«П» єта» («Оплакування Христа»)

Головним твором цих років є «П'єта» («Оплакування Христа») у Римському соборі (в Петра, виконана за замовленням абата Сен Дені - французького посланника при Ватикані). Це перша серйозна робота Мікеланджело як майстра, але одночасно робота, що викликала безліч особистих сумнівів і принесла йому невдоволення собою «Робота, чимраз більше подобається французькому прелатові та його оточенню що мене трохи насторожує й засмучує, визнаю що, по моєму, мені так і не вдалося виразити нічого нового в „П'єта“ вся скульптурна композиція занадто боязка и приладжена, щоб виявляти собою щось нове». Слід зауважити, що в цій роботі Мікеланджело «стримується» намагається додержуватися вимог замовника, але одночасно він зображує Марію молодою при цьому вона нескінченно далека віл умовної границі емоційної нерухомості готичних мадонн цього типу її почуття — живе людське переживання утисне з такою глибиною й багатством відтінків, що тут уперше можна говорити про внесення в образ психологічного начала За зовнішньою стриманістю молодої матері вгадується вся глибина горя. Навіть важкий композиційний мотив групи сидяча Богоматір тримає свого сина на колінах, здається природним. Після закінчення римської «П'єти» Мікеланджело створив «Мадонну з дитиною» невелику (заввишки 1.28 м) скульптурну групу, яка згодом потрапила в церкву Нотр Дам нідерландського міста Брюгге Цим твором у творчості Мікеланджело відкривається пінія образів позначених рисами.

Своєрідного ліризму; особливо приваблива сама Мадонна, у якій класична краса І внутрішня сила особистості поєднуються з м" якою поетичністю.

У цей самий час Мікеланджело починає роботу над статуями святих для вівтаря Пікколоміні в Сієнському соборі. Тло для статуй утворює багатоскладова архітектурна композиція з фільонок і ніш у кілька ярусів навколо головної аркової ніші вівтаря (архітектор Андреа Бреньо). Будучи обмежений у своїх можливостях далекою йому стилістикою загального задуму вівтаря, дуже тісно пов’язаного з духом кватроченто, Мікеланджело створив чотири статуї, одноманітні за типом, далекі від характерної для нього самого пластичної манери Певною мірою винятком серед них може вважатися більш жива й енергійна за мотивом руху фігура апостола Павла.

У 1501 р. Мікеланджело повертається у Флоренцію й одержує від флорентійської синьйорії (республіканського самоврядування) відповідальне замовлення: із величезного мардгурового блоку, зіпсованого одним бездарним скульптором, виліпити статую Давида. У 1504 р. роботу закінчено. Цей твір закріплює за Мікеланджело звання першого скульптора Італії.