Дії підводних човнів Чорноморського Флоту на комунікаціях противника у ході Кримської наступальної операції (8 квітня — 12 травня 1944 р.)

Дії підводних човнів Чорноморського Флоту на комунікаціях противника у ході Кримської наступальної операції (8 квітня — 12 травня 1944 р.)

Незважаючи на втрату частини системи базування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на території Криму унаслідок його тимчасової окупації Росією та поки невизначеного питання щодо повернення підводного човна «Запоріжжя», підводні сили все ж залишаються родом військ українського флоту. Оскільки для успішного вирішення завдань у галузі розвитку, підготовки та застосування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС) чимале значення має вивчення та урахування бойового досвіду в галузі застосування сил ВМС. Відтак, вивчення та висвітлення уроків з досвіду застосування сил флоту, зокрема, підводних човнів, є надзвичайно важливою справою.

Ураховуючи, що під час Другої світової війни підводні човни виявилися найефективнішими у боротьбі на шляхах сполучення — комунікаціях (хоча у неоднаковій мірі у різних флотах)1, — цінним для вивчення залишається досвід застосування підводних сил на Чорному морі під час Кримської наступальної операції у квітні-травні 1944 року.

У керівних документах ВМФ СРСР визначалося, що в діях на морських комунікаціях противника основним родом сил були підводні сили. Цілями їх дій могли бути порушення або припинення постачання приморських угрупувань противника, перешкоджання розгортанню боєздатних сил його флоту2. Для забезпечення успішності дій проти конвоїв противника передбачалося масоване використання підводних човнів, у поєднанні з наведенням рухливих завіс на конвої противника за даними авіації та комбінованим застосуванням зброї3. Поряд з тим, визначалося, що успіх кожної бойової дії на морі досягається оперативною і тактичною взаємодією основних родів морських сил (ст. 8), а при обмеженості радіусу дії підводних човнів, швидкості ходу їх під водою, а також невеликої дальності видимості через перископ, особливе значення має взаємодія підводних човнів з надводними кораблями і авіацією, яка, у свою чергу, була головним розвідувальним засобом на морі, здатним до несення охоронної, дозорної служби, до коректування вогню кораблів, наведення підводних і надводних кораблів на противника .

Обстановка в Криму до початку операції характеризувалася тим, що противник прагнув усіма силами зберегти за собою цей надзвичайно важливий плацдарм і тим самим тримати під загрозою флангових ударів і ударів у тил радянські війська, що діяли на півдні України, а також підтримувати постійну загрозу Чорноморському флоту (далі - ЧФ) і його базам на Кавказькому та Азовському узбережжях. Утримуючи Крим, гітлерівське командування розраховувало затримати просування радянських військ в Румунію, з якої Німеччина отримувала щорічно до 3 млн. т сирої нафти — 20% своєї річної потреби. Обстановка на морі характеризувалася прагненням противника відволікти сили ЧФ у південно-східну частину Чорного моря і не дати їм можливості діяти на морських комунікаціях. З цією метою ворожі підводні човни почали демонструвати підвищену активність біля кавказьких берегів, проводячи демонстративні обстріли потягів на прибережній залізниці і населених пунктів. Ворожа авіація ставила міни біля баз Чорноморського флоту, атакувала радянські конвої і військово-морські бази, а також прикривала шляхи сполучень між Севастополем і портами румунського узбережжя.

Змушений евакуювати свої війська із Криму тільки морським і повітряним шляхом, противник ще більше активізував морські перевезення, що чітко підтверджувалося порівнянням інтенсивності руху на його комунікаціях: у грудні 1943 р. було проведено 28 конвоїв, у січні 1944 р. — 25, у лютому — 20, березні - 44, квітні - 141 і за дванадцять днів травня — 110, не рахуючи зростання руху поодиноких транспортів на основній трасі Севастополь — Констанца. За цей же період з кримських аеродромів було здійснено понад 1150 літако-вильотів транспортної авіації противника6. Кораблі та судна німецько-румунсько-болгарського флоту, незважаючи на перевагу ЧФ в корабельному складі й авіації, загалом успішно забезпечували постачання кримського угруповання противника. Тільки у березні 1944 р., за наявності 14 великих суден місткістю 35 440 брутто-реєстрових тонн (далі - брт) та значної кількості малих суден (36 944 брт), було доставлено на півострів 45,5 тис. т вантажів та 11 -ту піхотну дивізію.

