Розділ 1. Слобожанський діалектний континуум як новожитнє формування в системі української діалектної мови

З історії дослідження діалектних особливостей Слобожанщини

Слобожанщина (Слобідщина) охоплює східну частину України — сучасні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей та суміжні західні райони Бєлгородської і Воронезької областей, які входять до складу Росії. Назва цього історико-етнографічного району походить з часів інтенсивного його заселення (XVII-XVIII ст.) вихідцями з Лівобережної, Правобережної України та з Росії, які, отримавши тут на певний час різні пільги («свободи»), засновували поселення — слободи.

З часів монголо-татарської навали ця територія була малолюдною, зазнавала постійних нападів кримських і ногайських татар. З другої половини XVI ст. край все більше заселявся козаками і селянами з інших регіонів України. Для традиційно-побутової культури цієї території характерні риси козацько-селянської степової України, однак процес заселення вніс у неї нові елементи. Оскільки основна хвиля міграції йшла з півночі, зокрема із суміжної Полтавщини та з середнього Подніпров'я, то особливо істотним стало запозичення багатьох культурно-побутових елементів саме з цих регіонів.

На традиційно-побутовій культурі позначився і вплив заселення Слобідської України частково російськими переселенцями, які перебували під владою царських воєвод, а згодом і російськими селянами. Приплив російського населення на Слобожанщину посилився після скасування в 1765 р. гетьманату та ліквідації в 1781 р. козацького устрою, поширення російського кріпосного права, централізаторської політики царизму, виникнення мануфактур, фабрик. До цього додалася цілеспрямована русифікаторська політика, заборона українських шкіл, друкованого українського слова тощо.

Уже в другій половині XIX ст. етнографи констатували значні зміни у традиційно-побутовій культурі населення Слобідської України, зокрема місцевостей, близьких до міст і промислових осередків. Порушувалися устої традиційної духовної культури — звичаї, обряди, і, безумовно, зазнавав змін місцевий говір.

Слобожанський діалект — один з новожитніх говорів південно-східного наріччя української мови, який значною мірою накладається на історичну територію Слобідської України; межує на сході з південноросійськими говірками, на півдні - зі степовим говором, на заході - з середньонаддніпрянським. Сформувався в основному в ХVI-XVII ст. внаслідок взаємодії і дальшого розвитку переселенських середньонадніпрянських, східнополіських, частково подільських та південноросійських говірок, структурний зв’язок з якими простежується досі [19, с. 631].

Діалектна лексика Слобожанщини якоюсь мірою відбиває ще й історію цього ареалу як терену із типово природженим характером, як території активної взаємодії, взаємопроникнення елементів двох діалектних систем — північної і південно-східної, як зони інтенсивного міжмовного контактування.

Ґрунтовне вивчення всіх структурних рівнів українських говорів у сучасній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найбільш актуальних мовознавчих проблем як у плані фіксації та нагромадження конкретного мовного матеріалу, так і в розв’язанні комплексу теоретичних питань. В українській діалектології донедавна простежувалася тенденція ґрунтовного дослідження перш за все старожитніх ареалів, а новіші діалектні формування вивчалися спорадично, були позбавлені чітко визначеної системи обсервації. Тому одним з найактуальніших завдань сучасної лінгвістики є системне вивчення лексико-семантичної структури і новожитніх народних говорів, без якого неможливо з’ясувати ряд питань історичного розвитку, становлення та нормалізації сучасної української літературної мови, міжмовної та міждіалектної інтерференції, класифікації говорів тощо. Поруч із значною кількістю здійснених на сьогодні системних лексико-семантичних досліджень північних, південно-західних та окремих південно-східних говорів українські слобожанські говірки розглянуто у працях небагатьох мовознавців, які аналізували переважно лексику східнослобожанських говірок [71, с. 281].

