Путь звільнення концепції Хинаяны і Махаяны

Министерство освіти Російської Федерации.

Донськой державний технічний университет.

Кафедра философии.

РЕФЕРАТ на тему:

«ШЛЯХ ОСВОБОЖДЕНИЯ КОНЦЕПЦІЇ ХИНАЯНЫ І МАХАЯНЫ».

Студентка МТ-I-64.

Полозова Наталя Юрьевна.

Науковий керівник: кандидат філософських наук доцент Лисов Г. А.

р. Ростов-на-Дону.

2001 г.

1.

Введение

…3 2. § 1. Ранній буддизм та її еволюція …5 3. § 2. Буддизм махаяны …13 4. Укладання …17 5. Список використовуваної литературы…18.

Тема обраного мною реферату — дуже пізнавальна. Еге. Харді так охарактеризував буддизм: «За буддизму треба розуміти у вищій ступеня різні образи думок та життєвих напрямів. Марними було б зусилля знайти такої догмат, який об'єднував б усіх буддистів минулого й настоящего"[1]. Мабуть, сказано занадто категорично. Є всі ж деякі елементи, як віровчення, і культу, які можна вважати властивими буддизму загалом. Це буде показано під час подальшого изложения.

Серед дослідників аналізованої теми існують розбіжності навіть у тому, чи потрібно вважати ранній буддизм релігією або тільки філософським і етичним вченням, який характер релігії лише подальшому ході свого розвитку. І це релігія, то ми не відрізняється чи вона докорінно від інших релігій світу, слід уже їх у силу низки обставин визнати особливий атеїстичної, нігілістичній релігією? Останнього роду трактування поширюється деякими авторами не лише з початковий буддизм, а й у наступні стадії його розвитку, до современной[2]. У зв’язку з цим метою цієї роботи є підставою з’ясування заходи справедливості подібних утверждений.

Методологічної основою запропонованої роботи є підставою діалектичний материализм.

Тема справжнього реферату аналізується на роботах різних авторів. У роботі англійського дослідника М. Вільямса говориться у тому, що «Буддійське вчення ставало то негативним, то позитивним, то агностическим, то гностичним, від явного матеріалізму і атеїзму воно переходило до деизму, політеїзму і спиритуализму. Те воно виражається песимізмом, то найчистішої філантропією, то чернечій життям, то високоморальними вказівок, то матеріалістичної філософією, то простою демонологією, то сумішшю будь-яких забобонів з чаклунством, чарами, ідолопоклонством і фетишизмом включно. У інший своєї формі буддизм майже збігаються з якийсь інший релігією і взагалі робить позаимствования майже із усіх вероучений"[3]. Діяльність французького вченого Є. Сенара говориться: «Слід визнати, у цілому легенда Будди зображує не справжню життя, хоча навіть прикрашену деякими вигадками уяви. Вона, у самій по своїй суті, є епічне прославляння божества, відомого міфологічного типу…» На той самий позиції стояв й німецький дослідник Р. Керн, стверджував, що «Будда легенди не є історична особистість, а міфологічний образ…» У основі міфу Будді, як вважали прибічники такої погляду, лежало уособлення сонця і перипетії його річного руху на небосхилі. Втім, вказаний вище Сенар під час досліджень змінив свою думку і потім писав: «Не можна сумніватися, що Будда справді вчив наприкінці VI століття до н.е.; неможливо сумнів доцільність і про те, що це головними рисами його вчення, і його легенди швидко закріпилися у вигляді, у якому вони нам нині доступны». 4] Під час вивчення цієї теми виникають такі вопросы:

— Коли виник буддизм?

— Релігія чи буддизм?

— Які напрями має буддизм?

— Хто були основателями?

Цей реферат складається з п’ятьох розділів. У першому сформульовані цілі й завдання реферату. У другому говориться про виникнення та розвитку буддійської міфології. У третьому — про напрямах в буддизмі. У четвертому наведено основні висновки з утримання роботи. У п’ятому приведено найважливіша література, використовувана під час написання работы.

§ 1. Ранній Буддизм та її эволюция.

Буддизм зародився за умов жорстокої класової боротьби за умов, коли розкішна, зніжена життя богачей-рабовладельцев, брахманів, князів однією полюсі суспільства ще більше оттеняла закрепощенность селянобщинників, потребу рабів і нижчих каст іншою полюсі. Поява військових династій, суперництво і влади між вищими кастами — всі ці явища породжували криза традиційного світогляду. Віра в непорушність кастового ладу, встановленого нібито самим великим Брахмой, початку коливатися. У ситуації виникали єретичні вчення, секти, навіть атеїстичні філософські системи, наприклад чарвака. Однією з нових навчань, у якому знайшов свій вираз загальне настрій невдоволення, невпевненості, розпачу, і він буддизм.

