Восстание 1837-1847гг. 
під керівництвом хана Кенесары

Міністерство науку й освіти Республіки Казахстан.

Семипалатинський Университет.

Реферат.

Тема: Повстання 1837—1847гг. під керівництвом хана Кенесары.

Виконав: студент 118 гр.

Проверил:

Р. Семипалатинск-2002 г.

План:

1. План 2.

2. Біографія 3.

3. Повстання 5.

4. Висновок 13.

5. Список літератури 14.

Биография Кенесары Касымов — казахський султан, хан Середнього жуза, ватажок колониально-освободительного руху біля Казахстану, онук хана Аблая. Народився 1802 року, помер 1847 року. Належачи до верхівки степовій знаті, Кенесары домагався відновлення ліквідованою царським урядом Росії ханської влади й передачі Касымовым ханського титулу. Соціальну базу руху Кенесары становили незадоволені експансивної політикою сусідніх держав і ліквідацією ханської влади великі феодали. Ядром військ були найближча родина Кенесары, основний ж військової силою — батыры його пологів відносини із своїми дружинами. У 1841 року збиранні казахської родової знаті і султанів Кенесары Касымов проголосили ханом. Він відновив суд биев, разбиравший справи з нормам шаріату. Своєю податкової політикою Кенесары закріплював норми мусульманського права: для скотарських районів зберіг зякет (податок, взимавшийся зі скотарів на користь хана і султана), для землеробських — ушур (податок, взимавшийся з осідлого населення). Деспотизм хана Кенесары, вважало казахські жузы своїм спадковим надбанням, викликав обурення в народу, почав відкрито виступати проти. У 1844 року у аули роду жаппас приїхав брат Кенесары султан Наурызбай з загоном осавулів і почав стягувати зякет, відбирати майно і продукти, захоплювати жінок Сінгапуру й дівчат. Жаппасцы виступили із зброєю до рук від свавілля султана Наурызбая, поощряемого ханом Кенесары, і вони вбивати їх сподвижників. Кенесары проводив політику свого діда Аблая, полагавшего, що тільки жорстокість може зробити ханську влада міцної. Свою владу він підтримував шляхом жорсткої дисципліни, часом яка з терором. На захоплених землях Кенесары стверджував династичний режим.

Восстание.

У першій чверті в XIX ст. царському уряду приступило-к проведенню у Казахстані адміністративно-політичних нововведень, мали метою приєднати ті райони краю, котрі увійшли до Російську імперію. Статут про сибірських казахів 1822 р. докорінно змінив структури управління степовими районами, вводячи окружну систему, відповідно до. якої казахське суспільство було розділене на округ, волость, аул, як низова адміністративна одиниця, мав у собі від 50 до70 кибиток, 10—12 таких аулів утворювали волость, 10—15 волостей — округ, мав певну територію. Старші султани, що їх уряд зберігало адміністративну влада, в основному мали забезпечувати зміцнення позиції уряду. У главі волостей стояли волостные султани, приравнивавшиеся до чиновників 12 розряду, на чолі аулів аульные старшини, у правах приравнивавшиеся до сільським старостам. З підпорядкування суду биев стали вилучатися найбільш суттєві прерогативы.

Освіта Каркаралинского (у колишньому володінні Букей-хана) і Хокшетауского (у колишньому володінні хана Уали) округів стали початком для поступового захоплення царатом казахських земель з кінця Середнього і Старшого жузов. Сталося звуження традиційних кочевий казахів, розширилося переселення козачого населення родючі райони. Зростало невдоволення казахського населення, яке згрупувалася навколо нащадків Абылай-хана. Одне з чингизидов Габайдулла султан було схоплено каральний? загоном і засланий в Березов і повернувся з сибірського заслання лише листопаді 1840 р. завдяки наполегливим вимогам султана Кенесары.

