Господарське судочинство в системі господарського права України (реферат)

Реферат на тему Господарське судочинство в системі господарського права України У сфері регулювання сучасних економічних відносин важливе місце посідає захист прав та охоронюваних Законом інтересів суб'єктів господарювання (ст. 22 Закону України «Про судоустрій» від 07.02.2002 р.).

Загальновизнаною в правовій літературі є теза, що, визнаючи за тією чи іншою особою певні суб'єктивні права, господарське законодавство надає управомоченій особі і право на їх захист. Це природно, оскільки право, надане суб'єкту господарювання, але не забезпечене від порушення необхідними засобами захисту, є лише «декларацією». Хоча воно і проголошено в законі, але, не будучи забезпечене державними правоохоронними заходами, воно може бути розраховане лише на добровільну повагу з боку неуправомочених (чи прямо зобов’язаних) суб'єктів. У силу цього воно набуває характеру лише морально забезпеченого права, що базується на свідомості членів суспільства й авторитеті державної влади [42, 218].

У ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку одержали статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Закон України «Про арбітражний суд» започаткував здійснення правосуддя в господарських справах спеціалізованими установами в нашій країні. До жовтня 1917 року на терені України існували комерційні суди, які вирішували спори між підприємцями з торгових угод [39, 8]. Але досвід їх роботи показав, що торгові справи в повні мірі можуть вирішуватись і загальним судами. За свідченням російського вченого Є.В. Васьковського, шкода, нанесена подвійністю судів, була обумовлена тим, що комерційні суди були відокремлені, одні й ті самі закони тлумачились не завжди однаково і однорідні справи вирішувались по-різному. Такі протиріччя в судовій практиці підривали єдність правопорядку та порушували принцип рівності громадян перед законом. Згодом розбіжності, що виникали між підприємствами та організаціями вирішувались в адміністративному порядку вищестоячими органами управління.

В 20-х роках в період нової економічної політики в рамках загальної судової системи діяли арбітражні комісії, до підсудності яких відносились справи за спорами між державними підприємствами та установами.

В зв’язку з переходом на переважно адміністративне регулювання господарських правовідносин, на зміну арбітражним комісіям прийшов державний арбітраж.

Глибокі зміни, що відбувались в житті суспільства, необхідність відповідності законодавства про арбітражні суди нормам діючої Конституції призвели до створення арбітражного суду та прийняття Арбітражного процесуального кодексу України [39, 9].

Створення арбітражного суду було не просто зміною вивіски органів держарбітражу, а перетворення їх в принципово нову юрисдикційну систему, котра має інституційні ознаки судового закладу, оскільки арбітражний суд був наділений всіма повноваженнями і атрибутами незалежної судової влади. Принципи його організації і діяльності отримали закріплення в ст. 4 Закону України «Про арбітражний суд» від 21. 04. 1999 року.

Діюча система господарських судів України прийшла на зміну системі державного та відомчого арбітражу в результаті прийняття Закону «Про господарські суди», що вступив у дію з 4 липня 1991 р.

Поняття «господарський арбітраж», що застосовувався в нашій правовій системі тривалий час, не співпадає із прийнятим в інших системах права поняттям «арбітраж». Під арбітражем в практиці інших держав розуміється процес вирішення вирішення спорів судами, яким сторони за досягненням згоди передають свої правові спори та отримують зобов’язання добровільно підкорюватися рішенню арбітрів, тобто третейських судів.

Господарський суд в Україні здійснює судову владу при вирішенні спорів, що виникають в процесі підприємницької діяльності спорів, що випливають з цивільних правовідносин або з правовідносин в сфері управління. Господарські суди вирішують спори, якщо вони випливають з відносин організацій та громадян з державними та іншими органами.

Таким чином, перетворення органів державного арбітражу в систему господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної та ефективної судової влади.

Поряд з загальним завданням здійснення правосуддя в господарських правовідносинах, як про це зазначено в ст. 1 Закону України «Про господарські суди», ст. 3 зазначеного Закону вказує на завдання, спрямоване на захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Це завдання вирішується за допомогою функції розгляду конкретних справ в судових засіданнях. Розглядаючи справи та встановлюючи невиконання зобов’язання або виконання його неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних показників, строків і т.п., суд відшкодовує збитки стороні, яка постраждала, стягує штрафні санкції з порушника. За договірними спорами суд коригує умови договору відповідно до закону і з врахуванням бажань та можливостей сторін. По справам з визнання недійсними актів суд захищає права та інтереси господарюючих суб'єктів від неправомірних дій тих чи інших органів [29, 44].

Господарський процес — це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних або порушених прав юридичних осіб та громадян-підприємців[30, 12].

Питання про галузеву належність норм, що визначають організацію та порядок діяльності господарських судів, на протязі років було дискусійним. Немає єдиної думки з даного питання й сьогодні. Так, Т.Є. Абова відносить норми, що визначають порядок діяльності господарських (арбітражних) судів, до цивільного процесу [30,13]. Інші автори, навпаки, говорять про самостійне місце господарського процесу в системі права [31, 6]. Є правильною позиція тих авторів, які вважають безпідставним включення до господарського права і розглядають господарський процес як самостійну процесуальну систему.

