Государственная служба зайнятості і його функції

Государственная служба зайнятості і його фуhкции

Реферат виконав: Рыбинский В. З., грн. ФЭП-1304.

Российская економічна академія їм. Г. В. Плеханова Москва, 1995 год.

Введение

Осуществляемый у Росії час перехід до ринкових відносин пов’язані з великими труднощами, виникненням багатьох соціально — економічних труднощів. Один із них — проблема зайнятості, яка тісно пов’язана з людьми, їхнього виробничого деятельностью.

Рынок пред’являє і потребує абсолютно іншого рівня трудових взаємовідносин на кожному цукрозаводі. Проте, доки створено ефективних механізмів використання трудових ресурсів, з’являються нові і загострюються старих проблем зайнятості, зростає безработица.

Массовая убогість й соціальна незахищеність широкої населення — наша действительность.

Основная завдання проведеної вищими органами влади Росії соціальної полі-тики — максимальне підтримку життя населення й пожвавлення заходів для соціальний захист громадян, залишених без роботи. Для виконання розроблена Державна програма зайнятість населення, у якій передбачені організаційні й економічні заходи для управління трудовими ресурсами, відбито політика ринку праці за рік, намічені спільні дії структур державного управління різного територіального підпорядкування у вирішенні конкретних задач.

В цієї програми 1991 року й була створена Державна служба зайнятості населення, функції і розширення сфери діяльності якої ми й рассмотрим.

Проблемы зайнятість населення на етапі

На протязі багатьох десятиліть політика управління трудовими ресурсами у СРСР відштовхувалась немає від інтересів людини, як від потреб, визначених загальної спрямованістю економіки на переважно екстенсивний зростання. Вона стала підпорядкована завдань подолання брак кадрів, пошуки додаткові джерела робочої сили в для укомплектування постійно зростаючої кількості робочих мест.

Это призвело до практично повного вичерпаності трудових ресурсів немає і надмірного залученню до господарство жінок Сінгапуру й осіб віку з обмеженою працездатністю. У тривалий час існувало таке явище, як нераціональна сверхзанятость. У цьому на підприємствах і організаціях мав місце роздутий управлінський і допоміжний персонал, кількість вакантних робочих місць у виробничій сфері обчислювалася мільйонами і водночас існувала безработица.

Переход до ринкової економіки неминуче призвів до великих змін використання трудових ресурсів. З перебудовою господарському житті країни проявилося багато чинників, які впливають якісні характеристики ринку робочої силы.

Свертывание діяльності центральних відомств і галузевих міністерств, розрив вертикальних і горизонтальних економічних зв’язків, встановлених за умов командно — адміністративної системи не враховуючи інтересів територій і трудових колективів, різке погіршення соціально-економічного стану та загострення — 4 — посиленню межреспубликанского /не більше СНД/ руху населения.

Это негативно б'є по ефективність використання накопиченого виробничого потенціалу, збалансованому забезпеченні працездатного населення робітниками місцями, сприяє формуванню локальних осередків безработицы.

Эмиграция населення країни далекого зарубіжжя основному охоплює висококваліфіковані кадри, фахівців, здатних витримати конкуренцію на світовому ринку робочої сили в. Росії вона мати двояке наслідок — з одного боку, скоротиться пропозицію робочої сили в, з іншого — погіршиться її качество.

Наиболее загрозливим чинником зростання безробіття й масового вивільнення людей з виробництва є розвал міжгосподарських зв’язків і згортання у цій причини виробництва на великих й надвеликих підприємствах першого подразделения.

Разрыв горизонтальних економічних зв’язків, порушення договірних зобов’язань по поставкам продукції супроводжуються зниженням обсягів продукції, скороченням числа робочих місць і работающих.

Перестройка системи управління і політичного суспільний лад супроводжується скороченням числа зайнятих на керівних посадах в апаратах управління, в армии.

Возникает специфічний вид безробіття серед осіб високій кваліфікації, професійно непридатних до використання у низових господарських ланках виробничу краще й невиробничій сфер.

