Міжнародно-правовий статус морських об"єктів спільної спадщини людства (реферат)

Реферат на тему:

Міжнародно-правовий статус морських об'єктів спільної спадщини людства Актуальність питань, що піднімаються, вбачається у істотній невизначеності окремих правових положень морських об'єктів спільної спадщини людства та в прагненні загострити увагу на них наукової громадськості.

У процесі роботи над матеріалом статті використана монографія «Поза конфронта­цією», колективу авторів (США, Росія), роботи академіка Бреховского Л. М., Кли­мен­ко В.М., Галіцина В.В., Калінкіна Г. Ф., Островського Я. А. і Радзивілла О.А.

Проаналізовано певний міжнародно-правовий нормативний матеріал, зокрема: Кон­вен­цію ООН про морське право 1982 р.- Договір про Антарктику 1959 р. і Міжнародні конвенції у галузі регламентації режиму використання живих і неживих ресурсів Світово­го океану й Антарктики та ін.

Аналіз розвитку міжнародної обстановки в останні десятиліття, і особливо у зв’язку з розвитком «нового мислення», свідчить про значне розширення сфери демократизації всьо­го громадського життя і підвищення ролі права, у тому числі і міжнародного, у жит­ті світового співтовариства.

Це підтверджується істотною розрядкою існуючої раніше напруженості в міжнародних відносинах, особливо між Сходом і Заходом, процесами інтеграції, що відбувалися в Євро­пі, значним підвищенням уваги до прав людини, їхнього дотримання і розширення, а також факторів у сфері розвитку міжнародного права.

Зростаюча відкритість міжнародного співтовариства, що прогресує, значимість суспіль­ної думки впливають на подальший розвиток міжнародного права.

Яке воно буде в майбутньому? Автори книги «Поза конфронтацією» думають, що конту­ри його «усе ще не ясні» [1]. Деякою мірою з цим можна погодитися, але на основі існуючого мате­ріа­лу, і враховуючи сучасні тенденції, спробуємо спрогнозувати ці контури.

Аналіз міжнародної обстановки показує, що в житті світового співтовариства все більшого значення набуває питання використання вод Світового океану, його ресурсів (живих і неживих), транспортні можливості і потенційні здібності в сфері оздоровлення всієї екології Землі.

Значно збільшується чисельність населення Землі, з одного боку, а також прогресуюче виснаження життєво важливих ресурсів, що видобуваються на суші, забруднення навко­лиш­нього природного середовища і насамперед атмосфери в результаті науково-техніч­ного прогресу — з іншого. Це далеко не повний перелік факторів нашої сучасності, що підтверджує нагальну потребу пошуків шляхів виходу з ситуації, що склалася [2]. Для під­си­лення цієї тези зазначимо, що подібні твердження в літературі, у тому числі й міжна­родно-правовій, зустрічаються нерідко. Однією з найбільш вдалих є думка: «Століття, що іде в минуле, ХХ залишає багато невирішених проблем екологічного, демографічного, соціального, економічного і політичного характеру. Усі вони в підсумку зводяться до пошуку відповіді на головне питання — де і як одержати ресурсне забезпечення, коли стрім­ко збільшується чисельність населення нашої планети». У цьому аспекті інтенсифіка­ція використання ресурсів Світового океану виступає дуже кардинальним рішенням. І до цього людство прийшло не сьогодні [3]. Однак методи такого використання не ведуть до спільного прогресу і не відповідають вимогам сучасності, не сприяють перетворенню в життя найважливіших принципів, закладених у Статуті ООН про суверенну рівність, міжнародне співробітництво, справедливість у вирішенні питань, що стосуються всіх народів світу тощо. У зв’язку з цим виникає природне запитання, «а що ж сприяє» і чи є щось, що можна запропонувати як щось ефективне?

У зв’язку з цим цілком актуальними є питання, що стосуються міжнародно-правового режиму використання ресурсів Світового океану. В основі цього режиму може лежати метод формування цілком визначеного правового статусу величезних морських просто­рів, що мають велике значення в житті світового співтовариства. Проте положення таких просторів у міжнародно-правовому аспекті вивчено поки що недостатньо.

Йдеться про міжнародно-правовий статус і режим використання таких морських прос­то­­рів, як води відкритого моря, Міжнародний район морського дна й Антарктика. Усі вони з самого початку їх використання розглядалися і розглядаються донині як особли­ві об'єкти, призначені для спільного використання всіма людьми. Першість у цьому нале­жить водам відкритого моря, що ще задовго до настання нової ери мали широку прак­ти­ку такого використання і це знайшло відображення ще в юридичних концепціях римських юристів. У міру відкриття й освоєння Антарктики, у міру проникнення в її таємниці та осяг­нення її особливостей і можливостей світове співтовариство також стало перед необхідністю використання Антарктики тільки в спільних інтересах. З появою технічних можливостей використання ресурсів глибоководних районів морського дна, зважаючи на загальну потребу в цих ресурсах і з огляду на тенденції світового розвитку, ці райони були також оголошені для використання тільки на благо всього людства.

