Проблеми золотоносності надр України

Проблеми золотоносності надр України

Реферат виконав студент ФПН-2 Шестопал Руслан Національний Університет «Києво-Могилянська Академія».

Київ-1999.

Геологічні проблеми золота на Україні.

Надра України ще зовсім недавно вважалися малоперспективними для знаходження промислових концентрацій руд золота. Незважаючи на видатні археологічні знахідки золотих та срібних виробів різних культур, багаторазові історичні свідчення, а також гідрота топонімічні назви, що вказують на місцевий характер золота та срібла, перевага зосталась на їхні «імпортному «походженню. Найбільш повна інформація, узагальнена в нещодавно в «Карта Золотоносності України «(8(, вказує на недостовірність цієї версії: древні народи просто більше не годі було й помітити хоча б деякі із чисельних проявів метала, якому смердоті поклонялись.

Інша справа, що коли давно відомі золото-срібнополіметалічні рудій Карпатського й Донецького регіонів не привертали увагу потужної золото видобувної промисловості СРСР. Коли до перспектив золотоносності Українського щита (УЩ), то перед тим довгий годину ставилися без особливого оптимізму, не дивлячись на ініціативи в організації пошуків золота в зеленокамінних структурах Середнього Придніпров «я. Більш того ще 10 років тому відсутність промислових родовищ золота мотивувалась іншою рудною спеціалізацією УЩ » .на відміну від багатих золотом Канадського, Бразильського, Австралійського щитів й Африканської платформи «(10 с.132(. І лише 1990;го році було б ухвалено «Програму пошуків родовищ золота в ранньодокембрійських зеленокамінних поясах СРСР на 1990;1995 рр », в якій в категорію найбільш перспективних висувались. Середньопридніпровська граніт-зеленокамінна область.

До цого годині на Карпатському регіоні Закарпатською експедицією були підготоване до обробки золото-срібне-поліметалічне Мужиєвське родовище в Внутрішньокарпатському вулканічному поясі та золоторудне родовище Сауляк в Рахівському блоці. Мінералогічне дослідження золоторудних про «єктів Карпат виконували вчені та спеціалісти Львівського університету. Ентузіасти вивчення золота в Донецькому регіоні довели, що на дослідженні його перспектив не варто ставити крапку.

Приблизно саме ті було б і сріблом й золотом в сієнітах, гранітах рідкісноземельних метасоматитах Пержанського вузла, інформацію про котрі вдалося оприлюднити за поданням рудознавця СРСР В.І. Смирнова.

Стрімке накопичення фактів в 1980;ті рокта витекло на початку 1990;их інформаційним «золотим вибухом ». У лютому 1991 року у Києві пройшло перша міжвідомча координаційна нарада з проблем золота України; 1992;го року в місті Одеса друга та в травні 1993 року в місті Львовітретя нарада.

Геологи України лише але ступили на «золотоносну стібку », як наступне «заморожування «пошуків й регіональних досліджень фактично зупинило на невизначений термін знаходження нових про «єктів, можливо ще біль приоритетних, по відношенню до із відомими одну годину про «єктами.

Надкларкові концентрацій золота в розривах земної корупотенційно золотоносні формації.

Загальні позитивні передумови золотоносності надр України розглянуті раніше як теоретичні, то й тих що базуються на реальних фактах (15(. Найбільш вірогідним першим джерелом золота були ультраосновні породи, ідентифіковані із мантійною речовиною, серпентинізація які був зумовила поштовх до мобілізації кларкового вмісту золота. Треба відмітити, що данні про вміст золота в українських ультрабазитах були опубліковані более ніж 20 років тому (24(. З цого очевидний висновок про перерозподіл золота при серпентинізації та внаслідок цогопередбачення знаходження у власній мінеральній формі.