Султан Саржан, син Касым-торе об'єднав розрізнені загони виступив проти політики колонізації казахських земель. Під натиском царськими каральними загонами султан Саржан відносини із своїми прибічниками перекочував в межі Кокандского ханства, сподіваючись заручитися підтримкою кокандского бека. Тут у 1836 р. Саржан був по-злодійськи убитий за вказівкою кокандского правителя, в 1840 р. загинули Касым-торе — батько Кенесары і про його близькі. Надія Касым-султана ось на підтримку кокандских беків у боротьбі проти колоніальних устремлінь царату не виправдалася.) Однак боротьбу султана Касыма та її синів, попри стихійний, неорганізований характер, мала чимале значення в наступної консолідації антиколоніальних сил під керівництвом султана, потім хана Кенесары (1802−1847). Кенесары Касымов виступив на історичну арену як продовжувач справи Абылай-хана за умов, коли внаслідок масованих виступів царських військ нависла загроза над незалежністю трьох районів Казахстану, які, попри прийняття статутів про сибірських і оренбурзьких казахів 1822—1824 рр., продовжували зберігати політичну відособленість. Тож головною метою повсталого султана стало відновлення цілісності територіальних меж Казахстану часів Абылай-хана, скасування «канап» (як і листах його є такі округу, засновані у Казахстані в 20—30-х рр. в XIX ст.), збереження самостійності які у склад Росії земель. Найвища вимога «бунтівного султана» чітко визначені у його численних листах, адресованих імператору Миколі 1, оренбургским губернаторам У. А. Перовському, У. А. Обручеву, до сибірського губернатору, князю П. Д, Горчакову, голові Оренбурзької прикордонної комісії А. Ф. Генсу та інших. Ні Габай-дулла-султан, і його брат Саржан що неспроможні стати в один ряду зустрічей за Кенесары Касымовым, який, на думку, М. Красовського «поступаючись своєму дідові Абылаю про себе, але перевершуючи та її і свого батька Касым-торе енергією характеру, став відомим в усій степи».

Як «спритний, своєрідний політик» султан Кенесары Касы-мов віддавав усвідомлювали у цьому, що боротьби з такий могутньою державою, як Україна, вимагатиме об'єднання сил трьох казахських жузов, значних жертв, використання як військових, а й дипломатичних зусиль. Він жорстоко придушував свавілля окремих султанів, старшин, бисв, отколовшихся від народного руху, суворо розправлявся з тими, хто підтримував політику Росії, але залишався прибічником мирного рішення непорозумінь з царським урядом. Терпимо ставився з військовополоненими, зокрема російським, деякі з них служили в нього, делікатно приймав російських посланців, та й у характері не виявляв жорстокість, хіба що фахівцям-філологам виявлені під час протиборства з киргизами, хоча спалахи гніву в відношенні тих, хто зраджував інтереси повстання, порушував військову дисципліну, були нерідкісне явище. Про це, зокрема, свідчить поема «Кенесарьг-Наурызбай», автор якої поет, воїн Нысанбай, активно брав участь у цьому движении.

Кенесары всіма доступними засобами домагався об'єднання феодальних груп, родоплемінних підрозділів трьох жузов, хоча це мета була досягнуто навіть у самий пік визвольних змагань в 1844—1845 рр. З початку повстання казахська знати розділилася на два протиборчі табори: частина, обласкана урядом, спираючись ось на підтримку колоніальної адміністрації, домагалася розтрощування своїх політичних опонентів. Непримиренними противниками Кенесары були старший султан Акмолинского округу Коныркулжа Кудаймендин, султани — правителі Молодшого жуза Ахмед і Мухамед Джантюрины, султани Айчуваковы. Після переходу Кенесары в Жетысу непримиренної поведінки щодо повсталих дотримувалися сини Абылайхана Алі, Суюк, родичі самого ватажка визвольних змагань. І все-таки Кенесары Касымов зумів об'єднати під свій прапор значну частина казахських пологів трьох жузов. Інколи чисельність його військ сягала 20 000 людина. Більшість казахських султанів, переважно Середнього жуза, приєдналася до повстання. За даними, зібраним судебно-карательными установами Омського обласного правління, лише у Кушмурунском, Кокчетавском, Акмолинском, Каркаралинском і Баянаульском округах повсталих підтримували понад 80 султанів, биев, старшин. З 23-річного віку, активно беручи участь у визвольному русі, заручившись згубність лінії, що привів його загибель братів і його батька, Кенесары відмовився від переговорів із кокандским Кушбеги, притеснявшим казахів в низов’ях Сырдарьи, хоча під держивал дружні відносини з Бухарским еміром, часом снабжавшим його порохом, зброєю. Повстання казахів від початку набуло загальний масштаб. Це єдине повстання на історії визвольних змагань кінця XVIII й у ХІХ ст., яка охопила все основні райони розселення казахських пологів: крім родоплемінних об'єднань Середнього жуза, у ньому взяли участь пологи Молодшого жуза шекты, тама, табын, алшын, шумекей, жаппас та інших., Старшого жузауйсун, дулат і др.

