Політична система суспільства

смотреть на реферати схожі на «Політична система суспільства «.

Лекція 5 ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ОБЩЕСТВА.

У сучасному політичному словнику країн Сходу та Заходу, мабуть, важко знайти поширеного разом із тим паче суперечливого терміну або словосполучення, ніж «політична система». Про політичної системі суспільства на різних країн і особливо у нашої нині говорять і пишуть тільки й так фаховому, скільки на повсякденному рівні, й не так юристи, політологи, історики й фахівці у сфері інших гуманітарних і громадських організацій наук, скільки люди дуже далекі в професійному плані від даної матерії, звані «популісти». З сторінок академічних журналів та інших видань «політична система» в останні роки майже зовсім перекочувала шпальти популярних і непопулярних газет, пропагандистських брошур та журналів, і навіть інших «розрахованих на широкого масового читача» видань. Глибокі і поверхневі, змістовними беззмістовні міркування і умовиводи про політичну системі суспільства тепер можна зустріти набагато частіше, ніж було раніше, наприклад, зі сторінок англійського «Економіста», який розповідає у одному з своїх номерів у тому, що «західні симпатії» до колишнього Радянському Союзі і особисто до М. Горбачову «базуються на запевненнях останнього реформувати СРСР» за образом і подоби країн Східної Європи; чи американського «Ньюсуика», аналізує причини повільного здійснення радикальних змін у системі же Росії та рассуждавшего у зв’язку з цим у 1990 р. у тому, хоча «майстерність Михайла Горбачова із формування і проведення кремлівського політичного курсу майже зовсім вичерпана», але «йому не вдалося домогтися своєї головною, принципової мети — врятувати радянську систему від самому собі». Можна було б назвати безліч та інших прикладів, підтверджують сказане. Проте того ясно, що політичній системі суспільства загалом і до політичній системі нашого суспільства останніми роками проявляється дуже загострене й те водночас досить суперечливе увагу. Безсумнівно, це потрібно розглядати й оцінювати позитивно, але за умови) Звісно, що ставиться цель—понять і пояснити, а чи не свідомо «затьмарити» і спотворити сьогодення та минуле, на основі глибокого і різнобічного аналізу навколишньої дійсності, а чи не шляхом ворожіння на кавовій гущі. І це аналітичний підхід навряд чи можливий, а то й мати чіткого." різнобічного розуміння, чим є політична система. Які природа, утримання і призначення? Як традиційно вона розумілася у загниваючій західній та марксистською політології і соціології? Як розуміється і зараз? Звернімося спочатку до марксистської трактуванні політичною системою. Відповідно до традиційному, який став свого роду «класичним» марксистському уявленню, політична система (організація) суспільства ", подібно державі, права й іншим політичним явищам, інститутам і установам, є об'єктивне явище. Її існування й функціонування нерозривно пов’язані Шекспір і обумовлені історичними рамками існування й функціонування класового суспільства. Разом з нею він і формується і видозмінюється з розколу суспільства до класи і виникнення об'єктивно існуючих класових протиріч. По Мері розвитку класового нашого суспільства та перетворення їх у безкласове політична система, відповідно до марксистським поглядам, відмирає. Протягом усієї історії свого існування й функціонування політична система суспільства незмінно і захищає волю й інтереси передусім панівного класу (класів), а соціалістичному суспільстві повинна висловлювати і захищати волю й інтереси всього народа.

Зрозуміло, як свідчать історичний досвід, політична теорія і політична практика через безліч об'єктивних і суб'єктивні причини які завжди друг з одним збігаються. У роки радянської політичної теорії 60—80-х років, наприклад, панувала доктрина, що стверджувала, що у СРСР існувало загальнонародної держава, і політичний систему було немає про що іншим, як загальнонародної політичної організацією. Проте аналіз політичної практики цих та усіх наступних років від всієї очевидністю показав, у країні панувала і функціонувала в модернізованому вигляді що склалася під час культу особи Сталіна тоталітарна адміністративно-командна система. Аналогічні висновки соотносимы як з політичною, але й соціальної, економічної й іншими системами, що виникли і розвиненими з урахуванням радянського суспільства. Сьогодні особливо важливо наголосити, що, висуваючи у процесі аналізу політичною системою суспільства її класовий характер, класові волю і інтереси першому плані, марксистська політична наука водночас не втрачала з цього виду у своїй загальнолюдські, групові, національні й інші інтереси і релігійні цінності. Класові та інші, зокрема загальнолюдські, інтереси не ототожнюються, не нівелюються і підмінюються одне одним, але водночас які й не протиставляються друг Другу.

Будучи дуже складно і багатогранним явищем, політична система класового суспільства пов’язана безліччю невидимих ниток коїться з іншими однопорядковыми із нею (т. е. політичними за своїм характером) і разнопорядковыми явищами. Концентруючи у собі основне політичне зміст класового суспільства, вона виступає у реальному дійсності як система що у його межах політичними організаціями (об'єднань). До останніх ставляться: держава, що є, по загальному правилу, політичної організацією економічно панівного класу, політичні партії, численні громадські об'єднання, у тому чи іншою мірою що у політичного життя своєї країни. У структурі політичною системою суспільства, усі НАТО і ЄС нерозривно пов’язані між собою — і взаємодіють друг з одним. Вони будь-коли існували не можуть існувати власними силами, взяті в «чистому», ізольованому вигляді. Структурні елементи, складові політичної системи класового суспільства розглядаються комплексно породжуваних ними зв’язків і стосунків, різних опосередковуваних дані зв’язку й відносини соціальних норм, у єдності з усіма якими обгрунтовуються їх існування й функціонування політичними ідеями, теоріями, поглядами і уявленнями. Політична система суспільства будь-коли залишається байдужою, пасивної ні з відношення до надстроечным явищам, ні з відношення до базисної середовищі. Піддаючись у свого становлення та розвитку прямому впливу зі боку, наприклад, явищ ідеології, правничий та моралі, вона постійно надає ними зворотне вплив. Це свідчить про відносної самостійності політичною системою нашого суспільства та свідчить про її здатність виступати одночасно у ролі об'єкта впливу з боку інших надбудовних явищ і суб'єкта активного на навколишню надстроечную середу. Аналогічні за своїм характером і обопільною спрямованості зв’язку встановлюються також між політичної системою нашого суспільства та економікою, всім матеріальним базисом суспільства, що створює певну систему виробничих відносин, відповідних передусім пануючому способу виробництва. Квінтесенція, суть цих взаємозв'язків найповніше і чітко виражена в класичної формулі, виведеної У. І. Леніним, за якою «політика є згусток економіки» «, її, розвиток виробництва і узагальнення. Економіка вирішально впливає на політику. Під час перебування чергу політика активно впливає на економіку. Яка економіка, така зрештою повинна бути політика, а водночас і відповідні їй інститути та установи, включаючи організацію класового общества.

