Аналіз ліквідності та платоспроможності ВАТ «Мегабанк»

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні основи ліквідності та платоспроможності комерційного банку
• 1.1 Значення ліквідності та платоспроможності в діяльності комерційного банку
• 1.2 Методичні основи управління ліквідністю та платоспроможністю комерційного банку
• 1.3 Забезпечення ліквідності комерційного банку
• 2. Аналіз ліквідності та платоспроможності «Мегабанку»
• 2.1 Аналіз показників і детермінант платоспроможності та ліквідності комерційних банків
• 2.2 Адаптаційне прийняття рішень у сфері забезпечення ліквідності та платоспроможності банку
• 3. Основні напрямки удосконалення механізму забезпечення ліквідності та платоспроможності комерційного банку
• 3.1 Планування банківської діяльності по забезпеченню ліквідності та платоспроможності
• 3.2 Шляхи щодо формування кредитно-інвестиційного портфеля комерційного банку та забезпечення його надійності
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми: В умовах переходу до ринкової економіки питання пов’язанні з напрямками покращення фінансової діяльності комерційного банку на основі аналізу його економічного розвитку мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності комерційного банку, напрямків покращення його фінансового стану та перспектив розвитку безпосередньо пов’язані з проведенням фінансового аналізу.

Недостатній фінансовий стан комерційного банку є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи банку є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів. Виходячи з цього питання дослідження фінансового стану ВАТ «Мегабанк» є важливим для забезпечення його роботи в ранкових умовах.

Теоретичне та практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології та інструментарію проведення аналізу фінансового стану комерційного банку є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналізу фінансового стану комерційного банку з метою підвищення ефективного його розвитку.

Мета і задачі роботи. Метою курсової роботи є проведення аналізу ліквідності та платоспроможності ВАТ «Мегабанк» на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб'єктів фінансової діяльності. До основних задач дослідження відносяться: тенденції розвитку комерційних банків в Україні й основні задачі забезпечення їх ліквідності та платоспроможності; аналіз показників і детермінант платоспроможності та ліквідності комерційних банків; адаптаційне прийняття рішень у сфері забезпечення ліквідності та платоспроможності банку.

1. Теоретичні основи ліквідності та платоспроможності комерційного банку

1.1 Значення ліквідності та платоспроможності в діяльності комерційного банку

Основою успішного проведення ринкових перетворень, що відбуваються в економіці України, є добре функціонуючий та надійний грошовий обіг. Саме він дозволяє реалізовувати зв’язок між усіма учасниками та складовими частинами господарського механізму. Разом з тим без розвиненої мережі банків, які діють саме на комерційній основі, створення реальних та ефективних ринкових відносин неможливе. Комерційні банки і їхня діяльність є фундаментом, центром, де в основному починається та завершується ділове партнерство. Це пов’язано з тим, що банки сприяють організації руху та перерозподілу грошових і капітальних ресурсів. Тому від чіткої, грамотної діяльності комерційних банків у вирішальній мірі залежить процес формування та розвиток української економіки.

Можливість системи комерційних банків здійснювати свою діяльність адекватно своїм власним цілям та економічним цілям держави багато в чому залежить від ефективності управління. Це, в свою чергу, пов’язане з необхідністю проведення всебічного аналізу фінансової діяльності кожного комерційного банку, оцінки ефективності залучення та використання банківських ресурсів. При цьому слід зазначити, що формування фінансових ресурсів комерційного банку та їхнє розміщення є складним багатогранним процесом, основу якого складає успішне проведення пасивних і активних операцій. Крім того, банки можуть одержувати дохід від проведення інших операцій, не пов’язаних безпосередньо з залученням і розміщенням коштів (фінансове посередництво, консультації з фінансових питань тощо). Тому розвиток комерційного банку, аналіз та оцінка його фінансового стану повинні розглядатися в комплексі з урахуванням таких критеріїв:

— достатність капіталу — оцінюється розмір капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

— якість активів — оцінюється можливість забезпечення повернення активів, а також вплив окремих кредитів на загальне фінансове положення банку;

— рентабельність (прибутковість) — оцінюється рентабельність банку з погляду достатності доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

— ліквідність — визначається рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов’язань;

— платоспроможність — визначається здатність банку цілком і вчасно виконувати свої платіжні зобов’язання, що впливають з операцій з клієнтами, на відкритому ринку, зі своїми контрагентами;

— стійкість — характеризується стабільністю фінансового положення, що виражається в достатній ліквідності активів, наявності необхідних резервів;

— надійність — визначається здатністю банку до виконання взятих на себе зобов’язань;

— забезпеченість ресурсною базою — оцінюється достатність обсягів залучення фінансових ресурсів для здійснення повномасштабної банківської діяльності;

— ефективність управління — дається оцінка методам управління банківською установою урахуванням ефективності діяльності окремого банку, встановленого порядку його роботи, методів контролю та виконання установлених законів і правил.

Разом з тим для того, щоб провести більш детальний аналіз ліквідності та платоспроможності, розкрити їхнє значення в діяльності комерційного банку, необхідно розглянути сутність поняття «ліквідність комерційного банку» та «платоспроможність комерційного банку».

Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus — рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає «легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у кошти» [34,c.150].

