Вопрос про відкриття другого фронту. 
Тегеранская конференция

РЕФЕРАТ.

Тема: «Питання відкриття другого фронту. Тегеранская конференция».

Виконала: учениця 11 класса.

Б.

Учитель історії, здійснює наукове руководство:

Москва, 2005 год.

Минуло 60 років після Перемоги радянський народ у Великому Вітчизняної війні 1941;1945гг. Але її всесвітньо-історичної ваги настільки величезно, що з роками велич Перемоги як не меркне, а постає дедалі більше яскраво. Велика Вітчизняна війна була найбільш важкої з всіх війн, коли-небудь пережитих нашої Батьківщиною. За масштабами ведення бойових дій, участі людських мас, застосуванню величезної кількості техніки, напрузі і запеклості вона переважала всі війни минулого. Перемога Радянського Союзу у війні багато в чому визначила розвиток світових подій всієї повоєнної періоду. Велика Вітчизняна війна була боротьбою за волю і нашої Батьківщини. Підвищився престиж й дужеполітичний авторитет Радянського Союзу, зросло її міжнародне вплив, зміцніли міжнародні зв’язку нашої держави. Була укріплена безпеку кордонів Радянського Союзу. Звільнення світу від фашизму ознаменувало новий етап історії, історичний кордон у долях всього человечества.

Вважаю, що значної ролі у перемозі зіграла радянська дипломатія. Їй довелося покласти чимало зусиль. Головною конкретної завданням радянської дипломатії було об'єднання всіх сил, протиборчих блоку фашистських агресорів: створення СРСР, Великобританії, навіть інших країнах, готові до співробітництва у війні. У боротьбі створення радянської дипломатії доводилося долати завзяте опір дуже впливових кіл західні країни, котрі хотіли співробітництва з СССР.

Також Радянський уряд було глибоку зацікавленість у відкритті Англією та другого фронту у Європі. Поставало запитання про тому, чи буде Радянський Союз перед знову один прийняти він удар фактично всієї військової машини Німеччини, або ж Англія та, відкривши другий фронт у Європі, також внесуть свій внесок у боротьбу проти загального врага.

Питання відкриття другого фронту в Европе.

У 1942 року немецко-фашистское командування не може було вести наступальні дії одночасно на всьому радянсько-німецькому фронті. Користуючись відсутністю другого фронту й створивши чисельна перевага на живу силі, і бойових засобах, воно розпочало влітку широке наступ у південному напрямі фронту з виходу до нафтових районам Кавказу, в родючі області Дону, Кубані, Нижньої Волги.

Гітлерівське керівництво розраховувало також, що разі переможного завершення компанії вдасться втягти у війну Японію і Туреччину. Невдалий для радянських військ результат операції у травні 1942 року у Криму й у районі Харкова ускладнив обстановку на південній ділянці радянсько-німецького фронту. Противник знову захопив стратегічну ініціативу й у червні розгорнув загальне наступление.

У умовах однієї з найбільш важливих проблем антигітлерівської коаліції залишалася проблема відкриття другого фронту у Європі. Питання це обговорювалося дипломатичними каналами, у розмовах радянських послів у Великобританії й США з керівниками цих країн й у переговорах тому ж рівні у Москве.

Наполегливе вимога Радянського Союзу відкрити другий фронт у Франції чи будь-якому іншому місці Західної Європи знаходило широку підтримку трудящих навіть Великобританії, і навіть розуміння у політичних і військових колах цих государств.

Американське командування, проаналізувавши воєнний стан у світі, визнало за потрібне і за можливе започаткувати воєнні дії о Європі у 1942 року. Такий висновок утримувався у офіційній доповіді заступника начальника штабу армії США Д. Ейзенхауера від 28 лютого 1942 року. Перед збройних сил США, вказувалося у доповіді потрібно поставити основні завдання: підтримка Великій Британії та СРСР, утримання позицій у регіоні Індії - Середній Схід і збереження Китаю як союзника. Ейзенхауер наполегливо доводив необхідність негайних і конкретні дій зі надання військової підтримки СРСР, по-перше, шляхом «прямий допомоги по „лендлізу“» (поставки бойової техніки, автомобілів, амуніції і продуктів) і, по-друге, шляхом «якнайшвидшого початку операцій, які відвернуть з російської фронту значну кількість наземних військ та повітряних сил Німеччини». Ейзенхауер писав: «Ми повинні разом із англійцями негайно розробити план військових дій північно-західній Європі… Масштаби дій повинні вистачити широкими, щоб із середини травня ми мали змогу сковувати все більше Німецької авіації, а наприкінці літа — все більше кількість Німецьких наземних військ». 1 квітня Рузвельту було представлено план вторгнення союзних військ у Західної Європи, підготовлений начальником штабу армії США генералом Д. Ж. Маршаллом. Передбачалися спільні наступальні дії англо-американських Збройних Сил у Західному Європі і узгоджений Радянський Союз удару противнику. Вторгнення Північну Францію передбачалося розпочати навесні 1943 року силами 30 американських і 18 англійських дивізій. Рузвельт схвалив представлений план й у особистому посланні І. У. Сталіну просив спрямувати у Вашингтон для відповідних переговорів радянських представників. У посланні у відповідь від 20 квітня І. У. Сталін висловив згоду спрямувати у Вашингтон радянських представників обмінюватись думками з питання щодо відкриття найближчим часом другого фронту у Європі з попереднім заїздом до Лондона на переговори з Англійським правительством.

