумській, Черкаській та Херсонській областях. Відомий широкому загалу Педагогічний музей України у м. Києві як культурно-освітня та науково-етична установа.

Зазвичай, такі музеї присвячені відомим педагогам і діячам освіти, у них розкрито історію освіти регіону, історію учительства, діяльності дитячих організацій тощо. На думку В. В. Тригубенко та інших науковців, «найзагальнішою ознакою музею педагогічного профілю, що вирізняє їх із сукупності всіх інших музеїв, є їхня „педагогічність“, органічний зв’язок з педагогічною діяльністю» [3, с. 2]. Окрім цього, вважають учені, такі установи, маючи цінні історико-педагогічні пам’ятки, відігравали і відіграють значну роль у розповсюдженні знань про історію освіти, педагогічний досвід різних часів, сприяють вихованню шанобливого ставлення до надбань культури рідного народу.

Уже понад 10 років в Київській області функціонує музей історії освіти Київщини як структурний підрозділ Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів. Його було створено відповідно до рішення колегії управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації від 19 січня 2001 року. Нині це — історико-культурна освітня установа, на основі матеріалів якої розкривається розвиток освіти Київщини з часу прийняття християнства (988 рік) до початку ХХІ століття; це осередок освіти і виховання як педагогічних працівників, так і учнів та студентів регіону. Вважаємо, що музей сприяє також відродженню історичної педагогічної спадщини Київщини, формуванню національної самосвідомості, самоідентифікації, забезпеченню духовної єдності поколінь; його завданнями є вивчення, збереження, збагачення, використання матеріальної і духовної педагогічної і виховної культури регіону.

Створення музею — справа багатоаспектна, така, що передбачає довготривалу наполегливу діяльність багатьох людей, причетних до створення і розвитку музею. Звичайно, ця робота в області проводилася насамперед методистами музейно-виставкового комплексу інституту, але вагома частка праці належить освітянам та учням Київщини. Районні (міські) відділи (управління) освіти виконували і продовжують реалізувати функцію організатора-посередника в зазначеній діяльності.

Питання створення музею свого часу було предметом ґрунтовного обговорення та аналізу адміністрації інституту, обласного управління освіти і науки та завідувачів методичних кабінетів районних (міських) відділів (управлінь) освіти. З метою забезпечення якісного та повноцінного комплектування фондів музею в інституті було організовано постійно діючий семінар, в якому навчалися методисти, що організовували діяльність у районі чи місті зі створення музею. Цьому передувала підготовка працівників музейно-виставкового комплексу: ними було вивчено накопичений досвід музеїв «педагогічного профілю»; з’ясовано особливості, сутність та структуру пошуково-дослідницької роботи в області щодо зазначеної вище діяльності; визначено тематико-експозиційні розділи як складові структури музею, а саме: музей освіта педагогічний.

• — «Освіта Київщини в дохристиянський період» ;
• — «Розвиток освіти Київщини в період Київської Русі» ;
• — «Освіта Київщини ХІV-XVIII століть» ;
• — «Освітня діяльність на Київщині XIX століття — початку XX століття» ;
• — «Освіта Київщини в період діяльності перших національних урядів України (1917;1920 роки)» ;
• — «Розвиток освіти Київщини в 20-х роках ХХ століття» ;
• — «Освіта Київщини 30-х — поч. 40-х років ХХ століття» ;
• — «Освітня діяльність Київщини під час Великої Вітчизняної війни. Педагоги — учасники Великої Вітчизняної війни» ;
• — «Розвиток освіти Київщини 50−60-х років ХХ століття» ;
• — «Освіта Київщини в період 1970;1980 років» ;
• — «Освіта Київщини періоду незалежності держави» ;
• — «Розвиток дошкільної освіти на Київщині» ;
• — «Становлення та розвиток дитячих та юнацьких організацій на Київщині» .

Розроблена тематика розділів визначала як зміст наповнення музею, так і об'єкти пошуково-дослідницької діяльності всіх освітян, учнівського загалу регіону.

Для того, щоб зазначена робота проводилася високоефективно, було створено постійно діючий обласний семінар із зазначеної проблеми, заняття якого проводились щомісячно протягом року. Для розкриття теоретичних і практичних питань до роботи семінару залучалися науковців та практиків історичної та краєзнавчої галузі - І.Л.Лікарчук, доктор педагогічних наук, Н.І.Клокар, кандидат педагогічних наук, В. В. Тригубенко, директор Педагогічного музею НАПН України, В.А.Коломієць, заступник директора з наукової роботи краєзнавчого музею м. Білої Церкви та інші.

Як приклад, наводимо план та методичні рекомендації одного із занять зазначеного семінару для методистів районних (міських) методичних кабінетів з теми «Розвиток освітньої діяльності на Київщині в кінці ХІХ — на початку ХХ століть». Для ознайомлення було запропоновано такі питання:

• 1. Освітня діяльність земств. Земськішколи (1864 рік).
• 2. Історія чоловічої та жіночої гімназії м. Білої Церкви (1847 рік).
• 3. Функціонування Богуславської (1913 рік), Переяславської (1886 рік) та Сквирськоїгімназій (1906 рік).
• 4. Діяльністьреальних училищ Київщини (за статутом — 1872 рік), міських училищ і двокласнихнародних училищ.
• 5. Дворічні педагогічні курси (міста Біла Церква, Васильків, Київ) (1905 рік).

