Краєзнавча діяльність священиків Волинської губернії і висвітлення її результатів на сторінках «Волынских епархиальных ведомостей»

У статті розкривається участь священиків-краєзнавців в історичних дослідженнях Волині, що знайшло своє висвітлення на сторінках часопису «Волынские епархиальные ведомости». Подаються біографічні відомості про найвидатніших представників історичного краєзнавства Волині.

Ключові слова: Волинь, «Волынские епархиальные ведомости», історичне краєзнавство, Давньосховище, Волинське церковноархеологічне товариство, церковна історія.

У процесі наукових досліджень важливим джерелом інформації є публікації періодичних видань. Особливо цінними є відомості, які подавали очевидці подій або їхні безпосередні учасники. Зокрема значний інтерес представляють матеріали історичних розвідок, які проводилися у минулому. У зв’язку з цим, зацікавлення науковців викликають й історико-краєзнавчі публікації в газеті «Волынские епархиальные ведомости». Хоч у більшості вони стосувалися церковної історії, проте, ними широко висвітлювалася історія населених пунктів та визначних пам’яток Волині, а отже, ці історичні матеріали дотепер не втратили наукового значення та цінності. Відтак, аналіз публікацій місцевих священиків у «Волынских епархиальных ведомостях» є актуальним і з погляду вивчення їх як джерела історичної інформації, і як ілюстрації активного включення волинського духовенства у роботу над вивченням минулого краю.

До розкриття проблеми участі священиків Волинської єпархії в історико-краєзнавчих дослідженнях, а також до висвітлення їх життєдіяльності зверталися Р. Кондратюк [1], М. Костриця [2], В. Лукашук [3], М. Манько [4], О. Михайлюк [5]. Проте, поки що не існує зроблено комплексного аналізу ролі та значення «Волынских епархиальных ведомостей» у висвітленні історико-краєзнавчих досліджень священиків Волинської єпархії. З метою вирішення цього завдання, в пропонованій статті розкривається персональна участь волинського духовенства у вивченні історії краю й ознайомленні з результатами своїх розвідок щодо життя широких верств населення Волинської губ.

Часопис «Волынские епархиальные ведомости» (далі - ВЕВ) почав виходити з 1867 р. Першими авторами історико-краєзнавчих публікацій у ньому стали М. Петров [6] і М. Уводський [7]. Перший чимало зробив для започаткування досліджень церковної історії на Волині, а ще значнішим був його внесок у діяльність Київського церковно-історичного й археологічного товариства. Відомо, що з 1882 р. його незмінним секретарем і завідувачем музеєм товариства був М. Петров, на той час — ординарний професор Київської духовної академії. Цю сторінку його життя та діяльності описав у своєму дослідженні С. Заремба [8, 83].

Зацікавлення волинського духовенства церковною історією краю було зумовлене відповідними розпорядженнями вищих ієрархів. Так, ще 1850 р. Священний Синод поставив завдання усім ієрархам православної церкви організувати історико-статистичний опис єпархій. Це завдання також мало на меті сприяти посиленню позицій Російської православної церкви на Правобережній Україні. Однак, поряд із беззаперечно переважаючими публікаціями з церковної історії Волинської єпархії, з’явилися також історичні розвідки про окремі населені пункти, в яких розповіді не обмежувалися тільки описом храму, а й подавали етнографічні відомості, інформацію щодо заснування села, міста або містечка тощо. Першим таким історико-краєзнавчим нарисом на сторінках «ВЕВ» стало дослідження С. Барановського «Воспоминания о прошедшем г. Кременца (от 1827 по настоящее время)» [9]. Останній народився 1824 р. у м. Кременці Волинської губ. у сім'ї диякона. 1847 р. закінчив Волинську духовну семінарію і все подальше життя служив у церкві с. Решнівка Кременецького повіту. Сучасний житомирський дослідник Р. Кондратюк відмічає: «Відомо близько 20 його наукових і краєзнавчих статей, опублікованих протягом 1867−1877 рр. Основна тематика — історія православної церкви на Волині за часів Речі Посполитої, біографічні дослідження церковних і політичних діячів Волині» [1, 32].

До перших досліджень, де поєдналися церковна і світська історія, відноситься й стаття А. Сендульського — «Местечко Ляховцы Острожского уезда», а також подібні розвідки про села Сивки і Тихомль цього ж повіту [10]. Він був найактивнішим дописувачем «ВЕВ», автором понад 50 історико-краєзнавчих статей, переважно досліджень найбільш значимих населених пунктів Волинської губ. Його матеріали визначалися грунтовністю викладу, історичні розвідки про окреме місто або містечко публікувалися з продовженням у кількох номерах поспіль. Зокрема це стосується досліджень історії міст Кременець, Заслав, Овруч, Корець, Полонне, Острог [11].