Напередодні Кримської наступальної операції радянських військ у січніберезні 1944 р. райони дій підводних човнів залишилися тими ж, що і наприкінці грудня 1943 р. (мис Тарханкут — Севастополь — південний берег Криму). Підводним човнам, розгорнутим на цих позиціях, доводилося діяти у складних умовах суворої зими та зрослої напруги, оскільки судноремонтні можливості флоту не покривали потреби човнів8. Так, до початку Кримської наступальної операції 1944 р. більша частина човнів зі складу бригади підводних човнів ЧФ — 17 із 29 — знаходилися в ремонті.

Ураховуючи необхідність якісної підготовки до операції, починаючи з березня, виходи човнів були припинені. З 1 по 11 квітня у морі перебували тільки 2 човни («С-31» та «Щ-215»)10, які пізніше, під час Кримської операції, взяли участь в діях на ворожих комунікаціях.

Задумом Кримської наступальної операції ЧФ на етапі підготовки до наступу було визначено не допустити посилення угруповання противника в Криму, а під час операції - зірвати евакуацію 17-тої німецької армії з півострова. Директивою Ставки Верховного Головнокомандування від 11 квітня 1944 року ЧФ було поставлене завдання порушити морські сполучення противника, яке становило складову частину плану розгрому ворожих приморських угруповань. В основу ж плану дій ЧФ на морських сполученнях була покладена ідея взаємодії різнорідних сил. Дії підводних човнів, торпедних катерів й авіації планувалися так, щоб ворожі комунікації на всій протяжності знаходилися під ударами сил флоту.

Військова рада ЧФ визначила основні завдання для застосування підводних човнів: ведення бойових дій самостійно й у взаємодії з авіацією в західних районах Чорного моря з метою порушення комунікацій противника, ведення повсякденної оперативної розвідки як на переходах, так і на позиціях. Для дій на віддалених морських сполученнях розгорталися підводні човни з Поті, Очемчире і Туапсе кількістю 13 одиниць14.

На етапі підготовки до участі в операції з визволення Криму, яка стала кульмінацією бойової діяльності сил ЧФ на комунікаціях противника15, з командним складом човнів проводилася посилена підготовка для відпрацювання існуючих і нових тактичних прийомів, зокрема, залпову стрільбу «віялом». Разом з тим, штабом бригади були уточнені питання взаємодії зі штабом ВПС ЧФ. Усі човни були забезпечені документами для організації зв’язку з літаками-розвідниками і між собою; 16 березня штабом бригади ПЧ штабом 30-го розвідувального авіаполку було проведено спільну тактичну гру за темою «Маневрові дії підводних човнів з розвідувальною авіацією». За її підсумками район операції був розбитий на 18 позицій, у залежності від обстановки командир бригади міг переміщувати човни на інші позиції, де спостерігався найбільш інтенсивний рух конвоїв противника. Цей метод використання підводних човнів отримав назву позиційно-маневровий16.

У той же час, до квітня 1944 р. не відбулося змін в організації та технічному забезпеченні більш високої точності визначення свого місця підводними човнами й літаками. На звільнених територіях не було обладнано жодного радіомаяка, що в сукупності з уже наявними на Кавказі підвищило б точність визначення свого місця за допомогою радіопеленгаторів, хоча половина чорноморських підводних човнів так і не були обладнані ними. Зі створенням та встановленням напередодні Кримської операції на декількох човнів перископної антени ВАН-П3 з’явилася можливість забезпечити радіозв'язок на перископній глибині.

З початком Кримської наступальної операції 8 квітня підводним силам, якими в операції командував начальник відділу підводного плавання ЧФ контр-адмірал П.І. Болтунов, командувач флотом поставив завдання у взаємодії з авіацією знищувати транспорти і плавзасоби противника, які почали інтенсивно використовуватися на його комунікаціях в північно-західній частині Чорного моря, особливо на трасі Севастополь-Констанца на підходах до портів противника. Із 18 призначених позицій 16 розташовувалися в північно-західній і західній частинах Чорного моря, а дві - біля південного берега Криму.

Варто зазначити, що під час налагодження взаємодії підводних човнів з іншими родами військ для дій на ворожих комунікаціях — з торпедними катерами й авіацією — її полегшувало наближення базування літаків та катерів до комунікацій противника — на одні й ті ж комунікації противника одночасно впливали всі три воєнні сили22. Оперативна взаємодія підводних човнів з авіацією і торпедними катерами, що полягала у взаємозабезпеченні даними про час, місце та склад виявлених конвоїв противника, загалом створювала сприятливі умови для нанесення ударів по всій трасі їх руху. Так, розвідувальна авіація під час операції здійснила 469 літако-вильотів, допомагала човнам, дезорганізуючи конвої, а головне — понад 30 разів наводила човни на них.

До виконання завдання з порушення ворожих комунікацій було залучено 12 підводних човнів (далі - ПЧ), хоча це було значно менше, ніж необхідно для безперервного обслуговування всіх позицій. До кінця місяця їх кількість зросла до 13 одиниць .

