Предмет, структура, методологія і функції економічної теорії

Предмет, структура, методологія і функції економічної теории

Экономическая наука — це наука громадська поряд з іншими громадськими науками вона досліджує зв’язку й відносини для людей і навички поведінки особи у суспільстві. Вона розглядає не суспільство загалом, а лише сферу його економічного життя, тобто господарські зв’язку, відносини, економічне поведінка людей. Економічна теорія займається таких питань, як організація та регулювання економіки, ціноутворення і грошові доходи, безробіття, інфляція убогість й нерівність, військових витрат і забруднення довкілля. Людські потреби у благах практично безмежні, а ресурси їхнього створення обмежені, у центрі уваги економістів пошуку шляхів ефективного використання, обмежених ресурсів у виробництві, матеріальних благ для максимального задоволення потреб людей.

Структура економічної теорії.

1. Галузева — організація народного господарства зумовлює існування таких економічних наук як економіка промисловості, економіка с/г, економіка природокористування.

К функціональним економічним наук ставляться (менеджмент, маркетинг, бух/учёт, фінанси і кредиту, економічна статистика).

Историческая — історія народного господарства, історія економічної мысли.

Методология.

Исследуя господарські процеси, економічна теорія приймає низку громадських методів пізнання, тобто таких методам, що використовують природні науки. Спостереження і валовий збір фактів (то є сприйняття економічних процесів у тому реальному вигляді й збір фактів які у дійсності). Наприклад, можна визначити, як змінилися товарні ціни, за чи іншого период.

Эксперимент — тобто проведення штучного наукового досвіду, коли изучаемый об'єкт стає у спеціально створені і контрольовані умови. Наприклад перевірити ефективність нової системи оплати праці рамках певній групи працівників.

Анализ і синтез. Аналіз — це вивчення об'єкта частинами. Аналіз показника собівартості за основними елементами витрат й дуже далі.

Синтез. Це вивчення об'єкта загалом. Наприклад визначення показника собівартості продукції: як сукупність всіх витрат. Економічна теорія ділиться на мікроекономіку (фірма, ціна, ринок) і макроекономіку (економіка країни, світу).

Индукция і дедукція — це два протилежних але тісно пов’язаних способу міркування. Індукція тобто. узагальнення рух думки від окремих фактів до спільного висновку. Наприклад, збільшення ціни хліб, молоко тощо. Зростання дорожнеча країни (інфляція).

Дедукция — це міркування у протилежному напрямі від загального стану до приватним висновків. Наприклад по зростання вартість життя можна вивести окремі показники підвищення споживчих цін за кожним видом продовольствия.

5. Графічний — грунтується на використанні різних креслень і малюнків, завдяки їм забезпечується компактність і наочність у викладі теоретичного материала.

Функции економічної теории:

1. Пізнавальна тобто вивчення і пояснення економіки нашого суспільства та пред’явлення отриманих знань у теоретичному виде.

2. Методологічна тобто економічна теорія служить теоретичної й методологічною базою для всієї системи економічних наук.

3. Освітня тобто маючи економічні знання люди почуваються впевненіше і може правильно приймати точні й господарські рішення на різних життєвих ситуаціях .

4. Практична є розробка конкретних принципів, і способів раціонального хозяйства.

Производительные сили громади, як материально-вещественная сторона производства.

Производительные сили — це сили, які зуміла пристосувати для свого виробництва та споживання. Оскільки виробництво і споживання немислимі без людини, то силу природи використовувані для та споживання є продуктивні сили людини. Вона має внутреннею структуру. Усередині них виділяють передусім засоби і робочої сили. Продуктивні сили.

Средства виробництва — це матеріальні ресурси які включають дві групи речей. (1). Те ніж виробляють (то є праці - це речі з допомогою яких створюють необхідні блага — машини, устаткування, комп’ютери). Те із чого виробляють, предмети праці - речі на які люди впливають у процесі праці та що є матеріальну основу майбутнього продукту.