При цьому поняттю «ліквідність комерційного банку» у спеціальній літературі даються різні визначення. З одного боку, під ліквідністю розуміється здатність банку виконувати свої зобов’язання в термін, причому не тільки з повернення вкладених коштів та виплати відповідного відсотка, але й з видачі кредитів [7,c.146].

З іншого боку, під ліквідністю мається на увазі співвідношення сум активів і пасивів банку з однаковими термінами. Нарешті, говорять про більш ліквідні і менш ліквідні активи банку з погляду можливості швидкого перетворення їх у кошти. При цьому найбільш повне визначення поняття «ліквідність комерційного банку», наведене в роботі і означає можливість банку вчасно й повно забезпечувати виконання своїх боргових та фінансових зобов’язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів за статтями активу та пасиву балансу з урахуванням відповідних строків. Поряд з цим під поняттям «платоспроможність комерційного банку» розуміють фактичну здатність комерційного банку виконати всі свої фінансові зобов’язання перед своїми клієнтами і контрагентами у встановлений термін [18,c.146].

У той же час ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими — власним капіталом, залученими та розміщеними ним коштами шляхом оперативного управління їхніми структурними елементами (рис.1). При цьому, як видно з рис. 1, ліквідність комерційного банку, з одного боку, визначається ефективністю управління її складовими, а з іншого — тим, що ліквідність також може впливати на процеси управління власним капіталом, залученням позикових коштів та ефективним розміщенням банківських ресурсів. Одночасно ефективність оперативного управління складовими ліквідності полягає в платоспроможності комерційного банку.

Рис. 1. Взаємозв'язок основних елементів, на яких базується ліквідність комерційного банку

У зв’язку з вищезазначеним, ліквідність може бути розглянута як важливий інструмент управління діяльністю комерційного банку. Цей висновок також ґрунтується на тім, що управління ліквідністю комерційного банку містить у собі пошук джерел позикових коштів, вибір серед них найнадійніших, з найбільш тривалими термінами залучення та з урахуванням витрат, пов’язаних з залученням цих коштів, а також має на увазі процеси управління активами та пасивами, які тісно взаємозалежні і здійснюються одночасно [48,c.150].

При цьому в теорії фінансового аналізу існує два підходи до характеристики ліквідності комерційних банків. Ліквідність можна розуміти як запас чи як потік. Зараз найбільш розповсюдженим є перший підхід — за принципом запасу. Більш того, варто зауважити, що більшість робіт з даного питання зводиться до обґрунтування застосування або першого, або другого підходу. Однак, на мою думку, таке спрощення в корені не вірне. Це пов’язано з тим, що:

ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів. З оцінкою ліквідності як «запасу» пов’язане також таке поняття, як «ліквідність балансу банку». Отже, ліквідність комерційного банку як «запас» визначає статичний рівень оцінки ліквідності банку і може бути використана для розробки основних напрямків діяльності банку з метою досягнення заданого рівня ліквідності;

ліквідність за принципом потоку дає динамічну оцінку рівня ліквідності

комерційного банку, тому що в цьому випадку аналіз ліквідності ведеться безупинно, причому не зводиться тільки до аналізу балансу, з’являється можливість враховувати здатність банку одержувати позики, забезпечувати приток готівки від поточної операційної діяльності. Подібний аналіз припускає також використання більшої інформації, зокрема даних про динаміку доходів банку за минулий період, своєчасне повернення позик, про стан грошового ринку і т. ін. Отже, аналіз ліквідності як «потоку» дозволяє оцінити ефективність обраних напрямків у діяльності банку.

Таким чином, суть аналізу ліквідності комерційного банку, як найважливішого інструмента управління його діяльністю, може бути зведена до взаємозв'язку запасу та потоку ліквідності, що, в свою чергу, являють собою статичний та динамічний рівень абстрагування поняття «ліквідність комерційного банку». Виходячи зі сказаного вище, можна запропонувати наступне трактування поняття «ліквідність комерційного банку»: ліквідність комерційного банку відбиває потенційні можливості інституту кредитування щодо виконання своїх боргових і фінансових зобов’язань перед усіма контрагентами, ступінь досяжності (тобто можливостей) яких визначається відповідно до статичних та динамічних оцінок ефективності використання банківських ресурсів і їхнього розміщення [16,c.39].

Крім того, для здійснення операційної діяльності, пов’язаної з залученням коштів і їхнім розміщенням в умовах ринкової невизначеності, майбутнього попиту та надходжень наявних коштів за певний період, банку потрібні ресурси в їхній ліквідній формі - активи, які б могли бути легко та швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат чи взагалі без нього. Таким чином, ліквідність комерційного банку — це ще й можливість використання його активів у якості наявних коштів або швидко перетворювати їх у такі.

У той же час комерційний банк сам визначає основні джерела попиту та пропозиції ліквідних ресурсів — «на власних умовах і на власний ризик». Джерелами пропозиції ліквідних ресурсів є:

надходження коштів клієнтів на депозитні рахунки і рахунки до запитання;

погашення міжбанківських кредитів;

залучення ресурсів на грошовому міжбанківському ринку;

доходи від продажу недепозитних банківських послуг і продаж активів банку [1,c.11].

Джерелами попиту на ліквідні ресурси виступають:

заявки на одержання кредитів фінансовими установами і від клієнтів банку;

зняття грошей клієнтами зі своїх депозитних рахунків і рахунків до запитання й операційні витрати.

