Папство під час гуманізму, реформації і римо-католицької реакції XV-XVII століть

Папство в період гуманізму, реформації і римо-католицької реакції XV—XVII вв.еков

Максим Козлов После Ферраро-Флорентийского собору папство вийшло, начебто, переможцем: подолано був розкол, і імператор був у єдність із татом. 1450 рік було оголошено ювілейним, і безліч людей спрямовувалось у Рим за індульгенціями. Але це — зовнішній бік.

Соборные теорії підірвали віру в непорушність папства. Знаходилося замало вірують у авторитет Римського престолу. Він зберігся по традиції, сама ж папство піддалося зміні. Якщо середніх століттях тата вбачали у світських володіннях лише гарантію церковної незалежності, зовнішнє засіб для кращого виконання своїх зобов’язань, їх наступники в XV-XVI ст. зробили із засобу мету і перетворили духовний авторитет у просте зброю для політичного посилення. Апостольський авторитет перетворився на фінансовий джерело постійних доходів. Індульгенції стали вивізним товаром. Однією з турбот Римських єпископів були династичні інтереси, і папський непотизм сягає розмірів (непотис — «племінник »; непотизм — практика, коли на вищі церковні та державні посади влаштовували своїх родичів).

Папа Сікст IV (1471−1484 рр.), наприклад, переслідував на одне — освіту для свого племінника князівства. Він гуманіст: при ньому побудовано й розписана Сикстинська капела, закладено фундамент Ватиканського музею, організоване суспільство антикварів.

Папа Інокентій VIII (1484−1492 рр.) із великою енергією піклувався про побудову доль своїх семи синів: двох із них стали кардиналами, троє інших уклали вигідні шлюби.

Папа Олександр VI Борджіа (1492−1503 рр.) не зупинявся перед ніж у досягненні своїх династичних цілей, навіть отруював деяких кардиналів, щоб нових б сприйняти як гроші. Проте й він отруївся, його син за тією ж причини стане принцом (отруївся).

В XVXVI ст. у Європі намічалися два руху:

одно за релігійне відновлення, реформацію; будучи підготовлене РКЦ, воно мало проявитися за її (Гус загинув на вогнищі, ніж підготував перемогу Лютера);

другое за гуманізм — ідейний зміст культури Відродження; його вихідним пунктом було релігійне почуття, а прагнення особистості скористатися без жодних обмежень усім тим, що він надає життя й природа.

Гуманисты ставили перше місце свободу думки і свободу почуття, бажали критично ставитися до кожного традиційному авторитету, йдучи від традиційних античних цінностей.

Гуманисты воліли приховувати свої і виступали за іншою прапором. Проти чернецтва вони виступав із монаших ідеалів, критикуючи, що ченці не живуть, як має, і часом казали, що чернецтво шкодить. Папи цього помічали, користуючись їхнім послугами, коли треба було когось викрити. Потрапляли гуманісти й у руки інквізиції, але відмовлялися від своїх слів, кажучи, що й не так зрозуміли.

Постепенно гуманізм стає рисою Римських тат і кліриків РКЦ. Цим шляхом папство йшло до самозреченню.

