Теоретичні основи використання сучасних інформаційних технологій з метою підвищення пізнавальний інтерес до навчального діяльності

Поняття «пізнавальний інтерес» у психолого-педагогічній літературі

пізнавальний педагогічний школяр навчальний Одним з постійних сильнодіючих мотивів людської діяльності є інтерес (від лат. Interest — має значення, важливо), тобто реальна причина дій, що відчувається людиною як особливо важлива. Інтерес можна визначити як позитивне оцінне ставлення суб'єкта. Пізнавальний інтерес проявляється в емоційному відношенні школяра до об'єкта пізнання. Т. Є. Соклова пише: «Інтерес — як би природний двигун дитячої поведінки, він є вірним виразом інстинктивного прагнення, вказівкою на те, що діяльність дитини збігається з його органічними потребами. Ось чому основне правило вимагає побудови всієї виховної системи на точно врахованих дитячих інтересах… Педагогічний закон говорить: перш ніж ти хочеш закликати дитини до будь-якої діяльності, зацікав його нею, подбай про те, щоб виявити, що він готовий до цієї діяльності, що у нього напружені всі сили, необхідні для неї, і що дитина буде діяти сам, викладачеві ж залишається тільки керувати і направляти його діяльність» [29, с. 265]. У навчанні діє безліч інтересів. «Все питання в тому, — продовжує Т. Є. Соколова, — наскільки інтерес спрямований по лінії самого досліджуваного предмета, а не пов’язаний зі стороннім для нього впливом нагород, покарань, страху, бажання догодити і т. п. Таким чином, правило полягає в тому, щоб не тільки викликати інтерес, але щоб інтерес був як має спрямований. Нарешті, третій, і останній висновок використання інтересу наказує побудувати всю шкільну систему в безпосередній близькості до життя, вчити дітей тому, що їх цікавить, починати з того, що їм знайоме і природно збуджує їх інтерес» [29, с. 274].

Пізнавальний інтерес — це глибинний внутрішній мотив, заснований на властивій людині вродженої пізнавальної потреби. Пізнавальний інтерес не є чимось зовнішнім, додатковим по відношенню до вчення. Наявність інтересу є однією з головних умов успішного перебігу навчального процесу і свідченням його правильної організації. Відсутність інтересу у школярів є показником серйозних недоліків в організації навчання.

Проблема інтересу — це не тільки питання про доброму емоційному стані дітей на уроках; від її рішення залежить, чи будуть надалі накопичені знання мертвим вантажем або стануть активним надбанням школярів. Численними дослідженнями доведено, що інтерес стимулює волю і увагу, допомагає більш легкому та міцному запам’ятовуванню.

Проте значення пізнавального інтересу виходить далеко за рамки навчального процесу. У триєдиної задачі: навчання, розумового розвитку і виховання особистості - інтерес є сполучною ланкою між трьома її сторонами. Саме завдяки інтересу як знання, так і процес їх придбання можуть стати рушійною силою розвитку інтелекту і важливим чинником виховання всебічно розвиненої особистості. Про великий вплив інтересу на розвиток інтелекту говорила, зокрема, М.Ф. Тализіна, підтверджуючи свою думку словами Л. Фейєрбаха: «Те, для чого відкрите серце, не може скласти таємниці, і для розуму» [31, с. 312].

Інтерес не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є однією з рушійних сил розвитку особистості в цілому, перетворення отриманих знань не просто в «засвоєну інформацію», а в глибоко особистий духовний багаж людини. Інтерес сприяє формуванню вольових якостей особистості, а також зміцненню її активної, творчої життєвої позиції. Але значення інтересу не вичерпується і цим. Як ми вже говорили вище, за наявності стресових психотравмуючих ситуацій люди, що проявляють пошукову активність, хворіють набагато рідше, ніж люди, позбавлені такої активності з тих чи інших обставин.

Пізнавальний інтерес у загальній структурі навчальної мотивації може бути як провідним, так і другорядним мотивом навчання. Проте, входячи в загальну систему мотивації, пізнавальний інтерес, за словами Г. І. Щукіної, «облагороджує будь-яку діяльність школяра, роблячи вплив на інтенсивність і особистісне ставлення» [36, с. 89].

Самостійна пізнавальна діяльність може бути обумовлена?? потребою пізнання, относимой різними авторами до ідеальним або соціальним потребам. Пізнавальну потребу ряд авторів розглядає як один з концептуально важливих елементів самоактуалізації особистості.

Н.Г. Морозова називає три ступені інтенсивності (сили) пізнавальної потреби: низьку, середню і високу [24, с. 367]. Початковий рівень потреби характеризується потребою у враження — індивід реагує насамперед на новизну стимулу. На другому рівні пізнавальна потреба — потреба в знаннях (допитливість) — носить стихійно-емоційний характер і найчастіше не має соціально-значущого продукту діяльності. Вищий рівень має характер цілеспрямованої діяльності.

