Становление економічної теорії

Становление економічної теорії

И. У. Розмаинский.

1. Становлення економічної теорії в працях давньогрецьких і середньовічних мислителів

1.1. Економічні погляди давньогрецьких мислителів

Основные представники: Ксенофонт (430−355 рр. е.), Аристотель (384−322 рр. до н.е.).

Зачатки економічної теорії, як і саме слово «економіка», виникли у Стародавній Греції, на роботах деяких видатних давньогрецьких мислителів. Тому початок становлення економічної науки слід зарахувати саме на той час і до цієї стране.

Принято вважати, що слово «економіка» вигадали Ксенофонтом, який написав книжку по моральної філософії «Домострой». Це книга у тому, як має вести домашнє господарство (що тісно пов’язані багатозначно самого слова «економіка»: «ойкос» — будинок, домашнє господарство, «номос» — закон). Вона має, зокрема, такі найважливіші економічні поняття і идеи.

а) Ідея поділу праці та його зв’язки й з розмірами ринку (даний аспект зайняв важливе місце у теорії А. Смита).

б) Виділення двох властивостей («сторін») товару. З одного боку, кожен товар характеризується певними корисними властивостями, якими може скористатися його володар (тут ми можемо спостерігати зародок ідеї корисності). З іншого боку, кожен товар здатний до обміну (а тут ми можемо спостерігати зародок ідеї мінової цінності чи ціни). Ідея про двоїстості сторін товару пізніше стала однією з центральних елементів вчення класичної політичної экономии.

в) Аналіз ролі грошей. Гроші, відповідно до поглядам Ксенофонта, відіграють істотне значення в господарстві, оскільки полегшують обмін.

Для Ксенофонта, як й у давньогрецьких мислителів загалом, характерно негативне ставлення до лихварства. Цей вид діяльності, на його думку, за межі те, що дозволяє етика (нагадаємо, що у I період історії економічної думки економічна теорія розумілася як частину моральної філософії). З його погляду, найпочесніше і етично доброчесне заняття — земледелие.

В найбільшою мірою із усіх давньогрецьких мислителів проблематикою економічної теорії займався Аристотель. До його роботам, у яких розбираються економічні проблеми, слід віднести такі, як «Никомахова етика» і «Политика».

Аристотель виділяє два виду господарську діяльність. Перший вид — власне «економіка» — натуральне господарство, у тому числі землеробство, ремесло і дрібну торгівлю. Економіка пов’язані з задоволенням природних потреб покупців, безліч є виправданою з погляду моральної філософії. Другий вид — так звана «хрематистика», куди входять велику торгівлю і лихварство. Вона пов’язані з наживою, безмежним накопиченням багатства в грошової форми і є поганий з позицій этики.

При цьому між економікою й участі хрематистикой немає «водонепроникного бар'єра». Наприклад, якщо торгова діяльність спрямовано задоволення необхідних потреб, вона «вписується» на що, і якщо її мета — нажива, що його слід зарахувати до хрематистике. Так само не можна однозначно говорити про етичності вживання грошей. Якщо гроші використовують у обміні, який ввозяться рамках економіки, тоді їх використання виправдано із заниженою моральною погляду, Якщо ж їх застосовують, наприклад, в лихварських операцій, то це порушує норми етики, у тому числі виходить Аристотель. Річ у тім, що за своєю природою не способи приносити будь-які «плоди», інакше кажучи, «гроші породжують гроші». Тому бариш, отримуваний лихварем, є результатом не «господарської сили грошей», а експлуатації кредитором должника.

У Аристотеля також з’являються зачатки ідей щодо справедливої ціні товару (які набули подальшого розвитку на роботах середньовічних схоластів). На його думку справедлива, тобто. відповідна вимогам етики, ціна товару повинна відбивати витрати у виробництві.

1.2. Економічні погляди середньовічних мислителів

Основные представники: Хома Аквінський (1226−1274), Вільям Оккам (1285 — 1349).

Экономические ідеї античних греків набули подальшого розвитку у творах середньовічних схоластів. Найбільш знаним твором схоластів, присвяченим економічної проблематики, є «Сума богослов’я» ["Summa Theologiae"] Фоми Аквінського, канонізованого Католицької Церквою. Хоча це й Аристотель, Хома Аквінський здійснює аналіз різних аспектів економічного життя з нормативної погляду. Заодно він намагається дотримуватися моральної філософії католицизму. Інакше кажучи, зачатки економічної теорії у Фоми Аквинсого є синтез ідей Аристотеля з християнською етикою (у її католицькому варианте).

