Постановка проблеми і стан її вивчення віртуальний конфлікт війна стратегія

Проблема війни і миру в соціально-філософській думці за останні дві тисячі років набула найширшого бачення і актуалізована більшістю східних, європейських та вітчизняних мислителів. Сьогодні важливим є з’ясування питання сутності явища війни та встановлення його зв’язку із явищем віртуальності. Активна увага до такого взаємозв'язку пояснюється тим фактом, що сьогодні категорія «війна» все більше пов’язується з моральноціннісним підходом. Для розширення подібного вузького бачення слід звернутися до інших філософських підходів, що відкриє нові горизонти й аспекти проблематики війни.

Сучасним інтерпретаціям війни передує цілий ряд історико-філософських досліджень. Основну суть можна звести до наступного визначення: війна є збройна боротьба між державами чи народами або класами всередині держави. Кожен філософ приділяв увагу питанню війни і миру лише вбудовуючи дану проблематику в сферу своїх філософських інтересів.

Колискою військової історії та ідей військово-філософської думки слушно вважається Стародавня Греція. Найбільший внесок у дослідження явищ збройної боротьби зробили Фукідід, Ксенофонт, Полібій. Вже тоді вони усвідомлювали значимість військової тематики для стратегії виживання грецьких полісів під натиском варварів. Внесок філософів у розвиток військового мистецтва полягає в дослідженні причин воєн, залежності їх успіху від ролі полководців, матеріального чинника, географії, антропології. Ще Геракліт називав війну «правдою світу батьком і царем всіх речей» [1, с. 361]. Платон писав про війну як про необхідність, яка змушує навіть «ідеальні» держави воювати, адже немає війни там, де немає змін (для підтримки ідеальності) [там само, с. 373].

Становлення та оформлення військової науки як суми знань про війну, військової справи і військового мистецтва відбулося у XVIII ст. Значними військовими дослідниками цієї епохи були Фолар, Гібер і Моріц Саксонський, а їх послідовниками — Фрідріх II, Д. Ллойд і Б. Бюлов. У творах цих авторів був узагальнений досвід попередніх воєн і визначені деякі загальні принципи військової справи. У ХІХ столітті істотний вплив на розробку військової теорії зробили ерцгерцог Карл, Наполеон, Жоміні й Клаузевіц.

На межі ХХ-ХХІ століть науковий прогрес і окремі стани масової свідомості, як-от «чорні діри» Ж. Бодріяра роблять саму суть, ідею війни абсолютно іншою — неповною, алогічною, невідповідною до порядку речей ХХІ століття. Отже, війна стала явищем, що вимагає від суспільства нових соціальних практик. До того ж досвід Першої та Другої світових воєн породжує повне відторгнення глобальної війни світового масштабу. Війни стали локальними, партизанськими, але від цього ще більш небезпечними й такими, що мають іншу природу своєї активності. Останнє досить сміливе твердження під — тверджує факт переходу від масштабних відкритих воєн (особливо першої половини ХХ століття), характерних для всієї людської історії, до стану «гібридних воєн» [2]. Гібридні війни являють собою спосіб ведення бойових дій у неоголошеному форматі з максимальним залученням місцевого населення, невеликих високопрофесійних груп, що дозволяє розвивати надалі сферу високих технологій та інформаційного маніпулювання. І основою даного процесу переходу воєн до гібридного стану є явище віртуальності, про що піде мова далі.

Мета статті - філософське осмислення багатоаспектності сучасної війни, виявлення сутності та методів її віртуальної складової в глобалізованому світі.