Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкрито наукову новизну, наукове та практичне значення дисертаційної роботи, а також наведено дані щодо апробації отриманих результатів.

У першому розділі — «Теоретико-методологічні засади державного управління ринком цінних паперів» — систематизовано підходи і погляди представників різних наукових течій щодо місця та ролі механізмів державного управління фондовим ринком як одного із важелів державного регулювання економічних процесів. Розкрито суть, місце та завдання державного управління інфраструктурою ринку цінних паперів, роль державного управління у забезпеченні економічного зростання, визначено функції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку як суб'єкта державного управління.

На основі аналізу наукового доробку провідних вітчизняних (М.О.Мозгового, М. О. Бурмаки, C.О.Білої, В.Є.Воротіна, В.О.Галічевої, А. Т. Головка, К.В.Міріна, О. Г. Мендрула, О. В. Мертенса, С.О.Москвіна, О. М. Науменка, І.В.Розпутенка, Л.В.Ільченко-Сюйви, О.М.Іваницької, Ю. В. Ковбасюка, В.В.Юрчишина) та зарубіжних авторів (Л.Вальраса, П. Друкера, Дункана Джека, Дж. Кейнса, Г. Кунца, Й. Кхола, М. Х. Мескона, Г. Марковиця, Дж. Моррисея, Д. Рікардо, Домініка Ру, Дж. Хікса, М. Фрідмана, У. Шарпа) та інших було визначено ступінь розробленості досліджуваної проблематики, а саме ролі та місця держави в державному управлінні економічним процесам і ринку цінних паперів зокрема.

Ринок цінних паперів має приваблювати інвесторів законністю, чесністю та порядком, чого можна досягти лише шляхом його державного регулювання.

Основні функції щодо управління ринком цінних паперів в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, висуває настільки високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його побудову, що тільки завдяки заходам, що вживаються органами державної влади, йому можна буде надати цивілізованої та безпечної форми. Необхідність державного управління ринком цінних паперів пояснюється тим, що на цьому ринку наявні інтереси як держави, так і різних його учасників, між якими можуть виникати суперечності. Для забезпечення стабільності і правового впорядкування ринку, регламентування взаємовідносин між усіма його учасниками держава впроваджує відповідну систему регулювання.

Функції управління ринком цінних паперів і контролю за ним здійснюються державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за розкриттям великих масивів інформації, та необхідністю: видачі великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів, організації реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється, створення для широких верств інвесторів органу, який здатен захистити їхні інтереси, а також цілим рядом інших обставин. Таким чином, завдання держави в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо державного управління ринком цінних паперів є надзвичайно важливим з огляду на інтеграційні процеси у Європі. У цьому контексті було визначено напрями подальшого дослідження, зокрема аналіз досвіду країн ЄС та Європейських регуляторів ринків цінних паперів.

Сьогодні у світі накопичено значний досвід управління як розвинених ринків цінних паперів, так і тих, що розвиваються. Важливо правильно і раціонально використати цей досвід в Україні.

У другому розділі — «Оцінка діючої системи державного управління ринком цінних паперів України» — досліджено особливості державного управління ринком цінних паперів України в контексті глобалізації цих процесів; проаналізовано нормативно-правову базу функціонування фондового ринку України і діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в контексті світового досвіду; розглянуто державний механізм формування і розвитку національної депозитарної системи.

Установлено, що органам управління бракує відповідної політичної (правової та інституційної) незалежності. Спостерігається постійне політичне втручання (з боку уряду, парламенту і часто впливових фінансових установ) у процес прийняття рішень фінансовими регуляторними органами. Призначення вищого керівництва здійснюється на основі компромісу і часто зумовлене політичним фаворитизмом, а не визнанням компетентності і бездоганної репутації призначуваних осіб.

Низька спроможність регуляторних органів у сфері правозастосування спричиняє непрозорість, слабке корпоративне управління та нерівні правила гри на ринку.

Довіра до фондового ринку залишається досі відносно невисокою. Інвестори, які працюють на ринку цінних паперів, зацікавлені у стабільності, прозорості і прогнозованості дій органів регулювання, а також правового середовища.

За більшою частиною показників розвитку свого фінансового сектора Україна істотно відстає від країн Центральної Європи, які нещодавно стали членами ЄС.

Український фондовий ринок потребує глибокої реструктуризації для того, щоб конкурувати і виживати на єдиному фінансовому ринку ЄС. Це вимагає вжиття заходів з удосконалення інфраструктури ринку та зміцнення його правового і регуляторного середовища.

До сьогодні в Україні діяло три депозитарії: Міжрегіональний фондовий союз (МФС), у якому враховується левова частка всіх недержавних цінних паперів, Національний депозитарій України (НДУ), а також депозитарій державних цінних паперів НБУ. В березні 2008 р. було створено Всеукраїнський депозитарій цінних паперів. Сьогодні клієнтами МФС є близько 260 зберігачів цінних паперів, НДУ? 60, обсяг обслуговуваних фондовим союзом депозитарних активів на 30 грудня 2008 р. перевищив 306 млрд грн, НДУ? 8 млрд грн.

