Основи підприємницької та управлінської діяльності

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКДЕМІЯ УКРАЇНИ КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІКУМ ЗАТВЕРДЖЕНО:

Заступник директора КТНМетАУ з навчальної роботи

________________ Т.О. Сердюк

«_______» _______________2010 р.

Напрям: 90 404 «Металургія і металознавство»

Спеціальність: 5.90 404 «Обробка металів тиском»

Дисципліна: Основи підприємницької та управлінської діяльності

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА для самостійної роботи Розробник: викладач КТНМет АУ

Новікова О.В.

Розглянуто і схвалено на засіданні

предметно-циклової комісії

«Економічних дисциплін»

Протокол № ___від «___"____2010 р.

Голова ЦК ________ З. В. Мамонтова м. Кривий Ріг

2010 р.

ЗМІСТ Тема «Закон України «Про підприємства».

План

1. Поняття підприємства, його види за формою власності

2. Утворення і майно підприємства, господарська, економічна та соціальна його діяльність.

3. Ліквідація і реорганізація підприємства.

Тема «Закон України «Про підприємництво».

План

1. Організація підприємницької діяльності: суб'єкти, об'єкти, види підприємництва. Права та обов’язки підприємця.

2. Відповідальність підприємств.

3. Підприємство і держава.

Тема «Загальні положення підприємництва».

План

1. Основні суб'єкти підприємницької діяльності, свобода підприємницької діяльності.

2. Рушійні сили підприємництва. Форми економічної свободи.

3. Умови і принципи управлінської діяльності, обмеження у підприємництві.

Тема «Етика і культура підприємницької діяльності».

План

1. Психологія та етика ділової якості підприємця.

2. Культура підприємницької діяльності.

Тема «Організаційно правові форми підприємництва».

План

1. Одноосібне володіння, товариства, корпорації. Добровільні об'єднання підприємців.

2. Франчайзинг, як особлива форма організації бізнесу.

Тема «Типологія підприємництва».

План

1. Підприємництво у фінансовій сфері.

2. Виробнича підприємницька діяльність, посередницька діяльність.

Тема «Конкуренція і підприємництво».

План

1. Сутність конкуренції. Форми та методи конкурентної боротьби.

2. Конкурентоспроможність підприємства.

Тема «Ризик і страхування підприємницької діяльності».

План

1. Сутність і основні види ризиків.

2. Управління економічними ризиками.

Тема «Як організувати свою справу і стати бізнесменом».

План

1. Вибір сфери бізнесу. Бізнес — план підприємницької діяльності.

Тема «Поняття, рівні та функції управління».

План

1. Поняття про управління як систему знань. Рівні управління.

2. Взаємозв'язок між рівнями управління.

3. Класифікація управлінського персоналу.

4. Функції управління та взаємозв'язок між ними.

Тема «Організаційні структури управління».

План

1. Поняття організаційної структури управління та її види.

2. Дільниця і бригада первинні ланки організації виробництва та їх місце в структурі управління підприємством.

Тема «Органи управління підприємством і цехом».

План

1. Сучасні структури органів управління підприємством та цехом.

2. Майстер — організатор виробництва, лідер трудового колективу.

Тема «Принципи та методи управлінської діяльності».

План

1. Поняття принципів управлінської діяльності, їх суть та зміст.

2. Методи управлінської діяльності, їх види і сутність.

3. Соціально — психологічні методи управління.

Тема «Керівник трудового колективу. Основи психології особистості та малих груп».

План

1. Основні вимоги, які пред’являються до керівника в сучасних умовах.

2. Стиль керівництва трудовим колективом.

3. Поняття особистості і колективу. Структура особистості.

4. Основні типи темпераменту особистості.

5. Формування трудового колективу, етапи його розвитку

6. Формальна та неформальна організаційна культура.

7. Вивчення і оцінка кадрів підприємства.

8. Конфліктні ситуації в колективі та роль керівника в їх розв’язанні.

Тема «Планування та організація особистої праці керівника».

План

1. Основні напрямки наукової організації праці керівника. Основні вимоги до організації основного місця керівника.

2. Методика роботи зі спеціальною апаратурою. Робота керівника з документацією. Складання індивідуальних планів роботи керівника. Телефон та ділове спілкування.

3. Задачі і практика ділових нарад, їх підготовка і проведення.

4. Використання засобів зв’язку, промислового телебачення, персонального комп’ютера у роботі керівника.

Тема «Інформація в управлінській діяльності та прийняття управлінських рішень».

План

1. Сутність комунікацій і їх роль у системі управління.

2. Способи комунікацій. Комунікаційні канали.

3. Управлінські рішення, та їх типи. Технологія прийняття управлінських рішень.

Тема «Сутність маркетингу та основні поняття».

План

1. Сутність і розуміння сучасного маркетингу.

2. Основні поняття сучасного маркетингу.

Тема «Сутність маркетингових досліджень. Аналіз первинної і вторинної інформації».

План

1. Сутність маркетингових досліджень.

2. Аналіз первинної і вторинної інформації.