Суттєво впливала на кількість та час перебування човнів на позиціях віддаленість від баз, до того ж майже половина з них — типу «М» — мали усього дві торпеди та автономність до 7 дні. Це компенсувалося у певній мірі самовідданістю чорноморських підводників, яка проявилася у їх прагненні довше перебувати у морі. Так, «Л-6», повернувшись на базу 3 квітня, за 8 днів провів ремонт і вийшов у новий похід. Екіпаж «М-11» замість днів перебування на базі за три доби привів механізми до бойового стану і вийшов на позицію. «М-62» двічі повертався з бойового походу до Туапсе і знаходився на базі не більше півтори доби. Екіпажі «Щ-215» та «С-31» добровільно зголосилися продовжити час перебування на позиціях до вичерпання запасів пального і скільки дозволить обстановка.

З початком операції 11−12 квітня на позиціях у морі знаходилися 2 човни — «С-31» і «Щ-215», на нові позиції почали розгортання 5 човнів — «Л-6», «М-35», «М-111» і «А-5», за ними — «М-62"29. Усього на всіх позиціях відповідно до загального плану операції було одночасно розгорнуто 7 човнів30. До 9 травня було розгорнуто ще шість підводних човнів: «М-55», «Л-4», «М-54», «Щ -202», «Щ-201» і «С-33"31. Загалом, упродовж Кримської наступальної операції на комунікаціях, які пов’язували Севастополь з портами Румунії, безперервно діяло від 7 до 9 ПЧ, за іншими даними з 24 квітня і до кінця операції 12 травня на позиціях щоденно перебувало у середньому 4−5 ПЧ. Ця кількість човнів, безумовно, не могла забезпечити виконання завдань, поставлених перед підводними силами, що й стало причиною скромних результатів їх діяльності в операції .

У той же час, прагнучи знизити ефективність дій радянських ПЧ у районах жвавого руху своїх конвоїв, противник створював потужну протичовнову оборону конвоїв. Відтак, майже усі без виключення підводні човни, що атакували ворожі транспорти, зазнали тривалого переслідування кораблів охорони; усього за час операції на підводні човни було скинуто 1562 глибинні бомби.

У підсумку, всього з 11 квітня по 13 травня підводні човни здійснили 22 походи. Човни діяли методами крейсерства в заданих районах та самостійного пошуку в межах відведених позицій, які були «нарізані» на ймовірних шляхах руху ворожих конвоїв — маневрування завчасно визначеними позиціями. Човни переводилися з однієї позиції на іншу в залежності від інтенсивності перевезень противника, пошук супротивника вони вели самостійно та за даними повітряної розвідки37, що давало можливість надійно управляти човнами у морі і зосереджувати їх у районах найбільш інтенсивного руху конвоїв противника та, відповідно, збільшувало імовірність зустрічей з ворожими конвоями .

Проте, незважаючи на організовану взаємодію човнів з іншими військами флоту, переважна більшість можливостей атакувати ворожі цілі з різних причин була не використана. Так, у ході операції при наведенні авіацією підводних човнів на конвої тільки 125 радіограм із 425 переданих в ефір літаками-розвідниками з інформацією про виявлені цілі було прийнято човнами, у результаті чого ними було здійснено 33 спроби вийти на контакт з цілями, за даними 320 донесень сусідніх підводних човнів було здійснено 19 спроб перехопити цілі. Штаб бригади підводних човнів за час операції передав 1287 радіограм з розвідувальною інформацією, з яких лише 424 згодом визнали своєчасними, тобто такими, якими можна було скористатися.

Використання перископних антен дозволяло, залишаючись на перископній глибині, приймати радіоповідомлення від розвідувальної авіації, щоправда, користування антеною обмежувалося хвилюванням моря, а дальність прийому на перископні і висувні антени навіть за найсприятливіших умов не перевищувала 110 миль, що, як правило, у кілька разів було менше відстані до баз у кавказьких портах. Відтак зв’язок з ними в підводному положенні не забезпечувався.

Натомість, відсутність перископних антен на інших човнах в умовах активності авіації противника не дозволяла їм удень вчасно приймати наведення від розвідувальної авіації флоту, через що «М-35» (ст. л-т В. Прокоф'єв) між 14 і 22 квітня пропустив чотири конвої. Невдала діяльність «М-35» на дальніх підходах до Констанци (29.04−14.05) була зумовлена низькою імовірністю зустрічі із цілями без наведення .

