Класифікація економічних активів

Економічні активи визначаються в СНР як об'єкти, на які поширюються права власності і в результаті володіння якими або використання яких їхні власники можуть отримувати економічну вигоду.

Економічні активи включають нефінансові та фінансові активи.

До нефінансових активів відносяться: основний капітал, матеріальні оборотні кошти, цінності; земля, надра, ліси та інші природні ресурси; нематеріальні активи.

Відмінність фінансових активів від нефінансових полягає в тому, що більшість з фінансових активів являє собою вимоги до інших інституційних одиниць, тобто їм протистоять фінансові зобов’язання інших одиниць.

Фінансові вимоги й зобов’язання виникають на основі договірних відносин між двома інституційними одиницями, одна з яких є кредитором (інвестором), а інша — позичальником (боржником). Більшість фінансових вимог виникає при передачі кредитором визначених ресурсів, що мають грошову оцінку, позичальникові. При цьому кредитор отримує вимогу до боржника, а боржник приймає на себе зобов’язання про сплату боргу кредиторові. В окремих випадках кредитор має безумовне право на одержання доходу від власності й відшкодування основної суми боргу. Це відноситься, наприклад, до таких фінансових активів, як депозити, цінні папери (крім акцій) і позики. В інших випадках безумовних відносин не існує і зобов’язання вводиться в СНР «за домовленістю». Наприклад, акції та інші цінні папери, які забезпечують участь в капіталі, як правило, надають право їхнім власникам на одержання доходу від власності у вигляді дивідендів, але це не є фінансовим зобов’язанням корпорації. Поведінка власників акцій і вкладників капіталів у підприємницьку діяльність корпорацій під час їхнього існування більше схожа на поведінку кредиторів (інвесторів), ніж власників, а їхні права власності виникають тільки при ліквідації компанії. Тому в СНР випуск акцій та інших цінних паперів, які забезпечують участь в капіталі, розглядається як зобов’язання корпорацій. Зобов’язання за домовленістю вводяться й по відношенню до деяких похідних фінансових інструментів.

Відносно окремих категорій фінансових активів фінансові зобов’язання можуть не виникати. До них відносяться монетарне золото і спеціальні права запозичення (СПЗ).

Оскільки монетарне золото взагалі визнане як міжнародний платіжний засіб, то вважається, що воно має усі властивості фінансового активу для його власника, хоча й не має інституційного позичальника.

СПЗ, власники яких мають безумовне право одержувати платіжний засіб для забезпечення міжнародних операцій, розглядаються тільки як фінансові активи.

Умовні фінансові активи

Багато видів фінансових договірних угод між інституційними одиницями не приводять до виникнення безумовних вимог. Найчастіше вони не мають економічної вартості і не можуть передаватися іншим одиницям. Ці угоди називаються умовними активами, і вони не враховуються в СНР. Головною рисою умовних активів є те, що для здійснення фінансової операції повинні бути виконані певні умови.

До умовних фінансових активів відносяться, наприклад, гарантія погашення боргу, надана третьою стороною; кредитна лінія; акредитив (договір, що містить зобов’язання банку-емітенту, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені всупереч документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж); програми випуску цінних паперів з банківською підтримкою; угода про процентну ставку по термінових угодах. Бенефіціар — кінцевий отримувач коштів, на рахунок якого зараховуються кошти в іноземній валюті, переказ яких був ініційований за допомогою платіжного доручення в іноземній валюті.