Проблема людської агресивності у вимірах соціальної філософії

Проблема людської агресивності у вимірах соціальної філософії

Сучасний світ є надзвичайно динамічним, суперечливим, часом непередбачуваним. А в контексті процесів, що припадають на ХХ — початок ХХІ ст., ще й позначеним стрімкими темпами зростання насилля і деструктивності, що є, на жаль, невід'ємними атрибутами сучасних світових та вітчизняних реалій в їх суспільному та індивідуально-особистісному вимірі. Ми живемо в такий час, коли «прагнення до смерті.

(руйнування, деструкції…) намагається взяти гору над інстинктами життя (творення)" [7, с. 36]; коли спільноту не можуть не непокоїти, наприклад, питання, якими мотивами керуються політики, що віддають наказ і відправляють людей на війну, або ж та людина, котра застосовує смертоносну зброю, чому люди, будучи до певного часу добропорядними громадянами, раптом вражають своєю жорстокістю? Значущість означених проблем, масштаб насилля та страх перед зростаючою загрозою чергової світової війни спонукає фахівців та широку громадськість до теоретичного осмислення сутності та причин агресії, її розпізнавання й грунтовного дослідження. Це також зумовлено і сподіванням, що результати таких напрацювань в змозі запобігти тим згубним для людської спільноти наслідкам, до яких можуть призвести розмаїті вияви агресивності людини.

Останнім часом тема агресії стала надзвичайно популярною в царині міждисциплінарних досліджень. Їй присвячена значна кількість статей і монографій, регулярними стали міжнародні конференції, симпозіуми й семінари з цієї проблематики. До цієї проблеми звертаються як вітчизняні (Л. Газнюк, Л. Данилюк, О. Дроздов, Г. Зубань, Н. Ковтун, О. Мойсеєва, В. Пилипчук, В. Рибалка, М. Скок, Н. Чеботарьова та ін.), так і зарубіжні (Ф. Александер, Е. Аронсон, А. Бандура, Л. Берковіц, Р. Берон, Дж. Доллард, Ф. Еліот, Д. Майєрс, Д. Річардсон, Дж. Саймон, Ш. Селесник та ін.) дослідники. Таку зацікавленість можна, на наш погляд, розглядати як цілком своєчасну й адекватну реакцію дослідників на безпрецедентний ріст агресії й насильства в ХХІ ст. Проте, слід визнати, що проблема агресії та насильства з’явилась не зараз, хоча, можливо, саме зараз набула особливої, певною мірою граничної гостроти й значущості. Дослідницькі підходи до цієї проблематики постійно трансформувалися і зазнавали значних змін, але тільки у XX столітті вказана проблема стала предметом системних наукових досліджень. Оскільки складно співвіднести проблему агресії і насильства з якою-небудь однією галуззю знань, вона розглядається з різних позицій: філософських, психологічних, соціологічних, політологічних, юридичних, біологічних, антропологічних та ін. соціальний агресивний суспільство У розмаїтій дослідницькій літературі, присвяченій проблемам агресії можна виокремити відмінні, часом діаметрально протилежні підходи. Так, наприклад, біологічна, інстинктивістська концепція виводить усе руйнівне в людині з докультурного, досвідомого, тваринного; агресія розглядається як вроджена і невід'ємна властивість людини. Найяскравішими представниками цього підходу є, насамперед, К. Лоренц та З. Фрейд. Біхевіористська ж концепція акцентує увагу на зумовленості людської деструктивності впливом на людину навколишнього середовища (А. Басс, Д. Зілманн, П. Зімбардо, Б. Скіннер, Е. Толма, Д. Уотсон, К. Халл та ін.). На співвіднесенні і певному поєднанні цих двох концепцій базується біосоціальний погляд на проблему агресії Е. Фромма. Досить ефективним, з точки зору вирішення соціальних і політичних проблем сучасного суспільства, є соціологічний підхід, який вбачає причину агресії в соціальній невлаштованості суспільства (Ч. Беккаріа, Е. Дюркгейм, О. Конт, Е. Кречмер, Ч. Ломброзо, Е. Мертон, Е. Шелдон та ін.).

