Голлівуд — «фабрика мрій»

Кінематограф став чи не найяскравішим явищем культурномистецьких здобутків США XX ст. Саме тому для людей усього світу слово «Голлівуд» не потребує жодних коментарів. Цей центр американського кіновиробництва, розташований у передмісті Лос-Анджелеса, справді здобув славу для Америки. Найкращі фільми Голлівуду увійшли до «золотого фонду» світового кіно; творчість провідних голлівудських митців ретельно досліджувалася фахівцямикінознавцями; історії його становлення й розвитку присвятили свої романи С. Фіцджеральд («Останній магнат») та Г. Робінсон («Торгівці мріями»). Проте найвищою оцінкою творчих досягнень Голлівуду стала любов глядачів, у свідомості яких він залишається «фабрикою мрій» .

Уже перші півтора десятиліття історії американського кінематографа пов’язані з великими досягненнями. У цей період було закладено жанрову основу ігрового кіно — «комічну», мелодраму та авантюрний фільм, — яка певним чином віддзеркалювала жанрову модель європейського кіномистецтва. Насамперед це стосувалося перших двох жанрів. Щодо авантюрного фільму, то його пріоритетним різновидом в американському кіно став вестерн. «Першими ковбоями» американського кіно стали актори У. Харт, Т. Мікс, Р. Кортпец, які з’явилися на екрані завдяки уславленому майстрові вестерну, постановнику багатьох картин цього жанру Т. Інсу. Т. Інс був одним із перших, хто заклав підвалини інституту кінопродюсерства.

Серед знакових постатей кінематографа США цього періоду треба назвати М. Сепнетта — засновника американської «комічної». На його студії «Кістоун-філм» були створені найкращі тогочасні кінокомедії, передусім пародійні. З ім'ям М. Сеннетта пов’язаний і початок творчої кар'єри Ч. Чапліна, що згодом приведе його до визначних фільмів «Малюк», «Пілігрим», «Парижанка», «Золота лихоманка» та ін. Саме із цих картин розпочав тріумфальний шлях екранами світу «бродяга Чарлі», образ якого створив сам митець.

Постаттю номер один у кіномистецтві Америки перших десяти років XX ст. судилося стати видатному режисерові, реформатору кінематографа Д. Гріффіту. Найвищі досягнення митця пов’язані з жанром мелодрами, проте в його інтерпретації традиційні сюжети підносилися до високих філософських узагальнень. Одним з головних творчих здобутків режисера є картина «Нетерпимість», у якій він осмислив проблему релігійної й соціальної нетерпимості, що супроводжувала людство упродовж усієї його історії, і закликав рішуче засудити це зло.

Кіномистецтво США завдячує Гріффіту ще одним досягненням — створенням акторської школи.

20-ті роки у кінематографі США пов’язані з активними художніми пошуками представників ігрового — Е. Штрогейм («Жадоба»), Дж. Штернберг («Доки Нью-Йорка»), К. Відор («Натовп») — і документального кінематографа — Р. Флаерті («Нанук з Півночі» та ін.). Ще одну яскраву сторінку в історію акторських досягнень країни вписали коміки Б. Кітон і Г. Ллойд.

З початком звукової ери значно розширюються виражальні можливості кінематографа. Проте саме в той час, коли перед ним відкриваються нові перспективи, країну охопила страшна економічна криза, яка дістала назву Великої депресії. культура американський голлівуд театральний Крах провідних галузей промисловості, хвиля масового безробіття зумовили надзвичайно складну суспільно-політичну ситуацію. Але саме в цей період глядач, як ніколи, відчував потребу в кіно і знаходив порятунок від життєвих проблем у тиші кінозалу. Виник дивовижний парадокс — Велика депресія дала поштовх стрімкому розквіту кінематографа, а 30-ті роки XX ст. назавжди увійшли в історію як «золотий вік» американського кіно.