Рабочая сила — це здатність людини до праці, сукупність розумових і фізичних сил що застосовуються у виробництві. Виготовлені людьми кошти часто називають капіталом. Він своє чергу поділяється на реальним і денежный.

Моделирование — передбачає вивчення соціально-економічних явищ з їхньої теоретичного образу (моделі). Особливо ефективно математичне моделювання за комп’ютерами, що дозволяє наприклад, прорахувати найраціональніший варіант господарських зв’язків підприємства.

Метод наукових абстракцій чи абстрагування, використовується розробки тих чи інших відвернених понять, абстракцій чи категорій (тобто гроші, ціна, дешевий, дорогий). Щоб отримати якусь наукову абстракцію, вчені абстрагуються від другорядних властивостей досліджуваного об'єкта, а потрібні їм властивості виділяють. Скажімо для визначення такій міжнародній економічній категорії, як товар, необхідно абстрагуватися від розмірів, ваги, кольору та інших неіснуючих характеристик предмета, які пропонуються в українських магазинах.

Основные етапи розвитку економічної теории.

Экономическая думку зародилася у глибокій давнини і пройшла важкий шлях свого розвитку. На початку економічні знання формувалися як окремі елементи загальної науки. Самостійне розвиток економічної теорії почалася епоху зародження капіталізму у середині другого тисячоліття нашої ери.

Меркантилизм — це теорія в області економіки він стався від італійського слова торговець. Засновниками цього було купці їм потрібна була теорії про розвиток торгівлі. Найбільше розвиток меркантилізм сягнув у Англії головні його теоретики — це Томас Манн 1571 — 1641. Антуан де Монкретьен 1575 — 1621. Він і запровадив в господарський оборот термін політ економія. Основні ідеї теории.

— Головним багатством суспільства є деньги.

— Джерелом багатства служить сфера звернення.

— Держава повинна допомагати збагаченню суспільства своєї цілеспрямованої економічної политикой.

Главной завданням політики меркантилізму було забезпечення накопичення грошей у країні. Спочатку це проводилося адміністративними методами. Був введений заборона вивезення грошей до інших держав обмежився імпорт.

Классическая школа Физиократа. Физиократия означає влада природи. Її засновники французькі економісти 18 століття Франсуа Кене 1694 — 1774 і Анн Робер Жак Тюрго 1727 — 1781 на відміну від меркантилістів Кене та її послідовники джерелом багатства суспільства, вважали виробництво, а чи не збагачення. Єдиною виробничої галуззю з їхньої думці було сільському господарстві. Вони вважали, що це сфера це нове багатство де створюється чистий продукт. Не хліборобські галузі представляли їм, як безглузда сфера, яка приносить жодних знахідок лише перетворює продукти природи й землеробства. Річ у тім що аграрний сектор Франції був у жахливому стані, а промисловість обслуговували вищі класи. У умовах Фізіократи виступали за пріоритет сільського господарства за економіці. Найважливішою заслугою Кене був її перший історії макроекономічного дослідження працю (він видав економічну таблицю), де наочно показала оборот сільськогосподарської продукції Франції.

Рыночная школа класиків. Засновники шотландський економіст і філософ Адам Смитт 1723 — 1790. Англійський економіст Девід Рекардо 1772 — 1823. На відміну від Фізіократів вони вважали, що всяке виробництво збільшує багатство суспільства. Вони висунули низку інших систем поглядів, де головними у тому числі були проблема мотивів і стимулів господарську діяльність людини. Класики дійшли висновку, що першим умовою є вільна і конкурентна ринкової економіки. ж Адам Сміт по через це розмірковував так. У такому суспільстві існує певний природний порядок, тієї стихійно незалежної від волі людей, діють певні закони. Вони та керують усіма економічними процесами. Кожна молода людина прагнути поліпшити своє матеріальне становище, і є потужний стимул його господарської активності. Люди, зазвичай, не думають про громадську користь, але усі вони тісно взаємопов'язані, обмінюються продуктами своєї праці надають послугу одна одній.

