Військові дії на теренах України у 1941-1942 роках

22 червня 1941 р. після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР.

Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР.

Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР. Наступ на столицю України — «безпосереднє стратегічне завдання».

На території України групі німецьких армій «Південь», якою командував генерал-фельдмаршал фон Рундштедт, протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. На цьому напрямку німці мали незначну кількісну перевагу в живій силі 1:1,4, але значно поступалися у техніці. У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.

Більше двох місяців (липень—вересень) тривала оборона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецькими військами Південно-Західного фронту захисники Києва опинилися перед загрозою оточення. Ліквідувавши під Уманню дві оточені радянські армії, німецькі броньовані «кліщі» замкнулися в кільце під Полтавою. Гітлер тріумфував, розцінюючи київську операцію, як «найбільшу битву в світовій історії».

Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Навколо міста було збудовано 3 рубежі оборони: передовий, головний, прикриття та вул. барикади. Загальне співвідношення сил було 1/7. Але у жовтні відбулася таємна евакуація до Криму. Всі були врятовані.

Операції намітили в Криму, під Харковом, під Ленінградом і ще на декількох напрямках. Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих спроб (у лютому—квітні 1942 р.) прорвати оборону німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборони. Уже 18 травня перейшло у наступ ударне угруповання гітлерівців, але внаслідок невдалого командування битва завершилася втратою Керченського півострова. Це значно ускладнило становище захисників Севастополя.

Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Погана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців).

Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили Ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 p., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія Української РСР була остаточно окупована.

Військові дії на теренах України у 1943;1944рр.

Після перемоги під Сталінградом радянське командування силами Південного, Південно-Західного та Воронезького фронтів почало визволення України від німецьких окупантів. Внаслідок проведення наступальних операцій до початку березня 1943 р. були звільнені північно-східні райони Донбасу і Харків (15 лютого 1943 р.). Однак сили ворога знову були недооцінені. Вважалося, що німецькі війська неспроможні до активних дій і скоро мусять відійти за Дніпро. Німецьке командування у березні 1943 р. завдало Червоній армії потужного контрудару з району Краснограда, внаслідок чого вона з великими втратами змушена була залишити Харків (16 березня 1943 р.) і відійти за Сіверський Донець.

Новий етап визволення України розпочався влітку 1943 р. після поразки німців у боях під Курськом. Під тиском переважаючих сил радянської армії німці змушені були залишити Харків і відступити з Лівобережної України за Дніпро. Восени 1943 р. почалося форсування Дніпра радянськими військами. 6 листопада був узятий Київ. Звільнення України від німецької окупації відбувалося за дуже важких умов. Радянські полководці прагнули подолати німецьку оборону за будь-яку ціну, кидаючи в лобові атаки на німецькі кулемети та інші вогневі засоби десятки тисяч солдатів. Їхнє невміння маневрувати силами призводило до величезної кількості марних втрат. Німецькі з'єднання зазнавали незначних втрат і, стримуючи радянські війська малими силами, відходили на нову, заздалегідь підготовлену лінію оборони, де останнім доводилося починати все спочатку.

На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція, де потрапило в оточення значне угруповання вермахту. Однак його більшій частині вдалося вирватись з оточення через недбалі дії командувачів 1-м і 2-м Українськими фронтами Ватутіна і Конєва. Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. Новий радянський наступ розпочався у березні 1944 р. і тривав до травня. Були звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам’янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, а пізніше Станіслав. Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ із Закарпаття. Звільнивши Україну, радянські фронти продовжували бойові дії за кордонами СРСР, виганяючи окупантів із Східної і Центральної Європи, переможно закінчивши війну 9 травня 1945 р.

Вклад укр. народу в розгром нацистської Німеччини Перемога країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками у Другій світовій війні 1939;1945 рр. була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Вагомий внесок у цю перемогу зробив український народ, і включення У РСР до числа країн — засновниць ООН є визнанням цієї ролі.

На початку війни на території України більше року стримувався наступ фашистських орд. План «блискавичної» війни був зірваний внаслідок мужніх дій прикордонників, битв біля Дубно, Рівного. Луцька, героїчної оборони Києва, Одеси, Севастополя. В роки війни Українськими фронтами на території республіки були проведені наступальні стратегічні битви, які суттєво змінили ситуацію на фронті на користь СРСР: форсування Дніпра, звільнення Києва, Корсунь-Шевченківська операція, Львівсько-Сандомирська, Карпатська, Яссько-Кишинівська та ін.Український народ дав Червоній Армії 6 млн. бійців, кожен другий з них загинув, а кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Втрати укра їнського народу становили 40−44% від загальних втрат СРСР, 25% від кількості усього населення України. Окупанти спалили разом із мешканцями понад 250 сіл, у 230 концтаборах і гетго, а також в інших місцях масового знищення загинуло 5,5 млн. чол. 3 2,8 млн. чол., яких гітлерівці вивезли з СРСР до Німеччини для примусової праці, близько 2,2 млн. чол. були з України. Сталінський режим не дуже відставав від німецького у жорстокості. За час Другої світової війни він знищив і депортував у райони Крайньої Півночі і Сибіру 1,5 млн. невинних людей, головним чином жителів західних українських земель. Матеріальні втрати, яких зазнало господарство і населення України, сягнули 1,2 трлн. крб., тобто третини національного багатства республіки, безпосередні втрати -250 млрд. крб., або майже 42% втрат колишнього СРСР. На І січня 1944 р. з Українським штабом партизанського руху були зв’язані майже 60 тис. чол. Із загарбниками героїчно боролася У НА. Українці брали участь у європейському русі Опору (Василь Порик з Вінничини, наприклад, став національним героєм Франції).Серед полководців і воєначальників були сотні українців за походженням. Найбільш відомі з них — М. Кирпонос, А. Єременко, СТимошсико, Р. Малиновський, І. Черняховський, Г.І. Рибалко, К. Москаленко та ін. 2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Свій внесок у перемогу зробила і українська еміграція. Особливо активну участь у русі солідарності з СРСР брали Асоціація українців Канади та Ліга американських українців. Участь українського народу в Другій світовій війні стала для нього не тільки подвигом, а й трагедією. Зазнавши величезних втрат, він знову не зміг відновити національну державність: вкотре доля українського народу вирішувалась могутніми сусідами, що діяли задля власних інтересів. Позитивним наслідком війни можна вважати об'єднання українських земель в рамках одного, хоч і несамостійного, державного утворення — УРСР.