Коли У. М. Молотов, очолював радянську делегацію, у травні 1942 року прибув Лондон, то на переговорах з Черчіллем, передусім, торкнувся питання про друге фронті, але натрапив на протидія із боку англійського прем'єра. Той перераховував численні труднощі, робили неможливим швидке відкриття другого фронту. На засіданні У. М. Молотов заявив, що у радянському — німецькому фронті можна очікувати нового потужного удару німецьких військ, де протистояти одна одній величезні військові сили. Тому дієвої допомоги Радянському Союзі може надати переважно відтягування певної кількості німецьких військ советсконімецького фронту. Якщо це влітку — восени 1942 г., це дозволить ще 1942 г. розгромити ворога та наблизити перемогу. Черчілль сказав, що це вивчається Великою Британією та США, але вона відразу додав, що США — не володітимуть необхідними збройних сил раніше кінця 1942 г., а й у Англії й США — не будуть у нинішнього року достатньої кількості десантних средств.

Переговори про друге фронті, що проходили на Лондоні було припинено, але боку домовилися продовжити їх, коли відразу після переговорів із Рузвельтом радянська делегація знову відвідає Лондон для остаточного обговорення цього питання. 29 травня У. М. Молотов прибув Вашингтон. Поруч з іншими проблемами розглядалося питання про друге фронті. У результаті обговорення питання був браку запевненнях, що метою навіть Великобританії є якомога швидше здійснити вторгнення до Європи. На прямо поставлений Молотовим питання, було б здійснено вторгнення в 1942 року, Рузвельт і його радники будь-яких обіцянок не дали, посилаючись на можливість нестачу транспортних засобів для перекидання американських військ та техніки на Британські острови і крізь Ла — Манш до Франції. Рузвельт неодноразово підкреслював: щоб отримати необхідний тоннаж, потрібно скоротити військові поставки Радянському Союзу.

Радянський уряд все-таки сподівалося, що навіть Великобританія відкриють фронт у Європі на 1942 року, і з метою стимулювання їх дій в цьому напрямі погодилося скоротити до мінімуму заявки на військові матеріали та озброєння. 3 червня узгодили запропонований радянської делегацією проект спільного радянсько-американського комюніке, у якому вказувалося: «під час переговорів було досягнуто повна домовленість в відношенні невідкладних завдань створення другого фронту у Європі на 1942 року». 9 червня Молотов прибув Лондон, він у того самого дня розмовляв із Черчіллем. У цієї й наступних зустрічах погоджувався проект спільного комюніке. Черчілль прийняв узгоджену з Рузвельтом формулювання. 12 червня советскоамериканська і європейська советско-английская комюніке були було опубліковано у печати.

Отже, американське і англійське уряду дали обіцянку відкрити другий фронт у Європі на 1942 году.

Однак за тих день до опублікування советско-английского комюніке, 10 червня, У. М. Молотову дісталася англійської стороною пам’ятна записка, містив численні умови застереження, покликані виправдати відмова від виконання, взятого обязательства.

На вимогу У. Черчілля 18−25 червня у 24-х Вашингтоні відбулася друга англо-американська конференція. Глави урядів вирішили відмовитися від вторгнення англійських і американських військ у Західної Європи в 1942 року, посилаючись на можливість «непідготовленість» для реалізації операцій. Черчілль схилив Рузвельта замість вторгнення Європу організувати широке наступ англо-американських сил проти італійських і німецьких військ у в Північній Африці. Ці рішення вони остаточно ухвалюватимуть у липні 1942 года.

Непорядну місію повідомити совєцькому правітельству про прийнятих за спиною рішеннях У. Черчілль взяв він. За вказівкою президента США разом із британським прем'єром у Москві вирушив А. Гарріман. Вони прибутку у Москві 12 серпня 1942 року і того самого дня було прийнято радянськими керівниками І. Сталіним та У. Молотовим. Переговори відбувалися у дуже важкій для Радянського Союзу військової обстановці: німецько-фашистські полчища рвалися до Сталінграда і Кавказу.

Черчілль заявив про неможливість організувати другий фронт у Європі на 1942 року і всіляко перебільшував значення яке готувалося союзниками вторгнення Северо- Західну Африку (операція «Смолоскип»), безуспішно прагнучи довести, що саме й є нібито другим фронтом. Перша зустріч, як Черчілль, пройшов у «серцевої» обстановці, але друга зустріч 13 серпня носила напружений характер. І. У. Сталін вручив У. Черчіллю й О. Гарріману меморандум, у якому викладено думка радянського уряду у через відкликання відмовою Великій Британії та США від виконання своїх зобов’язань з відкриття другого фронту й підкреслювалося, що це відмова значно ускладнив становище Червоної Армії та нанёс значної шкоди планам радянського уряду. Черчілль відкинув всі закиди і наступного дня вручив свій відповідний меморандум. У ньому було остаточно заявлено про відмову від Великій Британії та США відкрити другий фронт в 1942 року, але обіцяли вторгнутись у Європу навесні 1943 року силами 27 американських і 21 англійської дивизии.