Марксистская економічна теорія.

Основоположник цієї теорії німецький економіст і соціолог До. Маркс (1818 —) та її однодумець Ф. Енгельс (1820 — 1895). Марксисти заявила про своєю теоретичною захисту інтересів робітничого класу, тому економічне вчення називають пролетарської політичної економією. Відповідно до їхніх ідеям суспільство населено непримиренно ворожими двома основними класами буржуазією і пролетаріатом. Ніяких компромісів з-поміж них і ні реформи капіталізму неможливі, йшлося про знищення приватної власності і ліквідації буржуазії, як класу. Прибічники марксизму заявила про своєму курсі на насильницьке захоплення політичної влади встановлення диктатури пролетаріату досліджуючи буржуазне суспільство з позиції робітничого класу Маркс, Енгельс, Ленін (1870 — 1924) дійшли висновку, що головним його пороками є приватна власності на засіб виробництва та зросла експлуатація наёмного праці.

Линия экономикс.

Неоклассическое напрям — засновник Альфред Маршалл. Основна ідея приватна підприємницька ринкова система що може до саморегулированию. Держава повинна лише створювати сприятливі умови його функціонування.

Кейнсианское напрям. Засновник Джон Кейнс. Основна ідея ринок неспроможний забезпечити соціально — економічну стабільність суспільства, тому держава має активно регулювати економіку й соціальної сфери.

Раздел 2. Загальні проблеми економічної теории.

Потребности нашого суспільства та їх види? Ресурси і чинники производства.

1. Потреба — це недолік чи потреба щось необхідним життєдіяльності людей. Людські запити розвиваються разом зі зміною економіки та культури суспільства. Створення корисних речей сприяє задоволенню різноманітних потреб людей. НТП (науково технічний прогрес) на підприємствах оновлює предметний світ образу і уклад життя членів товариства, викликає в них якісно «нові потреби. Усю історію економіки ми можемо розглядати, як історію формування потреб. Сучасна цивілізація знає кілька рівнів потреб.

1. Фізіологічні потреби. Їжа, вода, одяг, житло.

2. Захист від зовнішніх ворогів, злочинців, допомогу в хвороби, захист від злиднів.

3. Спілкування з людьми, мають самі інтереси, у великій дружбі, любові.

4. Повага із боку іншим людям, самоповагу.

5. принцип саморозвитку (вдосконалення можливостей, здібностей человека).

Пирамида потреб у певною мірою відбиває щаблі становлення та розвитку окремої особистості. Одна річ який побачив світло немовля, відчуває переважно фізіологічні потреби інша наприклад студент яка має формується сув’язь нормальних людських запитів.

Соціально економічний прогрес суспільства проявляється у узвишші потреб. Цей процес йде в двох напрямах. По горизонталі. Сформовані запити поширюються серед всієї маси населення. Автомобіль не розкіш, а засіб пересування. Потреби змінюються за вертикаллю у разі відбувається перехід від нисшего рівня до якісно вищому. Запити вищого порядку — інтелектуальні, соціальні. Вони безмежні. Рівень потреб помітно зростає на зміну поколінь. Тож уся сукупність громадських потреб є конкретним орієнтиром творчої господарської діяльності. У цьому припадати враховувати як традиційні, і знову ці запитання людей.

Ресурсы, чинники виробництва — потреби і ресурси утворюють основи будь-який экономики.

Ресурсы виробництва — це сукупність тих природних, соціальних, духовних, сил які можна використані процесі створення товарів, послуг, інших цінностей. У фундаменті економічної теорії ресурси діляться чотирма группы.

1. Природні - це потенційно придатні до застосування у виробництві природною сили та в-ва серед яких розрізняють исчерпаемые і невичерпні, поновлювані і поновлювані.