З точки зору проблематики нашої статті, заслуговує на увагу нормативний підхід (А. Гусейнов, Є. Дубко, Д. Жмуров, А. Маменді, О. Мартинова, В. Рал, Т. Рум’янцева, Т. Фергусонта ін.), згідно з яким при визначенні сутнісних характеристик агресії особливий наголос робиться на її протиправності, протиставленості суспільним нормам, коли агресія розглядається як цілеспрямована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей в суспільстві.

Не дивлячись на велику кількість підходів, ні один з них не дає повного і вичерпного визначення агресії, відображаючи лише той чи інший аспект цього явища.

Зважаючи на зазначене вище метою цієї статті є аналіз соціальних та психологічних чинників, що зумовлюють агресивні вияви людської поведінки, розгляд та оцінка агресивності людини з точки зору існуючих в суспільстві норм і ціннісних настанов.

Слово «агресія» походить від латинського aggressioнапад, або aggredi, що означає «нападати», проте його змістове наповнення зазнавало змін, варіювалось. Взагалі здійснити дефінітивне означення агресії надзвичайно важко, оскільки в повсякденній мовній практиці цей термін використовується в різних значеннях. Тому важливо відокремити буденне розуміння агресії, яке часто вказує на наполегливість, напористість людини, від розуміння, пов’язаного з деструктивними виявами її поведінки. Необхідно у цьому зв’язку наголосити й на тому, що визначення агресії не може спиратися тільки на результат дій, воно має враховувати наміри людини, яка здійснює певний вчинок.

Виходячи з цього чимало дослідників розглядають агресію як поведінку, спрямовану на те, щоб заподіяти шкоду або біль іншій людині. Л. Берковіц, наприклад, визначає агресію як «будь-яку форму поведінки, націлену на завдання кому-небудь фізичної чи психологічної шкоди» [1, с.24]. Такою, що заслуговує на увагу і видається достатньо переконливою є позиція Е. Фромма, який визначає агресію ширше — як завдання збитку не лише людині чи тварині, а й загалом будь-якій речі. Адже зашкодити людині можна не лише в результаті прямого вияву агресії по відношенню до неї, а й опосередковано, шляхом заподіяння шкоди будь-якому неживому об'єкту, від стану якого залежить фізичне або психологічне благополуччя людини. Врешті, агресію можна розглядати як мотивовану деструктивну поведінку, яка суперечить нормам і правилам співіснування людей в суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу, приносить фізичний і моральний збиток людям та викликає у них психологічний дискомфорт.

І хоча агресія часто асоціюється з емоційними станами (ненависть, лють, гнів), когнітивними (агресивні фантазії чи думки) та мотиваційними (бажання завдати шкоду) утвореннями, все ж в основі цього явища лежить саме поведінковий акт (вчинок). Агресивними традиційно вважаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, водночас не зумовлене якимись об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального чи юридичного характеру, зокрема — необхідністю захисту людиною себе та інших людей.

Як уже відзначалось, філософи, психологи, соціологи, етологи дотримуються різних точок зору з приводу того, чи є агресія вродженим, інстинктивним феноменом чи такий тип поведінки формується на основі життєвого досвіду, під впливом соціальних чинників і в результаті навчання. Існуючі на сьогоднішній день теорії агресії по-різному пояснюють причини і механізми агресивної поведінки людини. Так, наприклад, З. Фрейд і К. Лоренц пов’язують агресію з інстинктивними потягами. Ними робиться висновок, що соціальна деструктивність генетично запрограмована в людині, пов’язана з вродженими інстинктами, які очікують певної ситуації, щоб втілитись у відповідні дії. А людина розглядається, насамперед, як біологічна істота з вродженою здатністю до агресії, а відтак і до соціальної деструктивності.

Причому, всупереч загальноприйнятій точці зору, К. Лоренц розглядав агресію у системі загальної адаптативної стратегії поведінки, а не як тенденцію до руйнування. Роблячи акцент на спонтанному характері агресії, він вважав, що остання є таким самим інстинктом, як і всі інші, «і в природних умовах так само, як і вони, слугує збереженню життя й виду» [6, с. 6]. Агресія, за Лоренцом, виникає з вродженого інстинкту боротьби за існування, вона сприяє підвищенню ймовірності збереження біологічного виду. При цьому, на його думку, мета агресії є універсальною як для тварин, так і для людей.