Найдавніша золоторудна мінералізація в Україні заговорили українською у «язана із архейськими зеленокамінними комплексами. Відповідно архей можна вважати точкою відліку для надкларкових концентрацій золота в подальшому розвитку земної кору. Отож, в ранньому докембрії перший стратиграфічний потенційно золотоносний рівеньархейський. Він пов (язаний із слоїстою залізисто-кремнієвою формацією, відомою в усьому світі як BIF (banded iron-formation), що є невідємним компонентом зеленокамінного комплексу.

Другий стратиграфічний рівень концентрації золота (та урану) відповідає нижньопротерозойській скелеватській свиті криворізької серії. Подібні метатерегенні відклади мають місце в Білозірській структурі. Згідно із [4], вік уранової мінералізації в золотоносних відкладах скелеватської свити становить 2,6- 2,45 млрд років, що можливо відповідає віку продуктів денудації архей-протерозойських рудних формацій. Важливо тут відмітити, що сталість парі типів найдавніших родовищ в основному золоторудних провінціях землі в архейських зеленокамінних комплексах й архей протерозойських конгломератах: Південної та Західної Африканській, Західної Австралійській, Індостанській, Бразильській, ПівнічноАмериканській (Канада, США) й Балтійскій (Фенноскандія).

Третій стратиграфічний рівень надкларкової концентрації золотапротерозойська BIF криворізької серії; можливо є й четвертийвуглецеві сланці її верхньої свити. Аналогами чорносланцевої формації також можна вважати деякі колчеданнографітові утворення УЩ (13(.

В стратиграфічній послідовності потенційно золотоносні чорносланцеві формації показані на чотирьох рівнях: горобинаділовицька почет Рахівського масива й калюсські слої Придністров (я; нижнійсередній карбонДонбас; тріасюра («чорна тавріка ») — Гірський Крім; олігоценменілітова почет Карпат. Вузький діапазон літологічного складу (вуглецеві аргіліти) формацій й зв (язок золота із біофільними й халькофільними елементами дозволяє вважати, що концентраторами метала було б органічна речовина й сульфіди, в основному заліза. Вміст золота в кислотних витяжках із аргілітів й активна міграція його в зонах пластового й поверхневого окислення свідчать про легкорухливих формах метала в літогенній золотоносній системі. Фоновий склад золота в вуглецевих аргілітах складає 0,015- 0,2, збільшуючись в сіалллітовій корі вивітрювання до 0,1- 0,3 й конкреціонному піриті до 0,15- 0,4 гт. Вивчення чорносланцевої формації по особливостям накопичення золота розділяють на дві ргупи:1) формації, в які накопичення й концентрування золота мало літогенний характер, тобто без заносу речовини із іншого середовища, але й здійснювалось завдяки наложеним інфільтраційним й метаморфічним процесам (ведські та олігоцентрові); 2) формації, в які накопичення золота носити ксеногеннолітогенний характер, що передбачає замет метала в зв (язку із проявами гідротермальної діяльності (камінновугільна та тірасово-юрська).

Золотоносність північного заходженню УЩ.

Територія, що розглядається, загалом відповідає Волинському блоку. У її межах розповсюджені, згідно формаційної карти докембрію, групи геологічних формацій різного генезису і віку, котрі об (єднуються в такі структурно-формаційні комплекси: чарноліт-гранулітовий, амфіболітплагіогранітоїдний (архей), гранітоїднометатеригенний, плутонічний й вулканогенноосадовий (протерозой), можливо, останній включає і палеозойські відклади. Комплекси відрізняються не лише геологічними формаціями, але й і металогенічною спеціалізацією. Вони нерівноцінні із точки зору потенційної золотоносності. Частина проявів пов (язана, як й на всьому щиті, із певними комплексами й формаціями, а інші контролюються «транскомплексними «зонами, що характеризуються специфічними осадконакопиченнями, вулканізмом, метасоматозом й металогенією, зокрема, виділяється Білокоровицько-НовоградВолинська зона, в межах якої встановлені нові прояви золота.

