Колективістська природа спорту

Обговорюючи сутнісні властивості спорту, які визначають його роль у моральному вихованні особистості, необхідно звернути увагу на командний (колективістський) характер спорту і значення «командності» в індивідуальних видах спорту. Адже в будь-якому виді спорту, навіть, індивідуальному спортсмен включений у командну взаємодію, діє як представник колективу. Так, В. Столяров, підкреслюючи позитивний вплив спорту на процеси соціальної інтеграції, зазначає, що у спорті випадкове і неміцне коло учасників, характерне для рухливих ігор і розваг, замінюється стабільним колективом із строго певною, формалізованою структурою, оскільки спортивні змагання носять довготривалий характер, передбачають прагнення до постійного перевищення отриманих результатів і порівнянню їх з досягненнями інших осіб. команда спорт соціальний духовний М. Візитей та Д. Качуровський звертають увагу на той факт, що в багатьох видах спорту вміння бути гармонічним у відносинах з оточуючими людьми і середовищем — це важливий чинник високого результату. Я повинен тонко відчувати товариша по команді і підтримувати групу як гармонійне ціле в спортивних іграх. Я повинен максимально точно сприймати стан партнера і бути з ним в практичному розумінні «одним цілим». Я мушу у більшості індивідуальних видів спорту безпомилково відчувати особливості оточуючого середовища, вміти відгукуватись на його вимоги і чинити при виконанні мною вправи на нього вплив [2, с. 30].

Звичайно, значення командності в різних видах спорту не є однаковим. Зокрема, дослідження сучасних російських фахівців дозволили виокремити низку груп видів спорту за рівнем колективної взаємодії. До першої групи увійшли види спорту і спортивні вправи, що характеризуються високим рівнем міжособистісної взаємодії учасників, обумовленої взаємозв'язаною спільною навчальнотренувальною і змагальною діяльністю. Це все види командних спортивних ігор, акробатика парна і групова, фігурне катання на ковзанах (парне катання і танці на льоду), веслування (окрім одинаків), командна гонка переслідування (велоспорт), парусний спорт і так далі. До другої групи увійшли види спорту і спортивні вправи, що характеризуються середнім рівнем взаємодії учасників спільної діяльності. У цих видах спорту передбачається можливість контактів між спортсменами або під час тренувальних занять (наприклад, надання допомоги і страховки в гімнастиці, стрибковій акробатиці), або під час змагань. У цю групу відносяться також спортивні вправи, що виконуються індивідуально кожним учасником, але що вимагають синхронного виконання (синхронне плавання, синхронні стрибки на батуті і так далі). До третьої групи увійшли види спорту з обмеженим рівнем міжособистісної взаємодії спортсменів, що визначається умовами діяльності (легка атлетика, плавання, спортивне орієнтування, лижні гонки, біатлон, стрільба, велоспорт, важка атлетика, гирьовий спорт і ін.). Дії спортсменів в названих видах спорту носять переважно індивідуальний або спільно-індивідуальний характер. У четвертую групу увійшли спортивні єдиноборства (бокс, всі види боротьби, контактні єдиноборства, фехтування, теніс, бадмінтон — одиночний розряд). Психічна активність таких спортсменів характеризується агресивністю дій по відношенню до суперника. На навчально-тренувальних заняттях товариші по команді часто виступають в ролі спаринг-партнерів, що визначає специфіку взаємодії між ними. У підсумку робиться висновок, що найбільший вклад в створення стосунків товариської взаємодопомоги і сприятливої психологічної атмосфери в студентських колективах, як правило, вносять представники видів спорту з високим рівнем взаємопов'язаності учасників спортивної діяльності, а найменший — представники індивідуальних видів спорту і спортивних єдиноборств [3, с. 64−65].

Проте, ще раз відзначимо, що й індивідуальні види спорту також включають в себе елементи «командності». Цей факт стає особливо помітним, якщо розглядати спортивні змагання у більш широкому контексті. Так, за словами О. Мамаєвої та Д. Мамаєва, змагаються команди, збірні групи, у складі яких спортсмени, виступаючи в індивідуальному виді спорту, є носіями надій безлічі вболівальників. Спортсмени борються за перемогу, втілюючи в життя мету цих людей. У свою чергу, вболівальники передають спортсменам енергетику, надію на виграш. Виходить, що в цьому виявляються специфічні суспільні відносини між спортсменами, вболівальниками, соціальними групами, націями і народами [4, с. 58].

