Управління загальноосвітнім навчальним закладом (методологічний аспект)

З розвитком соціально-економічних процесів, духовним відродженням та реформуванням освіти в Україні, модернізацією існуючих навчальних закладів і появою нових їх типів виникає нагальна потреба у створенні адекватних моделей управління навчальними закладами на засадах сучасного наукового менеджменту.

Актуальність теми дослідження обумовлена інтенсивним розвитком теорії соціального управління та необхідністю адекватної наукової реакції на новий практичний досвід керівництва загальноосвітніми закладами різних типів і форм власності. Потреба в поглиблених теоретико-методологічних дослідженнях продиктована вимогами реформування освітньої системи, визначеними законами «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Державною національною програмою «Освіта (Україна ХХ1 століття)», концепцією 12-річної загальної освіти.

Вивчення тематики дисертаційних робіт з педагогіки, захищених останнім часом в Україні, показує, що проблеми управління в тій чи іншій площині (навчання, виховання, підвищення кваліфікації, методична робота тощо) становлять менш, ніж 0,5 відсотка від загальної кількості здійснених психолого-педагогічних досліджень.

Аналіз змісту праць та публікацій з проблем наукового управління свідчить: незважаючи на цікаві підходи й певні успіхи в цьому напрямку в цілому дослідження систем управління в сфері освіти потребують інтенсифікації та поглиблення.

Базуючись на теорії соціального управління та положеннях наукового менеджменту, вітчизняні дослідники останнім десятиріччям досить докладно вивчили загальні механізми управління середніми закладами освіти, що дістало відображення у відповідних працях В. М. Бегея, Є.Г.Березняка, В.І.Бондаря, Л.І.Даниленко, Г. В.Єльникової, Н.М.Островерхової, В.С.Пікельної тощо. Окремі функціональні аспекти управління навчальними закладами були досліджені й висвітлені в роботах Л. М. Карамушки, Л.М.Калініної, О. М. Коберника, Є.М.Хрикова та інших. Методологічним проблемам управління навчальними закладами присвячені дослідження Г. А. Дмитренка, В.І.Маслова, В.В.Олійника, В.С.Пікельної та ін.

Не применшуючи наукового значення вітчизняних теоретичних надбань і кращого педагогічного досвіду управління закладами освіти в Україні, не можна разом з тим не враховувати, що орієнтація на високі рівні міжнародних стандартів у галузі управління освітою сьогодні є неодмінною умовою інтегрування з країнами Європейської співдружності та входження нашої держави на рівних умовах до світової інтелектуальної сфери.

Однак організація управління навчальними закладами різних типів в Україні не завжди відповідає сучасним науковим вимогам і кращим міжнародним взірцям, які на практиці довели свою конкурентоспроможність та високу ефективність у сфері освітянських послуг. Відсутність чіткої загальновизнаної методології управління освітою в нашій державі в умовах перехідного періоду в економіці та соціальній сфері негативно позначається на якості практичної діяльності керівників навчальних закладів, гальмує вироблення довгострокової стратегії розвитку цих установ та закладів освіти України в цілому.

Названі вище та деякі інші фактори призводять до виникнення певних суперечностей між суспільними вимогами до якості управління загальноосвітніми навчальними закладами і тим, як воно здійснюється на практиці, тобто з науковими і практичними реаліями його стану, що не може не впливати на рівень освіти в державі. У зв’язку з цим виникають теоретичні й технологічні проблеми, які потребують подальших досліджень і розв’язання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано згідно з тематикою, передбаченою планом науково-дослідної роботи Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, реєстраційний № 0199 4 225.

Об'єктом дослідження є теоретичні надбання та досвід управління загальноосвітніми навчальними закладами як специфічний різновид соціального управління.

Предметом дослідження є зміст структурних компонентів методології системи управління загальноосвітнім навчальним закладом.

Мета дослідження — розробити теоретично обґрунтовану методологію управління загальноосвітнім навчальним закладом як наукову основу ефективного керівництва ним у сучасних умовах розвитку освіти України.

Завдання дослідження:

• 1. Визначити якісний стан наукових досліджень проблем методології управління загальноосвітніми навчальними закладами.
• 2. Проаналізувати головні системотвірні компоненти загальноосвітніх закладів, визначити та обґрунтувати структурні складові методології управління ними.
• 3. Розробити зміст і складові теоретичного компонента конкретної методології управління загальноосвітніми закладами.
• 4. Здійснити структурно-функціональний аналіз перетворювального компонента методології управління та визначити засоби оптимізації керівництва в загальноосвітніх навчальних закладах України.