Так, тато Лев X (1513−1521 рр.), другий син герцога Флоренції Флоренца Пишного традиційно був присвячений Церкви: з дитинства — в клире, з семирічного віку — священик (не служив, але отримував доходи). О 13-й років він став кардиналом, і з 17-ти років переселився до Рима. Батько радив йому гарну конюшню, більше бенкетів, ніж приймати. Джованні Медічі (мирську ім'я тата) любив полювання, розкопки античності, гарні книжки. Вище всього цінував задоволення і палко розвивав всі свої здібності, щоб зробити себе сприйнятливою до всього гарному, щоб було насолоджуватися природою, музикою, літературою тощо. До релігійним питанням він ставився байдуже. Але й мав елементарне почуття справедливості, першому місці в нього стояв егоїзм. У 37 років, вступаючи на папський престол, він заявив: «Насолодимося папством, оскільки Бог дав нам його ». Так і папствовал (є портрет Льва X пензля Рафаеля). Але із віком можливості зменшувалися, а потреби росли. Папа став меценатом художників, письменників. До Рима стікаються діячі мистецтва. Навіть з Португалії тато викликав математика, який писав віршах. Лев X сам любив співати, виступав перед малої аудиторією, був шанувальником театру, і всі нові п'єси ставилися спочатку проти нього (зокрема і комедія «Мандрагора », яка згодом, в XX в. знято за моральним причин). Особливо цінував тато дотепність, охоче брав участь у учтах, бенкетах, полюванні. Папа пересувався у супроводі цілої кавалькади, і коли це бачили не римляни, всі вони ставали набік Лютера. Паломинки, входячи до Рима, цілували землю, а виходили з почуттям неправоти папства.

Папе були потрібні великі кошти: сама кухня вимагала ½ доходів всієї Італії. Починає широко відроджуватися індульгенція (навіть без зв’язки й з таїнством покаяння). Широко продаються церковне начиння, судини, посади. Лев X говорив: «Християнство є дохідна байка ». Отож виникла приказка по смерті тата: «Папа помер без Причастя, оскільки продав все Святі Дари «(він справді помер без Причастя).

Папа не була злим, але у важкий момент карав близьких людей, захопив їхнє майно, продав їх посади. Помер тато великим боржником. Продана був і тіара. Римські банки їм були розорені.

При Лева X зберігся індекс заборони книжок. Але причиною цього було не ідея збереження гідності Церкви, бо, що авторитет папства повинен зберегтися заради нього.

При Лева X проходила ще один Вселенський Католицький собор (XVIII-й). Почався він у 1512 р. і тривав до 1518 р. Метою собору було впорядкування церковному житті. Багато вказували татам, що практику нанесення індульгенцій шкідлива, але цей V Латеранский собор щось зробив.

Когда архієпископ Магдебурзький Альберт став по сумісництву що й архієпископом міста Майница, то змушений був заплатити при цьому 29 000 дукатів. Папа Лев X 31 березня 1515 р. особливої буллою орга-нізував у єпархії цього архієпископа 5-річну продаж повних індульгенцій. ¼ виручених від продажу мали на будівництво собору Святого Петра в Римі (в сучасному його вигляді), а частина — імператору Максиміліану. У 1517 р. в Виттенберг прибув домініканський чернець Тецель з тими індульгенціями. Він був поетичним людиною і становить особливу пісеньку про индульгенциях: «Як лише монета впаде у шухляду, душа відразу ж вистрибує з вогню ». Це почув Лютер, прибивший потім до дверей храму табличку з 95-ю тезами.

Так 1517 р. поклав початок реформації. Лютер почав із боротьби з індульгенціями, а скінчив її запереченням тата (як слугу антихриста), заперечення РКЦ як Церкви. За 100 років від початку реформації від РКЦ відійшло близько 90 відсотків млн. чол. більшість Німеччини, Голландії, Швейцарії, Англії, Шотландії, частина Франції (гугеноти), Скандинавські країни, частина Чехії. За РКЦ залишилися лише південна Європи та Франція.

Стало ясно, що й не прийняти будь-яких заходів, то РКЦ може розвалитися. І заходів було вжито — рішення Тридентского собору і освіту ордена Єзуїтів.

Тридентский собор, XIX Католицький (1545−1563 гг.)

За час собору змінилися тата: Павло III (+ 1549 р.), Юлій IX (+ 1555 р.), Марцелин (+ 1555 г.), Пій IV (+ 1565 р.).