Возрождение багатоукладної економіки, надання підприємствам — 5 — повної господарської самостійності, а цілому всебічна демократизація призвели до у себе великі зміни у теоретичних підходах до проблем зайнятості. Головна їхня напрям — перетворення працівника з безсуб'єктного ресурсу командноадміністративної господарської системи в суб'єкта економічного життя. На ринку праці такий працівник не виступає як безправного і підневільного, а має деяким вибором способів свого існування. Нарешті суспільство визнало право працівника на самостійні дії як на папері, як то було за радянської влади, а й у справі. Всвязи з цим, нового осмислення зажадало таке економічне поняття, як повна зайнятість. Донедавна часу вона прирівнювалася до загальної, поголовної, тотальної. Її забезпечення розумілося передусім завдання змусити працювати усіх і кожного, а чи не задовольнити попит на робочі місця. У нових економічних умов вже непросто зайнятість, а зайнятість ефективна. Із поглибленням економічної реформи формується ринок праці, заснований на винятковому право людини розпоряджатися власними здібностями до праці і регульований збалансованістю попиту й пропозиції робочої сили в. На відміну від командного і розподілу і перерозподілу трудових ресурсів, ринок праці регулює особисте право громадян працю й підвищило б його економічний статус і в суспільстві. Тепер кожен людина або сама добровільно обирає форму зайнятості, вид роботи і професію. Ніхто немає права примушувати людини до праці адміністративними способами. Повна — 6 — зайнятість — мета, до котрої я необхідно прагнути. Вона досягається тоді, коли попит на робочої сили збігаються з її пропозицією. Але це побіжну явище, якому безперервно порушуватиметься через зміни потреб суспільства, структури производства.

Интенсивность вивільнення і пререраспределения робочої сили в залежить від багатьох чинників, головні у тому числі - зміна форм власності, ліквідація нерентабельних і неконкурентоспроможних підприємств прозводств, майбутня структурна перебудова. Тому дані процеси, які заторкують корінні інтереси всіх верств населення, умови їхнього зайнятості, обов’язково повинні регулюватися. Необхідна активна державна політика у сфері зайнятості і трудових отношений.

Регулирующая роль держави має належати до постійному підтримці збалансованості економічних пріоритетів і пріоритетів зайнятості програми економічних преобразований.

Предпосылки створення служби зайнятість населення

В економічної та господарської практиці нашої країни питання управління трудовими ресурсами в різні форми вирішувалися всегда.

Возникновение сучасної служби зайнятості сталася базі чіткої системи розподілу трудових ресурсів. Основними її видами були: — розподіл випускників середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, — 7 — - організований набір робочих, — сільськогосподарське переселення сімей, — громадські заклики, — самостійний прийом підприємством працівника, — діяльність органів працевлаштування населения.

Некоторые з цих форм і розподілу і перерозподілу робочої сили в себе зжили, інші - трансформувалися і надали своїх функцій службі зайнятості населения.

Система органів працевлаштування населення початку формуватися у другій половині 60х років. Економічна потреба у створенні цієї служби виникла за цілою низкою причин. По-перше, такі традиційні форми комплектування найважливіших господарських об'єктів кадрами, як оргнабор, переселення і громадських заклики, були на територіальні переміщення трудових ресурсів, а проблема комплектування кадрами підприємства окремого міста жителями я того міста залишилася поза увагою. По-друге, зросли втрати робочого дня, пов’язані з її пошуком роботи, і навіть нераціональні переміщення робочої сили в, пов’язані з плинністю кадрів. Населення міста не мало інформації про пропозиції робочих місць у місті. Всіма цими проблемами і мала зайнятися служба трудоустройства.

Сначала підрозділи служби називалися «бюро із працевлаштування населення «і були лише у містах країни. Вони займалися тим, що виявляли потреба підприємств у кадрах, публікували оголошення місцевій пресі і давали — 8 — напрями підприємств для працевлаштування що звернулося до них громадянам. Така служба носила, переважно, інформаційного характеру. Напрями громадян підприємства який завжди закінчувалися працевлаштуванням — підприємство не мусила це робити. Самі підприємства надавали службу не повні інформацію про вільних місцях — переважно що це місця для працівників нижчою кваліфікації, із тяжкими і шкідливими умовами труда.

Поэтому виникла потреба перетворити службу організованого працевлаштування з інформаційної направляти до органу розподілу трудових ресурсів. У цьому значно розширилися і право, й обов’язки служби працевлаштування, та її підрозділи дістали назву «Державне бюро працевлаштування та інформації населення «/ГБТИН/. Проте служба окремо не змогла так організувати своєї роботи, щоб й українські підприємства, і трудящі були зацікавлені у її послугах, щоб звернення до служби було фіктивним і принудительным.

