Перспективи демократизації української вищої школи

Демократизація як тенденція розвитку суспільства у ХХІ столітті поступово охоплює всі сфери суспільного та індивідуального життя особистості, змінює його стиль і ритм, потребуючи водночас впровадження нових підходів до підготовки та виховання здатності індивіда (і соціальних груп) до життя й творення у демократичному середовищі. Особлива роль у цьому відводиться системі освіти. Підготувати людину демократичного мислення і дії може тільки система, демократизм організації та управління якою відповідає найбільш високим показникам сучасності. Демократизація освіти, отже, постає завданням, без розв’язання якого про реальний процес модернізації освіти не може бути й мови.

Відбуваються в сучасний період в суспільному, політичному та культурному житті демократичні зміни не обійшли стороною і освіти. Досліджуючи ці зміни, стає ясно, що побудова освіти саме на основі демократичних принципів не тільки дає йому можливість впровадження в загальне річище світової цивілізації, але і стає його щоденною потребою.

Хоча з першого погляду все здається просто, проте в ході самих демократичних змін в освіті виникає ряд труднощів. Вони в першу чергу пов’язані з неоднозначним сприйняттям людьми поняття «демократія».

Незважаючи на це демократія, будучи протягом історії популярною серед народу була ідеалом, що ґрунтується на такі вічні цінності, як свобода, рівність та повагу до людської гідності. Саме визнання народу джерелом влади, надання йому права участі в державних справах і користування громадянами реальними правами забезпечують їх свободу. У свій час Аристотель (384−322 р. до н. е.) у праці «Політика» писав: «Якщо, свобода і рівність — важливі принципи демократії, то це повинно знайти своє вираження в обов’язковому участі всіх у державному управлінні».

Демократія в освіті незалежно від посади, позиції, які займають особи у навчальних закладах, їх віку враховує правову рівність людей. У широкому сенсі керівництво створює рівні відносини і можливості між педагогічним колективом і навчаються, беручи до уваги їх інтереси і бажання, дає учням право активної участі в управлінні в рамках закону, у вирішенні пов’язаних з організацією освіти проблем, в обговоренні і прийнятті певних рішень, забезпечує свободу творчості, підприємливості, всеторонней сформованості.

За вимогами часу термін «демократія» вживається в декількох значеннях. Відтінком його значення є розуміння його як форми управління, що ґрунтується на народній влади, пов’язаної з етимологією цього слова. Проте було б помилковим віднесення поняття демократії лише до управління. Володіє широкими кордонами, відтінками значення демократія також повинна сприйматися і як сукупність норм та принципів регулювання міжособистісних відносин. Загалом, демократія володіє рядом якостей, що закладають основу для класифікації моральних і моральних цінностей. Демократія служить студентам, створює ґрунт для їх самоствердження, дає поштовх для розвитку їх особистості і забезпечує гармонію суспільного організму. Крім того, демократичні цінності формують у студентів таке морально-духовні якості, як загальну віру, захист цивільних прав, повага до сили закону, підпорядкування волі більшості і т.д. Не слід забувати одного: демократія можлива тільки в соціальному середовищі, де широке місце відводиться рівності, свободи і гуманізму. З цієї причини в освіті виникає необхідність застосування демократичних потенціалів.

З іншого ж боку, демократія як форми управління зовсім не означає участь всіх студентів в житті, управлінні вищих шкіл, так як з практичної точки зору це неможливо. В управлінні повинні брати участь представники, обрані студентським колективом, організованим в сис-темі свободи вибору. У цьому плані, демократію називають владою більшості. Найголовніше тут враховуються права студентів вільно висловлювати свої думки.

Це ще раз доводить класифікацію принципів демократизації з верховенства законів, пізнання принципу рівності всіх перед законом, поваги до прав і свободи особистості.

Саме панування в суспільстві таких соціальних якостей, як свобода, справедливість, рівність і повага до людської гідності, верховенсту законів та відображення цього у відносинах підвищує дієвість демократичної позиції і в освіті, оскільки людина набуває все це саме через освіту. Крім того, освіта одна з найважливіших сфер діяльності, що сприяє становленню та розвитку народу, суспільства. Демократизація суспільства, доля країни, вибір молодого покоління тих чи інших моральних цінностей, то, з якими професійними навичками воно набуде великий життєвий шлях, — значно залежать від здійснення принципів демократизації освіти.

З цієї причини стоять перед освітою як безперервним і динамічним процесом цілі і завдання час від часу змінюються і перетворюються в джерело гідності, права і свободи кожної людини.

Велика роль здійснення принципів демократизації освіти у вихованні гідних людей, які сприймають себе як особистостей, готових до вільної, самостійної діяльності, вміють правильно оцінювати свої інтереси, схильності, підприємливість і здібності, формуючись, правильно визначають своє місце в суспільстві, сумлінно, відповідально виконують моральні та правові норми.