У VI в. е. у Північній Індії виникає вчення, засновником якого було Сіддхартха Гаутама (приблизно 583 — 483 рр. е.), син правителя роду Шакьев з Капилаваста (область Південного Непалу). У віці 29 років (невдовзі по тому, як в нього народився син), не задоволений життям, він залишає сім'ю й переходить у «бездомність». Після багато років непотрібної аскези він досягає пробудження (бодхи), тобто. осягає правильний життєвий шлях, який відкидає крайності. Відповідно до традиції, згодом він було названо Будда (буквально: Пробуджений). Протягом життя в нього було багато послідовників невдовзі виникає численна громада ченців і черниць; вчення прийняли, і дуже багато людей, провідних світський спосіб життя, котрі почали дотримуватися окремих принципів доктрини Будды.

Буддійська доктрина довго існувала лише усній традиції, а канонічні тексти було записано кілька століть після виникнення вчення. Згодом буддійська традиція оточила життя Будди безліччю легенд, йому приписувався творіння чудес, яке постать поступово набувала божественний характер.

Під пізнішими нашаруваннями лише ніяк не вдається виявити первинного змісту буддистського світогляду. Колись це був не стільки релігійна, скільки философско-этическая система.

Центром вчення є чотири шляхетні істини, які Будда проголошує від початку своєї проповідницької діяльності. Відповідно до їм, існування людини тісно пов’язане зі стражданням. Народження, хвороба, старість, смерть, зустріч із неприємним й розлука з чимось приємним, неможливість досягти бажаного — усе це веде до стражданню (1). Причиною страждання є до (тршна), провідна через радості, і пристрасті до переродженню, народженню знову (2). Усунення причин страждання залежить від усуненні цієї спраги (3). Шлях, що веде до усунення страждань — благої, восьмеричний шлях — ось у чому: правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильна життя, правильне прагнення, правильне увага фахівців і правильне зосередження. Відхиляється як показує життя, присвячена почуттєвим удовольствиям, і шлях аскези і самокатування (4).

Відповідно до буддійської традиції, цих ідей становили зміст першої проповіді Будд у Варанси. Буддійський канон чотирьох шляхетних істин докладно коментується, розвивається і викладається у різних аспектах. Для цього створюється складний поняттєвий апарат. Зокрема, говориться про чинниках, що утворюють особистість індивіда. Крім фізичних тіл існують психічні, такі, як почуття, свідомість тощо. Розглядаються і сфери впливу, які діють ці чинники протягом індивіда. Особливе увагу приділяється подальшому уточненню поняття «жага» (тршна). Аналізується її виникнення і вплив, виділяються три головні типи: жага чуттєвих насолод (кама), жага втілень (бхава) і бажання самознищення (вибхава). Поступово поняттям «жага» заміщується поняття «бажання, прагнення», а всі ці сторона вчення набуває трохи інакше зміст. З іншого боку ще одна концепція, яка визначає в ролі причини страждань незнання (авиды), тобто. незнання істинного шляху, що веде до визволенню від страждань, — і виходячи з того конструюється складна, двенадцатичленная верига причин виникнення страдания.

І на цій основі розробляється зміст окремих розділів восьмеричного шляху. Правильне судження ототожнюється із правильною розумінням життя, правильне рішення сприймається як рішучість виявляти співчуття всім живих істот. Правильна мова характеризується як безхитрісна, правдива, дружня і точна. Правильна життя залежить від дотриманні розпоряджень моральності - знаменитих буддійських п’яти заповідей (панчашила), яких мають дотримуватися як ченці, і світські буддисти. Це такі принципи: не шкодити живих істот, не брати чужого, утриматися від заборонених статевих контактів, не вести пустопорожніх і брехливих розмов і не користуватися оп’яняючими напоями. Піддаються аналізові досягнень і інші щаблі восьмеричного шляху, до котрої я ведуть інші щаблі, аналізовані лише як підготовка до неї. Правильне зосередження, характеризуемое чотирма ступенями занурення (джхана), належить до медитації і медитационной практике.

Дотримуючись цим «восьмеричним шляхом», людина сягає зрештою досконалості: він працює архатом — святим і поринає у нірвану. Нірвана — останнє, ідеальне стан, до котрого має прагнути мудрец.