Проте ця ситуація здається парадоксальною тільки на перший погляд. Американські кіновиробники чудово усвідомлювали, що кіномистецтво покликане допомогти своїй країні і виконати велику компенсаційну функцію для мільйонів американців. Тому особлива увага приділяється кіножанрам, які давали змогу використати компенсаційні можливості якнайповніше. У цей час свій розквіт переживає пригодницький фільм, що насамперед ототожнюється з картинами М. Кертіца «Капітан Влад», «Морський яструб», «Пригоди Робін Гуда», в яких засяяла зірка відомого актора 30-х роках красеня Е. Фліпна. У зазначений період набувають популярності гангстерські стрічки. Визнаними майстрами цього жанру вважають режисерів Г. Хоукса («Карний кодекс», «Обличчя зі шрамом») та Р. Уолша («Буремні двадцяті» тощо), актора X. Богарта.

Особливе місце у кінематографі США 30-х роках посідає мелодрама, що з’являється на тогочасному екрані принаймні у двох різновидах: костюмній, яка репрезентована блискучими стрічками «Дама з камеліями», «Віднесені вітром» режисера В. Флеміпга (за М. Мітчелл) тощо, і музичній, що асоціюється зі стрічками «Сто чоловіків і одна дівчина», «Перше кохання» Г, Костера та іншими, в яких засяяла нова кінозірка — актриса Діна Дурбін.

Розглядаючи особливості американського кіно 30-х років, не можна не торкнутися принципово важливого моменту — його стосунків з європейським кінематографом. З різних як суспільно-політичних, так і суто творчих причин до Америки приїздять видатні кіномитці Європи. Це зумовило появу на екранах США фільмів жаху («Франкенштейн» режисера Дж. Уейла, «Дракула» режисера Браунінга, «Кінг-Конг» режисера Е. Шедсака та ін.) — породження європейського кіно і зоряний акторський вибух, що, передусім, асоціюється з творчістю Грети Гарбо («Королева Христина», «Анна Кареніна», «Дама з камеліями») та Марлеп Дітріх («Марокко», «Шанхайський експрес», «Білява Венера», «Червона імператриця» та ін.).

У цей період на екрани виходять фільми про Тарзана — екранізація бестселерів Е. Р. Берроуза. Першу спробу зняти цей серіал було здійснено ще 1918 р., проте вона була невдалою. Однією з причин цього стала невідповідність образу головного героя уявленням глядачів — Тарзан, який тоді з’явився на екрані, був вельми непривабливий. У 30-ті роки Голлівуд знову здійснює спробу створити кінооповідь про пригоди нащадка англійських аристократів, які загинули в авіакатастрофі, а їхній син, урятований мавпами, дістав ім'я Тарзан («Біла мавпа») і згодом став повновладним господарем джунглів. Успіх нової кіноверсії був приголомшливим. На екран одне за одним почали виходити продовження історії про Тарзана. У чому ж був секрет надзвичайної популярності цього циклу? Причин чимало. Це й екзотичний колорит фільму (дикі джунглі, хижі звірі), і принципово нове тлумачення образу головного героя: на екрані з’явився справжній красень — німецький спортсмен, чемпіон Олімпійських ігор з плавання Джонні Вейсмюллер, який віртуозно виконував найскладніші трюки, але найголовніше те, що кінематографісти у доступній формі утверджували ідеали, які є сенсом життя: дружбу, кохання, взаєморозуміння, віру в перемогу добра над злом.

Яскравим підтвердженням цього є поява на екрані більш ніж через п’ятдесят років нового Тарзана, якого зіграв всесвітньо відомий «Горець» — Крістофер Ламберт. Отже, потреба у фільмах відповідної спрямованості не зникає.

Фільм, що ми розглянули, є яскравим взірцем продукції так званого комерційного Голлівуду, тоді як його золоті сторінки безпосередньо асоціюються з високохудожніми кінотворами — визнаними шедеврами світового кіномистецтва. Насамперед, це фільми Дж. Форда «Грона гніву», «Юний містер Лінкольн», класичний зразок вестерну «Диліжанс* (див. с. 159) та ін.; У. Уайлера — «Лисички», «Грозовий перевал», «Ієзавель»; О. Уеллса — «Громадянин Кейн» та «Блискучі Емберсони» .

