Висновки. 
Державно-правові погляди Євгена Петрушевича

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення становлення та особливостей розвитку державно-правових поглядів Євгена Петрушевича. З усіх висновків, зроблених у дослідженні, найбільш важливими є такі:

На основі етапів становлення державно-правових поглядів Є. Петрушевича проаналізовано історіографію та визначено ступінь наукової розробки проблеми. Відзначено суттєву прогалину в історіографії досліджуваної проблеми та фактичну відсутність власного наукового та літературного доробку політика. У дослідженні історіографії враховано наукові розвідки, літературні праці і спогади безпосередніх учасників національно-визвольного руху на українських землях початку XX ст. Суттєвий внесок в історіографію зробили діаспорні вчені, які на відміну від дослідників радянського періоду мали можливість більш фундаментально і вільно займатися проблемами українського державота правотворення. В добу незалежності України вітчизняні історики та правники отримали відкритий доступ до великого масиву архівних документів та змогли заповнити прогалини, зокрема в аналізі видатних постатей національно-визвольного руху на українських землях, до числа яких, безперечно, належить і Євген Петрушевич.

Використано матеріали преси, мемуаристику, здійснено аналіз законодавчих актів, що дає уявлення про становлення та розвиток державно-правових поглядів Є. Петрушевича. Основними документальними джерелами дисертації стали архівні матеріали, за допомогою яких відтворено відомості, що безпосередньо стосуються видатного галицького політика.

Розкрито особливості становлення громадсько-політичних поглядів Є. Петрушевича. Проаналізовані середовище, в якому зростав Є. Петрушевич, охоплюючи сімейне виховання, роки навчання в духовній семінарії та на правничому факультеті Львівського університету, де він був активним членом низки студій та гуртків національно свідомих українських студентів. Вказується, що після здобуття ступеня доктора цивільного і церковного права Є. Петрушевич займається адвокатською практикою.

Констатовано, що в кінці XIX століття Є. Петрушевич долучається до громадсько-політичного та культурно-освітнього життя Східної Галичини, центром якого є національне та державне відродження на українських землях. Поєднуючи адвокатську практику із членством у товариствах «Народна Рада», «Просвіта» та інших, він паралельно співпрацює з низкою політичних партій, є прихильником національно-територіальної автономії Східної Галичини у складі Австро-Угорської імперії. Був ініціатором створення у Сокальському повіті низки фінансовоекономічних інституцій, які займались наданням грошової допомоги українським селянам.

Висвітлено політичну та законотворчу діяльність Є. Петрушевича в Галицькому сеймі та Австрійському парламенті, підкреслено роль юридичної підготовки у становленні та розвитку державно-правових поглядів. Основними пріоритетами Є. Петрушевича як парламентаря Галицького сейму було проведення реформ в освітній, військовій, правничо-адміністративній та економічній сферах. Будучи прихильником створення демократичної та правової держави, він активно критикував політику австрійського уряду в національному питанні, що, на його думку, ґрунтувалося на пригнобленні українського селянства як у соціальноекономічній, так і духовній сферах. Активно виступав за впровадження виборчої реформи до Галицького сейму, в якому українці змогли б розширити своє представництво, та став ініціатором і розробником нового виборчого закону. Був фактичним засновником та активним учасником Українського Сеймового клубу, Української Парламентської Репрезентації та низки інших об'єднань українських депутатів.

На початку своєї політичної діяльності та під час роботи у парламенті Євген Петрушевич головним завданням вбачав створення у складі Австро-Угорщини окремого автономного краю з українською адміністрацією, куди повинні були увійти всі етнічні західноукраїнські землі, охоплюючи Східні Галичину, Буковину та Закарпаття. Під час роботи в Австрійському парламенті перейшов з автономістсько-федералістських позицій на чітко виражену концепцію самостійництва та побудови на західноукраїнських землях незалежної, демократичної та правової національної держави. Одним із перших створив Українську Національну Раду — прообраз першого вітчизняного парламенту.

Визначено політико-правові засади становлення та формування Західноукраїнської Народної Республіки у контексті державотворчих та правотворчих поглядів Євгена Петрушевича. Відстежено державно-правове бачення політика таких категорій, як «автономія», «федерація», «суверенітет», «диктатура», «парламентаризм».

Відзначено внесок Є. Петрушевича у створенні на західноукраїнських землях незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки, розробці вітчизняного законодавства та стратегії діяльності усіх органів державної влади та місцевого самоврядування. Констатується ключова роль Є. Петрушевича щодо прийняття Акта злуки УНР та ЗУНР як демонстрації єдності української нації. Є. Петрушевич, будучи прихильником республіканського парламентаризму, вважав, що диктатура повинна діяти тільки у разі надзвичайних ситуацій, під якими найперше вбачав воєнний стан. Рішення про запровадження в Західноукраїнській Республіці інституту диктатора на той час було абсолютно своєчасним та правильним. Воно характеризувало Є. Петрушевича як вольового політика, лідера української нації, який в умовах воєнного стану бере на себе усю повноту відповідальності за державу та демонструє готовність до рішучих дій.

