Гроші як засіб нагромадження

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену ціль — збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість у звичайних кусках чи брусках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу — створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця піль визначалась ускладненням самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для приводних І відвідних каналів регулювання грошового обігу.

Товаровиробники почали нагромаджувати скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майбутньому. Щоб наблизити таке майбутнє, вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних паперах, що приносило їм прибуток у вигляді процентів, дивідендів. Відтак скарб перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей для збереження вартості як моменту в процесі розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції. На відміну від функції нагромадження скарб її стали називати функцією нагромадження вартості.

З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей, що її виконували. Спочатку ослабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромаджених грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла її потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла: їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей — паперові, депозитні, електронні.

Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них. де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення І є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення, воно має форм; скарбу Й обслуговується справжніми грошима — золотом.

Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як засобу нагромадження вартості дає можливість визначити механізм зв’язку золотих запасів з грошовим обігом. Загальновідомо, що золоті запаси в сучасних умовах виконують функцію страхування нагромаджень вартості у формі нерозмінних грошей від інфляційного знецінення останніх. Таке страхування саме по собі свідчить про наявність зв’язку золотих запасів із грошовим обігом, де якраз і формуються інфляційні процеси. Конкретніше цей зв’язок виявляється через вплив зміни золотих запасі" на нагромадження грошових знаків.

Державні запаси золота офіційно включаються до золотовалютних резервів країни і слугують резервом світових грошей. При збільшенні цих запасів за рахунок розширення власного видобутку золота держава додатково випускає в оборот національні гроші і підвищує їх масу в обігу. Якщо держава збільшує свої запаси золота внаслідок позитивного платіжного балансу чи прямої закупівлі його на міжнародному ринку, то на відповідну суму зменшується товарна пропозиція на внутрішньому ринку, що безпосередньо впливає на обіг національних грошей у країні. Держава може по-різному використати свій запас золота:. продати на міжнародному ринку для збільшення валютної частини свого резерву світових грошей, що не матиме прямого впливу на внутрішній грошовий оборот;

реалізувати на світовому ринку для закупівлі там товарів та послуг необхідних на внутрішньому ринку, а також для погашення зовнішніх боргів. У цих випадках прямо чи опосередковано зростатиме товарна пропозиція і поліпшуватиметься стан грошового обороту у країні;

одержати під заставу золотого запасу міжнародну позику, за рахунок якої збільшити імпорт товарів і розширити товарне забезпечення внутрішнього грошового обороту.

Отже золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою грошового нагромадження і втратили свою роль приводних і відвідних каналів для грошового обороту, все ж вони зберігають опосередкований зв’язок з останнім, що свідчить про часткове збереження за золотом однієї з функцій грошей — нагромадження вартості.

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб'єктів економіки внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обороту, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу. Крім того, сама система розподілу національного доходу й оплати праці була сформована так, що грошові доходи забезпечували переважно поточні споживчі потреби населення. Нагромадження вартості за цих умов здійснювалося переважно за рахунок економії на поточних витратах. Тому грошові нагромадження населення були справедливо названі заощадженнями і розглядалися як самостійна сфера даної функції грошей, а сама функція називалася в навчальній літературі функцією засобу нагромадження і заощадження населення. В умовах переходу до ринкової економіки, коли зняті надзвичайно жорсткі обмеження з доходів населення і воно дістало широкі можливості для Інвестицій, стирається межа між указаними сферами цієї функції грошей і відпадає необхідність у її подвійній назві.