Саме принцип демократизації освіти дозволяє студенту так вибудувати свою поведінку, щоб його моральні вчинки, гідність були визнані і оцінені членами суспільства. Це необхідна умова усвідомлення студентом своєї гідності, громадянського обов’язку. Крім того, це важливо для того, щоб студент міг пізнати себе як особистість, умів знайти йому гідне місце в житті. Принцип демократизації освіти, формуючи у студентів мислення, демократичні відносини, підвищує тим самим і їх суспільну роль. Це створює можливість для усвідомлення кожним студентом чувтсво власної гідності, його недоторканність. Студент, який усвідомлює почуття власної гідності, чинить опір будь-яким старанням, принижує, ображає це чуство, клевечащим на нього, викликають у інших помилкові уявлення про його особистості, пробуджує проти нього злобу. У нього складається таке враження, що там, де немає свободи, правової рівності, незалежності, вільнодумства, там немає і гідності, так як гідність кожної людини починається з дня його народження і ніхто не може бути позбавлений його.

З іншого боку, формування студентів вільними, незалежними згідно їх схильностям, інтересам і здібностям допомагає їм в якості кваліфікованих кадрів зайняти місце в суспільстві.

Для того щоб проявити свої знання, вміння та навички, кожен студент повинен не тільки відповідати відповідним вимогам і потребам, але і бути підготовленими до безперешкодної та самостійної діяльності. Якості типу: взаємне спілкування, культура поведінки, повагу до законів, рішучість, вимога, самопізнання і пізнання інших — формуються завдяки принципу демократизації освіти.

Принцип демократизації освіти не обмежується лише цим змістом. Він володіє більш широкими можливостями впровадження в освіту. Принцип демократизації проявляється як в управлінні освітою і стилі роботи керівництва, так і в загальній формі організації освіти. Отже, освітня демократія не може розглядатися окремо від демократичних цінностей та традицій. У центрі уваги тут повинна знаходитися підготовка особистості з демократичними поглядами, демократичними позиціями, що володіє досконалою підготовкою, всебічними знаннями. Отже, у вищій школі в першу чергу необхідно враховувати рівні права, думки і відгуки студентів як основних учасників демократичного освітнього процесу. У повсякденному житті і управлінні вищих шкіл слід створити підґрунтя для самостійної діяльності студентів, їх самоствердження, дати поштовх їх розвитку. У зв’язку з цим, знаходження студентів у дусі вільного здобування є одним з важливих факторів, що характеризують демократизацію освіти.

Принцип демократизації освіти дає горантию дії студентів в рамках закону згідно їх інтересів та позицій, а також користування певними привілеями. Перш за все, заняття студентами відповідним колі їх інтересів творчістю є свого роду стимулом у формуванні ініціативи.

Для цього в осередку освіти, в першу чергу, слід створити демократичне середовище. Вона повинна бути такий, щоб можна було заохотити студента до участі в суспільному житті вищої школи, забезпечити йому свободу слова, обмін враженнями між вчителями і товаришами. Найголовніше не можна ставити різницю між педагогічним колективом та студентами, має бути повага до прав один одного, перевага надається справедливим відносин.

З іншого ж боку, демократизація освіти розвиває незалежність студентів в управлінні внз, створює умову широкої очевидності, критики і самокритики, зміцнює сотруднические відносини між керівництвом, педагогічним колективом та студентами.

У самому справі, якщо створено умова для реальної участі студентів в управлінні і його контролі, значить, в даному вузі панує демократія. А це одна з основних функцій принципу демократизації освіти у вищій школі. Завдяки цьому створюється умова для діяльності органів студентського самоврядування, а весь зміст професорсько-викладацького складу будується на послуги студентам. Говорячи ясніше, створюється сприятливе умова для розвитку студентів.

Правда, в демократичному управлінні внз важливо активну участь студентів. Однак, конкретно, це має здійснюватися безпосередньо і солідно. Під час прийняття будь-яких рішень по відношенню до студентів, обов’язково слід враховувати їх права. Така увага здійснюється за допомогою самоврядування студентів.

Студенти беруть участь тут не безпосередньо, а через обраних представників. А це підвищує права студентів брати участь у виборах як одного з важливих цінностей демократії. З іншого ж боку, у прийнятті рішень забезпечуються очевидність, слово, критика, свобода, думка і плюралізм. З розширенням можливостей вибору, реально зростає свобода студентів. Як видно, в основі демократизації освіти у вузі лежать систематичну співпрацю між педагогічним колективом та студентами, розширення сфери діяльності студентського самоврядування, припинення авторитарно-бюрократческих відносин між керівництвом і педагогами. Для цього слід повністю відмовитися від адміністративно-наказового методу у відносинах викладач-студент, діяльності керівництва в управлінні.