Варто також звернути увагу ще на один аспект необхідності уточнення поняття «ліквідність комерційного банку» і розгляду сутності таких понять, як" ліквідність комерційного банку" і «платоспроможність комерційного банку». Це пов’язано з тим, що часом відбувається змішування двох понять: ліквідність балансу банку і платоспроможність комерційного, яке в майбутньому призводить до ототожнення підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше — принаймні справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті чи інші способи підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави в особі його Центрального банку. Разом з тим, як було показано вище, ліквідність балансу банку є статистичною оцінкою ліквідності банку, а платоспроможність відбиває ефективність оперативного управління ліквідністю банку і, зокрема, ефективність управління ліквідністю балансу банку [43,c.37].

Варто також помітити, що ліквідність балансу банку є основним чинником ліквідності самого банку. Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації ресурсів за активами покривати термінові зобов’язання за пасивами. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов’язань визначається низкою факторів, серед яких вирішальним є відповідність термінів розміщення ресурсів термінам їх залучення. На ліквідність балансу банку впливає структура його активів: чим більша частка першокласних ліквідних ресурсів у загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку.

При цьому активи банку за ступенем їхньої ліквідності можна розділити на три групи:

ліквідні ресурси, які знаходяться в негайній готовності, або першокласні ліквідні ресурси; в їх числі - каса, кошти на кореспондентському рахунку, першокласні векселі та державні цінні папери;

ліквідні ресурси в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені в кошти;

неліквідні активи — це прострочені кредити та ненадійні борги, будинки і споруди, які належать банку і відносяться до його основних фондів [33,c.78].

У міжнародній банківській практиці самою ліквідною частиною активів вважається касова готівка, під якою розуміються не тільки гроші в касі, але й кошти, які знаходяться на поточному рахунку даного інституту кредитування в Центральному банку. Ліквідними статтями в країнах ринкової економіки вважаються першокласні короткострокові комерційні векселі, які банк може перезарахувати в Центральному банку, цінні папери, гарантовані державою. Менш ліквідними є банківські інвестиції в довгострокові цінні папери, тому що їхня реалізація за короткий термін не завжди можлива. Як трудноліквідні активи розглядаються довгострокові позички та вкладення в нерухомість.

Крім того, ліквідність банку залежить від ступеня ризику окремих активних операцій: чим більше частка високоризикових активів у балансі банку, тим нижче його ліквідність. Так, у сформованій практиці до надійних активів прийнято відносити наявні кошти, а до високоризикових — довгострокові вкладення банків. Істотно впливає на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку ступінь кредитоспроможності позичальників банку: чим більше частка високоризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижче його ліквідність [16,c.57].

Ліквідність залежить також від структури пасивів балансу. Якщо за вкладами до запитання вкладники вправі зажадати повернення коштів в будь-який момент, то строкові вклади знаходяться в розпорядженні банку більш-менш тривалий період, і, отже, за інших рівних умов підвищення питомої ваги вкладів до запитання і зниження частки строкових вкладів знижує банківську ліквідність. Надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ, також впливає на рівень ліквідності балансу. Разом з тим ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розрахунку спеціальних показників, що відбивають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. У міжнародній банківській практиці частіше за все в цих цілях використовуються коефіцієнти ліквідності. Останні являють собою співвідношення різних статей активу балансу кредитної установи з певними статтями пасиву чи, навпаки, пасивів з активами.

ліквідність платоспроможність банк комерційний Показники ліквідності в різних країнах мають різні назви, неоднакові методики їхнього числення, що пов’язано з сформованою практикою і традиціями та залежать від спеціалізації і величини банків, проведення політики в галузі кредитування й ряду інших обставин. Звичайно, для оцінки ліквідності застосовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності. Вони обчислюються як відношення короткострокових чи середньострокових ліквідних активів до відповідних за термінами пасивів. У ряді країн з ринковою економікою банки зобов’язані підтримувати коефіцієнти ліквідності, не нижчі визначеного рівня, названого нормою ліквідності.

Керівництво банків повинне постійно приділяти особливу увагу питанням ліквідності, однак і дотепер немає доступної і повсюдно прийнятної формули для визначення потреб банку в ліквідних ресурсах. При цьому необхідна сума ліквідності окремо взятого банку залежить від коливань загальної суми внесків і попиту на кредит.

При цьому в розрахунках потреб в ліквідних ресурсах на той чи інший період банк може виходити з очікуваних змін рівня внесків і кредитів щодо даного базисного періоду. Таким чином, необхідність у ліквідних ресурсах може бути розрахована на будь-який бажаний період. Ця необхідність пов’язана переважно з очікуваним збільшенням попиту на кредит, ніж з вилученням внесків. Треба також відзначити, що зростання внесків під кінець року вимагає збільшення обов’язкових резервів, але це компенсує вивільнення цих фондів на початку року.

При цьому слід зазначити, що основним принципом підтримки ліквідності банку є ув’язування його активів з термінами передбачуваного виникнення потреби в ресурсах. Для цього в практиці банківської справи використовують наступні форми забезпечення ліквідності банку:

конверсію кредитів у готівку (одержання платежів за кредитами, термін погашення яких повинен наступити найближчим часом, чи ви даних з правом оплати за вимогою);

продаж частини кредитних вимог;

розподіл активів шляхом складання таблиці всіх рахунків пасивів з метою виявлення, яку частину кожного виду пасиву варто розмістити в ліквідні чи менш ліквідні статті активу для підтримки певного коефіцієнта ліквідності;

проведення операцій з пасивами: випуск депозитних сертифікатів, що обертаються, облігацій; позики в Національному банку (НБУ); позики на євроринку тощо [21,c.22].

