Джайнізм

2. Джайнізм: специфіка віровчення та культ.

У VI ст. до н.е. брахманізм вже переставши задовольняти релігійні потреби населення Індії. Передусім це стосувалося надто ускладненого його культу, неспроможності витлумачити багато актуальних у тому години питань, пов`язаних із буттям світу й людини. У зв`язку із цим посилилися релігійні пошуки, наслідком які стало виникнення на значній територї Індії буддизму. Алі у східній частині Північної Індії процес асиміляції місцевого населення із арійскими прибульцями мав свої особливості: елеменети місцевої культури явно переважали, що зумовило особливу тенденцію релігійного розвитку, Яка виявилася в утворенні нової релігії - джайнізму.

Джайнізм майже не було за межами Індії, й навіть у самій Індії нараховується не дуже багато послідовників (біля півтора мільйони Чоловік). Алі зовнішній вплив ідеї джайнізму непропорційно великий.

Засновником джайнізму вважається Махавира — «великий герой », на прізвисько Джина — «переможець ». Одні вважають джайнізм сектою індуїзму, інші - окремою релігією. Дехто із учених стверджувати, що Будда й Махавіра — одна особа, а буддизм й джайнізм — різні гілки одного вчення. Алі точно відомо, що обидва віровчення спочатку були внутрішніми реформаторськими течіями індуїзму.

Махавіра походив із касти правителів (кшатриїв) й вів розкішне, повне надмірностей життя до 30 років, коли він раптово прийшов до думи про самовдосконалення. Провівши 12 років в умертвінні плоті й медітації, без одягу та їжі, Махавіра при житті досяг стану нірвани. У 42-річному віці отримав визнання як переможець пристрастей (джайн), як вільний від світу (ніргрантх). Останні 30 років життя він провів у виді якоїсь всевідаючої істоти (кевали), навчаючи своїх послідовників, які стали називати джайнами та ніргрантхами.

До кінця життя Махавіра заснував кілька великих монаших громад, одна із які зберегла його навчання й продовжувала існувати после смерти. Згодом джайнізм розділився втричі секти: V перша секта — Дигамбарів (небесних одягів) відмовилася від носіння одягу взагалі; V друга секта — Шветамбарів (білих одягів) дозволяла своїм послідовникам носити одяг, але й лише чисто-білий; V третя секта — Станакаваси, згодом перетворилася в реформаторську течію, Яка боролася проти поклоніння ідолам серед джайнів. У кожній із цих трьох галузей джайнізму свій власний звіт священних книжок. Загальна назва священних книжок джайнів — Агами (наставління). Священні книжки містять повчання Махавіри доповнені його послідовниками. Кількість книжок коливається від 33 до 84, в залежності від секти.

Джайни вірять, що їхня релігія древніша за самий індуїзм, бо Махавіра був 24-им й останнім тиртханкаром (святимо, що пізнав чесноту). Джайни вважають, що до Махавіри було б ще 23 таких «святих », й вушко їхньої релігії було б покладено в далекій стародавності найпершим із них, по імені Ришабха. У нього було б одинадцять безпосередніх учнів — ганадхарів, які джайни вважають святими. Громаду джайнів створив нібито 23-ї тиртханкар Паршва, який проповідував чотири істини: V не вбивай нічого живого; V не кради й не визнавай мирських справ; V чи правдивим; V чи аскетом.

Махавіра долучив сюди ще цнотливість монахів. Таким чином, Махавіра був, на їхнього думку, організатором, систематизатором та реформатором, але й не засновником релігії.

Община джайнів об`єднувала монахів й мирян. Монастирів у джайнів не було б. Ченці жили біля міст у лісах, печерах, щоб миряни Бачили їхнє аскетичне життя. Миряни мусіли дотримуватися подружньої вірності, обмежувати свої потреби, одного дня на місяць жити як ченці, й протягом усьго години годувати монахів. Ще за життя Махавіри джайнізм набув великого поширення.