Увечері 22 квітня 1944 р. на підходах до Констанци, використовуючи дані повітряної розвідки, «М-111» (капітан-лейтенант М. Хом’яков) здійснив атаку ворожого конвою, що прямував із Севастополя. Проте унаслідок виходу обох торпед після залпу на поверхню, що демаскувало човен, ціль змогла вчасно ухилитися. Пізно ввечері 4 травня човен, за наведенням штабом бригади, який ретранслював дані від літаків-розвідників, атакував німецький конвой «БІаМег», проте, унаслідок несправності матеріальної частини атака виявилася невдалою.

Поряд з тим, однією із суттєвих причин низької ефективності дій підводних човнів стала пасивність командирів, які не прагнули використати дані повітряної розвідки для пошуку цілей. Так, за час Кримської операції обидва підводні човни типу «М» серії VI біс — «М-54» (капітан 3 рангу О. Ніколаєв) та «М-55» (капітан 3 рангу Е. Бродський) не здійснили жодної торпедної атаки.

Варто зазначити, що досить часто у радянській історіографії мав місце необ' єктивний підхід при проведенні аналізу дій підводних човнів. Так, досліджуючи розвиток військово-морського мистецтва під час ведення воєнних дій у ході проведення Кримської наступальної операції, В. Ачкасов і М. Павлович свідчать, що протягом всієї операції підводні човни мали бойове зіткнення з 53-ма конвоями (близько 230 кораблів і суден), під час яких було здійснено 25 торпедних атак (62% за 1944 р.), більша частина яких здійснювалася вночі, у надводному положенні, а в деяких випадках була використана артилерія. За їх даними, було знищено 8 транспортних суден і 5 кораблів охорони, пошкоджено 2 транспорти і бойовий корабель противника47. Такі ж дані наводить М. Павлович, додаючи, що потоплення ще 9 кораблів і суден та пошкодження ще одного судна вважається не зовсім достовірним, загалом підкреслюючи особливу важливість ролі підводних човнів під час Кримської операції. М. В' юненко стверджує, що за період операції підводні човни ЧФ потопили 6 німецьких транспортів і 2 пошкодили. кримський наступальний операція радянський Л. Ємєльянов у своїй монографії охарактеризував бойові дії підводних сил в операції як виключно напружені: за 28 діб було виконано 50 торпедних атак, потоплено 23(!) транспорти противника (52 482 брт). Автор зазначає, що найбільшого успіху досягнув підводний човен Щ-201 «Сазан» (капітанлейтенант П.І. Парамошкін), на рахунку якого було п’ять потоплених транспортів противника (12 540 брт). Насправді корабель, незважаючи на численні «косметичні» ремонти, був суттєво зношеним, що підтвердилося поломкою зенітного перископу відразу ж після виходу з бази, і який з початку походу 19 квітня впродовж тривалого часу жодного разу не зміг вийти в атаку, хоча контактів з противником було удосталь. Перший раз «Щ-201» стріляла зранку 6 травня, але випущені ним неконтактні торпеди вибухнули, не досягнувши німецького транспорту «КТ-26». Аналогічно завершилася атака конвою «Astra» 11 травня. В обох випадках човен контратакувався силами протичовнової оборони (далі - ПЧО) противника, причому у другому випадку на ньому було порушене центрування лінії валу, утворилися тріщини у паливних цистернах № 4 і 5, отримали ушкодження ехолот та інші механізми і прилади. Завдяки наполегливості командира, який прийняв рішення залишатися на позиції, «Щ-201», скориставшись даними, отриманими від «М-62», 12 травня в районі м. Олінька атакував важко пошкоджений радянською авіацією транспорт «Tissa», буксируваний німецьким тральщиком «R-196», проте знову передчасно вибухнули торпеди з неконтактними підривачами, що ледве не призвело до пошкодження човна. І тільки увечері двома останніми торпедами човен пошкодив велику десантну баржу противника (ВДБ) «F-568» і, ймовірно, потопив транспорт «Geiserix» (1309 т), раніше пошкоджений авіацією. Хоча, за сучасними оцінками, у 17 бойових походах останній був єдиним результативним. Проте, оскільки в рапортах командирів зазначалося, що «Сазан» потопив 6 і пошкодив 2 судна противника, 5 листопада 1944 року човен був нагороджений орденом Червоного Прапора.