Усі ці морські простори охоплюють значну частину Світового океану і їхнє викорис­тання регулюється міжнародним морським правом.

Сьогодні у доктрині міжнародного морського права почали з’являтися роботи, при­свячені правовому положенню цих просторів, правовий статус і режим яких відповідав, на відміну від інших просторів, концепції об'єктів спільної спадщини людства [4]. Однак серйозного дослідження всіх питань, пов’язаних із правовим статусом об'єкта спільної спад­щини людства, не виявлялося. Позитивним явищем у цій галузі стала дисертаційна робота А.О. Радзивілла, що одержала високу оцінку при захисті в жовтні 2000 року. Робо­та присвячена питанням зародження і розвитку концепції спільної спадщини людст­ва, що заслуговує на особливу увагу [5].

Разом з тим, зважаючи на вимоги сучасності, доцільно зазначити, що існуюче міжна­род­но-правове положення морських просторів, оголошених об'єктом спільної спадщини людства (наприклад, Міжнародний район морського дна), вивчено недостатньо, а отже, потребує подальшого розвитку. Такий розвиток необхідний як щодо більш глибоких обґрунту­вань міжнародно-правового статусу морських просторів як об'єктів спільної спад­щини людства (наприклад, стосовно вод відкритого моря), так і щодо розвитку пра­вового режиму, що регламентує використання цих просторів та характе­ризує і підкреслює їх особливий правовий статус.

Зокр­ема, щодо більш глибоких обґрунтувань міжнародно-правового статусу морсь­ких просторів як об'єктів спільної спадщини людства виникають певні труднощі, оскільки на сьогодні у правовому статусі кожного з розглянутих об'єктів є суперечливі положення, що викликають певні проблеми. Розглянемо подібні положення ниж­че. Очевидно, й щодо удосконалення правового режиму, використання таких об'єктів також досить складне явище. Разом з тим зрозуміло і те, що основним спільним кри­терієм такого режиму повинен стати постулат — використання тільки і винятково на благо всього людства.

Досить складною при розгляді такого питання в цілому є необхідність об'єднання в межах однієї статті питань про міжнародно-правовий статус і режим об'єктів, дослідження і характер використання яких істотно відрізняється і за часом виникнення, і за рівнем пра­вового регулювання, і за розходженнями у способах використання. Більше того, так вийшло, що за всіма цими параметрами об'єктом, який знаходиться в полі уваги людства вже протягом ряду тисячоріч є води відкритого моря, а Антарктика і Міжнародний район морського дна привернули увагу людства порівняно недавно. У той же час саме води відкритого моря, точніше їхній правовий статус як статус об'єкта спільної спадщини люд­ст­ва, більш проблематичний і важко доказовий щодо його обґрунтування. Така пара­доксальність обумовлена складністю регламентації питань спільного видобутку живих ресурсів відкритого моря і, особливо, розподілу доходів від цього видобутку. Через наявність таких складників це питання поки що навіть не вноситься до порядку денного якихось міжнародних форумів.

Разом з тим, щодо Міжнародного району морського дна в аспекті офіційного визнання об'єктом спільної спадщини людства нібито усі погоджуються [6]. Навіть створено впер­ше у світі дуже оригінальний механізм використання ресурсів морського дна на благо всього людства, однак практично поки що реальних результатів немає.

Що ж стосується Антарктики, то хоча її правове положення набагато більше набли­жене до положення об'єкта спільної спадщини людства, ніж, наприклад, статус вод відкри­того моря, питання про використання її ресурсів, тим більше на благо всього людства, також поки що не вивчено.

Отже, вивчення всіх питань, що стосуються міжнародно-правового статусу і режиму використання зазначених об'єктів, розгляд їх з міжнародно-правових позицій як об'єктів спільної спадщини людства, з’ясування можливостей розвитку їхнього правового поло­ження в напрямі демократизації і врахування інтересів усіх членів міжнародного співто­вариства і формування пропозицій їх перспективного використання є дуже актуальним на сучасному етапі розвитку людського суспільства взагалі і сучасного міжнародного морського права зокрема.

Ця актуальність істотно підвищується, якщо врахувати, що Україна як самостійна і незалежна держава має свої національні інтереси у використанні різних ресурсів, з якими пов’язані у даний час і потенційно можливі в майбутньому всі три об'єкти: води відкритого моря, Міжнародний район морського дна й Антарктика. Про це свідчить активна держав­на, політична, економічна і міжнародно-правова позиція України сьогодні.

