Здійснення морального виховання учнів в умовах позакласної та позашкільної виховної роботи

Головною метою даного підрозділу буде виявити як здійснюється моральне виховання учнів в умовах позакласної виховної роботи.

На даному етапі демократизації українського суспільства особливо актуальним є процес становлення духовності особистості, загострюється жага культурного оновлення та формування нового світогляду. Саме тому надзвичайно важливими стають питання виховання, які являють собою найважливіший соціальний інструмент збагачення духовності, формування свідомості, смаків та ідеалів особистості. Одним із напрямків реорганізації змісту навчально-виховного процесу є гуманізація та гуманітаризація, збільшення ролі виховання як засобу творення духовного світу людини, розуміння нею безкінечності світобудови та її озвитку в гармонії, красі, любові.

«Майстерність виховання не є якимось особливим мистецтвом, що потребує таланту, це спеціальнісь, якої треба навчати, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта…» — писав А. Макаренко [18,51].

Велике значення у процесі морального виховання має позакласна та позашкільна виховна робота. Це могутній засіб виховання, адже саме в ході позакласної роботи вихованець розкриває себе, свої уподобання, вміння, цінності, переконання.

Позакласна виховна робота — різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час [4].

Педагог в ході виховної позакласної роботи може невимушено спілкуватися з вихованцями, моральне виховання тут проходить легше і невимушеніше.

Під час позакласної роботи здійснюється розвиток ініціативи учнів, винахідливості, творчий здібностей і задатків, широко використовуються цікаві форми і методи роботи.

Виховна робота в позаурочний час виконує ряд педагогічних функцій:

• — здійснення різнобічного виховання;
• — виховання суспільної та пізнавальної активності;
• — пробудження інтересу до різних областей знань і видів діяльності;
• — виявлення і розвиток здібностей;
• — культурна організація вільного часу;
• — професійна орієнтація;
• — регулює вплив масової інформації.

Позакласна та позашкільна виховна робота мають свої специфічні принципи:

• 1. Добровільний характер участі в ній. Учні можуть обрати профіль заняття за інтересами, тому вчителю слід ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові форми й методи активізації інтересу.
• 2. Суспільна спрямованість діяльності учнів. Зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності повинен відображати досягнення сучасної культури і мистецтва.
• 3. Комплексний підхід до реалізації цілей виховання, системність.
• 4. Розвиток ініціативи та самодіяльності, особистісна орієнтованість.
• 5. Розвиток винахідливості, дитячої художньої творчості
• 6. Поєднання масових, колективних та індивідуальних форм роботи
• 7. Використання ігрових форм, цікавість, емоційність.

Позакласна та позашкільна робота проводяться у визначених організаційних формах.

Форма виховання — це організаційна структура виховного процесу: збори, бесіди, гуртки, конференції, що використовується переважно в позакласній і позашкільній виховній роботі. Для неї властиві такі ознаки: склад учнів за кількістю і віком, місце і час проведення виховної роботи, цілеспрямований зміст, певна методика організації, керівництво з боку вихователя або його помічника, специфіка взаємозв'яку та взаємодії вихователя та вихованців.

Не слід забувати, що форми і методи виховання тісно пов’язані між собою і мають спільну суттєву ознаку: це організована взаємодія між вихователем і вихованцем. Організаційні форми виховання за змістом поділяють на загальні та спеціальні. За кількістю учасників — на індивідуальні, парні, групові, колективні [11].

Індивідуальна форма передбачає відособлену роботу: конструювання, моделювання, колекціонування, малювання, ліплення, аплікацію, вишивання, випалювання, випилювання тощо.

Форма парної роботи передбачає роботу вихователя і вихованця як взаємодію. Це безпосереднє спілкування має свої перваги: повніше враховуються індивідуальні особливості, виховні умови.

Групова форма виховної роботи передбачає розподіл вихованців на групи за інтересами, врахування вікових та індивідуальних особливостей, добір змісту діяльності. Це гуртки, секції, студії, товариства, клуби, різні творчі об'єднання. До цієї форми здебільшого належить гурткова робота.

Колективна форма виховної роботи передбачає діяльність цілого колективу за спільною метою, змістом, методами. Це може бути колектив художньої самодіяльності або масові форми: свята, фестивалі, виставки, екскурсії, зустрічі, експедиції, ігри-подорожі, конкурси, вікторини.

