Аналіз інноваційної діяльності АТ Банк «Финанси та Кредит»

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти інноваційної діяльності підприємства

1.1 Поняття іноваційної діяльності її об'єкти та суб'єкти

1.2 Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні

1.3 Правові забезпечення інноваційної діяльності в Україні

РОЗДІЛ 2. Аналіз інноваційної діяльності АТ «Банк"Фінанси та кредит»

2.1 Загальна характеристика АТ «Банк"Фінанси та Кредит»

2.2 Аналіз фінансово-економічної діяльності «Банка"Фінанси та Кредит»

2.3 Аналіз інноваційної діяльності АТ «Банк"Фінанси та Кредит»

РОЗДІЛ 3. Методи та інструменти удосконалення іноваційної діяльності АТ"Банк"Фінанси та кредит"

3.1 Напрями вдосконаленя інноваційної діяльності АТ «Банк"Фінанси та Кредит»

3.2 Розширення мереж ефективної співпраці з партнерами інноваторами ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Вітчизняні та зарубіжні науковці та економісти, останніми роками проявляють все більший інтерес до визнання змісту інноваційної діяльності, як економічно обгрунтовоної рушійної сили для розвитку світової економіки в цілому. Недостатньо вивченими залишаються економічний та організаційний аспект управління інноваційної діяльності в багатьох сферах господарювання. Відсутня чітка концепція щодо певної ролі як одного з ресурсів економічного розвитку підприємств, належним чином не розроблений науково-методичний інструментарій оцінки ефективності використання інноваційної діяльності. Це обумовлює необхідність формування комплексного підходу до управління діяльностю підприємств в короткострокових перспективах та ставленням чітких цілей на майбутній розвиток. Такий підхід дозволить розглянути метод управління та стратегічний орієнтир підприємст, як єдиний нерозривний ланцюг взаємопов'язаних елементів.

Тема даної дипломної роботи — «Аналіз інноваційної діяльності підприємства в сучасних умовах господарювання», на прикладі АТ «Фінанси та Кредит».

Інформаційну базу дослідження складають нормативні документи, що регулюють процес інновацій в комерційних банках: Закони України, Укази Президента України, постанови та декрети Кабінету Міністрів України, та щорічна звітність діяльності АТ «Фінанси та Кредит». Також при написанні даної роботи було використану ряд публікацій, наукових статей та періодичних видань.

Проблеми формування та управління інноваційною діяльностю суб'єктів господарювання знайшли відображення в роботах багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, Ілляшенка С., Кравченко М., Мартюшевої Л., Шипуліної Ю. Разом з тим, ефективний інструментарій та комплексна система управління інноваційним потенціалом банківських установ ще не сформовані, що значною мірою впливає на розвиток конкурентних засад на ринку банківських послуг.

Основною метою дипломної роботи є аналіз інноваційної діяльності банку та його вплив на економічну діяльність фінансової установи.

Метою управління інноваційним потенціалом є забезпечення ефективності здійснення інноваційної діяльності на короткострокову та довгострокову перспективи.

Досягненню даної мети сприяє вирішення таких задач:

1. формування та оцінка інноваційного потенціалу;

2. пошук та реалізація напрямів використання інноваційного потенціалу;

3. виявлення прихованих можливостей (ресурсів) та шляхів їх застосування в проектах майбутньої діяльності банку;

4. координація інноваційного потенціалу та інноваційних потреб банку;

5. виявлення фактів росту потенціалу у всіх напрямках діяльності;

6. формування основних рекомендації щодо підвищення ефективності інноваційного потенціалу банку.

Об'єктом дослідження виступають процеси інноваційного розвитку підприємств на прикладі АТ «Фінанси та Кредит».

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, медичних і практичних аспектів формування та впровадження системних підходів до управління інноваційним потенціалом фінансово-кредитної установи (АТ «Фінанси та Кредит»).

Авторський підхід до розуміння сутності інноваційної діяльності та його впливу на ефективність діяльності відрізняється від традиційного тим, що акцентується увагу на необхідності формування цілісного та гнучкого механізму управління інноваційної діяльності, який би не лише відповідав сучасним вимогам глобальної конкуренції, але і приводив у відповідність можливості інноваційної діяльності та стратегічні цілі інноваційного розвитку банку. інноваційний фінансовий кредитний установа Система управління інноваційною діяльністю, не просто як окремий процес, а як цілісний, взаємопов'язаний комплекс послідовних дій, сукупність виважених організаційно-управлінських рішень, прийняття яких дасть змогу банку отримати максимальний економічний ефект від реалізації інноваційної діяльності. На мою думку, реалізація даної мети можлива лише за умови побудови ефективної системи управління, елементи якої будуть детально проаналізовані в другому розділі дипломної роботи.