Третя розмова І. Сталіна і У. Черчілля відбулася 15 серпня і носила примирливий і дружній характер. Обидві боку висловили задоволення, що зустрілися, познайомились і підготували грунт майбутніх угод. Черчілль інформував Сталіна плани проведення серпні 1942 року рейду на французьке узбережжі, має метою тримати Німеччину може напруги. Десант мав би бути на французькому узбережжі добу, взяти полонених і повернутися до Великобританію. На зустрічі як і було досягнуто домовленості про необхідність узгоджувати налёты радянських англійських бомбардувальників на Берлин.

Черчілль залишився дуже задоволений цієї зустріччю. Він мало важливого значення винесено із бесід зі Сталіним впевненість, що Радянський Союз продовжуватиме боротися з гітлерівської Німеччиною навіть без відкриття другого фронту в 1942 году.

Перемоги під Сталінградом з 19 листопада 1942 г по 2 лютого 1943 року й зимове наступ 1942;1943 року в величезному фронті від Ленінграда до Кавказького хребта надали великий вплив на правлячі кола і керівників Великій Британії та США. У. Черчілль і Ф. Рузвельт направили І. У. Сталіну поздоровлення у зв’язку з дивовижної «перемогою», як британський прем'єр — міністр. Рузвельт назвав Сталінградську битву «поворотним пунктом війни союзних націй проти сил агресії». Правлячі кола цих країн усвідомлювали, що розв’язання цієї основних проблем повоєнного мирного врегулювання сьогодні вже буде неможливим й без участі Радянського Союзу. Наприкінці 1942 року Англія та розуміли необхідність можливість перейти до активнішим військових дій, інакше Європа то, можливо звільнено з Гітлерівських агресорів і їх участі. Обговоренню них і формування загальної військової стратегії на 1943 року була присвячена англо-американська конференція, проходила у Касабланці у грудні 1943 року. Важливе значення конференції у Касабланці зводилася до того, що Рузвельт виступив із заявою: навіть Великобританія продовжуватимуть війну з Німеччиною, Італією і Японією до їх беззастережну капітуляцію. Проте практичних дій зі розгрому гітлерівських армій у Європі уряд навіть Великобританії не вживало. На конференції західні союзники відмовилися від вирішення головного воєнно-стратегічної проблеми — відкрити другий фронт в Європі у 1943 году.

Проблема відкриття другого фронту обговорювалася й наступних сепаратних конференціях глав урядів навіть Великобританії, проведених у Вашингтоні (май1943г.) і Квебеку (серпень 1943 г.).

Глави урядів навіть Великобританії цих конференціях обмежилися лише підтвердженням раніше прийнятого ними у Касабланці відкрити другий фронт мови у Франції навесні 1944 года.

Вигравши битву на Курській дузі (літо 1943 г.), радянські війська завершили корінний перелом у Великій Вітчизняній війні, вщент і безповоротно оволоділи стратегічної наступальної ініціативою. Принаймні того як вимальовувалася перемога над блоком фашистських агресорів, в стосунках між СРСР, навіть Великобританії дедалі більше стали виступати питання мирного врегулювання, й повоєнної організації світу. Радянське уряд вважало необхідним обговорити опікується цими питаннями на конференції союзних держав на вищому уровне.

Радянський уряд, бажаючи зробити майбутню зустріч глав урядів справді ефективною і цементуючою антифашистську коаліцію, запропонувало цілком нової форми її підготовки. У посланні Президента І. У. Сталіна У. Черчіллю від 9 серпня 1943 року: «Щоб не відкладати виявлення питань, цікавлять наші країни, доцільно було б організувати зустріч відповідальних представників наших держав». І далі: «Слід заздалегідь умовитися про колі питань, які підлягають обговоренню і про тих проектів пропозицій, що їх прийнято. Без цього зустріч чи дасть будь-які суттєві результаты».

Глави трьох урядів домовилися скликати конференції міністрів закордонних справ трьох держав. Рузвельт і Черчілль пристали на пропозицію Сталіна провести цю зустріч у Москві. Усе це свідчила про зростання міжнародному авторитеті Радянського Союзу, про визнання союзниками його провідну роль у войне.

Московська конференція міністрів закордонних справ трьох держав проходила з 19 по 30 жовтня 1943 року. Від СРСР ній брав участь У. М. Молотов, від США — До. Хелл, від Великобританії - А. Идеен. На пропозицію Радянського Союзу, вона обговорила питання заходах скорочення термінів війни проти Німеччини) і її союзників у Європі у зв’язку про відкриття другого фронту у Європі. Іден і Хелл запевнили, що, відповідно до рішенню Квебекської конференції, другий фронт буде відкрито у Європі на 1944 року. 30 жовтня було прийнято документ — Декларація чотирьох держав з питання загальної безпеки, яку підписали міністрів закордонних справ СРСР, США, Великій Британії та представник Китаю. Декларація заклала фундамент майбутньої Організації Об'єднаних Націй. Дуже важливий значення мала вироблена конференцією Декларація про відповідальність гітлерівців за які скоювалися звірства, що була підписана Рузвельтом, Сталіним та Черчіллем від імені Об'єднаних Націй. Документ став міжнародноправовою підставою для судового переслідування й незвичні покарання військових злочинців. Московська конференція отримала великий міжнародний резонанс. Вона створила сприятливі умови в організацію першої зустрічі глав урядів трьох великих держав антифашистській коаліції. Але все-таки знадобилася тривала листування між Сталіним, Рузвельтом і Черчіллем за погодженням місця й часу їх зустрічі. Досить складно було домовитися про місце й її проведення. Сталін як хотів залишати територію, зайняту Червоної армией.

