Маріупольська округа з погляду її знавця середини XIX століття

1845 р., коли в Маріуполі «було 1518 душ чоловічої статі» Мариуполь и его окрестности… — С. 81., петербурзький «Журнал Министерства внутренних дел», редагований блискучим літератором Миколою Надєждіним, опублікував звіт «Топографічні та медико-статистичні відомості про Маріупольську округу», де нарочито в оптимістичному дусі лікар-чиновник, титулярний радник Гаврило Матвійович Калері (Калера) Капери Г. М. Топографические и медико-статистические сведения о Мариупольском округе // Журнал Министерства внутренних дел. — 1845. — Ч. 11. — С. 34−69. Про цю людину: Адрес-календарь, или общий штат Российской империи на 1846 год. — СПб., [б.г.]. — Ч. 2. — С. 56., не обмежившись анонсованим у заголовку змістом, проникливо розгорнув розмаїту панораму змонтованого звіту. Попри кучерявий виклад ультрапатріотичних поглядів цей ортодокс російського нагляду «єдиновірних», «єдинокровних і єдиномовних» з апологетикою великодержавної винятковості рясно виклав цілий комплекс добірної інформації.

Його кореспонденцію мимохіть 1874 р. позначив одеський вчений-балканіст Віктор Григорович, перекрутивши, щоправда, ініціали автора: «Г. М. Калері» замінив на «М. Калері», бо літеру «Г» помилково розшифрував як скорочення російського звертання «господин» («г.», «г-н») Григорович В. И. Указ. соч. — С. 5. Бібліографією греків Приазов’я" також стисло вказано на часописні шпальта: «Про переселення греків до Приазов’я й життя на нових місцях, про геолого-географічну характеристику землі, заняття населення, рослинний і тваринний світ, про м. Маріуполь, його поліцейську управу» Капоеров С. А. Греки Приазовья: Аннотированный библиографический указатель. — Донецк, 1997. — С. 58.

Капери Г. М. Указ. соч. — С. 35−36.

Гавриил [Розанов В.Ф.] Переселение греков… — С. 197−198, 200−201.

В історичному екскурсі Г. Калері, схоже, покладався на надруковану передньо розвідку дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей, архієпіскопа херсонського і таврійського Гавриїла (Василя Розанова). Ось у столичному виданні говорилося: «Християнське народонаселення… наважилося переселитися до Росії, залишивши в Криму будинки свої, храми та прах батьків. Унаслідок того у 1778 р. виборні від мешканців різних місць півострова надіслали з Бахчисарая прохання на ім'я імператриці, в якому, виявляючи готовність свою вступити до вічного підданства Росії, просили про відведення їм місць і достатніх угідь під заселення… Виселення греків почалося 1778 року під проводом головного його винуватця, преосвященного Ігнатія, за цей подвиг возведеного у звання митрополита готфійського та кафського, й завершилося наступного 1779-го… Вони заснували й заселили двадцять поселень і… почали спорудження міста Маріуполя… м1.

А в одеському збірнику 1844 р. аналогічний фрагмент тексту Гавриїла мав такий вигляд: «Найголовнішою пружиною та щасливим утілювачем цієї благої справи був преосвященний Ігнатій, возведений за цей подвиг Катериною Великою у звання митрополита готфійського та кафського… Тисячі потекли за своїм первосвящеником, залишаючи без жалю будинки й землі, де народилися та проживали, залишаючи священні домовини батьків і предків своїх, зоставляючи храми… Вибрані мешканці… надіслали у 16 день червня 1778 року з Бахчисарая на найвище ім'я прохання, в якому, виявляючи готовність свою вступити на вічні часи до підданства Росії, просили про відведення їм місць і достатніх угідь під заселення. … Переселення почалось іще 1778 року, а 1779 року було вже цілком завершене… Греки заснували й заселили 20 поселень і понад оте місто Маріуполь» 2.