Теоретико-методологічну основу дипломної роботи складають сучасні теорії формування інноваційної діяльності, новітні підходи в формуванні передумов для інноваційного розвитку комерційного банку.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дипломної роботи є положення сучасної економічної теорії, викладені в роботах провідних вітчизняних і зарубіжних учених з проблем інноваційного розвитку підприємств.

Для вирішення окремих завдань використовувались:

метод системного підходу — при виявленні зв’язків між явищами та процесами економічної діяльності;

метод порівнянь — при співставленні особливостей функціонування різних систем;

абстрактно-логічні методи — при теоретичному узагальненні результатів досліджень і формування на їх основі проміжних і підсумкових висновків.

Також в роботі приділялась увага на необхідності оцінки адекватності інноваційної діяльності як одного з ключових елементів системи управління інноваційним потенціалом, який дає змогу оцінити не лише сам інноваційної діяльності, але і всі потенціальні можливості банківської установи в цілому.

Особливої актуальності в цих умовах набуває формування саме комплексного підходу до управління інноваційними процесами на підприємстві, який би включав не тільки оцінку, а й їх формування, використання, розподіл, мобілізацію тощо.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи складає 77 сторінок дратованого тексту. Список використаних джерел містить 42 найменувань, розміщений на 3 стрічках.

РОЗДІЛ l. Теоретичні аспекти інноваційної діяльності підприємства

1.1 Поняття інноваційної діяльності її об’екти та суб’екти

Основним фундаментальним принципом економічного процвітання будь-якого виробничого підприємства і країни в цілому є постійне здійснення інноваційної діяльності і створення об'єктів промислової власності, які в свою чергу виступають, як основи для випуску нової конкурентноздатної продукції, впровадження нових технологій, що забезпечують одержання постійно зростаючого надприбутку. Можливості підприємств істотно розрізняють в залежності від конкретних їх особливостей, галузевої приналежності і стратегічної спрямованості. У зв’язку з цим інновація є не завжди одноковою об'єктивно неохідною у процесі діяльності кожного з них.

Innovation (англ.) — утворено з двох слів-латинського «новація» (новизна нововведення) і англійського префікса «ін», що означає «в»,"введення".Тому, у перекладі з англійської"інновація" означає - введення нового, відновлення.

Результатом інноваційних процесів є оновлення, а їхнє впровадження в господарську практику визначається як ноновведення, тобто з моменту прийнятя до поширення новація здобуває нову якість і стає інновацією.

Таким чином, інновація — це нововведення, пов’язане з науково-технічним процесом і полягає у відновленні основних фондів і технологій. Фундаментальним чинником виступає удосконалення управління й економічних амбіцій менеджменту підприємства. Інновації є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості і кількості продукції, появи нових товарів та послуг.

У ринкових умовах інновації охоплюють всю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) та виробничі відносини. Однією з економіко-правових форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка має особливе значення у зв’язку з орієнтацією нашої держави на забезпечення інноваційного шляху розвитку економіки країни. Незважаючи на деякі розбіжності в законодавстві ми можемо дати таке визначення цього поняття:

Інноваційна діяльність — це одна з економіко-правових форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в т. ч. випуску і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, досягнення прогресивних міжгалузевих структирних зрушень, здійснення якісних змін у стані продуктивних сил, поліпшення соціального й екологічного становища, випуск нових конкурентоздатних товарів, послуг та ін.

Вирішальною ознакою інноваційного процесу є розробки принципово нових методів виробництва як в матеріальній, так і не в матеріальній сфері суспільного життя, що створюються в результаті розвитку ринкових відносин в умовах постійної глобалізації економік.

Залежно від мети здійснення інноваційна діяльність може бути некомерційною та комерційною.

Некомерційною слід визнати таку інноваційну діяльність, метою здійснення якої є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження науково-тухнічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Отримання прибутку, як безпосередня мета діяльності - відсутня, проте вона може бути досягнена згодом як один з її результатів.