На пропозицію радянського уряду, конференція відбулася Тегерані, з 28 листопада по 1 грудня 1943 року. Тегеранская конференція належить до числа найбільших дипломатичних подій Другої світової війни. Вона стала важливим етапом у розвитку міжнародних стандартів і межсоюзнических відносин цього периода.

Зустріч у Тегерані, у якої був розглянутий і вирішене ряд найважливіших питань війни і миру, зіграла значної ролі у справі згуртування антигітлерівської коаліції задля досягнення остаточної перемоги у війні й у створенні фундаменту подальшого розвитку створення та зміцнення советско-англоамериканських отношений.

Тегеранская конференція переконливо показала, що, попри корінна відмінність з політичної і соціальному ладі СРСР, з одного боку, та та Англії - з іншого, ці країни могли успішно співробітничати у боротьбі із загальним ворогом, шукали і знаходили взаємоприйнятне рішення що виникають з-поміж них спірних питань, хоча найчастіше підходили до цих питань з дуже різних позиций.

Саме Тегерані наприкінці кінців встановлено точний термін відкриття союзниками другого фронту у Франції й відкинуто англійська «балканська стратегія», ведшая до затягуванню війни" та збільшення кількості її жертв і лих. Прийняття конференцією рішення про заподіянні гітлерівській Німеччині спільного і остаточного удару повністю відповідало інтересам всіх країн, які входили на антигітлерівську коалицию.

Тегеранская конференція намітила контури повоєнного устрою світу, досягла єдності поглядів з питань гарантування міжнародної безпеки і тривалого миру. Зустріч у Тегерані справила дуже позитивний вплив на межсоюзнические відносини, зміцнила довіру і взаєморозуміння між провідними державами антигітлерівської коалиции.

Тегеранская конференція керівників трьох союзних держав відбувалася обстановці видатних перемог радянських Збройних Сил, що призвели до завершення корінного перелому під час як Великої Великої Вітчизняної війни, але й Другий Світовий війни. Гітлерівці вже було з Донбасу і Лівобережної України. 6 листопада 1943 г. Був звільнений Київ. Наприкінці 1943 г. Було очищено понад половина захопленої ворогом на теренах СРСР. Проте фашистська Німеччина залишалася сильним противником. Вона продовжує розпоряджалася ресурсами майже всієї Европы.

Результати і наслідки перемог Червоної Армії кардинально змінили військово-політичну обстановку у світі, і навіть розстановку і співвідношення сил на міжнародної арене.

Масштаб військових операцій у західних союзників був, звісно, непорівнянний з сучасними бойовими діями радянських військ. Высадившимся Італії після його капітуляції у вересні 1943 г. Англо-американським військам протистояла всього лише дев’яти — 10 німецьких дивізій, тоді як у радянсько-німецькому фронті проти радянських військ діяли 26 дивізій противника, у тому числі 210 були німецькими. І все-таки до кінця 1943 г. Перемога союзних країн над загальним ворогом значно наблизилася, натомість взаємини з-поміж них зміцніли і упрочнились.

Свідченням цього служили результати Московської конференції міністрів закордонних справ СРСР, навіть Великобританії, і навіть досягнення домовленості про зустріч керівників трьох союзних держав в Тегеране.

Перше засідання Тегеранської конференції відкрилася днем 28 листопада о приміщенні Радянського посольства у Києві Ірану. Протягом чотирьох днів глави урядів обмінювалися думками з найважливішим питанням війни" та світу. На конференції були присутні військові радники і дипломатичні діячі. Англійська і американська делегації налічували по 20−30 людина, тоді як із Сталіним були лише Молотов, Ворошилов і перекладач Павлов.

Тегеранская конференція, на відміну Московської, вони мали заздалегідь узгодженої порядку денного. Кожна делегація мала права висувати на розгляд будь-які питання, що вона вважала потрібними. Проходили не лише спільні пленарні наради, а й двосторонні зустрічі. Останні багато чому сприяли зближенню точок зору успіху Тегеранської конференції у целом.

Чільну увагу на конференції приділено проблемам подальшого ведення великої війни антигітлерівської коаліцією. У цьому детальному розгляду піддався питання про створення проти Німеччини другого фронту в Європі, термін відкриття якої навіть Англія неодноразово переносили. У результаті СРСР продовжував нести основний тягар боротьби з фашистським блоком в Европе.

Радянський союз вважав, що найважливішим ланкою у системі принципів стратегії антигітлерівської коаліції мусить бути координація військових дій проти головного противника, нанесення йому спільних ударів разом з кількох сторін. Це припускало відкриття військових дій у Європі на додаток до основний боротьбі, що на радянсько-німецькому фронте.

Також Радянський союз вважав, що союзні війська повинні висадитися на європейському континенті у тому місці, яка дала створити для противника справжню, а чи не мниму загрозу, поставити під удар його найважливіші військово-промислові об'єкти, й у першу чергу Рур, досягти швидких і найефективніших результатів. Таким місцем Радянський Союз перед завжди вважав Францію. Цю лінію радянська делегація послідовно але рішуче відстоювала на Тегеранської конференції керівників трьох союзних держав.

