Коротка довідка. 
Творчість Франца Шуберта

ШУБЕРТ (Schubert) Франц (1797−1828), австрійський композитор. Творець романтичні пісні і балади, вокального циклу, фортепіанної мініатюри, симфонії, інструментального ансамблю. Пісенність пронизує твору всіх жанрів. Автор близько 600 пісень (на слова Ф. Шиллера, И. В. Ґете, Г. Гейне), у т. ч. з циклів «Прекрасна мірошничка» (1823), «Зимовий шлях» (1827, обоє на слова В. Мюллера); 9 симфоній (у т.ч. «Незакінчена», 1822), квартети, тріо, фортепіанний квінтет «Форель» (1819); фортепіанні сонати (св. 20), експромти, фантазії, вальси, лендлери.

* * *.

ШУБЕРТ (Schubert) Франц (повне ім'я Франц Петер). Це ім'я — одне з найвідоміших у світі, і одночасно одне із самих таємничих. Музику Франца Шуберта нині знають усі, від мала до велика. В усьому світі розспівують його пісні - і не тільки музиканти професіонали! Хто не знає шубертовської «Аве Марія»? Навряд чи зараз знайдуться такі… Бернард Шоу, чудовий англійський драматург, написав розповідь, присвячена шубертовській «Серенаді». А його інші твори — «Форель», «Баркарола» і безліч інших — дійсні шедеври! За своє життя Шуберт написав більш 600 пісень, і кожна з них — часточка дивно чистої й у чомусь абсолютно наївної душі композитора. Слухаючи музиці Шуберта, будь-який «туговухий» непрофесіонал може випробувати дійсне щиросердечне потрясіння, щиросердечне очищення — аж до сліз, а будь-який вимогливий професіонал залишиться в замилуванні від бездоганної композиторської техніки листа, кристальній чистоті і строгості музичної форми.

Шуберт — основоположник романтизму в музиці. Його творчість можна порівняти з мистецтвом Генріха Гейне і Рафаеля Санті, тому що в кожного з них є присутнім — у кожнім звуці, чи штриху фразі - тонка і тендітна романтична душа.

Тим більше здивувань і питань викликає особисте життя Франца Шуберта. З «офіційних джерел» ми довідаємося те саме: вічний блукач, у ранній юності залишив рідну домівку і все життя тинявся в пошуках одноденного даху, шматка хліба і довгі роки жив взагалі в якомусь лісі поблизу струмка, у повній самоті. Був моторошно замкнутий, нелюдим. Його страшно обтяжувало будь-яке оточення людей. Близьких друзів у нього практично не було, за рідкісним винятком. Якийсь час, однак, жив у Відні, біля рідної домівки (Шуберт народився в цьому місті в 1797 році), украй рідко, чи ледве не «з-під палки» з’являвся у світському суспільстві, ще більше рідко брав участь у музичному житті Відня. Жив де потрапило: найчастіше на якому-небудь горищі, де писав вдень і вночі, при тьмяному світлі тріски, на якихось замаслених клаптиках папера, списуючи їх нервовим і дрібним почерком. Його зовсім не турбувало — чи будуть видані його твори чи пропадуть у забутті. І тільки, завдяки нечисленним друзям і шанувальникам музики Шуберта, його твори були дбайливо донесені до слухача. Музикою Шуберта захоплювалися всі навколо, однак він жодного разу не скористався загальним визнанням для того, щоб зробити собі кар'єру. Його пісні розспівували всі навколо, його музика звучала в салонах і концертних залах — а він у цей час сидів на своєму убогому горищі, самотній, голодний і безпомічний, і мріяв про шматочок хліба, якого от уже кілька днів у нього не було й у спомині. Усі гроші, що перепадали йому як гонорар, майже цілком ішли на папір і пера, щоб продовжувати писати далі.

Якщо творчість Бетховена, його старшого сучасника, харчувалося революційними ідеями, якими була перейнята суспільна свідомість Європи, то розквіт дарування Шуберта довівся на роки реакції, коли для людини обставини його власної долі стали важливіше соціальної героїки, настільки яскраво втіленої бетховенським генієм.