Михаил Сергійович Горбачов

Михайле Сергійовичу Горбачов — одне із найбільш популярних у країнах російських політиків останніх десятиліть і одне з найсуперечливіших фігур у очах суспільної думки у країні. Томськ називають і реформатором, і могильником Радянського Союза.

Михайле Сергійовичу народився 2 березня 1931 року у селянській сім'ї на селі Привільне на Ставрополье.

У 1948 року він разом з батьком працював на комбайні і поза успіхи у жнивного поля нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 1950;го р. Горбачов закінчив школу зі срібною медаллю і зробив Московський університет на юридичний факультет. Жив Горбачов в гуртожитку, ледь зводив кінці з кінцями, хоча свого часу отримував підвищену стипендію за відмінну навчання і комсомольську роботу. У 1952 р. Горбачов став членом партії.

Якось у клубі він познайомився зі студенткою відділення наукового комунізму філософського факультету Раїсою Титаренко. У вересні 53-го вони побралися, а 7 листопада зіграли комсомольську свадьбу.

Горбачов закінчив МДУ 1955;го як і секретар комсомольської організації факультету, домігся розподілу є у прокуратуру СРСР. Проте саме тоді уряд ухвалив закрите постанову, що забороняла приймати працювати до центральних органів суду й прокуратури випускників юридичних вузів. Хрущов та її соратники вважали, що з причин репресій 1930;х було засилля молодих недосвідчених прокурорів і суддів, готових виконувати будь-які вказівки керівництва. Так Горбачов, яка має два діда постраждали від репресій, несподівано жертва боротьби з наслідками культу личности.

Він повернувся на Ставропіллі і, вирішивши не зв’язуватися з прокуратурою, влаштувався в крайком комсомолу посаду заступника завідувача відділу агітації та вмілої пропаганди. Комсомольська, і потім партійна кар'єра Михайла Сергійовича розвивалася досить успішно. У 1961 його призначено першим секретарем крайкому ВЛКСМ, наступного року переходить на партійну роботу, а 1966 обіймає посаду першого секретаря Ставропольського міськкому КПРС. У цей короткий час він заочно закінчив місцевий сільськогосподарський інститут. У листопаді 78-го Горбачов входить у посаду секретаря цк кпрс. У цьому вся призначенні зіграли роль рекомендації найближчого оточення Л.И. Брежнєва — Черненко, Суслова, Андропова. Два роки Михайле Сергійовичу виявився наймолодшим членом Політбюро. Він сподівався у майбутньому бути першим обличчям у партії і державі. Цьому були завадити і те, що Горбачов обіймав, сутнісно, «штрафний посаду» — секретаря, відповідального за сх, самий неблагополучний сектор радянської економіки. Після смерті Брежнєва усе ще залишався у цій скромною посади. Але що тоді Андропов говорив йому: «Михайло, не обмежуй коло своїх зобов’язань аграрним сектором. Старайся вникати в усі справи… Взагалі, дій бо коли в будь-якої миті тобі довелося б узяти всю відповідальність він». Коли помер Андропов і корумпованої влади настільки ж нетривалий термін прийшов Черненко, Горбачов став другою особою у партії і найімовірнішим «спадкоємцем» престарілого генсека.

Смерть Черненко відкрила Горбачову шлях влади. 11 березня 1985 року Пленум обрав того щасливця генеральний секретар партії. На наступному квітневому пленумі Михайле Сергійовичу проголосив курс — на перебудову і прискорення розвитку. Однією з умов успіху перетворень Горбачов назвав гласність. Це були ще не повноцінна свобода слова, але, по крайнього заходу змогу говорити вади суспільства на друку, щоправда, не чіпаючи членів Політбюро і засад радянського ладу. Проте вже січні 87-го Горбачов заявив: «У суспільстві повинно бути зон, закритих для критики».

Ясної плану реформ новий генсек ще мав. У Горбачова залишилася лише пам’ять хрущовської «відлиги». І, ще, була віра, що заклики керівників, якщо керівники були чесні, а заклики правильні, у межах існуючої партійно-державної системи можуть дістатися виконавців й змінити життя на краще. «Настав час енергійних і згуртованих дій»; «Потрібно діяти, діяти, і вкотре діяти», «Порозумнішати над усім, все зрозуміти, не панікувати й діяти конструктивно всім і кожному», — закликав він у протязі у віці свого правління.

Горбачов сподівався, що, залишаючись лідером соціалістичної країни, можна завоювати повагу у світі. Він вірив, що має восторжествувати нову політичну мислення, — визнання пріоритету її загальнолюдських цінностей над класовими і національними, необхідності об'єднання всіх народів та держав задля об'єднаного розв’язання глобальних проблем, завдань, які людством.

Всі свої реформи Горбачов проводив під гаслом: «Більше демократії, більше соціалізму». Проте розуміння соціалізму в нього постійно змінювалося. Ще у квітні 1985;го Горбачов говорив на Політбюро: «…як відомо, коли Хрущов довів критику дій Сталіна до неймовірних розмірів, це дало лише збитки, після яку ми досі поспіль не можемо зібрати черепки». Та незабаром довелося збирати нові «черепки», оскільки гласність призвела до такій ноті антисталінській критики, яка і снилася у роки відлиги, хоча що тоді антисталінська критика давала себе знати.

На відміну від курсу на гласність, коли вистачило б розпорядитися послабити, і потім взагалі фактично скасувати цензуру, інші його починання представили собою.

поєднання адміністративного примусу з пропагандою. Наприкінці свого правління Горбачов, ставши президентом, намагався спиратися не на партійний апарат, як він попередники, але в уряд і команди помічників. Михайле Сергійовичу дедалі більше схилявся соціал-демократичної моделі. Академік Шаталин стверджував, що йому вдалося перетворити генсека в переконаного меншовика. Проте Горбачов не цурався комуністичних догм надто повільно, тільки під впливом зростання антикомуністичних настроїв у суспільстві і спалахів мітингів за Єльцина. Плакати на мітингах проголошували: «Дядько Горбі обдурив нас, будь-якою Єльцина, він чесний!», «Народ і Єльцин Одностайні». Але у ході серпневого путчу 91-го, Горбачов ще розраховував зберегти влада і, повернувшись із Фороса (державна дача у Криму), заявив, що вірить у соціалістичні цінності й на чолі реформованої компартії буде них боротися… Вочевидь, перебудувати себе він і зумів.

У цьому виступ у ролі Президента Радянського спілки Михайло Сергійович поставив собі а заслугу, що «суспільство одержало свободу, розкріпостилося політично і духовно».

І це дійсно, реальними стали вільних виборів, свобода друку, релігійні свободи, представницькі органи виконавчої влади, багатопартійність. Права людини було визнано вищим принципом.

Зовнішня політика Михайла Горбачова, остаточно ликвидировавшего «залізну завісу», забезпечила йому повагу у світі. У 1990 року Президент СРСР визнаний гідним нобелівської премії світу за діяльність, спрямовану в розвитку міжнародного сотрудничества.

У цей час нерішучість Горбачова, його прагнення знайти компроміс, котрий влаштовуватиме і консерваторів, і радикалів, призвели до того, що перетворення на економіці країни не почалися. Немає і політичне врегулювання міжнаціональні суперечності, разваливших у результаті «сильний, могутній, нерушимий» Радянський Союз перед. Історія Чи відповість питанням, міг би хтось інший дома Горбачова зберегти соціалістичну систему і СССР.