Поняття нірвани займає, мабуть, центральне місце в усій буддистської філософії, але це не отримала ній точного визначення, й у буддистської літературі зустрічаються різні його розуміння. На думку одних, нірвана — це припинення лише доступного пізнання буття й перехід у якесь інше, непізнаване буття. Так само хтось вважає, що нірвана досяжним ще за життя людини, інші, що до неї можна вступити лише по смерті тіла. Хай не пішли, нірвана означає припинення того ланцюжка перероджень, що відповідно до традиційним індійським світогляду, засвоєним і буддистами, становить доля всього живущего.

Ця вічна ланцюг перероджень (сансара) неминуче тягне всяке живе істота від однієї переродження до іншого через суцільний ряд страждань. Смерть не від страждань буття, бо потім іде нове народження. Перероджуючи, жива істота може приймати як людську, а й будь-яку іншу форму: він може відродитися тваринам, рослиною, злим духом, божеством. Але вищої формою переродження є народження саме людиною, бо тільки від цього стану може бути перехід у ідеальне нірвану. Сам Будда, як вірять буддисти, колись свого народження, у образі Гаутамы Шакьямуни пройшов довга низка перероджень: він жив і землі - образ людей різних каст і будь-яких професій, і на небі - як тієї чи іншої божества, зокрема і самої Брахмы. Але він перший із людей досяг «просвітління», і тому загрожує вже нове народження. Смерть Будди — це безпосередній перехід у нірвану. Тому буддисти кажуть щодо смерті засновника їх релігії, йдеться про його перехід у нирвану.

Ніхто й уявити ніщо неспроможна врятувати людини, позбавити його від болісним сансари і призвести до нірвані, якщо він доможеться цього сам. Сподіватися на богів людина ні. Будда не заперечував існування богів; але боги, по йому навчатися, як що неспроможні позбавити людини від страждання буття: які й не позбавлені них, оскільки вони також підпорядковані до того ж закону кругообертання сансари. Тому Будда, людина, який сягнув просвітління, стоїть вище богів. Але й сам Будда не рятує людей, не виводить з страждань сансари, не призводить до нірвані: вона повинна лише сповістив людям істину, зазначив правильний шлях, а йти нього кожна людина має цілком самостоятельно.

У соціальному вченні раннього буддизму яскраво виражена демократична тенденція, знайшла своє вираження насамперед у индифферентном відношенні до кастової та фахової приналежності людини. Буддизм вперше у історії індійських релігій поставив релігійне гідність людини у залежність немає від його народження певної варні, раси, національності і племені, як від його індивідуальності, від власного поведінки. Під упливом буддизму змінився і зміст поняття арії. До. Регемей пише: «У брахманизме вона мала расове і соціальний значення, позначаючи шляхетність народження чи чистоту касти. У буддизмі арія стала означати „святе“. Воно пов’язувалося не зі спадковими особливостями, але з святістю, завойованої особистими заслугами, насамперед із двома головними чеснотами буддизму — майтри (дружба, прихильність) і каруна (жаль, сожаление)». 5] У брахманизме лише «двічі народжені», тобто. представники вищих варн, укладають у собі частки Брахмана і може у результаті злитися з ним саме в буддизмі ж порятунок розраховував кожен віруючий. Релігійне, «спасенне» значення приналежність до тій чи іншій варні буддизм, в такий спосіб, отрицал.

Проте буддизм, ні сам Будда не виступали проти кастового суспільний лад загалом. А Барт пише, що буддизм заперечував не касти взагалі, а варну брахманів, оскільки приналежність до неї вважалася які забезпечують людині якісь релігійні преимущества. 6] Цілком правильно характеризує ставлення Будди до кастовому влаштуванню Еге. Шмідт: «Будда також мало прагнув знищити кастовий лад, як і богів; він вважав нервовохворою і й інше включеними у світовому лад і тому неминучими фактами. Але вирізнявся від брахманів тим, що у … вчення своє до нього ввійшли все касти незалежно від. Учні повинні були бути однаково ласкаві і прихильні і ворожість до низкорожденному шудре, не заборонялося навіть починати з нього їжу. Проте кастові поняття так зрослися з Буддой й усім орденом, що у життєписі вчителя… ніколи не йде (ніби беручи громаду) про буддисте-шудре"[7]. Певне, в сангху найчастіше вступали спочатку і потім саме брахмани. Не означало їм розриву з брахманизмом і переходу до іншої віру, бо різке різницю між різними релігійними групами у Індії який завжди сприймалося як масами населення, а й духівництвом. Брахмани ж ми становили будь-якої конституйованої організації, тому їх вступ до сангху не означало розриву з іншого церковью.