Первые кроки зробив Павло III в 1536 р., видавши спеціальну булли. Але розбіжності між испанско-германским імператором Карлом V та Французьким королем Франциском I. Бо передбачалося, що собор буде об'єднавчим з лютеранами. У цьому наполягав Карл V, будучи католиком, але, знаючи, більшість у Німеччині стали протестантами. Тато ж наполягав на своєму, і лютеран запрошував не як рівних, але, як обвинувачуваних. Протестанти відмовилися приїхати. На соборі були лише католицькі єпископи і абати.

В продовження 25-ти сесій собор вирішував догматичні і дисциплінарні питання. Серед догматичних питань розглядалися ті, по яким завжди було розбіжність з лютеранами — про Святому Письмі і Переказі, про первородному гріху, про виправданні, про чистилище і индульгенциях (лютерани і кальвіністи вже визначилися на той час, а РКЦ ще немає). Особливим було питання про походження єпископської влади (Докладно про соборі див. [1], [12]).

I. Канонічні постанови.

1. Про Святому Письмі і Переказі.

По цього питання було прийнято наступні рішення:

установлена равночестность Святого Письма і Священного Перекази;

определен склад Св. Перекази, куди поруч із визначеннями Вселенських і помісних соборів і працями святих батьків ввійшли папські декреталии (доти був формальної конкретизації Св. Перекази);

определен склад книжок Св. Письма (були суперечки Боговдохновенности деяких книжок Старого Завіту);

латинский переклад Біблії - Вульгата — визнаний самодостатнім (автентичним — autentiea) у своїй догматичному гідність.

После собору вийшли виправлені видання Вульґати. Перше видання, зроблена при Сиксте VI, визнали неякісним і знищили. До II Ватиканського собору (XX в.) сакралізація латинського тексту Вульґати була нормою для католицького свідомості. Тільки після II Ватиканського собору Вульгата переведено національні мови.

2. У сфері сотериологии (про виправданні) проти лютеранського порятунку з допомогою лише віри ухвалено: виправдання людини необхідні зміни і добрі справи.

3. Вчення таємницю.

Так як Лютер залишив лише два таїнства, то питання таїнствах потрібно було розглянути. — Було підтверджено, що Церква знає 7 Таїнств.

Осуждено думка лютеран, що хрещення дієво лише над дорослим людиною; було визнано дієвість Таїнства, скоєного не гідним священиком (проти гуситів).

Закреплено помилкове думка, що змазування може здійснювати лише єпископ (хоча саме змазування означає, що пресвітер діє від імені єпископа; помилка латинян в обмеження прав пресвітера). II Ватиканський собор скасував це положення, але традиція залишилася.

Закреплено преподание Євхаристії під виглядом мирян (для цього стояло поділ церкви на учащую і учнівську).

Относительно сповіді встановлено, що форму для таїнства залежить від словах священика: «Я дозволяю тебе ». Матерія таїнства складається з трьох часток — знищення серця, сповідування, задоволення.

Таинство сповіді вважається дієвим, коли після віросповідання слід сатисфакція, що повинен понести исповедающийся. Це передусім зовнішнє покарання. Дозвільна молитва слід після ухвалення покарання, а таїнство відбувається після виконання покарання. Мета таїнства — зняти з людини покарання, що він визначив собі за гріхи (що ні встиг зняти — зніметься в чистилище по смерті). Тобто, сповідь представляє собою карательное покарання (poena vindicativa), яка не обов’язково супроводжується задоволенням. У Православ'ї є епитимия, що найчастіше супроводжує покаяння, але повно і, суворо вона застосовується, а також її призначення зовсім інше — засіб зцілення від пристрастей. Індульгенції ж у РКЦ виникли з причини неможливості суворо кожному дотримуватися сатисфакцію (полегшення покарання через індульгенції). Зараз індульгенції залишилися, але форма їх застосування змінилася.

Практика застосування індульгенцій було збережено і освітлена собором: треба назавжди утримати їх, але зменшити кількість, щоб не послабляти церковної дисципліни. Індульгенції стали зв’язуватися з таїнством покаяння (випереджати таїнство).