Співіснування трьох центральних депозитаріїв, які мають обслуговувати український фондовий ринок, перешкоджає здоровому розвитку фондового ринку України.

З часу заснування у 1997 р. депозитарій МФС проводить кліринг і розрахунки за бездокументарними цінними паперами, обслуговує рахунки понад 1 100 учасників ринку, зокрема емітентів, банків і зберігачів цінних паперів. МФС відповідає шістьом з дев’яти стандартів, прийнятих Групою тридцяти (G-З0), тобто стандартам: підтверджень трансакцій у режимі Т+1, підтвердження змісту угоди для клієнтів, поставки проти платежу, безповоротних платежів, стандарту розрахунків Т+3, а також стандарту кодифікації. Трьох інших стандартів стосовно багатостороннього взаємозаліку, центрального депозитарію цінних паперів і процедур отримання і надання цінних паперів в позику дотримуватися неможливо, оскільки українське законодавство на даний час не відповідає міжнародним стандартам.

До створення НДУ у 1999 р. уряд України підписав Меморандум про взаєморозуміння зі Світовим банком. У Меморандумі йшлося про те, що НДУ не матиме жодних комерційних функцій, проте протягом чинності Меморандуму, тобто до 2010 р., він буде виконувати лише три функції: кодифікації, стандартизації і міжнародних зв’язків. На початку 2006 р. дія Меморандуму припинена, а згодом, того ж року, НДУ отримав ліцензію на здійснення депозитарної діяльності.

Біржова та депозитарна системи України потребують консолідації на принципах директив Європейського Союзу та світового досвіду, інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури та мають містити такі структурні елементи:

• — єдину національну фондову біржу;
• — центральний депозитарій цінних паперів;
• — централізовану клірингову палату;
• — електронну торговельно-інформаційну систему та систему передачі і обробки даних щодо купівлі/продажу цінних паперів.

Система реєстраторів дуже ненадійна і відкрита до зловживань. Вимоги до ліцензування є мінімальними. В останні роки зафіксовано кілька випадків ведення подвійних реєстрів і викрадення акцій через систему реєстраторів.

Щоб вирішити ці питання, необхідно: для зміцнення ПФТС та інших фондових бірж ДКЦПФР слід нормативно зробити жорсткішими вимоги щодо розкриття інформації емітентами, цінні яких папери перебувають на першому рівні лістингу ПФТС; наполягати на створенні всіма фондовими біржами незалежних департаментів з нагляду за дотриманням вимог, підзвітних наглядовій раді; провести повторне ліцензування всіх фондових бірж, які не відповідають мінімальним нормам щодо обсягів торгівлі; вимагати, щоб ПФТС отримувала звіт про всі позабіржові операції протягом 15 хв з часу завершення операції, а також запровадження на ПФТС необхідної для цього електронної платформи, проводити приватизацію через основну фондову біржу.

Для удосконалення системи клірингу і розрахунків слід прийняти низку законів щодо впровадження багатостороннього взаємозаліку, центрального депозитарію цінних паперів, а також процедур отримання і надання цінних паперів в позику з дотриманням міжнародних стандартів (G-З0). ДКЦПФР має згідно з нормативами вимагати, щоб всі запити про реєстри акціонерів передавалися в електронному вигляді, а реєстратори в обов’язковому порядку використовували цю електронну платформу; заборонити будь-яким юридичним або фізичним особам придбання (прямо чи опосередковано) понад 5% акцій будь-якої розрахунково-клірингової установи.

З метою модернізації системи реєстраторів і зберігачів ДКЦПФР має відповідно до нормативів наполягати на тому, щоб сертифікати акцій, які перебувають у зберігачів, конвертувалися у бездокументарну форму починаючи з наступних торгів ними, а також на тому, що усі випуски нових акцій здійснювалися у бездокументарній формі; встановити більш жорсткі вимоги до реєстраторів і провести повторне ліцензування всіх реєстраторів з дотриманням нових вимог до ліцензування.

У цьому контексті було визначено напрями подальшого дослідження:

аналіз досвіду ЄС та європейських комісій з цінних паперів, реформування правової системи України щодо регулювання діяльності на фондовому ринку і приведення її у відповідність з нормами ЄС.

У третьому розділі - «Шляхи реформування системи державного управління національним ринком цінних паперів в контексті європейської інтеграції» — висвітлено засади реформування системи державного управління національним фондовим ринком в контексті європейської інтеграції, наведено економічні критерії вступу до ЄС, узагальнено напрями інтеграції України до єдиного фінансового ринку Європейського Союзу.

Визначено, що свідоме та послідовне застосування нормативно-правових актів ЄС, що регулюють ринки цінних паперів, у процесі створення нормативної бази України є необхідною умовою інтеграції України до ЄС.