Гіпотеза. Розпочинаючи дослідження, ми виходили з припущення, що системний аналіз наукових джерел та практики управління навчальними закладами дасть змогу розкрити взаємозумовленість та якісний взаємовплив теоретичних і технологічних складових функціонування школи як системи, виокремити основні нерозв’язані проблеми, які впливають на рівень управління, що, в свою чергу, допоможе визначити, обґрунтувати й розкрити зміст теоретичних і процесуальних компонентів методології наукового управління, спрогнозувати заходи щодо підвищення його ефективності у загальноосвітніх закладах на сучасному етапі розвитку суспільства.

Методика дослідження. В процесі дослідження головними методами були: системний підхід, на основі якого школа розглядалась як складна, динамічна, логічна цілісність, усі елементи якої взаємопов'язані; структурно-функціональний аналіз з метою визначення внутрішньої будови управління навчальним закладом, функціональної взаємодії різних елементів системи в цілому та її окремих компонентів; принцип історизму, зв’язку минулого із сьогоденням, аналіз наукових джерел, логічний та порівняльний аналізи, що дало змогу простежити еволюційні зміни в управлінні навчальними закладами, встановити певні тенденції та закономірності. Застосування методів декомпозиції, систематизації та класифікації, екстраполяції, індукції та дедукції, узагальнення, прогнозування та моделювання дало можливість усебічно проаналізувати управління навчальним закладом, визначити його теоретико-методологічні, процесуально-технологічні складові, їхній зміст, якісний взаємовплив, чинники розвитку та систематизувати результати цього аналізу.

Теоретичною основою дослідження є: загальні положення теорії менеджменту (М.Вебер, П. Друкер, М. Х. Мескон, Ф. Тейлор та ін.) та соціального управління (В.Г.Афанасьєв, Б.І.Андрушків, Г. А. Дмитренко, О.Є.Кузьмін, В. П. Симонов, Ф.І.Хміль, Г. В.Щекін); дослідження проблем системного підходу в сфері освіти (Ю.К.Бабанський, В. П. Беспалько, Г. В. Воробйов, Б. С. Гершунський, М. С. Каган, Ф. Ф. Корольов, Н.В.Кузьміна, М.Н.Скаткін та ін.); сучасні дослідження проблем управління в навчальних закладах (В.І.Бондар, Л.І.Даниленко, Г. В.Єльникова, Л.М.Калініна, Л. М. Карамушка, О. М. Коберник, В.І.Маслов, В.С.Пікельна, Е.М.Хриков).

Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні структури та змісту методології управління загальноосвітнім навчальним закладом відповідно до вимог сучасного етапу розвитку України. Визначено, упорядкувано та розкрито суть системних складових загальноосвітніх навчальних закладів та управління ними як єдиної діалектичної цілісності. Наукова новизна також полягає в авторському виокремленні, систематизації, обґрунтуванні та формулюванні закономірностей і принципів управління загальноосвітніми навчальними закладами.

Теоретичне значення роботи визначається поглибленим розкриттям суті поняття «методологія управління», конкретизацією його структури, обґрунтованим описом філософського, теоретичного і перетворювального компонентів методології управління навчальним закладом. До теоретичних надбань можна віднести й виділення системних ознак сучасного загальноосвітнього навчального закладу та управління ним в авторській інтерпретації, а також виокремлення актуальних методологічних проблем управління, що потребують подальшого поглибленого дослідження.

Практичне значення дослідження визначається можливістю застосування запропонованих шляхів оптимізації управління навчальними закладами з метою підвищення ефективності керівництва ними, розробки відповідних довгострокових програм розвитку, прогнозування та визначення критеріїв оцінки результатів роботи. Практичне значення мають і докладний виклад технологічних можливостей у процесі реалізації функцій перетворювального компонента методології управління, а також методика їх здійснення та засоби оптимізації на практиці.

Вірогідність результатів дослідження забезпечено застосуванням адекватної об'єкту та предмету дослідження методології теорії систем і теорії управління; комплексним застосуванням теоретичних методів дослідження; усебічним експертним аналізом фахівцями розроблених теоретичних положень та їх аргументації.