Значну увагу священики-краєзнавці приділяли розкриттю життєдіяльності відомих церковних і світських осіб (у випадку якщо останні багато зробили для підтримки православної віри і церкви). Так, А. Сендульський опублікував розвідку про кн. Ф. Острозького [12], а також вище згаданий С. Барановський — про архієпископа В. Садковського та поміщика А. Кисіля [13]. До цього ж слід віднести і статті А. Хойнацького — «Житие Преподобного Стефана, Епископа Волынского» [14], «Из прошлого в области религиозно-нравственной жизни на Волыни (из воспоминаний и рассказов моего отца)» [15]. А. Хойнацький був також автором публікацій про історію Почаївської Лаври (загалом десять статей) [16].

Значна увага приділялася на сторінках «ВЕВ» й історії поширення і утвердження православ’я на Правобережній Україні. Цій тематиці присвячені зокрема дослідження священиків М. Варваринського [17], І. Липського [18], а також уже згадуваного раніше М. Уводського [19]. Останній докладно висвітлив утворення і подальшу діяльність найдавніших волинських єпархій — Володимирської і Луцької.

Від середини 1870-х рр. на Волині розпочалася активна дослідницька робота священика М. Трипольського. Він мав хороші перспективи кар'єрного зростання у Києві, адже, успішно закінчивши курс навчання у Київській духовній академії, одержав запрошення на викладацьку роботу в цьому навчальному закладі. М. Трипольский став активним членом академічного церковно-археологічного товариства, а через сімейні обставини 1873 р. переїхав до Житомира, отримав сан священика і почав служити у Житомирській гімназійній церкві. Для Житомира й усієї Волині, без перебільшення, поява та подальша діяльність М. Трипольського була надзвичайно корисною та плідною. Як відмічає М. Костриця, «протягом майже 40-річної служби М. Трипольський займав ряд службових і громадських посад: викладач Закону Божого в Житомирській прогімназії та Маріїнській жіночій гімназії, був членом Волинської єпархіальної училищної ради, попечителем Крошенської церковно-парафіяльної школи тощо. По духовній лінії протягом 1881−1884 рр. був благочинним Житомирського міського округу, з 1884 до 1890 рр. — ключарем кафедрального собору, з 1890 р. — у сані протоієрея. Поряд із професійною і громадською діяльністю, М. Трипольський активно займався науковою роботою, зокрема в царині церковної історії та краєзнавства» [2, 10].

Ще однією видатною постаттю у плеяді священиків-краєзнавців був О. Фотинський, який також неодноразово публікував свої дослідження на сторінках «ВЕВ». Він був одним із засновників Волинського церковно-археологічного товариства та хранителем (завідувачем) Давньосховища при ньому. Л. Дахненко так розповідав про ініціативу Ореста Авксентійовича: «Після пропозиції архієпископа Модеста на єпархіальному з'їзді 1891 р. організувати в Житомирі при архієрейському домі Давньосховища, почали надходити пожертвування від священиків, настоятелів монастирів Волинської єпархії. Виявилася потреба у працівникові, який би вів облік предметів, що надходили в єпархіальний музей. Запропонували зайнятися цим О. Фотинському. А він прийшов до думки про необхідність створення при Давньосховищі історико-археологічного товариства і звернувся з цією пропозицією до архієпископа Модеста» [20, 3]. Так, завдяки ініціативі О. Фотинського, з 2 січня 1894 р. офіційно почало діяти Волинське церковно-археологічне товариство. Орест Авксентійович був одним із делегатів від Товариства на ХІ археологічному з'їзді у Києві 1899 р. Крім цього, за розпорядження архієпископа Модеста, він підготував і опублікував у «ВЕВ», обов’язкову для священиків, форму звіту щодо стану довірених їм церков, визначив вимоги до опису церковних споруд.

Безперечно, вищезгадані персоналії не охоплюють усе коло священиків — ентузіастів церковної історії та краєзнавства Волинської губ. Однак навіть короткий огляд публікацій у «Волынских епархиальных ведомостях» ключових представників історичного краєзнавства Волині ілюструє активне включення до дослідження історії краю все більшої кількості священиків. Прослідковується також зростання наукового рівня історико-краєзнавчих розвідок, цінність яких не втрачена до сьогодні.

священик волинський єпархія історія.

