Исторический досвід минулого і перестройка

Астраханский державний технічний университет Юридический факультет Кафедра теорії та історії держави й права ДОКЛАД на тему.

«Исторический досвід минулого і перестройка».

Выполнил: студент групи ДЮФ-11.

Соловйов Александр

Науковий керівник: к.и.н. доцент.

Перевезенцева Т.В.

г. Астрахань 2000 год.

Друга половина 80-х для Радянського Союзу ознаменувалася корінними змінами. Ця епоха увійшла у історію під назвою «перебудова». Основною метою проведених реформ стає створення правового соціалістичного держави, демократизація існуючого режима.

Необхідність таких перетворень спричинило найглибшим кризою радянської системи, які у кінці 70-х — початку 80-х, і навіть падінням авторитету СРСР очах світової громадськості, і, у країнах Східної Європи, в так званому «соціалістичному таборі». У цих країнах, як, втім, й у у Радянському Союзі, складається демократичне думку, формується дисидентська рух, яке вимагало реальних особистих і політичних прав, відмовитися від методів тоталитаризма.

«Перебудова — єдиний можливий шлях зміцнення та розвитку соціалізму, вирішення назрілих завдань проблем у суспільному розвиткові… Перебудоваце наша доля, шанс, що дає нам історія. Він може і повинен бути упущений,» 1 — говорив М. С. Горбачев, виступаючи на XIX Всесоюзній конференції КПСС.

Саме вперше всупереч закостеневшим, догматичним уявленням соціалізм, політичних діячів країни, реформатори вдаються до слів Маркса у тому, що «соціалістичне суспільство зовсім на буде якийсь раз назавжди даної річчю, бо як будь-який інший суспільний лад його треба розглядати, як підвладне постійним змін і змінам» 2.

XIX партійна конференція націлила партію за проведення кардинальних перетворень в тому числі суспільства. Немає прораховано лише те, чи зможуть нові демократичні принципи співіснувати з роботи вже усталеними соціалістичними? Чи можна взагалі створення у соціалістичній державі демократію? На початковому етапі знають реформ хто б припускав, що перебудова призведе цілковитого краху соціалістичної системи та розвалу СССР.

У чому причини невдач реформ? Однією їх було те, що до моменту початку перебудови ще досягла рівня розвитку, необхідного для усвідомленого й ефективного «стрибка до демократії», були відсутні передумови до створення демократичного государства.

___________________________________________________________________________ ____________________________ 1 Матеріали XIX Всесоюзній конференції КПРС 28 червня — 1 липня 1988 року М. 1988 р. з. 108, 110 2 Маркс До. Твори Т.37 с. 380.

ПОЧАТОК ПЕРЕБУДОВИ: ВІДСУТНІСТЬ ПЕРЕДУМОВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТИИ.

У 1985 року СРСР був типовий приклад панування тоталітарного режиму на рамках соціалістичної системи. Природно, що у таких умовах було неможливо скластися передумови, необхідні і достатні до переходу до демократии.

У західної політології прийнято розрізняти економічні, політичні і культурно-психологічні передумови, які б становленню ефективної демократії. До економічним передумов можна віднести високий рівень індустріалізації і певний добробут населення. Відповідно до теорії політолога Лернера, високий рівень економічного розвитку, досягнутий під час попередньої політичної епохи, є первинним умовою стабільної демократії та всебічної модернізації суспільства. Перефразувавши Лернера, можна сказати, що нижча рівень економічного добробуту має країна, тим менше в неї шансів для демократизации.

У були відсутні соціально-економічна основа і відповідні передумови демократії - був ринку, середнього класу, достатнього економічного развития.

До політичним передумов демократії західні політологи відносять визнання усіма політичними суб'єктами «правил демократичної гри», під якими розуміються: визнання політичної елітою і більшістю громадян країни демократичних засадах устрою держави (наприклад, принцип поділу влади у державі, багатопартійність, свобода ЗМІ тощо.), визнання політичної опозиції, активна громадян, у політичного життя страны.