Апробація основних положень і впровадження результатів дослідження відбувалася шляхом доповідей на різних Всеукраїнських і регіональних науково-педагогічних форумах, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Післядипломна освіта: перспективи розвитку» у м. Києві 28 листопада 2000 р., на Міжнародній науково-практичній конференції «Управління якістю професійної освіти» у м. Артемовську 24−27 квітня 2001 р., на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні підходи реформування освіти» у м. Кіровограді 30−31 березня 2001 р., а також у вигляді лекцій, систематичних виступів перед керівниками освіти в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України протягом 1999;2001 рр., у доповідях на конференціях педагогічної громадськості в різних регіонах України.

На захист виноситься:

• 1. Обґрунтування структури і змісту компонентів методології управління загальноосвітніми навчальними закладами як єдності вихідних теоретичних положень та системної технології досягнення мети.
• 2. Визначення, обґрунтування і характеристика основних складових системи наукового управління загальноосвітнім навчальним закладом.
• 3. Систематизація та обгрунтування закономірностей і принципів управління загальноосвітнім навчальним закладом.
• 4. Визначення та обґрунтування технологічних функцій методології управління загальноосвітнім навчальним закладом та засоби їх оптимізації.

Публікації. Основні теоретичні положення, поточні результати дослідження, його висновки відображено в шести наукових публікаціях у збірниках наукових праць, у виданнях, що відповідають вимогам ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти параграфів, висновків, списку використаних джерел 205 найменувань. Загальний обсяг дисертації 165 сторінок.

У вступній частині сформульовано вихідні положення апарату дослідження, його методологію та висвітлено головні узагальнені результати.

У першому розділі на основі системного аналізу науково-педагогічних першоджерел розкрито спрямованість та якісний стан теоретичних розробок проблем управління.

У загальній теорії соціального управління та його складовій — науковому менеджменті - уже принципово визначилися методологічні підвалини, що дістало відображення у фундаментальних працях, В. Г. Афанасьева, А.І.Берга, М. Вебера, Н. Вінера, Г. Х. Попова, Ф. Тейлора, А. Файоля, Г. В.Щекіна та інших. Проте, оскільки і на сучасному етапі історичного розвитку суспільства з’являються різні нові школи управління — американська, європейська, японська, а також різноманітні концептуально-технологічні підходи до організації праці людей, поглиблене інтенсивне дослідження теорії соціального управління триває і в наш час.

Управління у сфері освіти — специфічна складова соціального управління, на теоретичних підвалинах якого активно досліджуються проблеми наукового керівництва навчальними закладами лише останні тридцять років. На теренах колишньої інтегрованої держави і в Україні добре відомі імена таких дослідників управління загальноосвітньою школою, як М.І.Кондаков, Ю. А. Конаржевський, М. М. Поташник, О. О. Орлов, І.П.Раченко, П. В. Худоминський, Т.І.Шамова та інші. Особливе місце посідає українська школа дослідників управління загальноосвітніми навчальними закладами: Є.С.Березняк, А. Д. Бондар, Б. С. Кобзар, В. О. Сухомлинський, М.В.Черпінський та інші. У наш час активно працюють у цьому напрямку В.І.Бондар, Л.І.Даниленко, Г. А. Дмитренко, Г. В.Єльникова, О.І.Зайченко, Л. М. Карамушка, Н.Л.Коломінський, В.І.Маслов, В.В.Олійник, Н. М. Островерхова, В.С.Пікельна, Е. М. Хриков та інші, які плідно досліджують різні аспекти управління навчальними закладами. Аналіз та узагальнення результатів сучасних досліджень показує їхню спрямованість, головним чином, на розкриття системи управління навчальними закладами у цілому або окремих напрямків їхньої діяльності (навчання, виховання, методична робота тощо), а також на вивчення тих чи інших функцій (планування, організація, контроль, інноваційна діяльність тощо). Методологічні проблеми управління в сфері освіти — тенденції розвитку, закономірності, принципи — розглядаються у загальному контексті і, за винятком окремих праць Г. В.Єльникової, В.І.Маслова, В.С.Пікельної, Е. М. Хрикова та інших, не були предметом спеціального дослідження, що позначилося на якості теоретичного та практичного забезпечення управління загальноосвітніми навчальними закладами.

