Культура і його функции

Культура як соціальне явище. Її основні функции.

План 1. Сутність, типи і структура культури. Культура як діяльність й результат. 2. Суб'єкти культури. Людина як суб'єкт і продукт культури 3. Єдність і розмаїття культур: одиничне, особливе й загальне в культуре.

4. Функції культури 5. Криза сучасної культури, його причини Список використаної литературы.

1. Сутність, типи і структура культури. Культура як діяльність й результат. Культура — з двох трьох найскладніших слів, які у нашому практичному і науковому побуті. Почасти це пояснюється лише тим, що має складну і заплутану мовну історію, а почасти тим, що його застосовується дуже складних понять у наукових дисциплінах і при цьому в різних системах думки. У його етимологічному значенні поняття культури перегукується з античності. Його можна знайти у трактатах і листах Стародавнього Риму. Поняття «культура» в переносному значенні аналогічно поняттю «господарство» і спочатку співвідносилося з культурою чогось: культура душі, культура розуму, культ богів і культ предків. Такі поєднання були у протягом багатьох століть, поки латинських країнах стане укладати вживання термін «цивілізація». Він охоплював сукупність соціального спадщини в області техніки, науки, мистецтва і розширення політичних установ. Тривалий час поняття «культура» і «цивілізація» були тотожні. Першим провів між ними кордон німецький філософ І. Кант, а початку сучасності німецький філософ Про. Шпенглер взагалі протиставив їх. Римський письменник М. Кантон написав трактат про землеробстві, що у перекладі «агрікультура». У ньому про догляді за земельною ділянкою. Обробіток грунту вимагає особливого душевного настрою. Без граничного інтересу до дільниці катма й культури. Це спричинило появі додаткових значень слова, як-от анг. Coulter леміш, що від латинського culter, що означає те знаряддя. Подальша еволюція пов’язана, очевидно, з перенесенням уявлень про культивуванні, обробленні природних процесів на людське розвиток, причому агрикультурный, сільськогосподарський довгий час зберігається. Так Френсіс Бекон характеризував" культури і добриві умів". Потім слово «культура» відривається від земної грунту. Воно метафорично співвідноситься з розумністю. Римський філософ М. Цицерон, вже мав на оці не землю, а духовність. Він розмовляв необхідність культури душі, й духу. До поняттю культури близький термін «окультизм» (таємний, потаємний). У Давньому Китаї термін «культура Вень» був однією з центральних. У вченні давньокитайського вченого Конфуція обґрунтовувалася сутнісна ролі мови в пізнанні прийнятті виважених рішень. Французький філософ Ж. Сартр зазначав, що культура нікого й щось рятує і виправдовує. Але вона справа рук людини, у ній він шукає свій відбиток, у ній впізнає себе, лише цього критичному дзеркалі може побачити власне обличчя. Оригінально розшифрував поняття «культура» М. До. Реріх. Він розбив його за частини: «культ» — шанування, «кр» — світло, тобто шанування світла. Духовний, потаємний, таємний аспект понять культури розгортається отже: містика, магія, містерія. У античному свідомості поняття культури ототожнюється з поняттям «пайдейя», тобто «освіченість». Пайдея з визначення Платона, означає керівництво зміну людини, всього її суті. У епоху середньовіччя слово «культ» вживалося частіше, ніж «культура». Воно виражало здатність людини розкрити власний творчий потенціал на любові до Богу. У період Відродження воскрешає античне уявлення про культурі. Воно, передусім, активне творче початок в людині. У сучасне значення слово «культура» став вживатися XVII в. Як самостійного вона з’явилася в працях німецького юриста З. Пуфендорфа. Приблизно самі процеси (щоправда, з певними затримками) відзначаються й у російській мові. Саме поняття культура вперше зареєстроване Кишеньковому словнику іноземних слів, але без особливого застосування не мало, і траплялося у володарів дум. Але вже у 60-ті роки воно повноправно обгрунтовується в словниках російської, а 80-ті отримує стала вельми поширеною. Відповідно до У. Далю, культура — це обробка й відхід, обробіток, освіту розумовий і моральне. У такий спосіб термін цивілізація проникнув у Росію разом із відповідними перекладними книжками. У ХХ століття у Росії слово цивілізація стало розумітись загальний стан суспільства, чи навіть рівень виховання чи конкретних персон, противопоставляемое дикості чи варварством. Підіб'ємо підсумок лінгвістичного розвитку слова культура, в сучасних мовами: 1) абстрактне позначення загального процесу інтелектуального, духовного, естетичного розвитку; 2) позначення стану суспільства, заснованого на право і порядку, м’якості традицій і т.