Охарактеризовано демократичні стандарти державота правотворення в політико-правовій спадщині Є. Петрушевича. На його переконання, парламент повинен був стати тим координуючим органом, який би зумів не тільки консолідувати українське суспільство, а й створити чітку систему органів державної влади та місцевого самоврядування, ефективно налагодивши їх взаємодію у всіх сферах життєдіяльності держави. Відзначено роль Є. Петрушевича в організації ефективної фінансово-економічної політики держави та законодавче реформування фінансової, бюджетної, податкової, банківської сфер, зокрема щодо розробки нового земельного та виборчого закону ЗУНР.

Є. Петрушевич у понятті «національний суверенітет» вбачав право нації на власне самовизначення, культурний розвиток та юридичне закріплення прав та свобод національних меншин, які проживають на території України.

На підставі прийняття низки нормативно-правових актів, ініційованих Є. Петрушевичем, було локалізовано міжнаціональні конфлікти шляхом гарантування національним меншинам дотримання усіх прав та свобод. Завдяки Є. Петрушевичу була створена система народної освіти, усі національні меншини Східної Галичини отримували значні права та привілеї і могли абсолютно вільно розвивати власні мову, культуру, освіту та релігію. Усі релігійні громади та конфесії - римота грекокатолики, православні, протестанти — були захищені державою та могли цілком вільно проводити богослужіння і вести релігійну роботу серед мирян краю.

Обґрунтовано роль Євгена Петрушевича у розвитку українського конституціоналізму. Конституційні проекти ЗУНР 1920;1921 рр. стали свідченням прагнення галицьких політиків на чолі з Є. Петрушевичем будувати змішану республіку, в якій би поєднувалися парламентська і президентська республіки. Конституційний процес був розпочатий у жовтні 1918 року. Головні положення конституційного проекту відомого вітчизняного правника С. Дністрянського були застосовані у прийнятому Українською Національною Радою 13 листопада 1918 року та ініційовані Є. Петрушевичем Тимчасовому основному законі про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії. Це перша Конституція держави, яка була підготовлена за безпосередньою участю Євгена Петрушевича; її основою стали розділи, що були пріоритетними для державноправового світогляду цього політика, а саме: територіальна єдність, право народів на самовизначення, мовні та культурні права та свободи, рівноправність та організація органів народовладдя.

Конституційний процес продовжився в еміграції, де наприкінці 1920 року С. Дністрянський та Є. Петрушевич представили новий конституційний проект під назвою «Проект Конституції Західноукраїнської Народної Республіки», який був поданий 30 квітня 1921 року Раді Ліги Націй та Раді послів Антанти на розгляд. Вказаний проект закладав основи конституційного ладу реорганізованої ЗУНР, яка мала стати правовою, самостійною, демократичною і національною державою. Державна влада повинна була будуватися за принципом розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Саме у цьому конституційному проекті Євген Петрушевич бачив довершений та кінцевий вигляд основних державних засад розвитку. Цей конституційний проект майбутньої Галицької держави базувався на демократичних загальноприйнятих нормах міжнародного права та відповідав усім європейським і світовим стандартам державота правотворення.

Виокремлено міжнародно-правові та суспільно-політичні аспекти діяльності уряду Є. Петрушевича в екзилі. В цей період він узяв на себе усю відповідальність за ситуацію не тільки за політичне вирішення статусу Східної Галичини; намагався зосередити свою увагу і на вирішенні проблем фінансово-економічного розвитку, оскільки в результаті польської анексії українське населення краю опинилось фактично без будь-яких засобів для існування та знаходилось під тиском з боку польської окупаційної влади.

Проаналізовані базові документи уряду ЗУНР як у період перебування в краї, так і в екзилі, які засвідчують, що його ідеологічна основа базувалася на засадах демократизму, протистоянні польській та більшовицькій експансії в широкому розумінні - необхідності відвоювання території шляхом правової та політичної боротьби на міжнародній арені, апеляційної діяльності уряду та західноукраїнської громадськості до міжнародних структур про невизнання польської влади в Галичині й осуд більшовицької експансії на Україну.

Проаналізовано державно-правові концепцій та моделі розвитку української державності в 20−30-х рр. XX ст. Пошук таких моделей був спричинений зовнішньополітичними обставинами, зокрема вирішенням Лігою Націй питання щодо правового статусу Східної Галичини, Буковини та Закарпаття. Домінуючими концепціями державного розвитку, які пропонував Є. Петрушевич, були ідеї щодо створення Галицької Республіки на теренах Східної Галичини та відновлення Галицько-Волинської держави в її історичних кордонах. Такі ідеї були зумовлені бажанням зберегти власну державність. Важливою була роль так званої нафтової дипломатії, яка стала інструментом політичної боротьби Є. Петрушевича за незалежність. Заслуговують на увагу й інші політико-правові ідеї, зокрема федерація західноукраїнських земель із Чехословаччиною, встановлення та забезпечення повноцінного автономного державно-правового статусу Східної Галичини у складі Польщі. Останні дві тенденції стали помітними після рішення Ліги Націй 1923 року щодо «східногалицького питання» та фактичного припинення діяльності усіх урядових структур ЗУНР після узаконення польської анексії.

Є. Петрушевич, як і багато інших тогочасних українських політиків, змушений був зважати і на радянський чинник, побачивши на певному етапі в радянській Україні об'єкт підтримки в боротьбі проти польської окупації. Радянофільська орієнтація, що була продиктована відносною ситуативністю та зовнішньополітичними умовами, ніяк не вплинула на домінуюче бажання відновлення соборності України, боротьбі за яку він присвятив усе своє життя.