Комерційною є інноваційна діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результаів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Види інноваційної діяльності відповідно до ст. 327 ГК України визначаються залежно від її напрямів:

— проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

— розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

— розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального та екологічного становища;

— технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології;

Здійснення інноваційної діяльності можливе завдяки збалансованій реалізації приватних інтересів учасників (в т.ч. суб'єктів) такої діяльності (в забезпеченні конкурентоспроможності товарів та послуг та збільшення в результаті цього розміру прибутку від їх реалізації) і публічних інтересів (в підвищенні ефективності економіки України, регіону, а також задоволення інших суспільних потреб у сфері охорони здоров’я, освіти, культури тощо). Зазначена обставина зумовлює втручання держави в сфері інноваційної діяльності, основні напрями та принципи державної інноваційної політики, серед яких:

— визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

— формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

— створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інновацного потенціалу;

— забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансовокредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

— ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційної діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

— здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

— фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

— сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

— інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

— підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Для стимулювання залучення інвестицій в інноваційну діяльність встановлена система державних гарантій (ст. 329 ГК України) та низка інших заходів.

Програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2010;2020 роки передбачений комплекс заходів, спрямованих на стимулювання інноваційної діяльності, в т. ч.:

— створення системи пільгового рефінансування комерційних банків у разі надання ними пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів з розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції;

— розширення практики пільгового кредитування під заставу майна суб'єктів господарської діяльності;

— створення пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інноваційних проектів;

— розширення форм кредитування іноваційних підприємст шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших операцій.

Найбільшого заохочення з боку держави та суспільства заслуговує інноваційна діяльність з пріорітетних напрямків, що забезпечують науково-технологічне оновлення виробництва та сфери послуг у країні, наповнення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та можливість виходу з нею на світовий ринок. З метою концентрації ресурсів держави на таких напрямах Законом України від 16.01.2003р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Укрвїні» передбачено механізми реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності залежно від їх видів:

— стратегічні, що розраховані на тривалу перспективу, не менш як десять років. Найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забазпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу;

— середньострокові, що розраховані на реалізацію протягом найбільших трьох-п'яти років. Основними напрямами інноваційного оновлення виступають промислове, сільськогосподарське виробництва та сфера послуг. Цілі концентруються на освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможностю на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, не приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від упровадження новинки та ініціює її виведення на ринок.

З моменту прийняття новації до реалізації і розповсюдження вона набуває нової якості, тобто стає інновацією. У світовій економічній літературі існує багото визначень інновації, причому вітчизняні науковці сининімом терміна «інновації» вважають термін «нововведення». Термін «інновація"запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883−1950), який у 1912 р. В праці"Теорія економічного розвитку» вжив словополучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних працях Шумпетер, замість терміна «нова комбінація», застосовував термін «інновація».

З огляду на сказане вище можна вважати поняття «інновація «та «нововведення «є тотожними. Хоча деякі науковці трактують їх по різному.

Інновація вносить зміну в структуру виробничого організму, переводить його у якісно новий стан. Упровадження новацій відбувається цілеспрямовано та керовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою зміною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб або метод, призначений для задоволення певної потреби людей. Звідси трактується поняття «інновація» у Законі України «Про інноваційну діяльність»

Об'єктами інноваційної діяльності відповідно цьго закону є:

— інноваційні програми і проекти;

— нові знання та інтелектуальні продукти;

— виробниче обладнання та процеси;

— інфраструктура виробництва і підприємництва;

— сировинні ресурси, засоби їх видобування і перероблення;

— товарна продукція;

— механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

В умовах ринкової економіки, інновації охоплюють всі бізнес процеси, втому числі продуктивні сили та виробничі відносини. Вони є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості продукції та зростання виробничих можливостей підприємства, появи нових товарів і послуг, а також засобом, за допомогою якого суб'єкти ринкових відносин адаптуються до змін у зовнішньому середовищі і в свою чергу змінюють його самі у власних інтересах.

Важливою складовою розвитку інноваційних систем є праця технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій них розробок, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування на ринок тощо. Усі працівники є суб'єктами інноваційної діяльності у вузькому значені. Однак лише частина з них бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо практичного застосування інновацій на підприємстві. Такі рішення, як правило, є ризикованими і приймаються здебільшого вищим керівництвом підприємства або безпосередньо його власником. Якщо вони часто ініціюють залучення інновацій, то їх називають іноваторами.

Інноватор — особа, яка ініціює процес упровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалзацію. Інноватор може ініціювати наукові дослідження, розробку новинки силами сомої фірми, а також придбання в інших фірм інновацій, що довели свою практичну цінність, та їх удосконалення.

З огляду на зазначене вище, можна дати повне трактування суб'єктів всіх рівнів, що приймають участь в творенні інноваційної діяльності.

Суб'єктами інноваційної діяльності є фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів. Регуляторну функцію в підтримці, здійсненні та впровадженні новітніх розробок виконується за допомогою законодавчої, виконавчої та судової влади, що підпорядковуєтсь під поняттям Держава.

Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

— підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

— підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

— охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

— вільний доступ до інформації про пріорітети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім видадків, передбачених законом;

— підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких істотно нових ресурсів, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових пропозицій, забезпечували б перспективу розвитку. Однак можливості підприємств щодо залучення інновацій різні, що зумовлено передусім існуючими ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльностю слід здійснювати, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого, на інвестиційні можливості та цілі підприємства. Для цього необхідне економічне обгрунтування доцільності впровадження кожної, навіть на перший погляд безперечно перспективної новації. Це дає змогу керівництву приймати позитивне рішення щодо залучення тієї з можливих альтернативних новинок, яка створить для фірми суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу, рівень якої суттєво перевищуватиме вкладенні в її реалізацію кошти.

1.2 Cучасний стан інноваційної діяльності в Україні

Усвідомлення великої значимості підтримки інноваційних процесів в Україні засвідчило прийняття низки програмних нормативних документів. Починаючи з кінця 90-х рр., нараховано понад 20 нормативних актів, у т. ч. 15 Законів України (див. додаток), які в тій чи іншій частині регулюють питання інноваційної діяльності в Україні.

Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» № 1977, який був прийнятий Верховною Радою України 13 грудня 1991 р. Цей документ став першим нормативним актом такого роду на теренах СНД, що закладав основи державної політики в науково-технологічній сфері, визначав її основні завдання, механізми формування та реалізації.

У 1993 р. було прийнято низку законів, спрямованих на охорону інтелектуальної власності, які відкривали шлях до формування ринку інновацій та участі України у міжнародному трансфері технологій. Важливе значення мали також закони «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.) та «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995 р.), причому останній був визнаний еталонним для держав-учасниць СНД.

Базовий Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», який визначає основні напрями державної політики в цій сфері і правове поле діяльності владних структур, був прийнятий 1 грудня 1998 року. Його положення набули розвитку в наступному знаковому нормативному акті - Законі України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року. В ньому відбувся перехід від акценту на суто науково-технічній сфері, якою законодавство обмежувалося досі, до методології проектного управління інноваційними процесами. В законі було визначено організаційні механізми та засоби фінансової підтримки виконання інноваційних проектів. Великі надії пов’язувалися з встановленням пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності, зокрема, за рахунок ПДВ.

Для інноваційних підприємств Законом було визначено:

1. Пільги по податку на прибуток: 50% податку на прибуток, одержаний від виконання інноваційних проектів, мали залишатися у розпорядженні платника податків, зараховуватися на його спеціальний рахунок і використовуватися ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз (ст. 21);

2. Пільги по сплаті земельного податку: інноваційні підприємства мали сплачувати його за ставкою у розмірі 50% діючої ставки оподаткування (ст. 21) (від земельного податку також звільнено заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту);

3. Пільги по податку на додану вартість: 50% ПДВ по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, мали залишатися у розпорядженні платника податків, зараховуватися на його спеціальний рахунок і використовуватися ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз (ст. 21); від оподаткування також звільнялася вартість ввезених в Україну певних товарів для виконання інноваційних проектів (ст. 22);

4. Митні пільги, які необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту: сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні, або виробляються, проте не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту мали бути звільнені від сплати ввізного мита (ст. 22);

5. Інноваційним підприємствам було дозволено прискорену амортизацію основних фондів і встановлено щорічну двадцятивідсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3 (ст. 21).

На жаль, Закон «Про інноваційну діяльність» так і не вступив у дію у повному обсязі. Визначальну роль в цьому відіграло призупинення, одразу після його прийняття, низки головних положень щодо надання податкових та митних пільг для інноваційних підприємств. Це призупинення здійснювалося законами України про Державний бюджет 2003, 2004 та 2005 рр., а в рамках перегляду держбюджету у березні 2005 р. статті 21−22 Закону було повністю скасовано. Не було реалізовано й положення закону щодо організаційної системи управління інноваційними процесами, зокрема — створення уповноважених державних та регіональних установ.

Відсутність практичної реалізації прийнятої нормативної бази не могла не відбитися негативним чином на стані інноваційної діяльності в Україні. Стан останньої визначається трьома чинниками: станом науки, станом інноваційної інфраструктури, попитом на інновації з боку матеріального виробництва. Тенденція до переважання негативних змін в науці і сьогодні залишається домінуючою. У фундаментальній науці продовжується постаріння наукових кадрів, старіння дослідно-лабораторного оснащення; зростання диспропорцій в науково-технічній інфраструктурі обмежує можливості створення інноваційного продукту, придатного для комерційної реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках. Організація науково-технічної інфраструктури, фінансового забезпечення та менеджменту стає дедалі менш придатною для реалізації великих інноваційно-інвестиційних проектів, поступово переорієнтовується на виконання дрібних, периферійних проектів і завдань. Внаслідок цього не відбувається суттєвих позитивних зрушень в структурі промислового виробництва, яка в ході змін 90-их років втратила значну частину виробництв нових технологічних укладів і сьогодні не відповідає критеріям розвинених країн.