Ціль всіх джайнів у тім, щоб статі джинами (переможцями), подібно Махавірі - лише так, вважають смердоті, можна позбутися від безкінцевого циклу перевтілень. Джайнізм можна назвати атеїстичною релігією бо це навчання заперечує існування Верховної Істоти чи Творця; крім того, джайни взагалі над існування надприродних сил. Індуських богів смердоті визнають як істот не набагато более могутніх, ніж людина.

Заперечуючи все надприродне, джайни виробили гуманістичний погляд на порятунок. Людина винна покладатися лише на свої сили та здібності. Нерозумно сподіватися на допомогу ззовні. Нескінченних страждань життя, безкінцевих перевтілень можна уникнути лише за допомогою самодисципліни і аскетичного способу життя. Відповідно до навчання джайнів, всесвіт ніким не створений і існує вічно. Всесвіт складається із двох незалежних й вічних початків — живого (джива) й неживого (аджива). Живє є душа, а неживе є речовина, матерія. Джайни вірять, що навіть комахи, рослини, вогонь, вода, земля й вітер мають живі душі.

Не пояснюючи, як це відбувається й чому, джайни стверджують, що кожна джива (жива душа) постійно зв «язана із адживой (неживою речовиною) через карму, безтілесну, невідчутну матерію, що підтримує зв «язок живого із неживим. Порятунок — кайвалья — це процес відділення душі від речовини, звільнення живого від неживого; досягається таке відділення лише порятунком душі від уже існуючої карми й недопущенням проникнення нової. Монашеска організація джайнів призначена саме у тому, щоб запобігти проникненню нової карми за допомогою спеціальних обрядів й особливих умів життя.

Суть джайнізму — це три основи, «три дорогоцінних камені «: правильне знання, правильна віра й правильне поводження. Правильне знання — розуміння філософії джайнів. Правильна віра — довіра до усьому, що написано у священних книгах джайнів. Правильне поводження містить у собі кілька принципів, найважливіші із які - неспричинення зла й непротивлення до зла (ахімса) й аскетичний спосіб життя (тапас).

Джайни довели принцип неспричинення зла до такого абсурду, що він ставши найбільш відомою характеристикою їхньої релігії. Монахи-джайни підмітають собі за дорогу, щоб не убити випадково якої-небудь комахи. Вони проціджують усю воду, що п «ють, й уважно досліджують усю їжу перед тім, як її із «їсти. Джайни суворо дотримуються вегетаріанства, але й й при цьому висловлюють співчуття, бо фрукти, овочі й горіхи, на їхню думку, теж мають живу душу. Тому щодня смердоті каються в зроблених гріхах й намагаються грішити якнайменше, поїдаючи лише нездатних почувати «живих істот ». Тому що майже будь-яка робота зв «язана із ненавмисним убивством чогось живого, джайни, що серйозно відносяться до своїх переконань, вибирають професії, що відповідають їхні вимогам (наприклад, банківського службовця чи страхового агента).

Хоча самогубство суперечить джайністському принципові неспричинення зла, вищим актом аскетизмові в джайнів вважається вмерти голодною смертю, не приймаючи їжі. Вони думають, що в такий спосіб здобувають звільнення чи святість.

Є і інші принципи правильного поводження: цнотливість, правдивість, байдужність до подій й цінностей матеріального світу; джайни не крадуть й не беруть у собі вол «язань.

Якщо релігію джайнів оцінювати із біблійних позицій, то можна виділити декілька аспектів: > джайнізм — релігія егоцентрична, зосереджена скоріше на людині, ніж до.