Тема «Маркетингова товарна політика її сутність та значення. Життєвий цикл товару, види товару. Маркетингова цінова політика».

План

1. Маркетингова товарна політика її сутність та значення.

2. Життєвий цикл товару, види товару.

3. Маркетингова цінова політика Тема «Маркетингова політика розподілу товарів. Канали розподілу їх функції. Оптова і роздрібна торгівля».

План

1. Маркетингова політика розподілу товарів.

2. Канали розподілу їх функції. Оптова і роздрібна торгівля.

Тема «Суть, завдання і функції управління маркетингом».

Перелік використаної літератури Тема «Закон України «Про підприємства»

План

1. Поняття підприємства, його види за формою власності

2. Утворення і майно підприємства, господарська, економічна та соціальна його діяльність.

3. Ліквідація і реорганізація підприємства.

Необхідно знати: загальні положення Закону України «Про підприємства», поняття підприємства, його види за формою власності; порядок утворення підприємства; механізм формування капіталу підприємства; господарську, економічну та соціальну його діяльність; порядок ліквідації і реорганізації підприємства.

Необхідно вміти: давати загальну характеристику підприємств відповідно до їх класифікації.

1. Поняття підприємства, його види за формою власності

Підприємство — це організаційно відокремлена й економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку.

Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємств в Україні, є Закони України: «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та ін.

Зокрема, Закон України «Про підприємства в Україні» визначає види та організаційні форми підприємства, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації, механізм здійснення підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Цим Законом визначені рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від організаційної форми та форми власності на майно; він спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність за результати своєї господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими суб'єктами господарювання, органами державного управління та ін.

Структура Закону України «Про підприємства в Україні»:

— Розділ І. Загальні положення

— Розділ II. Створення підприємства і порядок його реєстрації

— Розділ III. Майно підприємства

— Розділ IV. Управління підприємством і самоврядування трудового колективу

— Розділ V. Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства

— Розділ VI. Підприємство і держава

— Розділ VII. Ліквідація і реорганізація підприємства

— Розділ VIII. Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства Підприємства мають такі ознаки:

— виробничо-технічна єдність (спільність продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад виробничих фондів, єдина технічна політика, спільність допоміжного і обслуговуючого господарств);

— організаційно-соціальна єдність (наявність єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприємства, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи);

— фінансово-економічна самостійність (можливість самостійно визначати напрямки економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрямки розподілу прибутку підприємства, форми і розміри матеріального стимулювання, спільність системи планування та обліку).

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме:

1. Мета і характер діяльності:

— комерційні, метою яких є одержання прибутку;

— некомерційні, які не ставлять собі за мету отримання грошових економічних результатів (благодійні фонди і організації).

2. Форма власності:

— приватні (індивідуальні, засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили; сімейні, засновані на власності і праці однієї сім'ї; приватні, засновані на власності однієї особи з правом найму робочої сили);

— колективні (засновані на власності колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації);

— державні (засновані на власності держави, в тому числі казенні);

— муніципальні (державні комунальні підприємства, засновані на власності громади адміністративно-територіальних одиниць);

— спільні підприємства (засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав);

— іноземних громадян або організацій (засновані виключно на власності фізичних або юридичних осіб іноземних держав).

3. Правовий статус і форма господарювання:

— одноосібні приватні підприємства — власником є фізична особа або сім'я; отримує дохід (прибуток); несе весь тягар ризику.

Перевагами такої форми підприємства є простота заснування, незначні випрати на засновницько-реєстраційні операції, повна самостійність, оперативність і свобода підприємницьких дій, відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток підприємства.

Недоліки: обмежені можливості для розширення капіталу, повна відповідальність за борги, відсутність спеціалізованого менеджменту, невизначеність термінів функціонування, оскільки підприємство юридично припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлення волі або психічного захворювання одноосібного власника.

— Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності.

Перевагами є збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу, диференціація виконуваних функцій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністративних).

Недоліком — протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.

— Орендні - мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном.

Переваги: не вимагає значних коштів для придбання майна, немає ризику за техніко-економічне старіння основних фондів, його несе орендодавець.

Недоліки: обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власником майна.

— Господарські товариства — передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.

Основою взаємовідносин між партнерами є договір.

За ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результати розрізняють:

— товариство з повною відповідальністю (всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, а й власним майном);

— товариство з обмеженою відповідальністю (учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах своїх внесків у вигляді майна, грошових коштів, продуктів інтелектуальної власності тощо);

— командитне товариство (поряд з учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність якого обмежується внеском у майно підприємства, але не особистим майном; такий учасник називається командитом);

акціонерні товариства (відкритого і закритого типу) (власність підприємства розподілена на частини і власниками вважаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал; весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування; функції власності і контролю поділені між власниками (акціонерами) і менеджерами.

Перевагами господарських товариств є:

Більш широкі можливості для розширення виробництва, збільшення фінансової незалежності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів, можливість залучення до управління професійних менеджерів; для акціонерних товариств — реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів, акціонери не можуть зазнати більших втрат, ніж ними було вкладено в акції, простіше збільшувати обсяги виробництва і суми прибутку.