Рушійною силою повстання були казахські шаура. У боротьбі відновлення політичної незалежності взяли участь і рядові егинши, і старшини, і султани. Загальна боротьба проти військової колонізації казахської землі, засилля кокандских беків додало руху визвольний характер. Щоправда, в повному обсязі бії, старшини, султани були послідовними підтримка Кенесары: принаймні передислокації і переходу основних наснаги в реалізації інші райони окремі перські загони, комплектовавшиеся по родовим ознаками, відходили від повсталих. Серед ватажків загонів були відомі народні батыры: Агыбай, Іман (дід Амангельды Иманова), Басыгара, Ангал, Жанайдар, Жеке, Сураншы, Байсеит, Жоламан Тленшиев, Бухарбай та інших. Склад учасників був інтернаціональним: російські, узбеки, киргизи, поляки і др.

Військові дії Кенесары почав навесні 1838 р. облогою і спаленням Акмолинского зміцнення. Коменданту фортеці військовому старшині Карбышеву і старшому султанові Акмолинского округу полковнику Коныркулжа Кудаймендину з працею вдалося вибратися з спаленої фортеці. Невдовзі повсталі перемістилися до район Тургая. У листах до оренбургским чиновникам Кенесары оголошує цей свій крок бажанням своїм, перекочувавши ближчі один до Оренбургові, полегшити ведення переговорів. Фактично султан вирішив поширити повстання на Молодший жуз, безпосередньо примыкавший до Росії, де у 1836—1838 відбулося повстання під керівництвом Исатая Тайманова. Торт-каринцы, шумекеевцы, табынцы та інші пологи під керівництвом батиря Жоламана Тленшиева приєдналися до повсталим. Рух охопив і Молодший жуз. Переговори, як і очікувалося, результатів не дали.

У вересні 1841 р. представники трьох казахських жузов обрали Кенесары Касымова ханом. Казахський ханство було відновлено., Торішнього серпня 1841 р. повсталі взяли в облогу фортеці Созак, Жанакорган, Ак-Мечсть,-Жулек, де розквартировані значні сили кокандцев. Взяття кількох кокандских укріплень надихнуло повсталих. Навіть торткаринцы і чиклинцы, кочевавшие далеко від основних осередків повстання, сповістили про визнання його всеказах-ским ханом. Говорячи про активної участі торткаринцев і чиклинцев за Кенесары Касымова, слід звернути увагу до спонукальні чинники, які активізували їхні діяння, наприкінці 30 — початку 40-х р. ХІХ ст. Ми маємо в виду прагнення казахських пологів регіону внести внесок у спільна справа збереження відособленості казахських земель, тільки від що насувається загрози колоніальних захоплень із боку Російської імперії, а й позбутися засилля кокандских беків. Загострення взаємовідносин Кенесары і Кокандского ханства було викликане і особистими мотивами казахського султана. Віроломне вбивство кокандскими правителями його, однієї з ватажків повстання казахів партії колоніальної політики царату султана Саржана в 1836 р., зрадницька страту в 1840 р Касым-торе, своїх братів султанів Есенгельды, Алжана та інших Абылаев крові також озлобили антикокандскую позицію ватажка движения24. Про це, зокрема, Кенесары писав одному зі своїх листів Оренбургскому губернатору. Із самісінького початку визвольних змагань, аж до загибелі хан Кенесары щодо Кокандского ханства дотримувався чіткої лінії — звільнення з гніту кокандских правителів. Кілька відрізнялася політика казахського хана у взаємовідносинах його з Бухарским еміром і Хивинским ханом, із якими Кенесары підтримував цілком довірчі відносини. Хивинский правитель часом постачав казахські загони гарматами, порохом. На думку військового історика У. Потто, ці держави готові були йти підписати з Кенесары взаємоприйнятний союз.

Всі ці обставини певною мірою визначали характер політики Кенесары щодо сусідніх країн, впливали на структуру адміністративного управління його ханства.