На підставі принципів і факторів, які формують політику, стратегію і повсякденну діяльність комерційних банків, історично зароджувалася, розвивалася й удосконалювалася теорія і практика управління банківською ліквідністю. У зв’язку з цим необхідний детальний аналіз сформованих теорій управління банківською ліквідністю, а також тих особливостей, які характерні для цього напрямку банківського менеджменту [19,c.45].

1.2 Методичні основи управління ліквідністю та платоспроможністю комерційного банку

Теорії управління банківською ліквідністю з’явилися практично одночасно з організацією комерційних банків. При цьому в даний час у практиці банківського менеджменту виділяють наступні чотири теорії:

теорію комерційних позичок або доктрину реальних векселів;

теорію переміщення;

теорію очікуваного доходу;

— теорію управління пасивами,

які тим чи іншим способом взаємозалежні з основними стратегіям управління банківською ліквідністю, а саме, з:

— управлінням активами;

— управлінням пасивами;

управлінням активами і пасивами.

Поряд з цим початкове питання про банківську ліквідність мало два теоретичних підходи. Перший був заснований на тім, що структура активів банку за термінами повинна точно відповідати структурі його пасивів. Але це практично виключало можливість проведення комерційними банками активної політики управління своєю ліквідністю. Проте на даній теоретичній основі було вироблене так зване золоте банківське правило, яке полягає в тім, що величина і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов’язань [32,c.76].

Другий підхід базувався на реальній невідповідності структур активів і пасивів балансу, оскільки жоден, навіть самий могутній комерційний банк не застрахований від наслідків фінансово-кредитних явищ, які постійно відбуваються в соціально-економічних системах:

економічних криз;

банкрутств;

неплатежів по позичках;

кон’юнктури попиту та пропозицій на ринках позичкових капіталів коштів, цінних паперів і інших проявів незбалансованості ринкових відносин. Разом з цим слід зазначити, що такі явища найбільш характерні саме для країн, які здійснюють перехід від планово-централізованої економіки до ринкової.

Таким чином, труднощі, які реально виникали на різних етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, вимагали постійної підтримки певного рівня ліквідності комерційних банків. Забезпечення цієї базисної умови стійкої діяльності комерційних банків і викликало об'єктивну необхідність удосконалювання методів і підходів у рамках кожної з зазначених вище теорій [18,c.29].

В основі методу загального фонду знаходиться ідея об'єднання всіх ресурсів. Потім сукупні ресурси розподіляються між тими видами активів, які вважаються придатними. У методі загального фонду ресурсів для здійснення конкретної активної операції не має значення, з якого джерела надійшли кошти, поки їхнє розміщення сприяє досягненню поставлених перед банком цілей. При цьому даний метод вимагає рівного дотримання принципів ліквідності та прибутковості комерційного банку. Тому ресурси розміщуються за такими видами активних операцій, які найбільш повно відповідають цим принципам. Розміщення ресурсів також здійснюється відповідно до певних пріоритетів, що вказують, яка частина наявних у банку ресурсів повинна бути поміщеною в резерви першої або другої черги, використана для позичок і покупки цінних паперів, щоб це принесло дохід. Питання інвестування ресурсів у земельні ділянки, будинки й іншу нерухомість звичайно розглядаються окремо [28, c.120].

При цьому ключовою задачею даного методу при визначенні структури розміщення ресурсів є встановлення їхньої частки, яка може бути виділена в якості первинного резерву. У більшості випадків у ролі первинних резервів фігурують активи, які включаються в статтю «Готівка і заборгованість інших банків», куди входять ресурси на кореспондентських рахунках у Центральному банку, ресурси на кореспондентах рахунках (внески) в інших комерційних банках, готівка в сейфі і а також інші платіжні документи в процесі інкасування. Наступною не менш важливою задачею методу загального фонду ресурсів є створення «некасових» ліквідних активів. Ці резерв включають високоліквідні дохідні активи, які з мінімальною затримкою і незначним ризиком втрат можна перетворити в наявні ресурси.

Заключною задачею розміщення засобів за методом загального фонду ресурсів є формування портфеля кредитів, визначення складу портфеля цінних паперів.

Використання методу загального фонду ресурсів в управлінні активами дає банку широкі можливості щодо вибору різного спектра активних операцій. У той же час зазначений метод не містить чітких критеріїв для розподілу ресурсів за категоріями активів і не дає розв’язання задачі «ліквідність — прибутковість» .

Разом з тим при підході до розміщення ресурсів з позицій загального фонду зайво багато уваги приділяється ліквідності і не враховуються розходження вимог ліквідності стосовно вкладів до запитання, ощадних вкладів, строкових вкладів і основного капіталу, що служить причиною наростаючого скорочення норми прибутку. Це обумовлено тим, що з часом термінові й ощадні вклади, які вимагають меншої ліквідності, ніж вклади до запитання, ростуть більш високими темпами. Перебороти цей недолік до деякої міри допомагає метод розподілу активів, відомий також як метод конверсії ресурсів. Цим методом розмежовуються джерела ресурсів відповідно до норм обов’язкових резервів і швидкість їхнього обертання.