Нарнокітгранулітовий комплекс широко розповсюджений південніше, в межах Подольського блоку УЩ, але в описуваній територї уявлень лише фрагментами серед более молодих утворень в західній частині, в басейні р. Случ. Згідно із матеріалами, одержаними раніше, на територї, розташованій південніше, золотоносність комплексу заговорили українською у «язана із метабазитами й метаультрабазитами, серед які виділяються й глибокометамогфізовані коматіїти. Золото локалізується в накладених зонах хлоритизації, окварцювання, кабонатизації і сульфідизації в серпентинітах, ці зони іноді розміщені стратиформно, на контактах метабазитів й гнейсів. Крім золота й срібла, в сульфідах зафіксовані підвищені концентрації хрому, марганцю, міді, миш «якої, нікелю, кобальту, свинцю і цинку. Подібні прояви золота в межах реліктів чарнокітгранулітового комплексу можуть спостерігатись й на описуваній території.

Амфіболітплагіогранітоїдний комплекс (архей) у регіоні також розповсюджений обмежено. Фрагменти його відносно великих структур зустрічаються в басейні р. Случ нижче м. Новоград-Волинська. Перспективи золотоносності комплексу непевні, оскільки в найближчих регіонах УЩ відповідні прояви не встановлені. За аналогією із іншими комплексами є підстави вважати, що прояви золота в амфіболіт-плагіогранітоїдному комплексі можуть бути також заговорили українською у «язані із метабазитами й метаультрабазитами й, можливо, деякими гранітоїдами плагіогранітної гілки.

Гранітоїднометатеригенний тетерівський комплекс (нижній протерозой) найбільш широко розповсюджений у північнозахідній частині УЩ (басейн рр. Случ, Тетерів, Уброть та інші.). За формаційними, тектонічними й металогенічними особливостями він подібний до інгулоінгулецького комплексу Кіровоградського блоку, де нещодавно виявлені перспективні прояви золота, заговорили українською у «язані із метатеригенними товщами флішоїдного вигляду (метаграувакова флішоїдна формація).

Вулканогенноосадовий комплекс уявлень відкладами Білокоровицької, Овруцької та Вільчанської западини, котрі обумовлюють Коростенський плутон із півночі. Вік відкладів спірний, можливо, розрізи формувались із докембрію до палеозою. У 70- 80 роках, коли активно вивчали золотоносність конгломератів в нижнобілокоровицької підсвіти, здобуто багато нових матеріалів, але й суттєвих практичних результатів домогтися не вдалося. Встановлено, що золото концентрується в горизонті кварцових конгломератів нижньобілокоровицької підсвіти, котрі і були головними про «єктами досліджень.

Піщаноалевролітова формація, що відповідає нижньобілокоровицькій підсвіті, є червоноколірною й побудована ритмічно. Конгломерати й гравеліти є другорядними членами формації, смердоті утворюють прошарок мінливої потужності (середня 1.8 м, максимальна 13,7 м). Конгломерати дрібносередньогалькові, сортування матеріалу погане, обкатаність добра і задовільна, цемент піщанистий, базальний й стикання. У породах формації, включаючи цемент конгломератів, встановлений туфогенний матеріал. Склад гальок специфічний, породи кристалічної основи, зокрема гранітоїднометатеригенного комплексу, відсутні. Переважають гальки кварцові.

Промислові типи й пошукові критерії золоторудних родовищ у нижньодокембрійських зеленокам «яних поясах.

Одне із важливих досягнень геологічного вивчення щита встановлення в Середньому Придніпров «ї нового типу крупних геологічних структур, якими є гранітозеленокам «яні області. Важливим структурним елементом цих областей є верхньоархейські зеленокам «яні пояси. Проведені структурноформаційні дослідження зеленкам «яних поясів Середнього Придніпров «я показали, що смердоті є прямими аналогами поясів інших щитів, де із ними заговорили українською у «язані великі родовища кольорових й благородних металів. Відомо, що на частину світових родовищ в зеленокам «яних поясах припадає 25 .30%(без ПАР) щорічного видобутку золота. Тому, мабуть, в дальшому кошти, що витрачаються на пошукові роботи, повинні концентруватися в дуже обмеженій кількості районів й в першу чергу в Середньому Придніпров «ї.