Держава, створене ханом Кенесары, було феодальним, распространявшим своєю владою всю територію Казахстану, крім районів вздовж лінії Іртиша, Ішиму, Уралу, де утвердилася колоніальна влада імперії Дэыл, упорядкований збір податків: зякет — для скотарів, ушур — для хліборобів. Продовження війни з царськими загонами вимагало матеріальних й інших засобів, що, природно, викликало загострення податкового навантаження.^{Держава} Кенесары заохочувала перехід казахів до землеробства. Крім інших обставин це були продиктовано необхідністю забезпечення повсталих аулів хлібом за умов посилити контроль із боку царської адміністрації над торговими караванами. Хліб, готовий до повсталих, конфисковывался, торговці з ризиком, доставлявшие хліб повсталим, залучалися до суворої відповідальності. Торговельна політика Кенесары зазнала значних змін. Бачачи що мита від купецьких караванів приносять значні прибутки, хан припинив розграбування караванів, особисто приймав часом караван-баши, обкладаючи додатковим податком тих, хто ухилявся від мита за провезення товарів. Було перетворено державний устрій. Ханський рада як вищий дорадчий орган складалася з відданих батирів, биев, султанів, родичів. Головна нитку кермо правління залишалася до рук самого Кенесары. У ханський рада увійшли до основному люди, вірні інтересам визвольних змагань, котрі проявили особисту відвагу, дипломатичні способности.

Спеціальна служба управління стежила над розповсюдженням, роз’ясненням і виконанням в аулах рішень, звернень ханського ради. Перебуваючи на чолі держави Кенесары заохочував притягнення до управлінню осіб, які виявили неабиякі особисті риси, попри їх происхождение.

Хан постійно поводився з листами до посадових осіб Росії, Середньої Азії. Організації дипломатичної служби він надавав виключно важливе значення. Його листи, звернення відрізняються чітким конкретним змістом, аргументиро-ванностью вимог. Під час прийому російських дипломатів Герна, Долгова, барона Ура, відомих купців виявляв дипломатичний такт. Будучи прибічником централізації влади у ханстві, Кенесары намагався виключити чвари між впливовими феодалами, засуджував барымту, суворо наказував винуватців межродовых сутичок. Кенесары зумів організувати боєздатне ополчення, окремими загонами, яких командували члени Військової ради, знамениті батыры. Розділені на сотні й тисячі, війська Кенесары було пристосовано до місцевих умов затяжний степовій війни. Сувора дисципліна, введена Кенесары, дозволила то порівняно стислі терміни забезпечити збір воїнів. Кенесары увів у своїх військах знаки відмінності. Численні джерела підтверджують, що сама ватажок повстання носив позолочені офіцерські еполети російської армии.

Кенесары вміло користувався б послугами своїх агентів, доставлявших йому потрібні дані. Завдяки такій інформації, хан завчасно знав плани військових пересувань каральних сил, що дозволило можливість уникати людських втрат. Тактика ведення бойових дій Кенесары докладно описана в рапортах, звітах, повідомленнях полковника Дуниковского, військового старшини Лебедєва, в працях істориків уже минулого століття М. Середы, У. Потто, Л. Мейєра і др.

