Адміністративно-правове забезпечення громадського контролю за діяльністю слідчих підрозділів Органів внутрішніх справ

Адміністративно-правове забезпечення громадського контролю за діяльністю слідчих підрозділів Органів внутрішніх справ Митна справа № 1(97)'2015

Актуальність теми. На тлі загострення соціально-економічної ситуації в Україні спостерігається тенденція до зростання занепокоєння населення станом правопорядку у країні, посилюється недовіра громадян до органів внутрішніх справ, зокрема щодо спроможності силових структур професійно надавати допомогу. Слід зазначити, що громадська думка у демократичному суспільстві виконує низку важливих соціальних функцій, що реалізуються як у відносинах громадян із владою, так і у здійсненні комунікації між собою. Одним із найбільш важливих завдань реформування органів внутрішніх справ України є покращення стосунків міліції з населенням, забезпечення їх партнерського характеру, оскільки ефективність роботи правоохоронних органів значною мірою залежить від активної позиції самих громадян.

Побудова демократичного суспільства в Україні неможлива без створення системи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами. Така система грунтується, насамперед, на відповідних нормах внутрішнього (національного) законодавства та міжнародних нормативно-правових актах, до яких приєдналася Україна.

Виклад основного матеріалу

Боротьба зі злочинністю передбачає широке залучення громадян до охорони громадського порядку, запобігання та припинення злочинів. Участь громадськості в розкритті злочинів сприяє своєчасному виявленню тих із них, що готуються чи вже вчинені, з’ясуванню причин і умов, що сприяють їх вчиненню, встановленню осіб, що скоїли злочини, і розшуку злочинців. Залучення громадськості до діяльності правоохоронних органів у сфері розкриття злочинів є важливим фактором зміцнення законності.

У Законі України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» визначені такі види контролю, як: парламентський контроль; контроль, здійснюваний Президентом України; контроль з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; контроль з боку судових органів та нагляд з боку органів прокуратури; громадський контроль [7, с. 6].

Як зазначає О.Ф. Андрійко, в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні критерії — природа суб'єктів контролю, їх завдання, зміст контрольної діяльності, характер контрольних повноважень, характер взаємовідносин суб'єкта контролю з під-контрольним об'єктом, стадії управління, на яких здійснюється контроль, юридичні наслідки контролю [2, с. 14]. Ефективність контролю залежить від комплексного використання його окремих видів та форм.

У переважній більшості випадків автори класифікують контроль за таким критерієм, як суб'єкт його здійснення. Зокрема, І. П. Голосніченко та Я. Ю. Кондратьев за таким критерієм виділяють три види контролю: контроль, який здійснюють органи державної влади та управління; контроль, який здійснюють судові органи; та контроль, який здійснює громадськість [1, с.166−174]; В. М. Гаращук — п’ять: контроль з боку органів законодавчої влади; громадський контроль; контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування; судовий контроль; контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів [4, с. 247−268]; С. Г. Стеценко — два: державний контроль та громадський контроль [8, с. 198, 209].

Перш за все, слід визначитись із самим поняттям «громадський контроль». Так, наприклад, А. Ф. Мельник, О. Ю. Смоленський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко під громадським контролем розуміють один із видів соціального контролю, який здійснюється об'єднаннями громадян та самими громадянами і є важливою формою реалізації демократії і способом залучення населення до управління суспільством та державою [5, с.149]. В. М. Гаращук, під громадським контролем розуміє «контроль з боку різних громадських формувань (або угруповань) — профспілок, трудових колективів, партій, рухів, фондів та інших утворень, окремих громадян [3, с. 90]. В. Я. Малиновський визначає громадський контроль як важливий чинник забезпечення законності в сфері державного управління, механізм участі громадян в управлінні державними справами [6, с. 236].

Завданнями громадського контролю є:

• — забезпечення системи отримань і противаг між державними органами, органами місцевого самоврядування та суспільством;
• — інформування громадян про стан, дотримання і забезпечення державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами законів, прав, свобод і законних інтересів громадян;
• — виявлення та інформування громадян про факти недотримання законів державними органами і їх посадовими особами, усунення останніх, підтримка і заохочення принципу соціальної справедливості в суспільстві;
• — співпраця інститутів цивільного суспільства з державними органами в галузі забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян.

Представники громадськості, беручи участь у розкритті злочинів, мають право діяти в межах повноважень, які надані їм законом, статутом організації, членами якої вони є, чи іншим нормативним актом. Але при цьому вони не можуть підміняти слідчого і оперативних працівників.