Недоліки: виникнення протиріч між інтересами партнерів спричиняє малоефективну діяльність, а колективний менеджмент — негнучке управління виробництвом; для акціонерних товариств — притаманні розбіжності між функціями власності та контролю, інколи виникають суперечності між акціонерами і менеджерами, наявність подвійного оподаткування (спочатку прибутку акціонерного товариства, а потім дивідендів акціонерів).

4. Національна належність капіталу підприємств:

— національні (капітал підприємств належить підприємцям своєї країни);

— іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);

— змішані (капітал підприємств належить громадянам різних країн).

5. Галузево-функціональні види діяльності:

— промислові;

— сільськогосподарські;

— будівельні;

— транспортні;

— торговельні;

— лізингові;

— банківські

— та ін.

6. Розміри підприємств за чисельністю працівників:

— малі, до яких належать (за чисельністю працюючих):

1) у промисловості та будівництві - до 200 чол.;

2) у інших галузях виробничої сфери — до 50 чол.;

3) у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.;

4) у галузях невиробничої сфери — до 25 чол.;

5) у роздрібній торгівлі - до 15 чол.;

— середні;

— великі.

Розміри середніх і великих підприємств за чисельністю працюючих законодавчо не регулюються.

Існують інші класифікаційні ознаки підприємств, наприклад, за типом виробництва, за ступенем спеціалізації, але перелічені є найважливішими.

Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.

В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:

— асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;

— корпорація — договірне об'єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;

— консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;

— концерн — об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;

— холдинг — організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.

Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись залежно від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства (ринку). Ринок, як сфера товарного обігу і пов’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин між виробниками і споживачами складається з певних елементів.

Основними видами ринків за суб'єктним складом є:

— ринок виробників;

— ринок споживачів;

— ринок посередників;

— ринок державних установ;

— ринок міжнародних установ, покупців і споживачів.

За елементно-технологічним складом ринки поділяються на:

— ринок засобів виробництва;

— ринок предметів споживання;

— ринок інвестицій;

— ринок фінансово-кредитних ресурсів;

— ринок інновацій та інформації;

— валютний ринок.

За територіальною ознакою ринки класифікуються на:

— місцевий;

— регіональний;

— національний;

— транснаціональний;

— світовий.

Функції ринкової інфраструктури виконують товарні і фондові біржі, страхові компанії, венчурні фірми, інформаційні центри, транспортні мережі, банки.

Економіка сучасних вітчизняних підприємств має ряд особливостей, які пов’язані з неузгодженістю рішень на державному рівні, нестабільністю законодавчої бази, високим рівнем податків, «втечею» кваліфікованих кадрів. Такі негативні моменти спричиняють низький рівень іноземного інвестування в економіку України, обертання значної маси грошових коштів поза банками, «перелив» капіталів зі сфери виробництва у сферу торгового бізнесу через відсутність стимулів і пільг для вітчизняних товаровиробників та ін.

Усунення таких негативних явищ дало б можливість поліпшити роботу вітчизняних підприємств, створити умови для стабілізації їх власного становища та для наповнення бюджету держави.

2. Утворення і майно підприємства, господарська, економічна та соціальна його діяльність Формування капіталу підприємства Підприємницька діяльність передбачає наявність стартового капіталу. Він забезпечує фінансування проектів придбання і використання господарських ресурсів з метою отримання прибутку. Таке нагромадження початкового капіталу має назву статутного фонду.

Статутний фонд — це сукупність вкладів (у вартісному вираженні) засновників у майно створюваного підприємства в розмірах, визначених установчими документами, для забезпечення його діяльності. Статутний фонд одночасно забезпечує фінансово-економічні умови (як стартовий інвестиційний капітал) та регулює відносини власників щодо частки майна, виробленої продукції і прибутку. Внески власників господарського товариства до статутного фонду можуть бути здійснені у таких формах:

— майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

— цінні папери (акції і облігації);

— права на користування природними ресурсами, майном, об'єктами інтелектуальної власності та іншими майновими правами;

— грошові кошти (у тому числі і ТКВ).

Іноземні інвестиції до статутного фонду можуть здійснюватися у такому вигляді:

— іноземна валюта, що визначається конвертованою НБУ;

— грошові одиниці України — при інвестуванні в об'єкт початкового інвестування або інші об'єкти відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток;

— будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

— акції, облігації і корпоративні права (права власності на частку у статутному фонді юридичної особи, створеної згідно з законодавством інших країн, виражені у конвертованій валюті).