Група жильних родовищ.

1. Золотоносні кварцові та карбонатнокварцові жили.

Морфологія, склад, й будова рудних тіл. Рудними тілами родовищ цого типу є кварцові (із тією чи іншою кількістю другорядних мінералів)жили найрізноманітнішої морфології. Вони можуть характеризуватися прямолінійною формою та крутими падіннями, можуть матір вигнуті та хвилясті уплані обриси, деякі тіла перериваються, вигинаються та розгалужуються, утворюючи системи розгалужених жив. Досить рідко тіла витримані по потужності протягом й частіше на їм притаманні численні роздуви: перетяги, що зумовлюють широкий розвиток на цих родовищах чітко видимих й камерних тіл й, як наслідок цого, рудних стовпів морфологічного типу.

Золотоносні жили мають досить великі розміри, сягаючи перших кілометрів у довжину при потужності до 30 м. За компонентним внеском золотоносних парагенезисів жильні тіла належати до золото-кварцової та золото-кварц-сульфідної рудної формацій. При цьому характерно переважання піритового та арсенопіритового мінеральних типів. Вміст сульфідів звичайно не перевищує 4−5%.

За речовинним складом виділяють кварцові та кварц-карбонатні жили. Власне кварцові жили характеризуються досить вибачимо мінеральним складом. Більш ніж 90% про «єму жив складає білий, сірий чи блакитний кварц. У підпорядкованих кількостях присутні карбонат, турмалін, а також ряд рудних мінералів (арсенопірит, галеніт, марказит, пірит, піротин, халькопірит та інші.). Усі ці мінерали розсіяні по всьому про «єму жив, у зв «язку із чим такі жили мають досить просту внутрішню будову.

Усі жили, що відрізняються між собою особливостями складу й будови, належати, як правило, до різних генерацій. При цьому існують дані про двостадійне виділення золота. Раннє золото концентрувалось спочатку у піриті, але в іншому етапі мінералоутворення відбувалося зв¢язування вільного золота у кварці, турмаліні, арсенопіриті й особливо у анкериті.

В жилах, що розташовані серед основних й ультраосновних ефузивів, та середніх ефузивів. Разом із тім певні варіації складу виявляють й інші рудні елементи. Використовуючи показник КФ (концентраційний чинник за 24,26), можна навести такі дані по збагаченню жив порівняно із вміщуючими породами: Au -10 000- 15 000, Ag- 20- 80, As -500- 5000, B- 1000- 2000, Pb- 10- 20. Вміст W у жилах зростає настільки, що цей елемент утворює самостійну рудну фазу й в деяких випадках має промислові концентрації. Крім того у підвищених знаходяться також Te, Se, Bi, тоді як вміст таких елементів як Pd, Zn, Sn, у золотоносних лише в 0,2−5 разів перевищує фоновий.

Золотоносні жили відрізняються досить стабільним ізотопним складом кисню із кварцові. Для різних родовищ SiO218 коливається в партії 11- 15%. Ці значення відповідають метаморфогенним флюїдам й набагато нижчі за такі ж магматичних гідротермальних жил.

Усі великі родовища характеризуються значним розмахом зруднення й розробляються до глибини 4 км (родовище Колар).

Вміщуючі породи. як й золотоносні жили, мінералізовані зони у більшості випадків розташовані серед основних й ультраосновних вулканітів, але й для даного типу зруднення характерний зв «язок із найбільш зміненими різновидами останніх. Крім цього у деяких випадках мінералізовані зони розвиваються також по кислих й середніх ефузивах й джеспілітах.