Праця Б. Шарпила «Порівняльно-історична характеристика українських говорів Східної Слобожанщини» містить чимало цінних свідчень та наукових узагальнень про говірки неоднорідного походження. Учений описав східнослобожанські говірки Старобільщини, тобто північних районів Луганщини, що входили раніше до Старобільського повіту, їх фонетичні й морфологічні особливості [10, с. 16].

Послідовники вченого здійснили опис східнослобожанських говірок за різними структурними рівнями: Т. Терновська досліджувала ковальську лексику українських говорів [68], К. Глуховцева — особливості лексики народного побуту [13], В. Лєснова займалася структурно-семантичним вивченням лексики на позначення людини та її рис [33], І. Магрицька аналізувала обрядову лексику [35], І. Ніколаєнко охарактеризувала діалектні явища традиційного ткацтва [51], Т. Сердюкова досліджувала синтаксичні особливості українських східнослобожанських говірок [59], А. Скорофатова — ономасіологію та лінгвогеографію фітономенів в українських східнослобожанських говірках [54], Г. Барилова — кореляцію вербальних і невербальних складників у традиційних народних іграх [1], О. Верховод досліджувала генезу українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні [7]. У працях цих науковців репрезентовано значний за обсягом говірковий матеріал, закладено основи історико-діалектологічного аналізу обстежуваних говірок, установлено низку закономірностей їх формування й поширення.

К. Глуховцева визначила основні напрямки діахронічних досліджень лексики новостворених говірок. Дослідниця акцентує увагу на тому, що, не відмовляючись від аналізу лексичних реліктів говірок, необхідно зосереджувати увагу діалектологів на відмінностях у темпі вирівнювання лексичної, граматичної та фонетичної систем, розглядаючи особливості лексичної системи говірок у їх зв’язку з фонетичними, морфологічними та словотворчими. Недостатньо обмежуватися, на думку дослідниці, ізольованим аналізом процесів міжмовної взаємодії в межах східнослобожанських говірок: необхідно розглядати їх на загальному тлі південно-східної діалектної системи (зокрема й середньонаддніпрянських говірок) [13].

У працях К. Глуховцевої реалізовано вивчення лексики народного побуту на двох хронологічних зрізах (кінець ХІХ ст. і кінець ХХ ст.), що дало змогу простежити зміни лексики в часі, установити закономірності структурно-семантичної організації назв житлових і господарських приміщень, їх частин, меблів, предметів побуту в східнослобожанських говірках, що збігаються з виявленими загальними закономірностями організації цих тематичних груп лексики у говірках поліського та південно-західного наріч, в українській літературній мові. Дослідницею укладено «Лінгвістичний атлас лексики побуту українських східнослобожанських говірок», у якому репрезентовано просторову варіативність лексики українських східнослобожанських говірок (атлас містить 131 карту) [17].

Крім того, у наукових працях, присвячених розгляду діалектних особливостей південно-східної Слобожанщини, К. Глуховцева порушує питання про варіантність мовних явищ різних структурних рівнів у новостворених східнослобожанських говірках неоднорідного походження та про багатозначність найменувань окремих обрядів, зумовлену схожістю родинних обрядів, що створює синкретизм окремих мовних елементів [18]. Діалектолог здійснює ґрунтовний аналіз особових форм дієслів теперішнього й майбутнього часу та наказового способу, уживаних в українських східнослобожанських говірках, звертає увагу на особливості вираження особового значення у формах минулого часу та умовного способу, з’ясовує їх значення [11]. Окремим напрямком досліджень ученої є спостереження дієслів, які стають основою семантичної експресії діалектного тексту. К. Глуховцева репрезентує природу переносних значень тих із них, що називають дії, приписувані птахам, тваринам, позначають етапи розвитку рослин [14], а такоє системно розглядає мовні рефлексиви, зафіксовані в українських східнослобожанських говірках як вияви метамовної свідомості, з’ясовує причини їх виникнення [16].

К. Глуховцева досліджувала також особливості функціонування варіантів фразеологічних одиниць в українських східнослобожанських говірках, описала вплив компонентного складу фраземи на частоту її вживання [13].