Процитовані фрази — подібні за фактичними помилками щодо, зокрема, возведення в архієрейський сан, коли в імперських координатах прибулий владика просто перепідпорядкувався, та про ніби кінцевий у передислокації 1779-й рік. Очевидно, запозичення вітав М. Надєждін, котрий за активної участі в Одеському товаристві історії та старожитностей сам виступав у його «Записках». При цьому, попри пряме наслідування, Калері зрештою відцурався дублювання оцінки розлуки з кримськими домівками як такої, що минулася «без жалю». Адже традиційно відчувалася туга його земляків за Тавридою, і він не міг не чути негативних мотивів у відлунні переселення Докл.: Усенко П. Г. Маріупольщина середини XIX ст. у висвітленні Г. Калері // Проблеми історії України ХІХ-початку XX ст. — К., 2003. — Випуск 5. — С. 25−30.

Помітне коригування слів Гавриїла, що «всіх греків вийшло з півострова не менше двадцяти тисяч» Гавриил (Розанов В.Ф.) Переселение греков… — С. 200. Уточнено: «Всіх переселенців налічувалося до 9 000 душ чоловічої й майже стільки жіночої статі» Калери Г. М. Указ. соч. — С. 36. Це ближче до обчислень у паперах О. Суворова (див.: Дубровин Н. Ф. Указ. соч. — С. 711−714). А через шість десятиліть, як видно з таблиці Калері, було помітне примноження людності, котру становили 18 272 жінки та 20 704 чоловіка (з них на городян припало менше десяти відсотків: перших — 1 589, других — 1 910) Калери Г. М. Указ. соч. — С. 61−62.

Спираючися на ту конкретику та на обнародувані запорізьким археографом Анатолієм Бойком цінні матеріали про Катеринославщину першої чверті XIX ст. Военно-топографо-статистическое описание… — С. 30−51., є змога зупинитися на демографічній ситуації в окрузі, яка за відстежений час додатково поповнилася понад 15 тисячами душ: утвердилося питоме переважання чоловіків: у місті їх кількість зросла на 396, жінок — на 247, а в селах — відповідно на 7 611 і 7 008.

Статистика 1843 р., коли померло 128 маріупольців, а прийшло на світ 154, дозволила Г. Калері співставити свої висновки з аналогічними щодо Москви, Праги, Парижа, Трієста, Одеси та Лемберга (Львова). Місцева пропорція новонароджених — 117 у шлюбі та 37 поза ним — до загалу із майже 3-х з половиною тисяч мешканців «брала гору над рештою», за винятком львівської: у Маріуполі — 1:23, у Львові — 1:21 (смертність одповідно 1:28 і 1:17) Калери Г. М. Указ. соч. — С. 62−64.

Як і Гавриїл, Гаврило Калері згадав грамоту 1779 р., за котрою на Маріупольщині «суд, розправа й уся внутрішня поліція» покладалися на окружних орударів, вільно обраних поселенцями, а до кожного села охоронцями та захисниками призначались «особливі дозорці з росіян» (із тим, аби вони не втручались у судочинство). 1845 р. в маріупольському присутственому місці грецького суду скупчились і суди, повітовий та земський, і магістрат, міська поліція, повітова скарбниця, служба піклування про сиріт Капери Г. М. Указ. соч. — С. 66−67. На 1 листопада того року маріупольське врядування очолювали голова грецького суду Пантелій Арацов із засідателем Іваном Васлініним, секретарем і виконуючим обов’язки стряпчого Григорієм Булатовим, столоначальниками Іваном Федровським, Іваном Іосифовим, Макаром Тищенком, Павлом Столяревським, а також — у ролі градського голови Іван Чебаненко зі секретарем міської думи Іваном Трандафіловим (Адрес-календарь…).