Що стосується реальної громадського життя і того місця, що у ній займало кастове пристрій, буддизм був сутнісно нейтральний. «Відповідно його духу поміркованості буддизм не прагнув змінити кастовий лад. Він приспособлялся до нього була ж, як приспособлялся решти релігійним системам"[8]. Ставлення Будди до кастовому строю пов’язана з тим, що він взагалі цікавився мирськими справами: «Хоча не поважав кастовий порядок, але такі малі цікавився його усуненням, що поширення його релігії навіть значно сприяло поширенню цього близько. Навіть перша громада не полягала з звільнених членів нижчих каст; видатні учні Будди належали переважно до брахманам і військової касте"[9].

Тактична гнучкість Будди та її учнів обумовлювала можливість маневрування за всі животрепетним соціальних проблем. Будда заборонив брати участь у сангху рабів, ніж порушувати інтереси рабовласників, він закрив доступ у ній несправних боржників, ніж скривдити їх кредиторів, заборонив приймати людей, які перебувають державному службі, оскільки це завдавало шкоди функціонуванню державної машини та збройних сил. У цій останньому приводу В. А. Кожевников робить наступний правильний висновок: «Будда як ні цим сміливим реформатором соціальних стосунків у своїй країні, як його нерідко помилково зображують, але, навпаки того, дуже старанно уникав порушення встановлених громадських звичаїв і порядков"[10].

Такий характер буддійського соціального вчення, і гнучкість тактики сангхи спонукали панівні класи ставитися до «нової» релігії прихильно. Цьому сприяла і буддійська мораль.

Багато вчених надають на цьому боці буддизму особливе значення: вважається навіть, що етика є хіба що головний зміст даної релігії. Але якщо це, не можна не визнати таке зміст дуже бідним. Буддистская етика не являла собою нічого небезпечної існуючого ладу. Етичні розпорядження інших релігій, теж, зазвичай, виконуються їх прибічниками «приблизно», багато в чому суперечать всьому їх віровченню. Такий розрив етикою і догматикою знайшов найбільш яке закінчила вираження у ранньому буддизме.

Реальний світ є сансара — круговорот народжень, смертей і нових народжень. Сутністю цього круговороту є страждання. Весь сенс буддійського вчення у тому, що його вказує шлях порятунку від страждання, до виходу з «чортового колеса» сансари. Домогтися такого виходу можна тільки досягнувши нірвани, що доступні лише архату, переміг свої бажання і життєві прагнення, що позбудеться суєти світу цього. Звісно, це аскетизм, хоча шлях до стану архата — тривалий і тернистий, та й у самому архатстве є низка щаблів, якими можна сходити лише постепенно.

Тут буддизм занурюється у серйозне протиріччя з собою. Будда набагато раніше свого прозріння відмовився від аскетичного умертвіння плоті. З з іншого боку, він засуджував надмірності, догода своєї плоті. І на себе, і для вербуемых їм послідовників він вибрав «середній шлях» між практикою брахманистических монахов-аскетов і прожиганием життя. Проповідь поміркованості й розсудливості полягає у задоволенні людиною власних потреб є історія досить банальне явище. То навіщо цей «середній шлях», коли йдеться про повну подоланні всіх бажань, і потреб, без чого нирваны?

Будда та її апостоли розуміли, що максималистические етичні вимоги відіпхнуть від своїх вчення широкий загал. Концепція поступового морального вдосконалення була, звісно, пристосована до мети вербування проповідників. Вона розповсюджувалася і ними самих, аж до Будди! Певне віруючим масам більше імпонувало свідомість те, що обожествляемый їх релігією персонаж цей був богом, а й людиною в звичному значенні цього терміну, що наближало його до людей, роблячи його зрозумілий і доступний. Що ж до протиріччя як між віровченням та практикою від, а й усередині самої доктрини, воно для релігії відповідального значення немає. Ось і вийшло, що релігійне вчення, проповедовавшее повна відмова від життя й відхід людини у небуття, виявилося прийнятним для мільйонів людей, зовсім не від що прагнули такому відмови і догляду, а жили інтересами і потребами общества.

З погляду буддійського віровчення у його послідовному і суворому вираженні людям не слід було навіть трудитися, т.к. до вищим ступенів архатства в кінцевої нірвані ведуть інші шляхи; працьовитість не у буддійської проповіді як із чеснот человека.