Підвищення ефективності управлінської діяльності у навчальних закладах освіти потребує формування культури наукового мислення сучасних керівників, опанування ними методології управління.

Тлумаченню, обґрунтуванню категорії «методологія» присвячені праці філософів Д. Горського, П.В.Копніна, педагогів Б. С. Гершунського, В. Е. Гмурмана, М.Н.Скаткіна та інших, що дало нам змогу підійти до розгляду та аналізу цієї дефініції з наукових позицій.

Існують різні точки зору щодо доцільності спеціальних досліджень проблем методології в педагогіці. Деякі вчені вважають, що ці проблеми не треба розробляти спеціально як предмет дослідження, а брати загальні філософські доктрини і загальнонаукові теорії у відповідній сфері. Інші вважають, що методологічні проблеми треба розробляти тільки в процесі конкретних педагогічних досліджень, аналізуючи й узагальнюючи застосовані логіко-методологічні засоби.

Потреба в методологічних дослідженнях виникає тоді, коли існуюча теорія втрачає свої позиції у зв’язку з появою нових факторів і необхідністю вирішення складних завдань, обумовлених історичними змінами та соціально-економічними процесами, що і спостерігається у наш час в Україні та інших державах колишнього СРСР. До недавнього часу загальною методологією для всіх наук, особливо суспільних, була марксисько-ленінська філософія з її категоріями. У сфері управління методологією поруч з положеннями теоретиків марксизму вважалися визначальними партійні постанови загальнодержавного і регіонального (республіканського) рівнів, які конкретизували мету, зміст, методи управління (тому числі і в навчальних закладах).

Не принижуючи ролі й місця матеріалістичної діалектики в науці, ми вважаємо, що сприймати її як монополію та універсальну методологію будь-якого дослідження є догматизмом і небажанням відійти від філософських штампів.

Філософська база будь-якої методології дослідження передусім випливає із світосприйняття вченого, який визнає певні напрямки першозаснови розвитку буття, і в цьому вона завжди буде суб'єктивною, бо відтворює особисті чи існуючі ідеї, які поділяє автор.

На наш погляд, настав час відійти від «назавжди» рятівних методологій, що мають універсальний характер для будь-яких досліджень, а намагатися (без нігілізму) критично і творчо підходити до різних методологій, обираючи найбільш адекватну для конкретного дослідження і, глибоко розуміючи її структурні компоненти, взяти їх на озброєння для своєї теоретичної і практичної діяльності.

На предмет методології різні автори мають свої погляди, що, мабуть, природно для науки. Деякі дослідники вважають, що педагогіка не має своєї особистої методології, а її функцію виконує філософія і зокрема матеріалістична діалектика. Якщо зайняти таку позицію, то всі інші науки з усіма їх теоріями і методами можна уявити як додаток та ілюстрацію діалектики, як такі, що не дають нічого принципово нового, а конкретизують вже відкриті філософські закони. Інші автори трактують поняття методології вузько як вчення про методи або навіть прийоми. Такий самий підхід притаманний багатьом словникам і довідниковим виданням.

На наш погляд, найбільш науково доцільною є думка про те, що стосовно педагогіки, як і взагалі, треба виділяти різні рівні методології. Найвищий рівень займає філософія, на другому рівні стоять загально-наукові дисципліни (теорія систем, кібернетика, інформатика тощо), на третьому — конкретна методологія педагогіки як складова загальної педагогіки.

Ми визначаємо поняття «методологія» як науково обґрунтовану систему теоретичної і практичної діяльності, спрямовану на досягнення конкретної мети. Методологія, з нашої точки зору, може мати таку структуру: філософський компонент, що визначає погляд на природу речей, світосприйняття; теоретичний компонент, що відображає концептуальні підходи, закономірності, принципи, категорії тощо; перетворювальний компонент, який включає процесуальні технології, функції, методи, операції тощо. У методології соціального управління, до якої належить управління навчальними закладами, мають ще враховуватися психологічні, етичні, правові та економічні аспекти, які є невід'ємною частиною управлінської діяльності.

Усвідомлюючи значення загальних законів і категорій діалектики та інших теоретико-філософських доктрин і не відриваючись від них, розуміючи їхні визначальні філософські функції, вважаємо, однак, науково коректним і практично доцільним для дослідження природи управління навчальним закладом узяти за конкретно-методологічну філософську його основу поняття системи з усіма притаманними їй формами, видами, функціональними підходами та методами аналізу.