Аналіз діючого законодавства показує, що господарський суд істотно відрізняється від судів загальної юрисдикції з організаційної побудови у сфері діяльності і компетенції, порядку, формам діяльності та в ряді інших відносин. Це проявляється в наступному:

1) господарські суди, як і суди загальної юрисдикції, мають свою замкнену систему нормативних актів, що детально регламентують їх організацію та структуру, компетенцію та порядок діяльності;

2) відповідно до даного законодавства господарський суд як і дві інші гілки судової влади (Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції), займає особливе положення серед владних державних структур України. Він повністю самостійний, незалежний та непідвладний в своїй діяльності іншим гілкам влади;

3) подібно загальним судам та поряд з ними господарський суд виконує важливу державну функцію — здійснює правосуддя. Однак, на відміну від загальних судів, діє в особливій сфері відносин — в галузі господарських та пов’язаних з ними управлінських правовідносин, громадянами-підприємцями в процесі здійснення ними підприємницької або іншої економічної діяльності;

4) предметом розгляду господарських судів є господарські спори, що мають певну специфіку.

Діяльність господарських судів з розгляду та вирішення господарських спорів має впорядкований характер, тобто приймає специфічну процесуальну форму. Роль та значення процесуальної форми полягає в тому, щоб забезпечити захист дійсно істотних прав суб'єктів господарювання і гарантувати винесені законні та обгрунтовані рішення. Закон встановлює процесуальний порядок діяльності суду з розгляду та вирішення справ не заради форми, а для того, щоб винести законне та обгрунтоване рішення по справі. Процесуальна форма виступає в якості інструменту досягнення законності в правозастосовувальній діяльності господарських судів [29,18].

Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:

1) закон конкретно визначає процесуальну діяльність як суду, так і інших учасників процесу. Як правило, в господарському процесі можливі лише такі дії, які передбачені або припустимі законом;

2) постановлене по справ рішення повинно грунтуватися лише на фактах, доведених та встановлених судом передбаченими законом способами та засобами;

3) відношення між господарським судом та учасниками процесу не можуть мати характер фактичних відносин, вони мають характер лише правовідносин;

4) все провадження по справі повинно здійснюватися на підставі змагальності та рівноправності сторін.

Слід погодитися з думкою К.І. Комісарова, який відмічає, що процесуальній формі притаманні наступні ознаки: нормативність, системність, універсальність, які виступають у поєднанні при правовому регулюванні правовій реалізації [31, 11].

Нормативність господарської процесуальної форми полягає в тому, що вона встановлюється в законодавстві, причому лише певного рівня.

Системність господарської правової форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент, пов’язаний в єдине ціле.

Універсальність господарської процесуальної форми відображає її правоприємність до рогляду сами різноманітних справ, підвідомчих господарським судам без якої небудь істотної диференціації.

Господарське судочинство як і кожен процес, є послідовний поступовий рух, що складається з низки стадій. Стадія господарського процесу — сукупність процесуальних дій з конкретної справи, об'єднаних одною метою.

Господарський процес складається з шести стадій: 1) провадження в господарському суді першої інстанції- 2) провадження в апеляційні інстанції- 3) провадження в касаційні інстанції- 4) провадження в порядку нагляду- 5) перегляд за поновленими обставинами судових актів господарського суду, що вступили в законну силу- 6) виконання судових актів.

Кожна стадія господарського процесу має свій зміст, охоплює собою певну сусукупність процесуальних дій, спрямована на досягнення самостійної мети: розв’язати спір по суті, перевірити правильність перевіреного рішення, привести його до виконання.

Таким чином, господарське судочинство в системі господарського права України здійснюється господарськими судами, що покликані вирішувати спори, що виникають між суб'єктами господарювання, адже саме тут підприємці можуть врегулювати свої конфлікти, захистити порушені права та інтереси.

Література.

1. Конституція України. Прийнята на п червня 1996 р. — К.: Право, 1996. — 128 с.

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. — 14 березня 2003 р.

3. Господарський процесуальний кодекс України. — К., 2002.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. — 12, 13 березня 2003 р.

5. Закон України Про авторські права і суміжні права від 23.12.1993 р. № 3792 — XII // «ЛІГА — ЗАКОН» .

6. Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 р. № 606 — ІV // «ЛІГА — ЗАКОН» .

7. Закон України Про господарський суд від 04.06.1991 р. № 1142 — XII // «ЛІГА — ЗАКОН» .

8. Закон України Про державну виконавчу службу від 24.03.1998 р. № 202/98 — ВР // «ЛІГА — ЗАКОН» .

9. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні від 16.11.1992 р. № 2782 — XII // «ЛІГА — ЗАКОН» .

10. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності від 13.09.2000 р. № 01 — 8/493 // «ЛІГА — ЗАКОН» .

11. Закон України Про обєднання громадян від 16.06.1992 р. № 2460 — XII // «ЛІГА — ЗАКОН» .

12. Закон України Про охорону навколишнього середовища від 25.06.1991 р. № 1264 — XII // «ЛІГА — ЗАКОН» .

13. Закон України Про підприємства в Україні від 27.03.1991 р. зі змінами і доповн. // «ЛІГА — ЗАКОН» .

14. Закон України Про режим іноземного інвестування від 19.03.1996 р. № 93/96 — ВР // «ЛІГА — ЗАКОН» .

15.Закон України Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 р. № 987 — XII // «ЛІГА — ЗАКОН» .

16. Закон України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 р. № 2009 — XII // «ЛІГА — ЗАКОН» .Закон України Про судоустрій від 07.02.2002 р. № 3018 — ІІІ // www.rada.kiev.ua.

17. Декрет Кабінету Міністрів України Про державне мито від 12 січня 1993 р. зі змінами та доповненнями // «ЛІГА — ЗАКОН» .

18. Рекомендації про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації, Затверджені наказом Міністерства юстиції України N 2 від 15.01.96 р. // «ЛІГА — ЗАКОН» .

19. Роз’яснення Президії вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України. — К., 1998.

20. Роз’яснення Верховного Суду України № 02 -5 /611 від 23.08.94 р. «Про застосування заходів запобіжного позову» // «ЛІГА — ЗАКОН» .Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02−5/422 від 10.12.96 р. «Про судове рішення зі змінами і доповненнями» // www.rada.kiev.ua.

22. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 — 5/62 від 08.02.1996 р. «Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ арбітражним судам» // «ЛІГА — ЗАКОН» .

23. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 — 5/109 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання, що виконуються при застосуванні запобіжних заходів» // «ЛІГА — ЗАКОН».

24. Роз’яснення Вищого апеляційного суду України № 02 — 5/612 від 23.08.1994 р. «Про деякі питання практики застосування ст. 80 та 81 АПК України» // «ЛІГА — ЗАКОН» .

25. Постанова Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. «Про судове рішення «зі змінами і доп. // www.rada.kiev.ua.

26. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражно-процесуального кодексу України від 08.04.1999 // ОВУ. — 1999. — № 15. — С. 614.

27. Витяг з Постанови Верховного суду України 24.12.2002 «Перегляд рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим судом першої інстанції, який прийняв це судове рішення, незалежно від того, що воно було предметом перегляду в апеляційному та касаційному порядку // «Бухгалтерія». — 2003. — № 26 (545). — С. 28.

28. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 10.05.2000 р. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства // www.rada.kiev.ua.

29. Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие. — Х., 2002. — 255 с.

30. Васильев С. А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. — Х., 2002. — 367 с.

31. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В. Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д. М. Притики — К.: Юстініан, 2002. — 640 с.

32. Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.-М.: ПРОСПЕКТ, 1998. — 632 с.

33. Добровольский А. А. Исковая форма защиты права / Изд-во ЛГУ, 1965, — С. 10.

34. Кораблева М. С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.И. БрагинскогоИсследовательский центр частного права. Российская школа частного права. — М.: Издательство «Статут», 1998. — 464 с.

35. Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. — Х.: «Еспада», 2000. — 526 с.

36. Кузнецова Н. В. Гражданское право (Общая часть): Учебное пособие в схемах. 76 с.: ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2001. >

37. Предпринимательское право Украины. Учебник / Под ред. к.ю.н. Р. Б. Шышки — Харьков, 2001. — 759 с.

38. Притика Д. М., Титов М.І., Щербина В. С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. — ч.1 і 2. Харків, 1999. — 395 с.

39. Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посібник. — Х., 2001. — 426 с.

40. Притика Д. М. Арбітражний процес: Законодавство та практика застосування. — Х., 1999. — 541 с.

41. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. Посібник. — К.: АСК., 2001. — 838 с.

42. Хозяйственное право. Учебник / Под ред. д-ра юрид. наук В. К. Мамутова — Донецк, 2003. — С. -217 -244.

43. Бринцев О. Господарська сутність правового спору. Кваліфікуюча ознака чи данина минулому? // Господарське право. — 2001. — 3. — С. 16−18.

44. Бояринцева М. А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних заходів //Вісник господарського судочинства. — 2003. — 4. — С. 209−213.

45. Грек Б. Застосування у господарському процесі запобіжних заходів // Юридичний журнал. — 2003. — 9. — С. 122−125.

46. Новицкий В. Проблемы применения встречного иска в хозяйственном процессе // Господарський процес. — 2003. — 10. — С. 44−47.

47. Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення // Юридичний журнал. — 2003. — 12. — С. 120−123.

48. Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у господарському судочинстві // Господарський процес. — 2003. — 12. — С. 12−15.

49. Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід // Господарське право. — 2003. — № 4. — С. 41−46.