Елеосвящение (unctio lecta — «останнє помазання ») розумілося як передсмертне побажання (це поняття перейшло і сходові). Після II Ватиканського собору її переглянуте, і називається воно тепер «помазання для болящих » .

II. Дисциплінарні постанови.

1. Що стосується єпископату.

В єпископи повинні обиратися лише ті, хто хоча б ½ року було священиками (ми маємо більш епископов-мальчиков).

Кандидат в єпископи повинен мати ступінь лікаря чи магістра богослов’я (зараз винятку може дозволити лише тато). У результаті зросла освіченість і єпископату.

Епископ має менш ¾ року проживати у своїй єпархії. Усунулася практика синекури: жити у Римі, а доходи отримувати з єпархії. Якщо єпископ був відсутній більш ¼ року у єпархії, то знижувався його дохід; якщо цілий рік він був відсутній, то викликався на суд кардиналів.

Все клірики і єпископи повинні розлучитися відносини із своїми наложницями. Хто звинувачують вперше в блуді, втрачає певну частку доходу, у вдруге — всього доходу, а втретє - втрачає право священнодіяти і втрачає імунітет від громадянського суду.

епископам нав’язували певні правила життя: скромний костюм, скромний стіл, заборона участі у світських учтах (аналогічно і всіх кліриків).

2. Була впорядкована практика апеляцій.

Еще Сардикийский собор прийняв рішення з цього питання. Але часто-густо місцеві єпископи не пов’язували з багатими людьми, які могли апелювати до Рима. І тому апеляцію дозволялося давати лише з інстанціях: на єпископа митрополиту тощо. Лише остання інстанція — тато.

3. Було наказано побудова семінарій у кожному єпархії, де мали навчатися хлопчики з 12 років, бажано із бідних сімей.

4. Прийнято низку правил про монахинь.

Монашествующим заборонялося володіння власністю.

Выборы настоятелів передбачалися лише шляхом таємного голосування.

В монастир не приймалися дівиці молодший 12 років, і відбувався постриг над дівицями молодший 16 років.

Перед постригом встановлювалося річну слухняність.

После Тридентского собору РКЦ зміцнилася й у дисциплінарному плані, і була з відповіддю лютеранам. Через війну Тридентского собору було видано Тридентское сповідування віри, Римський катехізис, Римський Мессиал. Нові редакції Мессиала і катехізису зроблено лише XX в.

Орден Ісуса (Иезуиты)

Фактически Орден Єзуїтів почав діяти з 1543 року, а статут нього був прийнятий у 1540 року. Єзуїти боротьби з реформаторами використано і політичні кошти. Саме тоді велася й збройна боротьба католиків з протестантами.

Во Франції, наприклад, йшла боротьби з гугенотами (кальвіністами), апогеєм якої стала Варфоломіївська ніч 1572 р., коли при королі Карла IX одну ніч було вбито мовою близько 30 000 чоловік у Франції. Сам Карл IX стріляв із вікна в гугенотів, тоді як католики носили пізнавальні хрести. Наслідки цю трагедію вилилися в 30-річну війну 1618−1648 рр., у якій брала участь майже й уся Європа, разделившаяся на католиків і протестантів .

На цей період доводиться організація конгрегації інквізиції (1542 р.) і конгрегації індексу (1571 р.). Проте, реформація відторгнула від католицького світу ряді країн. Ці втрата часу та прагнули компенсувати єзуїти посиленням місіонерської діяльність у Азії, Африці, Америці. У 1596 р. за сприяння єзуїтів укладено Брест-Литовская унія.

Велась боротьби з реформістськими течіями у самій РКЦ. Найбільшу турботу доставляли два течії.