Делегація США перевищив на Тегеранської конференції спочатку посіла у справі створення другого фронту проти гітлерівській Німеччині невизначену, вичікувальну позицію. Проте, загалом і в цілому вона керувалася рішеннями що відбулася у серпні 1943 г. англо-американської конференції у Квебеку. Рішення Квебекської конференції відповідали стратегічної установці, прийнятої урядом Сполучених Штатов.

Сутність стратегічної установки в тому, що зволікати з відкриттям дійсного другого фронту більше не можна. На небезпека подальшого зволікання, і навіть на згубність «британської теорії, яка полягає у цьому, що Німеччини можна завдати поразка серією розрахованих на виснаження противника операцій на північній частині Італії, в східній частині Середземного моря, у Греції, на Балканах, у Румунії і інших країнах — сателітів», вказував, зокрема, військовий міністр США Р. Стимсон, який писав Рузвельту у серпні 1943 г.: «У цьому світлі повоєнних проблем, перед що їх опинимося, така позиція… представляється вкрай небезпечної. Ми, як та Велика Британія, дали ясне зобов’язання відкрити дійсний другий фронт. Не можемо розраховувати, хоч одне з наших операцій, що становлять шпилькові уколи, може обдурити Сталіна й примусити його повірити, що ми вірні своїм обязательствам"[1].

Усвідомлював небезпека подальшої відстрочки другого фронту й сам президент Рузвельт. Напередодні Тегеранської конференції він говорив своїй дитині, що «коли справи у Росії і далі йтимуть бо наразі, то можливо, що наступної весни другий фронт і понадобиться!"[2].

Делегація Великобританії, у главі з прем'єр-міністром Черчіллем прибула в Тегеран, маючи свої планы.

Хід війни, у якому «честь майже всіх перемог на суші належить російським» і «пересічної людини має здаватися, що виграє Россия"[3], тривожив англійців у ще більшою мірою, ніж американців. Якщо Англія, вважали вони, «вийде з цього війни однакові умовах» з СРСР, її становище на міжнародній арені може різко змінитися, і Росія стане «дипломатичним господарем мира"[4].

Англійські правлячі кола, у тому числі насамперед сам британський прем'єр-міністр, вважали виходом із такого «небезпечного становища» як активізацію бойових дій англо-американських Збройних Сил, але, перш всього перегляд стратегічних планів, прийнятих що з американцями в Квебеку у серпні 1943 г., із єдиною метою відмови чи з меншою мірою подальшої відстрочки другого фронту на північному заході Франції (операція «Оверлорд») і заміною його операціями Італії, на Балканах й у Егейському морі, із виходом у кінцевому підсумку до Південно-Східної Європу, до західному кордоні Радянського Союза.

Прийняття цих планів, найповніше викладені у меморандумі англійського комітету начальників штабів від 11 листопада 1943 г., «які і повністю» схваленому прем'єр-міністром, англійська сторона намагалася домогтися напередодні конференції трьох держав у Тегерані, щоб виступити перед Радянський Союз єдиним з американцями фронтом.

Американська сторона, проте, фактично ухилилася від обговорення Каїрській конференції (22−26 листопада 1943 г.) питань європейської стратегії, розуміючи, що «остаточні рішення залежати від результатів переговорів Тегерані з русскими"[5].

Черчілль був роздратований, але з збентежений позицією американців, як і зазначає американський історик Р. Шервуд, у Тегерані він зробив «останню, і, можна сказати, відчайдушну спробу» відстояти свої планы[6].

Дискусію про друге фронті відкрив президенту Рузвельту першою засіданні Тегеранської конференції 28 листопада 1943 г. Він розповів, що у що відбулася у серпні 1943 г. англо-американської конференції у Квебеку було винесено постанову по вторгненні союзних військ до Франції близько 1 травня 1944 г. Проте президент відразу обмовився, що й навіть Англія проводитимуть великі десантні операції у Середземному морі, то вторгнення до Франції, можливо, доведеться на два-три місяці. Американці, сказав, США «відкладати дату вторгнення через Канал[7] далі травня червня місяців. У той час, — зазначив президент, — є багато місць, де б бути використані англо-американські війська. Вони за потреби використовували в Італії районі Адриатического моря, у районі Егейського моря, нарешті, для допомоги Туреччини, якщо вона вступить у войну"[8].

Рузвельт цікавився думкою радянської делегації в питанні про тому, як союзники міг би найістотніше полегшити становище Радянського Союзу, і навіть якнайкраще використати англо-американські сили, що перебували на районі Середземного моря.

Радянська делегація запропонувала взяти в основі всіх операцій на 1944 г. операцію «Оверлорд», тобто висадку на північному заході Франції, і як підтримки її здійснити вторгнення в Південну Францію — або разом з першої операцією, або які раніше чи позднее.

Проте англійський прем'єр-міністр знову спробував переконати Сталіна і Рузвельта у перевазі військових операцій у на Балканах, на сході частини Середземного моря, рахунок відстрочки операції «Оверлорд». Він намагався підмінити відкриття другого фронту мови у Франції розвитком операцій на Італії та на Балканах, щоб таким шляхом забезпечити окупацію Центральній Азії та ЮгоСхідної Європи англо-американськими військами, а питання про терміни початку операцій через Ла-Манш передати в руки «військових фахівців » .