Морфологія, склад й будова рудних тіл. Мінералізовані зони, котрі вміщують золоті зруднення, характеризуються надзвичайно широким діапазоном морфологічних різновидів. У цьому відношенні смердоті до певної міри подібні до золотоносних жив, але й на відміну від останніх часто вже не мають чітких границь, внаслідок чого морфологія таких зон набагато складніша. Порівняно із золотоносними жилами мінералізовані зони відрізняються підвищеним вмістом сульфідів (до 25%). Рудними тілами у даному випадку є ділянки прожилкововкрапленої сульфіднокварцової мінералізації у змінених породах. Частіше всього це гніздоподібні рудоносні відокремлення, котрі в межах лінійновитягнутих зон окварцованих та карбонатизованих порід утворюють серії рудних стовпів. Останні, на відміну від рудних стовпів жильного типу, належати, очевидно, до концентраційного типу, тобто власне золоторудні тіла оконтурюються за зміною вмісту золота, тоді як морфологія зон мінералізації може лишатися незмінною. У цілому зони змінених порід, що вміщують золоторудні стовпи, мають потужність до 50- 60 метрів, при довжині 700 метрів.

Мінеральний склад золотоносних жив й мінералізованих зон принципово подібний. Різниця зумовлена розвитком у перших мусковіту й турмаліну, котрі не характерні для мінералізованих зон.

Родовища та рудопрояви золота українських Карпат.

Карпати — один із найважливіших й найцікавіших золотоносних геологічних регіонів України. Про наявність тут самородного золота відомо дуже давно, є навіть згадки про промисловий видобуток його як із розсипних, то й із корінних утворень. Дослідження останніх десятиліть, й зокрема, спеціальні геологорозвідувальні й тематичні роботи, проведені Закарпатською та Львівською експедиціями ВМВ «ЗахідУкрГеологія «та деякими науковими організаціями (Інститут мінеральних ресурсів, Львівський університет, Дніпропетровський гірничий інститут, Інститут геохімії та фізики мінералів та інші.), підтвердила широкий розвиток корінного та розсипного золота в Українських Карпатах.

Корінні родовища та рудопрояви золота. Корінне золото вивчене в Рахівському, Чивчинському, Берегівському та Вишківському районах. Його родовища й рудопрояви за структурним положенням й віком поділяють на дві групи:

1. Доальпійськавиступ кристалічного фундаменту Мармароського масиву (Рахівський й Чивчинський район);

2. Пізньоальпійськийвнутрішній Закарпатський прогин (Берегівський й Вишківський район).

У перших двох районах золото заговорили українською у «язане із давніми метаморфічними породами, а двох останніх — із молодими (неогеновими) вулканітами.

Доальпійське золоті зруднення виявлене серед давніх метаморфічних порід фундаменту, котрі становлять основну частину розрізу північнозахідної частини Мармароського масиву. Вони розділяються на два різновікових комплекси: нижній (білопотокський) й верхній (діловецький), котрі відрізняються не лише віком, але й і геологоструктурними особливостями, термодинамічними й фаціальними умовами формування. У останні рокта закарпатськими геологами Б.В.Мацьківим, О. О. Нечипуренком на прикладі вивчення Рахівського району підтверджена складна покривна будова масиву.

На територї Карпат найбільш поширені породи діловецького комплексу. Вони метаморфізовані в умовах зеленосланцьової фації, найбільш сприятливі для золота зруднення. Саме породами цого комплексу майже повсюдно заговорили українською у «язані прояви самородного золота. Воно представлене марганцеворудними, колчеданнополіметалічними, золотокварцовим й золотокварц-карбонатним мінеральними типами. У рудах перших двох типів золото фіксується в незначних кількостях пробірними й спектральними аналізами, а його видимі частинки були виявлені продукти окислення у вигляді тонких плівчастих виділень у чорній сажистій марганцевій масі й у вохристих скупченнях гідрогетиту.