«Щ-202» «Сельдь» (капітан-лейтенант М. Леонов) у своєму останньому бойовому поході (18.04−11.05) під час Кримської операції зранку 28 квітня атакував німецький конвой (2 транспорти, 4 сторожові катери), але унаслідок промаху торпеди пройшли повз транспорт «Lola», після чого човен зазнав атаки у відповідь з боку охорони конвою і отримав легкі ушкодження. 6 травня зірвалися дві атаки, а 7 травня торпеди не влучили у ВДБ. Надвечір 8 травня Леонов виявив караван у складі трьох буксирів з річковими баржами, три ВДБ і два пороми типу «Ziebel». Провівши дві атаки для впевненості, «Щ-202» все ж таки добився успіху. До недавнього часу вважалося, що ним був потоплений німецький ліхтер «Е1Ьє-5», але згідно німецьких документів достовірно був потоплений пошкоджений у районі м. Херсонес теплохід «Budapesht», який ішов за буксиром «Lobau». Витративши весь боєзапас, «Щ-202» повернувся до Батумі.

Як уже зазначалося, відсутність необхідних запчастин та більш нового обладнання суттєво знижувало результативність дій човнів. Так, під час післяремонтного тривалого бойового походу (20.03−23.04) «Щ-215» (капітан 3 рангу М. Грєшилов) на комунікації м. Тарханкут — м. Олінька, човен, не маючи перископної антени ВАН-П3, отримував інформацію авіарозвідки тільки вночі, під час зарядки акумуляторних батарей, і зі значним запізненням, що робило ймовірність зустріч з конвоями дуже низькою. Відтак, командиру така можливість усміхнулася лише 16 квітня. Але судно «Lola» змогло ухилитися від залпу, проведеного з півтора мильної дистанції. Німецькі контратаки, проведені у відповідь, не пошкодили човен, але його технічний стан був таким, що, незважаючи на початок операції з визволення Криму, командування було змушене спрямувати «Щ-215» в док.

Аналізуючи дії підводних човнів під час Кримської операції, радянська історіографія значно перебільшувала успіхи, використовуючи з низки причин не завжди достовірні дані. Так, характеризуючи дії підводного човна «М-111» (капітан-лейтенант М. Хом’яков), Л. Ємєльянов указує, що, отримавши безпосередньо від літаків 30 радіограм про дані повітряної розвідки, човен знищив чотири цілі противника: два транспорти і два тральщики. За останніми уточненими даними, «М-111» щонайменше двічі, 22 квітня і 4 травня, атакував конвої за даними авіації, при цьому у першому випадку в двоторпедному залпі на південь від м. Олінька допустив промах по транспорту «Xanten», в іншому — поблизу м. Херсонес потопив корабель ПЧО «Uj-2313». М. Морозов же зазначає, що в першому випадку «М-111», за даними авіації, безуспішно атакував румунський транспорт «Агйіаі» (5000 т), в іншому — транспорт «Tissa» (1500 т).

«М-62» (капітан-лейтенант М. Малишев), отримавши 48 радіограм від літаків, неодноразово виходячи на курс конвоїв противника західніше від м. Херсонес, провів тільки дві торпедні атаки і доповів про потоплення 3 травня транспорту, що не підтвердилося, а вдруге, у тому ж районі, допустив промах.

Л. Ємєльянов, говорячи про начебто вдалий вихід на курс противника за даними авіації «С-31» (капітан-лейтенант М. Бєлоруков), результатів атаки не називає. Фактично на схід від Констанци човен виявив ворожий конвой у складі транспорту і двох сторожових катерів, але застосувати зброю не змі.

Часткового успіху добився підводний мінний загороджувач «Л-4» (капітан 3 рангу Є. Поляков), який, діючи в ударному варіанті, прийнявши відомості від літака-розвідника, 11 травня вийшов на курс конвою у складі транспорту, двох есмінців і двох сторожових катерів у районі на схід від Мангалії. Результатом чотириторпедного залпу стало пошкодження транспорту «Friderix» (7327 брт) зі складу конвою «Flige», що призвело до його відбуксирування до Констанци та зниження можливості конвою на 10 тис. осіб.

Залишаються спірними перемоги «А-5» (капітан-лейтенант В. Матвєєв), який за одними даними потопив 12 травня достовірно моторну шхуну «Seepferd» № 0−27 та пошкоджений авіацією румунський транспорт «Durostor"68, за іншими — усі п’ять його атак у період з 11 квітня по 12 травня виявилися безуспішними69. Наприклад, човен 22 квітня виявив конвой за даними «М-111», але не зміг вчасно зайняти позицію для стрільби.