Успіх, який мала теорія Лоренца, можна пояснити, зокрема, тим, що значній частині людей імпонувала запропонована ним аргументація. Адже, що може бути більш привабливим для людини, ніж теорія, яка запевняє, що витоками насилля є наша тваринна натура, нездоланний інстинкт агресивності і що найкраще для нас, як вважає Лоренц, — спробувати зрозуміти, що сила та влада цього потягу є закономірним результатом еволюції. Таке пояснення витоків деструктивної поведінки людини, по суті, стає і своєрідним її виправданням. Адже якщо ворожість, насильство по відношенню до іншої людини та й світу у його розмаїтих виявах має свої витоки у біологічних рівнях людської природи, а не у свідомих намірах чи мотивах, то й людина не може нести всю повноту відповідальності за свої дії, які завдають шкоди. Що зробиш, якщо такою є сама людська природа?

З. Фрейд в цілому підтримав точку зору про вродженість агресії. На його думку, агресивна поведінка людей, безпосередніми виявами якої є війни, злочини та інші типи деструктивної поведінки, має філогенетичні корені. Спочатку агресія розглядалася ним як відповідь на перешкоди, що виникали на шляху до отримання задоволення. У подальшому ж він переглянув цю точку зору і поряд з сексуальною чи життєвою енергією піддав глибокому аналізу ще одну могутню, притаманну людині, силу — деструктивний інстинкт смерті - «танатос». Щоб позбутися цієї руйнівної енергії людині потрібно знайти спосіб своєрідної розрядки. Подібно до того як статевий акт призводить до розрядження сексуальної енергії, таким же чином реалізація агресивних дій сприяє розслабленню внутрішньої напруженості, що виникла в результаті накопичення деструктивної енергії. Зазвичай деструктивна енергія спрямовується на зовнішні об'єкти. Згідно з поглядами Фрейда, психіка індивіда буде зруйнована, якщо енергія «танатоса» виявиться заблокованою та не знайде вихід по відношенню до якогось зовнішнього об'єкта. Саме звідси йде переконаність Фрейда про невідворотність людської агресивності [Див.: 8, с. 213].

Загалом пояснення агресивної поведінки, яке пропонували К. Лоренц і З. Фрейд і яке виходить виключно з принципу її інстинктивної детермінації, видається дещо однобічним і поверховим. Воно не охоплює всього розмаїття чинників, як біологічних, так і соціальних, які впливають на характер людської поведінки, визначаючи спрямованість і зміст дій людини.

З цієї точки зору, більш грунтовним, комплексним видається підхід, запропонований представником неофрейдизму Е. Фроммом, який прагне замінити фрейдівський фізіологічний принцип пояснення людських пристрастей на еволюційний соціобіологічний принцип історизму. Фромм бачить перед собою не відстороненого, поза соціального індивіда, як у Фрейда, а людину, включену в реальний соціально-історичний простір. Це дозволило Фромму перетворити психоаналіз в соціальну філософію, перейти від витлумачення індивідуальних переживань і психологічних механізмів до філософського розмірковування про людину і суспільство. Неповторний екзистенцій ний склад особистості вписується у нього в соціокультурне оточення, яке чинить вплив на індивіда, зумовлюючи характер, інтенсивність та спрямованість його потреб.

Фромм пропонує цілісну картину найрізноманітніших проявів агресивності. Агресивне і деструктивне в людині філософським чином переосмислено дослідником як проблема зла в індивіді, в соціумі, в історії, в житті людського роду. Проблема деструктивності витікає у нього із феномена втечі від свободи, який займає важливе місце в творчості Фромма. У відомій його книзі «Втеча від свободи» розглядається механізм такої «втечі», який «полягає в тенденції відмовитись від незалежності своєї особистості, злити своє Я з ким-небудь або з чим-небудь зовнішнім, розчинитись в ньому, щоб таким чином набути силу, якої бракує самому індивіду"[11]. Саме небажання прийняти свободу має численні наслідки. Не свобода породжує деструктивність, а до деструктивності призводить утримання від власної волі, неготовність користуватись плодами людської суб'єктивності. Задушена внутрішня свобода породжує синдроми насилля.