30-ті роки — важливий період у розвитку кінокомедії. У цей час досягає свого апогею творчість Чарлі Чапліна. На екрани світу виходять два визнані шедеври митця «Вогні великого міста» та «Нові часи». Паралельно з Чапліном у жанрі кінокомедії працюють Ф. Капра — майстер соціальної комедії («Це сталося якось уночі», «Містер Сміт їде до Вашингтона») та брати Маркс — представники комедії абсурду («Мавпячі витівки», «Вечір в опері», «День у цирку» тощо).

Картина розвитку кінематографа США 30-х років буде неповною без ім'я Уолта Діснея — засновника американської анімації. Художній метод митця ґрунтувався на принципі «еклер» (олюдненні тварин і наданні їм рис пересічного американця). Цей прийом було використано, зокрема, для створення образів улюбленців глядачів мишенятка Міккі-Мауса, каченяти Дональда Дака, песика Плуто, а також героїв популярного фільму «Троє поросят». Вершиною творчості У. Діснея цього періоду стали шедеври світової анімації «Білосніжна і семеро гномів», «Фантазія» та «Бембі», що і сьогодні вражають своєю художньою бездоганністю і неперевершеною професійною майстерністю.

У роки другої світової війни в кінематографі США превалюють дві тенденції. З одного боку, це розвиток документального кіно (серіал «Чому ми воюємо?» Ф. Капри), з іншого — підвищена увага до жанру мелодрами в ігровому кінематографі («Касабланка» М. Кертіца, «Міст Ватерлоо» М. Ле Роя, «Сестра його дворецького» Ф. Борзеджа та ін.).

Яскравим взірцем антифашистського спрямування в американському кіно є сатиричний фільм Ч. Чапліна «Великий диктатор». Використовуючи мотив двійника, митець створив на екрані образи перукаря Чарлі та диктатора Хінкеля — блискучу карикатуру на Гітлера.

Повоєнне десятиліття в американському кіно було складне й суперечливе. По-перше, проти видатних діячів Голлівуду велася відверто реакційна політика. Загалом це явище було характерним для тогочасного американського суспільства і дістало назву «полювання на відьом». Жертвами переслідувань стали визнані майстри кінематографа США, серед них Ч. Чаплін і Дж. Лоузі, які врешті-решт змушені були емігрувати до Європи, де продовжували працювати.

По-друге, кризові процеси в Голлівуді були зумовлені стрімким розвитком телебачення. Намагаючись протистояти його конкуренції, кінодіячі шукали найдієвіших засобів, зокрема активно займалися вдосконаленням техніки зйомки і звукозапису.

У 50-х — першій половині 60-х років в американському кіно відбуваються значні кадрові зміни. Ще активно працюють визнані голлівудські авторитети — У. Уайлер («Кращі роки нашого життя», «Смішне дівчисько», «Бен-Гур»), Д. К’юкор («Моя прекрасна леді»), С. Креймер («Скуті одним ланцюгом», «На березі», «Нюрнберзький процес»). Свої найкращі стрічки знімає А. Хічкок («Запаморочення», «Психо», «Птахи»), Фільмом «Птахи» в американському кіно було започатковано новий кіножанр — фільм катастроф, що Грунтувався на протиборстві людини з природними стихіями (вогнем, водою, землетрусом) та представниками тваринного світу.

Водночас дедалі активніше заявляють про себе молоді кінематографісти. Початком «конфлікту поколінь» стає вихід на екрани Америки фільмів «Марті» Д. Манна та «Дванадцять розгніваних чоловіків» С. Люмета, проте найсерйозніший виклик «старому Голлівуду» кинув кумир тогочасної молоді Дж. Дін — виконавець головної ролі у фільмі із символічною назвою «Бунтівник без ідеалу» .