У суспільно-економічних формаціях, якими є рабовласницька, феодальна і капіталістична формації, властивий їм внутрішньо суперечливого характеру економіки накладає свій незгладимий відбиток на природу і характеру що у їх межах як економічної, соціальної і приклад духовної, а й політичної систем. Антагонізм економічних інтересів протиборчих одна одній основних класових сил (рабовласників і рабів, феодалів селян, буржуа і пролетарів) обумовлює в кінцевому підсумку антагонізм політичних інтересів цих класів та утворених ними організацій. У результаті політична система суспільства, відбиває даний економічний устрій, постійно залишається розчленованої, розколотої на низку протиборчих одне одному і протиборчих друг з одним організацій. Окремі утворюють відповідно до своїми класовими цілями і якими інтересами систему організацій панівного класу (систему диктатури класу рабовласників, феодалів і буржуазії), інші — систему організацій підвладних класів (систему організацій їх класового протидії економічному, політичному й іншим видам диктату зі боку панівного класу). Марксистські погляди вважають, що за умови комуністичної двох суспільно-економічних формацій на противагу всім попереднім їй класовим формаціям повинна складатися щодо несуперечлива, однотипна економіка, що надає визначальним чином вплинути на політику й тим самим сприяє утворенню відкладень і розвитку її основі той самий внутрішньо несуперечливої в класове та інших відносинах політичною системою суспільства. Неантагонистический характер економічних відносин, матеріального базису соціалістичного суспільства повинен обумовлювати існування відповідних за своєю природою та змісту політичних відносин, політичного життя і системи. Не означатиме, відповідно до марксистським поглядам, відсутності у економічної, соціальної, духовної чи політичній системі соціалістичного суспільства антагоністичних і неантагоністичних протиріч. Твердження зворотного означала б невиправдане нівелювання, спотворення реальної буденної дійсності. На всі етапи розвитку соціалістичного «суспільства, як і від іншого, і всіх сферах його життя завжди існували та існуватимуть різні протиріччя. Проте їх характер кожному з етапів може бути інакшим. Поняття політичною системою суспільства — загальна, родове стосовно поняттю кожної окремої політичною системою, яка у рамках тієї чи іншого двох суспільно-економічних формацій, соціальній та межах окремо взятій країни. Його не було варто плутати з визначенням політичної організації суспільства загалом, функціонуючої, на думку ряду авторів, в соціально «чистому» вигляді, як певної чистої — «внеклассовой» чи «надкласової» організації, котра виражає і захищає інтереси всіх соціальних верств населення та груп незалежно від їхньої фактичної положення у капіталістичному суспільстві. «…У жодній цивілізованої капіталістичної країні, — зазначав по аналогічної нагоди У. І. Ленін, — немає «демократії взагалі», а є тільки буржуазна демократія». Класу буржуазії «вигідно державі й необхідно, — писав Пауль, — приховувати від народу буржуазний характер сучасної демократії, зображати її демократією взагалі чи «чистої демократией».

Виступаючи у ролі общеродового поняття, політична система суспільства вбирає у собі всі ті найбільш загальні ознаки і негативні риси, що притаманні всім без винятку конкретним політичним системам, які існують у межах різних суспільно-економічних формацій. У ньому поруч із суто класовими ознаками і рисами відбиваються також межклассовые, общесоциальные, національні, групові і загальнолюдські ознаки і черты.

Як загальних моментів, що об'єднує різні політичні системи як однопорядкові явища, можна виділити такі. По-перше, існування й функціонування її лише у межах класового суспільства, виникнення та розвитку з появою та розвитком класів. По-друге, охоплення кожної їх як окремих складових частин, а й усього класового суспільства взагалі, існуючого не більше тій чи іншій країни. По-третє, наявність в кожної їх політичного характеру, виступ даних систем як політичні, а чи не економічних або інших зі свого характеру утворень. По-четверте, опора кожною політичною системи суспільства до певний тип економіки, соціальної структури та ідеології. І по-п'яте, виступ у ролі структурних елементів будь-якої політичної системи різних, партійних громадських організацій, що у політичного життя тій чи іншій страны.

Політична система суспільства постає як явище і поняття фактичне, і аж ніяк формально-юридическое. Це означає, що у розряд її основних частин входять як офіційно визнані панівним класом від імені відповідних органів організації, а й об'єднання (наприклад, як неодноразово бував історії буржуазної дійсності, марксистсько-ленінські партії, прогресивні молодіжні чи будь-які інші організації), оголошені чи объявлявшиеся через ті чи інші причини поза законом. Основними требованиями-критериями, що висуваються під час розгляду до всім без винятку структурним Елементам політичної організації суспільства, є вимоги їхньої внутрішньої упорядкованості, організованості хоча б мінімальної політичності. Суть першого їх зводиться до того що, щоб кожне громадсько-політичний об'єднання, аналізованих як структурного елемента політичної організації суспільства, виступало б передусім організація та мало б ознаками організації. Характерними ознаками будь-який організації є: певний порядок її створення і функціонування; наявність Статуту, Положення чи іншого такого роду їм акта, засвідчує про сформованості і формальноюридичної оформленості тієї чи іншої об'єднання; функціонування кожної суспільно-політичної організації для досягнення певних, які безпосередньо стоять перед ній цілей і завдань; діяльність кожної організації у певній сфері громадського життя і відповідно до встановленими принципами; наявність в всіх без винятку організацій органів, які знають їх внутрішніми зовнішніми делами.

