Творчістю Тютчева й Фета укр

НВК: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 2-ліцей Школа чистого мистецтва в російській поезії. Філософічність й поетична своєрідність поезії її представників.

(за творчістю Тютчева й Фета) наукове дослідження з зарубіжної літератури учня 10-А класу Форменка Максима м. Глухів.

2002 р.

План.

І. Вступ.

— поетичне угруповання «Парнас»;

— послідовники ідей «Парнасу» у Росії.

ІІ. Основна частина.

1. Афанасій Афанасійович Фет.

— умови формування світогляду поета;

— поетичний шлях;

— Фет — співець російської природи;

— любовна лірика поета;

2. Федір Іванович Тютчев.

— роль сім'ї у становленні поета;

— визнання;

— особливості світосприйняття Тютчева та його відображення у поезії;

— любов у житті поета;

ІІІ. Висновок Література Вступ Поетичне угруповання «Парнас».

Назва «Парнас» пішла від назви міські у Греції, на якій за уявленнями давніх греків жили чудові музи мистецтва й бог поезії Аполлон. Зараз це слово є символ мистецтва, символ поезії. У Франції у XIX ст. парнасцями почали називати поетів, що за мітку собі ставили створення «чистого мистецтва», яку б оспівувало не щось із будьонного життя, а лише справжню красу: природу, кохання… Ці поети майже не звертали уваги тих що саме із цого смердоті оспівують, їм головним було б ті, як смердоті це роблять. Найвідомішими представниками цого поетичного угруповання були: Теофіл Гофьє, Поль Готьє, де Ліль, де Ларме, де Ередіа.

Послідовники ідей «Парнасу» у Росії.

Не обминула ця течія в мистецтві ХІХ століття й Росію. Загальновизнаним вважається наявність в російській поезії цого години двох напрямків. Один — це поети, що зверталися у своїй творчости до важливих суспільно — політичних проблем, розповідали про сучасну людину із її турботами, тривогами, розчаруванням, горем. Їх твори швидко відгукувались на актуальні явища дійсності, брали активну доля в літературній боротьбі. Найяскравіший представник цієї школи — М. О. Некрасов. Широко відомий погляд Некрасова в ролі поета в суспільному житті: «Поетом можеш не бути, але громадянином бути зобов’язаний…» Водночас існував у поезії й другий напрямок, орієнтований на теорію «мистецтва зазаради мистецтва». Поети чистого мистецтва зверталися до світу філософських та психологічних проблем, відображали особисті, інтимні переживання, красу та витонченість оточуючої природи. Звичайно, між представниками цих напрямків існувала непримиренна боротьба. Інший напрям в мистецтві обрали для своєї творчости О. Майков, Л. Мей, О.Толстой. Алі найяскравішими представниками «чистого мистецтва» в російській літературі вважаються Афанасій Фет й Федір Тютчев.

Основна частина Афанасій Афанасійович Фет.

(1820−1892).

Умови формування світогляду поета Афанасій Афанасійович Фет народився в садибі Новоселки Мценського повіту в листопаді 1820 року.

Історія його народження не зовсім звичайна. Батько його, Афанасій Неофитович Шеншин, ротмістр у відставці, належав до старого дворянського роду й був багатим поміщиком. Знаходячись на лікуванні в Німеччині, він оженився на Шарлотті Фет, якої вивіз у Росію від живого чоловіка й доньки. За дві місяці по приїзді в Шарлотти народився хлопчик, назв Панасом на прізвище Шеншин. Чотирнадцять років тому, духовна влада Орла виявила, що дитина народилася до вінчання батьків й Афанасій був позбавлений права носити прізвище батька та дворянського титулу. Ця подія сильно вразила душу дитини, й Фет майже усе своє життя переживав двозначність свого положення.

Особлива ситуація із народженням вплинула частку Афанасія Фета — він повинний був вислужити собі дворянські права, які його позбавила церква. Насамперед, він закінчив університет, де навчався спочатку на юридичному, потім на філологічному факультеті.

Поетичний шлях У цей годину, у 1840 році він й видав окремою книгою свої Перші добутки, збірку «Ліричний пантеон»:

«Пуская друком свої мечты, Я віддаюся надії сладкой, Что може бути них украдкой Блеснет усмішка красоты, Иль раб болісних страстей, Читая скромні создания, Разделит таємні страданья С душею схвильованої моей».

Але, нажаль, збірка не мала ніякого успіху.