Об'єктом системних діалектологічних спостережень стали східнослобожанські говірки у працях В. Лєснової. Такі напрацювання дозволили дослідниці зробити висновки про те, що лексика на позначення людини та її рис є складною системою найменувань, на формування якої, крім власне лінгвальних, впливають численні позамовні чинники: соціально-економічні та суспільно-політичні умови життя, психологічні настанови, традиційна культура, морально-етичні обмеження. Репертуар назв на позначення негативної оцінки розгалуженіший порівняно з лексикою для передачі позитивної оцінки. Дослідниця вважає, що найважливіша причина цього — дія морально-етичних норм, моделей психологічної поведінки діалектоносіїв [33]. В. Лєснова уклала регіональний тематичний словник недиференційного типу «Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини: людина та її риси», до реєстру якого включено 1500 слів, пов’язаних з номінацією людини та її рис [32].

У своїх працях В. Лєснова аналізує особливості прізвиськ мешканців південно-східної Слобожанщини, в основі творення яких лежать оцінні назви зовнішності людини та рис її характеру; простежує роль різних груп апелятивної лексики у формуванні прізвищ; з’ясовує специфіку вираження позитивних та негативних оцінок у лексемах-антропоосновах [31].

Діалектна лексика весільного обряду, яка побутує в українських східнослобожанських говірках досліджувалася І. Магрицькою. Лексичний матеріал, записаний від людей похилого віку як представників доби, що відходить у минуле, є надзвичайно цінним у лінгвокраїнознавчому аспекті, а його фіксація й аналіз є актуальним завданням мовознавчих досліджень [35].

Дослідниця зосереджує увагу на лексемах на позначення обрядових дій весільних персонажів, передвесільних дійств, які разом з обрядами шлюбного дня складають власне весільний етап ритуалу одруження [37].

На матеріалі українських східнослобожанських говірок І. Магрицька здійснила комплексний аналіз найменувань весільного деревця в українських східнослобожанських говірках, сформулювала принципи й моделі культурної мотивації, закладеної в основу номінації ритуально важливого атрибута [36].

І. Ніколаєнко здійснила опис складу, семантичної структури та просторової поведінки лексики традиційного ткацтва в українських східнослобожанських говірках на тлі інших говорів. Незважаючи на архаїзацію, промисел відносно добре зберігся на рівні мовної свідомості й засвідчує зв’язок з екстралінгвістичними реаліями двох планів: матеріальним виробництвом та міфологічними уявленнями, які визначають способи й засоби номінації реалій та їх частин. Аналіз східнослобожанських вербальних засобів ткацтва в загальнослов’янському контексті уможливив виділення низки паралелей і міждіалектних зв’язків [51].

Дослідниця вивчила систему найменувань волокон залежно від характеру, якості, призначення та особливостей їх частин, з’ясувала, що лексико-семантична група назв волокон об'єднує загальнопоширені та спеціальні найменування, а однослівні номени часто мають двослівні відповідники [50].

Т. Сердюковою відтворено й вивчено локативні та темпоральні синтаксеми східнослобожанських говірок. Дослідниця проаналізувала різноманітні синонімічні засоби, які служать для вираження того самого чи близького значення, створюють синонімічність синтаксису. Кожна з моделей має специфічні ознаки за характером головних компонентів та їх поширювачів, позначає однорідні чи неоднорідні відношення, розрізняючись засобами та показниками граматичного зв’язку між словами. Т. Сердюкова відзначає, що більшість міжговіркових відмінностей пов’язана з неоднаковим репертуаром лексем розглянутих синтаксем, які служать засобом вираження різних семантичних відтінків. На підставі зіставлення локативних і темпоральних синтаксем східнослобожанських говірок із синтаксемами історичних пам’яток дослідниця простежує динаміку їх розвитку, особливості функціонування дублетних утворень [59].