Суть другого вимоги, висунутого до структурним елементам політичною системою суспільства, у тому, що вони як складові ланки були тільки внутрішньо організованими, а й хоча в мінімальної ступеня політичними. Кожен структурний елемент політичної організації класового суспільства може бути непросто організацією, а політичної по своєму характеру організацією. Це означає, що він неодмінно має: а) висловлювати політичних інтересів певного класу, або будь-якій іншій соціальної спільності; б) бути учасником політичного життя і носієм політичних відносин; в) мати безпосереднє чи опосередковане ставлення до державної власти—ее завоюванню, організації, або використанню, причому необов’язково взаємодіючи з колишніми державними органами, а й протидіючи їм; р) керуватися у своїй повсякденну діяльність політичними нормами чи правилами, що склалися у надрах політичного життя тій чи іншій країни. Ведучи мову про політичний характер структурних елементів політичної системи суспільства, слід пам’ятати, що не вони у свій зміст мають однакову політичного аспекту. У одних організацій політика проявляється яскравіше, і посідає у їх діяльності значне місце, тоді як в інших грає другорядну роль. Залежно що від цього Усі об'єднання — структурні елементи політичної організації товариства — в марксистської наукової літературі поділяються на організації власне політичні, несобственно-политические та молодіжні організації, що мають у свій зміст лише незначний політичний аспект.

До власне політичними організаціями ставляться держави, політичні партії і пояснюються деякі громадські об'єднання. Характерним ознакою цих організацій є організаційна зв’язку з політикою, та їх пряме, що виявляється найрізноманітніших формах вплив на політику. Безпосередньою метою їхньої створення і функціонування виступає політика. Вона у формуванні і здійснення політики тієї чи іншої класу, з політичної вихованні різних верств класового суспільства і проведенні політичних інтересів тій чи іншій соціальної спільності в жизнь.

Вирішальну роль серед власне політичних, так само як серед всіх інших структурних елементів політичною системою суспільства, безсумнівно, грає держава. Будучи оснащеним спеціальним апаратом примусу і придушення з відповідними «речовими придатками» як в’язниць і інших примусових установ, держава постає як головна сила в руках панівного класу, як головний провідник її волі та у життя, як найважливіше засіб виконання її політичної влади. У структурі політичною системою суспільства держава є об'єктивно необхідним, невід'ємним її складовим елементом. Видозмінюючись у своїй сутності, форми і змісті, воно неминуче зберігається протягом усього розвитку класового суспільства, отже й його політичної системи. У той самий час, як відомо, й інші її складові ланки — політичні партії й різні громадські організації, мають політичного характеру, — можуть з’являтися на певних етапах розвитку політичною системою нашого суспільства та, виконавши покладені ними завдання, зникати. Численні приклади такого круговороту політичних інститутів можна постійно поспостерігати на рамках політичною системою різних государств.

До несобственно політичним об'єднанням — структурним елементам системи суспільства — ставляться такі об'єднання, які з’являються і розвиваються не з безпосередньо політичних, а силу економічних пріоритетів і інших їм подібних причин. Прямий метою їхньої створення і функціонування, на відміну власне політичними організаціями, будь-коли виступає політика. Свою основну діяльність дані інститути, до яких можна віднести профспілкові, кооперативні й інші організації, здійснюють відповідно у виробничому, соціально-побутової, культурної, торгової та інших сферах життя суспільства. Не ставлять собі безпосередніх завдань активного впливу на політичних цілях на державної влади. Політична діяльність цих організацій нема основу їх функціонування й виступає; у сенсі а то й другорядною, то у разі не має їм вирішального значення. Не означає, зрозуміло, приниження ролі й значення несобственно-политических. об'єднань у структурі політичною системою суспільства, бо йдеться у разі відбувається лише про відсутності домінуючого політичного аспекту у тому діяльності, а чи не про запереченні його як вообще.

Останнє легко простежується з прикладу діяльності кооперації, у рамках політичної та економічної систем нашого суспільства, яка, як йшлося у Законі про кооперацію у СРСР, «відкриває громадянами широкі змогу докладання своїх зусиль і Знань до продуктивної праці» і який «надає членам кооперативів реальні можливості і матеріально зацікавлює в підвищення ефективності господарювання» з урахуванням самостійного опрацювання та її реалізації кооперативами своїх планів виробництва, і розподілу і продажу товарів, виконання, надання послуг і здійснення інших напрямів діяльності, соціальній та поліпшенні соціальних умов життя колективу. Серед численних організацій, що мають у свій зміст лише незначний політичного аспекту, виділяються об'єднання, виникаючі і функціонуючі з урахуванням суто особистих схильностей та інтересів тій чи іншій групи людей для обіймання певної діяльністю. До до їх числа слід віднести об'єднання типу нумізматів, філателістів, автоі мотолюбителей, туристів, і ін. Політичний відтінок своєї діяльності вони набувають лише як об'єкти на виборців із боку державних підприємств і інших політичних за своїм характером органів прокуратури та організацій, і аж ніяк як суб'єкти, носії політичної влади й відповідних політичних відносин. Запропоноване в марксистської політологічній і соціологічною літературі поділ різних інституцій у структурі політичною системою суспільства політичним та інших ознаками відбиває нагальну потребу використання їх у ході дослідження окрім інших методів і підходів інституціонального методу. Суть його, одне слово, не лише у визначенні і виділенні формують політичну систему (організацію) суспільства інститутів, а й у аналізі її элементно-структурных, субъектно-институциональных й почасти формально-юридичних сторін. З інституціональної погляду політична система будь-якого суспільства постає як складний комплекс нижченаведених взаємозалежних, взаємодіючих друг з одним або ж протидіючих одна одній політичних институтов.

Інституціональний підхід до дослідження політичною системою суспільства може органічно поєднуватися коїться з іншими методичними підходами і доповнюватися ними. У марксистської юридичної й філософської літературі іноді вказується, зокрема, вимушені використання функціонального, регулятивного і комунікативного підходів. Усі вони акцентує увагу до однієї зі сторін політичною системою суспільства, а разом узяті, вони нагадують про ній цілковите дерегулювання та різнобічніший представление.