д. у сенсі слово культура збігаються з однією з значень слова цивілізація; 3) абстрактне вказівку на особливості засобу існування чи життя, властивих якому суспільству, якоїсь групи людей, якомусь історичному періоду; 4) абстрактне позначення форм і продуктів інтелектуальної і художньої діяльності: музика, література, живопис, театр, кіно України й. (тобто усе те, що робить Міністерство культури); мабуть, саме такий сенс слова культури найбільш распространён серед місцевої публіки. Перелічені значення слова культура пов’язані між собою частково по походженню, частково за змістом. Є низка дисциплін, котрі зосередилися на описі і аналізі культури і. Це етнологія, етнографія, культурна і соціальний антропологія, культурологія, соціологія культури та філософія культури. Етнографія і етнологія мають зосередитися на описі народів (етносів) Землі, а культурна і соціальний антропологія має займатися дослідженням культур різних народів, оскільки фізичний аспект етносів вивчає фізична антропологія. Відмінності культурної антропології і соціальної як і не великі. Фактично, ці дисципліни мають і той ж предмет й саму методологію. Можна сміливо сказати, що етнологія, етнографія, культурна і соціальний антропологія — це систематично порівняльні науки про культурах різних товариств та різних епох, які б, насамперед зборі і аналізі емпіричного матеріалу. Відмінності з-поміж них у цій мері, якою вони існують (це, скоріш, різницю між школами й окремими дослідниками у межах з кожної дисциплін), перебувають у рівні абстракцій під час аналізу явищ культури. Соціологія культури — наука, розглядає будову та функціонування культури у зв’язки Польщі з соціальними структурами і інституціями та стосовно конкретно історичним ситуацій. Однак у останнім часом, ставлення до ролі культури у життя суспільства істотно змінюються, а водночас і змінюються, й уявлення, які предмет, мета, метод тож обсяг соціології культури. Американські антропологи дають таке визначення культури: культура, в самому широкому значенні слова — те, що робить ти стаєш чужаком, коли покидаєш свій дім. Культура включає у собі все, переконання і всі очікування, які висловлюють і демонструють люди… Коли ти у своїй групі, серед людей якими розділяєш загальну культуру, не доводиться обмірковувати і проектуватиме своє слово і їх учинки, бо всі ви — ти, і вони — бачите світ принципі однаково, знаєте чого чекати друг від друга. Але й у чужому суспільстві, ти будеш відчувати труднощі, відчуття безпорадності й дезорієнтованості, що можна назвати культурним шоком. Суть культурного шоку — конфлікт старих та нових культурних і орієнтацій, старих властивих індивіду як представнику того суспільства, у якому він прибув. Власне, — це конфлікт двох культур лише на рівні індивідуального свідомості. У сучасному культурології найпоширеніші технологічна, діяльнісна і ціннісна концепції культури. З погляду технологічного підходу культура є певний рівень виробництва та відтворення життя. Діяльнісна концепція розглядає культури як спосіб життя і результат життєдіяльності людини, який відбивається усього суспільства. Цілісна концепція культури підкреслює роль і значення ідеальної моделі життя. «Поняття „культура“ означає історично певний рівень розвитку суспільства, творчих зусиль і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і забезпечення діяльності людей, соціальній та створюваних ними потребує матеріальних та духовних цінностях». Тому світ культури, кожен її предмет чи явище — не слідство природних сил, а результат зусиль самих людей, вкладених у вдосконалення, перетворення те, що дано самої природою. Зрозуміти сутність культури можна лише за призму діяльності людини, народів, які населяють планету. Культура немає поза человека.