Системний підхід широко застосовували в своїх дослідженнях сучасні науковці В.І.Бондар, Л.І.Даниленко, Г. А. Дмитренко, Г. В.Єльникова, Ю. А. Конаржевський, В.І.Маслов, В.С.Пікельна, М. М. Поташник, В.В.Олійник, Т.І.Шамова та багато інших авторів, які досліджували різні проблеми та аспекти управління в освіті.

Застосування системного підходу до аналізу та конкретизації змісту структурних компонентів загальноосвітнього закладу з урахуванням змін, які відбулися в них на сучасному етапі, більш повно висвітлили їхню системну природу за специфічним проявом відповідних її ознак, а саме: високим рівнем цілісності, наявністю чіткої соціально орієнтованої мети, завдань та функцій; ієрархічною структурованістю; якісним взаємозв'язком та взаємовпливом між усіма компонентами школи; взаємозв'язком із системами більш загального рівня; прагненням до деструкції, хаотичного стану; наявністю стабілізуючого та спрямовуючого компонентів управління, яке, в свою чергу, є системним утворенням і характеризується відповідними ознаками, що мають свій конкретний прояв у процесі керівництва навчальним закладом.

Управління навчальним закладом як система містить у собі мету, завдання, що стоять перед школою, базується на закономірностях, принципах, змісті, формах та методах функціонування головних структурних компонентів і складових загальноосвітнього закладу. Невід'ємною частиною управління є процес його здійснення, що складається із послідовних етапів, які прийнято називати універсальним управлінським циклом (розробка і прийняття рішення, моделювання, організація, регулювання, контроль, корекція та ін.). Управління навчальним закладом, як і всі системи соціального управління, має враховувати соціально-психологічні, економічні і юридичні аспекти організації діяльності в конкретному суспільстві. Головною метою управління є забезпечення стабільного функціонування та розвитку навчального закладу.

Другий розділ дисертації спрямований на дослідження теоретичного компонента методології, до якого ми відносимо тенденції, закономірності, принципи, концептуальні підходи до управління навчальними закладами.

До найбільш загальних тенденцій в управлінні освітою в Україні на сучасному етапі слід віднести: пріоритетність загальнолюдських цінностей, гуманістичну спрямованість та неприпустимість національного нігілізму; активізацію суспільних і державних зусиль для виведення освіти на рівень міжнародних стандартів, розвиток освіти на основі інноваційних психолого-педагогічних технологій; відхід від принципів авторитарної, заідеологізованої педагогіки, нівелювання природних індивідуальних особливостей тих, хто навчається; радикальну перебудову управління шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами; впровадження технологій менеджменту та маркетингу; диференціацію та індивідуалізацію загальноосвітніх навчальних закладів тощо.

Аналіз загальних і специфічних тенденцій розвитку освіти в Україні та управління навчальними закладами дав змогу визначити, обґрунтувати й сформулювати закономірності управління, під якими розуміємо стійкі причинно-наслідкові зв’язки між різними елементами системи, що забезпечують її стабільне нормальне функціонування та розвиток.

Ми виокремлюємо три групи закономірностей управління загальноосвітніми навчальними закладами.

Закономірності, обумовлені впливом систем більш загального рівня; закономірності динаміки процесу управління; соціально-психологічні закономірності управління. До першої групи відносимо: залежність мети, технологій управління та стилю керівництва навчальним закладом від соціально-економічних процесів, ідеології державного устрою на кожному конкретному історичному етапі розвитку суспільства; вирішальний вплив систем більш загального рівня в сфері освіти на характер і зміст управління підпорядкованих систем; адаптивність — урахування в управлінні поряд із загальнодержавними законодавчо-нормативними положеннями місцевих регіональних і муніципальних умов; збалансованість зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають ефективність управління загальноосвітнім закладом; підзвітність результатів управління вищестоящим освітянським і регіональним органам влади.