З метою глибшого і різнобічного дослідження політичної системи суспільства, враховуючи складність, разнохарактерность і многоаспектность її складових частин, методологічно важливим видається розгляд її як своєрідного системного комплексу, полісистеми чи загальної системи, що складається з низки приватних систем чи підсистем. Як їх у відповідність до різними сторонами і підходами до дослідження політичної системи суспільства можна назвати поруч із інституціональної підсистемою, займаної провідне становище серед інших підсистем, також функціональну систему (підсистему), яка складається відповідно з сукупності тих напрямів діяльності чи функцій, які виконуються окремими суспільно-політичними інститутами, групами інститутів, політичної системою суспільства загалом; регулятивну систему (підсистему), виступала в вигляді сукупності різних соціальних і інших регулятивних коштів (традицій, принципів, політичних поглядів, звичаїв тощо.), спрямованих на регламентацію внутрішнє життя та зовнішньоекономічної діяльності політичною системою суспільства взагалі і окремих структурних елементів; комунікативну систему (підсистему), яка була сукупність різноманітних зв’язків і стосунків, існуючих між різними складовими частинами, елементами політичної організації товариства і «стягивающих» їх у єдиний системний комплекс, полисистему і др.

Інституціональна підсистема вирішальною мірою визначає поняття і зміст політичною системою суспільства взагалі, чинить величезний впливом геть основних напрямів її діяльність, соціальне утримання і призначення. Стосовно політичної організації товариства загалом, а також із відношення до її окремим частинам інституціональна система (підсистема) виступає як основної системи. Це пов’язано з тим, що вона є джерелом всіх найважливіших зв’язків, що виникають у рамках політичної організації товариства. Вона визначає характер норм, регулюючих дані відносини. Саме з відношення до ній політичні ідеї, погляди, теорії та уявлення виконують службові функції, формуючи свої власні приватні системи (підсистеми). При розгляді політичною системою суспільства з інституціональної та інших сторін ключове значення мають питання, що стосуються насамперед специфічних чорт і особливості з яких складається елементів. Невипадково, що став саме навколо цих питань у марксистській юридичної, філософської і почасти в соціологічною літературі протягом багато часу ведуться нескінченні суперечки. Поруч із раніше висловленим думкою, відповідно до якій у ролі структурних елементів політичною системою суспільства пропонується провадити лише різні соціально-політичні інститути, які мають ознаками организационности і політичності, у вітчизняній і зарубіжної марксистської літературі мають місце й інші судження. Одні автори розглядають, зокрема, як її структурних елементів окрім різноманітних суспільно-політичних інститутів ще й політичні відносини. Інші схильні відносити до структурним елементам політичною системою крім інститутів трудові колективи, класи, народ, націю, сім'ю, різноманітні форми громадської самодіяльності, засобу масової інформації, різноманітні форми безпосередньої демократії та т.п.

Нарешті, третя група дослідників політичною системою суспільства за можливе відносити до розряду її структурних елементів політичні ідеї, погляди, уявлення, політичне свідомість, політичну ідеологію і т.п.

Не ставлячи собі проведення аналізу висловлених точок зору і суджень щодо припустимості включення тих чи інших явищ в число структурних елементів політичною системою суспільства, звернемо увагу тільки то, наскільки правомірним і обгрунтованим є розгляд у ролі самостійних структурних елементів поруч із державними і недержавними інститутами всіх інших суспільно-політичних явищ, політичних ідей, поглядів, представлений.

Не підлягає жодному сумніву, зокрема, те що, що політична система будь-якого конкретного суспільства, з одного боку, відповідні їй політичні ідеї, уявлення, політичне свідомість — з іншого, ніколи не ізольовано від одної, у відриві друг від одну немов щось відособлене, не взаємозалежне, належне ззовні. Виступаючи як сукупність найважливіших політичних інститутів, виникаючих й які функціонують з урахуванням певних політичних ідей, політична система тієї чи іншої нашого суспільства та відповідні їй ідеї безупинно взаємодіють друг з іншому, надають постійне вплив та припускають одне одного. У цьому, як цілком слушно йдеться у філософської літературі, «політичні установи „відповідають“ політичні погляди не як чогось зовнішньому, ці погляди функціонують саме як саме діяльність даних установ. Вони виражаються, виявляються саме у різноманітних політичних актах, як свідомих дії щодо самої свого соціального сутності». Проте випливає з цього висновок у тому, політичні ідеї, погляди й уявлення, будучи нерозривно пов’язані з відповідними інститутами і установами i матеріалізуючись у яких, повністю розчиняються у яких й у перетвореному вигляді стають елементами політичної організації товариства? Чи можна взагалі розглядати політичні ідеї, погляди й подання у «перетвореному вигляді» чи узятими власними силами як самостійних структурних елементів останньої? Вочевидь, нет.