Одержавши освіту, Афанасій Афанасійович вирішив статі військовим, бо офіцерський чин давав можливість одержати дворянський титул. Алі в 1858 році А. Фет змушений був вийти у відставку. Дворянських прав він то й не здобув — в тієї годину дворянство давало лише чин полковника, а він був штаб — ротмістром. Звичайно, військова служба не пройшла для Фета задарма: це були рокта світанку його поетичної діяльності. У 1850 році в Москві вийшли «Вірші «А. Фета, зустрінуті читачами із захопленням. У Петербурзі він познайомився із Некрасовим, Панаєвим, Дружиніним, Гончаровим, Язиковим. Пізніше він подружився із Лівому Миколайовичем Толстим. Ця дружба був довга й потрібна для обох.

В рокта військової служби Афанасій Фет переживши трагічну любов, що вплинула протягом усього його творчість. Це був любов до Марії Лазич, шанувальниці його поезії, дівчині дуже талановитої і освіченої. Вона теж покохала його, але й смердоті обоє були бідні, й А. Фет із цієї заподій не зважився із «єднати земельну частку із коханою дівчиною. Незабаром Марія Лазич загинула, вона згоріла. До самої смерти співає пам «ятав про свою нещасливу любов, у багатьох його віршах чується її нев «янучий подих.

У 1856 році вийшла нова книга поета.

Вийшовши у відставку, А. Фет купивши землю в Мценському повіті й вирішив присвятити собі сільському господарству. Незабаром Фет женився на М.П. Боткіній. У селі Степанівці Фет проживши сімнадцять років, лише зрідка навідуючись до Москви. Тут застав його указ царя про ті, що його, нарешті, затверджене прізвище Шеншин, з усіма зв «язаними із нею правами.

У 1877 році Афанасій Афанасійович купивши в Курській губернії село Воробйовку, де й провів залишок свого життя, лише взимку переїжджаючи до Москви. Ці рокта на відміну від років, прожитих у Степанівці, характерні його поверненням до літератури. Усі свої вірші співає підписував прізвищем Фет: под цим ім «ям він придбав поетичну славу, й воно та було б йому дорого. У цей період А. Фет видав збори своїх творів за назвою «Вечірні вогні «- усього було б чотири випуски.

У 1892 році співає помер, не доживши двох днів до 72 років. Похований він у селі Клейменово — пологовому маєтку Шеншиних, у 25 верст від Орла.

Вірші А. Фета — це чиста поєзія, у тому контексті, що там немає ані крапельки прози. Фет обмежував свою поезію трьома темами: кохання, природа, мистецтво. Звичайно він не оспівував спекотних почуттів, розпачу, захоплення, високих думок. Ні, він писавши про найпростіше — про картини природи, про дощ, про сніг, про море, про міські, про ліс, про зірки, про найпростіші рухи душі, навіть про хвилини враження. Його поєзія радісні й світла, їй притаманне почуття світла й спокою. Навіть про свою загублену любов він пише світло й спокійно, хоча його почуття глибокі й свіжі, як у Перші хвилини. До кінця життя Фету не зрадила радість, який перейняті майже усі його вірші.

Краса, природність, щирість його поезії доходять до повної досконалості, вірш його надзвичайно виразний, образний, музичний. «Це непросто співає, а скоріше співає - музикант… «- мовивши про нього Чайковський. На вірші Фета був написана безліч романсів, що швидко завоювали широку популярність.

Фет — співець російської природи Фета можна назвати співаком російської природи. Наближення весни і осіннє ув «ядання, запашна літня ніч й морозний день, що розкинувся без кінця й без краю, житнє полі й густий тінистий ліс — разом узяте це пише він у своїх віршах. Природа у Фета завжди спокійна, затихла, немов застигла. І у тій годину вон напрочуд багата звуками й фарбами, живе своїм життям, схованим від неуважного ока:

«Я дійшов тобі з приветом, Рассказать, що сонце встало, Что воно гарячим светом По листам затрепетало;

Рассказать, що ліс проснулся, Весь прокинувся, гілкою каждой, Каждой птахом встрепенулся И весняної сповнений жаждой…".

Дуже чудово передає Фет й «благоухающую свіжість почуттів», навіяних природою, її красою, принадністю. Його вірші перейняті світлим, радісним настроєм, щастям любові. Співає надзвичайно тонко розкриває різноманітні відтінки людських переживань. Він вміє уловити й наділити в яскраві, живі образи навіть скороминущі щиросердечні рухи, що важко позначити й передати словами:

«Шепот, боязке дыханье, Трели соловья, Серебро і колыханье Сонного ручья, Свет нічний, нічні тени, Тени без конца, Ряд чарівних изменений Милого лица, В димних тучках пурпур розы, Отблеск янтаря, И цілування, і слезы, И зоря, заря!..».