До другої групи належать закономірності процесу управління школами: циклічність, логічна послідовність функцій управління; єдність централістських (централізованих) і децентралістських (децентралізованих) тенденцій і чинників в управлінні; відповідність внутрішньої структури управління меті та змісту діяльності навчального закладу; залежність ефективності управління від рівня аналітичного прогнозування та якості моделювання наступної діяльності; збалансованість стратегічного і регулятивного менеджментів; ієрархічність та якісна взаємозалежність усіх структурних елементів управління; прямо пропорційна залежність якості управління від повноти й рівноваги між прямим та зворотним зв’язками; функціональна визначеність суб'єктів і компонентів управління; наявність деструктивних і дестабілізаційних факторів і процесів; залежність ефективності управління від адекватного керівництва на всіх структурних рівнях та в усій системі в цілому.

До третьої групи соціально-психологічних закономірностей управління навчальним закладом відносимо такі: прямо пропорційну залежність мотивації до праці педагогічного колективу від матеріально-технічного і побутового забезпечення, культури управління; залежність згуртованості педагогічного колективу від роботи керівництва закладу, спрямованої на запобігання конфліктам і створення позитивного психологічного клімату; залежність розвитку творчої педагогічної діяльності від ступеня демократизації управління та рівня професійної свободи; прямої залежності стабільності кадрів від індивідуального підходу до особистості; залежність задоволення результатами праці від її об'єктивної оцінки та своєчасного, систематичного стимулювання; залежність ефективності управління навчальним закладом від психологічної готовності адміністрації до керівництва, а також її лідерських і професійних якостей.

Наявність виокремлених, систематизованих і певною мірою розкритих закономірностей є підґрунтям для визначення принципів управління навчальним закладом.

На відміну від закономірностей принципи управління досліджені значно ґрунтовніше і висвітлені в науково-педагогічній літературі більш докладно (Є.С.Березняк, Л.І.Даниленко, Г. В.Єльникова, М.І.Кондаков, В.І.Маслов, В.С.Пікельна, І.П.Раченко та ін.).

Під принципами наукового управління загальноосвітніми навчальними закладами ми розуміємо фундаментальні теоретично обґрунтовані й практично перевірені положення, що мають об'єктивну, реальну природу, відображають сталі тенденції або закономірності, притаманні системі управління школою. Порушення чи недотримання принципів призводить до неефективності управління та його руйнування, що відповідно позначається на функціонуванні всього навчального закладу. Розуміння змісту принципів, їх об'єктивності в управлінні, а також уміння реалізовувати їх на практиці через застосування адекватних методів та прийомів — запорука ефективного керівництва навчальними закладами.

Системний аналіз законодавчої основи та юридично-нормативної бази освіти і управління нею в Україні, теорії і практики соціального управління у державі, наукових досліджень та реалій управління навчальними закладами дав нам змогу виокремити, обґрунтувати й систематизувати принципи наукового управління загальноосвітніми навчальними закладами відповідно до сучасних соціально-економічних і культурно-освітніх процесів у нашому суспільстві та в інших країнах.

Управлінню загальноосвітнім навчальним закладом притаманні такі принципи: вирішальності державно-суспільного впливу на мету, зміст і методи управління; гуманізації; науковості; демократизації; єдності централізму і колективізму; психологізації; інноваційності; адаптивності; функціональної структуризації; стимулювання і уваги до кадрів; маркетингу; інформаційної надійності; моделюючого прогнозування; оперативної регулятивності; зворотного зв’язку; корекції; фінансово-господарчої раціональності та ділової ініціативи; законоповаги.

Третій розділ дисертаційного дослідження був присвячений розгляду перетворювального компонента методології управління навчальними закладами — функціям та методам процесу управління, які в літературі називають технологіями управління.

У науково-педагогічній літературі найповніше висвітлені функції процесу управління, їх активне дослідження почалося з 60-х років минулого століття, що дістало відображення у працях Є.С.Березняка, М. В. Захарова, М.І.Кондакова, Б. С. Кобзаря, Ю. А. Конаржевського, О. О. Орлова, С. М. Полгородника, Н. С. Сунцова, П. В. Худоминського, М.В.Черпінського та ін. В останні роки функції управління загальноосвітніми закладами досліджувались як у ближньому зарубіжжі (Ю.В.Васильєв, А. Е. Капто, В. Ю. Кричевський, М. Л. Портнов, М. М. Поташник, Г.І.Шамова та інші), так і нашими вітчизняними вченими: В.М.Бегеєм, В.І.Бондарем, І.Л.Бачило, Л.І.Даниленко, Г. В.Єльниковою, І.П.Жерносеком, Л.М.Калініною, В.І.Масловим, В.С.Пікельною, Н. М. Островерховою, Е. М. Хриковим та ін.