Как і Аристотель, Фома негативно належить до справляння позичкового відсотка. Найважливіший аргумент проти існування відсотка грунтується у тому, що кредитор має можливість збагачуватися легко зі свого боку, в такий спосіб опиняючись «паразитом», якому дістаються плоди чужої праці. З іншого боку, позичка речі означає її передачу у власність боржникові, тому, Якщо ця річ і дає якийсь «плід», він є власністю боржника, а чи не кредитора. Що ж до тези, за яким позичковий відсоток відбиває час, яким видана позичка, то тут Хома Аквінський свідчить про наступний аспект: час не належить нікому, воно дано Богом рівномірно всім. Тому кредитор, бере плату під час як відсотка обманює ближнього (тобто. боржника, котра має часи такі ж право, як і кредитор), і навіть Бога, за вільний дар якого він потребує ціну. Нарешті, існування позичкового відсотка породжує заздрість сусідам чвари, суперечить принципам християнського милосердя, за якими ближньому слід допомагати з почуття любові щодо нього, а выгоды[1] [1].

Как і Аристотель, Хома Аквінський засуджує отримання торгової прибутку, проте, з його погляду, вона виправдана у випадках, когда:

а) є способом існування того, хто її отримує, или б) використовується на благодійні цели.

Таким чином, якщо торгівля стоїть тільки для гендлю важко, вона приемлема.

Следует зазначити, що Фома значно розвинув аристотелівську ідею справедливою ціни. З погляду Фоми, необхідно виділити два типу справедливости а) Справедливість «відповідно до речі». Тут ідеться у тому, що ціна товару повинна покривати середні витрати його производства.

б) Справедливість «відносини частини до цілого». А тут ідеться у тому, що ціна мають забезпечувати прийнятне існування кожного шару. Інакше кажучи, ціна товару має визначатися тим, представник якого шару його продає. Чим до більш привілейованому прошарку суспільства належить продавець товару, то вище мусить бути ціна цього товара.

В цьому сутність досить суперечливою концепції справедливою ціни Фоми Аквинского, мабуть, найбільш відомого з середньовічних схоластов.

При описі їхніх поглядів мушу згадати про так званої «бритві Оккама». Ця ідея, що належить англійської схоласту Вільяму Оккаму, формулюється так: «зайве множити сутності без потреби». Інакше кажучи, в рамках наукового аналізу слід йти до найбільш використовувати наукових термінів та застосуванню найпростіших теорій. Непотрібні теоретичні і семантичні складності треба «збривати». Ідея «бритви Оккама» одна із центральних елементів методології сучасної економічної теорії.

2. Становлення економічної теорії в працях меркантилістів

Основные представники: Вільям Стаффорд (1554 — 1612), Томас Ман (1571 — 1641), Антуан де Монкретьен (1575 — 1621), Антоніо Серра (дати і смерть невідомі).

2.1. Загальна характеристика

Дальнейшее становлення економічної теорії - після давньогрецьких мислителів і середньовічних схоластів — тривало меркантилистами. Про них не можна сказати, що вони утворювали якусь єдину школу, всі представники якої дотримувалися загальних поглядів на економіку. Проте відоме подібність між їх поглядами дає можливість окреслити в особливе напрям економічної думки. Здебільшого економісти були діловими людьми та державними діячами, излагавшими свої думки над теоретичних трактатах, а різноманітних памфлетах на злість дня.

Меркантилизм виник у боротьбі національних держав, що прагнули отриманню самостійності. Боротьба ця включала у собі два моменту. Перше, необхідно було домогтися внутрішнього єдності, а цього зломити все які були у країні перепони до об'єднання як внутрішніх мит, цехових і міських обмежень, феодальної роздробленості. Друге — потрібно було подолати влада католицької Церкви, що пов’язувала у роки Середньовіччя європейські країни у загальний Християнський світ, однією з проявів якого було Священна римська імперія німецької нації. Отже, держава має було досягти внутрішнього єдності й те водночас вирватися з єдності зовнішнього. І меркантилісти взялися забезпечити досягнення обох з завдань, причому їх кінцевою метою було могутність національного государства.

Таким чином, Якщо ж давньогрецькі філософи та середньовічні схоласти прагнули показати, як «має» діяти — «поводитися» — окремим домогосподарствам чи, наприклад, торговцям, то меркантилісти намагалися дати нормативне опис діяльності держави. Якщо ж давні й середньовічні автори писали у тому, чи можна займатися лихварством, як і справедливо призначати ціну продукції окремим людям, то меркантилісти писали про нормативних принципах поведінки держави — чи можна псувати монету, як проводити економічну політику, тощо. Тому праці меркантилістів потрібно відносити до I періоду історії економічної науки, як і твори давньогрецьких і середньовічних авторов.