Звичайно А. Фет у своїх віршах зупиняється на одній фігурі, на одному повороті почуттів, й у тому ж годину його поезію ніяк не можна назвати одноманітної, навпаки, — вон уражає розмаїттям й безліччю тим. Особлива принадність його віршів крім змісту — саме в характері настроїв поезії. Муза Фета легка, повітряна, у ній начебто немає нічого земного, хоча говорити вон нам саме про земні речі. У його поезії майже немає дії, кожен його вірш — це цілий ряд вражень, думок, радощів й сумувань. Узяти хоча б такі із них, як «Промінь твій, летючий далеко…», «Недвижні очі, божевільні очі…», «Сонце промінь проміж лип…», «Тобі в мовчанні я простираю руку…» та ін.

Поет оспівував красу там, де бачив її, а знаходив він її повсюди. Він був художником із винятково розвинутим почуттям краси. Напевно тому в його віршах такі чудові картини природи, що він бравши її такою, котра вон є, не припускаючи ніяких прикрас дійсності.

Любовна лірика поета Таким ж прекрасним для О. Фета було б й почуття кохання, якому присвячено чимало творів поета. Кохання для нього — це захист, тиха гавань «від вічного плескоту й гомону життя». Любовна лірика Фета відрізняється багатством відтінків, ніжністю, теплом, що йде із середини душі. «Мед запашний любовної радості й чарівних снів» Фет змалював в своїх творах словами надзвичайної свіжості й прозорості. Пронизана то світлим сумом, то легкою радістю, його любовна лірика дотепер зігріває серця читачів, «золотом вічним горить у співі».

В всіх творах А. Фет бездоганно вірна в описах чи то почуттів, чи то природи їхні дрібним ризикам, відтінкам, настроям. Саме завдяки цьому співає й створив дивні твори, що уже скільки років вражають нас філігранною психологічною точністю. До їхнього числа належати такі поетичні шедеври, як «Шипіт, боязке подих…», «Я дійшов тобі з привітом…», «Якось на зорі ти її буди…», «Зоря прощається з землей…».

Поезія Фета — поєзія натяків, здогадок, умовчань; його вірші у більшості своїй не мають сюжету, — це ліричні мініатюри, призначення які не скільки передати читачеві думи й почуття, стільки «летючий» настрій поета. Він був далекий від душевних бур й тривог. Співає писав:

«Язык душевної непогоды Был незрозумілий для меня».

А.Фет був глибоко переконаний, що краса — це реальний найважливіший елемент побудови світу, який надає йому гармонійну виваженість й цільність. Тому, він шукав та знаходив красу в усьому: в опалому листі, в троянді, що чудово посміхнулася «щодня быстролетный вересня», в фарбах «неба рідного». Співає відрізняв «розум розуму» та «розум серця». Він вважав, що лише «розумом серця» можливо проникнути крізь зовнішню оболонку у прекрасну суть буття. У сердечно — розумну лірику Фета немає доступу нічому жахливому, потворному, дисгармонійному.

Федір Іванович Тютчев.

(1803−1873).

Роль сім'ї у становленні поета Федір Іванович Тютчев народився в культурній дворянській сім'ї. Хлопчик рано виявив надзвичайне обдарування та схильність до навчання. Тому батьки запросили вчителем до нього поета — перекладача Раїча, який був дуже обізнаний у класичній древній та італійській літературі. Вже дванадцятирічний Федір перекладав твори Горація, захоплювався Пушкіним, читавши Жуковського, німецьких романтиків, французьких просвітителів, поетів та філософів древньої Греції та Риму. Тому в 1822 році Тютчев закінчив словесний факультет Московського університету та був прикомандирований до державної колегії іноземних справ, а трохи пізніше — відбув чиновником у російську дипломатичну місію до Мюнхена, де провів 22 роки.

Визнання Саме звідти почали надходити та публікуватися у тогочасних часописах, зокрема у «Современннике» цикли віршів Ф.Тютчева. Особливу зацікавленість до його віршів виявили в Росії в 1850 році, коли Некрасов в цьому ж журналі надрукував статтю «Російські другорядні поети», а Тургенєв — «Декілька рядків про вірші Тютчева».

Чим так приваблювали й приваблюють сьогодні вірші Тютчева?

Особливості світосприйняття Тютчева та його відображення в поезії.

Лірика Федора Тютчева увібрала у собі його особливе бачення довкілля. світ — це загадка, відгадку якої треба шукати все життя. Загадкове усе: природа, людина, сам співає:

«Как серцю висловити себя?

Другому як зрозуміти тебя?

Поймет він ніж ти живешь?

Мысль виречена є ложь".