У III столітті е. буддистська вчення зробилося у державі Магадха, об'єднав більшу частину Індії, пануючій релігією. У цьому вся державі вплив брахманів було ослаблене політикою кшатрийских династій. Особливо царі династій Маурьи, це з нижчою касти, правившие у цій державі з вигнанням греко-македонских завойовників, виявилися покровителями буддизму. Не підважували і хотів спиратися на брахманскую аристократію. Синтоїстські ж громади, не визнавали кастових відмінностей, могли стати царів Маурьи набагато зручнішою опорою, тим більше що вони користувалися великий вплив на народ, і навіть своєї проповіддю непротивлення злу буддизм допомагав правителям тримати під контролем народ. Ось причини, якими третій цар династії Маурьи — Ашока оголосив буддизм державної религией.

Але широка експансія буддизму, особливо поза Індії, і перетворення їх у пануючу релігію повели до суттєвим змінам у самому змісті вчення. Ці зміни частиною стихійно, частиною організовано в формі рішень буддистських соборів. Зміни буддистського віровчення ішли у двох напрямах: з одного боку, в інтелігентських колах серед керівників монаших громад відбувалося ускладнення подальший розвиток буддистської метафізики; з іншого боку, у міру поширення буддизму серед широкого загалу, особливо поза Індії, йшло пристосування буддистського вчення до місцевих традиціям, до примітивним віруванням народів різних країн. Але обидві ці процесу, начебто протилежні, впливали одна на друга.

Уже другому соборі стався (за переказами) суперечка про суворості дотримання статуту, і громада розкололася на два течії, чи секти. Пізніше почали з’являтися інші секти (загалом, поступово з’явилося понад 30 сект). Але найбільше глибокий розкол стався близько I в. н.е., коли буддизм розколовся на два течії хинаяну («мала колісниця», махаяну («велика колісниця»). За переказами, це було закріплено на четвертому соборі. Прибічники хинаяны стояли за суворе дотримання статуту, дотримувалися догматів початкового буддизму. Прибічники махаяны, навпаки, багато в чому далеко відходили від вчення Шакьямуни.

Центр буддизму Хинаяны вже в межі століть перекинувся на Шрі-Ланку, де буддизм знайшов своїх захоплених прихильників і де старанно зберігалися пов’язані з великою Буддой реліквії. З Цейлону буддизм Хинаяны у перших століття нашої ери став потроху проникати у країни Індокитаю й у Індонезію, причому результатом цього проникнення була индианизация культури місцевих народів та навіть виникнення створювалися індійськими емігрантами ранніх політичних структур. Як відомо, кінцевим наслідком цього процесу було зміцнення буддизму у країнах Південно-Східної Азії й перетворення їх у декого з тих на державну релігію, якою він залишається у низці країн і з сьогодні. Що ж до самої Індії, то там вплив буддизму Хинаяны початку нашої ери поступово ставало слабкішим, поки кілька століть мало зникло зовсім. На зміну їй прийшов индуизм.

Висновки: Буддизм — це одне з перших течій, які виникли дуже давно (6−5 ст. е.), під час централізованого держави, вже широко распространившееся сході - Азії. Порівняно швидко починають формуватися різні напряму, і школи буддизму, які розвивають вихідне вчення і прагнуть вирішити виникаючі вопросы.

Проповідь нової релігії мала широкий успіх у Індії. Вона відповідала потребам і сподіванням різних верств населення. Пригнобленим народним масам, не бачили ніякого виходу з потреби і лих, буддистська вчення вказувало якийсь шлях до позбавлення від нього, хоча ще й оманливий, в на відміну від брахманской релігії, яка давала і такої шляху, оскільки брахмани високо зневажали народ.

Буддизм таки в Індії рухався до занепаду. Цей занепад міг згодом привести доктрину загибель у цілому або перетворити їх у малопоширене вчення, але закладена в саму структуру буддизму його виразна наднаціональна потенція, зіграла чималу роль перетворення буддизму в світову религию.

Буддизм як релігійно-філософська доктрина не зумів зламати у Індії головного перешкоди — кастового ладу, структура якого йому була неприйнятна, вийшовши на наднаціональний рівень, буддизм легко і безболісно залишив Індію та знайшов собі нову батьківщину інших странах.

§ 2. Буддизм Махаяны.

Засновником вчення махаяны вважається видатний буддистський богослов Нагарджуна (I в.), вийшли з Південної Індії, з брахманской касти. Махаянистское вчення містив у собі суттєві нововведення проти початковою буддизмом. Він був безсумнівно великий поступкою брахманизму і відбивало вплив брахманів, які взяли нову релігію, але зберігали багато зі свого старого мировоззрения.