Що ж являє собою спортивна команда за своїми сутнісними властивостями?

В цілому, згідно з Г Ложкіним, команда характеризується рядом ознак, основні з них такі:

• • команда складається із трьох або більше осіб;
• • члени команди, відповідно до відведеної їм ролі, беруть участь, у міру своєї компетентності, у спільному досягненні поставлених цілей;
• • команда має свою індивідуальність, своє обличчя, що не завжди збігається з індивідуальними якостями її членів;
• • для команди характерний високий ступінь контактів усередині, у ній переважають неформальні відносини;
• • команда має ясну, впорядковану структуру, зорієнтовану на досягнення поставлених цілей і виконання певних завдань;
• • команда періодично оцінює свою ефективність;
• • команда — довгострокова група, вона не може бути короткочасною, оскільки її основні характеристики не встигнуть одержати розвиток;
• • команда для її учасників обов’язково є як групою членства, так і референтною групою. (Референтною є група, норми якої людина приймає для себе, хоча учасником її може й не бути. Група членства — це група, членом якої є особа, але норми її може й не приймати. Команда — це група, жоден учасник якої не може не приймати її норм) [5].

Продуктивна спортивна команда розглядається Е. Кайновою як ідеальна модель людського спілкування, заснованого на взаємній довірі, взаємоповазі та взаємодопомозі. До особливостей спортивної команди при цьому також відносяться взаємодія її членів, взаємоконтроль, спільне вироблення рішень, спрямованість на досягнення успіху та перемоги у спортивних змаганнях [6, с. 177−178].

З точки зору Є. Ільїна спортивна команда як реальна мала група характеризується спільною для всіх її членів метою. Спільність мети призводить до інших характеристик малої групи, зокрема, до взаємодії. Адже велика мета може бути досягнута, як правило, за допомогою членів команди. Важливою ознакою малої групи є також почуття співпричетності до неї. Вищою формою зрілості малої групи є формування колективу, коли група підкорює свою діяльність високим суспільним ідеалам, коли вона вирішує завдання, що є корисними для суспільства. Отже, за Є. Ільїним, не кожна спортивна команда є колективом. Для спортсменів, що утворюють команду-колектив, характерним є:

• • віра усіх, а не частини команди, у досягнення успіху;
• • співпереживання за успіх або невдачу іншого члена колективу, тобто емоційне залучення кожного спортсмена до команди як цілого (ототожнення себе з колективом);
• • колективістичне самовизначення, або вибіркове ставлення спортсменів, що входять до команди, до будьяких зовнішніх впливів, сприйняття цих впливів через призму ціннісної орієнтації команди;
• • задоволеність своєю командою [7, с. 210−212].

Для спортивного колективу характерним є ідейна цілеспрямованість, єдність зовнішньої та внутрішньої організації, дружба, співпраця і взаємозв'язок, взаємна вимогливість, прагнення до безперервного росту практичних навичок і теоретичних знань, до зростання спортивних результатів [8, с. 118].

А. Сідоров відзначає таку особливість спортивних колективів, як добровільність вступу до секції та припинення занять обраним видом спорту. В спортивні секції приходять за власним бажанням, керуючись індивідуальними інтересами, схильностями та здатностями до спортивних занять. Це створює сприятливі передумови для успішної спортивно-педагогічної роботи з об'єднання колективу, адже виховна цінність будь-якої діяльності залежить від захопленості учасників [9, с. 202].

Е. Кайнова виокремлює такі характеристики спортивної команди, як мотивація інтересів і поведінки її учасників (у команди має існувати спільний значущий мотив сумісної діяльності, що перевершує за своєю силою особисті інтереси і цілі), чіткий розподіл ролі та функцій кожного з них (кожен член спортивної команди має чітко визначену роль, які він ясно усвідомлює), наявність комунікації та спільної мови, сумісність, однорідність та рівність, лідерство, спеціалізація і зворотній зв’язок, певні норми й традиції [10, с. 178−182].

