Елена – персонаж античної міфології

Елена — персонаж античної мифологии

Елена · спартанська цариця, прекраснейшая жінки. Батьком Олени антична традиція називає Зевса, матір'ю — Леду чи Немесиду.

В юності Олена була викрадена Тесеем і Пирифоем, дісталася за жеребкування Тесею, який поселяє її в про свою матір Эфры в Афидне (за версією, в Трезене). Тоді як Тесей і Пирифой вирушають на пекло, щоб дістати Персефону, Олену звільняють і повертає в Спарту до свого земному батьку й дружину Леды Тиндарею Диоскуры (Apollod. III 10, 7). Чутка про красу Олена поширюється настільки у всій Греції, що сватати дівчину збирається кілька десятків знатнейших героїв всієї Еллади (Менелай, Одіссей, Диомед, Сфенел, обидва Аякса, Филоктет, Патрокл, Протесилай та інших.) (Hes. frg. 196−204, Apollod III 10, 8).

Так як Тиндарей боїться своїм вибором скривдити інших претендентів і просить викликати їх ворожнечу й майбутньому зятю, він за порадою Одіссея пов’язує всіх претендентів вигідна Олени спільної клятвою оберігати надалі честь її чоловіка. Після цього чоловіком Олени вибирається Менелай, мабуть, не без впливу його старшого брата Агамемнона, вже одруженого з дочкою Тиндарея Клитеместре (Eur. Iphig A 55−71, Apollod III 10, 9). Від шлюбу з Менелаем в Олени народжується Герміона (Hom. Od. IV 12−14).

Когда згодом богиня Афродіта, виконуючи обіцянку, дане Парису, синові троянського царя Приама, наводить їх у будинок Менелая, Олена, по найбільш поширеної версії, захоплюється юним красенем й скориставшися від'їздом чоловіка, біжить з Парисом в Трою, взявши із собою великі скарби і багато рабів (Hom. Il. VII 345−364, Eur. Troad. 983−997).

По інший версії міфу, висхідній, можливо, ще до Гесіоду, але грунтовно розробленої в VI в е. Стесихором, Зевс чи Гера підмінили справжню Олену її приводом, протягом якого і Троянська війна. А сама Олена переноситься Єгипет, де живе під захистом мудрого старця Протея, чекаючи повернення Менелая з троянського походу (сюжет грунтовно розроблений в трагедії Євріпіда «Олена »). Про подорож Олени з Парисом теж є кілька варіантів міфу: однієї зі них, воно проходило без особливих ускладнень і зайняло всього дні; з іншого втікачі застали бурею, яку підняла богиня Гера, та його корабель занесло до берегів Фінікії (в Сидон), щодо третього — Паріс свідомо відплив у протилежний кращий бік від Трої і тривалий час перебував з Оленою в Фінікії і Кіпрі, щоб уникнути погоні. Прибувши, нарешті, в Трою, Олена своєю красою завоювала симпатії багатьох троянців, попри лиха, які викликала з їхньої місто.

О поведінці Олени під час Троянської війни античні автори знову розповідають по-різному. Гомерівський епос, бачачи в усьому що відбувається невідворотну волю богів, належить до Олені без осуду, її потяг до Парису він пояснює впливом Афродіти, якому може противитися ніхто з смертних (Hom. Il. III 154−165). У іншому Олена в «Іліаді «явно тяготиться своїм становищем (III 396−412), й у послегомеровских поемах про руйнуванні Трої їй приписується навіть свідоме сприяння грекам: вона видає троянцам Одіссея, двічі пробиравшегося до міста (Od. IV 240−264), і допомагає йому Диомеду викрасти із лідерів місцевого храму дерев’яну статую Афіни (Apollod. epit V 13); вночі захоплення Трої симпатії та перспективи допомогу Олени на боці греків. Проте Менелай після взяття міста розшукує Олену з мечем до рук, щоб страчувати за зраду їй як чоловіку. Але у вигляді дружини, сяючій колишньої красою, випускає меч особисто від і прощає її (Eur. Andr 628−631). Ахейское військо, вже готове побити Олену каменями, побачивши її, цурається цієї думки.

Возвращение Олени з Менелаем після тривалих мандрів антична традиція пристосовує на момент похорону Эгисфа і Клитеместры, полеглих від рук Ореста. Але, якщо «Одіссея «(IV 542−547) лише констатацією цього факту, то тут для Євріпіда (з яскравою антиспартанской спрямованістю його трагедій) це служить в трагедії «Орест «для беспощадно-отрицательной характеристики Олени та її чоловіка (71 -131, 682−721); відразу ж використовується варіант міфу перенесення Олени волею Аполлона на небо і перетворення їх у сузір'я. «Одіссея «цієї версії не знає, зображуючи вернувшуюся в Спарту Олену з приблизною дружиною знову здобуло її Менелая.

О наступної долі Олени існують різні версії. За одними, у неї по смерті Менелая вигнана його синами і бігла чи то на острів Родос, то у Тавриду; на інших, по смерті у неї перенесена острова Левка в гирло Дунаю, де з'єдналася вічним союзом з які у Троянської війні Ахіллом (Paus. III 19, 13) (об'єднати ці дві найпопулярніші постаті героїчного епосу прагнули вже у розповіді про зустрічі Олени з Ахіллом на Троянської рівнині незадовго до її смерті).

Место, яке Олена посідає у міфах троянського циклу, і кількаразові обробки цих міфів у творах світської літератури було неможливо, проте, витіснити з свідомості греків історичного періоду поглядів на божественному минулому Олени. Неподалік Спарти було святилище Олени, у самій Спарті перебував її священний платан (Theocr. XVI1I). Під прізвиськом Дендритис («деревна ») Олена шанували в Кафиях і Родосі (Paus VIII 23, 4−6; III 19, 10). Усе це змушує вбачати у реформі ній найдавніше рослинне божество, можливо, минойского походження.

С формуванням грецького сказання про Троянської війні, яке увібрала у собі також місцеві культові і фольклорні елементи, які були в микенских центрах, Олена стала однією з його персонажів, що дало її образу міцне місце у літератури і образотворче мистецтво від античності до відома наших дней.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.