Раскрывая, реалізуючи сутнісний сенс буття людини, культура одночасно формує і розвиває самі цю сутність. Людина не народжується соціальним, а лише процесі діяльності стає таким. Освіта і - це що інше, як опанування культурою, процес передачі від однієї покоління до іншого. Культура означає прилучення людини соціуму, суспільству. Кожен передусім оволодіває тієї культурою, що була створена перед ним, цим він освоює соціальний досвід попередників. Але водночас в культурний шар він вносить і свій внесок, цим, збагачуючи його. Опанування культурою може здійснюватися у формі міжособистісних взаємин держави і самоосвіти. Процес соціалізації можна уявити, як безупинне оволодіння культурою. М. А. Бердяєв висловив протиріччя процесу соціалізації, культури. Її суперечливість проявляється у протиріччі: 1) між соціалізацією і індивідуалізації особистості, 2) між нормативностью культури та тієї свободою, яку вона репрезентує людині, 3) між традиційністю культури та тим оновленням, що відбувається в її організмі. Ці протиріччя становлять як сутнісну характеристику культури, а є джерелом його розвитку. Для культури як соціального явища основними, системоутворюючими є поняття, культурної статики й нерозривності культурної динаміки. Перше характеризує культуру у спокої, друге — як процес у рух і зміні. Базисні елементи культури перебувають у два види — матеріальному і духовному. Сукупність матеріальних елементів становить матеріальну культуру, а нематеріальних — духовну. Важлива особливість матеріальної культури — її нетотожність ні матеріальної життя суспільства, ні матеріального виробництву, ні матеріально перетворюючої діяльності. Матеріальна культура характеризує цієї діяльності з місця зору впливу в розвиток людини, розкриваючи її здібності, творчі можливості, обдарування. У матеріальну культуру входять: культура праці та матеріального виробництва, культура топосу, культура ставлення до власному тілу, фізична культура. Духовна сторона культурної статики: норми, правила, зразки і норми, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, знання, ідеї, звичаї, традиції, мову. Будь-який об'єкт нематеріальної культури потребує матеріальному посереднику. Духовна культура є багатошаровим освітою і формуватимуться включає у собі пізнавальну, моральну, художню, правову, педагогічну, релігійну та інші культури. У культурної статиці елементи розмежовані в часі та у просторі. Частина матеріальну годі й духовної культури, створена минулими поколіннями, носить назва культурної спадщини. Спадщина — важливий чинник згуртування науки, засіб об'єднання суспільства на періоди криз. У культурну статику входить поняття культурного ареалу — географічного району, у якому в різних культур можна знайти подібність найголовніше рисах. Культурну спадщину висловлюють культурні універсалії - норми, цінності, правила, традиції, властивості, властивих всіх культурах незалежно від географічного місця, історичного часу й соціального устрою суспільства. Антропологи виділяють більш як 70 універсалій (число, етика, сім'я, тощо). Культура — це дуже складна, багаторівнева система. Прийнято підрозділяти культуру з її носію. Вирізняють світову й національну культури. Світова культура — це синтез кращих досягнень всіх національних культур різних народів. Національна культура — синтез культур різних класів, соціальних верств населення та груп відповідного суспільства. Культуру часто визначають як «другу природу». Таке розуміння перегукується з античної Греції. Демокріт визначав культури як «другу натуру». Культура передусім природного феномена оскільки її творець — людина — біологічне створення. Без природи було б культури. Але якби людина не переступив меж природи, він залишався б без культури. Культура є акт подолання природи, виходу поза межі інстинкту, створення те, що може надстроиться над природою. Культура передбачає спонтанний, вільний вид активності, котра