Следующим кроком по дорозі перетворення служби працевлаштування було визнано створення з урахуванням існуючих ГБТИН центрів /бюро/ працевлаштування, переобучению і профорієнтації громадян. Він був здійснено 1988 року. Центри створювалися як госпрозрахункові регіональні організації, працюючі під керівництвом місцевих Радою народних депутатів із договорами і у співпраці з підприємствами і установами. Вони займалися урахуванням руху працездатного населення, створенням банків даних потреби і вибір джерел робочої сили в, інформуванням населення про вакансії, — 9 — проведенням роботи з працевлаштування незайнятого населення, комплектуванням необхідними кадрами підприємств, профорієнтаційної роботою та консультацією всіх груп населення за добору і зміні професії, організації перенавчання і підвищення кваліфікації працівників. Під час створення системи центрів працевлаштування, переобучению і профорієнтації населення значним чином розширилися функції і завдання існуючої раніше служби працевлаштування. Принциповою відмінністю стало і те, на зміну щодо розрізненим ГБТИН повинна бути створена загальнодержавна система працевлаштування, що охоплює рівні, починаючи з союзного, республіканського крайового, обласного бюджету і закінчуючи міським. Саме ця загальнодержавна система працевлаштування стала реальним попередником сучасної державної служби зайнятості населения.

Однако на етапі задля подолання спрощеного підходу до розв’язання проблем зайнятості, здійснення глибокого аналізу тенденцій ринку праці, прогнозу у майбутнє, оцінці реальних масштабів безробіття і його соціально-політичних наслідків необхідні нові структури управління зайнятістю, відповідальні потребам общества.

Принятые в січні 1991 року Основи законодавства СРСР і республік про зайнятості населення, потім у квітні 1991 року такий документ Російської Федерації визначають засадничі поняття у сфері зайнятості, механізми для її забезпечення і проведення заходів для соціальної підтримці граждан.

Государственная служба зайнятість населення і його функції

Для реалізації державної політики у сфері зайнятість населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій Російській Федерації з урахуванням діючих центрів по працевлаштування, переобучению і профорієнтації населення створюється державної служби занятости.

В цьому сенсі, нового визначення зажадало поняття зайнятості. З одного боку, визнається законної добровільна незайнятість громадян. Вона неспроможна, як раніше, засуджуватися суспільством чи бути підставою щодо залучення людини до адміністративної чи кримінальною відповідальності. З іншого боку — незайнятість людини, який шукає роботу. Саме цій категорії населення має перебувати у зору держави, покликаного забезпечити кожного громадянина її конституційне декларація про труд.

Соответственно потрібно вирішувати проблему організації обліку незайнятого населення, необхідно з мільйонів незайнятих виділити тих, хто виявився у цій ситуації вынуждено.

Законодательство передбачає обов’язок змушене незайнятого громадянина заявити звідси. Це з нових принципів, визначальних правил поведінки громадянина і держави щодо ринку праці: не держава виявляє непрацюючих, а незайнятий громадянин сам звертається по допомогу до державі, приміром у Державну службу зайнятості. Людини реєструють як особа, шукаюче роботу. І від цього моменту в держави настає - 11 — обов’язок протягом десяти календарних днів надати їй підходящу роботу. Якщо з закінченні цього періоду пропозицій підходящої роботі немає, він набуває статусу безробітного і починає отримувати державне пособие.

Государственная служба зайнятості є структурою спеціальних державні органи, покликаних забезпечити координацію, вирішення питань зайнятість населення, регулювати попит на робочої сили, сприяти непрацюючим громадянам у працевлаштуванні, організації виробництва їхньої професіональною підготовкою, наданні соціальної підтримки безробітним. Послуги надаються службою зайнятості бесплатно.

Функции служби зайнятості різноманітні: 1. аналіз стану і прогнозування попиту й пропозиції на робочої сили, інформування населення і ще роботодавців про стан ринку праці, 2. облік вільних робочих місць і громадян, обертаються з питань працевлаштування, Для ефективного здійснення з завдань необхідно комплексне впровадження автоматизації до процесів управління зайнятістю. Вона дозволяє звільнити персонал від рутинної роботи з переробці інформації, залишає час для розбору різних варіантів прийнятих рішень. Основним засобом автоматизації є обчислювальної техніки. Найперспективнішим також є створення розподільних інформаційних систем, мережі локальних баз даних із обміном інформацією з-поміж них за всі рівням служби — 12 — зайнятості. На міському та обласному рівнях системи доцільно створення персоніфікованих банків даних із громадянам, що звернулося до служби зайнятості по допомогу до трудоустройстве.

3. консультація обертаються до служби зайнятості трудящих, і роботодавців про можливості отримання і забезпечення робочої силою, вимоги, що висуваються до професіями й працівникам, 4. допомогу громадянам у виборі підходящої роботи, а роботодавцям — у підборі необхідних працівників, Для громадян, втратили роботи й заробіток, підходящої вважається робота, відповідна їх професійну підготовку, враховує вік, виробничого стажу та досвід з колишньої спеціальності, транспортну доступність нового робочого місця. У відповідно до закону громадяни мають право вільний вибір роботи шляхом прямого звернення підприємств, а чи не обов’язково через службу занятости.