Розбіжності і неузгодженості в національному законодавстві та нормативних актах можуть значно перешкоджати входженню національного ринку в світову фінансову систему, заохоченню іноземних інвесторів або діяльності фінансових установ за кордоном.

Важливим аспектом гармонізації з вимогами ЄС є також розвиток політично незалежних і фінансово-самостійних регуляторів фондового ринку з дотриманням міжнародних стандартів, завдяки яким вони зможуть здобути взаємне визнання регуляторів країн-членів ЄС, що є необхідною умовою вступу до ЄС.

В Україні необхідно створити національний центральний депозитарій цінних паперів.

Можливо, центральний депозитарій стане єдиним дійсно централізованим інститутом інфраструктури ринку цінних паперів з монопольними функціями. Якщо ринки фінансових інструментів в Україні будуть реформовані, що потягне за собою зміни в моделі інфраструктури, то відбудеться реальна трансформація реєстраторів у депозитарні установи (рис. 1).

Рис. 1. Переміщення цінних паперів у системі депозитарного обліку

Український центральний депозитарій має виконувати такі функції: взяття на облік всіх випусків корпоративних цінних паперів та облігацій місцевих позик відповідно до глобальних сертифікатів; зберігання глобальних сертифікатів; присвоєння міжнародних ідентифікаційних номерів цінним паперам; ведення зведеного переліку випуску емісійних цінних паперів; ведення депозитарного обліку по всіх випусках корпоративних цінних паперів та облігацій місцевих позик в розрізі рахунків у цінних паперах депозитарних установ.

До повноважень центрального депозитарію належать відкриття та ведення рахунків у цінних паперах депозитарними установами, а також грошових рахунків у національній та іноземних валютах, які необхідні для здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів; відкриття та ведення кореспондентських рахунків у цінних паперах депозитаріями інших країн та міжнародними депозитарно-кліринговими установами; відкриття кореспондентських рахунків (у цінних паперах та грошових коштах в депозитаріях інших країн та в міжнародних депозитарно-клірингових установах; проведення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів для депозитарних установ, фондових бірж або інших організаторів торгівлі цінними паперами, іноземних депозитарних установ (рис. 2).

Рис. 2. Здійснення транзакцій з цінними паперами у центральному депозитарії

Центральний депозитарій забезпечує можливість виконання розрахунків за правочинами щодо цінних паперів за умови одночасної поставки грошей та цінних паперів, організацію електронного документообігу з депозитарними установами та фондовими біржами або іншими організаторами торгівлі цінними паперами.

Розвиток фондового ринку сповільнюється через недоліки в ринковій інфраструктурі. При існуванні Позабіржової фондової торгівельної системи (ПФТС), яка обслуговує 96% від усіх операцій з цінними паперами на організованому ринку України, у дев’яти інших біржах відпадає потреба. Торгівля на Українській фондовій біржі (УФБ) нерегулярна і недостатньо інформаційно прозора. Інші 8 бірж майже не працюють і існують в основному з метою участі в операціях з приватизації, що проводяться Фондом державного майна України, завдяки яким вони отримують 1% нагороди від продажу акцій у державній власності. Аналітики ринку зазначають, що операції, які час від часу проводяться на таких майданчиках, зазвичай здійснюються з метою маніпулювання вартістю цінних паперів, якими торгують. Ціни акцій, що обертаються на таких біржах, дуже сильно коливаються без об'єктивних на те причин.

Крім того, ринок дуже фрагментований. Так, на українському фондовому ринку функціонують 10 фондових бірж і торговельних систем, 887 торговців цінними паперами, 368 незалежних реєстраторів, 184 зберігачі і 3 депозитарії. На восьми з десяти наявних фондових біржах не ведеться активна діяльність. Відсутній обмін інформацією між зберігачами, а реєстрація реєстраторами нових власників акцій відбувається лише після тривалих затримок. Розвиток ринку цінних паперів гальмується через слабкість та фрагментованість ринкової інфраструктури і неефективне корпоративне управління.

Для України принципово важливою залишається побудова законодавчої бази стосовно ринку цінних паперів відповідно до міжнародних вимог. Світовий досвід свідчить про те, що слабкорозвинений ринок цінних паперів країни є причиною економічної, а нерідко й політичної кризи, а тому державну політику у сфері фондового ринку слід розглядати як гармонійний та невід'ємний складовий елемент загальнодержавної стратегії залучення інвестиційного капіталу.

Однією з провідних тенденцій на світових ринках капіталу є об'єднання державних органів — регуляторів, що комплексно впорядковують усі їх складові та здійснюють консолідований нагляд за фінансовими установами — так званими мегарегуляторами.

Нефективні та неекономічні установи ринку цінних паперів необхідно перебудувати або вони мають припинити свою діяльність, опинившись у ситуації безпосередньої конкуренції з відповідними установами з країн-членів ЄС.