На практиці найбільше проблем виникає у зв’язку із вкладами до статутного фонду у вигляді нематеріальних активів. Вартість залежить від виду нематеріальних активів, які умовно розподіляються на 5 груп:

— об'єкти інтелектуальної власності, до яких відносять право власності на винахід, на корисну модель, на промисловий зразок, на сорт рослин, на фірмове найменування, на програмне забезпечення і науково-технічну інформацію — засвідчені патентами;

— об'єкт права користування природними ресурсами: право користування надрами, земельною ділянкою, користування геологічною, геоморфологічною та іншою інформацією про стан і можливості господарського використання природного середовища, право на використання водних, біологічних та інших ресурсів, яке може впливати на рівень екологічної безпеки підприємства і регіону;

— право на здійснення будь-якої діяльності, яке засвідчене ліцензією або патентом;

— гудвіл — вартість репутації фірми. Вартість цього нематеріального активу визначається як різниця балансової вартості активів підприємства і його ринкової вартості як цілісного майнового комплексу, яка визначається на підставі управлінських якостей і технологій. До цієї групи відносять і ноу-хау;

— право власності на майно: квартира, телефон, право на місце на товарній або фондовій біржах.

Для окремих видів діяльності вводяться обмеження щодо організаційно-правової форми порядку внесення коштів учасниками. Так, страхові компанії можуть бути створені у формі акціонерного товариства, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Проте внески до статутного фонду цих компаній не можуть бути здійснені у формі нематеріальних активів, а частка грошових коштів у створеному статутному фонді має бути не меншою 60%. При цьому дозволяється сплата грошової частини внесків (не більше 25%) державними цінними паперами за їх номіналом.

Інвестиційна компанія може бути створена у формі акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю, а інвестиційний фонд — у формі закритого акціонерного товариства Внески засновників інвестиційного фонду можуть бути зроблені лише готівкою, цінними паперами і нерухомим майном. При цьому частка одного засновника не може перевищувати 25% статутного фонду.

При формуванні статутного фонду розрізняють два поняття — внески і додаткові внески засновників до статутного фонду, які відрізняються за економічно-правовим характером.

Основні відмінності початкових і додаткових внесків у статутний фонд (СФ):

— порядок формування СФ за рахунок внесків учасників є обов’язковим елементом установчих документів (ст. 4.51 Закону України «Про господарські товариства»). Порядок внесення додаткових внесків може і не передбачатися;

— вартість оцінки внеску становить частку засновника у статутному фонді, додаткові внески, крім спеціально обумовлених випадків, не впливають на його розмір;

— рішення про збільшення розміру СФ підлягає реєстрації, при додаткових внесках це не передбачається;

— у випадку банкрутства учасники товариства відповідають за борги у межах своїх часток у статутному фонді. При цьому додаткові внески не беруться до уваги;

— збільшення вкладів і розміру СФ вимагає внесення змін до Статуту товариства і одностайного рішення загальних зборів. При додаткових внесках рішення приймається на зборах простою більшістю голосів;

— внесок, як частина учасника у СФ виконує такі функції:

1. Інвестування діяльності підприємства.

2. Регулювання відносин власності.

3. Управління товариством.

Додаткові внески виконують тільки функції інвестування.

Створення, організація і реєстрація бізнесу Після визначення джерел фінансування бізнесу і розрахунку початкового капіталу, ризиків, які будуть виникати при господарській діяльності потрібно виконати роботу по оформленню своєї справи.

Основними документами, які підтверджують статус юридичної особи, є статут, засновницький договір, тому що створення підприємства без цих документів неможливе.

При створенні малих підприємств, які мають індивідуальну форму бізнесу потрібен тільки статут підприємства. Для відкритого і розширеного командитного товариства розробляють і затверджують тільки засновницький договір. Для інших видів підприємств необхідні обидва документи.

Статут підприємства У статуті підприємства наводиться така інформація:

— власник, назва підприємства його адреса;

— предмет і цілі діяльності;

— органи управління і порядок їх формування;

— компетенція і повноваження трудового колективу і його виборних органів;

— порядок утворення майна;

— умови реорганізації і ліквідації.

Статут підприємства складається з таких розділів:

— загальні положення, предмет, основні цілі і напрями діяльності;

— про зовнішньоекономічну діяльність;

— про права підприємства і його майно;

— про виробничо-господарську діяльність, управління підприємством і його трудовим колективом;

— про організацію і оплату праці;

— про розподіл прибутків і компенсацію збитків;

— про облік, звітність і контроль;

— про припинення діяльності підприємства.

Статут підприємства затверджується власником майна — засновником підприємства.

Засновницький договір

Засновницький договір складається з таких розділів:

— предмет і мета діяльності;

— юридичний статус підприємства;

— статутний фонд і його частка у загальному обсязі витрат;

— вклади учасників у майновій і грошовій формах в уставному фонді;

— умови і порядок кредитування діяльності;

— обсяги виробництва, у тому числі на експорт;

— порядок нагромадження і розподілу прибутку і податку на прибуток;

— права і обов’язки засновників;

— структура управління;

— система постачання і збуту;

— форми контролю за якістю продукції та діяльністю підприємства;

— комерційні таємниці;

— відповідальність за порушення договору;

— порядок ліквідації підприємства.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється у виконкомі міської, районної Ради народних депутатів, у районній Раді за місцем знаходження керівного органу або за місцем проживання підприємця.