Автором виділяються дві форми прояву пізнавальної потреби: перша — засвоєння готових знань (засвоєння готових знань, їх інтеграція, систематизація і потреба в накопиченні знань), друга — дослідження дійсності з метою отримання нового знання (аналіз вражень, інтерес до проблемних ситуацій, прагнення до цілеспрямованої творчої діяльності).

Дослідник до характерних особливостей пізнавальної потреби відносить: часовий фактор заняття пізнавальною діяльністю, прагнення проникнути в суть питань, що розглядаються на уроках та в позаурочний час, прояв вольових зусиль при проведенні самостійної пізнавальної діяльності, емоційний фон при проведенні самостійного пізнання.

Як було сказано, найбільш значимими для пізнавальної діяльності можуть бути широкі соціальні мотиви. До широких соціальних мотивів Є.І. Каргінцева відносить:

• — Мотиви обов’язку і відповідальності перед суспільством, класом, учителем, батьками тощо;
• — Мотиви самовизначення: усвідомлення значущості отриманих знань, умінь і навичок для майбутньої життєдіяльності, бажання підготуватися до майбутньої професійної діяльності тощо;
• — Мотиви самовдосконалення: отримати розвиток в результаті вчення [19, с. 53].

З огляду на взаємозв'язок і взаємозалежність внутрішньої і зовнішньої мотивації самостійної пізнавальної діяльності, динаміку розвитку пізнавального інтересу (за Г. І. Щукіної), ступеня інтенсивності пізнавальної потреби і позначені рівні розвитку широких соціальних мотивів, можна умовно виділити рівня розвитку мотиваційного компонента пізнавальної самостійності.

1. Низький рівень. Самостійна пізнавальна діяльність викликана миттєвим інтересом, обумовленим зовнішніми обставинами, цікавістю ситуації. Інтерес виражається в увазі до конкретних фактів, знань — описів, дій за зразком. Істинного прагнення до знань немає. Переважно індиферентне ставлення до пізнання. Зовнішня мотивація переважає над внутрішньою.

Пізнавальна потреба низького рівня. Самостійної пізнавальної діяльності учням приділяється дуже мало часу, по суті вона обмежена тимчасовими рамками уроку. Усвідомлення необхідності самостійної пізнавальної діяльності нечітке. Існує лише спільне знання (подання) необхідності освіти.

• 2. Середній рівень. Самостійне пізнання викликане інтересом на стадії допитливості. Характерні ознаки: усвідомлена виборча спрямованість на окремі («улюблені») предмети, прагнення знати більше, прагнення до з’ясування питань, що виникли, до проникнення в сутність проблеми, інтерес до залежностей, причинно-наслідкових зв’язків, до їх самостійного встановлення. Предмету пізнавального інтересу школярем присвячується значна частина вільного часу, але даний вид діяльності не носить системного характеру. Середній рівень пізнавальної потреби.
• 3. Високий рівень характеризується переконаністю необхідність вивчення всіх навчальних предметів як основи особистого добробуту у подальшому житті. У той же час учень виявляє інтерес до пізнання складних теоретичних питань і проблем конкретної науки або системи наук, що лежать в основі обраної старшокласником області професійної діяльності. Домінуюче положення в ієрархії мотивів навчальної діяльності займають внутрішні мотиви.

Для даного рівня характерний інтерес до творчої діяльності з освоєння знань, елементи творчої діяльності. Учень має високу ступінь пізнавальної потреби. Практично весь вільний час учням приділяється досліджуваної проблеми.

Проблемі формування пізнавального інтересу у школярів присвячено цілий ряд досліджень (Р.Д. тригер, К. М. Рамонова, Н.К. Постнікова, І. Д. Власова, Л. Ф. Захаревич, Л. М. Маневцова, Т. О. Куликова, Є. В. Іванова, Є. С. Бабунова, Л. Н. Вахрушева та ін), що розглядають його як мотив пізнавальної діяльності.

Серед багатьох проблем, спрямованих на вдосконалення процесу навчання, проблема формування пізнавальних інтересів є досить вагомою. Вона служить відшукання таких шляхів навчання, які приваблювали б до себе учнів. Інтерес приводить в активний стан як зовнішні, так і внутрішні сили навчального процесу.

Сила пізнавального інтересу полягає в тому, що, будучи глибоко особистісним утворенням, він «оголює об'єктивні цінності навчання, повідомляє вченню силу, легкість, інтенсивність і швидкість; надає пізнавальної діяльності особистісний смисл; сприяє її продуктивності, знімає негативний стан учасників діяльності (стомлення, інертність, байдужість); надає всієї навчальної діяльності сприятливий емоційний тонус…» [5, с. 67]. Поряд з розвитком інтересу йде становлення таких цінних якостей особистості як спостережливість, старанність, наполегливість, вміння долати труднощі, прагнення до пошуку, самостійність та ін Під впливом інтересу пізнання приймає особистісний сенс. Завдяки пізнавальному інтересу діяльність учня стає плідною. Інтерес до діяльності спонукає людину до подальшої діяльності, сприяє її тривалості та продуктивності.