Фромм вбачає народження деструктивності не в первородном угріху, не в людському свавіллі, а в свідомій відмові людини від самої себе, від власної унікальності. Небезпечною є не сама свобода як особливий дар, а утримання від неї. Як одну з основних причин агресивної поведінки дослідник називає нездатність людини реалізувати свою життєву потенцію. «Якщо енергія, спрямована на життєві процеси, — пише Фромм у „Втечі від свободи“, — не знаходить виходу, вона піддається розпаду й перетворенню в енергію, що спрямована на руйнування» [11].

Фромм вважає, що деструктивність не є вродженою; людські пристрасті носять не стільки первісний, природний характер, скільки є продуктом соціальної діяльності людини, її творчості.

Розглядаючи проблему деструктивності, Фромм підкреслює, що виходить з біосоціальної точки зору, розглядає феномен деструктивності як проблему соціально-філософського та філософсько-антропологічного характеру. Значною мірою Фромм намагається заради кращого розуміння звільнити проблему зла від спекулятивних абстракцій, певною мірою метафізично спростити її. Тема деструктивності розглядається ним не абстрактно, а конкретно антропологічно. Деструктивність — це властивість, народжена людиною. Немає ніяких підстав вважати, що людина приречена до деструктивності. Остання є результатом вибору людини, укорінена в її екзистенціальності та соціальності: «агресивність, як і інші форми поведінки, є набутою й визначається тим, що людина прагне домогтися максимальної переваги» [10, с. 54].

Фромм категорично не приймає поширену тезу, згідно з якою агресивна поведінка людей має філогенетичні корені, запрограмована в людині, пов’язана з вродженим інстинктом. Він наголошує, що при такій постановці проблеми виникає небезпека втрати зони індивідуальної відповідальності: можна покласти провину за власні вчинки на біологічну природу або історичний досвід. На думку дослідника, інстинктивістська концепція розуміння соціальної деструктивності позбавляє людину від нелегкого завдання аналізу причин зростання деструктивності в суспільстві і необхідності вироблення засобів для боротьби з нею.

Фромм піддає переконливій критиці як інстинктивістську точку зору на агресію, яка зводить все руйнівне в людині до досвідомого, докультурного, тваринного начала, так і біхевіористську, яка цілковито виводить деструктивність із соціального оточення. На його думку, однаково помиляються як ті, хто вбачає витоки агресивності лише в біологічних інстинктах, так і ті, хто заперечує значущість цих інстинктів та Інтерпретує людину як маріонетку соціального середовища. Вчений вважає, що агресивність — досить складний феномен, компоненти якого мають різну генетичну природу і різну причинну обумовленість: «Якщо позначити словом „агресія“ всі „шкідливі“ дії, тобто всі дії, які завдають шкоду і призводять до руйнування живого або неживого об'єкта (рослини, тварини і людини в тому числі), то тоді, звичайно, пошук причини втрачає сенс, тоді неважливим стає характер імпульсу, в результаті якого відбулася ця шкідлива дія. Якщо назвати одним і тим же самим словом дії, спрямовані на руйнування, дії, призначені для захисту, і дії, здійснювані з конструктивною метою, то, мабуть, слід розпрощатись з надією вийти на розуміння „причин“, які лежать в основі цих дій» [10, с. 9].

Велику методологічну цінність має диференціація Фроммом феномену агресії на доброякісну, яка частково сягає світу людських інстинктів, і злоякісну, яка коріниться в людському характері, в людських пристрастях, за якими стоять спонуки зовсім не природного, а екзистенційного плану.

Поведінку, пов’язану із захистом, реакцією на загрозу, Фромм називає доброякісною агресією, тому що смисл, надзавдання, закладене в неї природою, полягає у збереженні життя. Ця «філогенетично закладена агресія, що зустрічається у людей і тварин, є нічим іншим, як адаптивною, захисною реакцією» [10, с. 124]; вона сприяє виживанню індивіда та роду, має біологічні форми вияву і згасає, як тільки зникає небезпека.