Первое — галликанство — за автономію та внутрішню незалежність Французької церкви від Риму, підтримуване Французьким королем. У 1682 р. було проголошено незалежність Французької церкви від тата і підпорядкування її королю (при Людовіку XIV). Однак у результаті енергійних протестів тата й низки його поступок через 10 років король відмовився від декларації (Людовік багато воював, потрібні були кошти, і «тато віддав йому податки курії із Франції).

Другое протягом — янсенизм — богословська протягом, отримав назву від імені голландського єпископа Янсения (кінець XVI — початок XVII ст.). Головне твори Янсения «Августин «було опубліковано після смерті Леніна. У ньому Янсений украй розвивав сотериологию Бладенного Августина, майже безумовного приречення мінімізував значимість людських зусиль. Його книга потрапила до числа заборонених в 1643 р., але прибічники течії у Голландії і Франції на початку XVIII в. відокремились від РКЦ (в Голландії), утворивши Утрехтскую церква, що є і з нині (від нього старокатолики взяли ієрархію).

Государство Єзуїтів в Парагвае

Испанцы і Португальці освоювали Америку. Парагвай відкритий іспанцями в 1516 р. У 1536 р. грунтувалася столиця Парагваю Асунсьйон. До півночі від нього була імперія інків. На Парагваї жили індіанські племена гуарани (не інки).

В початку місіонерами тут було домініканці, потім єзуїти. Вони почали прагнути зробити прийняття Християнства привабливим. По-перше, єзуїти захищали звернених індіанців від головного лиха — полювання на рабами. Вони привчили індіанців до осілого життя, переселивши в великі селища, звані редукциями. Спочатку планувалося так зробити біля до в Атлантичному океані, потім — у вузькому невеликий район. Єзуїти домоглися від іспанської корони права давати індіанцям вогнепальна зброя (його мали лише європейці). Єзуїти отримали та інші права: їх область звільнялася від підпорядкування місцевій владі місцевому єпископу. У цій сфері єзуїти були єдиними європейцями. Жоден з європейців у відсутності права і їх дозволу мати цій галузі, та й трохи більше три доби. Індіанці також могли виходити в галузі без супроводу єзуїтів. Єзуїти створили писемність і грамоту мови гуараго, яким навчили індіанців.

Таким чином заснований держава полягала майже з 200 000 індіанців, близько 20 000 негрів і 300 єзуїтів. У редукциях жили по 2−3 тис. чоловік і менше (500−600 чол.). Найбільша редукція налічувала 30 тис. чол. На чолі редукції стояли два священика-єзуїта. Старший сповідник — вів духовне окормление, культові питання; молодший вважався помічником і раніше вів господарські питання. Їм двом належала необмежена владу у редукциях. Священики показувалися індіанцям під час богослужіння, а спілкування із нею здійснювалося через посадових осіб із місцевого населення — кациков. Ці особи обиралися щорічно. Єзуїти становили список кандидатур, а избирание вироблялося підняттям рук. Щоранку кацики отримували вказівки. Законів ніяких немає, було щоденне рішення єзуїтів. Вони вислуховували сповідь, що була для індіанців обов’язкової, вони ж призначали покарань провини: особистий догану, публічний догану, шмагання батогом, тюремне висновок, вигнання з редукції.

Вся життя редукції виходила з тому, що індіанці не володіли майже. Ні вдома, ні земля, ні знаряддя праці були їх власністю.

Вся земля в редукції ділилася на частини: тупамба (Божого земля) і анамба (особиста земля). Обидві частини належали редукції, але одна частина оброблялася громадою, іншу — окремої сім'єю. Анамба видавалася у час одруження, а, по смерті чоловіка забиралася. Вдову і забезпечувала громада. Семена і інвентар видавалися через кацика. Врожай збирався кациками і видавався порціями сім'ям. У цьому індіанців змушували працювати, бо було будь-якого стимулу до праці.