Ставши на чолі ханства, Кенесары рішучіше, ніж раніше, продовжив боротьбу звільнення казахських земель. Взяттям Кокандской фортеці Сузак, Кенесары мав намір як розширити район військових дій, а й помститися за загибель своїх близьких. Активна участь казахів трьох жузов в антиколоніальної боротьбі сильно стривожило царизм. Вирішили вести великомасштабну боротьбу проти повсталих. Підписуючи резолюцію у тому, що у державі неспроможна бути іншої іноземної держави, Микола І 27 червня 1843 р. санкціонував великомасштабний військовий похід проти Кенесары. Загін військового старшини Лебедєва серед 300 людина мусила стати передовий силою, пізніше чисельність його загону досягла 1900 людина; у серпні 1843 г. була споряджена друга на чолі з султаном А. Жанториным і Б. Айчуваковым. Бій протиборчих сторін 7 серпня 1843 р. може дати цілком уряду бажаних результатів. Збройна група на чолі з полковником Бизано-вым, не зустрівши основних сил повсталих, повернулась у своє Орскую фортеця. Кенесары, яка знала край, перейшов у наступ й у ніч із 20 на 21 липня 1844 р. вщент розбив загін султана Жанторина. Військової старшина Лебедєв вайлуватість і ненадання негайної допомоги було звільнено з командування військовим загоном. Натхненні перемогою основних сил Кенесары 14 серпня 1844 р. атакували Екатерининскую станицю, спалили передмісті, форштадт, 40 людина повели в полон. Для придушення повстання із боку Оренбурга вирушив загін полковника Дуниковского, а сибірську групу військ очолив генерал Жемчужников. Кенесары вдалося уникнути переслідування царських загонів. Урядові кола охопила розгубленість. До того ж тривала війну з Кенесары відвернула сили і засоби уряду. Війна не обіцяла швидкої перемоги. Додатково до цього між Оренбургским губернатором П. А. Перовским і Сибірським П. Д. Горчаковим виникли тертя щодо шляхів боротьби з Кенесары. Перовский стояв за врегулювання конфліктів шляхом переговорів, Горчаков — за військовий варіант вирішення проблеми. Оренбурзьке начальство визнало за необхідне направити посольство Долгова і Герна, які у відповідність до отриманими інструкціями поставили перед Кенесары неприйнятні умови: повсталим дозволялося кочувати не більше обмеженого регіону, певного урядом. Царські посланці, не домігшись поставленої мети, змушені були повернутися. У цьому Боргів довів до Оренбурзької адміністрації вимога Кенесары у тому, що він погодиться прийняти протекторат Росії лише тому випадку, якщо буде знищено всі російські зміцнення, захоплені землі повернуті казахам, припиняться грабунки та насильства у казахському степу. Уряд прагнуло витіснити хана Кенесары з Оренбурзького краю, побудувавши кілька укріплень у районі Аральско-Сырдарьинского басейну. Затиснутий обабіч Кенесары змушений був залишити Сары-Арку (Золоту степ) і перенести центр повстання на Старший жуз.

Сибірські ж влади з метою попередження прибуття загонів Кенесары у регіон як проведення переписом населення і худоби надіслали Жетысу значні сили з артилерією під командою Голову сибірського прикордонного управління генерала Вишневського. Під тиском переважаючих сил Кенесары перейшов до правий берег р. Чи й звідти перекочував в передгір'я Алатау, створивши загрозу алатавским киргизам. Батыры Старшого жуза Сураншй, Байсеит, Тайшибек підтримали Кенесары. Повсталі стоїмо навіть поблизу землям киргизів. Початковий антиколоніальний характер повстання зазнала змін. Хан вимагав підпорядкування собі северо-киргизских манапов. Киргизькі манапы Ормон, Жантай і Жангарач скликали курултай представників племен Сарыбагаш, Бугу, Саяк, Солто, Черик та інших племен і відмовилися виконувати вимоги казахського хана. У 1847 р. Кенесары вторгся в Киргизію, маючи 10 000 військ. Зіткнення з киргизами відбувалися у гірничій улоговині озера Іссик-Куль і верхів'ях р. Чу. Поблизу Токмака в останньої нерівній битві Кенесары разом із 32 казахськими султанами загинув. Поразка й смерть хана створили сприятливу обстановку задля її подальшого просування російських загонів убік Заилийского краю та Північної Киргизії, полегшивши приєднання цих територій до Російської імперії.. У повстанні Кенесары Касымова чимало протиріч: війну з Кокандским ханством (мала мета звільнення казахів), з одного боку, і братовбивча війну з киргизами — з іншого, жорстокість стосовно казахським пологам, відмовили то поддержке.

Вывод:

Найбільше народно-освободительное повстання казахського народу XIX в., що мало метою відновлення феодальної державності хана, і цього разу закінчилося поразкою, залишивши невитравний слід пам’яті народів Середній Азії і Казахстану. Боротьба Кенесары, його безмежна відданість інтересам народу, полководницьке мистецтво, неабиякі якості тонкого політика ще у дев’ятнадцятому в. здобули зізнання у народе.

Список літератури: «Історія Казахстану» — Р. Кан. «Літопис трьох тисячоліть «- Султанов Т. И. «Казахстан у другій половині 19 століття» — Тажыбаев Т.Т.