2. Матеріальні - це створені людиною, засоби виробництва, які самі результат виробництва.

3. Трудові - це населення у працездатному віці з 14-ма — до 50 років який зазвичай оцінюється за трьома параметрами: социально-демографическому, профессионально-кваликафиционному, культурно-освітньому.

4. Фінансові - кошти які суспільство, у стані виділити на організацію виробництва. Значимість окремих видів ресурсів змінювалася принаймні переходу від до індустріальної до індустріальної і зажадав від неї до постіндустріальної технології. У до індустріальному суспільстві пріоритет належить природних ресурсів і трудовим ресурсів, в індустріальному до них приєднуються ще й матеріальні, постіндустріальному інтелектуальні і інформаційні ресурси.

Природные матеріальні і працю притаманні кожному виробництву, тому вони мали назва базових, виниклі на ринкової щаблі фінансові ресурси стали називатися похідними. Поруч із поняттям ресурси виробництва економічна теорія оперує такими поняттями як чинники виробництва.

Факторы виробництва — економічна категорія що означає вже реально втягнуті у процес виробництва ресурси. Чинники виробництва — це що виробляють ресурси. У фундаменті економічної теорії існує три основні чинники виробництва. 1. Земля: означає все використовувані в виробничому процесі природні ресурси. Б. У багатьох галузей в рибної видобувної, аграрної земля є об'єкт господарювання, коли він одночасно виступає і предметом праці та засобом праці. У межах всієї економіки земля може і як об'єкт власності. 2. Капітал — це матеріальні і фінансові ресурси у системі факторів виробництва. 3. Праця — це те частину майна товариства як «економічне населення, що охоплює лише працездатне населення, зайняте у виробництві. Чинник працю включає й підприємництво — це шановна в усьому світі діяльність потребує здатність до організації виробництва, вміння орієнтуватися у ринкової кон’юнктурі. Кожен чинник виробництва здатний принести власнику дохід. Капітал приносить відсоток — працю зарплату, а земля ренту.

Сущность виробництва. Виробництво — це діяльність людини з якої він задовольняє свої потреби. Потреби людини безмежні, постійно зростають, тобто. у економічній теорії тенденція до зростання є закон вивищення потреб. Зростання потреб постійно подстёгивает виробництво. Призначення виробництва — це задоволення потреб чоловіки й суспільства, досягається це час взаємодії чоловіки й природи, а оскільки активної в такому взаємодії виступає людина, то ще одне висновок саме по собі напрошується: виробництво це процес перетворення природи людиною, т, е. Тварини пристосовуються до природи, а людина пристосовує її себе. Сукупність всіх сил використовуваних людиною у процесі виробництва, у економічної теорії позначається поняттям виробничі сили.

Различают два рівня виробництва індустріальний, громадський. Індивідуальне виробництво — діяльність у масштабах основній виробничій одиниці, фірми, підприємства. Громадське виробництво означає всієї системи виробничих перетинів поміж підприємствами тобто. галузями і підприємствами.

Различают два розвитку виробництва. Інтенсивний і екстенсивний. Екстенсивний шлях відбувається поза рахунок кількісного приросту вже використовуваних коштів виробництва. Інтенсивний за рахунок якісного відновлення коштів виробництва. У результаті виробництва підприємство відчуває вплив дві протилежні тенденцій укрупнення і руйнації.

Концентрация виробництва — це зосередження коштів виробництва та робочої сили велику промисловість, вона здійснює виробництво і приріст до випуску продукції масовий масштаб.

Кризис виробництва — цей падіння обсягу виробництва, у результаті надвиробництва товарів, невідповідним натуральним потребам чи платёжеспособным можливостям суспільства. Виробництво має вид відтворення під яким розуміють безупинно поновлюваний процес виробництва. Відтворення надає виробництву циклічний характер.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.