Використання громадськості, тобто непроцесуальних осіб і організацій, у розслідуванні злочинів сягає корінням у давнину. На першому етапі розслідування слідчий майже завжди звертається по допомогу до громадськості, щоб отримати інформацію стосовно події злочину, його учасників і свідків. Подання окремими особами та організаціями допомоги в боротьбі зі злочинністю — громадський обов’язок і законна повинність організацій та їх керівників. Організації повинні брати участь у встановленні причин і умов вчинення злочинів (повідомляти правоохоронні органи, надавати необхідну документацію, виділяти осіб для участі у слідчих діях і підготовчих заходах).

Необхідно розрізняти процесуальних і непроцесуальних учасників громадськості в розкритті злочинів. До процесуальних належать поняті, спеціалісти. Відомості щодо них заносять до протоколу слідчої дії. У слідчих діях беруть участь також інші особи, відомості про яких не вказуються. Зокрема, до ексгумації трупа залучають копачів; для реконструкції обстановки та створення умов експерименту слідчий залучає столяра, тесляра, пічника; для огляду місця події чи обшуку з метою розкриття сховищ, для того щоб вилучити сліди разом з підлоговою дошкою, залучають відповідного спеціаліста-виконавця. Такі особи є виконавцями певних дій, технічної роботи зі збирання доказів, яку слідчий не зобов’язаний здійснювати самостійно. До таких осіб належать також громадяни, яким слідчий доручає охороняти місце події, виконувати окремі операції, не пов’язані з безпосередньою участю у слідчих діях. Тому таких осіб доцільно називати учасниками-виконавцями, які не мають процесуальної регламентації. До процесуальних учасників громадськості належать також громадський обвинувач і громадський захисник, які уповноважуються відповідними трудовими колективами підприємств, установ та організацій і висловлюють думку колективу щодо вчиненого злочину, його кваліфікації, а також покарання, яке може бути застосоване до підсудного в судовому засіданні.

Залучення громадськості до участі в розслідуванні злочинів може здійснюватися з особистої ініціативи особи чи після запрошення її слідчим або органом дізнання. У першому випадку громадянин діє з власної доброї волі, виконуючи громадський обов’язок, іноді на свій страх і ризик (наприклад, у разі затримання та доставления в міліцію хулігана чи грабіжника). Якщо особа допомагає органам за запрошенням слідчого чи оперативного працівника, її діяльність підпорядковується певним принципам залучення громадськості до участі в розкритті та розслідуванні злочинів, до яких належать:

• — добровільна участь у поданні допомоги органам дізнання та попереднього слідства;
• — забезпечення особистої безпеки осіб, які залучаються до участі у слідчих діях і оперативних заходах;
• — економність у використанні допомоги громадськості (зокрема, залучати мінімальну кількість громадян для «прочісування» великих територій з метою огляду, розшуку злочинців тощо);
• — ефективність використання допомоги громадськості, тобто зменшення витрат усіх видів ресурсів для досягнення бажаних результатів;
• — припустимість, тобто функції слідчого — порушення кримінальної справи та виконання розслідування — не можна передоручати представникам громадськості. Сприяння та допомога громадськості не стосуються безпосередньо слідчих дій;
• — дії, які доручаються громадськості, мають відповідати морально-етичним нормам, бути гуманними й не суперечити закону.

Участь громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів може бути пов’язана і не пов’язана з підготовкою та виконанням слідчих дій.

Із виконанням слідчих дій не пов’язані такі форми участі громадян:

• — коли громадянин з власної ініціативи може припиняти злочинні дії, повідомляти правоохоронні органи про вчинені злочини;
• — створення громадських формувань — добровільних народних дружин (ДНД), громадських помічників слідчого, державної автоінспекції (ДАІ), оперативних загонів при карному розшуку, підрозділах державної служби боротьби з економічними злочинами (ДСБЕЗ).

До підготовки та здійснення слідчих дій, оперативних заходів залучають громадськість у таких випадках:

• — під час відтворення чи реконструкції обстановки з метою ефективного виконання окремих слідчих дій;
• — при виявленні джерел інформації стосовно дій, які розслідують;
• — для охорони виконуваних слідчих дій (наприклад, огляду);
• — для виконання окремих технічних прийомів, необхідних для слідчої дії, пошукових дій для виявлення та вилучення речових джерел;
• — при здійсненні окремих організаційних заходів профілактики.