Серед визначних акторів другої половини 50-х — початку 60-х років особливе місце посідає улюблениця нового покоління американців різних суспільних верств Мерилін Монро. Сьогодні фільми за її участю («Все про Єву», «Ніагара», «В джазі тільки дівчата» та ін.) доволі часто демонструються по телебаченню. Життю актриси присвячені документальні і художні стрічки, про неї написані книжки, але таємниця загибелі Мерилін Монро, яку досі ще не розкрито, продовжує хвилювати наступні покоління її шанувальників.

У другій половині 60-х — першій половині 70-х років Голлівуд переживає період тематичного оновлення.

Стівен Спілберг — видатний американський режисер, вихованець Каліфорнійського університету. Свій творчий шлях розпочав на телебаченні. Кінематографічним дебютом С. Спілберга був фільм «Двобій», в якому в алегоричній формі (велика вантажівка переслідує легковий автомобіль) режисер засудив будь-які вияви насильства. Ця стрічка стала для Спілберга символічною, певним чином визначивши лейтмотив його творчості - утвердження ідеалів гуманізму, що знайшли своє втілення у фільмах усіх жанрів, у яких працював режисер, — «Щелепи» (фільм-катастрофа).

Бездоганна професійна майстерність фільмів С. Спілберга зумовила високу оцінку його творчості з боку фахівців, а головне — великий інтерес глядачів. Показовим щодо цього є офіційний соціологічний факт: після виходу на екрани третьої частини пригод Індіани Джонса різко зріс конкурс на археологічні відділення американських університетів.

Справжнім творчим тріумфом С. Спілберга стала картина «Список Шиндлера» — чи не найвище досягнення світового кінематографа в осмисленні трагедії геноциду — страшного злочину проти людства, скоєного фашистами.

Цей фільм назавжди закарбував ім'я режисера у списку видатних митців XX ст. світового кіномистецтва. Насамперед це Ф. Ф. Коппола, У. Фрідкін, С. Люмет та ін.

Тематичне оновлення Голлівуду зумовило потребу в зміні героя. Так, у другій половині 60-х — першій половині 70-х років на екрані з’являються так звані антигерої. На відміну від легендарних красенів, «лицарів без страху й докору» 30-х років, нові герої мають певні людські слабкості, проте за будь-яких умов не втрачають почуття власної гідності. Такі образи втілили видатні актори, відомі всьому світові як блискуча голлівудська четвірка — Д. Хофман, Р. де Ніро, Дж. Ніколсон, Аль Пачіно.

Аль Пачіно, видатний американський актор італійського походження, вихованець Вищої школи виконавських мистецтв, органічно поєднує у своїй діяльності роботу в театрі та кіно. Проте всесвітня слава Аль Пачіно ототожнюється з кінематографом.

Характерною особливістю кінотворчості митця є «акторська універсальність», адже широта його художнього діапазону дає йому змогу блискуче працювати в різних жанрах: поліцейському бойовику («Паніка в Нідл-парку», «Серпіко», «Море кохання», «Сутичка та ін.); психологічній драмі з елементами містики («Адвокат диявола»); гангстерському фільмі («Обличчя зі шрамом», «Шлях Карліто» та ін.), драмі («Опудало», «Боббі Дірфілд» (екранізація роману Є. М. Ремарка «Життя в борг»), мелодрамах з елементами комедії («Автора! Автора!», «Френсіс і Джонні») та ін.

В усіх своїх роботах Аль Пачіно демонструє найвищий рівень акторського професіоналізму. Кожний фільм з його участю — це художньо досконалий твір, що завжди викликає захоплення глядачів.

Однак найзначніші творчі здобутки у кінодоробку Аль Пачіно, насамперед, асоціюються з трилогією Ф. Ф. Копполи «Хрещений батько», в якій актор створив образ голови мафіозного клану Майкла Корлеоне, і фільмом «Аромат жінки» режисера М. Бреста — глибоко психологічною кінорозновіддю про пригоди сліпого полковника американської армії, за який митця було удостоєно найвищої премії Американської кіноакадемії - золотої статуетки Оскара.