Прояви злоякісної агресії - людська пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою і бажання руйнувати. Фромм називає цю якість деструктивністю і вважає, що її природа соціальна та екзистенціальна. Витоки деструктивності - особливості культури і способу життя людини: «в основі злоякісної агресії - не інстинкт, а деякий людський потенціал, корені якого приховані в умовах самого існування людини» [10, с. 231]. На відміну від тварин людина буває деструктивною незалежно від наявності загрози самозбереженню та задоволення потреб. Деструктивна поведінка традиційно асоціюється із поняттям морального зла, оскільки приводить до руйнування усталених, вироблених спільнотою норм і правил поведінки, порушення базових моральних принципів людського співжиття. Врешті, злоякісна агресія, деструктивна поведінка є складовими асоціальної або антисоціальної поведінки. Деструкція соціальних відносин, на думку Фромма, народжена ситуацією, коли людина зіштовхується з неможливістю реалізувати свої потреби, в результаті чого виникають деформовані устремління і потяги.

Розрізнення доброякісно-захисної та злоякісно — деструктивної агресії приводить також до диференціації інстинкту та характеру, точніше кажучи, розрізнення між зумовленими фізіологічними потребами природними прагненнями і специфічно людськими пристрастями, які зумовлюються характером. Інстинкти — це відповідь на фізіологічні потреби людини, а означені характером пристрасті (потреба в любові, ніжності, свободі, руйнуванні, жага власності та влади тощо), — все це відповідь на специфічно людські екзистенційні потреби [5, с. 33].

Характер — це «друга натура» людини, заміна її слабкорозвинених інстинктів; людські пристрасті є виявом екзистенційних потреб людини, а останні, у свою чергу, визначаються специфічними умовами людського існування. Наприклад, людина може керуватися любов’ю або жагою руйнування, але в кожному випадку вона задовольнить одну зі своїх екзистенційних потреб — потребу «впливу» на когось іншого. А що візьме гору — любов чи жага руйнування — значною мірою залежить від соціальних умов; ці умови впливають на біологічно задану екзистенцій ну ситуацію і на потреби, що виникають у зв’язку з цим. І «деструктивністьта жорстокість — це не інстинктивні потяги, а пристрасті, які сягають корінням у цілісну структуру людського буття» [10, с. 77]. Таким чином, основним вмістилищем та причиною людської агресивності є характер людини, який Фромм розглядає як систему зв’язків, що поєднують людину зі світом. І, відповідно, людська агресивність провокується не розкріпаченням інстинктів, а придушенням її екзистенційних потреб: у свободі, відчутті ідентифікації, в ціннісних орієнтаціях і об'єкті шанування, у відчутті історичного коріння, єднання, в можливості реалізувати свої творчі здібності.

Саме характер людини, притаманні їй пристрасті визначають основу людської зацікавленості життям, впливають на формування не лише людських фантазій і мрій, а й визначають націленість людини на розвиток власного духовного світу. Саме пристрасті активізують людину, запалюють її дух, роблячи її життя повноцінним. Людей не можна зробити щасливими, погасивши в них пристрасті, для цього варто спрямувати ці пристрасті на предмети, дійсно корисні і для самої людини і для оточуючих.

У суспільстві як компенсація послабленої інстинктивності людини формується система моральних цінностей. Якщо інстинкти закладаються генетично, то становлення моральності відбувається в процесі соціалізації. Утім, навіть засвоївши основні моральні цінності («не вбий», «не вкради»…), людина має свободу волі або виконувати їх, або порушувати.

Отже, агресія постає в людині ніби в двох основних іпостасях — і як позитивний елемент психічної організації індивіда, що слугує виживанню людини й суспільства, і як деструктивний елемент, що несе насильство й смерть. Причому обидва вони присутні в людській психіці на однакових правах. Так, хоча «злоякісна» агресія, на думку Фромма, «не потрібна для фізіологічного виживання людини», вона «водночас є важливою складовою її психіки» [10, с. 190].

