Медіаосвіта як засіб формування медіакультури сучасної молоді

На зламі ХХ-ХХІ ст. багато дослідників різних галузей (історики, філософи, політологи, соціологи, культорологи), намагаючись спрогнозувати подальший розвиток суспільства, досліджують процеси соціокультурних трансформацій, під якими розуміють «комплексне, еволюційне перетворення суспільства як соціокультурної системи» [27, с. 10].

Ці процеси відображаються в засобах масової комунікації (ЗМК), що репрезентують дійсність і водночас є середовищем соціальної модернізації. Стирання меж між «масовим» і «елітним» стало ознакою культурної парадигми інформаційного суспільства, що орієнтоване на «всеядність» ідей і компроміс естетичних позицій. Комп’ютерні й телекомунікаційні технології стають своєрідним інструментом інформаційної, політичної та духовної експансії, засобом для створення нових соціальних міфів[34].

Дослідження соціокультурної ситуації свідчать, що медіапростір щораз активніше впливає на суспільну свідомість як потужний засіб інформації та пропаганди культурних і освітніх контактів, як чинник розвитку творчих здібностей особистості, джерело зразків для наслідування та симуляції, водночас нова сфера, що зумовлює аддиктивну поведінку молоді.

Зарубіжні й вітчизняні науковці наполегливо намагаються детально визначити й проаналізувати зміст, закономірності й механізми медіавпливів на молоде покоління.

Практика з’ясування змісту та оцінення медіавпливів є доволі складною й суперечливою. Консервативні версії теорії масової культури, які розробили Ернст ван дер Хааг, Т. С. Еліот, Р. П. Блекмер та інші, побудовані на звинуваченні ЗМК у дискредитуванні традиційних культурних авторитетів, в руйнації загальноприйнятих цінностей, пов’язаних із родиною, релігією, спільнотою. Адорно і Горкгаймер, представники теорії культурної індустрії, стверджують, що індустрія масових комунікацій, усуваючи відмінності між високою і низькою культурами, залишає позаду себе спустошений шлях «стилізованого варварства» [1, с. 50−51].

Спектр впливів медіапростору на загальнокультурний розвиток людини можна охарактеризувати як такий, що постійно зростає. Коротко охарактеризуємо головні.

— релаксаційна: відпочинок з телевізором чи іншими медіазасобами відволікає від повсякденних турбот та обов’язків;

— компенсаторна: медіа створюють можливість компенсації дефіциту міжособистісних контактів. Особливо характерно для підлітків й молоді, які, щоб подолати відчуття самотності, слухають музику, «блукають» в Інтеренеті та ін;

— просвітня: (неформальної освіти). як джерело інформації та просвіти, часто суперечливої й несистематизованої;

— світоглядна: полягає у засвоєнні широкого спектра соціальних норм і формування ціннісних орієнтацій особистості[2].

Медіа пропагують найрізноманітніші норми і стандарти життя. Люди далеко не завжди в стані тверезо оцінити власні можливості для їх реалізації. В результаті значною мірою формуються потреби, які не збігаються з можливостями їх задоволення. Це призводить, як до позитивних наслідків (зростання життєвої активності), так і до негативних (активність може набувати антисоціального характеру)[10, с. 10−12 ].

На думку багатьох дослідників, змістовий вплив ЗМК передусім стосується галузі формування уявлень про сучасний стан суспільства, про рівень соціальної справедливості в ньому та найтиповіші риси молодого сучасника. Меншою мірою вони впливають на формування різних граней суспільного ідеалу, пов’язаних з уявленням про ідеальний спосіб життя, ідеальний устрій, ідеал соціальної справедливості та бажані риси людини[7].

Сучасне наукове бачення впливу ЗМК на аудиторію ґрунтується на таких ключових концепціях, як визначення порядку денного та спрямування уваги аудиторії. Дослідник Б. Коген окреслив цю ідею так: ЗМК не завжди можуть досягти бажаного результату, підказуючи нам, що думати (яким чином аналізувати (сприймати) і які робити з цього висновки (приймати рішення), але вони беззастережно досягають успіху, підказуючи нам, про що ми повинні думати (що саме аналізувати, обговорювати) [11, с. 57]. Іншими словами, ЗМК наділені властивістю впливати на сприйняття людьми навколишнього світу.

Запорукою результативного впливу мас-медіа є сила повторення, суть якої полягає в тому, що на соціалізацію впливає не одержувана інформація, а сила повторення, що властива ЗМК. У цілому ЗМК відіграють надзвичайно важливу роль у процесі стихійної соціалізації людини. Космічне телебачення, відео, комп’ютери стають щораз масовішими, майже не контрольованими джерелами впливу на людину. Крім того, вони й надалі будуть більше доступні вихованцям, ніж вихователям. Результатом будуть щораз більші відмінності й суперечності між картинами світу, сформовані у старшого і молодого поколінь (зі всіма можливими наслідками). Виховні системи не брали до уваги й не передбачали підготовки молодого покоління до взаємодії з усіма наслідками масової комунікації, свідомого використання інформаційних технологій у виховних цілях.

