Принципи та недоліки системи комплектування збройних сил Російської імперії у ХІХ ст

У ХІХ ст. збройні сили Російської імперії комплектувались на основі рекрутської повинності, забезпечення якої було однією з найважливіших державних задач, а сама рекрутчина була найтяжчою серед повинностей Імперії. Необхідність військової реформи в сучасній Україні робить актуальним звернення до історії розвитку збройних сил та їх комплектування. Перші роботи, спеціально присвячені рекрутській повинності, з’явились у другій половині ХІХ ст. Побіжно вона розглядається у працях М. Коркунова [1]. Питання комплектування збройних сил Російської імперії частково розглядалось у працях М. Богдановича [2]. Проте, ці дослідження, на нашу думку, не містять глибоких висновків і узагальнень.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу нормативно-правової бази комплектування збройних сил Російської імперії, а саме чергової системи та системи здійснення жеребу, визначити особливості та недоліки зазначених систем, запропонувавши альтернативний шлях проведення рекрутських наборів, зважаючи, що деякі характерні риси таких систем на сьогодні використовуються за комплектування Збройних Сил України.

Рекрутська повинність у Російській імперії досліджуваного періоду здійснювалась за двома основними системами: черговою та шляхом здійснення жеребу. В обох випадках така повинність стосувалася всього населення, окрім тих осіб, на яких розповсюджувалися пільги [3].

Основою чергової системи є розуміння того, що суспільство складається з сімей, які являють собою певну підсистему — окремі одиниці в складі суспільства. На законодавчому рівні було закріплено, що члени сімей мають платити всі податі і відбувати всі визначені повинності спільно. За такою системою сім'я, що надавала рекрута, ставала на певний час вільною від відбування цієї повинності. Термін, на який сім'я звільнялась від відбування рекрутської повинності, залежав від складу сім'ї: чим більше працездатних осіб, тим термін коротший, і навпаки [4]. Отже, суть системи була в тому, що сім'ї надають рекрутів по черзі, а черга визначалась кількістю осіб в сім'ї.

Недоліки і складність чергової системи змусили уряд встановити інший порядок, який пізніше дістав назву: порядок набору шляхом здійснення жеребу. Всі сім'ї за цим порядком поділялись на три розряди: до першого відносились сім'ї, у складі яких було не менше чотирьох робітників; до другого — трійникові, тобто сім'ї, що мали трьох робітників; та четвертий — двійників — два працівники, а також сім'ї, які вже поставили одного рекрута. До жеребу, перш за все, залучались рекрути першого розряду, а в разі необхідності - другого та третього. Вступ на службу визначався номером жеребу [5]. Сутність системи здійснення жеребу полягала в тому, що не сім'ї, які складали собою суспільство, а окремі його члени мали відбувати рекрутську повинність, після досягнення ними певного віку, а саме 20 та 21 року [6].

Всі інші положення стосовно здійснення рекрутських наборів за цими двома системами були визначені численними законодавчими актами, як то маніфести, регламенти, іменні укази, устави, інструкції, грамоти, положення, окремі думки, доповіді, височайші накази, уложення, журнали Комітету Міністрів. Варто відзначити, що загальна кількість таких законодавчих актів тільки за досліджуваний період складала — 1882.

Різнорідність територіальних громад та сімей, які їх складали, наштовхнули законодавців на необхідність робити певні винятки [3]. Інколи вони ставали причиною появи нерівномірності у розподілі навантаження на членів одного і того ж суспільного стану, що автоматично потягло за собою практику, коли винятки та пільги для одних ставали обтяженням для інших, при цьому жодної компенсації не було [7].

Спробуймо визначити основні недоліки, притаманні обом системам.

Головний, на нашу думку, недолік, притаманний обом системам, полягає в тому, що не всі члени суспільства приймають участь в відбуванні рекрутської повинності. Деякі фізичні вади, так само як і звичайні хвороби, наприклад, хвороби, що не дозволяють носити головні убори (каску), незначна кульгавість, тому що одна нога коротша від іншої, малий зріст і інші недоліки ставали дієвим способом для певних верст населення уникнути призову на військову службу [8; 9].

Для розуміння такої ситуації візьмемо конкретний приклад двох окремо взятих сімей [10]. Перша сім'я:

Андрій Петров (49 років), його дружина Віра (47 років), їх діти: Микола (20 років) та Петро (15 років), брат Павло (40 років), його дружина Анна (38 років) їх син Антон (19 років). Отже, 7 осіб, з яких 5 чоловічої статі і майже всі робітники, що забезпечують існування всієї сім'ї, при тому, що Петро ще не досяг працездатного віку. Інша родина: Антон Іванов (58 років), його син Прокопій (39 років), жінка Прокопія — Анна (38 років), їх діти: Іван (20 років), Андрій (12 років), Петро (5 років), Павло (3 роки), Анна (14 років), Агафія (8 років). Отже, 9 осіб, з яких — 6 чоловічої статі (3 робітники), які забезпечують існування всієї сім'ї.