переборює видову закріпленість. Щоб створити культуру, людина мусила розраховувати на якийсь дар. Отримавши ця Божа іскра, люди здобули зовсім інше життя. Культура зовсім не від необразливе придбання людини. Її народження загрожує якимось відплатою, розплатою за придбане. Культура — надприродна, культура штучна. Культура — це якийсь радикальний поворот в органічному розвитку світу. Людина перетворює і добудовує природу. Культура — це формування та творчість. Перетворюючи навколишню його природу, людина одночасно перебудовує і самого. Що ширшим його, тим більш перетвориться, вдосконалюється вона сама. Людина перетворюється на певною мірою є природа. Ні суто природного людини. І був є лише «людина культурний». Освоїти природу означає опанувати як зовнішньої, а й внутрішньої, людської природою, тобто здобути дар, якою має жоден інший жива істота. Цю думку висловив французький культуролог Ж. Бенуа. «Культура — це специфіка людської діяльності, те, що характеризує людину, як вид». Культура — це природа, яку «перестворює» людина, стверджуючи з цього себе як людини. Опосредующее зв’язуючою ланкою між культурою як витвором чоловіки й природою — діяльність, тобто різнобічна, вільна активність людини, має певний результат. Розум, воля і почуття зумовлюють таку активність. Культура окреслюється результат всієї людської діяльності. Не всяка людська діяльність, лише певна її різновид веде до виникнення культуры.

2. Суб'єкти культури. Людина як суб'єкт і продукт культури Не всяка діяльність творить культуру, а лише та має сенс. Сенс ж можна знайти тоді, коли пробуджуються допитливість, бажання розгадати секрети природи, приборкати її сили. Німецький мислитель До. Маркс зазначав, осмисленою діяльності передує ідеальним проектом. Ідея колеса виникає раніше, аніж сама колесо. Але і народжується творча діяльність, неможлива без розуму, без руху до змісту. Людина — унікальний творець, що прагне як виконати напівусвідомлені операції, але й надати сенс всієї діяльності. Цим його діяльність й відрізняється від інстинктивних реакцій. Але тут ми бачимо зіткнулися з дивовижним фактом: виявляється, спочатку сенс був безпосередньо пов’язаний із тим, що у людської культурі називається сакральним, божественним, культовим. Бажання людини гармонізувати свої відносини із дикою природою, зрозуміти їх приховане значення спричинило появу релігійної свідомості. А ще вказував П. А. Флоренський, котрий виробляв слово «культура» від слова «культ» — поклоніння богам. Звісно, зайве розуміти це, що всі дав Бог — і небо, і землі і культуру. Вникаючи на сенс свого діяльності, осіб кожний раз хіба що піднімається з неї, як та контроль природою, відривається від нього, «підноситься», тобто прагне подоланню своєї «зрощення» із дикою природою. Ця здатність людини унікальна й воістину божественна. Щоб поринути у таємницю культури. Треба вийти її межі і відшукати критерії, що є за її межами. Займаючись жизнеустройством, людина які завжди запитує про призначення буття й свого власного долі. Іноді його активність позбавлена творче начало, уподібнюється інстинктивним реакцій. Коли культурі вичерпується живої творчий дух, перетворюється на цивілізацію. Діяльність людини різноманітна, і різноманітні результати, продукти людської активності. Але саме ті діяння людини, які перебувають у собі напружений творчий стрибок, прорив у нове духовне простір, вичитування сенсу у навколишньому, неодмінно породжують святині, цінності. Це, передусім і визначаємо як культуру. Але її результати, вже «матеріалізовані» у конкретних механізмах, спорудах, гарматах праці та таке інше, ми звичайно зараховуємо до цивілізації. У самій культури є якась таємна пружина. У історії людської діяльності багато народжується вперше як відкриття сенсу. Але багато служить процесу тиражування якось знайденого. Діяльність людини різноманітна — це факт відомий. Проте не завжди людська активність пов’язані з