Для того, аби невелика група змогла стати командою, повинен пройти певний період становлення й формування, що відбувається поступово та включає низку кроків. Перший з них — визначення майбутнього лідера або лідерів і розподіл ролей у команді. Другий крок — постановка мети перед командою. Третій крок — згуртування команди, створення психологічного клімату, аналіз власної поведінки, формування у спортивній команді довіри, єдності або «командного духу». Четвертим кроком вважається організація розвитку команди, адже навіть поєднання повної довіри, високої згуртованості, формування почуття «Ми» за відсутності подальшого розвитку команди може призвести до самовихваляння, застою, бездіяльності, зупинки розвитку [11].

Яким чином сутнісні властивості спортивної команди (колективу) впливають на процес морального виховання особистості? Як відзначає Н. Кора, у спорті виховання в команді будується на принципах співпраці, взаємовиручки, самопожертвування, солідарності. Консолідація спортивного колективу здійснюється шляхом сприйняття особою культурних загальноприйнятих цінностей під контролем соціальних інститутів [12, с. 71].

Як бачимо, для успіху виховного процесу у спортивній команді велике значення належить відповідним соціальнопсихологічним умовам його діяльності. Зокрема, Г. Ложкін відзначає, що командний дух, сприятливий соціально-психологічний клімат, творча атмосфера, взаєморозуміння, довіра, згода і взаємодопомога досягаються при дотриманні певних умов. Головна — ототожнення членами команди особистісних і групових цілей та інтересів і почуття взаємної відповідальності за дії кожного. При дотриманні цієї умови виникає так званий синергетичний ефект, коли фізичні й інтелектуальні зусилля одного множаться на зусилля інших, і згуртована команда може вирішувати завдання, непосильні для звичайної групи фахівців [13].

А. Ісаєв, розглядаючи спортивний колектив як провідний елемент цілісної виховної системи, за допомогою якого мають вирішуватися важливі виховні завдання, одним із шляхів його створення вважає підвищення командної згуртованості, виховання «командного духу». За допомогою цих факторів підвищується також спортивний результат, який показує колектив. Для цього пропонується проводити загальні колективні творчі заходи, організовувати спільне дозвілля спортсменів [14].

Г. Скворцов розглядає групову взаємодію як організаційну форму в системі виховання умінь саморегуляції поведінки в юних спортсменів. Завдяки груповій взаємодії створюється сильне емоційне поле, в яке потрапляють юні спортсмени, набуваючи досвіду емоційного переживання; увага юного спортсмена концентрується на соціальному і етичному значенні того, що відбувається, висвічуючи соціально-культурну цінність у всій її загальнолюдській значущості; реальна взаємодія дитини в ході групової діяльності з конкретним об'єктом світу підкріплюється високою задовільністю внаслідок того, що для спортсмена важливе спілкування, дружні зв’язки, відчуття «своєї групи», де він здатний відчути своє «Я» серед інших; в діяльності групи легко формуються уміння взаємодіяти з людьми і впливати на навколишню реальну дійсність. Індивідуальна діяльність спортсмена, як правило, такою силою впливу не володіє, дуже часто зіткнення зі світом в повсякденності відбувається побічно, не зачіпаючи глибинних структур особистості, тоді як групова взаємодія залишає слід в історії становлення особистості або групи [15].

І. Смоляр та Е. Іващенко звертають увагу на роль лідера у діяльності команди. Лідер команди — це спортсмен, який веде до досягнення поставленої спільної командної мети або здійснює найбільший вклад в досягнення, і робить максимальний вплив на послідовників, налагоджуючи взаємодію з іншими членами команди. Слід зазначити, що роль лідера в команді може реалізовуватися далеко не одним спортсменом і приводить до побудови статусної ієрархії в команді, в той же час статус спортсмена (лідера) завжди залежатиме від величини вкладу в досягнення спільної командної мети [16, с. 95].