Від, що різні ідеї матеріалізуються окремими елементах політичної організації товариства у ній самої, виступає як єдине ціле, вони втрачають своєї субстанції, не перестають бути ідеями і перетворюються, в такий спосіб, в матеріальні объекты—элементы політичної організації суспільства. Інший висновок й інша припущення було б сутнісно своєму невірними, оскільки у цьому випадку мимоволі допускалася ще й виправдовувалася можливість змішання у межах структури політичної організації товариства «матеріальних» об'єктів, якими стають різні суспільно-політичні інститути, з «нематеріальними», ідеальними об'єктами, якими є політичні погляди, концепції та уявлення. Перед дослідником структури політичної організації товариства і окремих елементів у разі неминуче з’являлася необхідність зіставлення (чи протиставлення) таких разнопорядковых, непорівнянних між собою об'єктів, якими є «матеріальні» і ідеальні об'єкти. І це, природно, було дуже нелогічним. Відомо, як суворо критично ставився У. І. Ленін до різного роду спробам порівняння і зіставлення разнопорядковых явищ між собою, чи їх протиставлення. Критикуючи меншовизм у роботі «Тактична платформа меншовиків», він, зокрема, писав: «Ми дивуємося, як і порівнювати і зіставляти класи (ліберальна буржуазія) з вченням (соціалізм)? Практичну політику (наміри) з поглядами (забобони)?? Це гору нелогічність. Щоб зв’язати кінці з кінцями в тактичної платформі, треба протиставити: 1) один клас другому,—например, ліберальну буржуазію демократичному (чи реакційного?) селянству; 2) одну політику інший, — наприклад, контрреволюційну — революційної; 3) одні вчення, погляди й забобони — іншим вченням, поглядам і забобонам"^. Таким чином, як однопорядковых, порівняних між собою об'єктів можуть виступати або матеріальні, або ідеальні об'єкти, взяті окремо. Будь-яким спробам їх змішання, зіставлення чи протиставлення одна одній, є з погляду елементарної логіки цілком неприпустимими. Ідеальні об'єкти, соотносясь друг з одним і взаємодіючи між собою, утворюють ідеальну, якщо таксказать, систему, т. е. систему певних політичних поглядів, ідей уявлень. Натомість матеріальні объекты, обладающие ознаками елементів, взаємодіючи між собою — і надаючи відповідне вплив друг на друга, утворюють матеріальну систему. У якості одного із таких матеріальних систем поряд з іншими системами виступає політична організація суспільства. Вона, як неодноразово зазначалося в марксистской літературі, утворює матеріальну основа політичної частини надбудови і виявляється як сукупність тих установ, які відповідають політичні погляди суспільства до нинішньому його розвитку. Виходячи з цього коректно припустити, що й політична організація суспільства є матеріальною системою, те й складові її частини із необхідністю мали бути зацікавленими матеріальними. Інакше ми неминуче зіштовхуємось із нерозв’язними проблемами структури політичної системи нашого суспільства та із необхідністю зіставлення і порівняльного вивчення таких несумісних між собою, разнопорядковых явищ, якими є, з одного боку, матеріальні об'єкти, з другого — ідеальні. Аналогічно стан справ, можна вважати, і з намаганнями розгляду у ролі самостійних структурних елементів політичною системою суспільства, досліджуваної в інституціональному та інших планах, політичних відносин, норм, принципів, коштів комунікації, масової інформації та ін. Широко використовуючи виділені у філософській літературі це основна прикмета структурних елементів, особливо такі, як його однопорядковость, субстанциональная сумісність, безпосередній зв’язок зі структурою, їх детермінованість друг з одним й навколишнім середовищем, з повної упевненістю сказати, що на посаді структурних елементів політичної системи суспільства з інституціональної погляду виступають і може виступати лише відповідні їй за своєї суб;

станции та якісної визначеності державні та недержавні організації, інститути. Що ж до інших явищ — політичних норм, відносин, уявлень, і т. п., — то силу тієї ж причин можуть розглядатися лише як елементів відповідних приватних систем (підсистем). Це означає, що елементами комунікативної системи (підсистеми) можуть лише системотворні, системоразрушающие і індиферентні до системному процесу зв’язку й відносини; як елементи регулятивної системи (підсистеми) виступають лише співвідносні із нею соціальні норми (норми права, моралі, норми, які у рішеннях політичних партій та громадських організацій) й інші регулятивні кошти; структурними елементами «ідеальної» системи (підсистеми) можна вважати, як було зазначено зазначено, лише відповідні ідеї, погляди й представления.

Зрозуміло, як самі приватні системи (підсистеми), і складові їх елементи не ізольовано від одної, у відриві друг від друга. У реальної дійсності вони були і перебувають у тісний взаємозв'язок і взаємодії. Виходячи з цього можна сказати, по-перше, що вичленення і розгляд в «чистому», кілька роз'єднаному вигляді дуже відносне і умовно; а по-друге, що виділення як структурних елементів політичною системою суспільства держави, політичних партій, різноманітних громадських організацій як виключає, а, навпаки, всіляко передбачає всебічний облік і ретельний аналіз взаємозалежних і котрі взаємодіють із ними елементів різних частин систем (подсистем).

Політична організація будь-якого конкретного суспільства як складний, системний комплекс повинен мати, виходячи з того детерминированности і сумісності елементів і структури, ще й відповідні їй елементи. У ролі таких так можна трактувати непоодинокі одномірні явища, а лише складні, ємні комплекси, утворювані внаслідок взаємозв'язок харчування та взаємодії елементів однієї, провідною інституціональної системи (підсистеми) із елементами інших, відомих приватних систем (підсистем). Іншими словами, як елементи політичною системою суспільства можуть виступати не власними силами суспільно-політичні інститути, взяті в «чистому», ізольованому друг від одного й від елементів інших приватних систем (підсистем) вигляді, а інститути, аналізовані комплексно з породжуваними ними зв’язками й рівнішими стосунками, опосредуемыми дані зв’язку й відносини соціальними нормами, у єдності з усіма лежать основу існування і функціонування політичними ідеями, теоріями, поглядами і представлениями.

Така позиція про елементи і структурі політичною системою допомагає, можна вважати, більш адекватно відбити дійсність, скласти досить повне уявлення поняття, його сюжеті і внутрішньому будову. Загалом і в цілому відбиває марксистське бачення досліджуваної проблематики.

Поруч із марксистським поданням щодо політичній системі велике значення для глибокого розуміння даного політичного феномена має і немарксистское бачення. Попри вагомі розбіжності у оцінках і підходах до аналізу політичною системою марксистських і немарксистських авторів, багатьма суттєвими параметрами їхні погляди, хоча й може бути парадоксальним для що склалися на минулі роки суспільної свідомості, збігаються. Такий збіг простежується, наприклад, у цьому, що з тієї слабкої й з іншого боку у дослідженні політичною системою переважає багатоваріантність її розуміння і тлумачення, що його наголос робиться не на регулятивном, комунікативному чи іншому аспекті, але в інституціональному; що у основу дослідження політичною системою беруться не її функції, а структура тощо. п. Сказане дозволяє зробити висновок у тому, що з аналізі марксистських і немарксистських поглядів на політичній системі слід виходити колись всього ні з їх протиставлення одна одній, та якщо з їх зіставлення не з їх «абсолютної» протилежності одна одній, та якщо з їх відносної общности.