Поряд з цим метод розподілу активів припускає створення декількох «прибуткових центрів» (груп) усередині самого банку, які використовуються для розміщення ресурсів, залучених банком з різних джерел. Іншими словами, у банку як би існують відособлені, тобто відокремлені один від одного банки вкладів до запитання, банк ощадних вкладів, банк строкових вкладів і банк основного капіталу.

Головною перевагою розглянутого методу є зменшення частки ліквідних активів і вкладень додаткових ресурсів у позички й інвестиції, що веде до збільшення норми прибутку. Однак і цей метод має недоліки які знижують його ефективність. Наприклад, може не бути тісного зв’язку між швидкістю обертання внесків тієї чи іншої групи і коливаннями загальної суми внесків цієї групи. Другим недоліком цього методу є те, що він припускає незалежність джерел ресурсів від шляхів їхнього використання. На практиці це не зовсім так. Наприклад, банк прагне залучити більше внесків від ділових підприємств, тому що ці підприємства, як правило, позичають гроші у тому ж банку, де їм відкриті поточні рахунки. Отже, залучення нових внесків означає одночасне зобов’язання банку задовольняти частину заявок на кредити з боку нових вкладників. Але це значить, що частина нових внесків повинна бути спрямована на кредитування власників цих внесків [43,c.68].

Разом з тим обидва розглянуті вище методи, наголошуючи на ліквідності обов’язкових резервів і можливому вилученні внесків, приділяють менше уваги необхідності задовольняти заявки клієнтів на кредит. При цьому зазначені вище методи посилаються на середній, а не граничний рівень ліквідності.

Поряд з цим немаловажним аспектом управління банківською ліквідністю є ефективне проведення пасивних операцій з метою залучення необхідних обсягів банківських ресурсів. У міжнародній практиці, цю потребу банки задовольняють за допомогою:

міжбанківських кредитів;

резервних фондів;

угод РЕПО;

позик на ринку євродоларів.

При цьому в широкому смислі управління пасивними операціями являє собою діяльність, яка пов’язана з залученням коштів вкладників та інших кредиторів і визначенням сприятливої відповідної комбінації джерел ресурсів для даного банку. У більш вузькому значенні під управлінням пасивними операціями розуміють дії, спрямовані на задоволення недостатків у ліквідності шляхом активного пошуку позикових коштів, а міру необхідності.

Поряд з розглянутими вище підходами щодо управління пасивами комерційного банку, в сучасній практиці також застосовуються такі методи, як:

управління резервною позицією, що передбачає врахування обсягів відкритих у комерційному банку позичкових обмежень як резервів другої черги. Однак таке управління пов’язане з ризиком, або підвищенням цін на ресурси, або з можливістю не отримати необхідний обсяг ресурсів;

управління позичковою позицією, яке враховує обсяги звільнених коштів з позичкових вкладень [15,c.29].

У той же час один із напрямків в управлінні ліквідністю комерційного банку пов’язаний з методами оцінки потреби в ліквідних ресурсах. Тут виділяють такі методи, як:

метод структури ресурсів, який співвідносить обсяг необхідних резервів ліквідності з заявками за стандартними кредитами з обсягом наявних ліквідних активів. Основним недоліком методу є прогнозування ліквідності банку без обліку термінів закінчення конкретних депозитів і кредитів банку;

метод показників ліквідності, що передбачає розрахунок співвідношень обсягів активів різного виду і згрупованих відповідним чином пасивів. Основною задачею в даному методі є визначення критеріального рівня, з яким необхідно порівнювати розраховані показники ліквідності;

метод джерел і використання ресурсів — заснований на вивченні грошових потоків за всіма договорами і угодами банку. Основним недоліком даного методу є необхідність побудови альтернативних прогнозів зміни вільних кредитних ресурсів [12,c.53].

Одночасно з метою прийняття більш зважених рішень у сфері управління ліквідністю та платоспроможністю комерційного банку для аналізу складних взаємозв'язків між різними статтями банківського балансу, звіту про прибутки і збитки використовуються різні методи аналізу управлінських рішень — такі, як:

порівняння планових показників з фактичними даними;

— факторний, індексний, балансовий, графічний аналіз;

різні методи економіко-математичного моделювання.

Разом з тим проведений аналіз показав, що в практиці банківського менеджменту є досить великий інструментарій, що дозволяє ефективно управляти ліквідністю комерційного банку. Поряд з цим використання конкретних методів багато в чому визначається як специфікою роботи конкретного банку, так і тією загальноекономічною ситуацією, що складається.

При цьому треба зазначити, що в управлінні станом ліквідності можна також виділити два напрямки. Один із них зводиться до того, щоб не допустити наявності в банку ресурсів, які не приносить доходів, тобто фактично будь-якого надлишку ресурсів щодо потреб у них.

В основі другого напрямку знаходиться постійна підтримка резервів на рівні, достатньому для задоволення вимог про норми обов’язкових резервів і в пікові періоди росту депозитів. Разом з тим більшість банків у практичній своїй роботі дотримуються деякої середини. При цьому усі великі банки вважають вигідним строго контролювати наявні ресурси, а дрібні банки все більше усвідомлюють той внесок, який може внести вміле управління касою в забезпечення загальної прибутковості операцій.