Таким чином, сучасні дослідження спростовують наведені результати дій радянських підводних човнів на Чорному морі, вважаючи їх значно завищеними. Так, С. Жупанін підтверджує лише 7 потоплених і 2 пошкоджених судна. За останніми даними, під час дій на ворожих комунікаціях під час Кримської наступальної операції у 26 торпедних атаках підводники домоглися тільки двох [!? — С.С.] влучень, та й ті не призвели до загибелі цілей. Щоправда, згаданий танкер «БгЫепх», пошкоджений 11 травня «Л-4», до закінчення воєнних дій до ладу не був введений, так що можна вважати його знищеним. Другою ціллю стала пошкоджена авіацією десантна баржа «Б-130», покинута екіпажем, яку 12 травня потопив артилерією «С-33». До цього з певною засторогою можна додати пошкодження «Щ-201» великої десантної баржі противника (ВДБ) «Е-568» і, ймовірно, потоплення транспорту «Оеізегіх» (1309 т), раніше пошкоджений авіацією. Також з певним рівнем імовірності до цих результатів можна додати потоплення «Щ-202» пошкодженого авіацією у районі м. Херсонес теплохода «ВиёарезИЪ).

Загалом, противником під час операції «АШег» з евакуації сил з Криму у квітні 1944 р. був проведений 141 ворожий конвой (утричі більше, ніж у березні), а впродовж двадцяти днів травня — 110 (усього — 251 конвой), у яких для евакуації тільки живої сили зі стрілецькою зброєю (усього близько 125 000 німецьких та румунських військовослужбовців, які перебували в Криму за станом на 20 квітня), до 12 травня було евакуйовано морським та повітряним шляхом понад 116 000 осіб78) противник використав 72 середніх і малих транспорти, 130 самохідних і стільки ж несамохідних барж, 150 буксирів і значну кількість малих плавзасобів.

Радянське інформбюро у своєму повідомленні про підсумки Кримської наступальної операції Червоної Армії за 12 травня 1944 р. зазначало, що авіацією і кораблями Чорноморського флоту у період з 8 квітня по 12 травня потоплено з військами і військкоми вантажами противника: транспортів — 69, швидкохідних десантних барж — 56, сторожових кораблів — 2, канонерських човнів — 2, тральщиків — 3, сторожових катерів — 27 та інших суден — 32. Усього потоплено за цей час 191 судно різного тоннажу.

У підсумку, під час Кримської операції всі підводні човни так чи інакше мали контакт із супротивником. Вони здійснили 26 спроб атакувати конвої торпедами — понад 60% усіх атак, проведених ними у 1944 р. Проте, унаслідок недостатнього рівня бойової підготовки екіпажів, і перш за все, командирів недостатньої кількості підводних човнів через віддаленість баз (порти Кавказу), вироблення ресурсу і обмежених можливостей ремонтної бази, що не дозволило під час операції забезпечити масованість їх застосування; низького рівня навігаційно-гідрографічного та інших видів оперативного і бойового забезпечення; недостатнього, незважаючи на вжиті заходи, рівня взаємодії човнів з іншими силами, передусім, з авіацією, недоліків в управлінні силами, ефективність дій підводних човнів під час Кримської операції 9 квітня — 12 травня 1944 р. ми змушені визнати практично нульовими, порівнюючи із завданими противнику втратами авіацією та іншими силами флоту — 76 кораблів та суден. Крім того, у період 11−24 квітня під час дій на ворожих комунікаціях в районі м. Тарханкут загинув човен «Л-6» (капітан 3 рангу Б. Грем’яко).

Таким чином, для боротьби з комунікаціями противника під час Кримської наступальної операції застосовувалися різнорідні сили флоту, що мало бзабезпечити вплив на противника безперервно на всю глибину його комунікацій. Незважаючи на те, що під час операції ворожі морські сполучення були суттєво порушені, перервати їх не вдалося через, по-перше, брак сил, зокрема, малу кількість боєготових підводних човнів, що було викликано обмеженими ремонтними можливостями та збоями у матеріально-технічному забезпеченні. Це, у поєднанні з недоліками в оперативних розрахунках та низькою тактичною підготовкою командирів, суттєво знижувало частоту і тривалість використання підводних човнів на ворожих комунікаціях .

По-друге, значна віддаленість пунктів базування човнів призводила до значної витрати частки їх автономності на розгортання у райони бойового призначення та на зворотній шлях.

По-третє, оскільки підводні човни на той час мали менші, ніж надводні кораблі й авіація, пошукові можливості, одним з найважливіших чинників, що визначав ефективність їх дій на морських комунікаціях противника, стало наведення човнів за даними повітряної розвідки. У той же час точність розвідки, особливо точне знання розвідником свого місця, а отже, і місця противника, і, разом з тим, правильне розпізнавання виявлених у морі ворожих кораблів і транспортів, визначенні їх елементів руху, залишалося вузьким місцем до закінчення ведення бойових дій, що, разом зі слабкою нічною розвідкою86 та технічними можливостями ведення радіообміну між літаками, катерами і човнами, значно знижували ефективність дій човнів.