Для того, щоб стати суб'єктом підприємницької діяльності із створенням юридичної особи, потрібно підготувати і подати за місцем реєстрації такі документи:

— рішення власника про створення юридичної особи. Якщо власників два або більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів, його підписують голова і секретар зборів;

— вибрати назву і узгодити її у виконкомі;

— розробити статут підприємства. На реєстрацію подають три примірники (два оригінали і 1 копія);

— установча угода. До установчої угоди вносять такі положення: строк діяльності товариства; дочірні підприємства, філії, представництва; участь в управлінні підприємством; участь у розподілі прибутку; вихід із товариства;

— отримання інформації про діяльність товариства;

— обов'язки членів товариства.

Особи, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без отримання статусу юридичної особи, повинні подати такі документи:

— реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;

— копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податку та інших обов’язкових платежів;

— документ, що засвідчує сплату за державну реєстрацію;

— дві фотокартки.

Реєстрація здійснюється протягом п’яти робочих днів з дня надходження документів. В цей термін органи державної адміністрації повинні внести усі дані до Реєстру підприємницької діяльності і видати свідоцтво про державну реєстрацію.

Після реєстрації підприємець повинен стати на облік в управлінні статистики, у яке від надає такі документи: статут (копію); квитанцію про сплату за реєстрацію; копію свідоцтва про державну реєстрацію; заповнює заяву у статуправління.

Після реєстрації підприємець повинен стати на облік у пенсійному фонді. У пенсійний фонд потрібно надати такі документи: копію свідоцтва про державну реєстрацію; довідку з банку про відкриття рахунку.

Потім підприємець стає на облік у центрі зайнятості. Він заповнює бланк, який йому запропонують, і можуть видати реєстраційну довідку.

Далі підприємець реєструється у податковій інспекції

Далі підприємець може відкрити розрахунковий рахунок у банківській установі і повідомляє особисто податкову інспекцію про відкриття рахунку за 3 робочі дні.

Підприємець реєструється в обласному відділі автодору і отримує дозвіл на виготовлення печатки в районному або міському відділі внутрішніх справ.

3. Ліквідація і реорганізація підприємства Підприємства можуть припинити свою діяльність не тільки з причини нерентабельності, а й тому, що змінюють форму функціонування, об'єднуються з іншими підприємствами, відокремлюються з розподілом майна та ін. Проте в усіх цих випадках порушуються інтереси як власників, так і найманих працівників, які потребують допомоги, захисту і можуть розраховувати в цих випадках на державу.

Припинення діяльності суб'єкта підприємництва здійснюється двома шляхами — реорганізацією та ліквідацією.

Підприємство реорганізується у випадках:

Ш злиття з іншим підприємством та утворення в результаті; нового підприємства, до якого переходять усі майнові права та обов’язки обох підприємств;

Ш приєднання одного підприємства до іншого. В результаті до останнього переходять усі майнові права та обов’язки підприємства, ш;о приєднуються;

Ш поділу підприємства. Новим підприємствам, що виникли, переходять за домовленістю сторін, у відповідних частинах (частках) майнові права і обов’язки розділеного підприємства;

Ш виділення з підприємства одного або кількох нових, яким переходять за актом (балансом) у відповідних частинах (частках) майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства;

Ш перетворення одного підприємства в інше. До нового підприємства переходять усі майнові права і обов’язки реорганізованого.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється:

v з власної ініціативи підприємця;

v у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

v за рішенням вищого органу підприємства (фірми);

v на підставі рішення суду або арбітражного суду: за клопотанням банківських органів у разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контролюючих органів за систематичне або грубе порушення чинного законодавства;

v за іншими підставами, передбаченими засновницькими документами та законодавчими актами України.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства — судом або арбітражним судом. За рішенням судових органів ліквідація може проводитися й органом управління підприємством (фірмою).

Ліквідаційна комісія або орган, який проводить ліквідацію, публікує в офіційній пресі інформацію про ліквідацію підприємства (фірми); повідомляє порядок і строк прийняття претензій; оцінює наявне майно підприємства; виявляє дебіторів і кредиторів (розраховується з ними); вживає заходів щодо сплати боргів третім особам; складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Майно підприємства (фірми), його кошти після розрахунків з бюджетом, кредиторами, оплатою праці працівників розподіляються між засновниками (учасниками) пропорційно до частки їх у майні підприємства, у порядку та за умов, передбачених засновницькими документами і законодавчими актами України. Претензії, не задоволені у зв’язку з відсутністю майна, а також не визначені ліквідаційною комісією, вважаються погашеними. Спори, що виникають у процесі ліквідації між фізичними і юридичними особами, розглядаються в судовому порядку.

Питання для самоконтролю

1. Що таке підприємство?

2. Назвіть основні законодавчі актами, які регулюють діяльність підприємств в Україні.

3. Назвіть структуру Закону України «Про підприємства в Україні».

4. Які ознаки мають підприємства?

5. З, а якими ознаками класифікуються підприємства?

6. Які ви знаєте форми об'єднання підприємств в Україні? Дайте їм характеристику.

7. Яким чином формується капітал підприємства?

8. Порядок створення і реєстрації бізнесу.

9. Дайте визначення статуту підприємства? Яка інформація міститься в статуті підприємства?

10. Яка інформація міститься в засновницькому договорі?