Тоталітарна політична культура громадян, основывавшаяся на принципах колективізму, визначеності, єдності і однаковості, перешкоджала виникненню продемократических чи навіть антитоталитарных взглядов. Для успіхів процесів демократизації у СРСР потрібно було поступово змінювати, трансформувати політичну культуру соціалізму, що з погляду світової політології не підходила для демократії, точно як і існувала економічна культура, теорія і практика соціалізму не підходили для ліберальної экономики.

Перебудова — комплекс реформ, хто був ініційовані і втілені у життя «сверху».

ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ПЕРЕСТРОЙКИ.

Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило за мету вивести з колишнього, застійного гніву й повісті країну до своєрідно витлумаченої демократії. Заяв керівництва на той час можна виявити три потенційно необхідні здійснення реформи компонента: аналітичний, що мав критику наявної системи (гасло гласності), перспективний, яка пояснювала б те, що має зроблено (гасло перебудови) і тактичний яка пояснювала б механізми досягнення цієї мети (на різних етапах цією роллю грали гасла «прискорення», «нового мислення» і «демократизації».) Перебудова мала своєї урочисто проголошеної метою не трансформацію системи, а перехід до нового, гуманного соціалізму. Всебічна ж демократизація мала торкнутися лише нижчі ешелони влади. Процеси, що були спрямовані тільки часткове видозміну колишньою політичною системи та зберегти позицій КПРС за часів панування кілька модернізованої соціалістичної идеологии.

ПЕРЕХІД До ДЕМОКРАТІЇ: ДОСВІД ЗАХІДНИХ ГОСУДАРСТВ.

Розглянемо докладніше основні складові основні складові початку демократії, з погляду західних политологов.

Перша стадія — лібералізація, відповідно до поглядам західних теоретиків, є процес інституціоналізації основних цивільних свобод без радикальної зміни владного апарату, тобто. свого роду контрольоване відкриття нової політичної простору, має мета поставити під легітимність і стабільність попереднього політичного режиму. Легітимність старого режиму зазвичай зменшується внаслідок його дискредитації реформаторами і насторожуючі демонстрації ними переваг нової демократичної режима.

Широке політичне участь громадян, розширення цивільних правий і свобод теоретично повинні повести до появи у суспільстві альтернативних думок і настроїв. Основним критерієм лібералізації зазвичай вважається поява конфліктів інтересів, що, з одного боку, є необхідною передумовою демократії, з другого — одночасно підриває стабільність попереднього режима.

У другий стадії конфлікт між прихильниками старого режиму і опозицією може мати два варіанта завершення. Або це демонтаж колишньої системи внаслідок мирного владнання конфлікту інтересів між режимом і опозицією, або розпад системи за умови небажання позначених сторін дійти компромису.

Для остаточного демонтажу системи необхідно, щоб протистояння опозиційних сил завершилося добровільним прийняттям усіма сторонами демократичних і ценностей.

Третьої стадією розвитку моделі є власне демократизація, що дає конституційне оформлення демократії. Основним критерієм досягнення певного рівня демократизації суспільства на даної моделі служать демократичні вибори, під час проведення яких одне з сторін неспроможна повністю питання контролювати і гарантувати результат на свій користь. Конституційне оформлення демократичних інститутів за цією схемою здійснюється шляхом прийняття спеціальних нормативних актов.

Остання четверта стадія характеризується засвоєнням нових і цінностей громадянами страны.

У чому помилка горбачовської демократизації? У 1985 року демократизація системи випереджала зростання потреб громадян СРСР цієї демократии.

НОВА ПРОГРАМА ПАРТІЇ: До ГУМАННОМУ,.

ДЕМОКРАТИЧНОМУ СОЦИАЛИЗМУ.

З розвитком перебудови, ставало дедалі очевиднішим, що її доля загалом, як і найважливіша її практична частина — всебічна економічна реформа — наштовхуються на стан політичною системою, політичного життя суспільства. Наростання уваги громадськості до проблем характеру у суспільному розвиткові дедалі чіткіше показували, що радикальних змін у політичній сфері неможливо яке рішення економічних, ні соціальних завдань. Початкова ідея реформаторів про збереженні соціалістичної політичної системи та лише часткової її демократизації стає утопичной.