По-четверте, підводні човни ЧФ діяли в умовах потужної протичовнової оборони, що перешкоджало виходу човнів в атаку та призводило до отримання ними ушкоджень або загибелі.

По-п'яте, украй негативно на ефективність атак підводних човнів та й морально-психологічний стан екіпажів загалом впливала низька надійність неконтактних торпед, які часто передчасно вибухали, не дійшовши до цілі. У значній мірі, це, вочевидь, призводило ще й до неправильного обліку перемог, коли передчасний вибух торпеди сприймався як влучення в ціль.

У підсумку, зазначені чинники не дозволили з очікуваною ефективністю застосувати підводні човни для боротьби на комунікаціях противника на Чорному морі під час Кримської наступальної операції радянських військ 8 квітня — 12 травня 1944 року.

Література

Павлович Н. Б. Развитие тактики военно-морского флота. — Ч. IV: (Вторая мировая война). — М., 1990. — С. 333.

Мещеряков Б. Отечественное военно-морское искусство в действиях по нарушению морских коммуникаций в Великой Отечественной войне // http://flot.com/ 8Йепсе/у^/соттитсаАоп.Мт.

МорозовМ.Э., Кулагин К. Л. Советский подводный флот 1922;1945 гг.: О подводных лодках и подводниках. — М., 2006. — С. 581, 584.

Боевой Устав Морских Сил РККА 1937 г. (БУ МС 37) // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://beta.belostokskaya.ru/index.php?option=comcontent&view= article&id=107 :2009;08−10−11−09−44&catid=37:2009;05−26−02−04−08&Itemid=58.

Вьюненко Н. П. Черноморский флот в годы Великой Отечественной войны. — М., 1957. — С. 296−297.

Там же. — С. 302.

Широкорад А. Б. Черноморский флот в трех войнах и трех революциях. — М., 2007. — С. 440−441.

Емельянов Л. А. Советские подводные лодки в Великой Отечественной войне. — М., 1981. — С. 110; Захар В. Р., Ничик Ю. М. Подводные силы Черноморского флота. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — Севастополь, 2012. — С. 110; Павлович Н. Б. Развитие тактики военноморского флота. — С. 332.

Захар В.Р., Ничик Ю. М. Подводные силы Черноморского флота. — С. 110.

Жупанин С. О. Подводные лодки Черноморского флота в Крымской операции 1943;1944 гг. // Былые годы. — 2009. — № 4 (14). — С. 71.

Боевой путь советского Военно-Морского Флота / Предисл. С. Горшкова. — 3-е изд., доп. — М., 1974. — С. 380.

Вьюненко Н. П. Черноморский флот в годы Великой Отечественной войны. — С. 302.

Боевой путь… — С. 380.

Доценко В. Д. История военно-морского искусства. — Т. П: Боевые действия флотов. — М., 2005. — С. 554−555.

Емельянов Л. А. Советские подводные лодки в Великой Отечественной войне. — С. 111.

Захар В.Р., Ничик Ю. М. Указ. соч. — С. 111.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — М., 2010. — С. 252.

Захар В.Р., Ничик Ю. М. Подводные силы Черноморского флота. — С. 112; Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 251.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Советское военно-морское искусство в Великой Отечественной войне. — М., 1973. — С. 312−313.

Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941;1945 гг. — М., 1961. — С. 645.

Емельянов Л. А. Указ. соч. — С. 111.

Захар В.Р., Ничик Ю. М. Указ. соч. — С. 113.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Указ. соч. — С. 314.

Ванеев Г. И. Черноморцы в Великой Отечественной войне. — М., 1978. — С. 339.

Ванеев Г. И. Черноморцы в Великой Отечественной войне. — С. 339; Захар В. Р., Ничик Ю. М. Подводные силы Черноморского флота. — С. 112.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Советское военно-морское искусство… — С. 314; Жупанин С. О. Подводные лодки Черноморского флота в Крымской операции 19 431 944 гг. — С. 71.

Захар В.Р., Ничик Ю. М. Указ. соч. — С. 112.

Вьюненко Н. П. Указ. соч. — С. 321.

Емельянов Л. А. Указ. соч. — С. 111.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Советское военно-морское искусство… — С. 314; Жупанин С. О. Подводные лодки Черноморского флота в Крымской операции 19 431 944 гг. — С. 71.

Емельянов Л. А. Указ. соч. — С. 111.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Указ. соч. — С. 314.

Захар В.Р., Ничик Ю. М. Указ. соч. — С. 112.

Жупанин С. О. Указ. соч. — С. 71.

Вьюненко Н. П. Указ. соч. — С. 317.

Краснознаменный Черноморский флот. — М., 1979. — С. 242.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Указ. соч. — С. 314.