Аналіз сутнісних характеристик та проявів агресії, зокрема її злоякісного різновиду, передбачає звернення до з’ясування причин агресивних виявів людської поведінки. Це проблема, яка вивчалась багатьма дослідниками. Так, наприклад, Карл Маркс абсолютизував у зв’язку з цим роль приватної власності, вбачаючи в ній одну з головних причин соціальних конфліктів і воєн. Дослідниками зверталась увага і на вагомі суб'єктивні фактори — історична пам’ять, звичай помсти, фанатизм та екстремізм в деяких релігійних течіях тощо. Е. Фромм пояснював надмірну агресивність людини не більш високим, порівняно з твариною, потенціалом агресії, а тим, що умови, які викликають агресію в людському суспільстві, зустрічаються значно частіше, ніж у природному середовищі [10, с.254]. Змінивши протягом століть чи навіть тисячоліть умови свого природного існування в напрямку зростання густоти населення, урбанізації, технізації і врешті становлення глобалізованого суспільства у ХХ-ХХІ ст., людина стала агресивнішою саме в реаліях урбанізованого простору, де вона виявляється жорстко затиснутою в соціальних та просторово-часових межах [5, с. 34]. Ця ситуація значною мірою спонукає до виходу за встановлені рамки, до розширення свого життєвого простору у всіх його вимірах шляхом застосування агресивних (які за цих обставин часто видаються найбільш ефективними) засобів.

Віддаючи належне поясненню злоякісної агресивності людини через наявність деструктивних соціальних факторів, Фромм, все-таки визнавав факт, що людина часто поводить себе деструктивно навіть у ситуації відносної соціальної гармонії, зокрема в умовах відсутності загрози перенаселення; людина часто виявляє неспівмірну ситуації злоякісну агресію. Більше того, жорстокість може викликати у неї й відчуття справжнього задоволення.

Також слід зауважити, що людина схильна «тиражувати» вдалі моделі поведінки, що надалі закріплюється в досить стійкі риси особистості, тому схильних до насильства осіб рідко вдається переробити за допомогою традиційних засобів: посилення заходів, збільшення терміну покарання тощо. Агресія для них є засобом досягнення цілей, а тому видається цілком прийнятною. Вона глибоко вкорінилася в їх особистісній структурі і як модель поведінки цілком влаштовує, а тому вони навряд чи готові відмовитися відповідати ударом на удар, злом на зло [Див.: 4].

Останнім часом великий вплив на психіку і поведінку людей, особливо представників підростаючого покоління мають засоби масової інформації, які зробили, як зазначає Ж. Бодрійяр, агресію і насильство загальнодоступними. Інформація про акти агресії миттєво з’являється у телевізійних новинах, на перших сторінках газет, не кажучи вже про фільми, де агресія і насильство пропагуються в їх розмаїтих виявах. За цих умов ніякі моральні, правові, релігійні норми не в змозі запобігти деструкції. А враховуючи сучасний рівень розвитку інформаційних технологій, слід визнати, що деструктивна діяльність є реальною загрозою не лише для окремих соціальних груп, але й загалом для всієї людської спільноти. Сучасна людина піддається інформаційній агресії й насильству щоденно сотні разів; інформаційна атака передбачає вплив не тільки на свідомість людини, але й на її підсвідомість. У результаті інформаційного насильства виникає відчуття внутрішнього дискомфорту після сприйнятого і як наслідок — стрес, психоз, неконтрольовані агресивні вчинки.

Часто засвоєння агресивних реакцій відбувається саме шляхом спостереження їх символічного зображення в кінофільмах, телепередачах, літературі тощо. Людина, яка стала свідком насильства, відкриває для себе нові грані агресивної поведінки, які раніше були відсутні в її поведінці.

Спостерігаючи агресивні дії інших, людина часом приходить до перегляду обмежень своєї власної поведінки: якщо іншим можна, то й мені можна.

Постійне спостереження сцен насильства призводить до втрати емоційної сприйнятливості до агресії і чужого болю. В результаті людина настільки звикає до насильства, що перестає розглядати його як неприйнятну форму поведінки, більше того, починає сприймати насильство як норму.