Об'єктом досліджень А. Скорофатової стали назви корисних рослин у східнослобожанських говірках української мови. Діалектолог визначає основні принципи та способи номінації корисних рослин у східнослобожанських говірках, з’ясовує основні типи просторової поведінки фітономенів і лексичні паралелі східнослобожанських фітономенів в інших говірках української мови, фіксує та описує східнослобожанські вузьколокальні флороізоглоси [64].

Авторка репрезентує каталогізацію способів номінації корисних рослин, детально розглядаючи семантичну трансформацію як спосіб номінації флорооб'єктів шляхом встановлення основних моделей утворення нових флорономенів на матеріалі українських східнослобожанських говірок [65]. Дослідниця також проаналізувала стан реґіонального лінгвогеографічного вивчення фітономенів в українському мовознавстві, окреслила його подальші перспективи [66].

А. Скорофатова побудувала наукову класифікацію східнослобожанських флороізоглос, що мають своє продовження в інших говірках української мови [63].

Фіксацію номінативних одиниць тематичної групи лексики ігор у східнослобожанських говірках здійснила Г. Барилова. У працях дослідниці описано способи номінації назв ігор у цих говірках у контексті, що передбачає розгляд предметно-дійового складу ігор як невербальної частини тексту, визначено відношення семантики та символіки, а також предметно-дійового складу ігор до типових слов’янських мовних семіотичних систем. Комплексний опис цієї тематичної групи діалектної лексики передбачає також вивчення ареалогії ігрової термінології та одиниць вербального компонента ігор, з’ясування багатогранності феномену гри, її давніх витоків. Дослідниця ґрунтовно аналізує зв’язок традиційних народних ігор з певними духовними явищами, народними звичаями, обрядами, що має прояв у спільності символіки предметів, явищ, найменувань [1]. Г. Барилова докладно вивчає окремі лексико-семантичні підгрупи назв ігор, при проведенні яких використовуються конкретні предмети, і робить узагальнення, що найчастіше номінація таких ігор відбувається за найменуванням денотата, який використовується в грі, тобто є її атрибутом [2].

О. Верховод дослідила ґенезу східнослобожанських українських говірок у лексичній системі на матеріалі тематичної групи лексики «жива природа», змоделювала структурну організацію лексики живої природи, визначила склад та семантичну структуру лексико-семантичних груп і простежила способи формування складу та семантики лексики живої природи [7].

Предметом наукових пошуків дослідниці стали також особливості реалізації опозиції різних сем, географія лексики живої природи, ареальний характер лексичної реалізації опозиції сем `самець': `самиця': `маля тварини' в українських східнослобожанських говірках, типи їхньої просторової поведінки [8].

Однією з актуальних проблем української діалектології залишається дослідження фразеологічної системи говірок. Діалектна фразеологія виділилася в українському мовознавстві порівняно недавно. Відомим дослідником східноукраїнської фразеології В. Ужченком було опубліковано монографію «Східноукраїнська фразеологія» [74], а також у співавторстві з Д. Ужченком було видано «Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу», який став справжньою енциклопедією фразеології Слобожанщини [75].

Д. Ужченком досліджено семантику українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні, характер віддзеркалення українськими зоофразеологізмами позамовної дійсності у зв’язку з їх формуванням, еволюцією та здатністю до культурної референції [73].

Уперше в україністиці дослідницею І. Мілєвою на матеріалі діалектної фразеології було комплексно розглянуто питання евфемізації й дисфемізації як фразеотворчих чинників, розкрито зв’язок виразів з етнокультурою, окреслено особливості евфемістичних і дисфемістичних висловів на відміну від лексичних евфемізмів/дисфемізмів, описано методику виявлення евфемістичного й дисфемістичного компонентів значення за допомогою асоціативного психолінгвістичного експерименту [46].

У працях Р. Міняйла описано активні процеси в ареальній фразеології сходу України, установлено дериваційну базу, способи та чинники формування ареальних фразеологічних одиниць, розкрито їх лінгвальний механізм, «наступ» субстандарту на ареальні фразеологічні одиниці [47].