5. організація професіональною підготовкою, перепідготовки і підвищення кваліфікації громадян, у навчальних центрах служби зайнятості чи інших навчальних закладах, допомогу у розвитку та визначенні змісту курсів навчання дітей і перенавчання, У цей час рівень професіональною підготовкою працюючого населення досить низький, попри досить високий загальноосвітній рівень: у промисловості, наприклад, 78% працівників мають середню кваліфікацію, 5% - високу і 17% - низкую.

При значному вивільненні з підприємств працівників знадобиться організація курсів прискореної їх підготовки й перенавчання по — 13 — короткостроковій програмі. Основним принципом навчання, зокрема і крізь систему служб зайнятості, має стати «безупинне освіту ». На базі діючих навчальних закладів необхідно створити міжреспубліканське навчальний заклад для перепідготовки і підвищення кваліфікації котрі вивільняються працівників і незайнятого населення. Служба зайнятості й формує відповідні органи з підготовці кадрів, з потреб адміністративно — територіальних ділень, аналізу та прогнозу зайнятості, визначатимуть тематичну спрямованість навчання, перелік навчальних закладів, і навіть набір навчальні програми, а регіональні служби зайнятості - розраховувати потреба у навчальних місцях, укладати договори забезпечуватиме відповідне фінансування. Центри зайнятості міст, орієнтуючись на вільні навчальні місця, можуть укладати з вивільненими працівниками угоди, і спрямовувати на професійну підготовку по вибраної ними профессии.

6. надання послуг у професійної орієнтації й працевлаштуванні высвобождаемым працівникам та інших категоріям населення, у зв’язку з цим необхідна розробка нової концепції розвитку системи профорієнтації, що охоплює всі категорії населення, визначення статусу різних ланок цією системою, перспективи розвитку центрів профорієнтації та психологічної поддержки.

Профориентационные послуги повинні видаватись як учнівської молоді, а й робочим громадянам, бажаючим змінити профессию.

Это вимагає розвиток мережі профконсультационных підрозділів, які входять у службу зайнятості. У зв’язку з новими функціями системи — 14 — профорієнтації змінюються і вимоги до працівникам служби занятости.

Сейчас необхідні фахівці з метою оцінки ситуації у сфері зайнятості, прогнозу зайнятості, розробки програм, тож організації суспільних робіт, по професійної орієнтації дорослого населення і ще організації профнавчання безробітних, фінансовому навчання зайнятості, інспекційної работе.

7. реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, У законі визначено статус безробітного, яким є змушене незайнятий людина, по відношення до якому держава змогло виконати своїх зобов’язань, то не надав роботи. Проте чи всякий незайнятий людина, бажаючий працювати, набуває статусу безробітного і може розраховувати соціальної допомоги чи підтримку держави. І тому потрібно дотримуватися два условия.

Во-первых, громадянин може бути у віці і мати здатність до систематичної роботу з будь-якої професії. Якщо професії немає, він зобов’язаний переймається пропозицію служби зайнятості попередню професійної подготовке.

Во-вторых, необхідна його готовність трудитися, тобто бажання обов’язок переймається пропозиції щодо підходящої работе.

8. оплата вартості професіональною підготовкою, перепідготовки громадян, працевлаштування яких вимагає і отримання нової професії, встановлення їм у період навчання стипендії, 9. видача у встановленому законі порядку громадянам посібники по — 15 — безробіттю і призупинення виплати цієї допомоги, 10. підготовка пропозицій і висновків використанні праці іноземних робітників, залучуваних до з урахуванням міжурядових угод і ліцензій, 11. розробка республіканських і регіональних програм зайнятості, включаючи фінансове забезпечення та протизсувні заходи з соціальної захищеності різних груп населення, Отже, функції державної служби зайнятості значно розширилися проти функціями попередньою системи працевлаштування населения.

Список литературы

1. «Економіка тpуда «під pедакцией Г. Р. Погосяна і Л. И. Жукова M.: Економіка, 1991 2. И. Заславский «Про користь ринку праці», «Питання економіки» N9 — 91 г.

3. А. Карташева, Е. Кубишин «Ситуація ринку праці: напрями розвитку», «Економіст» N12−92г.

4. В. Колосов «Правове регулювання зайнятості», «Радянські профспілки» N2−92г 5. РР. Руденко «Служба зайнятості і його функції», Москва, РЭА, 1992 г.

6. Н. Матыцина «Забезпечення зайнятість населення», «Економіст», N4−92г.

7. А.А.Дикаpева, М.И.Миpская «Соціологія тpуда «M.: Вищу школу, 1989.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.