Отже, необхідно звернути увагу на вагому роль спорту у вихованні морально-вольових якостей особистості, яка проявляється у формуванні характеру, мужності, почуття відповідальності, колективізму, ідеалів «чесної гри» тощо. Водночас спорт має й зворотній бік, характеризуючись егоцентризмом, безпринципністю, прагматизмом, жагою до перемоги будь-якою ціною. Звідси випливає необхідність створення системи цілеспрямованого спортивного виховання, що має реалізовувати значний позитивний виховний потенціал спортивної діяльності та стримувати негативний вплив спорту на особистість. Зрештою, провідну роль у цих процесах має зіграти моральне самовиховання особистості спортсмена, що передбачає його перетворення у суб'єкт саморозвитку, активізацію зусиль з самореалізації через спортивну діяльність.

Список використаних джерел

• 1. Столяров В. И. Спорт и культура (методологический и теоретический аспекты проблемы) / В. И. Столяров [Електронний документ] // Спорт, духовные ценности, культура. — М., 1997. — Вып. 1. — С. 84−209. — Режим доступу: http://lib.sportedu.ru/GetText.
• 2. Ыс? Тх№=722
• 3. Візитей М. М. Спорт вищих досягнень і його соціальнокультурна місія в нових умовах розвитку суспільства / М. М. Візитей, Д. О. Качуровський // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. — 2009. — № 12. — С. 27−31.
• 4. Карпов В. Ю. Социально-личностное воспитание студентов в процессе физкультурно-спортивной деятельности / В. Ю. Карпов, В. А. Щеголев, Ю. Н. Щедрин. — СПб.: СПбГУИТМО, 2006. — 248 с.
• 5. Мамаєва О. В. Фізична культура і спорт як чинники соціалізації особистості / О. В. Мамаєва, Д. Ю. Мамаєв // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. — 2010. — № 7. — С. 58−60.
• 6. Ложкін Г. Спортивна команда як суб'єкт сумісної діяльності / Г. Ложкін [Електронний документ] // Фізична культура, спорт та здоров’я нації. Збірник наукових праць. — 2006. — Вип.1. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/Fkszn/2006; 01Z06lgessd. pdf
• 7. Кайнова Э. Б. Общая педагогика физической культуры и спорта / Э. Б. Кайнова. — М., 2007. — 208 с.
• 8. Ильин Е. П. Психология спорта / Е. П. Ильин. — СПб.: Питер, 2008. — 352 с.
• 9. Тер-Ованесян А. А. Педагогика спорта / А. А. ТерОванесян, И. А. Тер-Ованесян. — К.: Здоров’я, 1986. — 208с.
• 10. Сидоров А. А. Педагогика спорта / А. А. Сидоров. — М.: Дрофа, 2000. — 320 с.
• 11. Кайнова Э. Б. Общая педагогика физической культуры и спорта / Э. Б. Кайнова. — М., 2007. — 208 с.
• 12. Смоляр І. Особливості формування команди в спорті / І. Смоляр // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. — 2007.
• 13. № 4. — С.137−140.
• 14. Кора Н. А. Потенциал физической культуры и спорта в предупреждении асоциального поведения студенческой молодежи / Н. А. Кора // Физическое воспитание студентов. — 2009. — № 3. -
• 15. 70−73.
• 16. Ложкін Г. Спортивна команда як суб'єкт сумісної діяльності / Г. Ложкін [Електронний документ] // Фізична культура, спорт та здоров’я нації. Збірник наукових праць. — 2006. — Вип.1. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/Fkszn/2006; 01/06lgessd.pdf
• 17. Исаев А. А. Юношеское олимпийское движение / А. А. Исаев // Международный спорт и Олимпийское движение с позиций гуманизма. — М.: МГИУ, 2000. — С. 231−266.
• 18. Скворцов Г. И. Педагогическая стратегия нравственного воспитания спортом / Г. И. Скворцов [Електронний документ] // Физическая культура. Воспитание. Образование. Тренировка.
• 19. 2005. — № 3. — режим доступу: http://lib.sportedu.ru/press/ fkvot/2005N3/p56−58.htm
• 20. Смоляр И. И. Изучение личности лидера и стиля его взаимодействия в спортивной команде / И. И. Смоляр, Е. А. Иващенко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. — 2012. — № 11. — C. 94−97.