Вочевидь, що глибока демократизація політичного життя неможлива, якщо економіка управляється административно-бюрократическими методами, якщо економічних інтересів народу чітко не виявлені, якщо народ, не бачить зв’язок між своєю працею і видавати своїм матеріальним добробутом, якщо економічно не відчувають залежність від споживача своєї продукції. У цьому разі демократія народу не потрібна. Разом про те, перехід до ринкової економіки неможливий без демократизації суспільства, без демократичного типу особистості, усвідомлюючої свої інтереси і потребує твердих політико-правових гарантії й захищеності із боку государства.

XXVIII з'їзд КПРС виробляє програму виходу зі в країні кризи. У конкурсній програмі передбачається демократизація суспільства — воля і добробут людини, ефективну економіку, громадянське суспільство так і правове государство, признание принципу поділу влади у державі, демократизація партії тощо. І те, було написаний програмі, далеко ще не повністю було реалізовано на практике.

Вважаю за необхідне привести уривки з цієї программы.

За ефективну экономику.

Партія вважає за необхідне створити умови для на формування і розвитку різноманітних і рівноправних форм власності, їх інтеграції і вільного соперничества:

— державну власність (общесоюзную, республіканську) перетворити на громадську власність, керовану самими трудящими з урахуванням чинного законодавства; надати право колективам трудящихсяарендовать державні предприяития та оберігати майно, набувати об'єкти промисловості, торгівлі, сфери послуг; використовувати акціонерну форму організації предприятий;

— вдосконалювати різні види кооперативної власності, власності громадських організацій, і навіть змішаних форм собственности;

— КПРС проти тотальної денаціоналізації і навіть проти нав’язування будь-якої форм собственности.

Альтернативою изжившей себе адміністративно-командної системі управління народним господарством є ринкової економіки. КПРС вважало необходимым:

— надати підприємствам, всім товаровиробникам незалежно від форм власності самостійність, свободу підприємництва, розвитку здорової й чесною конкуренції між ними;

— здійснити демонополізацію виробництва, банківського і страхової справи, торгівлі, наукових розробок; підтримати мережі малих та середніх предприятий.

— зберегти державне управління магістральним транспортом, зв’язком, енергетикою і підприємствами оборонного комплекса.

— у системі планування можливість перейти до розробці стратегічних перспектив економічного развития.

— забезпечити перехід до конвертованості рубля, відкритість економіки світовому ринку, створити умови для щодо залучення іноземного капитала.

До справжньої народовластию.

— формування громадянського суспільства, у якому не людина існує заради держави, а держава — заради человека.

— зміцнення правової держави, у якому виключається диктатура якоїсь держави, партії, группировки.

— втілення принципів загального, прямого, рівного виборчого права.

— визнання принципу поділу влади у государстве.

Оновлення партии.

КПРС рівної боротьби з іншими політичними організаціями та партіями відстоюватиме декларація про політичне лідерство в стране.

СТВОРЕННЯ БАГАТОПАРТІЙНОЇ СИСТЕМЫ.

Однією з кроків до демократії у період перебудови було визнано створення багатопартійної системи Радянському Союзі. Можна з упевненістю стверджувати, що ця зустріч стала одній з причин краху соціалістичного режиму. Багатопартійність дедалі виразніше стає природним атрибутом у суспільному розвиткові СРСР, з’являються і ростучі нові партії прагнуть до встановлення у державі демократичного режиму, ведуть до підриву авторитету та значущості Комуністичної партії, з 1918 року безроздільно панувала в стране.

Шлях до створення подібного системи у Росії виявився досить нелегкий. Простежимо еволюцію її створення. Вперше численні політичні партії з’являються наприкінці XIX — початку XX століть. Партії створювалися нелегально, піддавалися гонінням, що, до речі, відбувалось і у радянському державі. Тільки після підписання Миколою II Маніфесту 17 жовтня 1905 року був дано офіційний дозвіл створювати політичні партії. Проте вже кілька років демократичний процес у царської Росії заморозили: монархія починає наступ на демократичні правничий та свободи, Державна Дума розпускається, діяльність партій не надає особливого впливу державну политику.

