Белбог і Чорнобог: вороги чи союзники?

Белбог і Чорнобог: вороги чи союзники?

Л.Р.Прозоров Современным язичникам — точніше, людям, який намагався бути язичниками до нашого Навье час, Наничье — дуже нелегко буває подолати звичні, нав’язувані всієї сучасної життям уявлення про світ. Людина може не ходити у церква, не вірити в Христа, та його погляд поширювати на світ у своїй виявиться цілком християнським. Однією з проявів такого несвідомого християнства є ставлення сучасних язичників до Белбогу і Чернобогу. Майже всі, пишучі про цих Божествах, говорять про їх непримиренної ворожнечі. Більшість у своїй бере бік Белбога — Бус Кресень (А. Асів), Велимир (М. Сперанський), М. Семенова, Д. Дудко, автор чудовою книжки «Матір Лада «(М.: Эксмо, 2003), — інші, як Велеслав Темний (Шемякін Д. М.) та інших, беруть бік Чорнобога. Отже кожний відгукується про противника (на думку) «свого «Божества словами, про котрих тут годі повторювати, у собі безумності вважаючи, ніби ганьбленням Один із Всебожья можна догодити Другому.

Иные — як Иггельд (Д. Гаврилов) менш різко протиставляють цих Богів, але, тим щонайменше, говорять про Їх борьбе.

Пишущий ці рядки зовсім на вважає себе розумнішими вищезгаданих. Тому йому залишається лише мати спантеличенні - яким чином усе ці розумні й небайдужі до спадщини Предків люди примудрилися не помітити самого єдиному згадці про про цю парі Богів у Гельмольда говориться следующее:

" У час бенкетів вони пускають вкруговую жертовну чашу, вимовляючи у своїй… заклинання від імені Богів, саме доброго Бог і погода лютого… лютого Бога на своєю муркотливою мовою називають… Чорнобогом «(1).

Обратите увагу: чаша распивается один на честь обох Богів, славления- «заклинання «промовляються в Їх честь одночасно. Де ж тут хоч натяк на Їх боротьбу чи, паче того, ворожнечу? Між іншим, немає у джерелах і протистояння «злих «і «добрих «духів. Відому «Слово якогось христолюбца… «говорить, що слов’яни «треби кладоша упирем і берегыням «(2). Не «чи », зауважте, будь ласка, а «і «.

Так що немає підстави вважати про ворожнечі Чорнобога з Белбогом. З цього приводу збереглася вельми цікавий легенда. Вперше її записав ще А. М. Афанасьев (3), а останні записи ставляться вже безпосередньо до ХХ веку (4). Зрозуміло, імена обох Богів вкриті пеленою християнської фразеології, але у давнини сюжету сумнівів неспроможна — занадто нехристиянське зміст легенди. Відновити її початкове звучання гранично легко — варто лише замінити імена. Сподіваюся, хоч певною мірою напоумить шибайголови ревних «белобожников «і «сварожичей «і злих «чернобожников ». Ось відновлений мною текст легенди.

В прадавні часи жив коваль. Був він майстровитий і благочестивий. Тож поставив в честь Белбога і Чорнобога два чура — Білий і Чорний. І щоразу до початку роботи кланявся обом, просив підмоги, а призначені терміни — і треби обом клал.

Однако згодом коваль постарів і помер, залишивши кузню синові. Який аж ніяк не настільки мудрий, як. Почел ганебним собі, людини Вогню і Заліза, кланятися якомусь Чернобогу. Не просто залишив без жертв та молитви Чорний цур, а щоразу, починаючи роботи й помолившись Белбогу, плювався убік Чорного чура.

И якось, виник кузні молодий хлопчак — підмайстер. Дуже швидко зрівнявся він у майстерності з власником — той натішитися було на тямущого хлопця. Незабаром коваль став подовгу залишати кузню на свого помощника.