Принцип демократизації освіти допомагає студентам, користуючись власними можливостями, проявляти свою індивідуальну заповзятливість. Індивідуальна підприємливість, тісно пов’язана з можливостями демократії, створює умови для вільного вибору студентами часу і енергії відповідно до їх інтересами і можливостями. А це, в свою чергу, підвищує самостійність і активність студента, створює віру в себе, свої сили. У самому справі, без віри, неможливо говорити ні про удачу, ні про позитивні зміни. Віра дає людині силу, надихає його.

Цей факт проявляється і у відносинах студент-студент, студент-викладач. Важко працювати в умовах, де немає довероия між студентом і студентом, викладачем і студентом. Недовіра, підозри чинять негативний вплив на взаємовідносини, стають причиною виникнення невдоволення, неприємних розмов. Якщо довіра, з одного боку, сприяє вільній роботі студента в педагогічному процесі, з іншого боку, не слід забувати про те, що свобода однієї людини не повинна заважати свободі іншого.

З цієї причини для громадського порядку студенти повинні виконувати свої завдання перед колективом. У спілкуванні з оточуючими вони повинні оволодіти такими необхідними моральними якостями, як ввічливість, уважність, внутрішня дисципліна і організованість, так як без дисципліни і стійкого суспільного правила не може бути здійснена демократія. Крім того, дисципліна повинна бути стійкою, постійною, не ґрунтуватися на силу, примус або ж загрозам. Кожен студент повинен ставитися з відповідальністю до виконання своїх обов’язків і інтересам колективу. Це саме близьке повне втілення і єдина база реальної свободи особистості студента.

Саме головне, почуття відповідальності студента в тому випадку вдосконалюється, коли вони несуть відповідальність не тільки за себе, але і за спільну роботу всіх членів колективу. Саме відкрите обговорення, переконання і компроміс є основними особливостями принципу демократизації освіти. Тут має відбуватися відкрите обговорення думок кожного студента і захищатися їх рівноправність. Для цього різні думки повинні знайти свою аудиторію, протиріччя вирішуватися шляхом обговорення, компромісу і толерантності.

Вміння викладачів йти на поступки, тобто на компроміс, студентам у навчально-виховному процесі, повагу до витривалості студентів, особистості і переваг студента, мирне вирішення виникаючих між викладачем і студентом конфліктів є найважливішими умовами демократизації освіти. Кожне з цих умов дає можливість демократичним шляхом приймати рішення.

Як видно, демократизація освіти — це принцип суспільно-педагогічної, соціально — культурної значущості. Основну його сутність становлять морально-моральні цінності. Підвищення свободи, незалежної схильності, интерсов і здібностей провяляется саме з урахуванням цього принципу.

Висновки.

• 1. Парадокс вищої освіти сьогодні полягає в тому, що внаслідок його комерціалізації та масовізації тепер не випускники шкіл борються за ВНЗ, а навпаки, притому, що ВНЗ за допомогою ЗНО фактично позбавлені можливості відбору. Такий інституційний вивих є логічним наслідком нав’язаних вищій школі протиприродних її призначенням правил гри в примітивного постачальника «освітніх послуг» та «наукових праць», самостійно виживає на міфічному ринку освітніх пропозицій" та «інноваційних розробок». Однобокий формат послуг девальвує цінність вищої школи до рівня тимчасового притулку молодих людей, незатребуваних в повній мірі культурою і суспільством. В цьому притулок людина не розвивається як особистість, оскільки послуги не можуть формувати, а можуть лише задовольняти тих, хто їх споживає без критичного осмислення і інтелектуальної напруги.
• 2. Вихід з даної ситуації вбачається у цивілізаційній реконструкції вищої школи на основі розширення її полікультурного статусу і розвитку її основних соціокультурних вимірів з опорою на особистісний початок навчального і наукового процесів.
• 3. Досягла свого апогею абсолютизація влади бюрократії в системі освіти. Яскравим підтвердженням цього є останні звільнення та призначення ректорів низки українських університетів, прийняття місцевими органами влади рішень про ліквідацію загальноосвітніх шкіл за мовною ознакою та без погодження зі споживачами їхніх освітніх послуг, що ситуація з виданням підручників тощо. Сьогодні, коли у всіх розвинених країнах світу однією з головних складових реформування системи освіти є децентралізація управління освітніми установами, перехід до самоврядних форм управління ними, у нас відбуваються протилежні процеси.
• 4. Тенденції розвитку освіти в Україні набирають обертів позитивного спрямування, це перш за все стосується гуманізації освіти, яка покликана орієнтуватися на особистість студента. Наступною важливою тенденцією є національна направленість освіти, яка полягає у невіддільності освіти від національної основи, в органічному поєднанні освіти з історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні національних цінностей українського народу та інших народів і націй.
• 5. Викладачі мають створити для студентів активне навчальне середовище, але самі зовсім не обов’язково повинні бути присутніми в окремих формах навчальної активності. Головне — сформувати потяг і творче ставлення до навчання, створити для цьоговідповідні умови.