Які ж трактується політична система суспільства з немарксистських позицій у загниваючій західній політології і соціології? Відповідаючи це питання, слід колись всього відзначити, у межах західної політології і соціології немає єдиного ставлення до політичній системі. Є кілька варіантів теорії політичною системою. Усі вони відбиває собою різні напрями політичної науки, які послужили основою у цьому чи іншому разі для розробки методу системного аналізу та теорії політичною системою. Залежно від цього, які напрями беруться за вихідне, соціальній та залежність від того яких сторони (аспектах) політичного життя зосереджується увага дослідників, західні політологи тільки в випадках схильні казати про двох варіантів теорії політичною системою. Характерними у своїй є думки про те, що довести своє початок системний аналіз бере переважно у біології і «привноситься на політичну науку через соціологію переважно завдяки роботам Д. Истона і Р. Алмонда». В тому випадку звертається на два підходи до системному аналізу. Одне з них, розглядаючи політичну систему під кутом зору з яких складається підсистем, зосереджує уваги дослідників на вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, виникаючих всередині політичною системою, тоді як другий підхід на противагу першому «концентрується у більш загальних характеристик» «. саме на вивченні «входів», «виходів» і «зворотного зв’язку», устанавливающихся між політичної системою та середовищем. За інших випадках західними політологами, котрі взяли на озброєння системний аналіз, виділяються три різні варіанти теорії політичною системою. При цьому варіанти Истона і Алмонда доповнюються ще однією досить поширеним нині у країнах варіантом теорії політичної системи До. Дойтча, суті якого викладена у його доробку «Націоналізм і соціальна зв’язок» і «Нерви управління"^. і зводиться, на думку ряду авторів, до «запозичення засад даної концепції в тих, хто розробляє комп’ютерні системи», і механічному перенесенню термінології, принципів роботи і найважливіших положень кібернетиків до сферу политики.

По-третє випадках крім названих варіантів теорії політичної системи на західної політології розглядаються також деякі інші її різновиду, серед яких вирізняється, наприклад, теорія політичної системи Д. Трумена, розкрий її їм у таких роботах, як «Криза американської політичною системою» і «Управлінська процес», і що виходить під час аналізу політичної системи та її структури з засад соціального плюралізму і дуже відомих постулатів теорії «груп тиску», теорія політичною системою Р. Пауелла і М. Каплана, що є фактично спробу екстраполяції, перенесення засад концепції Д. Истона зі сфери внутрішньополітичному житті тій чи іншій країни у сферу зовнішніх відносин, теорія функціональної політичною системою, побудована на основних постулатах соціальної системи Т. Парсонса; теорія політичної системи як специфічної, активної структури та ін. Наявність різних варіантів теорії політичної системи на відомої мері визначає множинність і суперечливість що у західної літературі визначень політичною системою, і навіть існування часом взаємовиключних поглядів на ній. Як ілюстративного матеріалу можуть бути, зокрема, такі суперечливі ставлення до політичної системі, які відбиті, наприклад, з одного боку, у визначенні політичною системою Д. Истона, за яким система розглядається як «сукупність взаємодій суб'єктів, з яких у суспільстві владно, авторитарне розподіляються цінності» «, з другого боку, в визначенні, що міститься на роботах І. Хус, де система представляється в іншому, кілька ідеалістичному плані, саме як «комплекс ідей, принципів, законів, доктрин тощо. п., формують єдине ціле і що заповнюють собою зміст певної філософії, релігії, форми правління…». Перелік суперечливих дефініцій політичною системою, що відбивають різні течії, напряму, і підходи західних політологів до досліджуваної темі, можна доповнити ще однією визначенням політичною системою, даним М. Капланом, за яким система сприймається як «сукупність змінних величин, пов’язаних між собою одна чи кілька функціями»; дефініцією У розділі ст. Колмана, відповідно до якої «система то, можливо визначено як сукупність об'єктів чи елементів (реальні або абстрактних), узятих разом з наявними з-поміж них відносинами»; дефініцією Т. Мадрона, за якою політична система суспільства окреслюється «сукупність об'єктів та його ознак, скріплених мережею відносин», і др.

Численні і суперечливі визначення політичною системою поруч із іншими чинниками, як відзначають західні автори, викликають складнощі у процесі оперування даної концепцією поспішають і зменшують її соціальну ефективність. Відсутність твердої, усталеної дефініції політичної системи, пише з цього приводу теоретик І. Хус, «штовхає деяких дослідників, мають працювати з системним аналізом, до різного роду методологічної винахідливості, яка, за загальним правилом, суперечачи основних принципів (догмам) наукового методу, наводить часто до дуже плачевних результатів» «.

Говорячи звідси, годі було, проте, перебільшувати існуючі відмінності численних варіантів теорії політичної системи та негативні наслідки різнобою у певних і уявленнях про політичну системі у розвиток політології. Бо, попри всі розмаїття що у немарксистській політології варіантів і поглядів на політичної системі, попри всі існуючі і відмінні у тому .мірою її різновиду, усі вони об'єднані між собою спільністю економічних, політичних вимог і ідеологічних основ, єдністю кінцевих общесоциальных і класових цілей, спільністю які висловлюються і захищуваних ними інтересів,. загальними принципами побудови і функціонування, подібністю взятих у ролі відправних положень за її створенні та розвитку постулатів. За всього відмінність варіантів теорії політичною системою всі вони у кінцевому підсумку виконують одні й самі «закладені» у яких функції, ведуть у цілому одну й саму фундаментальну (методологічну) і прикладну роль. У чому це конкретно виявляється як дана роль реалізується? Звернімося спочатку до методологічному аспекту теорії політичною системою. Про нього значна частина і пишеться західними авторами.

Виокремлюючи теорію політичної системи та підкреслюючи її значимість, західні політологи, і соціологи називають тим її часто не інакше як «дуже цінним інструментом соціального і політичного аналізу» (Т. Мадрон, До. Шелф), перспективної концепцією, визначальною «загальні рамки наукових досліджень галузі політичній науки» (Р. Голдмэн, Т. Яниг), найважливішої доктриною, яка має «центральним теоретичним статусом і під виступаючою як вихідної точки під час проведення будь-яких аналізів структури та процесів» (Дж. Велтмен) тощо. п.