поривом у сфері духу. «Друга природа» включає у себе та акти простого відтворення, копіювання. Людина, який вигадав колесо, — творець культури. Робітник, який прилагоджує колесо на осі, — людина цивілізації. Так виявляє себе проблема, що у XX столітті отримав назву «проблема культури та цивілізації». Цивілізація — це, умовно кажучи, речовинне втілення культури. Людина є інстинктивна програма, та на відміну з інших живих істот він має і яскрава програма соціальна. Інстинкт підказує, що потрібно робити акценти. У процесі еволюції було такого, що в людини інстинкт перестав вирішальну роль його пристосуванні до природи. Він намагається реалізувати не тільки ті спонукання, що є інстинктивними. Культура цьому плані постає як продукт відкритої, не завершеною людської природи. Намагаючись заповнити свою недостатність в існуванні в природному світі, людина звернувся безпосередньо до творчої, вільної діяльності. Саме тому з цією погляду культура постає як сукупність смислів та матеріальних цінностей, народжених творчої активністю людини. Людина як носій культури не творить нічого ніби з порожнечі. Він лише утворює і перетворює природне, стихійне. Уся людська діяльність — це робота її свідомості, а свідомість, думку — те й культурне явище, і засіб культурного творчості. Людські твори виникають спочатку на думці, і потім перетворюються на знаки і предмети. У культурі щось конкретне: певний рід і загальнодосяжний спосіб творчості. Тож у просторі і часу існують різноманітні культури, різні форми й осередки культуры.

3. Єдність і розмаїття культур: одиничне, особливе і несе спільний у культурі Існує безліч культур, реалізовані перелому людської історії. Кожна культура породжує своє специфічне раціональність, свою моральність, своє мистецтво виявляється у відповідних собі символічних формах. Смисли однієї культури є на всі сто на мову іншої, іноді сприймається як несумісність різних культур і неспроможність діалогу з-поміж них. Тим більше що такий діалог може бути через те, що біля витоків всіх культур загальний творчий джерело — людина з його універсальністю та авторською свободою. У діалог вступають не самі культури, а люди, котрим відповідні культури окреслюють специфічні значеннєві і символічні кордону. По-перше, багата культура містить у собі масу прихованих можливостей, дозволяють перекинути значеннєвий міст в іншу культурі; по-друге, творча особистість здатна вийти межі обмежень, що накладаються вихідної культурою. Тому, будучи творцем культури, людина спроможна знайти метод діалогу між різними культурами. Кожна культура неповторна, і в кожної культури є своїх істин. Проте. Є критерії оцінки культури. Вони випливають із той факт, що первинної цінністю людина, розвиток особи і свободи. Ступінь розвитку визначається її ставленням до свободи і людської достойності чоловіки й можливостям, наданих нею для творчу самореалізацію людину, як особистості. Людина по-різному може реалізує свого творче початок, і повнота його творчого самовираження досягається через свідомість і різних культурних форм. Кожна форма має значеннєвий і символічною системою. Перша форма культури — міф. Сутність міфу у цьому, що він належить до несвідоме значеннєве споріднення людини на силі буття, чи це буття природи чи акціонерні товариства. Якщо міф виступає одиничної формою, це наводить до того що, що людина не відрізняє сенс від природного властивості, а значеннєву систему від причинно-наслідкової. Усі одушевляется, і природа постає як світ грізних, але небезпечних для людини міфологічних істот — демонів і богів. Друга форма культури — релігія, висловлює потребу людини у відчутті свою причетність до підставах буття. На відміну від міфу. Тут обожнюється не природа, а сверхприродные сили людини, дух з його свободою та творчістю. Розвинена релігія визволяла людини від міфологічної неподільності з і внутрішньої залежність від стихійних сил чи пристрастей. Третя