Класифікуючи наслідки медіавпливів, насамперед традиційно, визначають негативні. Їх масштабність може сягати аж до загрози для фізичного й психічного розвитку молодої людини. Це порушення емоційної, поведінкової й мотиваційної сфер. До вже доволі відомих узалежнень молоді від комп’ютерних ігор та Інтернету сьогодні додають й інші негативні наслідки медіавпливів, наприклад, інтелектуальне лінивство, дезадаптація у реальному світі та ін. [ 31, с. 22].

Окрім вищезазначених негативних, наводять і позитивні функції ЗМК. Відповідно підібрані медіальні програми формують позитивне світосприйняття, розвивають емоційну сферу, вишколюють характер, розширюють інтелект й забезпечують загальнокультурне зростання. Ступінь та якість медіавпливів закономірно залежать від рівня розвитку й освіченості споживачів. Йдеться не лише про ширшу ерудованість, наявність умінь бачити й аналізувати проблеми, володіння необхіднім багажем знань й розвитком критичного мислення, а також і про рівень сформованості медіакультури. Власне медіакультура охоплює систему рівнів розвитку особистості, здатної сприймати, аналізувати, оцінювати медіатекст, займатися медіатворчістю, засвоювати нові знання в галузі медіа [8, с. 34].

У матеріалах ЮНЕСКО медіаосвіту визначають як навчання теорії і практичним умінням оволодіння сучасними засобами масової комунікації, які розглядають як частину специфічної, автономної галузі знань у педагогічній теорії і практиці; її слід відрізняти від використання медіа як допоміжних засобів у викладанні інших дисциплін [12, с. 8]. Центральна й об'єднуюча концепція медіаосвіти — репрезентація (representation). Медіа не відображають реальність, а репрезентують її.

Головна мета медіаосвіти — «денатуралізація» медіа. Медіаосвіта — це процес, що триває протягом усього життя. Її завданням є розвиток здібностей до сприймання, створення, аналізу, оцінення І. Мищишин, Н. Троханяк медіатекстів, до розуміння соціокультурного і політичного контексту функціонування медіа в сучасному житті, кодових і репрезентативних систем, що використовують медіа. Теорія соціального навчання пояснює один із найсуттєвіших механізмів впливів медіапростору. Згідно з нею люди переймають стилі поведінки, побаченої на телебаченні, як модель імітації[ 1].

Отож оптимальним шляхом зменшення патогенного впливу, наприклад, насильницьких сцен і порнотекстів, на споживачів може бути їхня професійна нейтралізація. Власне медіаграмотність забезпечує оптимальне налаштування споживача на сприймання побаченого.

Медіаосвіта повинна приносити не лише радість від спілкування з медіакультурою, але й вчити інтерпретувати текст (аналізувати цілі автора, обговорювати характери персонажів і розвиток сюжету), пов’язувати його з власним досвідом і досвідом інших (поставити себе на місце героя, оцінювати факт і думку, виявити причину і наслідок, мотиви, результати вчинків, реальність дії та інше), реагувати на твір (написати рецензію, мінісценарій), розуміти культурну спадщину (бачити особисту, історичну, національну, світову перспективу), набувати знання (ознайомлюватися з головними жанрами і видами медіакультури, визначити розвиток будь-якої теми в різноманітних жанрах, у різні історичні епохи, вивчати головні напрямки стилів, творчість видатних майстрів), володіти критеріями і методами оцінювання медіатексту та ін. [ 35, с. 11−14].

Формування цих умінь сприяє розумінню місця медіакультури, оскільки вона пов’язана із соціальними, політичними, економічними, релігійними й інтелектуальними аспектами людини; розвитку естетичного смаку, творчої індивідуальності людини.

Найважливішими завданнями медіаосвіти експерти Асоціації кіноосвіти і медіапедагогіки Росії вважають такі:

* розвиток здібностей критичного мислення;

* розвиток здібностей сприймання, оцінення, розуміння, аналізу медіа текстів;

* підготовка до життя в демократичному суспільстві;

* навчання розуміння соціальних, культурних, політичних та економічних змістів і підтекстів медіа текстів;

* розвиток комунікативних здібностей особистості ;

* розвиток здібностей естетичного сприймання, розуміння медіатекстів, оцінення їх естетичних якостей;

* навчання творчому самовираженню за допомогою медіа;

* навчання ідентифікації, інтерпретації медіатекстів, експериментування з різноманітними способами технічного використання медіа, створення медіатекстів;

* навчання теорії медіа і медіакультури. [10, с. 26].