Теорію політичною системою, а із нею і системний аналіз як такою називають також «особливим соціальним феноменом, які мають величезної соціальної значимістю» тим що складає собою у методологічному плані «щось значно більше, ніж простий сукупність технічних прийомів, засобів і методів пізнання». Її розглядають нерідко тримають у ролі що розвивається у межах буржуазної політології свого роду «методологічної ідеології». У чому вбачається методологічна важливість концепції політичної системи та відповідно її соціальна значимість? У чому полягає, зі своїми погляду, цінність теорії політичною системою, аналізованої в методологічному плані, і як проявляється? Відповідаючи для цієї та інші їм ці запитання, слід пам’ятати, що західні політологи, і соціологи не виробили будь-якого однозначного розв’язання. Залежно від развиваемых ними поглядів, соціальній та залежність від їх схильності до тим чи іншим які існують у системі буржуазної політології течіям, одні їх вбачають методологічну значимість теорії політичною системою у цьому, що вона є ідеальної моделлю до застосування і розкриття всіх можливих можливостей функціоналізму. Інші бачать її методологічну цінність у цьому, що вона виступає як своєрідна опори і кошти подальшого зміцнення концепції «груп тиску» і доктрини політичного плюралізму. Треті, виділяючи методологічний аспект теорії політичною системою, зазначають, що, будучи універсальної, глобальної концепцією, вона у деяких випадках є підставою розробки і розвитку інших концепцій і різного роду теоретичних моделей. Зблизька методологічного аспекти теорії політичною системою західні автори звертають також увага фахівців і на інші шляхи і форми його прояви. Зазначається, зокрема, що методологічний аспект теорії політичною системою проявляється, крім іншого, у цьому, що це теорія допомагає глибше вивчити різні сторони політичного життя того чи іншого нашого суспільства та передбачити перспективи розвитку тій чи іншій країни; що вона привертає увагу і дозволяє досліджувати такі раніше які випадали з полем зору теоретиків аспекти політики, як «макроскопічні» (т. е. всеосяжні, глобальні); що вона сприяє «відродженню втраченого раніше інтересу до дослідження системи зв’язків і стосунків, виникаючих між структурою і функціями, між статикою і динамікою», тощо. л. Методологічна значимість теорії політичною системою вбачається західними політологами та інших відносинах. Є чимало робіт, в яких розкриваються (і навіть нерідко перебільшуються) її методологічні можливості і негативні риси. Проте водночас мушу помітити, що у буржуазної літературі останніми роками стає дедалі більше публікацій, містять досить критичні висловлювання на адресу теорії політичної системи та які мають іноді під сумнів її методологічні можливості. Досить типовим у разі є висловлювання М. Вайнштейна у тому, що «прийняття вченими на озброєння концепції системи зовсім не від означає вирішення яких би там не було з існуючих теоретичних проблем. Воно означає лише умовне визначення тих рамок, у яких можуть вестися дискусії щодо політичного життя загалом». Нерідкими є також зауваження низки політологів і соціологів (особливо ж тих, хто виступає проти ставлення до теорії політичною системою як «про глобальної і методологічно універсальної концепції) у тому, що «застосування різних варіантів теорії політичною системою слід обмежувати лише певними сферами політичного життя, у яких «вони б бути, у у максимальному ступені корисними», і метою, яких вони становлять також заради досягнення вони, власне, і є. «Будучи далеко ще не досконалим інструментом наукового пізнання, — скептично відгукується з методологічних можливостях теорії політичною системою американський політолог П. Нэттл, — концепція системи навіть у її найвужчому сенсі перебуває під загрозою стати яблуком розбрату між її прихильниками й противниками» і виявлятися лише як мінімально корисна концепція через її суперечливого розуміння і тлумачення. На адресу теорії політичною системою, аналізованої в методологічному плані, західними авторами висловлюється чимало інших критичних зауважень. Але вони зовсім на свідчить про методологічної неспроможності чи про відсутність у ній яких би не пішли раціональних зерен і достоїнств. Крім методологічного та інших аспектів теорії політичною системою особливу увагу у її змісті і соціальному призначенні займає ще й суто «прикладної», практичний аспект. Суть його, одне слово, зводиться до того що, що з створенні та розвитку концепції політичною системою західні теоретики як наділяють її методологічними чи, скажімо, апологетическими функціями, а й розглядають серед головних теоретичних коштів рішення назрілих у сфері політики практичних проблем. А аби здолати кривду різні перешкоди, виникаючі по дорозі досягнення поставленої мети й успішно вирішити найважливіші політичні проблеми, пише, зокрема, Р. Голдмэн, «люди активно втягують себе у політику, створюючи у своїй чи, навпаки, руйнуючи політичні системи. Прагнучи підкреслити як академічний, а й суто прикладної, практичного характеру теорії політичною системою, західні політологи називають його іноді не інакше як «проблемо-разрешающей» концепцією і розглядають незмінно як складової частини процесу взаємодії політичної теорії та політичної практики. Які ж практичні завдання покликана вирішувати теорія політичної системи на західної політології і що, власне, вбачається її суто прикладної, практичний аспект? У літературі називається низку різноманітних практичних завдань, рішенню яких, на думку авторів, має сприяти теорія політичною системою ». Але найбільше важливими з них, дають загального уявлення про практичному аспекті теорії політичної системи, є такі. По-перше, теорія політичною системою, на думку її творців і послідовників, покликана сприятиме виробленню рекомендацій по вдосконаленню структури політичною системою, і навіть з вироблення заходів, вкладених у підвищення його адаптивності до навколишньому середовищі посилення соціальної ефективності. Нині, стверджується у зв’язку з цим, щоб домогтися більшої ефективності політичних систем, необхідно планувати процес розвитку з їх механізмів загалом, необхідно зрозуміти сув’язь чинників, надають ними постійне вплив, необхідно втручатися у процес розвитку політичною системою. Не підлягає жодному сумніву, пише, наприклад, І. Хаас, що це великі, складні системи здатні до визначеної самоадаптации. Проте водночас слід пам’ятати, під тиском величезних політичних, соціальних, економічних пріоритетів і технологічних стресів вони змушені будуть розвивати свої нові структури. «Це може легко призвести до серйозних соціальним потрясінь, якщо процес адаптації системи нічого очікувати старанно плануватися, а пустять напризволяще». Інакше кажучи, якщо професійним політологам та соціологи, використовуючи теорію політичної системи та інші теоретичні кошти й конструкції, не зможуть заздалегідь передбачити всіх змін — у структурі політичною системою, які можуть відбутися під впливом політичних вимог і соціально-економічних чинників, і, виходячи з того, не зможуть своєчасно виробити відповідних заходів на її захисту й збереження у яких панівного становища колишніх, але радикально змінених політичних інститутів, то таку політичну систему можуть спіткати «серйозні соціальні потрясения».