форма культури — мистецтво. Мистецтво є вираз потреб людини у образно-символическом вираженні і переживанні значимих моментів нашому житті. Мистецтво ставить людини «другу реальність» — світ життєвих переживань, виражених спеціальними образно-символическими засобами. Залучення до цього світу, самовираження і самопізнання у ньому становлять одне з найважливіших потреб людської душі. Моральність виникає там, в якому людина внутрішньо зливається з життям колективу та контролюється різними магічними табу. Людині потрібно самоконтроль. Виникають перші моральні регулятиви — борг, сором і честь. З підвищенням внутрішньої автономності людини виникає такий регулятив як совість. Моральність постає як внутрішня саморегуляція у сфері свободи. Філософія прагне висловити мудрість в інших формах думки. Вона як духовне подолання міфу. Як мислення філософія прагне раціональному поясненню всього буття. Наука має на меті раціональну реконструкцію світу з урахуванням розуміння його істотних закономірностей. Вона тісно пов’язана з філософією, що виступає як загальної методології наукового пізнання, і дає підстави осмислити місце й ролі науки у культурі й людського життя. Культура розвивається у суперечливому єдність із цивілізацією. Творчий потенціал і гуманістичні цінності культури здатні реалізовуватися лише з допомогою цивілізації, але однобоке розвиток цивілізації здатна призвести до забуттю вищих ідеалів культуры.

4. Функції культури Культура є багатофункціональну систему. Головна функція феномена культури человеко-творческая, чи гуманістична. Решта однак пов’язані з нею і навіть випливають із неї. Функцію трансляції соціального досвіду нерідко називають функцією історичної наступності, чи інформаційної. Культуру небезпідставно вважають соціальної пам’яттю людства. Вона опредмечена в знакові системи: усних переказах, пам’ятниках літератури і мистецтва, «мовами» науки, філософії, релігії, і інших. Але це непросто «склад» запасів соціального досвіду, а засіб жорсткого добору, і активної передачі кращих її зразків. Звідси всяке порушення даної функції може викликати в суспільства серйозними, часом катастрофічними наслідками. Розрив культурної наступності наводить до анемії, прирікає нове покоління на втрату соціальної пам’яті. Пізнавальна функція пов’язана з здатністю культури концентрувати соціальний досвід безлічі поколінь людей. Тим самим було вона іманентно набуває здатність накопичувати багатющі знання про мир, створюючи тим самим сприятливі можливості для пізнання та освоєння. Можна стверджувати, що російське суспільство інтелектуально настільки, як їм використовуються багатющі знання, які у культурному генофонді людства. Усі типи суспільства істотно різняться, передусім, по цьому ознакою. Регулятивна функція культури пов’язана, передусім, з визначенням різних сторін, видів громадського та особистого діяльності людей. У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура, однак, впливає поведінка покупців, безліч регулює їх вчинки, дії і навіть вибір розв’язання тих чи інших матеріальних й духовні цінності. Регулятивна функція культури спирається таких нормативні системи, як мораль право. Семіотична чи знакова функція, бувши певну знакову систему культури, передбачає знання, володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо опанувати досягненнями культури. Мова є способом спілкування людей. Літературний мову є найважливіше опанування національної культурою. Специфічні мови потрібні для пізнання світу музики, живопису, театру. Власними знаковими системами мають та природні науки. Ціннісна, чи аксіологічна функція відбиває найважливіше якісне стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком конкретні ціннісні потреби і орієнтації. З їхнього рівню та якості люди найчастіше судять про рівень культурності тієї чи іншої людини. Моральне та інтелектуальне зміст, зазвичай, виступає критерієм відповідної оценки.