Найважливіше значення мають два останні типи власне золотого зруднення, яку заговорили українською у «язане із кварцовими й кварцкарбонатними, переважно пошаровими жилами й прожилками, зонами окварцювання й карбонатизації. Таке зруденіння виявлене у рахівській частині Мармансьеого масиву. Тут воно та зосереджене головним чином у південній структурнофаціальній зоні, що являє собою типове антиклінальне підняття, утворюючи золотоносну смугу широтного простягання.

Основним рудними мінералами на родовищі Сауляк, крім самого золота, є пірит, піротин, сфалерит, галеніт, халькопірит. Рідко зустрічаються телуриди свинцю й срібла (алтаїт й гесит). Рудні мінерали становлять не понад 2−6% й утворюють нерівномірну вкрапленість, тонкі прожилки й гнізда серед жильних мінералів, котрі представлені переважно кварцом й рідше карбонатами різного складу (кальцит, доломіт, анкерит).

Самородне золото родовища Сауляк локалізується головним чином в інтерстиціях й тріщинах плямистого й смугастого кварцові, зустрічається також по периферії зерен карбонатові, сульфідних мінералів, в мускувітсерицитових виділеннях, у приконтактових ділянках із кварцом. Воно представлене тонкодисперсними, пороховидними, дуже дрібними й дрібними частинками золота. Переважаючий розмір золотин 0,25- 0,5 мм, форма золота неправильна, крапелевидна, пластична, жилковиднопластична, дендритовидна. Рідко зустрічаються кристалики кубічного й октаедричного габітусу та їхнього зростки. Золото відрізняється досить витриманим складом й стерильністю до елементівдомішок.

Пізньоальпійське золото зруденіння, як відзначалось, поширене у Берегівському й Вишківському районах. Воно формувалось в етапи неогенової тектономагматичної активізації й просторово зв «язане із вулканічними породами ліпаритоігнімбритової й андезитобазальтової формації в місцях їхнього сумісного знаходження. Більшість відомих на сьогоднішній день проявів цого зруденіння представлена комплексними золотополіметалічними рудами й відноситься до єдиної малоглибинної золотополіметалічної формації. Вони розміщуються в зоні Прикарпатського глибинного розлому, що відділяє Закарпатський внутрішній прогин від Понанської западини. Розміщення рудних полів контролюється перетином Припанонського глибинного розлому крупними поперечними чи діагональними розривами. Рудні тіла розташовані в піднятих блоках (горстових підняттях) донеогенового фундаменту.

Золотоколчедано-поліметалічний тип зруденіння знаходиться на найбільших глибинах, утворюючи пластові поклади, лінзовидні тіла та жили. Основний рудний мінерал тут -різнозернистий пірит із вкрапленнями й рідше прожилками сфалериту, галеніту й рідко інших сульфідів. Вони залягають серед зеленувато-сірих каолінітизованих й окварцованих ліпаритових туфів, а також серед зеленувато-сірих сильно хлоритизованих пропілітових порід, очевидно более основного складу. Майже повсюдно вміщуючі породи, особливо хлоритизовані, несуть дрібні вкраплення кристалів піриту й січуться прожилками кварцкарбонатного та кварцкарбонатгематитового складу. Золото тонкодисперсне, асоціює із рудними мінералами, за властивостями електруму.

Золотополіметалічний тип зруднення локалізується середньому горизонті ліпаритових туфів. Представлений жилами, прожилками, вкрапленнями й мінералізованими зонами. Рудні тіла контролюються тектонічними розломами північно-східного, субмеридіонального й північнозахідного напрямків. Для руд характерна смугастоплойчаста й ніздрювата текстура. Смугастість обумовлена чергуванням рудних прожилків різного складу із кварцовим, кварц — баритовим, кварцкарбонатним та кварцкаолінітовим матеріалом. Ніздрюватість викликана наявністю порожнин вилуговування, місцями виповнених друзовими агрегатами аметистовидного кварцові й рідше каолінітом, карбонатами й деколи рудними мінералами. Основним рудним мінералом є сфалерит, галеніт, пірит, рідше зустрічаються золото, халькопірит, арсенопірит, марказит, піротин, бляклі рудій, аргентит, халькозин, вісмутин. Золото в цих рудах тонкодисперсне й порошковидне рідко дуже дрібне. Форма золотин переважно овальна, краплій підковоподібна, неправильна. Проба низька 500 -600.