Після навчання, обговорення та з’ясування питань, методистів, зазвичай, забезпечували матеріали з коротким змістом засвоєної інформації, що забезпечувало, на наш погляд, якісну підготовку вчителів, учнів до пошуково-дослідницької та аналітико-узагальнювальної діяльності, а також методичні рекомендації, як-от:

• 1. Створити в районі (місті) пошукові загони з учителів та учнів (та інших категорій населення) для збирання матеріалів; творчі групи для вивчення, аналізу, систематизації й узагальнення матеріалів для музею.
• 2. Розробити план навчання для керівниківтворчихгруп, пошуковихзагонів на І півріччянавчального року.
• 3. Розробити план пошуково-дослідницької, аналітико-узагальнювальної роботи в регіоні на І півріччя наступного навчального року.
• 4. Провести перше заняття для керівників пошукових загонів і творчихгруп.
• 5. Розпочати роботу з дослідження архівних матеріалів, які сприяють розкриттю історії освіти певного регіону.
• 6. Продовжувати діяльність зі збору експонатів до обласного музею за розділами «Розвиток освіти Київщини в період Київської Русі», «Освітня діяльність на Київщині у ХІV-XVIII століттях» .
• 7. Оформити та передати до музею експонати, зібрані до розділу «Освітнядіяльність земств. Земськішколи», а саме: підручники, освітні документи, навчальні плани, звіти, свідоцтва про закінчення школи, грамоти, фотографії, шкільні прилади тощо.

Схематично співпрацю працівників музейно-виставкового комплексу інституту, методистів відділів (управлінь) освіти та вчителів, інших педагогічних працівників, школярів у створенні музею історії освіти Київщини представляємо на рис. 1.

Рис 1. Співпраця КОІПОПК з методистами районних (міських) відділів (управлінь) освіти, освітянами загальноосвітніх навчальних закладів та учнями області

Натепер музей історії освіти Київщини — один з провідних в Україні, має звання «Зразковий музей» (2005 рік), а у 2009 році посів перше місце в Україні серед громадських музеїв. В експозиції музею налічується 3715 музейних експонатів, він продовжує розвиватися та поповнюватися новими матеріалами; лише протягом 2009;2010 років у результаті науково-дослідницької та збиральницької роботи музей поповнився 182 експонатами.

За роки функціонування музейна експозиція поповнилася трьома розділами: «Історія обласного інституту післядипломної педагогічної освіти», «Сучасна освіта Київщини» та «Педагогічний олімп Київщини»; в останньому із зазначених представлено матеріали про заслужених учителів України 2003;2010 років, які є жителями області.

У музеї постійно здійснюється виставкова та організаційно-просвітницька робота: організовано низку тематичних виставок, наприклад, «В. О. Сухомлинський — учитель зі світовим ім'ям», «Педагогічні династії Київщини», «Шляхами подвигу і слави», «Учителі Київщини — учасники Великої Вітчизняної війни», «Репресовані діячі освіти Київщини», «Творчість юних митців», «Молодіжні об'єднання Київщини», «Павло Романович Попович — космонавт і літератор» та інші (за час експонування виставок з ними познайомились 3492 відвідувачі); проводяться творчі зустрічі з героями експозицій музею — вчителями, представниками творчих педагогічних династій — Анушкевичів (Росішнянська загальноосвітня школа І-ІІ ст. Тетіївського району), Орлюків (Копилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. Макарівського району), Сідак (Володарська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 1), Толочин (Запрудська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. Іванівського району), Хоменко (Великоберезянська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. Таращанського району), зустрічі із вчителями, ветеранами Великої Вітчизняної війни, із заслуженими вчителями України, які проживають на території Київщині.

Традиційними стали зустрічі з героями експозицій — учнями та вчителями Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва, вчителями-новаторами, вчителями-письменниками. У музеї організовуються історико-краєзнавчі конференції, семінари, круглі столи, презентації книг, педагогічні читання, тематичні та оглядові екскурсії тощо. Також на базі музею функціонують музейно-педагогічне об'єднання «Школа молодого екскурсовода» та гурток «Юні музеєзнавці» .

Працівники музею систематично надають адресну допомогу педагогічним працівникам області, проводять групові та індивідуальні консультації з питань організації музейної справи.

Така співпраця працівників обласного музею історії освіти Київщини з методичними службами районів (міст), вчителями та учнями області, з працівниками створених шкільних освітянських музеїв продовжується. Так, для прикладу, її результатом стала підготовка та видання книг «Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне» (за редакцією І.Л.Лікарчука, 2002 рік), «Освітяни Київщини — учасники Великої Вітчизняної війни (1941;1945 роки)» (за редакцією І.Л.Лікарчука, 2005 р.); в експозиції музею у результаті збирання, дослідження та опрацювання матеріалів учителями й учнями під керуванням завідуючих методичними кабінетами районних (міських) відділів освіти з’явився ще один розділ — «Учителі Київщини, учасники бойових дій у Великій Вітчизняній війні, — Герої Радянського Союзу» .

Отже, налагоджена співпраця працівників обласного музею та методичних служб районного (міського) рівня, освітян, учнів області сприяла становленню музею історії освіти регіону, водночас — збереженню історичної пам’яті, національної самобутності, зв’язку поколінь, навчанню, вихованню і розвитку педагогічних працівників, учнів, студентів.

Список використаних джерел

• 1. Пуцов В.І. Теоретичні основи процесу навчання в системі підвищення кваліфікації / В.І.Пуцов // Післядипломна освіта України. — 2001. — № 1. — С. 50−54.
• 2. Протасова Н. Г. Післядипломна освіти педагогів як відкрита система / Н. Г. Протасова // Післядипломна освіти України. — 2001. — № 1. — С. 10−13.
• 3. Тригубенко В. В. Храм історії, храм освіти / В. В. Тригубенко та ін. // Освіта. — 2003. — № 32 (5049); 9−16 липня. — С. 2−3.