Бога. Джайни повністю заперечують усє надприродне, розглядаючи всесвіт, як щось вічне, ніким не створене, існуюче саме по собі й складене із двох протилежних початків — речовини й душі, мертвого й живого. У релігії джайнів немає місця для Особистісного Бога. > джайни не призивають до жалю й милосердя, їхні цікавить лише дотримання визначених правил. Порятунок досягається навіть не моральними якостями, а безпомилковим дотриманням ритуалів. Тому монашеська система джайнів — одна із найсуворіших організацій світу, що вимагає беззаперечного підпорядкування від своїх членів. > джайнізм — це скоріше механічне виконання обрядів, ритуалізм, ніж духовний взаємозв «язок; це не звільнення, а підпорядкування волі. Кожен джайн надзвичайно турбується про самого собі, до всіх інших йому немає справ. > у релігії джайнів чітко виявляються песимізм, безнадійність й відсутність позитивного стимулу. > серед джайнів немає місця слабкому, каліці, дитині. Тільки сильні знаходять порятунок. > усі зусилля джайнів закінчилися соціальним й духовним крахом. Джайнізм виявився нездатний знищити кастову систему, очистити храми від ідолів й перемогти багатобожжя, що джайни, в принципі, відкидають. У дійсності джайни поклоняються й моляться 24-му тиртханкарам, й храми їхні повні ідолів.

Більшість джайнів живуть в Індії, й якщо комусь із нас доведеться зустрітися із ними, необхідно знаті деяку культурну специфіку. Вони заснували «Всесвітню місію джайнів », організацію, задачею якої є поширення джайнізму в інших країнах, головним чином, за допомогою літератури. Англійською мовою існує багато джайнистской літератури; у ній особливо підкреслюється принцип «правильного поводження » .

Для західної культури характерний практичний склад розуму; тому не чудово, що ідеї джайнів — у тім, що відноситься до повсякденного життя — придбали деяку популярність у країнах Заходу. Якщо Вам доведеться зустріти людину, що відчула сильний вплив джайнізму, пом`ятайте наступне: 1. Концепцію неспричинення зла (ахімса) нездійсненна на практиці - людина, хоче вон того чи ані, убиває мільйони живих організмів, й уникнути цого неможливо. Джайни проціджують воду, щоб не проковтнути разом із нею дрібних комах, але й із кожним ковтком води ми поглинаємо мільйони мікроорганізмів. Таким чином, зупинити проникнення нової карми просто поза людськими силами. З іншого боці, швидко умерти від спраги й голоду ще не означає, на думку джайнів, знайти звільнення. Деякі джайни бачать це протиріччя й намагаються обійти його за допомогою щоденних покаянь.

Алі кому і у чому смердоті каються? 2. Навчання джайнів не містить ясної і осмисленої системи авторитетів. Три секти джайнів не згодні між собою із приводу того, котрі зі священних книжок варто вважати канонічними. Жодна із цих книжок не був записана в залишковому виді впритул по 500 р. до н. е, коли после смерти Махавіри пройшло уже біля тисячі років. 3. Цікаво, що тепер джайни заявляють: ахімса, принцип неспричинення зла, є ані що інше, як навчання про всеосяжну любов. Це твердження не можна знайти в їхніх священних книгах; із іншого боці, у сучасній джайністскій літературі можна чітко простежити вплив християнских ідей. Направду, усі розпорядження джайнізму носять заборонений характер, й ця релігія може залучити лише людей аскетичного складу. 4. Проблема гріха важлива в релігії джайнів, хоча смердоті відносяться до неї й визначають її інакше, ніж християни. Алі саме тут знаходиться точка дотику християнства із джайнізмом й на цьому ґрунті можна вступити в контакт. Питання в тім, чи здатний грішник сам очиститися від своїх гріхів, ведучи аскетичний спосіб життя, і не заподіюючи зла?

Проте джайністске вчення й сьогодні має немало прихильників (кілька мільйонів прихильників, в основному приналежних до торговельних й ремісничих кіл, бо ахінса унеможливлює для джайна землеробство), й впливає в сучасній Індії на культурне, релігійне й політичне життя країни.