Простудіювавши доступні йому документи, Калері у часописі міністерства внутрішних справ з’ясував проблематику існування своєрідної автономії формально під Таганрозьким градоначальством Катеринославської губернії. За його даними, попри скорочення площі округи з первісних 1 237 000 десятин до 375 913, кількість населених пунктів побільшала. Місто і 24 села займали площу параметрами 150 верст од сходу на захід і 100 верст од північного сходу на південь — між Азовським морем, землями донських і азовських козаків, Олександрівським, Павлоградським і Бахмутським повітами Капери Г. М. Указ. соч. — С. 36−37. У Маріуполі зберігався «Список із записки, внесеної міністром фінансів до Комітету міністрів 31 грудня 1823 р. за № 3966» з даними обміру округи, чим, можливо, скористався Калері (Браун Ф. Указ. соч. — С. 80). Принагідно підкреслювалося, що «греки… встигли під свої колонії вибрати кращі місця, відтак жодне грецьке поселення не розташоване на поганому чи кам’янистому грунті, й усі до того перебувають у сусідстві річок, придатних як для водопою, так і для влаштування плотин і водяних млинів» Капери Г. М. Указ. соч. — С. 36−38.

Запорукою добробуту стало рослинництво. «Взагалі про ґрунт можна сказати, що він найвищого ґатунку, що зрештою було та є найважливішою причиною, чому мешканці, як від початку поселення, так і донині, майже тільки й займаються хліборобством, — зиск, одержуваний від цього промислу не лише забезпечує їм утримання самих себе та своїх родин, але багатьом надає ще можливість надбати чималі капітали» , — стверджував Калері, пояснюючи, що зерновими щороку засівалося 38 572 десятини ріллі, врожайність сягала, як правило, не менше сам-5 (траплялося й сам-12 та вище)(Нифонтов С. А. Зерновое производство России во второй половине XIX века. — Москва, 1974. — С. 180; Дружинина Е. И. Южная Украина в период кризиса феодализма… — С. 60).

Безпосередньо не дискутуючи з Гавриїлом, доказово дезавуював деякі його надто категоричні конклюзії. Так зеперечив критику з наріканням: «Успіхи греків у торгівлі досі малозначущі. У хліборобстві та скотарстві вони також не надто старанні. Тож значний простір їхніх полів і луків зостається порожнім» Гавриил (Розанов В.Ф.). Переселение греков… — С. 204.

Г. Калері зробив притиск на «квітучому», точки його зору, тваринництву краю, яке обіймало до 88 752 голів великої рогатої худоби, здебільшого черкаської породи, до 27 435 коней, до 200 000 овець-чунтуків Калери Г. М. Указ. соч. — С. 41., наполегливо долаючи спалахи хвороб у тварин — вражаючу епізоотію (чуму та ящур биків і корів, коросту та паршу коней, овечу віспу тощо Там же. — С. 64−65.). У заможних господарів отари та гурти випасалися від Криму до Кавказу. Не проминув і таких деталей як двопудові курдюки, рідкісні поживні якості м’яса Там же. — С. 43−44. (свідчення, що з нього варились улюблені страви місцевого люду, поталанило навести в московській газеті одному з тодішніх подорожніх, котрий у 40-х рр. XIX ст. угледив, як на храмове свято, за звичаєм, греки «нагодовувалися їствами» навколо церкви: «Головним їхнім харчем були каша з бараниною та каша з салом, а голови овець слугували ласощами» Фен-Бок Хр. Месяц в Мариуполе // Московские ведомости. — 1847. — 15.11.).

Калері високо відзначив розвиток рибальства (з річним виторгом до 100 000 карбованців сріблом) та садівництва, низьку ціну фруктів, тарані, сули, чебака, рибця, шамайки (виловлювані були ще стерлядь, осетр, камбала, минь, сом, лин, щука, короп, бички). Вказав на зародки шовківництва, виноградарства і виноробства, виготовлення тютюну, «непоганого на вигляд і смак». Запримітив, що маріупольське купецтво втяглося до дрібної внутрішньої торгівлі, а вигідніша зарубіжна комерція опинилась «у руках іноземців» Калери Г. М. Указ. соч. — С. 41−43.

