Принципи побудови та зв'язок з бухгалтерським обліком

Принципи побудови СНР-93.

• 1. Відображення господарського кругообороту в трьох аспектах — виробництва, розподілу та кінцевого використання.
• 2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.
• 3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).
• 4. Розмежування між потоками і запасами.
• 5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.

Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку. Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання.

Кінцева продукція — продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція — продукція, яка використовується для виробничого споживання.

6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу.

Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.

• 7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках.
• 8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.

Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди заробітної плати).

СНР розглядає субсидії як від'ємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

СНР побудована на кількох засадних принципах, які забезпечують системне, компактне та уніфіковане подання соціально-економічної інформації:

• — кожна операція фіксується двічі. Якщо в операції беруть участь дві інституційні одиниці, то її записують чотири рази.
• — операції відображуються на рахунках обох інституційних одиниць одночасно (за методом нарахування).
• — кожна операція фіксується на всіх рахунках за однією вартістю (фактичною).
• — агрегування даних на високому рівні виконується за принципом консолідації (виключення операцій між одиницями однієї групи, а також виключення взаємних фінансових активів та пасивів).
• — для компактного подання даних в СНР використовується принцип сальдування (метод заліку), наприклад: податки за виключенням субсидій.

Побудова національних рахунків через просте агрегування даних бухгалтерського обліку є неможливою.

До річного результату виробництва СНР не включає:

• • результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності;
• • зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.

Методологія складання, принципи ведення, оцінка, цілі та завдання бухгалтерських і національних рахунків мають спільне і водночас значно різняться.

Кожної стадії процесу відтворення відповідає спеціальний рахунок або група рахунків.

Рахунок являє собою таблицю, що включає 2 сукупності показників, які характеризують ресурси і їхнє використання.

У кожному рахунку дотримується рівність між обсягом ресурсів і їх використанням, яке, як правило, досягається за допомогою балансуючої статті.

Балансуючі статті мають самостійне значення, але в той же час служать для вв’язування рахунків у єдину систему.

Складання основних рахунків СНР які послідовно відбивають рух фінансових потоків і вартості товарів і послуг через усі стадії відтворювального циклу, завершується розробкою балансових таблиць (балансів), що характеризують наявність національного багатства на початок і кінець періоду і його зміну протягом даного періоду.

У бухгалтерському обліку застосовується принцип історичної собівартості, згідно з яким пріоритетною є оцінка активів, виходячи з фактично зроблених витрат на їх виробництво та придбання. Отже, вони обліковуються за первинною вартістю до моменту списання або використання незалежно від того, як давно ці витрати мали місце.

Водночас у СНР застосовується поняття оцінювання витрат за втраченою вигодою відповідно до визначення, загальновживаного в економіці.

На відміну від витрат на придбання активу, зроблених у певний момент у минулому, утрачену вигоду обчислюють на момент використання активу або ресурсу. На практиці обліку витрат за втраченою вигодою найближче відповідає облік за поточною вартістю, коли активи, що використовуються у виробництві, оцінюються за їхніми фактичними або можливими поточними ринковими цінами на момент здійснення виробництва. Облік за поточною вартістю іноді називають обліком за вартістю заміщення, хоча при цьому може і не бути наміру фактично замінити певний актив після його використання.

За умов стійкої (навіть помірної) інфляції використання початкової вартості призводить до недооцінки втраченої вигоди, а тому прибуток, розрахований на підставі початкової вартості, може набагато перевищувати прибуток і прирівняні до нього доходи, що визначаються в СНР. Через систематичну недооцінку витрат облік прибутків на основі первинної вартості може давати неправильне уявлення про рентабельність відповідних виробничих процесів. Наслідком можуть стати помилкові рішення як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні.

Облік за поточною вартістю використовується для всіх рахунків, балансів активів і пасивів, а також відповідних балансуючих статей СНР. Один із засадних принципів вимірювання валової доданої вартості і ВВП полягає в тому, що випуск продукції та проміжне споживання оцінюються за цінами, що є поточними на момент здійснення виробництва. З цього випливає, що активи, які вилучаються виробниками із запасів, треба оцінювати за цінами, що діють на момент вилучення цих активів, а не на момент їхнього надходження в запаси (у складі яких їх обліковують на бухгалтерських рахунках). Проте цей метод обліку зміни запасів матеріальних оборотних засобів, як правило, не використовується в бухгалтерському обліку, бо іноді його використання може призводити до надто негативних результатів, особливо коли коливання рівня запасів матеріальних оборотних коштів відбувається за умов постійного зростання цін.

В аналогічний спосіб споживання основного капіталу розраховується в СНР на основі показника втраченої вигоди використання активів за оцінкою на момент їхнього використання, а не на основі цін, за якими дані активи були придбані. За стійкої інфляції споживання основного капіталу може набагато перевищувати амортизацію за первинною вартістю, навіть якщо терміни служби активів, а також норми їхнього фізичного зносу і морального старіння є однаковими в СНР і бухгалтерському обліку. Щоб уникнути плутанини, на відміну від терміна «амортизація», застосовуваного в бухгалтерському обліку, система національних рахунків користується терміном «споживання основного капіталу».

СНР методологічно й інформаційно пов’язана з іншими розділами соціально-економічної статистики. Методологія побудови СНС визначає, зокрема, методологію розрахунку показників статистики фінансів. У той же час дані статистики фінансів використовуються в розрахунках показників СНР.