Висновок. 
Розвиток іконопису у Х-ХІІ ст. Київська школа

У період Київської Русі відбувався бурхливий розвиток культури: самобутньої і неповторної. Із запровадженням християнства, на всі структурні елементи культури мала вплив візантійська культура, зокрема на храмобудівництво та іконопис.

Становлення давньоруського іконопису відбувалося у другій половині XІ-на початку XІІ ст. До цього ікони були, переважно, візантійські та грецькі.

Разом із поширенням будівництва храмів виникла давньоруська школа іконопису. Її засновником вважають митрополита Іларіона. У Києво-Печерському Патерику міститься інформація про перших відомих іконописців Київської Русі - Алімпія та Григорія. Зокрема, наголошується на майстерності останнього, ніби «йому допомагали янголи»: він міг за кілька годин написати й позолотити образ (зазвичай на це витрачали кілька тижнів).

Іконописні зображення створювались за певними суворими правилами. Умовність письма мала чітко розмежовувати божественний світ від земного і підкреслювати у ликах Христа, Богоматері та святих їх неземну сутність. Для цього фігури зображувались пласкими й нерухомими, застосовувалась оборотна перспектива, виключалися будь-які часові прояви (пора року чи доби). Умовний золотий фон ікон символізував божественне світло.

Ікони XІ-XІІ ст., виконані київськими майстрами, майже не збереглися, але літописи неодноразово свідчать, що ці творіння вивозили в різні міста Київської Русі, де вони слугували канонічним зразком для інших іконописців.

Іконопис Київської Русі - це свого роду книга, якою ми можемо як милуватися, так і отримати інформацію, що дає нам уявлення про життя давньої держави, її народу, і навіть їх моралі, порядків і канонів. Мені здається, нам дуже пощастило, що наші предки залишили таку неповторну культурну спадщину, оскільки велич народу і навіть країни залежить не тільки від її економічного чи політичного становища, але й від культурного розвитку, адже поки існує своя культура, створювана століттями, є що захищати та за що боротися. Але культура дуже тендітна, тому все створюване предками, ми повинні прагнути зберегти і донести її до своїх дітей, яких також маємо навчити поважати свою культуру.

І основою для такого виховання є саме вивчення історії нашої культури: періодів, коли наші предки жили в величній і могутній державі і всіма своїми силами намагалися залишити свій слід на землі. І ми, маючи таку спадщину, просто зобов’язані глибше пізнавати все, що нам залишила історія, зокрема мистецтво іконопису, яке овіяне релігійністю, творчістю, мисленнями і безцінною філософією.