Відповідно до чергової системи, перша сім'я має стати в чергу раніше від другої, а відповідно до системи жеребів — члени сімей Микола та Іван мають бути призвані одночасно. Уявімо ситуацію коли Микола має низький зріст, а Антон одну ногу трохи коротшу від іншої, — така ситуація дає змогу двом працездатним особам, завдяки незначним фізичним вадам, уникнути призову в рекрути. В іншій сім'ї Іван, незалежно від того, що за фізичним станом і віковим цензом не повинен йти в рекрути, змушений це зробити лише тому, що в першій сім'ї не виявилося придатних кандидатів. Разом з тим, в іншій залишається п’ять малолітніх і один старий чоловік, який потребує догляду, а працездатним є лише один. У такі ситуації потрапляли чимало сімей і, як свідчать архівні матеріали, часто не маючи змоги платити податі, єдина працездатна особа потрапляла в «робочий дім», а його сім'я жебракувала або починала скоювати злочини [11; 12, 189 — 194].

Батьки, як свідчать джерела, дякували Богу за те, що їх діти мають фізичні вади. Наприклад, одна мати, під час здійснення чергового набору благословляла долю за те, що один її син малого зросту, а інший має викривлену шию, що в свою чергу зовсім не заважало одному з них бути гарним чоботарем, а іншому — добрим кравцем [13, 1 — 18]. Були і випадки, коли батьки, з метою уникнення їх синами рекрутської повинності, ще в дитинстві спеціально робили їм певні травми, які жодним чином не впливали на їх працездатність [11].

Статтею 192 Рекрутського Уставу заборонялося приймати в рекрути осіб, на яких лежить підозра в скоєнні злочину [4]. Таким чином, лише підозра в скоєнні злочину давала можливість особі отримати пільгу від рекрутського набору. Тому для уникнення служби в армії достатньо було домовитись, щоб якийсь злочинець, даючи покази, згадав і цю особу, після чого на неї автоматично падали підозри.

Відповідно до статей 79, 80 Рекрутського Уставу — невеликі за складом сім'ї (батько і син; дід і онук; одинаки) уникають рекрутської повинності, водночас не звільняючи територіальну громаду від подачі загальної кількості рекрутів [4, 512 — 513]. Тому деякі сім 'ї намагались розділитися на такі частини, які підпадали б під дію зазначених статей Уставу. Однак, враховуючи, що розділення сімей в яких було менше трьох робітників, заборонялось, такі особи змушені були шукати обхідні шляхи Ось один з них: вся сім'я переходить в купецтво, на наступний рік її члени, по одному чи по два — залежно від того як їм потрібно розділитись — реєструють свої капітали в різних містах, а ще через рік державний орган переводить їх автоматично знову в міщан, оскільки попередньо заявлені капітали не підтвердились [14.]. Отже, достатньо на два роки перейти в купецтво, щоб уникнути призову, перейти до міщан, а коли наступному члену виповниться 19 років, знову перейти в купецтво і повторити всю процедуру, а вся махінація обійдеться сім'ї приблизно у сто руб. [15].

За глибшого аналізу особливостей обох систем, їх недоліки виявляються настільки очевидними, а наслідки серйозними, що ми мимоволі приходимо до розуміння факту необхідності коригування обох систем шляхом формування третьої, яка складатиметься з кращих положень та досягнень попередніх двох. На наше переконання, найкращим способом відбування рекрутської повинності було б здійснення її за рахунок добровольців. Для того, щоб така система спрацювала, необхідне налагодження такої системи, в якій на територіальну громаду, що складалася б не менш, як з однієї тисячі осіб, було покладено обов’язок стосовно збору коштів, достатніх для фінансової винагороди добровольцям. Виходячи з цього, корисно було б встановити при несенні рекрутської повинності наступний порядок.

Створити спеціальний орган, який діятиме на території територіальної громади. Раз на рік або відповідно до визначеної державою потреби в рекрутських наборах збирати серед населення громади комісію.

Цей Орган, за певний час до проведення рекрутського набору, має складати списки осіб з числа жителів общини віком від 18 до 36 років.

Такий список має раз на рік перевірятися на загальних зборах в общині, де проводиться набір. Контроль за проведенням зазначеної перевірки має здійснювати представник від державної або місцевої влади, наприклад міський голова, бургомістр чи територіальний суддя.