Таким чином, для уточнення ряду задач, пов’язаних з забезпеченням ліквідності та платоспроможності комерційного банку, необхідно розглянути особливості такого забезпечення.

1.3 Забезпечення ліквідності комерційного банку

Значне ускладнення ринкової ситуації призвело фахівців у галузі банківського менеджменту до необхідності розглядати банк як відкриту систему. Разом з тим у банківському менеджменті сформувався і закріпився системний підхід, зміст якого полягає в розгляді сукупності управлінських впливів та внутрішніх і зовнішніх факторів на багаторівневу взаємозалежну систему всіх його складових в однаковій мірі. Тому розгляд особливостей забезпечення ліквідності комерційного банку прямо пов’язаний з розглядом особливостей у сфері банківського менеджменту [15,c.38].

Іншою характерною рисою, з якою доводиться зіштовхуватися у своїй роботі комерційним банкам при забезпеченні ліквідності, є наявність різних видів ризику. При цьому, виходять з того, що управління ліквідністю, в першу чергу, взаємозалежне від виду й особливостей ресурсів, що знаходяться в розпорядженні банку, а також від ефективності проведення активно-пасивних операцій, а спектр ризиків, що впливає на ліквідність комерційного банку, досить широкий. У цілому ризики можна розбити на такі групи:

ризики внутрішні, до яких входять валютний ризик, процентний ризик, ризик ліквідності, ризик неплатоспроможності;

ризики зовнішні, куди входить інфляційний ризик, політичний ризик, ринковий ризик, ризик недоодержання прибутку.

А також кредитний ризик, який створюється під впливом дії різноманітних факторів: об'єктивних, суб'єктивних, системних, юридичних, кон’юнктурних тощо.

У той же час кожен із видів ризику можна знизити за допомогою своїх методів і підходів, які,

з одного боку, структурують задачу забезпечення ліквідності комерційного банку;

з другого — обумовлюють необхідність адаптації наявних методів до мінімізації тих чи інших видів ризику з урахуванням умов здійснення банківської діяльності в Україні, тому що більшість існуючих підходів розроблялися для країн з розвинутою економікою [29,c.7].

Разом з тим, оскільки кредитно-банківська система має особливе значення для економіки держави, вона служить об'єктом ретельного нагляду та регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади. Тому найбільш істотною особливістю як банківського менеджменту в цілому, так і підсистеми забезпечення ліквідності комерційного банку, є регулювання з боку держави. Одночасно нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети:

забезпечення стійкості і запобігання банкрутства комерційних банків;

обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком.

Досягнення поставлених цілей здійснюється шляхом установлення НБУ економічних нормативів:

нормативів капіталу;

нормативів ліквідності;

нормативів ризику.

Втім, з одного боку, з метою одержання максимального прибутку банки прагнуть як найближче наблизитися до встановлених економічних нормативів, а з іншого — повинні ретельно стежити, щоб ці нормативи не були порушені.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначені:

елементи структури капіталу банку й адекватність капіталу;

розмір статутного капіталу банку;

порядок здійснення банками емісії власних акцій;

органи управління банком і вимоги до керівників банку;

— організація управління ризиками;

вимоги до діяльності банку;

регулювання банківською діяльністю [1,c.16].

При цьому діяльність банку строго регламентується відповідно до встановлених нормативів і правових актів.

Норми ліквідності в одних країнах встановлюються органами банківського і валютного контролю, в інших — банківським законодавством. При цьому їхня величина визначається з урахуванням накопиченого досвіду і конкретних місцевих умов. У той же час оцінка рівня ліквідності банку досягається шляхом зіставлення значення коефіцієнтів ліквідності конкретного банку з установленими нормами. Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення певної політики банку в галузі пасивних і активних операцій, яка узгоджується з урахуванням конкретних умов грошового ринку, специфіки клієнтів, які обслуговуються, особливостей виконуваних операцій, можливостей виходу на нові ринки і розвитку банківських послуг.

Розглянемо більш докладно деякі нормативи, що стосуються ліквідності та платоспроможності комерційного банку які були встановлені в Україні згідно з інструкцією та діяли протягом тривалого часу [8,c.9].

Співвідношення капіталу банку і його активів визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності, та обчислюється за формулою:

Н3 = * 100%, (1)

де К — капітал банку,

А — активи банку.

Іншими словами, НЗ являє собою норматив платоспроможності комерційного банку. При визначенні платоспроможності банку його активи підсумовуються з урахуванням сум відповідних активів, помножених на зазначені коефіцієнти ризику [28,c.24].

Норматив швидкої ліквідності розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку й у касі до поточних рахунків (Н5).

Норматив загальної ліквідності розраховується як співвідношення загальних активів до загальних зобов’язань банку за формулою:

Н6 = *100%, (2)

де

О - загальні зобов’язання банку.

Норматив співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів у робочих активах і розраховується за формулою:

Н7 = *100%, (3)

де В - високоліквідні активи банку,

Р — робочі активи банку.

При цьому в багатьох країнах органи контролю за банківською діяльністю керуються показниками ліквідності, в цьому випадку йдеться про норми обов’язкових резервів, які за своєю сутністю є вираженням вимог, що стосуються підтримки банками співвідношення між ліквідними активами й обсягами депозитів. Такі нормативи більшою мірою розглядаються тільки як індикатори стану ліквідності та використовуються, для виявлення його динаміки або для проведення порівняльного, а лізу фінансового стану різних банків, оскільки виконання такого нормативу не гарантує недопущення зниження рівня ліквідності.