Тільки після лютневої революції 1917 року знову на Майдані сцену виходять десятки партій. На короткий час стає вільної громадської та демократичної країною. Та й після приходу до партії влади більшовиків поступово партии-оппоненты були просто заборонені, і запанувала однопартійна система, яка спочатку проводила лінію революційного пролетаріату, а потім переродилася в панування партійної бюрократичної верхівки. Усі суспільство поступово поставили під контроль, всяка опозиція жорстоко придушувалася, офіційно було дозволено лише комуністична идеология.

Коли либеризация політичного режиму стала досить істотною, всюди стали виникати самодіяльні колективи, гуртки, фонди, комітети громадського самоврядування. Цікавий склад цих громадських рухів — це ті, хто виступав за демократію у роки, а здебільшого це, які на ініціативу Горбачова в розвитку гласності та демократизації суспільства. Всі ці об'єднання відстоювали саме ті гуманістичні і демократичні принципи, які дисиденти послідовно відстоювали ще роки брежнєвського правления.

Два року політики гласності призводять до втрати головною монополії влади — монополії на інформацію. Це ще крок до краху режиму. Об'єктом критики журналістів, політологів, соціологів стає лише історія, а й основи існуючого державного будівництва. Це й дозволило опозиції залучити до свій бік громадськість. Людям дали реальну оцінку режиму. У газетах з’явилися вимоги створення у країні багатопартійну систему.

У 1990 року під тиском мас змінено стаття 6 Конституції СРСР, що визнавала лише КПРС декларація про керівництво радянським суспільством. У новій редакції статті 6 декларація про участь «у проведенні політики Радянського держави, під управлінням державними і громадськими справами» визнавалося за КПРС, і за іншими партійними, профспілковими, молодіжними, іншими громадськими організаціями та движениями.

Проведена Горбачовим політика призводить до розколу Комуністичної партії сталася на кілька течій. З’являються дві протиборчі тенденції: 1) ортодоксально-охранительная — до XXVIII її очолював Єгор Лігачов. У той протягом ввійшли прибічники традиційної комуністичної лінії (його можна назвати «сталінської»). Вони виступав із різкою критикою проведених реформ, і навіть за скасування всіх нововведень перебудови. 2) помірковано обновленческая — зберігала свою відданість соціалістичному вибору, але відмовилася від колишніх догм і виступає за гуманізацію і демократизацію життя. Цією орієнтації дотримувалися більшість членів партии.

ЗАВЕРШЕННЯ ПЕРЕСТРОЙКИ.

Горбачовський керівництво початок перебудову з лібералізації політичного життя й щодо широкого загалу до участі у політиці. Проте, офіційна риторика таврувала не політичну систему як таку, а лише окремі її викривлення і славила демократію як невід'ємний (ленінський) її елемент, відроджений після приходу до української влади Горбачова. Інакше кажучи, «теоретична основа» перебудова мала на меті й не так зменшення, скільки насправді посилення легітимності колишньої системы.

Політична система має не можна було це й реформована в демократію, і збережена в оновленому, лише частково демократичному, ніж колись, вигляді. Як відомо, цю систему спочатку виходила з прямо протилежних принципах.

Розпад старої системи було уникнути, бо за збереження основ старої системи так называемае демократизація старих владних інститутів зводилася лише для заміни зовні новими, але автооритарными інститутами. Демократичний горбачовський режим не зміг подолати внутрішній конфлікт за які зберігаються основами колишньою політичною системи та дозволити потрійне протиріччя перебудови: між дійсною метою, активної демократичної риторикою і авторитарними тенденціями системы.

Усе в жодному разі принижує події. Велич і водночас трагізм перебудови згодом адекватно оцінені. Проте сьогодні у жорстких рамках політологічного аналізу доводиться констатувати найочевидніше. У кінцевому підсумку це ще одна чергова спроба мобілізаційного ривка, здійснювана незвичними, тож неефективними методами. Метою була мобілізація системи. У результаті система поборола діючий режим.