Махаянисты виходили речей, основна ідея буддистського віровчення — кожна людина може сягнути нірвани тільки свої особистими зусиллями — накладає непосильний тягар на простої людини; цей вузький шлях доступний небагатьом; масі самого народу потрібен легший, широкий шлях. Релігія без бога чи богів народної масі недоступна: віруючим потрібен бог чи боги. І ось засновник буддизму Гаутама перетворився для махаянистов з вчителя мудрості у бога. Поступово розвився культ Будди. Виникло уявлення, що будда Шакьямуни (Гаутама) — це лише з безлічі будд. До цих будд включили і брахманских богів, а згодом і богів інших країн, де поширювався буддизм. Пантеон буддизму поповнювався ще й за рахунок власних святих — архатов. Поступово кількість будд дуже збільшилося: є уявлення про 995 буддах — мироправителях, про 35 буддах, що очищають гріхів, тощо. У северобуддистских монастирях нині нерідко зберігаються зображення 1000 будд. Найбільшим шануванням з будд користуються: Шакьямуни — відомий вже нам засновник віровчення; Майтрея — будда прийдешнього світового порядку; Варджрапани — останній із тисячі будд; Манджшури — мудрий; Адибудда — творець світу; Амитабха — містичний владика рая.

Крім будд предметом вшанування в махаянистском буддизмі стали бодхисатвы. Бодхисатва — це істота, досягла досконалості шляхом подолання у собі спраги існування й заслужившее перехід у нірвану, але добровільно що залишилося час у світу, щоб рятувати інші істоти. Отже, бодхисатва — це хіба що потенційний будда. З бодхисатв буддисти особливо шанують Авалокитешвару. Конкретний образ раннього буддизму як аналітичної дисципліни, спрямованої для досягнення особистого просвітління чи статусу архата, трансформується на розмаїття форм і способів досягнення ідеалу бодхисатвы, що кожен адепт розвиває у собі необхідні йому якості за допомогою різноманітних уявних построений.

Інакше кажучи ідеал бодхисатвы досягається з допомогою ідентифікації своєї свідомості з уявлюваного просвітленої особистістю, створюючи і споглядаючи яким його, медитирующий іншого байдужим, тобто привносить у медитацію елемент емоційної навантаження. У цьому цінність досвіду попередників заперечується, але творчо переосмислюється і обогащается.

Ще одна важлива нововведення, запроваджене махаянистами в буддистська вчення — це припущення мирян в нірвану. Нагарджуна вперше почав вчити, що ні лише одною ченцям, а й мирян доступна нирвана.

Але цих поступок було досить. Найбільш ідеал нірвани, привабливий для витончених філософів, був мало зрозумілий широких мас. І ось махаянистском буддизмі виникає вчення про рай, цілком отсутствовавшее у початковому буддизмі. Рай перебуває у блаженної країні Сукхавати. Там серед виробників розкішних садів, які рясніють усякими благами, перебувають проповідники. Там править містичний будда Амитабха. У раю перебувають душі праведників, які мають втілитися землі лише одного разу, як досягти нирваны.

Поруч із раєм з’явився буддистський пекло. Для залякування віруючих були винайдено картини найстрашніших, вишуканих мук, які судилися у пеклі грішників, порушують закони Будды.

Абсолютно певно послідовники махаяны дотримуються вегетаріанської дієти. Відповідно до Першої Заповіді («не вбий»), про м’ясної їжі може бути мови. Однак у одному з найважливіших текстів махаяны, «Лотосовій сутре», сказано, що реінкарнація може мати як тваринний, а й рослинний характер. Отже, заявляється, що, в принципі, життя не можна забирати тільки в тварин, а й в рослин. На практиці ця дилема дозволяється так. І вже будь-яке навмисне вбивство неприпустимо, слід вибирати менше зла: вбити тварина краще, ніж людини, відповідно, рослинна їжа краще животной.

Оскільки всі у світі взаємозалежне, людині, змушеному підтримувати своє життя, однак доводиться розплачуватися на скоєне, оскільки кожен його у тому чи іншою мірою гріховний. Виникає дилема: не забираючи нічию життя, людина завдає шкоди самому собі не те є повна відмова від їжі також порушує першу заповідь. У межах загальноприйнятої моралі це запитання неразрешим і предмет підвищення чутливості (розвитку надчутливого сприйняття), тобто, що вчення передбачає під мудрістю і состраданием.