Відкриття проти нацистської Німеччини дієвого другого фронту знову опинився під загрозою. У нинішній ситуації радянська делегація виявила рішучість і твердість. І тому були серйозні підстави. Перехід гітлерівців до стратегічної обороні таїв у собі за відсутності бойових дій у країнах велику небезпеку. Без другого фронту Німеччина могла вільно здійснювати перегрупування сил, маневрувати резервами, що істотно ускладнила дії радянських військ на фронте.

Глава радянської делегації повторив тому, що керівникам СРСР, США та Англії слід вирішити три основні запитання: дату початку «Оверлорда», про головнокомандувачі цієї операції, і необхідності допоміжної операції в Південної Франции.

На що відбулося вранці 30 листопада 1943 г. засіданні Об'єднаного комітету начальників штабів навіть Англії, після тривалого обговорення, було прийняте рішення тому, що навіть Англія почнуть операцію «Оверлорд» в протягом травня 1944 г. разом з допоміжної операцією півдні Франції. Остання операція буде розпочата масштабу, що не це дозволить готівкові десантні средства.

У результаті Тегеранської конференції був остаточно вирішене питання про відкриття другого фронту у Європі й сказано, що англоамериканських військ висадяться у кількості 35 дивізій на північному заході Франції у травні 1944 року, і навіть що війни операція буде висадкою військ у Південної Франції. Сталіна своє чергу заявив, що радянські війська розпочнуть наступ приблизно це водночас з єдиною метою запобігти перекидання німецьких сил із Східного на Західний фронт. Це найважливіше рішення Тегеранської конференції зафіксовано у секретному угоді, у якому був теж менш важливий пункт: «Конференція… погодилася, що військові штаби трьох держав повинні відтепер тримати тісний контакт друг з іншому щодо майбутніх операцій на Европе».

Ухвалена Тегерані постанову по координації дій союзників проти загального ворога стало успіхом Радянського уряду. Рішення про заподіянні нищівної спільного удару гітлерівській Німеччині повністю відповідало інтересам антифашистській коаліції у целом.

На конференції обговорювалося питання про майбутнє Німеччини. Рузвельт і згадав Сталін висловилася за подрібнення Німеччини на дрібні держав з тим, аби внеможливити відродження німецького експансіонізму. Рузвельт запропонував розчленувати Німеччину п’ять частин 17-ї та передати Кіль, Гамбург, Рур і Саар під контроль Об'єднаних Націй. Сталін зробив особливу увагу у тому, що об'єднання Німеччини має бути відвернуть за будь-яку ціну. Остаточного рішення в цій питання, проте, прийнято не было.

Керівники навіть Англії були об'єднані щодо тому, що наприкінці війни слід зосередити у Європі великі англо-американські збройні сили, щоб матимуть можливість зайняти панування в повоєнному світі, розпоряджатися долями народів Європи з своєму розсуду, придушити у країнах революційне і національновизвольний рух, що у результаті поразок, понесених гітлерівської Німеччиною на радянсько-німецькому фронті, значно посилилося, зберегти недоторканним капіталістичні порядки, насадивши наскільки можна у країнах реакційні режими і слухняні їм уряду. Всі ці питання дуже відверто обговорювалися двома західними урядами ще березні 1943 року під час відвідин США англійського міністра закордонних справ А. Ідена. Сторони піддали детальному розгляду питання, що може статися у Європі, якщо на момент краху Німеччини там бракуватиме англо-американських войск.

Болючим на конференції і спірним для советско-британских відносин як і було питання Польщі. На той час Сталін порвав відносини з размещавшимся у Лондоні польським урядом у вигнанні. Висунутий при підтримці англійців питання розстрілах польських військовиків у Катинському лісі під Смоленськом Кремль розглядав, як шантаж із метою змусити Москву вдатися до територіальні поступки. У Тегерані Сталін підтвердив, що східна советско-польская кордон має відбуватися лінією, встановленої у вересні 1939, і навіть запропонував пересунути західну польську кордон до Одеру, а Львів винен до складу Радянського Союзу. Розуміючи, що Москва із цього питання стоятиме на смерть, Черчілль погодилося з цим пропозицією, помітивши, що землі, одержувані Польщею, набагато краще земель, що вона віддає. Сталін заявив також, що СРСР розраховує Кенігсберг переставити межу з Фінляндією далі від Ленинграда.

На конференції чітко означившись згоду західних союзників піти назустріч Сталіну в територіальному питанні. Але тут було зроблено заявка те що, що повоєнний світ управлятися чотирма державами (СРСР, США, Англія, Франція), котрі під егідою нової міжнародної організації. Для цей був величезний прорив; США вперше брали на себе глобальні функції; Великобританія, роль якої щодо зменшувалася, мала задовольнятися тому, що ні випала з Великий Тройки.