История военно-морского искусства. Учебник. — Л., 1980. — С. 41.

Ванеев Г. И. Черноморцы в Великой Отечественной войне. — С. 339; Захар В. Р., Ничик Ю. М. Подводные силы Черноморского флота. — С. 113.

Захар В.Р., Ничик Ю. М. Подводные силы Черноморского флота. — С. 113; Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 252.

Ванеев Г. И. Черноморцы в Великой Отечественной войне. — С. 339; Захар В. Р., Ничик Ю. М. Подводные силы Черноморского флота. — С. 113.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 252.

Там же.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Месть» Сталина. Советские подводные лодки типа М.-М., 2010. — С. 133.

Там же. — С. 152−153.

Там же. — С. 113.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Указ. соч. — С. 314.

Павлович Н. Б. Указ. соч. — С. 332−333.

Вьюненко Н. П. Указ. соч. — С. 321.

Емельянов Л. А. Указ. соч. — С. 111.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Щуки». Легенды Советского подводного флота. — С. 111.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 44.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Щуки». Легенды Советского подводного флота. — С. 111.

Платонов А. В. Советские боевые корабли 1941;1945 гг. — Ч. Ш: Подводные лодки. — СПб., 1996. — С. 45.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Щуки». Легенды Советского подводного флота. — С. 112.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 45.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Щуки». Легенды Советского подводного флота. — С. 112.

Емельянов Л. А. Указ. соч. — С. 112.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 152.

Морозов М. Подводные лодки ВМФ СССР в Великой Отечественной войне 19 411 945 гг. Летопись боевых походов. — Ч. П: Черноморский флот. — М., 2003. — С. 44.

Емельянов Л. А. Указ. соч. — С. 112.

Морозов М. Подводные лодки ВМФ СССР. — С. 42; ПлатоновА.В. Советские боевые корабли 1941;1945 гг. — С. 103.

Емельянов Л. А. Указ. соч. — С. 112.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 252; Его же. Советские боевые корабли 1941;1945 гг. — С. 78.

Емельянов Л. А. Советские подводные лодки в Великой Отечественной войне. — С. 112; Платонов А. В. Советские боевые корабли 1941;1945 гг. — С. 128.

Широкорад А. Б. Указ. соч. — С. 447.

Платонов А. В. Советские боевые корабли 1941;1945 гг. — С. 128; Широкорад А. Б. Указ. соч. — С. 449.

МорозовМ. Подводные лодки ВМФ СССР… — С. 41−42.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 252.

МорозовМ.Э., Кулагин К. Л. «Щуки». Легенды Советского подводного флота.; Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — 464 с.; Платонов А. В., Лурье В. М. Анализ эффективности советских подводных лодок в Великой Отечественной войне // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://topwar.ru/35 704-analizeffektivnosti-sovetskih-podvodnyh-lodok-v-velikoy-otechestvennoy-voyne.html.

Жупанин С. О. Подводные лодки Черноморского флота в Крымской операции 1943;1944 гг. — С. 72.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Месть» Сталина. Советские подводные лодки типа М. — С. 145.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 253.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Месть» Сталина. Советские подводные лодки типа М. — С. 111.

Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С.44.

Морозов М.Э., Кулагин К. Л. «Месть» Сталина. Советские подводные лодки типа М. — С. 112.

Дёниц К. Десять лет и двадцать дней. Воспоминания главнокомандующего военно-морскими силами Германии. 1935;1945 гг. / Пер. с англ. С. В. Лисогорского. — М., 2004. — С. 394.

Ачкасов В.И., Павлович Н. Б. Указ. соч. — С. 312−313.

Крым в период Великой Отечественной войны: Сборник документов и материалов / Сост. И. П. Кондранов, А. А. Степанова. — Симферополь, 1973. — 494 с.

Ванеев Г. И. Черноморцы в Великой Отечественной войне. — М., 1978. — С. 339.

Платонов А. В. Советские боевые корабли 1941;1945 гг.- С. 252−253.

Лаврентьев Н.М. и др. Авиация ВМФ в Великой Отечественной войне — М., 1983. [Книга на сайті:] http://militera.lib.rU/h/0/one/vvs_vmf.rar; Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 530−531.

Морозов М. Подводные лодки ВМФ СССР в Великой Отечественной войне 19 411 945 гг. … — Ч. ІІ: Черноморский флот. — С. 22−23; Платонов А. В. Борьба за господство на Черном море. — С. 253; Платонов А. В. Советские боевые корабли 1941;1945 гг. — С. 129.

История военно-морского искусства. Учебник / А. М. Гаккель, А. Н. Замчалов, К. В. Пензин. — Л., 1980. — С. 42.