Спеціальні форми виховання:

словесні: усні журнали, конференції, вечори, лекції, радіогазети, круглі столи;

практичні: екскурсії, зустрічі з діячами культури, музично-літературні гуртки, позакласні заняття з музики, діяльність колективів художньої самодіяльності, олімпіади, фестивалі дитячих вистав, тижні кіно, театру, літератури;

наочні: виставки юних художників, шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки, тематичні стенди.

Читацькі конференції, обговорення книг. Влаштовують для пропаганди художньої літератури серед учнів, активізації їх самостійності в оцінних судженнях, думках. Під час підготовки до них учні працюють над виступами з певних проблем (на матеріалі одного або кількох творів, творчості письменника, літературної проблеми). На конференціях учні виступають з доповідями, повідомленнями, де висловлюють своє ставлення до твору або проблеми, ставлять сценівки або переглядають уривки кінофільму. Підводячи підсумки, вчитель зосереджує їх увагу на найважливіших аспектах проблеми [4].

Екскурсії. Відкривають можливості для комплексного використання методів виховання, збагачують знаннями учнів і самого вчителя, сприяють ознайомленню учнів з творами мистецтва, історичними пам’ятками. Об'єктами екскурсій є установи культури і мистецтва (музеї, виставки), храми, історичні місця. Для ефективного проведення екскурсії необхідне чітке визначення мети, вибір оптимального змісту, об'єкта екскурсії з урахуванням рівня підготовки учнів.

Виставки. Їх присвячують досягненням учнів у гуртках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатах краєзнавчих походів. Екскурсоводи — школярі демонструють експонати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.

Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. В них беруть участь усі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами.

Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талантів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (дитячого малюнка, художніх робіт) і олімпіади (з навчальних предметів) організовують за певним графіком, заздалегідь повідомляючи про це учнів.

Комплексні заняття або справи — заходи. Велику роль у вихованні мають позакласні комплексні заняття або справи-заходи. Вони поєднуюють різні методи і прийоми виховної роботи.

Під час організації позакласних комплексних заходів учитель може запропонувати такі форми роботи: сюжетно-рольові ігри, конкурси, вікторини, заочні мандрівки у країну мистецтв, творчі хвилинки, часи мистецтва, інсценівки та театралізації творів мистецтва.

Великий виховний вплив на дітей роблять масові заходи. Масовий характер діяльності включає дітей у систему різноманітних відносин, діти зближаються, краще відносяться один до одного, збагачується їхній досвід взаємин, пробуджується почуття відповідальності за колектив. Інтерес дітей до позаурочних справ зростає, якщо весь шкільний колектив зайнятий захоплюючою суспільно корисною роботою. У такій загальній колективній діяльності є на кого рівнятися, є з чим порівнювати результати своїх зусиль і досягнень.

В позакласній та позашкільній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів.

• 1. Методи формування свідомості особистості. Це навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, роз’ясняють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.
• 2. Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і звичок. Це вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність, вчинки і поведінки дітей [4, 47].

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз’яснення і привчання, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей.

Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди по казці чи розповіді, що треба продовжити, по листу, на яке треба дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценівками. Наприклад, після бесіди про товариський вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через «струмок», не промочивши ніг. Але при переході в одна дощечка «зламалася», і він може «промочити ноги», якщо йому вчасно не допомогти. Чи здогадається про це його товариш? [6,39].

В позакласній роботі використовуються різноманітні вправи: усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твори, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, грають, виконують трудові та фізичні завдання [11].

Навчальні пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощів, творчої насиченості вправ багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню, малюванню і фізичній культурі.

Вправи в моральному вихованні закріплюють стійкі форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в моральному вихованні використовуються в єдності з привчанням і вимогою. Дітей привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, увічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми привчання до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукають до визначених учинків.

Позакласне та позашкільне заняття має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: «провести урок». Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі [4].

Головна особливість позаурочного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психолого-педагогічних умов, за яких дитина змогла б реалізовувати хоча б мінімум товариських очікувань. Це дає підстави вважати, що позаурочний педагогічний процес явище більш виховне, ніж дидактичне, що його важливим моментом є не стільки пізнання, скільки духовні стосунки.

Отже, позакласний та позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.