Під час обговорення питання подальше віданні війни з фашистським блоком в Європі багато уваги приділялася питання вступ у війну Туреччини і пов’язаних із цим проблемах. Питання це не була новим, у Лондоні вона вже давно. 9] Понад те, як зазначається у офіційної англійської історії Другої світової війни, забезпечення вступу до війну було восени й узимку 1943 г. «центральної проблемою, що стояв перед союзниками в в східній частині Середземного моря». Англійці домагалися співробітництва Туреччини у тому, щоб спільні зусилля не допустити розвитку революційного руху на Балканах і «визволення Балканських країн Радянської Армії. Англійська зовнішньополітична служба вважала, що «вступ Туреччини у війну було б найкращим, а то й єдиним, засобом утримати російських встановлення контролю за Балканами». На Тегеранської конференції англійська делегація, вмовляючи його учасників в важливості вступу до війну за антигітлерівської коаліції. Підкреслювала «великі переваги», які змогли б отримати від рівня цього союзники: відкриття на Балкани; відкриття комунікацій через Дарданелли та шляхи в Чорне море, можна було б послуговуватись як надання військово-морської допомоги Радянському Союзі, оскільки направлення понад коротким маршрутом поставок; можливий вихід із війни Румунії та Болгарії та інших. Радянська делегація також виступила за Туреччини у війні, але, враховуючи безрезультатність, англо-турецких переговорів із цього питання, що відбулися напередодні Тегеранської конференції, висловила думку, що сьогодні Туреччина не вступить у війну. На конференції було також досягнуто домовленості направити від імені урядів трьох союзних держав запрошення президенту Туреччини І. Иненю прибути на початку грудня 1943 року у Каїр на переговори із Президентом Рузвельтом і польським прем'єр-міністром Черчіллем. Зустріч в Каїрі відбулася 4 — 7 грудня 1943 р., проте позитивних результатів вона дала.

Радянська делегація, йдучи назустріч побажанням союзних урядів Великій Британії та США, і навіть враховуючи кількаразові порушення Японією радянсько-японського пакту про нейтралітет, укладеного 13 квітня 1941р., і оказывавшей допомогу гітлерівській Німеччині, заявила, що вступить у війну проти Японії, коли німецька армія буде остаточно разгромлена.

Одним із останніх питань на конференції було розглянуто питання повоєнного співробітництва у забезпеченні тривалого миру. Президент США виклав американську думку щодо створення майбутньому міжнародної організації безпеки. Відповідно до схемою президента, що викладена у розмові з І.В. Сталіним 29 листопада 1943 г., всесвітня організація безпеки, ядром якої є Об'єднані Нації, має складатися з трьох органов:

— асамблеї у складі всіх членів Об'єднаних Націй, яка буде мати «ніхто інший влади, крім дачі рекомендацій», і який буде збиратися «над одному певному місці, а різних местах»;

— виконкому у складі СРСР, США, Англії, Китаю, двох країн Європи, однієї латиноамериканської країни, однієї країни Середнього Сходу, однієї азіатською країни й однієї з британських домініонів; комітеті займатиметься усіма невійськовими питаннями: економічними, продовольчими, сільськогосподарськими, здоров’я та т.п.;

— поліцейського комітету на складі СССР, США, Англії й Китаю, який стежитиме за збереженням світу і поза тим, аби запобігти нової агресію з боку Німеччині, й Японии.

Радянська делегація підтримувала ідею створення міжнародної організації з збереженню світу та безпеки. Але Сталін запропонував створити дві організації: одну для Європи, а іншу — далекосхідну чи світову. Надалі радянська делегація погодилася, краще створити одну світову организацию.

На конференції було прийняте будь-якого спеціального рішення про створенні міжнародної організації, проте загальні ідеї співробітництва України з єдності дій СРСР, навіть Великобританії відбилися в Декларації трьох держав, підписаній після закінчення конференции.

На конференції було прийнято «Декларація про Іран», у якій учасники заявили «про бажання зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану». У ньому зазначалося значення допомоги із боку Ірану у війні проти загального ворога. Глави трьох держав висловили свій намір надати Ірану серйозну економічну помощь.

1 грудня робота конференції закончилась.

Радянська делегація зробила на конференції усе можливе задля її завершення. Доповідаючи після повернення Лондон про результати конференції на засіданні британського військового кабінету, Іден визнавав, що протягом усіх дискусій Сталін виявляв «найбільше прагнення сотрудничеству».

Тегеранская конференція і рішення мали велике міжнародне значення. На конференції восторжествували принципи співробітництва великих держав антигітлерівської коаліції, спрямованих переможне якнайшвидше завершення Другої світової війни" та встановлення надійного світу. Підписана керівниками трьох союзних держав декларації підкреслювалося. Що СРСР, США і Англія «працюватимуть спільно як в часи війни, і у наступне мирне время"[10].

Результати конференції були високо оцінені її учасниками. Президент Рузвельт розглядав зустріч із Тегерані «як визначну дату в прогресі людства». 4 грудня 1943 г. він писав І. У. Сталіну, що рахує конференцію «дуже успішної» і висловлює впевненість, що вона є «історичною подією, які б як нашу здатність спільно вести війну, але й працювати для справи прийдешнього світу у цілковитому согласии"[11]. 6 грудня 1943 г. глава Радянського уряду відповів, що після конференції «є впевненість, що діти наші народи будуть дружно спільно діяти й нині і після завершення войны"[12].

Також зустріч справила дуже позитивний вплив на межсоюзнические відносини, зміцнила довіру та взаємопорозуміння між провідними державами антигітлерівської коалиции.