Верховна Рада активізує роботу з розгляду питань правонаступництва і правоспадко­ємст­ва України від колишнього СРСР, що автоматично породжує питання про участь України в діяльності з використання ресурсів глибоководних ділянок Міжнародного райо­ну морського дна, зарезервованих в колишньому СРСР, право на визначену частку в якій має Україна.

Україна веде активну науково-дослідну діяльність в Антарктиці, має там свою антарк­тичну науково-дослідну станцію «Академік Вернадський» і успішно співпрацює з антарк­тичними науково-дослідними станціями інших держав. У даний час в Антарктиці, крім постій­них зимовищ, працює п’ята українська науково-дослідна експедиція.

Україна як морська держава, що має через Чорноморські протоки вихід у води Світо­вого океану, володіє великими потенційними можливостями у використанні вод відкрито­го моря як зручної, дешевої і широкої транспортної магістралі, а також, володіючи знач­ним рибальським флотом, — в експлуатації живих ресурсів моря.

Враховуючи зазначене вище можна зробити такі висновки:

1. Зважаючи на велику кількість питань проблемного характеру в існуючому міжна­род­но-правовому положенні щодо морських об'єктів спільної спадщини людства і значної зацікавленості міжнародного співтовариства, і зокрема України, важливо розробити більш чіткий міжнародно-правовий режим цих об'єктів.

2. Що стосується перспектив розвитку правового положення вод відкритого моря, то необ­хід­но зазначити, що найбільш важливими напрямами тут є: а) виключення вод відкри­того моря зі сфери воєнних дій і його використання винятково в мирних ціляхб) пошук ком­промісного рішення питання про використання живих ресурсів відкритого моря на благо всього людствав) удосконалення захисту вод відкритого моря від забруднення.

3. Щодо перспектив розвитку правового режиму, для використання Міжнародного району морського дна необхідні спільні зусилля як індустріально-розвинених держав (тобто потенційно здатних розроблювачів ресурсів морського дна), так і держав, які роз­ви­ваються (тобто претендують на частку в спільній спадщині людства), у пошуку компромісів у рішенні ряду питань. Основними з них є: а) врегулювання питань щодо під­вищення можливості індустріально-розвинених держав впливати на рішення Асамблеї і Ради Міжнародного органу по морському дну (у зв’язку з їх чисельною меншістю порів­няно з чисельною більшістю держав, які розвиваються) — б) зміна матеріально-фінансових умов, що підвищують рентабельність діяльності індустріально розвинених держав з видо­бутку ресурсів глибоководних районів морського дна.

4. Антарктика порівняно з водами відкритого моря і Міжнародним районом морського дна виступає об'єктом, де проблемних питань нібито більше, але їхнє рішення менш склад­не, оскільки тут немає того антагонізму, що спостерігається при вирішенні питань інших об'єктів. У цілому проблемними в Антарктиці можна вважати: а) координування і централізацію під егідою ООН питань, що стосуються діяльності з керування процесами і формуванням кліматичних умов на Земліб) створення Міжнародного комітету з Антарк­тики та введення до його складу Комітету з науки з метою координації і централізації всієї науково-дослідної діяльності в Антарктиців) доступ усіх членів міжнародного спів­то­вариства до інформації, отриманої в результаті всієї науково-дослідної діяльності в Антарктиціг) перетворення Антарктики в міжнародний заповідник.

Це далеко не повний перелік проблемних питань, що стосується міжнародно-право­вого положення морських об'єктів спільної спадщини людства. Дуже скромні за обсягом межі журнальної статті не дозволяють розглянути зазначені питання докладніше, однак навіть виклад цих питань у такій формі свідчить про їхню актуальність. Така актуальність також підкреслюється наявністю у світового співтовариства, і зокрема в України, насущних інтересів у сфері використання різних ресурсів названих об'єктів.

Література:

1. Вне конфронтации. Международное право в период после холодной войны. — М., 1995. — С. 9.

2. Международно-правовой режим использования научно-исследовательских судов. — К.: Наукова думка, 1996. — С. 3.

3. Век океана. — М.: Мысль, 1989. — С. 9.

4. Калинкин Г. Ф.,. Островский Я. А. Морское дно: кому оно принадлежит? — М., 1970. Клименко Б. М. Международно-правовой режим Антарктического пространства / В книге «Новое в международном морском праве». — М., 1972.

5. Галицин В. В. Антарктика — район мирного сотрудничества / В книге «Советское государство и международное морское право». — М., 1977.

6. Современное международное морское право и практика его применения Украиной. — Киев, 1995.

7. Антарктика: история, современность, перспективы. — К., 1997.

8. Конвенции ООН по морскому праву 1982 г. — ст. 136.