Якщо у 2003;2004 рр. відновлення економічного зростання супроводжувалося певним пожвавленням у сфері інноваційної діяльності (рис. 1.1), з 2005 р. частка промислових підприємств, які здійснюють технологічні інновації, невпинно скорочується. Пояснення тимчасового поліпшення показників полягає у використанні виробничих заходів, недовикористаних у попередні роки через кризові явища в українській економіці. На жаль, наступне відновлення спаду свідчить про те, що в Україні так і не були відновлені дієві ланцюги, які б забезпечили зв’язок науки, технологій та виробництва, підживлюючи тим самим провадження інновацій.

Рис 1.1. Динаміка інноваційної активності промислових підприємств, 1997;2008рр.

За даними Держкомстату, за 2008 р. лише на одному з шести промислових підприємств частка інноваційної продукції становила понад 50%, тоді як на кожному другому — до 10%. Загалом, понад 90% від загальної кількості промислових підприємств взагалі не здійснюють інновацій. Слід відзначити, що падіння інноваційної активності підприємств не демонструє кореляції з динамікою інвестиційних процесів і відбувалося синхронно з інвестиційним «бумом» 2003;2004 рр., що свідчить про слабку інноваційну спрямованість інвестицій.

У 2007 році кількість промислових підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, зменшилася до 1359 підприємств, або 13,7% їхньої загальної кількості, порівняно з 1496 (15,1%) у попередньому році (рис. 1.2.). За 2008 року кількість інноваційно активних підприємств становила 1012 (10,3%), тоді як за аналогічний період 2007 року — 1047 (11,1%)

Рис 1.2. Інноваційна діяльність промислових підприємств в Україні у 2003;2008рр.

При цьому спад інноваційної активності спостерігається як:

— в добувній (з 5,1% за 2007 року до 4,5% за 2008року),

— виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення (з 24,0% до 26,5%).

— в обробній промисловості (з 12,4% до 11,8%). В межах останньої позитивні зрушення відбувалися в легкій промисловості (з 7,9% до 8,6%), зокрема:

— в целюлозно-паперовій, поліграфічній промисловості та видавничій справі (з 5,2% до 6,4%);

Проте в більшості провідних галузей обробної промисловості відбувалося зниження інноваційної активності, зокрема:

— в харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів (з 9,9% до 8,6%);

— в виробництві деревини та виробів з неї (з 5,5% до 4,7%);

— в хмічній та нафтохімічній промисловості (з 18,4% до 18,1%);

— в виробництві інших неметалевих мінеральних виробів (будматеріалів, скловиробів) (з 10,2% до 8,5%);

— в металургії та обробленні металу (з 12,5% до 11,3%);

— машинобудуванні (з 20,4% до 20,1%).

Кількість промислових підприємств, що впроваджують інновації, є ще нижчою. Так, якщо в 2003 році впроваджували інновації 1120 промислових підприємств (11,5% до загальної кількості), в 2007 році - лише 958 (10,0%), а за підсумками 2008 року — 771 (7,9%) — порівняно з 795 (8,3%) торік.

Низька інноваційна активність промислових підприємств, в свою чергу, обумовлює незначну частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції промисловості. Лише 6,3% загального обсягу промислової продукції за 2008 року було інноваційною, що дещо більше, ніж за 2007 року (5,2%) (табл.1.1.). Найбільшою частка інноваційної продукції закономірно залишається в машинобудуванні, проте досить характерно, що на тлі загального збільшення частки інноваційної продукції цей показник в машинобудуванні порівняно з аналогічним періодом минулого року дещо зменшився (з 18,8 до 18,1%).

Таблиця 1.1.

Частка реалізованої інноваційної продукції в промисловості за видами економічної діяльності у 2006;2008 рр.

Підставою для деякого оптимізму може стати збільшення на 18,4% кількості освоєних нових технологічних процесів — ця тенденція триває вже декілька років. Проте потенціал такого оновлення використовується недостатнім чином. Збільшення порівняно з 2007 р. обсягу інноваційної продукції у вартісному вимірі у 2,6 разу досягнуто за рахунок зростання обсягів реалізації її однорідних видів. Водночас, кількість найменувань освоєних нових видів продукції зменшилася на 17,2% (табл.1.2.), що узгоджується з тенденцією до сповільнення інноваційних процесів та свідчить про неефективність зв’язку «технологія-виробництво». Таблиця 2.