Меркантилизм можна видати за поєднання двох підходів. По-перше, це висування на першому плані інтересів національної держави. Могутність держави є головна мета, досягненню якому мають бути присвячені всі сили суспільства. Добробут підданих буде лише тоді знаходить якесь значення, як його служить посиленню державної мощі. Друга складова меркантилізму — це протекціонізм, т. е. захист інтересів національних виробників. Ті інтереси характеризуються передусім прагненням дорожче продати вироблена благо і швидше позбутися його запасів (свого роду «страх товарів»). Отже, меркантилісти наголошували на аналізі сфери звернення, звідси ясний та сенс назви цього напряму у економічній думки, що сталося від італійського слова «mercante», що означає «торговец».

Важной складової меркантилистских поглядів припускалося про незмінність запасу світових ресурсів. Звідси слід було, що кожен акт обміну носить нееквівалентний характер. Будь-яка угода перетворюється на «гру з травня нульової сумою» — виграш одного учасника обертається програшем іншого. Тому зростання однієї держави може відбуватися лише з допомогою інших стран.

Главным показником могутності країни меркантилісти вважали запас дорогоцінних металів у її розпорядженні. Держава повинна було з усіх сил приваблювати і утримувати в собі скарби. Це випливали із того значення грошей для економіки, яке приписували їм меркантилісти. По-перше, гроші асоціювалися вони з капіталом, т. е. однією з факторів виробництва, збільшення кількості якого веде до зростання випуску. По-друге, гроші виконують важливу функцію кошти звернення, істотно що полегшує обмін. Тому розширення грошових запасів країни приводить до підвищення її економічної активності, отже, і посилення її мощі. Цю ідею (вплив грошей на реальний прибуток і і зайнятість) посилався кілька століть тому Дж. М. Кейнс, який оцінював меркантилістську теорію більш високо, ніж концепції класиків і неоклассиков[2] [2]. Останні, на відміну як від меркантилістів, і від Дж. М. Кейнса, негативно ставилися до макроекономічному втручання держави в функціонування ринкового господарства.

2.2. Методи меркантилістською політики

Методы меркантилізму розрізнялися різні періоди. Тому іноді виділяють так звані ранній і пізній меркантилизм.

Ранний меркантилізм, чи систему грошового балансу, охоплює XVXVI ст. Оскільки багатство — це гроші, головна мета держави полягає у залучення країну повновагої іноземної монети і перешкоджання відпливу зарубіжних країн власної валюти. І тому використовувалися переважно примусові кошти. Так було в Англії іноземний купець після прибуття мав би обміняти свою повноцінну, прийняту на вагу, монету на неповноцінні зіпсовані англійські гроші, ценность[3] [3] яких визначалася курсом, офіційно устанавливавшимся королівським декретом. Щоб завадити відпливу грошей із країни, запроваджено заборона їх вивезення. Відповідно до «Статуту истрачения» [Statute of Employment], всякий іноземець, привозивший товар до Англії, залишаючи її, мав витратити все зароблені гроші для придбання англійських товаров.

Более зважений підхід демонструють пізні меркантилісти, які жили у XVI-XVIII ст. Їх погляди дістали назву мануфактурного меркантилізму, або системи торгового балансу. Мета не змінилася (максимізація кількості дорогоцінних металів в країні), проте змінилися кошти її досягнення — потрібно перешкоджати вивезенню грошей із країни, а залучати в страну.

Одним з розвиненого меркантилізму з’явився Томас Ман. У 1621 року він випустив «Розмірковування про торгівлю з Ост-Индией» [A Discourse of Trade from England into the East Indies"], метою яких неможливо було виправдання діяльності Ост-Індської компанії. Компанію створено як як, яке приносить прибуток своїм власникам (акціонерам), а й у ролі інструмента державної політики. Ман стверджував, що була права, вивозячи гроші з Англії, бо у кінці кінців обертається ввезенням у країну ще великої кількості грошей. Не можна брати лише один стадію торговельного обороту з метою оцінки кінцевих результатів діяльності якогось господарюючого особи. Для пояснення свою політичну позицію Ман використовує «метафору хлібороба»: землероб, розкидаючи зерна (читай «гроші»), розраховує збирання врожаю, який би покриє витрати зерна, а й окупить їх сторицею. Інакше кажучи, щоб приплив дорогоцінних металів у країну, потрібно спочатку витратити якесь їх кількість. У 1664 року вийшов друга його книжка «Багатство Англії під зовнішній торгівлі» [England's Treasure by Foreign Trade"]. Головна в цій праці полягає у тому, споживання іноземних благ має менше, ніж експорт вітчизняних благ.

Ман був однією з тих, хто розробив концепцію торгового балансу. Торговий баланс — підсумкова зведення всіх операцій країни у зовнішній торгівлі за певного періоду (наприклад, протягом року). У ньому указуються всі платежі, вироблені даної країною за товари та, придбані в інших країн, і всі надходження «дзвінкої монети» у цю країну за поставлені нею товари та послуги. Нижче наводиться найпростіша схема торгового балансу (табл.1).

Таблица 1.2.1.