Золотокварц -адуляровий тип утворює штоковидні тіла серед адуляризованих туфів. Але вони зустрічаються лінзи, прожилки й гнізда, стінки які покриті витягнутими кристалами кварцові, в зальбандах є сипучки тонкодисперсного адуляру. З цими утвореннями пов¢язані виділення самородного золота, котрі знаходяться в асоціації із халькопіритом, галенітом, сфалеритом й піритом. Золото має різну форму й розміри (до 1 мм). Форма виділень його комкувата, пластинчаста, інколи луската та павутиноподібна. Проба, визначена за допомогою пробірних голок, низька (515- 700) й близька до золота із поліметалічних руд.

Золотокварцгематитовий тип утворює самостійні парагенезиси й накладені виділення на колчедано-поліметалічні рудій. Він пов¢язаний із кварцгематитовими й кварц -карбонатгематитовими переважно січущими жилами й прожилками. У їхнього складі, крім золота, кварцові, гематиту й доломіту, рідко зустрічаються пірити, галеніт, сфалерит й халькопірит. Золото асоціює переважно із кварцом та гематитом. Форма його виділень різна (трикутна, овальна, витягнута, зірчаста) розміри в основному порошковидні, дуже рідко дрібні. Золото даного мінерального типу відрізняється від попереднього дещо вищою пробою (798- 820), Яка знаходиться на межі низької й середньої.

Золотокварцбариткаолініт (дикіт) — гідрослюдистиц тип має площадний розвиток й утворює власне золоті зрудиніння Мужійовського родовища. Воно пов¢язане із зонами інтенсивного метасоматичного зміщення й вилуговуванням в ліпаритових туфах верхнього обрію, тобто займає саме верхнє положення в рудоносній товщі. Рудні тіла представлені штокверками й жилами. Найважливіше значення мають штокверкові стовповидні тіла 36 рудної зони. Тут золото знаходять в тісному парагенезисі із кварцом й баритом, котрі часто утворюють друзові агрегати в пустотах й тріщинах, а також із каолінітом, дикітом, гідрослюдами, алунітом, гідроксидами заліза й марганцю, реліктовими сульфідами.

Самородне золото цого типу характеризується великою різноманітністю морфології. Тут зустрічаються хороші кристали й їхні різні зростки, дендрити, нерідкими є виділення неправильної форми. Розміри золотин дрібні, середньої крупності, крупні й деколи дуже крупні. Останні властиві лише дендритам, серед які виявлені усі властиві їм форми. Проба золота цого типу досить змінна. За даними мікрозондового аналізу, вона коливається від 609 до 836, за визначенням за допомогою пробірних голок -від 585 до 980. Середні значення відповідають середній величині проби, а висока проба характерна лише для кайм й прожилків, що виникають внаслідок вторинних змін мінералу. Для даного золота характерна наявність ряду елементів -домішок (Cu, Fe, Te). Всі вище названі особливості золота є типовими для золоторудних родовищ близькоповерхневою формації.