Таблиця 2.

Впровадження інновацій у промисловості

Отже, підсумки інноваційної діяльності українських підприємств за період 2008;2010 рр. року дають підстави зробити висновок про подальше поглиблення стагнації в інноваційній сфері, нехтування в державній політиці потребами формування технологічних основ економіки, заснованої на знаннях, закріплення технологічного відставання України від розвинених держав світу.

1.3 Правові забезпечення інноваційної діяльності в Україні

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується зміною пріоритетів національного прогресу. Так, світове співтовариство в умовах глобалізації суспільних та соціально-економічних процесів визначає відправним фактором суспільного прогресу саме розвиток людини та якісні внески в людський потенціал, по відношенню до яких культура виробництва, продуктивність праці та інші пріоритети вважаються вторинними. На сьогодні, досягнення економічного розвитку шляхом широкомасштабного введення у господарський обіг таких продуктів інтелектуальної праці, як знання, технології, науково-технічні розробки, тощо для їх комерціалізації та досягнення соціально-економічного ефекту, визнається моделлю інноваційного розвитку економіки Євросоюзу. Обраний Україною шлях інтеграції до Євросоюзу вимагає зближення та інтеграцію національної економічної системи до систем ЄС. Це ставить Україну перед вибором запровадження тієї моделі розвитку, яка прийнята ЄС за базову, тобто моделі інноваційного розвитку.

Утвердження інноваційної моделі розвитку національної економіки забезпечить її конкурентоспроможність та вихід на траєкторію сталого розвитку. Тому перехід до інноваційної моделі розвитку національної економіки поступово стає імперативом державної політики. Це полягає, насамперед, у встановленні ефективного правового регулювання відносин у сфері інновацій.

Сучасна нормативно-правова база (закони укази президента, підзаконні акти у формі постанов Уряду, наказів центральних органів виконавчої влади тощо) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності налічує близько 200 документів.

Кодекси :

— Господарський кодекс України, в главі 34 дається визначення інноваційної діяльності (ст.325), визначаються її види (ст.327), форми інвестування в іновації (326), шляхи та форми державного регулювання (ст.328) та система державних гарантій інноваційної діяльності (ст.329), основні засади державної експертизи інноваційних проектів (ст.330), поняття та зміст договору на створення і передачу науково технічної продукції (ст.331), який використовується для виконання інноваційних розробок на замовлення суб'єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації;

— Цивільний кодекс України — глава 62 «Виконання науково дослідних або дослідно — конструктивних та технічних робіт» (регулюються договірні відносини, що складаються в процесі викрнання таких робіт в т. ч. розробки інноваційних проектів.)

Закони України:

— від 18 вересня 1991р. «про інвестиційну діяльність», в ст. З якого закріплення поняття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестіційної діяльності;

— від 13.12.1991р. «про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з якими інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст.1);

— від 02.10.1995р «про наукову і науково-технічну експертизу», що визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм та проектів;

— від 16 липня 1999р. «про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технічних парків», що регулює особливості здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб'єктів інноваційної діяльності;

— від 04.07.2002р. «Про інноваційну діяльність», що забезпечує правове регулювання комерційної Іноваційної діяльності, в т. ч.: дає визначення основними поняттями інновацій, об'єктів та суб'єктів інноваційної діяльності - статті 1, 4, 5.

— від 16.01.2003р. «Про пріорітетні напрями інноваційної діяльності в Україні» закріплює визначення понять пріорітетних напрямів інноваційної діяльності, їх види (стратегічні та середньо-статистичні), основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу.

Крім законів Верховна Рада України приїняла низку постанов, які регулюють інноваційні відносини. Однією з них (від 13 липня 1999р.) є затверджена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, визначається виключна значущість інноваційного шляху розвитку економікиУкраїни, визначаються його головні цілі, пріорітетні напрями, комплексстимулюючих та організаційно-управлінських заходів.