11. В яких випадках проводиться реорганізація підприємства?

12. В яких випадках проводиться ліквідація підприємства?

Тема «Закон України «Про підприємництво»

План

1. Організація підприємницької діяльності: суб'єкти, об'єкти, види підприємництва. Права та обов’язки підприємця.

2. Відповідальність підприємств.

3. Підприємство і держава.

Необхідно знати: основні положення Закону «Про підприємництво»; порядок створення, організації і реєстрації бізнесу; порядок ліцензування та патентування підприємницької діяльності; основні права та обов’язки підприємця; сутність державної підтримки підприємництва; етапи формування державної підтримки підприємництва в Україні.

Необхідно вміти: надати повну характеристику процесу створення, реєстрації та ліквідації підприємницької організації.

1. Організація підприємницької діяльності: суб'єкти, об'єкти, види підприємництва. Права та обов’язки підприємця Відповідно до статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Здійснення підприємницької діяльності регулюється Законом України «Про підприємництво» й іншими нормативними актами.

Підприємництво — це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг із метою одержання прибутку, здійснювана фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Характерні ознаки підприємництва:

Самостійність — полягає у свободі підприємництва, його незалежності від державних органів, що можуть втручатися в діяльність підприємців тільки у відповідності зі своєю компетенцією (наприклад, при здійсненні контролю).

Ініціативність — означає заповзятливість, активне ведення господарської діяльності.

Систематичність — полягає в тому, що підприємництвом визнається не одноразова дія, а постійна діяльність.

Істотною ознакою підприємництва є його ризик, тобто можливість одержання негативних результатів, самостійне несення майнової відповідальності за результати своєї господарської діяльності, заподіяння збитків.

Законом передбачена свобода підприємництва, яка полягає в тому, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Принципи, на підставі яких здійснюється підприємництво:

— вільний вибір діяльності;

— залучення на добровільних началах до здійснення підприємницької діяльності майна й коштів юридичних осіб і громадян;

— самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

— вільне наймання працівників;

— залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не забороняється або не обмежується законодавством;

— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

— самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на власний розсуд.

Види підприємницької діяльності.

З урахуванням спрямованості підприємницької діяльності, об'єкта застосування капіталу й одержання конкретних результатів виділяються такі види підприємництва.

Виробниче підприємництво — це процес виробництва конкретних товарів, здійснення робіт і надання послуг для їх реалізації (продажу) споживачам (покупцям). Оскільки виробниче підприємництво здійснюється в сфері матеріального виробництва, воно класифікується в залежності від галузі господарської діяльності (промислове, будівельне, сільськогосподарське й ін.).

Відповідно виділяють підприємництво за підгалузями, наприклад, у промисловості організовується підприємницька діяльність у машинобудуванні, у верстатобудуванні й т. д.

Виробниче підприємництво з народногосподарського погляду є визначальним, так, в організаціях цього виду (фірми, компанії, підприємства) здійснюється виробництво продукції (товарів) виробничо-технічного призначення й товарів масового споживання, необхідних для домогосподарств, фірм, держави загалом. Усі види товарів, робіт і послуг для конкретних споживачів (населення, підприємницьких фірм, держави) виробляються суб'єктами виробничого підприємництва. Зрозуміло, виробниче підприємництво не є абсолютно самостійним (незалежним від інших видів підприємницької діяльності), але від його розвитку залежать економічний ріст і рівень соціального розвитку суспільства.

Другий вид підприємницької діяльності — комерційно-торговельне підприємництво. Ця діяльність мобільна, швидко пристосовується до потреб, тому що безпосередньо пов’язана з конкретними споживачами.

Вважається, що для розвитку торговельного підприємництва необхідними є як мінімум дві основні умови:

— відносно стійкий попит на товари, що продаються (тому обов’язковим є добре знання ринку);

— нижча закупівельна ціна товарів у виробників, що дозволяє торговцям відшкодовувати торговельні витрати й отримувати необхідний прибуток.

Торговельне підприємництво пов’язане з відносно високим рівнем ризику, особливо при організації торгівлі промисловими товарами тривалого користування.

Третім видом підприємництва є фінансово-кредитне. Це спеціалізована область підприємницької діяльності, характерною рисою якої є те, що предметом купівлі-продажу виступають цінні папери (акції, облігації та ін.), валютні цінності й національні гроші.

Для організації фінансово-кредитного підприємництва створюється спеціалізована система організацій: комерційні банки, фінансово-кредитні компанії (фірми), фондові, валютні біржі й інші спеціалізовані організації.

Підприємницька діяльність банків й інших фінансово-кредитних організацій регулюється як загальними законодавчими актами, так і спеціальними законами і нормативними актами Національного банку України й Міністерством фінансів України.

Учасниками ринку цінних паперів є комерційні організації, які здійснюють емісію цінних паперів.

Фінансово-кредитне підприємництво здійснюють такі ринки:

— ринок цінних паперів;

— ринок банківських послуг;

— ринок страхових послуг;

— ринок інших фінансових послуг.