Н. Скоробагатько не тільки досліджує концептуалізацію фразеологічного соматичного коду в східнослобожанських і східностепових говірках, але й детально аналізує вплив символьного характеру соматизмів на значення й конотацію фразеологічних одиниць [62].

Членами кафедри української мови й української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка було впорядковано «Словник українських східнослобожанських говірок» з реєстром 3500 слів диференційного типу, що містить лише традиційну діалектну лексику, зафіксовану в різних населених пунктах Слобожанщини та в перехідних говірках від східнослобожанських до східностепових, яка не ввійшла до основного словникового складу сучасної української літературної мови [10, с. 21].

Південнослобожанську лексику досліджує Л. Тищенко. У своїх працях діалектолог приділяє значну увагу розкриттю складу, структурної організації, семантики й просторової варіативності та змінності в часі побутової лексики південнослобожанських говірок. На підставі аналізу назв житлових, господарських приміщень, меблів та предметів хатнього вжитку, Л. Тищенко дослідила просторове розміщення, формальну й семантичну варіативність аналізованої лексики, простежила відношення цієї тематичної групи південнослобожанських говірок до інших суміжних та просторово віддалених діалектів. Завдяки напрацюванню дослідниці було створено «Словник побутової лексики південнослобожанських говірок», що нараховує 1065 лексем та їх фонетичних і словотвірних варіантів, та «Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок», що містить 112 номінативних карт [72].

У дослідженнях Л. Тищенко домінує комплексний аналіз зафіксованої в обстежуваному ареалі лексики в синхронному та діахронному аспектах, вивчаються паралелі зазначених південнослобожанських назв з відповідниками в сусідніх говорах та мовах, простежено динаміку цієї групи лексики впродовж останнього століття [70].

Науковець доводить, що навіть окремий розглянутий сегмент свідчить про складну структурну організацію цієї тематичної групи, про складні семантичні й словотвірні зв’язки окремих мікрогруп у складі аналізованих лексико-семантичних груп [71].

Р. Сердега досліджував лексику традиційного господарювання у центральнослобожанських говорах. Ученим виконано скрупульозний лексикологічний опис особливостей складу лексики традиційного господарювання в центральнослобожанських говорах, скартографовано кілька елементів системи лексики традиційного господарювання, схарактеризовано їх просторову поведінку, розглянуто суфіксальне словотворення сільськогосподарських назв (збірних найменувань на позначення листя і стебел сільськогосподарських культур, сингулятивних назв, найменувань поля і соломи, агентивних номенів [55]).

На матеріалі центральнослобожанських говірок діалектолог також дослідив назви сільськогосподарських знарядь праці. За спостереженнями Р. Сердеги, на позначення основного набору сільськогосподарського реманенту в досліджуваних говірках використовують переважно загальновживані найменування спільнослов'янського походження, які вживаються в мовленні людей усіх поколінь і професій. Дослідник відзначає, що кількість найменувань знарядь праці в центральнослобожанських говірках більша від кількості самих реалій. Це пов’язано з тим, що до опозиції лексем на позначення синхронно співвідносних реалій додається опозиція часово маркованих елементів [56].

Р. Сердега вперше на основі значного фактажу здійснив опис тематично окресленої групи лексики центральнослослобожанських говорів.?Завдяки цьому ми маємо цілісні уявлення про лексико-семантичну систему діалектів української мови, зокрема про лексико-семантичні особливості південно-східного наріччя.

Таким чином, діалектні особливості Слобожанщини найактивніше досліджувалися на території південно-східної її частини. Зокрема, К. Глуховцева, Т. Терновська, В. Лєснова, І. Магрицька, І. Ніколаєнко, Т. Сердюкова, А. Скорофатова, Г. Барилова, О. Верховод зробили значний внесок у вивчення лексико-семантичної структури східнослобожанських говорів, проте північно-, південнота центральнослобожанські говори вивчалися спорадично: Л. Тищенко досліджувала побутову лексику в південнослобожанських говірках та Р. Сердега здійснив аналіз лексики традиційного господарювання в центральнослобожанських говорах.