Таким чином, можна зробити висновок, що економічні нормативи є найважливішими відносними показниками, яким НБУ приділяє особливу увагу. Разом з тим аналіз економічних нормативів, установлених НБУ, є необхідною, але недостатньою умовою при оцінці реального рівня ліквідності комерційного банку [45,c.153].

Тому поряд з цим у діяльності НБУ виділяють основні напрямки в сфері регулювання кредитного ризику, який також впливає на ліквідність комерційного банку. До цих напрямків відносяться:

обмеження доступу до кредитного ринку шляхом видачі банкам ліцензій на здійснення кредитної діяльності тільки за умови дотримання ними відповідних умов;

утворення методологічної бази для здійснення банками кредитної діяльності;

установлення для банків обов’язкових економічних нормативів, які регламентують кредитний ризик;

установлення для банків вимог, які стосується створення резервів для покриття збитків від кредитної діяльності;

визначення методів банківського нагляду за якістю контролю кредитного ризику, а також визначення форм контрольного регулювання;

визначення рейтингової оцінки діяльності банків;

розробка стандартів зовнішнього і внутрішнього банківського аудита;

рефінансування комерційних банків з метою підтримки їхньої ліквідності;

санація банків;

Підводячи підсумки даного підрозділу, можна констатувати, що забезпечення ліквідності комерційних банків в Україні здійснюється в умовах жорсткого регулювання. Це обумовлено обов’язковим дотриманням нормативів і розпоряджень, які до того ж можуть змінюватися. Тому вимоги по забезпеченню ліквідності викликають необхідність безупинного пошуку й удосконалення шляхів відповідності нормативам. Як показали дослідження, проведені в даному розділі, в якості таких шліхів, що сприяють підвищенню ефективності механізму забезпечення ліквідності та платоспроможності комерційного банку в умовах кон’юнктури ринку, яка безупинно змінюється, можна виділити:

удосконалення управління надійністю комерційного банку;

розробку підходів щодо покращення залучення банківських ресурсів;

раціоналізацію системи планування відносно забезпечення ліквідності комерційного банку.

2. Аналіз ліквідності та платоспроможності «Мегабанку»

2.1 Аналіз показників і детермінант платоспроможності та ліквідності комерційних банків

Однією з умов стійкого розвитку та функціонування банківської системи є її регулювання за допомогою економічних нормативів. Це пов’язано:

по-перше, з необхідністю забезпечення платоспроможності банку;

по-друге, з діагностикою фінансової стійкості та надійності банку;

по-третє, з визначенням шляхів поліпшення фінансового стану банку.

Втім, як показує практика з цього питання, нормативи постійно змінюються, що заважає проводити зважене дослідження ліквідності та платоспроможності банків. Це обумовлює вибір деякої сукупності показників, яка якнайбільш відбиває розв’язання поставленої задачі, тобто дозволяє проводити не тільки оцінку активів, пасивів та капіталу банків, але й оцінювати зміни в банківський системі, виявляти негативні тенденції за окремими її сегментах. Одночасно треба відзначити, що, дані які аналізуються, повинні мати однакові часові інтервали, а нормативи, з якими вони порівнюються, застосовуватися впродовж цього часу.

Виходячи з цього, систему комерційних банків в Україні станом на 01.01.2012 року можна охарактеризувати наступними показниками платоспроможності і ліквідності:

платоспроможність, або адекватність регулятивного капіталу А1, дорівнює 22%, що на 15% перевищує його нормативне значення;

показник миттєвої ліквідності А2, який значно перевищує встановлене нормативне значення не менш, ніж 20% і дорівнює 37,7%. Втім за старими нормативами (не менш 15%} перевищення цього показника ще більше. Тому цілком законно виникає запитання, яке потребує вирішення: як оцінювати виконання цього нормативу з точки розвитку банківської системи. Якщо відповідь на це запитання давати виходячи з того, що окрема банківська установа виконала або не виконала норматив, то сукупна оцінка буде досить приблизною, тому то не враховує динаміку зміни показника. Однак, як бачимо, для цього показника порівняти динаміку зміни буде важко. Тому надалі, якщо це потрібно, будемо відзначати зміну показників за старими та новими нормативами;

показник загальної ліквідності АЗ дорівнює 121,1% при доцільному значенні не менш 100%;

показник А4, який характеризує наявність у структурі працюючих активів високоліквідних, необхідних для підтримки «мобільності» з метою виконання непередбачених зобов’язань банку перед клієнтами, дорівнює 38,3% при доцільному значенні не менш 15%.

Таким чином, можна говорити, що в цілому система комерційних банків в Україні платоспроможна, а ліквідність знаходиться на достатньому рівні. Однак даний висновок є посереднім і не враховує особливостей фінансового стану й управління кожного банку окремо. Для підтвердження цього приведемо дані за групами комерційних банків (таблиця 1).