Деструктивна поведінка особистості є девіантною поведінкою і в її основі лежить порушення моральних і правових норм, прийнятих у суспільстві. Дослідники (А. Маменді, В. Рал, Т. Фергусон та ін.) дійшли висновку, що «намір завдати шкоди, завдана шкода та порушення норми — ось основні критерії характеристики того чи іншого акту як агресивного» [12, р. 443]. Це означає, що у цьому питанні особливого значення набуває соціально-нормативний контекст. Згідно з цією точкою зору, асоціальна поведінка з великою ймовірністю може бути оцінена як агресивна, а ті вчинки, які не порушують прийняті норми, не можна вважати агресивними. Важливо відзначити також, що у цьому підході відображений доволі важливий аспект проблеми агресії, а саме, те, що суб'єктивна оцінка агресивної поведінки визначається соціальними нормами [Див.: 8].

На формування агресивності як особистісної якості і набуття досвіду агресивної поведінки суттєвим чином впливає соціальне середовище. Агресію часто розглядають як соціальну поведінку, що включає навички і вимагає научіння. У відповідності з цією точкою зору, яка знайшла своє висвітлення, зокрема в працях А. Бандури, агресії людина навчається, засвоюючи в процесі соціалізації навички агресивної поведінки та певною мірою розвичаючи свої «агресивні задатки». Адже, щоб здійснити агресивну дію, людина повинна, наприклад, знати, які прийоми будуть болісними, які слова і дії заподіють страждання тощо. Ці знання не даються при народженні, люди навчаються вести себе агресивно. А коли агресія приносить очікувані результати та ще й підкріплюється різними видами заохочення, відповідним чином винагороджується, вона стає усталеною нормою людської поведінки.

Суттєву роль у регуляції життєдіяльності людини й обмежень різних проявів агресії відіграють соціальні табу. Вони захищають людину від аморальних, руйнівних дій. Поступово з розвитком суспільства і моралі агресія людини все більше підпорядковується існуючим соціальним нормам. Відповідно боротьба за задоволення своїх потреб ведеться переважно з допомогою соціально легалізованих форм агресивної поведінки. Це характерно для стабільних періодів розвитку суспільства. В період криз зіткнення інтересів і потреб як окремих людей, так і соціальних груп, набуває такої сили, що для перемоги над протилежною стороною не достатньо дозволених суспільством засобів боротьби. В цьому випадку, з одного боку, виникають нові форми і методи боротьби, які стають юридично узаконеними і визнаються з точки зору моралі, з іншого боку, починають активно використовуватись давно заборонені засоби, які до того ж засуджуються людською спільнотою і розглядаються як форми відкритої агресії [9].

У випадку, коли агресія проявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у насильство. Насилля розриває суспільну комунікацію, руйнує її загальновизнані засади, які отримали вираження в традиціях, звичаях, моралі, праві, інших формах культури. В цьому сенсі воно завжди є порушенням певної угоди, норми, правила, односторонній вихід за прийняті рамки комунікації. Насилля представляє собою такий тип людських, суспільних відносин, в ході якого одні індивіди і групи людей підкорюють собі інших, узурпують їх свободу.

Насилля слід відрізняти від природної агресивності, войовничості, представлених в людині у вигляді певних інстинктів. Ці інстинкти, як і протилежні їм інстинкти страху, можуть відігравати певну роль і навіть витончено використовуватись в практиці насилля. Проте саме насилля є чимось іншим і відрізняється від них тим, що воно заявляє про себе як акт свідомої волі, шукає для себе виправдальних підстав.

Аналіз феномену агресії попри серйозні масштаби його вияву все ж не дає підстав для песимізму. Погоджуючись із Е. Фроммом, перспективу суспільного розвитку скоріше слід вбачати не в нарощуванні насилля і деструктивності, а в перетворенні сучасного «хворого суспільства» на засадах створення умов для самовдосконалення і реалізації творчого потенціалу людини. Важливо створити такі умови, за яких вищою метою всіх суспільних прагнень стане всебічний розвиток особистості, яка потребує вдосконалення. Істинна свобода та незалежність, а також викорінення будь-яких форм гніту зможуть привести в дію таку силу, як любов до життя, — а це і є єдина сила, здатна подолати потяг до руйнування та смерті.