Але співає вміє знаходити в житті прекрасне навіть у важкі часи хвилювань та тривог: «Блаженний, хто відвідав цей світ у його хвилини фатальні». Хоча усе ж таки найкращі рядки його віршів присвячені саме природі - джерелу його поетичного натхнення та життєдайних сил. Природа для Тютчева непросто середа існування, а щось набагато понад, без чого неможливо жити. Природа нагадує про собі стукотом крапель дощу по шибках в нічній тиші чи пташиним співом серед обіднього спеці. Тільки співає, що на самом деле вірить у ті, що природа — це щось таємниче, надзвичайне, неосяжне міг стверджувати:

«Не те, що мисліть ви, природа:

Не зліпок, не бездушний лик;

В неї є душа, у ній є свобода, В неї є любов, у ній є язык…".

Головними персонажами його творів виступають: Маті - Природа, пори року, Небо, Сонце, пори доби. Події його ліричних творів неосяжні, космічні, охоплюють значні проміжки години та простору. Алі при цьому його образи є зримими, конкретними, зрозумілими кожному. Здається. Коли їхні бачиш та відчуваєш: «Вже сонця розпечений кулю з глави своєї земля скатила», «Вже зірки світлі зійшли і що тяжіє з нас небесне склепіння підняли своїми вологими главами». Всі його персонажі піднесені та величаві, йому дуже добро вдається передати емоційне відчуття зовнішнього світу. Здається, що явища природи не лише бачиш, але й і чуєш:

«Люблю грозу спочатку мая, Когда весняний, перший гром, Как б резвяся і играя, Грохочет в небі голубом».

Любов у житті поета На протязі всього життя Тютчев писавши чудову любовну лірику. Здається, що все життя до самої смерти, співає був закоханий у чудових таємничих жінок, яким присвятив чимало поетичних рядків.

«Люблю очі твої, мій друг, С грою їх полум’яно — чудесной, Когда їх приподнимешь вдруг И, як блискавкою небесной, Окинешь побіжно цілий круг…».

Тільки людина, що глибоко та тонко відчуває могла передати в віршах невимовну тугу, каяття до дружини, що пішла із життя:

«Любима ти, й дуже, як ти, любиш -.

Нет, нікому ще удавалось!

О, Господи!.. І це пережить…

И серце на клаптики не разорвалось…".

Для мене поєзія Тютчева — це музика, Яка хвилює душу, Яка наповнює її величезною любов’ю до природи, батьківщини, людей. Його поєзія зачіпає найпотаємніші струни душі, вчить звертати увагу тих, що раніше ніколи не поринало в око.

Висновок Аналізуючи твори цих поетів, можна із повною впевненістю стверджувати, що російська школа чистого мистецтва не лише не поступалася французькій, а можливо навіть де в чому перевершувала її. На відміну від представників французької школи «чистого мистецтва», котрі в своїх віршах приділяли увагу в першу чергу ритму вірша, повторам, чергуванню літер за тими словами, створенням віршів — символів, російські поети були майстрами «музикальних віршів», котрі легко читалися. Образи створювані в віршах були легкі, пронизані світлом, зверталися до найкращих почуттів людини, вчили прекрасному, вчили знаходити й любити красу в кожному прояві природи, чи почутті любові. Вірші представників російської школи «чистого мистецтва» более зрозумілі читачеві, оскільки їхнього вірші не обтяжені великою кількістю символічних образів. Цікавою особливістю російських поетів не лише оспівували природу, а ставилися до неї, як до чогось визначного, надзвичайного, що може статі сенсом життя. Саме в природі, любові до жінки чи чоловіка людина має знаходити наснагу до життя, роботи, творчости, любові до батьківщини. На мою думку, російські поети школи «чистого мистецтва» оспівували в віршах природу через своє особливе ставлення до неї, а французькі поети, просто вважали, що в віках гідно зберегти лише вірші про вічне, щось піднесене, не буденне. Саме тому, в віршах французів панувала природа. Через це Мені понад імпонує лірика поетів О. Фета та Ф. Тютчева, Яка через усю несхожість зачаровує своєю красою, тонким відчуттям «душі природи» та прагненням відобразити її в всіх своїх проявах.

Література Журнали «Зарубіжна література» 1999 — 2001 рр.

«Зарубіжна література 10-ї клас. Матеріали до уроків». Укладач Р. Б. Шутько., Харків: Торсінг, 2000р.

Ф. І. Тютчев «Вибрані твори», Москва: «Художня література», 1985р.

А.А. Фет «Вибрані твори», Дніпропетровськ: «Промінь» 1984р.

Інтернет сайти:

internet.

internet.