Вступ. 
Творчість Миколи Садовського

Доля України, життя народу, його злидні, неволя і темрява були майже ціле століття невичерпним джерелом тем для творчої праці найкращих українських письменників. Згодом унаслідок їх творчої діяльності розпочав свою працю і український театр, який у живих словах і образах промовляв до кожного слухача, до кожного людського серця, будив у ньому свідомість і приспані буденщиною життя благородні почуття.

Серед тих, хто творив український театр наприкінці позаминулого століття, не можна оминути мовчанням світлого імені Миколи Садовського, одного з тієї блискучої плеяди майстрів української сцени, які, за словами реформатора російського театру К. Станіславського, «ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва» .

Поява у Києві стаціонарного українського театру — подія значна на той час не тільки для міста, але й для культурного життя всієї України. Його організатором, директором і режисером був Микола Карпович Садовський (псевдонім) — один із славетних діячів української сцени, середній із артистичної родини Тобілевичів, у якій з шістьох дітей четверо увійшли в історію українського театру в плеяді його корифеїв.

Життєвий шлях

Микола Карпович Садовський (Тобілевич) народився 13 грудня 1856 року в селі Костуватому на Херсонщині. Дитинство і юність провів на селі серед чарівної природи, дружив із селянськими дітьми, на власні очі бачив сирітські злидні, страждання наймитів і наймичок, жорстоке свавілля куркулів-павуків. Про панську кривду і народну правду Микола Карпович розповів своїми неперевершеними сценічними образами. Він чудово знав українські обряди, звичаї, народні ігри, хороводи, пісні, танці, рано почав захоплюватися усною поетичною творчістю і театральними виставами, які влаштовували його старший брат Іван Карпенко-Карий і Марко Кропивницький спочатку в Бобринці, а потім у Єлисаветграді.

Освіту Микола Карпович здобув у Єлисаветградському реальному училищі, але курсу навчання не закінчив: 1877 року пішов добровольцем на російсько-турецьку війну. За відвагу і хоробрість, виявлені в боях за Шипку, був нагороджений Георгіївським хрестом.

Після війни ще два роки перебував на військовій службі у Бендерах, де при офіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, у якому він виступав як актор.

Тут і відбулася його зустріч з майбутньою окрасою української сцени Марією Заньковецькою. Разом з нею Микола Карпович грав провідні ролі й мав успіх у глядачів: уже тоді їм обом пророкували велику сценічну кар'єру в професіональному театрі.

1881 року Микола Карпович залишив військову службу і поїхав у Кременчук до свого учителя і творчого наставника М. Кропивниць-кого, який працював тоді в трупі Ашкаренка. Там дебютував у ролі Миколи з «Наталки Полтавки» .

Його бурлака в латаній сірій сорочці чарував людською красою і гідністю, життєрадісним гумором, натхненним співом з яскравими народними інтонаціями. Хвацько збита набік шапка, пластичність тіла, легкість і рухливість — усе випливало з душевного стану героя.

" Микола Карпович надзвичайно легко, граціозно танцював, — писав В. Василько. — Його танок, викликаний почуттями і переживаннями героя, ніколи не був вставним номером, а органічно вплітався у дію. Міміка, жест відігравали у ньому першорядну роль. Актор використо-вував тут всі пластичні засоби. Кожен його танок мав свій емоціональний тонус і своєрідний психологічний малюнок, був драматичним епізодом з певним початком, розвитком і кінцем" .

Образ Миколи вийшов у Садовського надзвичайно колоритним і дуже привабливим. Хоч і «обдертий», він не втрачав віри в життя і готовий радіти за свого друга і співчувати йому сердечно. Його бурлака в латаній сірій сорочці чарував людською красою і гідністю, життєрадісним гумором, натхненним співом з яскравими народними інтонаціями.

Далі доля Миколи Садовського тісно переплелася з долею видатних його вчителів і сподвижників Марка Кропивницького і Михайла Старицького, його талановитих рідних братів Тобілевичів — Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського і сестри Марії Садовської, а також славетної Марії Заньковецької.

Різно складалися особисті взаємини між цими видатними митцями: вони часто розходились у житті, іноді надовго, щоб потім знову зійтися, але ніколи не розходились у мистецьких принципах. Бо робили вони одну спільну справу — творили реалістичний український театр.

У 1881 році був актором трупи Г. Ашкаренка у Кременчуці. У 1882−1883 та 1885−1888 роках грав у трупі М. Кропивницького, у 1883−1885 рр. — у трупі М. Старицького.

У 1888−1898 рр. керував власною трупою. Пізніше, разом з І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським та своїми братами, очолював різні українські трупи, з якими гастролював в Україні, Росії, Закавказзі, Молдавії, Польщі. У 1905;1906 рр. — директор і режисер театру товариства «Руська бесіда» у Львові. У 1906 р. з М. Заньковецькою заснував у Полтаві пересувний театр, що наступного року перетворився на перший стаціонарний український театр у Києві.

1917 — 1919 рр. застають М. Садовського у вирі організаційно — театрального життя для молодої держави. У 1919 р. в Кам’янці - Подільському з доручення українського уряду він організовує театр для Українського Війська.

У 1921;1923 рр. очолював перший український професійний театр у Закарпатті (Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді). Деякий час Микола Садовський жив у Чехії, неподалік Праги.

У 1926 році повернувся до України, повіривши обіцянкам, що в Києві він матиме всі можливості для творчої праці, яких не мав в еміграції З найкращими надіями 70-літній великий майстер сцени кидає еміграцію і їде додому, щоб ще послужити своєму театрові. Але не так сталося. Виступи йому обмежили, а мати свій театр не дозволили. В останні роки свого життя, крім акторської діяльності, працював як перекладач та мемуарист.

В 1929 р. вийшла його праця «Мої театральні згадки» .

Помер М. Садовський 6 лютого голодного 1933 року, розділивши участь жертв народної трагедії.

Помер Микола Карпович у 1933 році на 66-му році життя у місті Києві і похований на головній алеї Байкового кладовища.

Вдячна українська громадськість вшанувала пам’ять славетного актора, встановивши на фасаді театру меморіальну дошку з барельєфним портретом артиста, на якій золотими літерами викарбувано: «У цьому будинку в 1907;1918 рр. жив і працював видатний діяч українського театру Микола Карпович Садовський» .