Застосування цих форм залучення громадськості має відповідати наведеним принципам.

Тактика залучення громадськості до розкриття злочинів у більшості випадків визначається конкретними цілями, для досягнення яких необхідна допомога громадськості, характером запланованих з її участю заходів та їх обсягом, а також тим, кого саме слідчий залучає для допомоги в розслідуванні — осіб, які постійно подають допомогу правоохоронним органам (громадських помічників, позаштатних співробітників), чи інших громадян.

Досліджуючи процесуальний порядок здійснення нагляду за оперативно-розшуковою ділянкою, зокрема у сфері контролю за вчиненням злочину, необхідно також врахувати контроль з боку громадськості за здійсненням як конкретних негласних слідчих (розшукових) дій, так і за проведенням досудового розслідування в цілому. Зокрема, правоохоронні органи повинні виконувати, насамперед, сервісну функцію, бути прозорими і підзвітними суспільству. Розуміючи необхідність зміни наявної ситуації на краще, громадські та правозахисні організації багатьох країн вважають за необхідне встановити стабільний контроль за діями державних органів, у тому числі консолідувати зусилля в налагодженні постійного моніторингу дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів як однієї з форм громадського контролю.

Вагомий внесок у справі громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні виконує ряд вітчизняних та міжнародних громадських організацій та об'єднань, які активно залучають до своєї роботи ЗМІ, якісно використовують Інтернетресурси. Можна констатувати, що їх зусилля позитивно сприймаються громадянами.

Оцінка населенням ефективності діяльності правоохоронної сфери має спиратися на потужну інформаційну систему, що реально відображає діяльність ОВС, відкритість якої налаштовує громадян на довіру. Для цього доцільно розробити та впровадити Концепцію інформаційної політики МВС України, котра слугуватиме керівним документом для регулювання процесів взаємодії ЗМІ та ОВС. Така Концепція дозволить виробити єдині підходи до організації та здійснення взаємодії із ЗМІ, регламентувати роботу з інформаційними ресурсами; систематизувати пропозиції нормативно правового, методично-наукового, організаційного характеру, спрямованих на підвищення ефективності інформаційної політики МВС України. Необхідно залучити кращих фахівців журналістської справи для створення потужної корпоративної конкурентоспроможної газети та потужного Інтернет-ресурсу.

соціальний воєнний правоохоронний злочин.

Висновок

Отже варто було б поновити дію Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням, спрямовану на індивідуальну та загальну профілактику злочинності. Це дозволить зменшити у майбутньому втрати від злочинів та дасть змогу заохочувати активних членів громадських формувань, а також розвивати систему правового виховання населення. Доцільно використовувати досвід інших держав, де склалася сприятлива громадська думка щодо діяльності правоохоронних органів (наприклад, Німеччини, де близько двох третин населення схвально висловлюється про роботу поліції і довіряє їй більше, ніж церкві, бундесверу, адміністрації, газетам і іншим державним і суспільним інститутам).

Література

• 1. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: підручник / [за заг. ред. П. Голосніченка, Я. Ю. Кондратьева]. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1995. — 177 с.
• 2. Андрійко О. Ф. Види державного контролю у сфері виконавчої влади та їх спрямованість / О. Ф. Андрійко // Державний контроль у сфері виконавчої влади: наук. доповідь / [за заг. ред. В. Б. Авер’янова]. — К.: Юрнаукацентр, 2000. — с.13−18.
• 3. Гаращук В. М. Загальні риси громадського контролю в державному управлінні // Проблеми законності. — 2002. — Вип. 56. — с.88−93.
• 4. Гаращук В. М. Контроль і нагляд у державному управлінні /В.М. Гаращук // Адміністративне право України: підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.]; за ред. Ю. П. Битяка. К.: Юрінком Інтер, 2005. — с 247−268.
• 5. Державне управління: Навч. посіб. / А. Ф. Мельник, ОЮ. Оболенський, А.Ю.Васіна, Л.Ю.Гордієнко; За ред. А. Ф. Мельник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343с.
• 6. Малиновський В. Я. Державне управління: навчальний посібник. — Луцьк: «Вежа», 2000. — 558с.
• 7. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19.06.2003р. № 975-ІУ// http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/975−15
• 8. Стеценко С. Г. Адміністративне право України: навч. посіб. / С. Г. Стеценко. — К: Атіка, 2008. — 624 с.