Поширення буддизму йшло рука разом із впливом індійської культури, з розширенням індійської торгівлі. З Шрі-Ланка буддистські проповідники перенесли вчення до Бірми і Сіам, на острова Індонезії, в Індонезії буддизм разом із брахманизмом протримався до чотирнадцятого, коли було витіснений ісламом (сліди буддизму збереглися нині лише з острові Балі). В усіх цих країнах буддизм поширювався ще старої, хинаянистской формі; тому хинаяна стала пізніше називатися південним буддизмом. У Китаї, навпаки, хинаянистское вчення, проникшее туди ще у І столітті н.е., не утрималося, і потім, особливо з V в., у Китаї поширився вже махаянистский буддизм. Ось він знайшов собі сприятливий грунт і поділив вплив із місцевими релігіями — конфуціанством і даосизмом. З Китаю буддизм в IV в. проникнув у Корею, а звідти до Японії (VI в.). У Японії буддизм суперничав і взаємодіяв із місцевою релігією — синтоизмом, у Кореї - з місцевими культами і конфуціанством. У прикордонному із Індією Непалі буддизм набув форми тибетського буддизму, але у XVIII в. його витісняти завоеватели-гурки (индуисты-шиваисты), і він буддисти становлять не менше 10 відсотків населення Непала.

А головною країною, у найбільш пишно пороки розпустилося вчення махаяны, був Тібет. У Тібет буддизм уперше занесли у VII в. н.е. по суто політичною мотивів. Країна тоді переживала перехід до класового суспільному ладу, і об'єднувач Тибету князь Сронцзянгомбо зав’язав відносини з іншими країнами — Індією (Непалом) і Китаєм. З Непалу були запозичені писемність і буддистська вчення. По пізнішої легенді сам Сронцзян був утіленням бодхисатвы Авалокитешвары. Але буддизм проникнув у Тібет спочатку у формі хинаяны і тривалий час залишався чужим народу, придерживавшемуся своїх древніх шаманських і пологових культів. Буддизм довго залишався релігією лише придворних кругов.

З ІХ ст. буддизм почав поширюватися у народі, але вже махаянистской формі. Проповідником нього був Падма-Самбава, котрий із своїми прибічниками широко практикував магічні обряди, заклинання духів, ворожіння. Ці місіонери буддизму щедро поповнювали буддистський пантеон місцевими божествами, проповідували буддистський рай сукхавати для праведних і страшний пекло для грішників. Такі нововведення значно полегшили поширення нової релігії серед народних мас, та й влади посилено підтримували ее.

У XI — XII ст. Тібет накрився мережею буддистських монастирів, де жило безліч ченців — по-тибетски лам (звідси звичну назву для тибетскомонгольського буддизму — ламаизм).

На початку XVII в. буддизм поширився серед західних монголів, в тому числі - серед калмиків, откочевавших на Нижню Волгу. У насадженні його були зацікавлені переважно князья.

Серед бурятів буддизм став посилено поширюватися початку XVIII століття. Перший монастир — Цугольский — було побудовано 1711 року. Але буддизм поширився лише Східної Бурятії - Забайкаллі, де сильною феодальна знати, на Західну Бурятию, де продовжували існувати патриархально-родовые відносини, буддизм майже проник, оскільки йому не було відповідної грунту. Російське царському уряду після деяких коливань (адже він намагалося христианизировать народи Сибіру) узаконив буддистскую церкву у Забайкаллі. Щоб послабити її через відкликання Монголією і Тибетом, Катерина ІІ створила навіть посаду верховного ламы.

Нині саму видну суспільно-політичну та культурну роль буддизм грає у країнах Индокитайского півострова. За винятком В'єтнаму, де панує вчення махаяны, принесенное від Китаю, переважають у всіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистский буддизм з його різними сектами.

На грунті широких демократичних рухів у Азії намітилася тенденція до зближення буддистських Церков та окремих сект. На буддистском з'їзді Коломбо (Шрі-Ланка) в 1950 р. було створено «Всесвітнє братство буддистів». Резиденція його «Виконавчої комітету» пізніше було покладено в Рангун (Бірма), потім у Бангкок (Таїланд). Комітет, всупереч основний ідеї буддистського вчення, бере активну участь у політиці міжнародній, то відбиваючи настрої народних мас, особливо у боротьбі світ, то реакційних імперіалістичних кругов.

Выводы:

Буддизм Махаяны був важливим поступом у перетворенні спочатку мало відомої поза вузьке коло ченців хинаянской релігійної філософії на більш зрозумілу людям релігію. Також зміни не оминули увагою буддизму Хинаяны. Але обидва напрями відійшли друг від друга досить далеко, і з них мало надалі свою судьбу.