У другій половині 70-х — першій половині 80-х років кіномитці намагаються осмислити в'єтнамську трагедію. У скарбниці світового кіномистецтва назавжди залишився геніальний епізод — політ американських гелікоптерів під музику «Польоту Валькірії» з опери Р. Вагнера «Перстень нібелунга», що символізує насування неминучої трагедії.

У зазначений період збагачується жанрова палітра американського кіно.

Одночасно з мелодрамами, новим різновидом бойовика («Супермен» Р. Цоннера, «Конай, варвар» Дж. Міліуса), іронічними комедіями («Інтер'єри», «Манхеттен» В. Аллена та ін.) на екрани виходять політичні стрічки («Правосудця для всіх» С. Поллака), космічні фільми («Зоряні війни» Дж. Лукаса") та ін.

Особливе місце у кіномистецтві США другої половини 70-х — початку 80-х років посідають фільми, що осмислюють феномен кіноі телеіндустрії та долі людей, які пов’язали з ними своє життя.

Подією в американському і світовому кіномистецтві став вихід на екрани картини М. Формана «Амадей» — блискучої інтерпретації творчого й особистісного протистояння Моцарта й Сальєрі.

У це десятиліття професійного розквіту досягають Р. Редфорд, Дж. Ленж, М. Стріп — гідні спадкоємці великих акторських традицій кінематографа США. Вагомі здобутки американського кіно останніх двох десятиліть пов’язані, насамперед, з іменами Ф. Ф. Копполи (третя частина «Хрещеного батька», «Дракула Брема Стокера» тощо); С. Спілберга («Список Шиндлера», «Парк Юрського періоду» та ін.); Р. Земекіса («Форрест Гамп»); Д. Лінча («Блакитний оксамит», «Твій Шке» та ін.). Проте водночас на екрани виходить чимало другоі третьосортної кінопродукції.

Нині у голлівудський конвеєр включені майже всі сучасні кіножанри, що тяжіють до взаємодії: гангстерський фільм — «Честь сім! Пріцці» Дж. Х’юстона та «Замужем за мафією» Дж. Деммі (комедійна інваріація жанру), «Одного разу в Америці» С. Леоне, «Шлях Карліто» Б. де Пальма, «На гребені хвилі» К. Біглоу (з елементами драми); трилер — синтез детективу й фільму жахів — «Серце янгола» А. Паркера, «Мовчання ягнят» Дж. Деммі, «Мис страху» М. Скорсезе та ін.; вестерн — «Танці з вовками» К. Костнера, психологічні драми — *Марафонець" Дж. Шлезінгера, «Людина дощу» Б. Левінсопа, «Аромат жінки» М. Бреста, «Народ проти Ларрі Флінта» М. Формена; фільми катастроф — «Титанік» Д. Камерона та ін.

Характерною ознакою сучасного американського кінопроцесу є активне залучення до співпраці провідних зарубіжних режисерів — Л. Бессона («П'ятий елемент», «Жанна Д’Арк»), Е. Кустуріци («Андеграунд»), Дж. By («Без обличчя»), Е. Менгели («Англійський пацієнт», «Талановитий містер Ріплі») тощо.

Зоряний небосхил Голлівуду спалахує новими іменами. Поряд із визнаними зірками 80-х-90-х pp. А. Шварценеггером, С. Сталлоне, Р. Гірому Г. Фордом, К. Костнером, Т. Крузом, Н. Кейджем, Ш. Стоун, К. Бессінджер, Дж. Фостер упевнено почувають себе молоді актори А. ді Капріо, Е. Норт, Д. Лоу. Отже, коловорот акторського життя у Голлівуді нескінченний…

Характеризуючи останні визначні події у кінематографі США, не можна не згадати явище, що дістало назву «тарантіноманії». Йдеться про творчість К. Тарантіно. Його фільм «Кримінальне чтиво» певною мірою став епохальним для всього світового кінопроцесу. Це є свідченням того, що кіносвіт утомився від жорстокості і почав сміятися. Сьогодні К. Тарантіно вважають своєрідним символом нового кіно, яке завоювало прихильність як інтелектуалів, так і масового глядача.