У розвинутій ринковій економіці важливим видом діяльності є посередницька підприємницька діяльність. У процесі її організації самі суб'єкти економічної діяльності не виробляють і не продають безпосередньо товари, а виступають як посередники між виробниками й споживачами. Посередник — це особа (юридична або фізична), що представляє інтереси виробника або споживача, але сама такою не є. Посередники можуть вести підприємницьку діяльність самостійно або виступати на ринку від імені (за дорученням) виробників або споживачів. Як посередницькі підприємницькі організації на ринку виступають оптові постачальницько-збутові організації; брокери, дилери, дистриб’ютори біржі; комерційні банки й інші кредитні організації.

Посередницька підприємницька діяльність є значною мірою досить ризиковою, тому підприємець-посередник встановлює в договорі рівень ціни, з огляду на ступінь ризику при здійсненні посередницьких операцій.

Найважливішим видом підприємництва є спеціалізована страхова діяльність. При страховому підприємництві страхові організації відповідно до законодавства і договори гарантують страхувальникам відшкодування збитку при виникненні ризику втрати майна, здоров’я, життя й інших видів утрат. При цьому страхові компанії стягують плату при укладанні договору страхування і для одержання підприємницького прибутку й компенсації своїх витрат і ймовірного ризику. Страхове підприємництво є одним із найбільш ризикових видів діяльності. Одночасно організація страхової підприємницької діяльності дає певну гарантію страхувальникові (організації, підприємство, фізичні особи) одержати відповідну компенсацію при настанні ризику в їхній діяльності, що є однією з умов розвитку в країні цивілізованого підприємництва. Як страховики договори страхування можуть укладати юридичні особи, що мають дозвіл (ліцензію) на здійснення страхування відповідного виду.

Функції підприємництва Підприємництво виконує загальноекономічну функцію, яка об'єктивно обумовлена роллю підприємницьких організацій та індивідуальних підприємців як суб'єктів ринків. Підприємницька діяльність спрямована на виробництво товарів (виконання робіт, надання послуг) і їх доведення до конкретних споживачів (домогосподарств, інших підприємців, держави), що насамперед і визначає загальноекономічну функцію. Причому підприємницька діяльність здійснюється її суб'єктами під впливом усієї системи економічних законів ринкової економіки (попиту та пропозиції, конкуренції, вартості й ін.), що є об'єктивною основою прояву загальноекономічної функції. Поступальний розвиток підприємництва є однією з визначальних умов економічного росту, збільшення обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу, а також проявляється загальноекономічна функція в системі господарських відносин.

Найважливішою функцією підприємництва ресурсна. Розвиток підприємництва припускає ефективне використання як відтворюваних, так і обмежених ресурсів, причому під ресурсами слід розуміти всі матеріальні й нематеріальні умови й фактори виробництва, насамперед, — трудові ресурси, землю і природні ресурси, усі засоби виробництва і наукові досягнення, а також підприємницький талант. Підприємець може домогтися найвищих успіхів, якщо зуміє генерувати науково-технічні ідеї, нововведення в тій сфері діяльності, у якій він створює власну справу, якщо використовуватиме висококваліфіковану робочу силу, ефективно споживатиме усі види ресурсів.

Підприємництву властива творчо-пошукова, інноваційна функція, пов’язана не тільки з використанням у процесі підприємницької діяльності нових ідей, але і з виробленням нових засобів і факторів для досягнення поставлених цілей. Творча функція підприємництва тісно пов’язана з усіма іншими функціями й обумовлена рівнем економічної свободи суб'єктів підприємницької діяльності, а також умовами прийняття управлінських рішень.

У процесі становлення ринкової економіки підприємництво здобуває соціальну функцію, що виявляється в можливості кожного дієздатного індивідуума бути власником справи, з найбільшою віддачею виявляти свої індивідуальні таланти й можливості. Ця функція все більше виявляється у формуванні нового прошарку людей — людей заповзятливих, які тяжіють до самостійної господарсько-економічної діяльності, здатних організовувати власну справу, переборювати опір середовища і домагатися поставленої мети. Одночасно збільшується чисельність найманих робітників, що, в свою чергу, економічно й соціально залежать від того, наскільки стійкою є діяльність підприємницьких фірм. Чим ефективніше функціонують підприємницькі організації, тим вагомішим є надходження їхніх коштів у бюджети різних рівнів і в державні позабюджетні соціальні фонди. Одночасний розвиток підприємництва забезпечує зростання числа робочих місць, скорочення рівня безробіття, підвищення рівня соціального стану найманих робітників.

Найважливішою функцією підприємництва є організаторська, котра виявляється в прийнятті підприємцями самостійного рішення про організацію власної справи, у формуванні підприємницького управління, у створенні складних підприємницьких структур, у зміні стратегії діяльності підприємницької фірми і т. д.

Отже, сутність підприємництва найбільш комплексно виявляється в поєднанні усіх властивих йому функцій, які об'єктивно властиві цивілізованому підприємництву, але багато в чому залежать від самих суб'єктів підприємницької діяльності, від системи державної підтримки й регулювання підприємництва.