У теорії управління функції розглядаються з різних позицій: цільових, які визначаються головними напрямками змісту діяльності; процесуальних, що відображають послідовні операції безпосередньої діяльності (проектування, організація, контроль тощо); соціально-психологічних — зорієнтованих на урахування психологічних чинників діяльності (орієнтація, мотивація, запобігання конфліктам, стимулювання тощо). Загальноприйнятих назв, структуризації та визначеної послідовності здійснення функцій управління у працях з проблем соціального і педагогічного управління не існує, хоча послідовність їх здійснення у багатьох авторів досить близька.

Основою перетворювального компонента методології управління навчальними закладами (як і соціального управління в цілому) є функції (етапи) процесу його здійснення. Ми визначили їх таким чином: інформаційна група функцій, прогностично-моделююча, організаційно-регулятивна, оцінно-аналітична та коригуюча групи функцій, хоча мають право на існування й інші підходи до кількості та назв угруповань процесуальних функцій.

Інформаційна група функцій пронизує всі етапи процесу управління і є його аналітично-прогностичною основою, оскільки отримання та перетворення інформації здійснюються неперервно. Для оптимізації інформаційних функцій застосовують структурно визначену систематизацію за цільовим призначенням, диференціацію, аналіз та адресний розподіл інформації за об'єктами управління.

Прогностично-моделюючі функції спрямовані на аналітичне передбачення мети, змісту, результатів управлінської діяльності, вони ґрунтуються на головних положеннях теорії розробки та прийняття рішень. Ці функції є початковим етапом управління, мають свої технології практичного здійснення та різноманітні форми прояву: планування, проектування, моделювання, прогнозування, інші види формалізованого відтворення управління різними ланками життєдіяльності навчального закладу. Для оптимізації прогностично-моделюючої групи функцій потрібні: адекватна аналітична інформація, що об'єктивно відображає сутність управлінської діяльності, генералізація та інтеграція моделей об'єктів управління; конкретизація інформації та її чітке, структуроване відтворення.

Організаційно-регулятивні функції забезпечують практичну реалізацію проектів, планів, управлінських рішень, моделей тощо. Форми і методи здійснення цих функцій різноманітні й спрямовані на організацію безпосередньої поточної діяльності та створення для цього відповідних умов. Оптимізація цієї групи функцій передбачає чіткий розподіл праці, її нормативно-методичне та матеріальне забезпечення; створення надійної системи зворотного зв’язку, який дає уявлення про якісний стан у керованих підсистемах; своєчасну адекватну реакцію на небажані зміни в об'єктах управління; стимулювання діяльності; впровадження у життя досягнень науки і практики; інноваційних технологій; застосування комп’ютерних технологій в оперативній роботі.

Оцінно-аналітичні та корекційні функції відображають діяльність суб'єкта управління на завершальному етапі, коли йдеться про завершення якогось цілісного процесу — чи то навчального року, чверті, вивчення теми, уроку тощо. Ми не ототожнюємо оцінно-аналітичні функції з контролем, оскільки вважаємо його складовою оцінної діяльності. Оптимізація оцінно-коригуючих функцій полягає насамперед у застосуванні наукових методів збирання та обробки інформації, адекватних об'єкту оцінювання; технологічному наближенні оцінювання до послідовності етапів наукового дослідження; застосуванні методів математичної статистики та ЕОМ при обробці інформації; розробці коригуючих рішень відповідно до наукових положень і методів прогностично-моделюючих функцій, що базуються на теорії прийняття рішень.

Оптимізація всіх етапів та функцій перетворювальної складової методології управління навчальними загальноосвітніми закладами має узгоджуватися з принципами загальної теорії оптимізації та наукової організації праці.

Проведене дослідження не вичерпало всіх аспектів проблеми методології управління загальноосвітніми закладами. Воно висвітлило деякі питання, що потребують подальших поглиблених досліджень, зокрема можна назвати такі проблеми: розробка конкретно-філософських підвалин управління навчальними закладами з урахуванням ідей українського державотворення; детальніша розробка сучасних тенденцій і закономірностей управління загальноосвітніми навчальними закладами; пошук нових підходів до класифікації функцій перетворювального компонента методології управління, визначення та обґрунтування нових їх видів відповідно до динаміки соціально-економічних процесів в Україні; вивчення та обґрунтування інноваційних явищ в управлінні школою, їх впливу на складові методології управління; продовження пошуку засобів оптимізації управління та їхніх теоретичних підвалин.