Вишківський район характеризується ендогенним зрудненням не лише золотополіметалічної, але й і ртутної формації. Остання тут різко переважає й визначає металогенічну специфіку. У геологічній будові цого району виділяються два структурні поверхи (донеогеновий фундамент й неогеновий чохол), розріз які близький до Берегівського району. Відмінною особливістю геології Вишківського району є широкий розвиток порід інтрузивного комплексу, представленого головним чином гіпабісальними інтрузіями кварцових діоритпорфірів й гранодіоритпорфірів із підпорядкованою кількістю діорит порфіритів, лейкократових гранодіоритпорфірів, гіалодицитів, габропорфіритів, габродіабазів. Рудоконтролюючими структурами зруденіння є інтрузивнокупольні структури, кільцеві, конічні, радіальні розриви, зони екзой ендоконтактів інтрузивних тіл, експлозійні брекчії. Рудні тіла являють собою зруденілі зони, жили, прожилки, гнізда, вкрапленості, імпрегнації.

У Вишківському районі золотополіметалічне зруднення представлене золото-пірит-галенітовим, золотокварц-адуляровим й золотобарит-галенітсфалеритовим мінеральними типами. Воно утворює тут декілька невеликих рудопроявів (Лазня, Згадочне та інші.).

Четвертинні розсипи золота.

Цей тип розсипів зустрічається у всіх золотоносних районах й приурочений переважно до русел сучасних рік й їхні протоків. Найважливіше значення мають три райони, розташовані в південносхідній частині Українських Карпат (Яблунівський, Верховинський, Чивчинський).

Яблунівський район знаходиться в прикарпатській геоморфологічній області й охоплює нижні течії перших притоків р. Прут, котрі викривають моласові відклади міоцену, до того числі й конгломерати слобідської світи. Тут найбільш досконало вивчено розсип р. Лючки, долина якої протяжністю 36 км має асиметричну будову. Тераси її у внутрішній зоні Прикарпатського прогину цокольні. Вниз по течії висота цоколя зменшується, й у зовнішній зоні він скривається под алювій более низьких терас. Золото проникає в тріщини плотика на невелику глибину (не понад 0,4 м), має максимальну крупність аж до самородків вагою 986 мг. перстративний й конотративний алювій звичайно містить золото в менших кількостях й менших розмірів. Пойменна фація золота не містить, й лише в поодиноких випадках, коли з¢являються гравійні зерна, відмічаються окремі дрібні ознаки.

Верховинський район розміщений в межах ВодороздільноВерховинської геоморфологічної області й охоплює нижні течії рік Чорний й Білий Черемош та їхнього притоків, котрі викривають породи крейдянопалеогенового флішу Складчастих Карпат. На відрізку нижньої й середньої течії р. Чорний Черемош золото концентрується на плотику, який складений із плитчастих міцних порід із майже вертикальними падіннями й простяганням упоперек долини. У результаті цого утворюється «ребровик» із глибиною западини до 0,4 м який є хорошим природнім трафаретом, що затримує золото. Для цого регіону характерне переважання великого золота (золотини розміром понад 1 мм складають 62,6- 67,1%).

Чивчинський район охоплює окраїни Мармароської геоморфлогічної області, й його розсипна золотоносність пов¢язується із долинами верхів¢їв рік Білий й Чорний Черемош та їхнього притоків, котрі викривають породи Мармароського масиву й флішових відкладів Рахівської зони. Самородне золото тут було б виявлено при шліховому апробуванні руслового алювію Білого Черемошу й його притоків — Перкалаба й Сарати. Золотоносними були понад половини шліфів. Найбільша кількість золота пов¢язана із місцями скупчення крупних голив й валунів, складених кварцом й кварцовими конгломератами. Кількість золотин коливається до 50−60 зерен на шліх.

Золото даного району різне за величиною, але й переважають частинки розміром 0,25−1,0 мм; виявлені також более крупні золотини масою до 50 мг.

Таким чином в Українських Карпатах виявлено корінне й розсипне золото. Усі це підтверджує широкий розвиток золотого зруденіння в Українських Карпатах, а наявний фактичний матеріал свідчить про його значні перспективи.

Список литературы

Золото в надрах України, Львів., Світ 1992.

Проблемы золотоносности надр України, Київ., 1997.