Работа на общинної землі була обов’язкова всім, в тому однині і кацика. Перед роботою єзуїт поводився з проповіддю, та був все йшли строєм на громадські половіючі жита із боєм барабанів, і грою флейт. Недбайливі вылавливались інспектуючими. Але індіанці воліли однаково не працювати, бути покараними, але отримати пайок. Так, деякі проїдали видані насіння; їх карали, але годували. Єзуїти вважали ці провини наслідком дитячого характеру індіанців.

В редукциях були стада биків, коней. Биков видавали індіанцям у користування в обробці своїх земель, а часом і їх з'їдали. М’ясо видавали індіанцям 2−3 рази на тиждень (цьому плані умови в редукциях були кращими, ніж в диких індіанців).

Развивались різні ремесла досить високого рівня (були свої зброярі, годинникарі, ювеліри, будувалися органи, відливалися дзвони, друкувалися книжки на іноземних мовах). Усю продукцію здавалася на склади, у яких працювали індіанці, навчені листа документи та рахунку. Частина продукції видавалася населенню: тканину на одяг, сокири, ножі та інших. Решта продукції йшла експорту. Особливо славилася взуття, але самим індіанцям заборонялося носити взуття. Індіанці були дуже здатні, добре копіювали все виробничі операції.

Внутри редукцій торгівлі немає, так бо й грошей. Кожен індіанець тримав монету раз на життя — при одруженні дарував її нареченій, після чого монета поверталася.

Все редукції було побудовано за одним плану. У центрі квадратна площа, де розташовувалася церква. Навколо церкви — в’язниця, майстерні, склади, арсенал, лікарня, готель. Інша територія редукції розбивалася на рівні квадратні квартали. Житлом служили хижки, оброблені глиною. Топилися вони по-чорному. Люди спали безпосередньо в підлозі чи підвісних гамаках. Церкви будувалися з каменю та багато прикрашалися золотому й слюдою. Редукції оточили стіною і ровом. Вихід із редукцій дозволявся виключно за пропускам. Спілкування між редукциями не допускалося.

На світанку всіх будив дзвін. Потім люди йшов молитву, працювати. Ввечері лягали спати за сигналом. Після сигналу дозволялося виходити з житла лише з спеціальному вирішенню, оскільки починали ходити патрулі.

Одевались все індіанці однаково. Відмінність у одязі було тільки в кациков і військових індіанців, але час служби.

Браки укладалися двічі на рік. Вибір дружини чи чоловіка був під медичним наглядом єзуїтів. Діти починали працювати з дуже раннього віку. Населення редукції мало зростало, хоча і актори гарні умови при цьому. Для стимуляції народжуваності заборонялося жінкам носити довгі волосся до народження дитини. Удар дзвони серед ночі закликав подружжя до виконання подружніх обов’язків.

Враги єзуїтів кажуть, що таке життя індіанців була пригнобленої, але насправді індіанці гуараго були забезпеченими.

Но єзуїти погубили себе своїми успіхами. Вони створили російську армію 12 000 чоловік і втручалися на місцеві міжусобні війни. Кілька разів брали столицю, одного разу звільнили Буенос-Айрес від англійців. Поступово росли міфи про колосальному багатстві єзуїтів. І на у вісімнадцятому сторіччі - столітті просвітництва у Європі, розквіту масонства — був на єзуїтів.

Воздействуя на католицького єпископа Климента XIV, все зовнішні сили домоглися наказу в 1767 р. піти єзуїтам з Парагваю. Їм довелося спливти. У 1773 р. Орден Єзуїтів було скасовано на 40 років. Чиновники кинулися за багатством, нічого не знайшли, оскільки метою єзуїтів було збір багатства, а організація життя. Індіанці розбіглися з редукцій і повернулися зі своєю дикої життя, зі своєю релігії.

И, все-таки, держава єзуїтів в Парагваї одержало гарну оцінку французьких просвітителів Монтеск'є («поєднання релігії, і гуманних цілей ») і Вольтера («це тріумф людства »).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.