Після оголошення набору необхідно встановити особливий збір. Сума має складатися з платні рекруту та витрат, необхідних за здійснення передачі кандидата та його подальшого обмундирування в якості рекрута.

Процедура збору коштів має визначатися безпосередньо самою спільнотою. З метою зменшення фінансового навантаження, здійснювати таке внесення коштів можна заздалегідь, розділивши визначену суму на частини і робити це, наприклад, двічі на рік. Для цього варто створити особливі фонди — Рекрутські Капітали Общини.

Після отримання маніфесту про черговий рекрутський набір, Орган викликає добровольців. У випадку, коли їх не вистачатиме для забезпечення необхідної кількості рекрутів, Орган складає черговий або жеребовий списки, в яких перше місце мають посісти холості молоді люди, визначені придатними до несення служби. Якщо після такого жеребу осіб виявиться недостатньо, тоді відбір має пройти з усіх інших членів суспільства.

Логічним було б надати більше можливостей внести кошти сім'ям, які зацікавлені в ухиленні від здійснення рекрутських наборів. Про це робити відповідні помітки та видавати рекрутські квитанції.

Особам, що вступають в рекрути добровільно, чи у відповідності до черги, чи жеребу, має видаватися на руки винагорода. У випадку, коли стане зрозумілим, що зазначена сума не є достатньою для залучення добровольців, а в рекрутському капіталі є вільні кошти, тоді Орган матиме право підняти суму винагороди, про що він має повідомити общину заздалегідь.

Із визначеної суми, четверта частина має бути видана рекруту, інші три частини вносяться до державної казни або банку як депозит з визначеною ставкою. З отриманих процентів за депозитом, половина має бути направлена на утримання сімейства рекрута, інша половина — залишається на рахунку депозиту і має додаватися до Капіталу Рекрута. Коли у рекрута немає сім ' ї, тоді всі проценти цілковито нараховуються до рекрутського капіталу, який буде повністю йому видано після закінчення його служби і виходу у відставку. У випадку, коли рекрут втече або скоїть злочин, вся сума рекрутського капіталу передається його сімейству, а у випадку відсутності такого — перераховується до рекрутського капіталу общини.

Існування зазначеної системи передбачає надання права рекруту обрати собі опікуна, який щорічно матиме право отримати повну інформацію про стан рекрутського капіталу і повідомити цю інформацію рекруту.

Усі зазначені права мають бути надані і добровольцям, що йдуть на рекрутську службу за рахунок майбутніх наборів. Такі особи мають бути зараховані общині в залік при першому ж черговому наборі.

На наше переконання, встановлення такої системи великою мірою полегшило б здійснення рекрутських наборів. На перехідний період ми вважаємо, що варто надати можливість територіальній громаді самій визначати спосіб рекрутського набору, будь-то черговий порядок чи шляхом здійснення жеребу. Таким чином, буде сформована практика характерна для кожної окремої громади, уряд в такій ситуації залишатиме за собою лише право вимагати від територіальної громади необхідної кількості рекрутів.

рекрутський військовий реформа черговий.

Література

• 1. Коркунов Н. М. Опыт истории отправления личной повинности в России от начала государства до издания рекрутского устава, с 862 по 1831 год. — СПб., 1850.
• 2. Богданович М. И. Столетие военного министерства 1802 -1902. — Т. IV: В 2 ч. — СПб., 1902.
• 3. Иванов Ф. Н. Льготы и изьятия от рекрутской повинности в России в XVIII—XIX вв. //Весник Тюменского государственного университета. — 2010. — № 1.
• 4. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе (Далі ПСЗРИ). — Т 6. — Ч 1. — № 4677.
• 5. ПСЗРИ. — Т. 35. — Ч. 2. — № 36 389.
• 6. ПСЗРИ. — Т 36. — Ч. 2. — № 3 7520.
• 7. ПСЗРИ. — Т. 28. — Ч. 1. — № 27 727.
• 8. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАК України). — Ф. 533. — Оп. 1. — Спр. 1746.
• 9. ПСЗРИ. — Т 25. — Ч. 1. — № 23 832.
• 10. ЦДІАК України. — Ф. 2219. — Оп. 1. — Спр. 103.
• 11. ЦДІАК України. — Ф. 533. — Оп. 1. — Спр. 35.
• 12. ЦДІАК України. — Ф. 533. — Оп. 1. — Спр. 1636.
• 13. ЦДІАК України. — Ф. 1475. — Оп. 1. — Спр. 104.
• 14. ПСЗРИ. — Т 35. — Ч. 1. — № 35 951.
• 15. ПСЗРИ. — Т. 32. — Ч. 1. — № 31 584.