Права підприємця:

— створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

— купувати повністю або частково майно і набувати майнових прав;

— самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

— укладати з громадянами угоди на використання їхньої праці;

— самостійно встановлювати форми і системи оплати праці для осіб, які працюють за наймом;

— отримувати будь-який не обмежений розмірами особистий дохід;

— брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціальним страхуванням.

Обов’язки підприємця:

— укладати трудові угоди (контракти) з громадянами, яких вони ведуть до роботи за наймом;

— здійснювати оплату праці особам не нижче за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечувати охорону праці та інші соціальні гарантії;

— дотримуватися правил для забезпечення законних інтересів споживачів;

— забезпечувати високу якість і надійність виготовленої продукції;

— отримувати ліцензії для деяких видів дозвільної діяльності у відповідності з чинним законодавством.

3. Відповідальність підприємця Підприємець персонально відповідає за зобов’язання, пов’язані з його діяльністю, своїм майном, за винятком того майна, яке згідно з законодавством не може бути стягнено, за охорону навколишнього середовища, дотримання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни, за завдану шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та відсутня можливість для фінансового оздоровлення підприємства.

Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець зобов’язаний відшкодувати витрати згідно з законодавством.

Формування підприємництва в умовах перехідної економіки визначається загостренням безробіття і іншими кризовими явищами. За цих умов розвиток підприємництва відбувається не еволюційним шляхом, а переважно штучно, під впливом зовнішніх чинників.

У першу чергу з’являються так звані «вимушені» підприємці. Це група населення, яка втратила джерела пристойного існування, вдається до дрібного бізнесу в торгівлі, сфері послуг та інших видах діяльності. Серед цих осіб значний прошарок складають колишні технічні працівники, представники науки і освіти. У разі стабілізації економіки вони можуть знову трансформуватися у найманих працівників.

По-друге, сформувалася відповідна категорія «вдалих» підприємців, які вміло скористалися недосконалим законодавством, мають доступ до бюджетних ресурсів, сформували джерела власних нагромаджень і інвестування. Це найбільш динамічна категорія підприємців, яка швидко реагує на ринкові зміни, вміло використовує принципи сучасного менеджменту і недоліки чинного законодавства.

Третьою групою підприємців є колишні або сьогоднішні директори, управлінський і партійний корпуси, тобто ті, які обіймали відповідальні посади у державному секторі управління економікою. Вони використовують заходи, які здійснює держава у процесі роздержавлення і приватизації, що дозволило їм швидко збагатитися і очолити монопольні структури. Але їх діяльність не вплинула на розвиток підприємництва, навпаки, переміщення державних коштів у приватні руки блокує продуктивне підприємництво, зокрема інноваційну діяльність.

На відміну від державних і змішаних підприємств підприємництво має такі властивості:

¦ вищий рівень економічної відособленості і господарської самостійності у виборі видів діяльності, формуванні виробничих програм, виборі постачальників і споживачів. Одночасно зростає їх залежність від загальної ринкової кон’юнктури, інформації і зовнішнього середовища;

¦ поєднання орієнтації на досягнення комерційного успіху з отриманням прибутку. Прагнення збільшити прибутковість може посідати підпорядковане місце в ієрархії тактичних цілей і потреб для створення передумов для досягнення стратегічного успіху (розширення ринку, підвищення цін на акції);

¦ підвищена майнова та особиста відповідальність за прийняття рішень, їх виконання і вміння передбачити та мінімізувати ризики від здійснення операцій.

4. Державна політика підтримки підприємництва Державна політика підтримки підприємництва — це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого — створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатна.

Історичний досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної політики підтримки та розвитку підприємництва є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики.

Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є:

— забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

— залучення суб'єктів підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;

Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва

— удосконалення структури суб'єктів підприємництва;

— підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур;

— заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку;

— створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

— сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

— формування соціального прошарку власників і підприємців.

Реалізація зазначених цілей забезпечується шляхом підтримки суб'єктів підприємництва за такими основними напрямами:

— формування нормативно-правової бази;

— удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики;

— забезпечення інформацією;

— сприяння впровадженню технологій та інновацій;

— стимулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— підготовка та перепідготовка кадрів.

Основними принципами державної політики підтримки та розвитку суб'єктів підприємництва є:

— системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності;

— цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;

— рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.

Важливою умовою формування і здійснення політики державної підтримки підприємництва є визначення суб'єктів і об'єктів відповідної державної політики.

Конструктивною є концепція багатосуб'єктності політики.

Суб'єктами, що виробляють державну політику підтримки та розвитку підприємництва, мають бути працівники, зайняті у підприємництві, а також підприємці через їхні громадські об'єднання, профспілки та державні організації.

Безальтернативність виконання державою функцій підтримки підприємництва диктує необхідність створення спеціального державного органу, який повинен реалізувати цю функцію.

Питання для самоконтролю

1. Що таке підприємництво?

2. Назвіть характерні ознаки підприємництва.

3. Які основні принципи на підставі яких здійснюється підприємництво

4. Назвіть основні види підприємницької діяльності. Дайте їм характеристику.

5. Назвіть основні функції підприємництва.