Религия і філософія історія Російської держави

Религия і філософія історія Російського государства.

До прийняття християнства біля Київської Русі мешкали племена полян, деревлян, кривичів, вятичів, радимичів та інших слов’ян, які сповідували язичництво. Суть поганського світогляду пов’язані з визнанням добра і зла як двох рівнозначних і самостійних почав буття світу. Неважко уявити, як ці «істини» впливали на побутове життя у всіх її проявах. Адже якщо добро і зло рівноправні і природні в людини, то він може керуватися ними на свого життя. І народи, які сповідували язичництво, не відрізнялися «дружелюбністю» як решти племенам, до своїх одноплемінників. Історичні хроніки дають чимало прикладів «дикої жорсткості», продемонстрованою язичниками. Так, після переможних походів, землі переможених залишалися в буквальному значенні гори трупів, далеко ще не всегаа що з’являлися лише військових боїв. Досить завойовницькі походи чужоземного для Росії язичника Олександра Македонського. Не опличались милосердям і росіяни князья-язычники. У побуті язичників також панували жорстокі звичаї. Так, разом із покійним воїном на поховальному вогнищі повинні бути спалені та його дружина чи дружини (слов'яни, наприклад, визнавали многоженство).

Хрещення Русі і прийняття у 988 р. християнства сприяли як об'єднанню з урахуванням исповедывования однієї віри різних племен до одного російський народ (зрозуміло, з урахуванням інших факторів, і в надувалася протягом багатьох десятиліть), а й внесли в світогляд і повсякденний побут нові принципи, основу яких міститься моральний ідеал, соборність народу і державність державного устройства.

Першим проявом нової релігійної світогляду на Русі і одночасно філософського бачення світу є «Слово закон і благодаті» російського митрополита Іларіона. Умовно зміст цього твору можна розділити втричі розділу. У першому упор зроблено на релігійної трактуванні світу, історії, объясняемых як від старозавітного закону, яким керується один іудейський народ, до нової благодаті, закладеною у Новому завіті, відкритими і доступною всьому людству. Другий та третій розділи — це певною мірою світська філософська трактування подій у прийняла християнство Русі, і навіть звеличення діяльності князів Володимира, Святослава і Ярослава для Русі. Як кажуть, вже у першому з дійшли до нас творів хрещеної Русі, дано релігійне і філософське бачення світу. У подальші роки тенденція, до кінця ХІХ століття, є постійною і повзає розвиток. Наведемо лише дві прикладу. Це насамперед, підтверджується релігійними і філософськими яцеями ігумена Йосипа Волоикого (1439—1515) і царя Іоанна Васильовича Грозного (1530—1584), найчастіше відомого під назвою Іван IV, чи Іван Грозный.

Йосип Волоцкий, мирську ім'я котрого треба було Іван Санін, «став російським виразником древнього православного вчення про „симфонії влади“ — церковної й Управлінням державної, про їхнє взаємній гармонійному плані місто й доповнюють одне одного обов’язки». У межах своїх працях церковний мислитель послідовно проводив ідею про громадське служінні Церкви, Що Пропагується їм ідея усвідомлення народу як загального^Божого тягла" закономірно включала у собі царя й своєрідним вираженням єдності релігійного мислення та світської влади. Відповідно до релігійному мислителю, єдність релігії, і її церковних інститутів зі світської владою отримує підтвердження у діяльності монастирів на Русі, котрі були як осередком освіти, книговидання, релігійної культури загалом, а й своєрідними економічними центрами, які у неврожайні і тяжкі російського держави роки надавали її громадян продовольчу помощь.

Постать царя Іоанна Грозного історія Росії відзначено явними рисами доленосності. За нього сталося остаточне становлення російського держави. Його правління також вінчає період формування російського релігійної самосвідомості. Саме його часів, вперше і не останню чергу завдяки переліченим вище обставинам, сталося остаточне оформлення російського народу як етнічно однорідної, завершилося формування його поглядів зважується на власну сутність, своєї ролі історія, на народні і державні форми свого бытия.

Відомо, що у Русі, як, втім, в більшості інших країн світу на той час, вважалося, що царська влада має божественне походження і тому спочатку російські православні князі коронувалися спочатку на князювання, та був на. царювання. Іван IV був першим зверхністю російського царя, з якого було цілком вище церковне таїнство) він був першим Помазаником Божим на царському троні. Тим самим було єднання світського і релігійних почав досягло свого вищого рівня. Соборність народу, його державність і святість хіба що слетись воєдино. Уся діяльність Івана Грозного була зміцнення самодержавства, тобто сили та мощі російського держави й зміцнення позицій Православ’я. Завдяки цій діяльності Росія за Грозному значно розширила свої територіальні межі і перетворилася на потужне государство.

У століття взаємодія релігію та філософію продовжувало зміцнюватися, що у своє чергу сприяло розвитку і зміцненню російського держави, його власному перетворенню на потужну державу. Своєрідним підтвердженням цього єдності є слова графа Уварова, царського міністра освіти, сказані ним в 1855 р. у тому, що суть і стала майбутнє російського держави можна визначити трьома словами; православ’я, самодержавство, народность.

У радянський період розвитку нашого суспільства позиції релігії були серйозно ослаблені, зокрема і адміністративними заходами. Останні кілька років, судячи з усього, церква отримала деякі змогу своєї діяльності, проводяться, хоч і нечасто, зустрічі за «круглим столом» філософів і богословів. Є підстави вважати, у майбутньому контакти теологів і філософів стануть частішими, але це загалом можуть призвести до позитивних результатам.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.