Пізнавальний інтерес — важливий чинник навчання. У той же час він життєво необхідний фактор становлення особистості. Життя, позбавлена?? пізнавального інтересу тьмяніє; особистість позбавлена?? того значущого внутрішнього стимулу, який постійно підштовхує її рух, дозволяє пережити радість інтелектуального задоволення в будь-якій діяльності, якою б людина не займався.

Пізнавальний інтерес має суттєвий вплив на всі психічні процеси: мислення, пам’ять, увагу, уяву.

Проблемі формування інтересу приділила увагу Г. І. Щукіна. Вона радить «всіма можливими способами запалювати в дітях гаряче прагнення до знання» [37, с. 412]. Величезну роль інтересу надавав П.Я. Гальперін: «Безпосередній інтерес — ось великий двигун — єдиний, який веде вірно і далеко» [33, с. 456].

Чільне місце проблема інтересу зайняла у педагогічній системі І. Гербарт. Якщо до Гербарта інтерес розглядався як умова для оволодіння знанням, то Гербарт звів інтерес у педагогічну мету. Вчити треба так, щоб отримане знання збуджувало інтерес до подальшого навчання. Досліджуючи проблему інтересу, Гербарт зробив спробу з’ясувати, що таке інтерес, його види (посередній і безпосередній), зв’язати інтерес з прагненням до дії (інтерес має діяльний початок) і з самою дією. На його думку, розвиток багатостороннього безпосереднього інтересу має бути найважливішим завданням навчання. Розкриваючи сутність поняття «багатосторонній інтерес», Гербарт виділив шість його видів, розвиток яких повинен йти через певні навчальні предмети. До речі, у перше коло цих предметів він відносить природні науки. І, нарешті, Гербарт зупиняється і на умовах збудження інтересу, тобто загальнопедагогічні проблеми інтересу він виводить на методику його формування та розвитку. Словом, справді педагогічна постановка цієї проблеми — незаперечна заслуга Гербарта.

У Росії в пошуках інших шляхів засвоєння знань до вирішення проблеми інтересу підійшли Н. Ф. Бунаков, Н.І. Новиков, Н.І. Пирогов та ін Але найбільш докладно в контексті своєї педагогічної теорії розглядав проблему інтересу К. Д. Ушинський. Інтерес, на його думку, пов’язаний з потребою особистості і є її якісною характеристикою. Для розвитку інтересу важливо використовувати природну цікавість дитини, яке повинно переростати в допитливість. Він побачив і психологічні основи інтересу, зв’язавши його з увагою. При цьому, віддаючи належне розвитку довільної уваги, вказуючи, що не можна відкидати і мимовільну увагу, у розвитку інтересу в дитині він бачить шлях до розвитку в ньому прагнення до самоосвіти. К. Д. Ушинський переконливо показав, що інтерес забезпечує розумовий і моральне становлення особистості.

Г.І. Щукіна, Л.І. Божович, Н. Г. Морозова вважають, що пізнавальний інтерес має «пошуковий» характер. Ініціатива пошуку і самостійність у добуванні знань, висування і постановка пізнавальних завдань є найбільш характерними проявами пізнавального інтересу.

В даний час найбільш загальновизнаною є трактування пізнавального інтересу Г.І. Щукіної. На її думку, це «…виборча спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, до її предметної стороні і до самого процесу оволодіння знаннями» [37, с. 75]. У своєму дослідженні ми і виходимо з цього визначення. Ми також орієнтуємося на характеристики пізнавального інтересу про те, що він спрямовує особистість на активний самостійний пошук знань і спосіб отримання цих знань. Пізнавальний інтерес може досягти такого розвитку, коли не задовольняється прямим розширенням знань про потрібну предметі, а викликає прагнення переробки цих знань, пошуку істотних зв’язків і відносин усередині цих знань.

Таким чином, пізнавальний інтерес — це глибока спрямованість особистості і стійкий мотив навчання. Він створює найбільш сприятливі умови для формування та розвитку нового стилю розумової роботи, прояву творчої індивідуальності, здібностей, обдарувань.

Психологічна структура пізнавального інтересу представляє собою сплав емоційно-вольових і розумових процесів в людині, які становлять єдине взаємопов'язане ціле. Своєрідними емоціями, властивими пізнавальному процесу, є здивування, пов’язане з тим, що щось нове вразило уяву і стан очікування того, що ще належить дізнатися, захопленість процесом діяльності, інтелектуальну радість, почуття успіху. Вольове начало в пізнавальному інтересі пов’язане з ініціативною самостійністю добування знань. Ядром пізнавального інтересу є розумові процеси.

Пізнавальний інтерес є утворенням що формується й розвивається. При спеціально створюваних певних педагогічних умовах пізнавальний інтерес можливо формувати в молодшому шкільному віці. При цьому він може стати достатньою мірою диференційованим, стійким і дієвим. Наявність пізнавальних інтересів у школярів піддається контролю за допомогою спеціальних критеріїв. Підвищенню пізнавального інтересу школярів сприяє використання на уроках сучасних інформаційних технологій.

У наступному параграфі піде мова про сучасні інформаційні технології в навчальному процесі.