У махаянистском вченні залишилося обмаль від початкового буддизму як философско-этической системи. Натомість у цієї, гнучкішою формі буддизм спромігся до значно більше широкому проникненню у різні страны.

Заключение

.

Зміст даного реферату, і навіть літератури, изучавшейся за його написанні, дозволяють мені зробити тут таке заключение:

> Буддизм — сама рання за часом появи зі світових релігій — грав та грає у історії народів Азії дуже велику роль, багато в чому аналогічну тій, яка була призначена християнству у Європі, ісламу на Близькому і Середньому Востоке.

> Походження буддизму невідомо. Письмових джерел безпосередньо від епохи його зародження не збереглося, можливо, що й був. Рання ж сама історія буддизму відома лише з пізнішим буддистским переказам. Перекази, записані різні епохи, склали з часом величезну буддистскую литературу.

> Буддизм зародився за умов жорстокої класової боротьби, що розгорілася в североиндийских князівствах. Нове вчення відбивало загальне народне настрій невдоволення, отчаяния.

Буддистська вчення давало страждаючому людині якесь утешение.

Але це були ілюзорне розрада. З початку буддистська вчення своєї проповіддю терпіння і непротивлення злу відволікало від боротьби за кращу жизнь.

> Буддизм зародився як система фізичного і морального вдосконалення людини. Він відрізняється з інших релігій своєю основною концепцією, через яку людина посідає особливе місце в ієрархії всіх істот, т.к. тільки він має можливість уникнути кайданів безпочаткової сансари і дістатися нірвани. Всі інші істоти, та обов’язки зокрема, що неспроможні досягти нирваны.

> Згодом буддизм виродився до системи грубого обману, шарлатанства, вимагання. Проникаючи в відсталі країни — Тибет,.

Монголію, Бурятию, — буддизм ніс з собою елементи освіченості й Міністерство культури, передусім писемність, шматки знань, принесені з Індії. Але освіченість це була лише небагатьох, для ламской аристократии.

> Попри проповідь кохання, і доброзичливості всім живих істот, буддизм неможливо сприяв пом’якшенню нравов.

> Поширення буддизму поза Індії столкнуло його із місцевими релігіями низки нових країн і народів, далекі від абстрактно-схоластического мудрування. Буддизм мав пристосовуватися до побутовим і релігійною традицій та відповідно перетерплювати серйозні зміни. Так еволюціонувала хинаяна. Тепер буддизм прийнято розділяти втричі течії: хинаяну, махаяну і варджаяну .

Список використовуваної литературы.

1. Васильєв К.С. Історія релігій Сходу, М., 1999. 2. Історія філософії в стислому викладі, М., 1991. 3. Крывелов І.А. Історія релігій. т.2., М., 1988. 4. Міфи народів світу. Енциклопедія. т.1, М., 1993. 5. Мел Томпсон. Східна філософія. М., 2000. 6. Тихонравов Ю. В., Релігії світу, М., 1996. 7. Токарев С. А. Релігія історія народів світу. М., 1986.

———————————;

[1] Hardy E. Der Buddinismus nach дlteren Pali-Werken dargestellt. M? nster, 1980. S.2.

[2] З такої концепції виходить, наприклад, у своїх працях сучасний індійський дослідник — марксист Д. Чаттопадхьяя (див.: Чаттопадхьяя Д. Індійський атеїзм. Марксистський анализ.М., 1973).

[3] Цит. по: Беттани і Дуглас. Великі релігії Востока.Ч.I.М., 1989. з. 175.

[4] Індійський історик Паниккар вважає «твердо встановленими» дати життя Будди — 567 — 487 рр. е. (див.: Паниккар К. М. Нарис історії Індії. М., 1961. з. 36−39); які фігурують у літературі розбіжність у межах 20−30 років немає істотного значення, особливо у тлі тієї хронологічної «приблизності», що панує в історіографії Стародавньої Индии.

[5] Christus und die Religionen der Erde. Bd III. P. S. 246.

[6] Барт А. Указ. соч.с.140.

[7] Історія людства, Всесвітня история/Под ред. Р. Гельтмольта. т.II. СПб.Б.г.с.395.

[8] Cristus und die Religionen der Erde. Bd III. P. S. 255.

[9] Ілюстрована історія релігій. т. II. З. 72.

[10] Кожевников В. А. Указ.соч. т.II. с. 108.