Бракувало дикорослих дерев і кущів, що зумовлювалося відсутністю лісів. Прецінь саме тоді, у 1843−1845 рр., Віктор фон-Графф із ентузіазмом насаджував Великоанадольський масив по верхів'ях річки Кашлагач неподалік заснованого 1779 р. с. Ольгинське (нині Ольгинка, де бере початок р. Сухі Яли). Не випадково Гаврило Калері до атрибутів культурної флори відніс тополю й акацію Калери Г. М. Указ. соч. — С. 48. (їх появі в Україні посприяв уманський парк «Софіївка» Докл.: Усенко П. Серпанкова прелюдія «Софіївки» — Потоцькі. — К., 2010. — С. 27.).

Особливі міркування торкалися курганів, інших пам’яток старовини, копалин і фауни. Тогочасний клімат було схарактеризовано «взагалі помірним, приємним і здоровим». Очищенню довкілля «від шкідливих випаровувань» сприяло, як гадав автор, чергування вітрів, з яких домінували «верхній» (північно-східний) та «нижній» (південно-західний). Грізну небезпеку становило хіба весняне затоплення кальміуських берегів, од чого болота не встигали просохнути влітку і що відбивалося на загостренні шлункових захворювань Калери Г. М. Указ. соч. — С. 39, 44−45, 48−52.

Не зважаючи на це, весна визнавалася найкращим сезоном, коли й «кількість застудних і гастричних хвороб, притаманних тій порі року, вельми незначна…». Що ж до «різних уражень шкіри, страждань зовнішніх і внутрішніх органів», то, долаючи їх, як переконував міський лікар, «з настанням травня-місяця та частими купаннями у чудово зміцнюючому й благотворно діючому морі, організм відроджується повністю» Там же. — С. 59−60.

Він тішився, що не надто дошкуляли ендемічні пошесті, роками не спалахували епідемії. Щоправда, після тривалої «гнилої» зими 1840 р. в шести поселеннях залютувала цинга, споводована затворництвом у неохайних вогких приміщеннях, суто прісною їжею без кислот. Із освіженням повітря та урізноманітненням столу зеленню недуга відступила Там же. — С. 52−53.

Як медик-фахівець Г. Калері виявив себе прихильником водолікування. Розповідав, що «за сильного кашлю й невпинної нежиті з тупим головним болем, неодноразово відчував дивовижну користь частого вживання холодної води всередину й обливання нею голови та обличчя» Там же. — С. 57. Подібним чином позбувся лихоманки Іван Чабаненко (Чебаненко) — той, хто 1845 р. головою суду розпорядився знищити рештки Кальміуської фортеці задля впорядкування міста перед приїздом царського сина, великого князя Костянтина Миколайовича, а, зцілившись, ополісканий джерельною водою, настільки зрадів, що на спомин одужання влаштував каплицю Мариуполь и его окрестности… — С. 92, 128.

До речі, привітаний Костянтин Миколайович визрів моряком, генерал-адміралом. Тезка свого стрия-цесаревича Костянтина Павловича, теж хрещений з визивною демонстрацією сталої нарихтованості на неодміне володіння Костянтинополем, він у юності подорожжю з Миколаєва навідав столицю Османської імперії й загорівся устремлінням збройно із чорноморцями прорватися крізь протоку Босфор і Мармурове море аж на Дарданелли Коршунов Ю. Л. Генерал-адмиралы Российского императорского флота. — Санкт-Петербург, 2003. — С. 65. Пізніше захопився грандіозною ідеєю кавказького намісника князя Олександра Барятинського ладнати від Каспію диверсійне нашестя проти британської армії в Індостані, та брак коштів загальмував підготовку наступу Російський державний архів військово-морського флоту, фонд 410, опис 2, справа 1378, аркуші 12−24; Переписка великого князя Константина Николаевича с князем А. И. Барятинским // Русский архив. — 1889. — № 1. — С. 131−132, 135 136. Сюжетно цю тематику розроблено: Усенко П. Г. «Державний кулак»: як Тарас Шевченко ледве не втрапив до «кавказців» (Новопетровський флот на розпутті геополітики). — К., 2004. — С. 14−58.