5. Криза сучасної культури, його причини Культура цілому нерозривно розвивається, змінює своє обличчя, відбиваючи образ не мінливого світу, потреби нове життя. Нинішня культура використовує величезних досягнень науку й техніки. Вона створює затишок і благоденство. Сучасна культура стрімко перетворює довкілля, суспільство, побут людей, тому вона оцінюється як головний чинник творчого жизнеустроения, невичерпний джерело громадських нововведень. У XX столітті. Як вважає багато дослідників, стався розрив соціального і охорони культурної циклів. Це з суті, одне з історичних закономірностей сьогодення. Темпи культурних змін почали набагато швидшими. Тепер протягом одного житті все може чергуватися кілька культурних епох. Стрімко руйнується звичний спосіб життя, минає те, що недавно становила сенс нашого буття. Змінюються орієнтації. Падають святині. Рвуться нитки, котрі пов’язують нас близькими. Людина залишається самотнім перед що насувається невідомістю. Про. Тоффлер бачив причину «футушока» (шоку від майбутнього) лише у машині: це її швидкість породжує нечувані темпи змін, і тому мільйони людей охоплені зростаючим тривогою. Вони можуть орієнтуватися у нашому житті, втрачають здатність розумно управляти подіями, за низкою яких, здається, навіть встежити неможливо. Підсвідомий страх, масові неврози, непідвладні розумного поясненню акти насильства — все це лише слабкі симптоми хвороби, що у майбутньому чекає всіх нас. Не лише у машині, у темпах життя, які нав’язує нам технічна цивілізація. Перетворюється соціальне й культурна буття. Людина непросто входить у загальний потік нечуваних прискорень, — він, можна сказати, катапультируется, причому багаторазово, в інший світ. До того ж той світ, куди звуть мрія і, безповоротно втрачено. Позаду руїни, психологічні нестерпні борошна. Відірвіть людини від рідної культури та помістіть на абсолютно нове оточення, де йому доведеться миттєво реагувати силою-силенною абсолютно нових йому поглядів на часу, просторі, релігії, любові, побут, і ви побачите, яка вражаюча розгубленість опанує їм. Якщо ж ще заберіть в нього будь-якої надії з поверненням до знайомої соціальну обстановку, розгубленість переросте депресію. Психологи іноді ставлять діагноз — психологічне заціпеніння. Цей моторошний симптом нашого часу. Уявімо, який може бути дезорієнтація людини, якщо настане хаосу й вся ієрархія цінностей стане змінюватися постійно. Результатом буде просто «футушок». А щось більше, яке має свого позначення. Зміни, що відбуваються можна. Прийняли характер грандіозного снігової обвалу. Більшість людей не готова до ним. Ми «відчуваємо» життя інакше. Чим наші попередники, і у цьому відмінність сучасної людини. Сучасні люди пришвидшивши темпи змін, назавжди порвали з минулим. Ряд свідків відмовився від колишнього напряму думок, від старих почуттів, від старих прийомів пристосування до нестабільних умов життя. Саме ця ставить під спроможність до адаптації. Але найбільше згубний вплив наростання темпів змін надає на форумі нашу психіку, порушуючи внутрішнє рівновагу, змінюючи образ нашого мислення та життя. Прискорення змін скорочує тривалість життєвих ситуацій. Сучасному людині за певний час доводиться потерпати набагато більше різних життєвих ситуацій, ніж людям, жили раніше. Це надає руйнівний вплив з його психіку. Цілковита апатія ще означає спокійне розсудливість, а психологічне заціпеніння — вірнопідданські прийняття нововведений.

Список використаної літератури 1. «Культурологія» Курс лекцій під ред. А. А. Родугина Вид. «Центр» Москва 1998 р. 2. П. З. Гуревич «Людина й культура» підручник Москва Вид. «Дрохва» 1998 г.

3. «Культурологія «під ред. А. М. Маркової Москва 1998 р. 4. Соціологія культури: Навчальний посібник. М.: Видавнича корпорація «Логос», 1996. 5. Тадемосян Еге. У. Соціологія. Навчальний посібник — М.: Знання, 1998. 6. Філософський енциклопедичний словник Москва 1993 р. 7. М. А. Бердяєв Співпізнання Москва 1991 г.