Феномен — національно культурні традиції українського народу

Поняття «Традиції» походить від латинського traditio, що в перекладі означає - передача. Кожне покоління входить у життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивідууму як особистості. Передусім, саме шляхом передачі соціального досвіду від старших до прийдешніх поколінь традиції забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних, нагромаджених віками цінностей, норм, правил, ідеалів, відображають наступність соціального досвіду. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію своїх дітей [3;5]. Традиції, спрямовані на розширення знань про свій народ, уможливлюють реальний особистий вибір у житті, праці, моралі, у сучасному естетично-творчому, побутовому відродженні національного менталітету. Отже, традиції поєднують способом передачі найцінніші моральні й матеріальні здобутки українського народу минулих епох і теперішнього часу.

У філософській енциклопедії підкреслюється, що традиційними стають норми поведінки, народний досвід, ідеї, погляди, смаки, звичаї, обряди, свята та інші форми соціальних і культурних явищ. У філософському словникові вони визначаються як елементи соціально-культурної спадщини, що історично склалися і передаються від покоління до покоління.

У кожного народу історично склалася власна система національно-культурних традицій, що ґрунтується на міцних підвалинах менталітету нації, надбаннях минулих епох і сучасності, яка забезпечує підростаючому поколінню найбільш сприйнятливий шлях пізнання: від національного — до загальнолюдського, планетарного. Проте обов’язково з почуттям любові до свого рідного і близького [26;46].

Таким чином, національне виховання — це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого — його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.

В змісті народних традицій лежить віковічний досвід народу і природний, необхідний людському організмові ритм, що склався передусім у процесі трудової діяльності. Урочисті відзначення важливих подій у житті роду, громади, сім'ї, окремої людини, що систематично повторюються, також стали обрядами, звичаями, традиціями. Вони визначаються особистісними і соціальними інтересами та потребами [26;49].

Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.

Велике значення у вихованні мають також обряди і ритуали, — це сукупність установлених народом упродовж років дій, пов’язаних з виконання" побутових і релігійних традицій або настанов. У цих формах, особливо обрядах, втілені дії, помисли та почуття попередніх поколінь, викликані в них реалізацією суспільних відносин і необхідні для нормального їх функціонування.

Обряди — це символічні дійства, приурочені до відзначення найважливіших подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб [9;117].

Обрядами (або ритуалами) називають такі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні:

• — стереотипність, повторюваність без змін;
• — символічність (кожна обрядова пісня щось символізує), наприклад «Засівання» на Новий рік символізує майбутню сівбу і багатий врожай.

Обряди нерозривно пов’язувалися з діями, для яких так само характерні стереотипність, повторюваність без змін, але які не мають символічного змісту. Такі дії називаються звичаями.

Звичай — це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певного народу, суспільної групи, колективу [14;128].

У вихованні учнів надзвичайно важливе значення мають і народні свята, які більшість дослідників визначають як форми і прояви національно-культурних традицій і звичаїв. Свято — це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя.

Традиції, звичаї та обряди знаходять свій вияв у таких засобах народної культури:

• — рідна мова;
• — фольклор;
• — систематична посильна праця;
• — національні звичаї і культурно-історичні традиції народу;
• — народне мистецтво;
• — ремесла і промисли;
• — народні свята;
• — обряди;
• — символи й атрибути;
• — народний календар;
• — мудрі заповіді народної моралі;
• — дитячі ігри та іграшки;
• — народні знання і проповіді стосовно різних сфер життя людини і суспільства;
• — народні правила взірцевої поведінки й спілкування між людьми;
• — культура сімейних родинних відносин, тощо.

Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема інструментальну музик) народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання тощо. Таким чином, залучаючи дітей до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях [24;4].

Трудові і морально-побутові традиції регіону не можна розглядати, не і враховуючи змісту народного календаря українців, який містить у собі історичні дати, події, свята, що пов’язані з природою рідного краю і природою самої людини. Вони відзначаються всім народом протягом року і самі стали обрядами і традиціями. Народний календар — це енциклопедія знань про життя людей, їх трудову діяльність, моральні норми, культуру, побут і дозвілля [18;3].