И ось у один день підкотив до кузні візок зі старенькій бояринею — расковались коні. Підмайстер підкував скакунів, а між іншим запропонував боярыне перекувати в молоду. Старість кому відомі в радість? Погодилася бояриня. Завів її підмайстер до кузні, розтопив жарким-жарко горн, схопив стару бабу кліщами і засунув до вогню. Після занурив в молоко, вдарив молотом — осипалося вугільна кірка, і видалася з-під неї молоденька красуня. Наспіх одяглася, кинула ковалю срібла, вибігла он, накричала на остолбеневших холопів і унеслась з подвір'я. А нею зник і підмайстер.

Искал його коваль, шукав, нічого не выискал. Аж раптом тому ж возінню під'їжджає помолоділа бояриня зі дідом чоловіком: мовляв, потім мені, молодий, ця руїна?! Перекуй та її на молодого, кузнец-молодец!

Изумился коваль розповіді боярині, але виду не подав — не можна ж показати, що підмайстер більше від нього, майстра, в ковальському справі розумів. Розтопив, по розказаному, жаркіше спекотного горн, схопив старого щипцями, і у вогонь! Витягнув сажку, засунув в молоко, вдарив молотом — головешка і розсипалася угольями.

Боярыня в крик — посередь білого дня винищили чоловіка! Потягли коваля на суворий князівський суд, в якому було з душегубами розмова короткий…

А назустріч, на чорному огнегривом скакуні, сыплющем іскрами і димом з ніздрів — ковалів підмайстер у дорогій чорному кафтане.

— Ну що, — каже, — коваль, несолодко тобі? Не будеш, чай, моє цур плюватися? " .

По різного кажуть — чим закінчилася ця бувальщина. Одні розповідають — уволок Чорнобог коваля на свій підземне царство, і мені довелося йому несолодко. Інші - і це у найстаріших записах — кажуть, що вибачив Чорний владика коваля, і навіть боярина оживив, молодим сделал.

Однако все розповіді у тому закінчуються одним — «Белбогу молися, а Чорнобога не гніви «.

Кроме цього оповідання, є ще кілька, де «перековування «дідів та бабусь на молодих — справа рук духів Тьмы.(5). А нам корисніше відзначити, що існувало у тому ціле действо.

На Святки, в темні ночі року, час вищого могутності Чернобожьего, хлопець- «коваль «з вычерненным (!) сажею обличчям «перековував «ряджених «старих «і «бабусь «на дітей (6).

И ще відзначити — в переказі Белбог не поспішив допоможе своєму запопадливому шанувальнику, прогневавшему Його Чорного «противника ». Не можна догодити Богу, ображаючи іншого Бога. Цікаво, що схоже — за букві, але з змісту — переказ існує у Індії. У певному храмі стояв кумир Харихара, зображав хіба що зрощених воєдино Вішну, доброго Хранителя Всесвіт і шаленого Разрушителя-Шиву. Ходили на той храм двоє чоловіків, один справжній шанувальник Вішну, інший — відданий Шиви. І з них, приносячи жертву, ліз на кумир, затикаючи ніздрі «чужому «Богу. Тривала ця безлепица, поки не ожив кумир, і звернувся безпосередньо до нерозумним людям — кожен із Божих ликів до свого — з гнівним вразумлением (7).

Да послужить і вразумлением тим, хто суесловят про «ворожнечі «Богів і європейці думають догодити «своєму «Богу поношеньем «чужого » .

Список литературы

1.Матерь Лада. Божественне родовід слов’ян. Язичницький пантеон. М.: Вид-во Эксмо, 2003, з. 404.

2.Там ж, с.353−354.

3.Афанасьев Олександр. Народні російські легенди.// Звездочтец: Російська фантастика XVII століття. М.: Рад. Росія, 1990. С.462−464.

4.Русские былички, бывальшины й казок про міфологічних персонажах//Даль У. І. Про повериях, марновірствах і забобонах російського народу. СПб.: Літера. 1994. С.392−393, 426−428.

5.Афанасьев Олександр. Указ. тв. З 447.

6.Максимов З. У. Лантух хліба. Нечиста, невідома і хрещена сила. Смоленськ: Русич, 1995. З. 484−485.

7.Шри Свами Шивананда. Господь Шива та її шанування. М.: Золоте перетин, 1999. З. 214−215.