Література

• 1. Кондратюк Р. Ю. Священики-краєзнавці Волині // Житомирщина на зламі тисячоліть: Мат. Міжн. наук. конф.: Наук. зб. «Велика Волинь». — Т. 21. — Житомир, 2000.
• 2. Костриця М., Кондратюк Р. Краєзнавець М. Трипольський і його нарис про Житомир //Житомирський вісник. — 1996. — 19 липня.
• 3. Лукашу кВ.С. Історико-статистичні описи церков та монастирів за матеріалами «Волынских епархиальных ведомостей"//Звягель — Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення. — Житомир, 2007. — Т. 1; Лукашук В. С. Василь Пероговський — дослідник історіїСтаро-Костянтинова // Наше місто. — 2008. — № 28.
• 4. МанькоМ.П. До біографії Миколи Теодоровича//Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Наук. зб. «Велика Волинь». — Т. 21. — Житомир, 2001; Манько М. П. Стефан Барановський — волинський краєзнавець другої половини ХІХ ст. //Велика Волинь: минуле і сучасне. — Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994.
• 5. Михайлюк О. Г. Історія Волині на сторінках газети «Волынские епархиальные ведомости» //Матеріали науково-практичної конференції. — Луцьк, 1993.
• 6. Петров Н. Краткие сведения о православных монастырях Волынской Епархии, в настоящее время не существующих //Волынские епархиальные ведомости. — Часть неофициальная (далі - ВЕВ ЧН). — 1867—1868. — №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8.
• 7. Уводский Н. Исторические исследования об епископах Волынской епархии со времени её учреждения до 1867 года // ВЕВ ЧН. — 1867−1868. — №№ 1, 9, 20, 22, 24.
• 8. Заремба С. Церковно-історичне та археологічне товариство в Києві // Київська старовина. — 1995. — № 5.
• 9. Барановский С. Воспоминания о прошедшем г. Кременца (от 1827 по настоящее время) //ВЕВ ЧН. — 18 671 868. — № 27; 1878. — № 3.
• 10. Сендульский А. Местечко Ляховцы Острожскогоуезда // ВЕВ ЧН. — 1869. — № 18; Сендульский А. Села Сивки и Тихомль Острожского уезда // ВЕВ ЧН. — 1869. — № 19.
• 11. Сендульский А. Город Кременец // ВЕВ ЧН. — 1874. — №№ 11, 12; Сендульский А. Город Заслав // ВЕВ ЧН. — 1875. — №№ 20, 21; Сендульский А. Город Овруч //ВЕВ ЧН. — 1876. — № 1; Сендульский А. Местечко Корец Новоград-Волынского уезда // ВЕВ ЧН. — 1880. — №№ 19, 20; Сендульский, А Местечко Полонное Новоград-Волынского уезда //ВЕВ ЧН. — 1882. — №№ 7, 8; Сендульский А. Город Острог//ВЕВ ЧН. -1882. — №№ 1−2, 3, 4, 5.
• 12. Сендульский А. Преподобный Фёдор, князь Острожский //ВЕВ ЧН. — 1871. — № 9.
• 13. Барановский С. Минско-Волынский Архиепископ Виктор Садковский // ВЕВ ЧН. — 1878. — № 3; Барановский С. Православный волынский помещик Адам Кисель, как польский дипломат в эпоху Богдана Хмельницкого //ВЕВ ЧН. — 1874. — № 21.
• 14. Хойнацкий А. Житие Преподобного Стефана, Епископа Волынского //ВЕВ ЧН. — 1870. — № 18.
• 15. Хойнацкий А. Из прошлого в области религиозно-нравственной жизни на Волыни (из воспоминаний и рассказов моего отца) // ВЕВ ЧН. — 1886. — № 32.
• 16. Хойнацкий А. Краткий исторический очерк по поводу исполнившегося 50-летия со дня включения Почаевской обители в число православных русских лавр // ВЕВ ЧН. — 1884. — №№ 4, 5; Хойнацкий А. К истории последних времён Почаевской Лавры //ВЕВ ЧН. — 1885. — №№ 28, 29.
• 17. Варваринский М. Из истории возсоединения на Волыни униатов с Православной церковью в конце XVIII века //ВЕВ ЧН. — 1871. — №№ 6, 7.
• 18. Липский И. Возсоединение униатов на Волыни в 1794−5 годах по документам Волынской духовной консистории за 1795 год //ВЕВ ЧН. — 1880. — №№ 26, 27.
• 19. Уводский Н. Исторический очерк древних Волынских Епархий — Владимирской и Луцкой //ВЕВ ЧН. — 1878. — №№ 5, 9, 10, 11, 12.
• 20. Дахненко Л. 100 років Волинському єпархіальному давньосховищу (1893−1919р.) // Тези наукової конференції до 100-річчя Волинського єпархіального давньосховища. — Житомир, 1993.