Другий фронт відкрили 6 червня 1944 г. Почалася висадка експедиційних сил північ від Франції, в Нормандії. Не зустрічали скільки-небудь значного опору противника. Наприкінці червня у 24-х Нормандії було зосереджено 875 тис. союзницьких військ; монголо-татари захопили плацдарм близько 100 км фронтом і 50 км завглибшки, а серпні оволоділи майже всієї северозахідної Францією. 15 серпня 1944 р. американські і французькі війська висадилися Півдні Німеччині й розгорнули успішне наступ на север.

Через війну відкриття другого фронту був нарешті із порядку денного цей вкрай болісне питання, що протягом довгих трьох років самим серйозно ускладнював відносини між СРСР, Англією і США.

Заключение

.

Перемога над фашистської Німеччиною стала всемирно-историческим подією, які надали щонайглибше вплив перебіг світового розвитку. Розгром фашизму став історичним кордоном для долях людства. Радянський Союз перед став головною силою, преградившей німецькому фашизму шлях до світової панування. Народи Радянського Союзу у своїх плечах винесли основний тягар війни" та зіграли на вирішальній ролі у розгромі гітлерівської Германии.

Перемога у Великій Вітчизняній війні справила що б вплив на світове розвиток. Особливе місце серед досягнень радянської зовнішньої політики України у роки війни займає створення антигітлерівської коаліції, у якій радянська спілка зайняв належне йому чільне місце й відіграв на вирішальній ролі в розгромі імперіалістичних агресорів. Антигітлерівська коаліція була вільна від протиріч та розбіжностей між її учасниками, особливо між СРСР, з одного боку, Англією та — з іншого. Але зовнішньополітичні зусилля Радянського держави направлялися те що, щоб якнайширше і повніше використовуватиме зміцнення єдності дій союзних держав те, що їх об'єднувало у війні проти фашистської Німеччини. У співпраці країн антигітлерівської коаліції наочно проявилася життєва сила принципу мирного співіснування держав із різним суспільним ладом. Не лише у дипломатичних документах, а й в усій практичної діяльності Радянського держави над кордоном постійно підтверджувалася вірність нашої країни узгодженим цілям та принципами антигітлерівської коаліції. Наша країна показувала зразок виконання союзницького боргу, що мусять визнавати її союзники. Одне з найближчих співробітників президента Ф. Рузвельта, адмірал У. Леги, писав у своїх мемуарах, що «Радянський Союз перед виконував кожне раніше досягнута угода». А колишній військовий міністр США Р. Стимсон зазначав, що «російські були чудовими союзниками, вони воювали відповідно до своїми обязательствами.

У роки Великої Великої Вітчизняної війни радянська зовнішня політика виявила максимум прозорливості, вміння у веденні справ, з дипломатією країн капіталізму, твердість, сочетаемую з гнучкістю, у відстоюванні корінних інтересів Радянського держави та її на друзів і цим внесла гідний внесок у перемогу нашого народу Великої Вітчизняної войне.

Схиляючи голови перед тими, хто віддав своє життя за досягнення Перемоги над ворогом, народи світу пам’ятають уроки, які слід витягти минулого війни, ніж повторилося нової військової трагедії. Одне з головних уроків, який ми повинні засвоїти у тому, що проти агресії треба боротися рішуче й разом, доки спалахнуло полум’я войны.

Список використовуваної литературы:

1. Союз на міжнародних конференціях періоду Великої Вітчизняної войны.

1941;1945гг. Тегеранская конференція керівників трьох союзних держав, т. 2,.

2. Кирилин І.А. Історія міжнародних взаємин держави і зовнішньої політики України СРСР, т. 1.

3. Листування Голову Ради Міністрів СРСР…, т.2.

4. Churchill Winston P. S. The Second World War, vol. V. Boston, 1951.

5. Мэтлофф М. Від Касабланки до «Оверлорда». М., 1964.

6. Шервуд Роберт. Рузвельт і Гопкинс. Очима очевидця, т. 2.

7. Stimson Henry L., Bundy McGeorge. On Active Service in Peace and War.

New York, 1947.

8. Рузвельт Елліот. Його очима. М., 1947.

9. Енциклопедія, Історія Росії ХХ століття, т. 5, год. 3 10. Ерман Дж. Велика стратегия.

———————————- [1] Stimson Henry L., Bundy McGeorge. On Active Service in Peace and War. New York, 1947, p. 436−437 [2] Рузвельт Елліот. Його очима. М., 1947, з. 161 [3] Churchill Winston P. S. The Second World War, vol. V. Boston, 1951, p. 126. [4] Ibidem [5] Мэтлофф М. Від Касабланки до «Оверлорда». М., 1964, з. 418 [6] Шервуд Роберт. Рузвельт і Гопкинс. Очима очевидця, т. 2, з. 484. [7] Англійське найменування протоки Ла-Манш [8] див виноску 4 [9] Ерман Дж. Велика стратегія, з 118−121, 129−131 [10] Радянський Союз перед на міжнародних конференціях періоду Великої Великої Вітчизняної війни. Тегеранская конференція керівників трьох союзних держав, т. 2, с. 157 док. № 66 [11] Листування Голову Ради Міністрів СРСР…, т.2, з. 116. [12] Там же.