Підзаконні науково-правові акти з питань інноваційної діяльності регулюються, як правило, процедурні та/або організаційні аспекти питання інноваційних відносин, серед них:

Акти Президента:

— від 11.07.2006 року № 606 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України»

— від 06.04.2006 року «Про стан науковотехнологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України»

Постанови Верховної Ради України

— від 16.06.2004 року № 1786 «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності України»

— від 13.07.1999 року № 916 «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України«

Міністерством освіти і науки України та Державним агенством України з інвестицій та інновацій в кінці 2006 та початку 2007 років було завершено формування нормативної бази відповідно до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»:

Постанови Кабінету Міністрів України:

— від 26.06.2006 року № 1657 «Деякі питання організації діяльності технологічних парків «, якою було затверджено Порядок реєстрації технологічних парків, внесено зміни до Порядку розгляду, експертизи та державної реєстрації проектів технологічних парків;

— від 21.03. 2007 року № 517, було затверджено Порядок проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією проектів технологічних парків;

— від 8.03. 2007 року № 1310 постанова «Про внесення змін до пункту 14 Порядку розгляду, експертизи та державної реєстрації проектів технологічних парків», що внесені зміни дають можливість вносити зміни до проекту технопарку в разі змін номенклатури товарів.

— від 14.05.2008 року № 447 програма «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009;2013 роки» яка визначає оптимальний варіант вирішення проблеми створення організаційно-економічних умов.

— від 07.05.2008 № 439 Державну цільову програму розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки. Виконання програми дасть змогу забезпечити умови ефективного виконання стратегічних прюрітетних напрямів інноваційної діяльності в Україні, а саме:

1. Системне формування інформаційного супроводження розвитку національної інноваційної системи

2. Збільшити надходження до бюджету та створити нові робочі місця сферу

3. Ефективне використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України.

Міністерством освіти і науки України підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інноваційну діяльність», який подано на розгляд Верховної Ради України.

Прийняття законопроекту також забезпечить державну підтримку вітчизняних наукових розробок.

Ми можемо додати, що держава, як один із основних суб'єктів інноваційної діяльності, забезпечує впровадження інноваційних процесів у національну економіку та встановлення досконалого правового регулювання відносин і цій сфері. Зокрема державне регулювання інноваційної діяльності, як передбачено статтею 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність», здійснюється шляхом:

1. Визначення і підтримки приоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

2. Формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

3. Створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

4. Захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

5. Фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

6. Стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

7. Встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

8. Підтримки функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури.

Отже, ми можемо дати висновок, що для переходу економіки країни на Інноваційний шлях розвитку необхідне досконале нормативно-правове забезпечення. Норми про інноваційну діяльність, що містяться в багатьох актах різних галузей законодавства України і за якими інновації є складовими інвестиційного процесу, утворюють в Україні законодавчу базу для здійснення і розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності, яка має досить виразні комунікаційні технології як у сфері відтворення знань, так і в галузях, що використовують нововведення.

Необхідний комплексний підхід до розвитку інноваційної діяльності через створення умов для розробки, виробництва і комерціалізації технологій, а також підготовки кадрів для ведення інноваційної діяльності.

У сучасних умовах державна політика України повинна бути спрямована не тільки на забезпечення національної інноваційної системи певними ресурсами, а також на формування сучасної інституціональної основи. Саме ця основа покликана сприяти виникненню такої системи взаємин між наукою, промисловістю та освітою, коли інновації стають основою прогресу економіки і суспільства, а потреби інноваційного розвитку, багато в чому визначають і формують найважливіші напрямки наукової діяльності.

РОЗДІЛ 2. Аналіз інноваційної діяльності, на прикладі АТ «Банк"Фінанси та кредит»

2.1 Загальна характеристика АТ «Фінанси та Кредит»

АТ «Фінанси та Кредит» є юридичною особою за законодавством України та набув прав юридичної особи з моменту його державної реєстрації (21 липня 1993р.) у порядку, передбаченому законодавством України.

У своїй діяльності Банк керується законодавством України, включаючи вимоги нормативно-правових актів Національного банку України, положеннями цього Статуту, а також внутрішніми правами, процедурами, регламентами та іншими актами внутрішнього регулювання, прийнятими відповідно до цього Статуту.

Банк має у власності рухоме та нерухоме майно, самостійний баланс, відкриває власні кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках, використовує власні патенти, штампи, фірмові бланки та інші реквізити.

АТ «Фінанси та Кредит» володіє, користується та розпоряджається своїм майном та коштами відповідно до цілей своєї діяльності, передбачених цим Статутом. Право власників Банку охороняється у відповідності з чинним законодавством України.

Банк самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім майном та коштами, на які відповідно до чинного законодавства України може бути звернено стягнення.

Банк є власником:

1. майна, переданого йому засновниками та акціонерами Банку у власність як вклади до статутного капіталу;

2. грошових коштів, отриманих від продажу цінних паперів Банку юридичним та фізичним особам;

3. доходів та майна, отриманих Банком в результаті фінансової, господарської та банківської діяльності в Україні та за її межами;

4. іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законів.