Таблиця 1

Деякі показники платоспроможності та ліквідності за системою комерційних банків України станом на 01.01.2012

Як видно з таблиці 1, показник платоспроможності в групі найбільші (перша група) і в групі великі (друга група) банки нижче середнього значення по всій системі комерційних банків. У той же час по групах середні і малі банки цей показник перевищує середнє значення в два і більше разів. Але й таке усереднення також є умовним. Для підтвердження цього нижче наведено значення показника платоспроможності за окремими комерційними банках станом на 01.01.2011 року, коли даний показник був меншим за середнє значення по групі: — «Аваль» (перша група) — 10,2%;

" Приватбанк" (перша група) — 10,4%;

" Укрексімбанк" (перша група) — 13,9%;

" Креді Ліоне Україна" (друга група) — 9,8%;

" Південний" (друга група) — 9,3%.

" Мегабанк" (друга група) — 9,2%

У той же час можна зробити висновок, що середні і дрібні банки більше приділяли уваги збільшенню капіталу, ніж великі банки. У підтвердження сказаного наведемо деякі цифри. Так, банк «Аваль» збільшив свій капітал з 154,45 млн. грн. (за станом на 01.04.2010 року) до 176,03 млн. грн. (за станом на 01.01.2011року), тобто на 14%, «Приватбанк» за аналогічний період збільшив свій капітал на 2,9% (з 267,9 млн. грн. до 275, 56 млн. грн.), «Креді Ліоне Україна» — 5,9% (з 26,52 млн. грн. до 28,09 млн. грн.), «Південний» — 5,6% (з 26,38 млн. грн. до 27,86 млн. грн.). У той же час, наприклад, такі банки, як «Базис», «Меркурій», «Золоті ворота» «Європейський» (що відносяться до третьої та четвертої групи банків) збільшили свій капітал відповідно на 26,2%, 32,4%, 40,9% і 71,4%.

Взагалі на це й була орієнтована політика НБУ, що підтверджується наступними даними. Так, у першу групу банків входить 8 комерційних банків, у той же час динаміка зростання кількості банків із нормативним капіталом 5 млн. євро і більше, здійснювалася за рахунок скорочення групи банків із нормативним капіталом менш 3 млн. євро. Іншими словами, збільшення нормативного капіталу системи комерційних банків України відбувалося за рахунок групи середніх і малих банків. У цілому така політика зміцнила банківську систему. Однак, як видно з таблиці 5, можливі деякі диспропорції по групах, що в майбутньому може призвести до дестабілізації банківської системи. Це обумовлено тим, що зобов’язання першої та другої груп банків складають 90% від усіх зобов’язань системи комерційних банків, при тому що у ці групи входять лише 30% банківських установ.

Разом із тим слід зазначити, що запас надійності по першій і другій групі банків достатній, тому що показники миттєвої і загальної ліквідності набагато перевищують нормативні та доцільні значення.

Втім зроблені вище висновки обумовлюють необхідність розгляду динаміки показників ліквідності та платоспроможності для конкретних комерційних банків. У таблиці 6 приведена динаміка показника платоспроможності по ряду досліджуваних комерційних банків. З таблиці 6 видно, що всі досліджувані комерційні банки за аналізований період часу мали показник платоспроможності вище встановленого нормативного значення. У той же час аналіз даних таблиці 6 свідчить про те, що по деяких банках показник платоспроможності має стійку тенденцію до зниження. Це такі банки, як «Трансбанк», «Андріївський», «Всеукраїнський акціонерний банк ВАБАНК», «Банк регіонального розвитку» Серед причин такої тенденції слід відзначити те, що темпи приросту активів збільшувалися швидше темпів приросту капіталу.

Таблиця 2

Динаміка показника загальної ліквідності по окремих комерційних банках України (на початок досліджуваного року)

Поряд із цим тенденція зменшення даного показника по ряду аналізованих банків обумовлена переважним приростом залучених коштів у порівнянні із власними. У цілому щодо показника загальної ліквідності слід зазначити, що такий «запас» дозволяє банкам і далі нарощувати активні операції, залучаючи позикові кошти. Однак, як було відзначено вище, таке нарощування може бути пов’язане із труднощами ефективного розміщення залучених ресурсів.

Таблиця 3

Динаміка показника загальної ліквідності по окремих комерційних банках України (на початок досліджуваного року)

Таблиця 4

Динаміка портфеля цінних паперів по окремих комерційних банках України (на початок досліджуваного року)

У той же час з таблиці 4 видно, що усі банки поступово припиняють роботу з цінними паперами, що рефінансуються та імітуються НБУ. При цьому деякі банки акцентують свою діяльність на роботі з цінними паперами, призначеними для продажу, а інші - з інвестиційними цінними паперами.

Немаловажним аспектом при розгляді ліквідності є аналіз відповідності структури активів і пасивів кредитних інститутів, що, в свою чергу, пов’язано з можливістю виникнення диспропорцій між активами та пасивами за термінами розміщення й залучення. Тому важливою є задача виявлення джерел потенційної погрози підриву ліквідності банківської системи. При цьому особливу увагу варто звернути на те, що в умовах ринкових перетворень найбільш стійкою частиною пасивів, які забезпечують проведення термінових активних операцій, є фонди та прибуток комерційного банку, випущені ним цінні папери. Поряд з цим ресурси, які залучені від фізичних та юридичних осіб в умовах економічної нестабільності та політичної кон’юнктури, піддаються неконтрольованому відтоку. Крім того, дослідження тенденцій розвитку ринку депозитів фізичних осіб в Україні показують недостатню стабільність обсягів їхнього залучення. Разом з тим у структурі ринку депозитів обсяг довгострокових депозитів складає лише 23,7% і має тенденцію до зниження.