Висновки

Проведене дисертаційне дослідження проблеми методології управління середнім загальноосвітнім навчальним закладом довело: стан наукових досліджень у цьому напрямі не повною мірою відповідає потребам сучасної теорії та практики педагогічного менеджменту.

Методологія управління школою в наукових працях розглядалась у загальних рисах і не була предметом спеціальних досліджень, за винятком поодиноких публікацій.

Загальноосвітній середній навчальний заклад є складним динамічним системним утворенням високого рівня цілісності, ефективність функціонування якого залежить від якості методологічного забезпечення управління.

Управління школою, в свою чергу, є складним системним утворенням до якого входять такі основні структурні компоненти: мета, закономірності, принципи, зміст, форми та методи, а також процеси функціонування, притаманні конкретним складовим навчального закладу і управління ними.

Ефективність управління навчальним закладом великою мірою залежить від відповідної методологічної компетентності шкільної адміністрації та організації праці на її основі.

Методологією управління навчальним закладом є науково обґрунтований спосіб теоретичної і практичної діяльності, спрямований на досягнення мети і розв’язання завдань, що стоять перед школою як системою та її структурними підрозділами. Методологія управління складається з трьох частин: конкретно філософської, що визначає світосприймання, погляд на природу речей; теоретичної, яка відображає тенденції, закономірності, принципи, притаманні системі управління; технологічної, що забезпечує реалізацію положень першої та другої складових і практичну діяльність, спрямовану на досягнення мети управління.

Конкретною філософською складовою методології управління навчальним закладом є філософська категорія система, застосування положень якої дає змогу встановити взаємозв'язки та якісний взаємовплив між усіма структурними компонентами школи, водночас розглядати їх у цілому та окремо.

Теоретичним компонентом методології управління середнім загальноосвітнім закладом є тенденції, закономірності та принципи, притаманні цій системі.

Перетворювальною (технологічною) складовою методології управління навчальним закладом є групи функцій процесу управління: інформаційна; прогностично-моделююча; організаційно-регулятивна; аналітико-оцінювальна та коригуюча.

Підвищення ефективності реалізації функцій процесу управління середнім загальноосвітнім навчальним закладом ґрунтуються на підвалинах теорії оптимізації.

Проблема методології управління середнім загальноосвітнім навчальним закладом потребує подальших фундаментальних досліджень, особливо в конкретно філософському та теоретичному напрямках.

Література

• 1. Кириченко М. О. Мета як системостворююча основа функціонування і управління навчальними закладами /Освіта на Луганщині. — (науково-методичний журнал) 2001. — № 1 (14). — С. 40−43.
• 2. Кириченко М. О. Організаційно-регулятивні функції управління. Збірник наукових праць //Проблеми сучасного мистецтва і культури. — К.: Науковий світ, 2001. — С. 90−96.
• 3. Кириченко М. О. Прогнозування та моделювання — сучасні функції управління загальноосвітнім навчальним закладом: Збірник наукових праць. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. Випуск 4./ Ред.кол.: Л.І.Даниленко (гол.ред.) та ін.- К.: Логос, 2001. С.120−128.
• 4. Кириченко М. О. Системний аналіз взаємозв'язку управління та керівництва загальноосвітнім навчальним закладом (теоретичний аспект) /Рідна школа. — 2001. — № 9 (860). — С. 20−22.
• 5. Кириченко М. О. Інформаційне забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом: Збірник наукових праць. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. Випуск 5./ Ред.кол.: Л.І.Даниленко (гол.ред.) та ін.- К.: Логос, 2001. С.45−51.
• 6. Кириченко Н. А. Идеи и практика парламентаризма в Украине /Вестник межпарламентской ассамблеи. — 1996. — № 2 (13). — С. 65−67.
• 7. Кириченко Н. А. Цели и задачи интеграции государств содружества на пороге нового тысячелетия. — 2000. — № 3 (26). — С. 30−36.
• 8. Кириченко М. О. (у співавторстві). Принципи управління як теоретична основа ефективності керівництва ПТНЗ. Управління якістю професійної освіти. Збірник наукових праць. — Донецьк: ТОВ «Либідь». — 2002. — С. 57−64.