Отже, агресія є характерною рисою людської поведінки загалом і важливим аспектом родової сутності людини;вона має в своїй основі специфічне поєднання біологічних і соціальних детермінант. Агресія традиційно асоціюється з насильством, жорстокістю, загарбницькими війнами і, водночас, вона є одним із важливих чинників суспільного розвитку й прогресу. В силу властивої їй подвійності вияву агресію не можна однозначно вважати соціально небезпечним явищем, оскільки вона є амбівалентною за своєю сутністю, — агресивна дія може використовуватись як засіб досягнення певної мети, забезпечуючи розв’язання конкретних задач, як соціально схвалюваних, так і соціально не схвалюваних. Двояка роль агресії у людському суспільстві дає змогу пояснити існування двох форм агресивності: «позитивної» або «доброякісної» (наполегливість, напористість, спортивна злість, відвага, воля, амбіції), що слугує збереженню життя, і «деструктивної», «злоякісної» (насильство, жорстокість, нахабство), яка слугує його руйнуванню. Деструктивна агресія завжди асоціювалася з таким філософсько-етичним поняттям, як зло.

У людини біологічно запрограмована лише захисна агресія. Найбільш же крайні прояви жорстокості - деструктивність є соціальним продуктом. А якщо злоякісна агресія не є вродженою, то вона не є такою, що не піддається викоріненню. До того ж прояви доброякісної агресії у людини гіпертрофовані соціальними умовами існування; зміна останніх також може суттєво знизити рівень агресії.

Слід визнати, що суспільство, хворе на агресію і нетерпимість, заражає ними і наступні покоління. Небезпека полягає в тому, що ця хвороба надалі може стати вродженою й набути широких масштабів розповсюдження, перетворитися із соціальної патології на соціальну норму. Важливим шляхом подолання такої ситуації, конструктивного вирішення існуючих конфліктів на міжсуспільному та міжособистісному рівнях є ствердження соціокультурних пріоритетів і норм, які базуються на загальнолюдських гуманістичних цінностях.

Список використаних джерел

• 1. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль / Л. Берковиц. — СПб.: Прайм-Еврознак, 2001. — 512 с.
• 2. Бэрон Р. Агрессия / Р. Бэрон, Д. Ричардсон; пер. с англ. — СПб.: Питер, 1997. — 336 с.
• 3. Дроздов О. Ю., Скок М. А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навчальний посібник / О. Ю. Дроздов, М. А. Скок. — Чернігів: ЧДПУ імені Т. Г. Шевченка, 2000. — 156 с.
• 4. Зубань Г. О. Соціально-антропологічне обгрунтування агресії у філософії ХХ століття / Г. О. Зубань // Мультиверсум. Філософський альманах. — К.: Центр духовної культури, 2008. — № 75. — С. 192−204.
• 5. Ковтун Н. М. Деструктивність як складова соціальної активності індивіда і суспільства / Н. М. Ковтун // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. — 2012. — Вип. 63. — С. 31−35.
• 6. Лоренц К. Агрессия (так называемое «зло») / К. Лоренц; пер. с нем. — М.: Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994. — 272 с.
• 7. Маркузе Г. Эрос и
• 8. цивилизацияФилософскоеисследованиеучения Фрейда / Г. Маркузе; пер. с англ. — К.: ГосударственнаябиблиотекаУкраины для юношества, 1995. — 314 с.
• 9. Мойсеєва О. Є. Історико-психологічний аналіз феномену агресії / О. Є. Мойсеєва // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Сер.: Психологічні науки. — 2013. — Т. 2, Вип. 10. — С. 211−216.
• 10. Рибалка В. Г., Газнюк Л. М. Агресія як деструкція соціальних відносин // В. Г. Рибалка, Л. М. Ганзюк // Філософські обрії. — Вип.10. — К.; Полтава: Б. в., 2003. — С.158−170.
• 11. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм; перевод, авт. вст. ст. П. С. Гуревич. — М.: Республика, 1994. — 447 с.
• 12. Фромм Э. Бегство от свободы/ Э. Фромм; пер. с англ. А. Лактионова. — М.: АСТ Москва, 2009. — 284 с. [Электронный ресурс]. — Режим доступа:
• 13. royallib.com/book/fromm_erih/begstvo_ot_svobodi.html
• 14. FergusonC. J. Violentcrime: Clinicalandsocialimplications. — ThousandOaks, CA: SAGEPublications, Inc., 2009. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dx.doi.org/10.4135/9 781 483 349 305