Банк здійснює володіння, користування та розпорядження своїм майном відповідно до мети і предмету своєї діяльності та призначення майна.

Предметом діяльності Банку є виконання банківських та інших операцій на підставі ліцензій та дозволів, виданих Національним банком України та/або іншими уповноваженими органами державної влади України, та здійснення іншої діяльності, здійснення якої банками не забороняється законодавством України, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Метою (цілями) діяльності АТ «Фінанси та Кредит» є здійснення банківської діяльності, спрямованої на отримання прибутку для власного розвитку та в інтересах акціонерів.

Капітал Банку впливає:

· основний капітал;

· додатковий капітал.

Основний капітал Банку включає:

· сплачений і зареєстрований статутний капітал;

· розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акції додаткових внесків акціонерів у капітал Банку;

· загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Основний капітал не включає збитків за поточний рік і нематеріальні активи.

Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати критеріям, визначенням Законом України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банка України.

В межах, в яких це дозволяється чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, додатковий капітал може включати:

· нерозкриті резерви;

· резерви переоцінки;

· гібридні (борг капітал) капітальні інструменти;

· субординальний борг;

· інші інструменти відповідно до чинного законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Розмір додаткового капіталу не може перевищувати 100 відсотків основного капіталу.

Банк формує резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 (п'яти) відсотків від щорічного прибутку Банку до досягнення ним 25 (двадцяти п’яти) відсотків розміру регулятивного капіталу Банку. Банк формує інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до чинного законодавства, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Прибуток Банку визначається як різниця між доходами та витратами Банку, пов’язаними з отриманням цих доходів, та утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття операційних та інших витрат.

Органами управління Банку є:

1. Загальні збори акціонерів (далі - Загальні збори).

2. Наглядова рада.

3. Правління.

4. Органами контролю Банку є:

5. Ревізійна комісія.

6. Служба внутрішнього аудиту Банку.

Члени Наглядової ради та Правління, а також керівник служби внутрішнього аудиту мають відповідати вимогам чинного законодавства України, у тому числі кваліфікаційним вимогам Національного банку України щодо ділової репутації, освіти та відповідного досвіду цих осіб.

Банк організовує бухгалтерський облік своїх операцій відповідно до внутрішньої облікової політики, стандартів бухгалтерського обліку, виконує вимоги, встановлені законодавством України, зокрема, вимоги нормативно-правових актів Національного банку України, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках та базі комплексної автоматизації та комп’ютеризації та подає свої баланси, звітність та іншу інформацію Національного банку України у належні строки та в установлених ним строках і формах.

Фінансовий рік Банку відповідає календарному року та починається 1 січня і закінчується 31 грудня (Див. Додаток Г-Ж).

Банк самостійно визначає перспективи розвитку, планує та здійснює свою діяльність, виходячи з необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку, підвищення доходів.

Банк самостійно планує свою виробничо-господарську та іншу діяльність, а також соціальний розвиток трудового колективу.

Банк проводить наступні банківські операції, передбачені Статутом Банку, підставі банківської ліцензії № 123 від19 листопада 2001 року, виданої Національним банком України:

Ш приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб;

Ш відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

Ш надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

Ш придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе;

Ш ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

Ш лізинг;

Ш послуги з відповідального збереження та надання в оренду сейфів для збереження цінностей та документів;

Ш випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

Ш випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використання цих карток;

Ш надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

З 05 липня 2007 року ПАТ «Фінанси та Кредит», згідно з дозволом Національного банку України № 123−3, має право здійснювати наступні операції:

1. операції з валютними цінностями:

2. неторговельні операції з валютними цінностями;

3. ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

4. ведення кореспондентських рахунків банку (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

5. ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

6. відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

7. відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

8. залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

9. залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

10. операції з банківськими металами на валютному ринку України;

11. операції з банківськими металами на міжнародних ранках;

12. інші операції з валютними цінностями на міжнародніх ринках;

13. емісія валютних цінних паперів;

14. операція купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

15. здійснення операції на ринку цінних паперів від свого імені (виключаючи андеррайтинг).

16 перевезення валютних цінностей та інкасація коштів.

17 операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

Ш з інструментами грошового ринку;

Ш з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

Ш з фінансовими ф’ючерсами та опціями.

Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

Депозитарна діяльність зберігача цінних паперів.

Банк має ліцензію Серія АБ № 124 927, видану Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України 09.02.2005року строком дії до 09.02.2010 року, на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів: діяльність по випуску та обігу цінних паперів; депозитарна діяльність зберігача цінних паперів.

АТ «Фінанси та Кредит» є членом міжнародних карткових платіжних систем: