Висновки. 
Кредитування банками України сільськогосподарських підприємств

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей і основних аспектів організації кредитування банками сільськогосподарських підприємств України в ринкових умовах. Обґрунтування теоретико-методологічних засад банківського кредитування аграрного сектору, визначення основних видів кредитів та джерел формування ризиків сприятимуть підвищенню ефективності банківського кредитування, зниженню кредитних ризиків та розвитку агропромислового комплексу країни. До основних висновків та рекомендацій теоретичного, наукового, методологічного і практичного характеру, що відбивають розв’язання основних завдань роботи відповідно до поставленої мети дисертації, можна віднести такі:

• 1. Проведене дослідження сутності економічної категорії «кредит», особливостей її вияву в банківському кредитуванні дозволило уточнити сутність кредиту. Кредит — це економічні відносини, що виникають у зв’язку з передачею кредитором позичальникові в тимчасове користування коштів на умовах економічної доцільності. Сформульована додаткова умова організації кредитних відносин — економічна доцільність. Вона полягає в тому, що кредиторові має бути більш вигідно надати кредит позичальникові з отриманням плати, ніж використати ці кошти (вартість) для власних потреб, а для позичальника ефект від використання позичених коштів (вартості) має перевищувати розмір плати кредиторові за користування кредитом. Економічна доцільність є більш широким поняттям, ніж платність кредиту, оскільки може передбачати не тільки отримання прибутку кредитором і позичальником, але й збільшення споживної вартості активів.
• 2. Мінімізації ризиків сприятиме запропонований принцип адекватності кредитування, який передбачає таке: 1) позичальник повинен брати еквівалентну участь власним майном та (або) грошовими коштами в кредитному заході; 2) банк повинен надавати позичальникові обґрунтовану суму кредиту, достатню для успішної реалізації проекту.
• 3. Удосконалено класифікацію кредитів, зокрема за операціями з аграрними позичальниками. Так, за режимом кредитування запропоновано виділяти кредити: пільгові, компенсаційні і ординарні (на загальних умовах). Доцільність виділення компенсаційних кредитів обумовлена особливим порядком їх надання: рішення про надання кредиту приймається банком, а рішення про виділення бюджетної компенсації приймається місцевими органами влади на конкурсних умовах, регламентованих Кабінетом міністрів України.
• 4. На банківське кредитування сільськогосподарських підприємств впливають такі групи факторів: галузеві - сезонність виробництва, циклічність грошових надходжень, особливості обліку витрат, специфічність застави; макроекономічні - державне регулювання ринку продовольства, залежність від експортного потенціалу; внутрішньобанківські - недосконалість кредитних процедур, брак досвіду кредитування. З огляду на наведене кредитна політика банків-кредиторів сільськогосподарських підприємств повинна відрізнятись від загальноприйнятої спеціальними правилами. Здобувачем сформульовано правила формування кредитної політики банку, які, зокрема, передбачають диференційованість підходів до позичальників, установлення сезонних графіків надання та погашення кредитів з урахуванням циклічності аграрного виробництва, використання методик оцінки фінансово-економічного стану позичальників з урахуванням галузевих особливостей аграрного бізнесу, оформлення в заставу майбутнього врожаю, тварин тощо.
• 5. Визначено важелі, за допомогою яких держава може впливати на обсяги банківського кредитування сільськогосподарських виробників. Так, створення Державного аграрного фонду може поліпшити регулювання ринку АПК. Разом з тим ф’ючерсна біржа для торгівлі сільськогосподарською продукцією, створена за участі держави, на наше переконання, більш ефективно розв’яже проблему стабілізації цін та ліквідності забезпечення банківських кредитів. Розвиток кредитування новостворених сільськогосподарських підприємств і фермерів, які не мають відповідного досвіду роботи та необхідної застави, може бути забезпечений завдяки гарантуванню кредитів Фермерським сервісним агентством та (або) Державним фондом гарантування кредитів.
• 6. Доведено, що активізація кредитування аграрного комплексу неможлива без удосконалення механізму захисту прав кредиторів. Цьому може сприяти формування земельного ринку, скасування державою мораторію на іпотеку земель сільськогосподарського призначення, створення кредитних бюро і рейтингових агенцій. Упевненість комерційного банку в тому, що наданий кредит буде вчасно повернутий з виплатою нарахованих процентів, є однією із запорук збільшення обсягів кредитування аграрного сектору економіки та поступового зниження рівня процентних ставок.
• 7. Дисертантом запропоновано запровадити механізм рефінансування Національним банком України банківських установ, які здійснюють середньота довгострокове кредитування аграрних виробників, під заставу емітованих банками облігацій або кредитних портфелів однорідних за умовами кредитів, наданих підприємствам АПК. Розвиток вітчизняних інвесторів — страхових компаній і пенсійних фондів — створить передумови для формування середньоі довгострокових ресурсів банків за рахунок сек’юритизації їх активів.
• 8. Уточнено поняття «кредитний ризик» з позиції управління кредитним портфелем як відхилення фактичної дохідності портфеля від планової у зв’язку з недоотриманням банком доходів та витратами на формування резервів і проведення претензійно-позовної роботи. Таке визначення дозволяє точніше оцінити фінансові наслідки ризикової кредитної політики. Обґрунтовано розподіл кредитного ризику сільськогосподарських позичальників залежно від джерел виникнення: на управлінський (діловий) ризик; фінансовий ризик; бізнесовий ризик. Використання банками запропонованого в дисертаційному дослідженні аналізу структури сільськогосподарського кредитного ризику та методів управління ризиком підчас кредитування аграрних підприємств має підвищити ефективність кредитних вкладень банків у агропромисловий комплекс.
• 9. У результаті аналізу діяльності аграрних підприємств запропоновано таку класифікацію кредитних ризиків: бізнесовий — ризик впливу галузевих факторів на діяльність підприємства; фінансовий — ризик погіршення фінансового стану підприємства; управлінський (організаційний) — ризик того, що ділові якості менеджменту позичальника недостатньо високі для успішного ведення бізнесу. Повномасштабне страхування аграрних ризиків та майна підприємств має підвищити ефективність діяльності позичальників та захистити інтереси банків-кредиторів. Для розвитку страхування доцільно запровадити державну компенсацію витрат підприємств на страхування врожаю і майна.
• 10. З метою мінімізації ризиків доцільно передбачити в кредитній політиці банку такий розподіл функцій: фронт-офіс — продаж кредиту, мідл-офіс — оцінка кредитного ризику, бек-офіс — моніторинг додержання внутрішніх процедур, завершення проведення кредитної операції. Доведено необхідність виділення в окрему вертикаль підрозділів ризик-менеджменту банку. Реалізація такої організаційної структури в досліджуваних нами банках уможливила зниження рівня проблемної заборгованості та обсягів формування резервів на покриття кредитних ризиків.
• 11. Запропоновано методичні засади аналізу кредитоспроможності сільськогосподарських виробників та оцінки кредитного ризику аграрних підприємств, які покладено в основу Методики оцінки кредитних ризиків при кредитуванні банками підприємств-сільгосптоваровиробників. Визначати кредитний рейтинг позичальника слід з урахуванням особливостей ведення аграрного бізнесу, фінансового стану клієнта та ризикованості операції. Оцінку ризику необхідно здійснювати під час прийняття рішення про проведення кредитної операції та розрахунку розміру резерву на покриття можливих збитків від активних операцій.
• 12. Об'єктивне визначення розміру плати за користування кредитними ресурсами, диференціацію процентних ставок може забезпечити розроблена автором Методика розрахунку гранично-мінімальної процентної ставки за кредитними операціями банку, яка дозволяє враховувати кредитний рейтинг позичальника та інші умови проведення кредитної операції - розмір та структуру забезпечення, рівень ризикованості кредиту для банку.