По-друге, теорія політичною системою покликана сприяти, по задуму її творців і послідовників, подальшого розширення і зміцненню економічних, політичних вимог і соціальних основ реальною, але поступово що втрачає свою опору у масах політичною системою. З іншого боку, з теорією політичною системою зв’язуються надії багатьох політологів і соціологів зберегти у майбутньому «соціального рівноваги» між певної політичної системою та безпосередньо оточуючої соціальної середовищем, і навіть сподівання збереження і зміцнення її внутрішнього «політичну стабільність». Практична значимість теорії політичної системи у разі вбачається західними політологами у цьому, що вона допомагає, на думку, як глибше зрозуміти зміст і зміст таких явищ і властивих більшості політичних систем чорт, як рівновагу, стабільність, стійкість тощо. п., а й визначити рівень їхнього розвитку у тому чи іншому етапі еволюції суспільства і політичної системи та в разі появи ознак ослаблення цих чорт виробити рекомендації по їх відновлення та усилению.

Визначаючи політичної стабільності як «регулярність потоку політичних обмінів», де термін «регулярність» стосовно політичних дій, изданному акту чи взаємодії соціальних сил означає нічим іншим, як відповідність «загальноприйнятому (читай — західному) образу поведінки», багато політологи, і соціологи переконують широкий загал у цьому, що досягнення такого штибу політичній стабільності, соціального рівноваги і стійкості, скажімо, буржуазної політичною системою життєво важливо й відповідає інтересам всіх без винятку верств капіталістичного суспільства ". Звідси нерідко є гасла і заклики, звернені насамперед до трудовим верствам, «обмежувати себе й узгоджувати свою поведінку із встановленими зразками поведінки», бути місце лояльні до існуючому строю не порушувати «які у суспільстві юридичних законів», «надавати необхідну підтримку політичним лідерам», «добровільно сприймати й виконувати все офіційні рішення» тощо. д.

По-третє, теорія політичною системою широко використовується західними авторами з метою вивчення і удосконалення таких державних суспільно-політичних інститутів, які розглядають у ролі складових частин політичною системою капіталістичного суспільства, як исполнительно-распорядительные в судові органи, виборча система, церковні та інші громадські об'єднання, політичні партії та інших. Показовими цьому плані є навіть назви робіт, у яких проводяться таких досліджень і де автори розглядають різні державні органи влади й суспільнополітичних інститутів як підсистем у структурі політичної системи суспільства взагалі. У тому числі може бути, наприклад, такі, як «Виборча система як політична система: сучасне розвиток в Британії», «Федеральні суди як політична система», «Введення ЄІАС у правову систему», «Повернення до держави» і др.

По-четверте, у межах західної політології концепція політичною системою слугує однією з найважливіших теоретичних коштів визначення «стресових» ситуацій, дисфункцій, політичних вимог і соціальних «напруг» в буржуазної політичній системі і формування заходів для їх усунення. У повоєнний період, писав 1973 р. західний політолог Ф. фон Меден, «71 нація пошарпана скоєних державних переворотів чи спроб скоєння революції». У зв’язку з цим проблема визначення можливих стресових ситуацій, політичних вимог і соціальних напруг у політичної системи та розробка найефективніших коштів на свою ослаблення, та був повного усунення одним з найважливіших у сучасній західної політології і соціології Не випадково відомий американського вченого Д. Истон та її послідовники у процесі вивчення політичної системи та вироблення її теорії постійно ставили на чільне місце питання самозбереженні, підтримці стабільності і «самовыживании» політичної системи на умовах безупинно мінливих і який завжди яка сприяла її зміцнення законності і розвитку довкілля. А щоб довідатися з виникаючими у системі стресовими ситуаціями, вважають американські теоретики, політична система повинна мати «здатність до ослаблення напруг, вихідних з довколишнього середовища», «здатність до реорганізації самої себе і від зовнішнього оточення таким чином, щоб покласти край виникненню напруг взагалі чи з крайнього заходу їхній появі у колишніх формах». І по-п'яте, теорія політичною системою використовується західними політологами і соціологами визначення рівня політичну стабільність у тому чи іншої країни, зниження до мінімуму або повного запобіганню ризику щодо вкладених у економіку цих країн іноземних капіталовкладень. Як слушно помічає з цього приводу американський політолог Р. Грін, керуючі системи й менеджери «компаній, котрі розміщують свої капітали у інших країнах, повинні слідкувати за політичним кліматом цих країн, старанно враховувати рівень політичну стабільність у разі необхідності приймати відповідних заходів „захисту своїх інтересів“. Слід враховувати також, пише автор, що „радикальні зміни у політичної філософії урядів тих чи інших країн можуть становити собою величезну загрозу для інтересів транснаціональних компаній у цих країнах“ і залежно від характеру що відбуваються змін рівня політичної стабільності даних країнах безкоштовно розміщувати у них свої капітали ». Досвід свідчить, укладає Р. Грін, що у політичній системі, викликані революціями, мають «неабиякі наслідки для інтересів іноземного бізнесу і капитала».

Крім названих проявів практичного характеру та службовою ролі теорії політичної системи на західної політології існують інші форми її висловлювання. Усі вони свідчать, попри її відмінність, як про академічної, а й политико-практической, прикладної значимості аналізованої темы.